| summary: | У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, сформульовано мету та комплекс завдань, окреслено джерельну базу і матеріал, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення, структуру роботи, подано відомості про апробацію положень дисертаційного дослідження та кількість публікацій.
Основна частина дисертації складається з чотирьох розділів.
Перший розділ “Передконцепт квадри образів першоелементів буття у східнослов’янській етноміфопоетичній традиції” присвячено розглядові праобразів кожного з першоелементів з акцентуванням на східнослов’янській парадигмі смислів – “етнокультурній авторизації поняття” (С. Г. Воркачов), що становить передконцептуальну основу, імплікативну матрицю (Л. І. Бєлєхова) формування будь-яких словесних поетичних образів, семантичні енграми (І. П. Смирнов) – гіпотетичні залишки семантичної пам’яті, яка є скарбницею засвоєних людством текстів, повідомлень і знакових систем. Значення образів відтворені нами шляхом окреслення ознак, відібраних з міфологічних словників, культурологічних енциклопедій, словників символів, теоретичних розвідок та фольклорних джерел.
Перший підрозділ першого розділу “Образ “води” в парадигмі східнослов’янських міфопоетичних смислів” містить опис інтенсіонального поля міфологеми “вода”, яка належить до універсальних архетипних сутностей. Узагальнений перелік центральних міфопоетичних значень образу “вода” у східнослов’янській парадигмі смислів можна подати так: 1. Одна з основних стихій світобудови, жива, одухотворена, мінлива й амбівалентна (“з ухилом у позитивний бік”, за уточненням М. О. Новикової). 2. Першопочаток, вихідний стан усього існуючого, еквівалент первісного хаосу. 3. Очисна й цілюща сила, чиста та свята (христ.). 4. Межа потойбічного світу, “засіб зв’язку” зі світом пращурів. 5. Віща сила, атрибут ворожіння й магічних обрядів. 6. Уособлення небезпеки, метафора смерті, всесвітнього фіналу (мотив потопу) // Зловісна стихія, що вимагає жертв. 7. Ніша міфологічних світів, різноманітних духів та божеств. 8. Еквівалент усіх життєвих “соків” людини – крові та сліз.
У другому підрозділі першого розділу “Образ “вогню” в парадигмі східнослов’янських міфопоетичних смислів” подається систематизований розгляд семантики вогняної стихії, яка, за визначенням Х. Е. Керлота, “може бути виявленою як на рівні тваринної пристрасті, так і в площині духовної сили”. Узагальнений перелік центральних міфопоетичних значень образу “вогонь” у східнослов’янській парадигмі смислів має такий вигляд: 1. Першоелемент буття, жива, одухотворена й амбівалентна стихія (“схиляється в бік негативний”, за визначенням М. О. Новикової). 2. Чиста та свята субстанція. 3. Руйнівна, ворожа й небезпечна сила. 4. Оберіг житла, миру і щастя (про домашнє вогнище). 5. Атрибут очищення. 6. Символ оновлення / воскресіння.
Третій підрозділ першого розділу “Образ “землі” в парадигмі східнослов’янських міфопоетичних смислів” присвячено аналізу інтенсіонального поля наступного з першоелементів. Узагальнений перелік центральних міфопоетичних значень образу “земля” у східнослов’янській парадигмі смислів можна визначити так: 1. Першоелемент, одна з основних складових світобудови – жива й одухотворена. 2. Космогонічний контрагент – “дружина” неба, Праматір Світу. 3. Родючий ґрунт, “мати врожаю”, джерело сил та здоров’я. 4. Медіарна зона у вертикальній площині “небо – підземний світ” (місце життя людей) та в горизонтальній проекції космосу – в центрі світового океану. 5. Священний центр та ембріон всесвіту // Замкнена сакралізована цілісність (особливо про могильну землю). 6. Атрибут первісного хаосу та / або хтонічних міфосвітів // Атрибут магії. 7. Шанована окрема родова дільниця – батьківщина.
