ЕВОЛЮЦІЯ ЕТНОПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ МІСТА КИЄВА У 1900 – 1907 РОКАХ (ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність роботи, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано хронологічні і територіальні межі, методологічну базу роботи, розкрито наукову новизну і практичне значення дисертації. Зазначено про апробацію і публікацію результатів дослідження.

У розділі першому «Методологія, історіографія і джерельна база дослідження еволюції етнополітичного простору м. Києва 1900 – 1907 років» дисертаційного дослідження викладені основні методологічні принципи і методи, використані в процесі вибору теми дисертації, збору матеріалу та її написання, а також проаналізовано стан його історіографічної розробки і джерельну базу.

У методологічному блоці розділу наголошено на тому, що теоретично-методологічними засадами дисертаційної роботи автор обрав філософсько-історичні теорії економічного детермінізму, історичного матеріалізму, цивілізаційних хвиль розвитку та похідну від них універсальну цивілізаційну циклічно-висхідну концепцію.

Такий вибір теоретично-методологічних засад вимусив автора дослідження уточнити і конкретизувати системоутворюючі для даного дисертаційного дослідження поняття, як «етнос», «нація», «етнополітика», «економічний простір», «соціальний простір», «політичний простір», «етносоціальний простір», запровадити в науковий обіг поняття «протоклас», «постклас», «класова група», «самостійна суспільна верства».

Оновлена методологічна база дисертаційного дослідження дозволила суттєво уточнити існуючі в історичній науці уявлення про стан економічного та етносоціального простору м. Києва перших років ХХ ст., що в у свою чергу дозволило адекватніше проаналізувати етнополітичний простір міста, особливо в його ідеологічному сегменті.

Виходячи з визначених методологічних засад в історіографічному блоці розділу визначено стан вивчення українською дорадянською, радянською та пострадянською історичною наукою промисловості, торгівлі, освіти, медицини, установ культури, преси, кредитних і банківських установ м. Києва, етносоціальної структури населення міста, діяльності політичних партій і громадсько-політичних організацій, державної адміністрації й місцевого громадського управління (особливо каральних державних органів) та класової боротьби у Києві 1900 – 1907 рр.

Проаналізовані опубліковані наукові дослідження (220 монографій і бро-шур, 55 статей, 82 дисертації та автореферати), які у тій чи іншій мірі дотичні до проблеми еволюції етнополітичного простору м. Києва 1900 – 1907 рр.

З’ясовано, що до 1917 р. були практично відсутні спеціальні історичні праці з цієї тематики.

Найбільший внесок в дослідження політичної історії м. Києва був зроблений представниками української радянської історіографії. ^[1] Їх доробок суттєво різнився за кількісними і якісними показниками по періодах.

Нечисленні наукові праці 1920-х – 1930-х рр. висвітлювали, як правило, локальні проблеми революційного руху в м. Києві початку ХХ ст. і діяльність однієї політичної течії, відзначалися певним тяжінням до мемуаристики. ^[2] Найбільш типовою в цьому сенсі є праця В.Вакара «Накануне 1905 г. в Киеве. (Июльская стачка 1903 года)», яка поєднала в собі фактично мемуари одного з лідерів соціал-демократичного руху в місті кінця ХІХ – початку ХХ ст. з елементами наукової історичної розвідки.

Протягом 1945 – 1950-х рр. дослідники були вимушені обмежуватися вивченням майже виключно історії розвитку загальноросійського соціал-демократичного руху в Україні з особливим наголосом на більшовицьку його течію. Спеціальних досліджень місця і ролі соціал-демократії в етнополітич-ному просторі м. Києва 1900 – 1907 рр. не виявлено. ^[3]

Протягом 1960-х – 1980-х рр. тенденція до переважного дослідження революційної діяльності більшовиків на Україні зберігалася, хоча з’являються також великі роботи про діяльність більшовиків безпосередньо в Києві, а також комплексні роботи про революційні події в місті у 1905 – 1907 рр. Оприлюднена також комплексна робота І.Ф. Кураса з історії УСДРП, в котрій певна увага приділена діяльності київських членів цієї партії ^[4] Серед цих досліджень виділяються своєю ґрунтовністю праці І.М. Бондаренка «Большевики Киева в первой русской революции (1905 – 1907 гг.)