У четвертому підрозділі першого розділу “Образ “повітря” в парадигмі східнослов’янських міфопоетичних смислів” проаналізовано семантику та символіку “ефірного вируючого простору”. Узагальнений перелік центральних міфопоетичних значень образу “повітря” у східнослов’янській парадигмі смислів має такий вигляд: 1. Жива, одухотворена й амбівалентна стихія. 2. Життєдайний, животворний дух. 3. Медіатор між світом померлих та живих – місцезнаходження душі померлого. 4. Атрибут хтонічних міфосвітів. 5. Могутня і самодостатня сила. 6. Засіб транслювання сакральної інформації.
У висновках до розділу зазначається, що проведений аналіз дав змогу виокремити такі характеристики етнічного передконцепту:
· передконцептуальне поле становить спектр потенційних смислів-значень, що утворюють цілісний сегмент прототипової інформації;
· на відміну від сформованого образу, дана потенційність передконцепту передбачає “плазмову” нерозчленованість смислу образу як суб’єкта осмислення, суб’єкта зіставлення та об’єкта зіставлення;
· на відміну від символу, передконцепт не містить “статистично споглядальної предметності” (О. Ф. Лосєв);
· на відміну від архетипу, який є сталою магістральною психічною схемою, передконцепт є універсальним у центральній зоні, характеризуючись на периферійних обріях етнічною, діахронічною та індивідуальною мінливістю.
Загалом аналіз передконцепту образів першоелементів буття дозволяє припускати центральну й провідну позицію даної квадри у складі східнослов’янської парадигми міфопоетичних смислів. Маючи багато форм репрезентації, ці образи проходять крізь цілу низку обрядів, ритуалів, замовлянь, народних пісень тощо. Окремі дослідники (Ю. О. Карпенко) доводять існування в еволюції слов’янського язичництва, поряд з іншими, “водно-рослинного” (до початку ІІ тис. до н. е.), “вогнепоклонницького” (ІІ тис. до н. е.) та “землеробського” (до середини І тис. н. е.) етапів.
Важливо підкреслити, що передконцепт кожного з першоелементів характеризується трьома неодмінними ознаками: анімо-аніматичністю, амбівалентністю (з переважанням позитивної складової – вода й земля, негативної – вогонь і повітря) та медіарністю серед полісвітів універсуму. Перша риса уявляється пов’язаною із загальною спрямованістю міфопоетичного світосприйняття, відповідно до якого все навколо живе й діє, причому “діяльність ця вища, могутніша порівняно з людською” (М. І. Костомаров). Медіарність першоелементів (вода – межа, етап переходу в інший світ; вогонь – з’єднувальна ланка зі світом пращурів та божествами; земля – центр у вертикальній проекції “небо – підземний світ” та в горизонтальній – у центрі світового океану; повітря – місцезнаходження душ померлих як перехід світу живих у світ потойбічний) споріднена, на наш погляд, з їхньою роллю як цементуючого засобу, що творить людський світ з-поміж розмаїття інших, – тому й визначаються образи як “першопочатки”, “першоелементи”. Це творення є антиентропійним упорядкуванням існуючого, а тому, як будь-яке анти-, згідно з логікою розвитку поєднує в собі позитив з негативом – звідси амбівалентність чотирьох стихій.
У другому розділі “Образи першоелементів буття в художньо-міфопоетичній мовній картині світу Миколи Гумільова” розглянуто особливості репрезентації образів у поетичних текстах названого автора в позиціях суб’єкт осмислення (СО), суб’єкт зіставлення (СЗ) та об’єкт зіставлення (ОЗ) з виділенням дескрипторів (значень і мотивів) та кодів переосмислення. Тематика та кількість чотирьох підрозділів другого розділу (“Образ “води” в художній поетичній мові Миколи Гумільова”, “Образ “вогню” в художній поетичній мові Миколи Гумільова”, “Образ “землі” в художній поетичній мові Миколи Гумільова”, “Образ “повітря” в художній поетичній мові Миколи Гумільова”) відповідає кількості першоелементів у складі квадри.
Кожен з образів у текстах М. Гумільова репрезентовано значним спектром форм, що включають переважно прості номінації з незначною частиною ситуативних парафразів (наприклад, “Он, оборвавшись, упал в зыбкие, бледные дали венецианских зеркал” (вода) [212], “Ты возьмешь в объятья меня И тебя, тебя обниму я, Я люблю тебя, принц огня, Я хочу и жду поцелуя” (вогонь) [91], “Берега, что мне обещаны, Исчезают за туманами” (земля) [163], “И звенит и поет, поднимаясь, песок, Он узнал своего господина…” (про вітер) [308]) та синекдохічних конструкцій (приміром, “морская влага” замість “море”; “лик земли”, “свет земли”; “О, пусть ужасен голос бурь, И страшны лики темных впадин…” [82]). Загалом найбільшу кількість форм об’єктивації (237) зафіксовано нами при аналізі образу “вода”, найменшу (52) – образу “повітря”, що може бути співвіднесене із припущенням про центральну та периферійну позиції відповідних міфологем у складі етноміфопоетичної квадри та в авторській поетиці.
Діапазон дескрипторів у складі інтенсіоналів образів першоелементів буття коливається від 9-ти (“вогонь” та “повітря”) до 12-ти (“вода” та “земля”). Найбільш активними, як доводить аналіз, є такі (наводимо по два у структурі кожного образу):
· вода: “Анімо-аніматична стихія” (“И ты почувствуешь дыханье Какой-то ласковой волны И легких, легких крыл дрожанье В сверканье сладком белизны” [198]) та “Просторова ніша міфологічних світів” (“Да что! В пруду перед усадьбою Русалкам бледным плохо ль жить?” [213]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
· вогонь: “Атрибут іншого світу та / чи медіатор між міфосвітами” (“Здесь с криками чудовищных глумлений, Как сатана на огненном коне, Пер Гюнт летал на бешеном олене По самой неприступной крутизне” [283]) та “Зловісна, руйнівна стихія” (“…Меня, кому единое мгновенье Весь срок от первого земного дня До огненного светопреставленья” [329]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
· земля: “Атрибут первісної імли, хаосу, стихії” (“Но в океане первозданной мглы Нет голосов, и нет травы зеленой, А только кубы, ромбы да углы, Да злые, нескончаемые звоны” [245]) та “Центр світу, “перехрестя всіх шляхів” (“...Чудо он духовным видит оком, Целый мир, неведомый пророкам, ...Там, где запад сходится с востоком” [207]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
· повітря: “Вільна, владна, безупинна стихія” (“Потому что пустынные ветры горды И не знают преград своеволью, Рушат стены, сады засыпают, пруды Отравляют белеющей солью” [309]) та “Самодостатня анімо-аніматична стихія” (“По озеру вечерний ветер бродит, Целуя осчастливленную воду” [297]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ).
Зіставляючи цей перелік дескрипторів з виділеними в першому розділі генеральними ознаками етнічного передконцепту – анімо-аніматичністю, амбівалентністю й медіарністю в структурі полісвітів універсуму, можна простежити лінію наступності між етнічною системою та авторським концептом, що виявляється також у загальному відбитті етноміфопоетичних смислів у текстах М. Гумільова. Так, із 8-ми дескрипторів етнічного передконцепту “вода” (див. підрозділ 1.1) поетом реалізовано 6, за винятком “Еквівалент усіх життєвих “соків” людини – крові та сліз” та “Очисна й цілюща сила, чиста та свята (христ.)”; із 6-ти дескрипторів етнічного передконцепту “вогонь” (див. підрозділ 1.2) – 4, за винятком “Оберіг житла, миру і щастя (про домашнє вогнище)” та “Символ оновлення / воскресіння”; із 7-ми дескрипторів етнічного передконцепту “земля” (див. підрозділ 1.3) М. Гумільовим використано 5, за винятком “Космогонічний контрагент – “дружина” неба, Праматір Світу” та “Родючий ґрунт, “мати врожаю”, джерело сил та здоров’я”; із 6-ти дескрипторів етнічного передконцепту “повітря” (див. підрозділ 1.4) автор реалізував усі 6.
Аналіз кодів переосмислення (позиція СЗ) у мові М. Гумільова, діапазон яких коливається від 2 до 10 (образ “води” – 10, образ “вогню” – 2, образ “землі” – 4, образ “повітря” – 3), показує, що значна схильність до поетичного орнаменталізму не була притаманною авторській системі. Більша кількість переосмислень у структурі міфологеми “вода” зумовлена, на наш погляд, більшою загальною кількістю об’єктивацій цього образу. Домінантним серед кодів переосмислення можна назвати атрибутивний, що має 10 прикладів реалізації: “вода” – 5 (“А море синей пеленой Легло вокруг, как мощь и слава Италии, как щит святой Ее стариннейшего права” [247], а також [209, 129, 107, 295]); “вогонь” – 2 (“И в твоей лишь сокровенной грусти, Милая, есть огненный дурман, Что в проклятом этом захолустьи, Точно ветер из далеких стран” [330], а також [349]); “земля” – 1 (“И шар земной мне сделался ядром, К какому каторжник прикован цепью” [329]); “повітря” – 2 (“Как вино, впивал он воздух сладкий Белому неведомой страны” [325], а також [278]).
У третьому розділі “Образи першоелементів буття в художньо-міфопоетичній мовній картині світу Велимира Хлєбникова” аналогічно до другого розділу подано аналіз репрезентації образів у поетичних текстах названого автора в позиціях суб’єкт осмислення (СО), суб’єкт зіставлення (СЗ) та об’єкт зіставлення (ОЗ) з виділенням дескрипторів (значень і мотивів) та кодів переосмислення. Тематика та кількість чотирьох підрозділів третього розділу (“Образ “води” в художній поетичній мові Велимира Хлєбникова”, “Образ “вогню” в художній поетичній мові Велимира Хлєбникова”, “Образ “землі” в художній поетичній мові Велимира Хлєбникова”, “Образ “повітря” в художній поетичній мові Велимира Хлєбникова”) відповідає кількості першоелементів у складі квадри.
Серед форм об’єктивації образів у текстах В. Хлєбникова наявні, з одного боку, традиційно-фольклорні (наприклад, водица, водичка, студеная вода, текучая вода, воды свинцовые, огниво-сечиво, поля просторные, земля сырая, гроза гремучая, черный дым, белые облака, облако-лебедь та ін.), з іншого – такі, що характеризують їх як живі й одухотворені (приміром, ветреная вода, журчащий брод, старый умный Нил, море живое, рука морей, глаз моря, зверь огня, зоркий камень, взиравший веками, ветер-баловень, ветер-ворог, вихрь разумный і под.), з третього – репрезентанти традиційно-поетичного формального переліку (зокрема, белая свеча, жар любви, горящие глаза, знойное пламя, угасшее кострище, пыль, гонимая кладбищем, могилы вольности, дол, каменья, ветра хладная рука тощо). Крім того, кожен із образів (за винятком міфологеми “земля”) представлений експресивними індивідуально-авторськими номінаціями («И моряны порыв беззаконный, Он прекрасен, не знал почему» [118], «Эти пади, эти кручи И зеленая крутель. Темный волн кумоворот…» [129], «О, взметни ты мне навстречу Стаю вольных жарирей … Волю видеть огнезарную Стаю легких жарирей…» [44], «За серебром бывают образа, И им не веровать – неряшество. Упорных глаз сверкающая резь И серебристая воздушь» [101]), що мають своїм джерелом свідому настанову поета та використовуються ним як засіб фонетичної / морфологічної мовної гри («Вздымался гор ряд долгий» [56], «…окурки Валяются на берегу. Берегу своих рыбок…» [45]) або з метою створення цілісного звукового образу («Кто-то ручкой машет. Жар меня морит. Морит и море» [48], «А ветер, Он вытер Рыданье утеса И падает, светел, Выше откоса» [109]).
Кількість дескрипторів у складі інтенсіоналів образів першоелементів буття дорівнює 10-ти (“вода”, “вогонь”, “земля” та “повітря”). Найбільш активними, як доводить аналіз, є такі (наводимо по два у структурі кожного образу):
· вода: “Медіатор між реальним та ірреальним світами” (“Мы ж, хлопцы, весело заржем И топим камнями в глубинах Чартория. Панов сплавляем по рекам…” [79]) та “Самодостатня, вільна, владна стихія” (“У плотины нет забора, Глухо визгнули ключи” [96]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
· вогонь: “Медіатор між реальним та ірреальним світами” (“И когда легла дубрава На конце глухом села, Мы сказали: «Небу слава!» – И сожгли своих тела” [94]) та “Атрибут якогось із міфосвітів” (“В стекле тяжелом, в глубине Священных лиц ряды тянулись С огнем небес наедине” [119]) – обидва реалізовані тільки як значення (позиція СО);
· земля: “Атрибут ситуації антифактивності / неповної фактивності” (“Закон качелей велит иметь обувь то широкую, то узкую. Времени то ночью, то днем, А владыками земли быть то носорогу, то человеку” [76]) та “Складова анімо-аніматичного світу” (“Когда над полем зеленеет Стеклянный вечер, след зари, И небо, бледное вдали, Вблизи задумчиво синеет…” [74]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
· повітря: “Атрибут ситуації антифактивності / неповної фактивності” (“Так дваждыпадшая лежала, И ветра хладная рука Покров суровый обнажала. Я видел тебя…” [115]) та “Медіатор між реальним та ірреальним світами” (“Лапой белой и медвежьей Друг из воздуха помажет, И порыв метели свежий Отошедшее расскажет” [85]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ).
Зіставляючи даний перелік дескрипторів з виділеними в першому розділі генеральними ознаками етнічного передконцепту – анімо-аніматичністю, амбівалентністю й медіарністю в структурі полісвітів універсуму, варто відзначити особливу для В. Хлєбникова роль медіарної функції першоелементів, що відбито у структурі інтенсіональних полів трьох із чотирьох образів.
Аналіз кодів переосмислення (позиція СЗ) у мові В. Хлєбникова, діапазон яких тяжіє до стабільності і коливається від 5 до 8 (образ “води” – 8, образ “вогню” – 5, образ “землі” – 6, образ “повітря” – 6), показує, що значно активніше за інші автором використовується антропоморфний код переосмислення, що має 15 прикладів реалізації: “вода” – 9 (“Волны скачут лата-тах! Волны скачут а-ца-ца! Точно дочери отца” [129], а також [72, 78, 96, 101, 104, 118, 122, 148]); “вогонь” – 1 (“Утеса каменные лбы, Что речкой падали, курчавясь, И окна северной избы – Вас озарял пожар-красавец” [97]); “земля” – 3 (“Ныне – уже умерший, но, как и раньше, зоркий камень, Цветы обступили его, как учителя дети…” [58], а також [51, 73]); “повітря” – 2 (“В тучах облако и мра Белым баловнем плывут” [129], а також [99]). Більша кількість форм переосмислення у В. Хлєбникова (порівняно з мовою М. Гумільова) свідчить про загальну тенденцію до орнаменталізму, а активність кодів – про наявне переважання антропоморфічного компонента в авторській картині світу.
Четвертий розділ “Закономірності концептуалізації етноміфопоетичного передконцепту квадри образів першоелементів буття в російській семантичній традиції постсимволістського періоду” містить зіставний розгляд особливостей семантичної поетики М. Гумільова та В. Хлєбникова крізь призму образів води, вогню, землі, повітря. Слід підкреслити, що архаїчність та кросхронотопічна сталість зазначених образів визначають їхню здатність виступати маркерами поетичних напрямків, проте обмеженість репрезентованого ними фрагмента міфопоетичної системи зумовлює тлумачення отриманих висновків лише як дослідницьких гіпотез.
У першому підрозділі четвертого розділу “Особливості втілення етноміфопоетичного передконцепту у складі інтенсіоналів авторських образів першоелементів буття” здійснено зіставний аналіз спектрів дескрипторів М. Гумільова і В. Хлєбникова та міфопоетичних значень східнослов’янського передконцепту (у сегменті центрального з першоелементів – образу “вода”).
|
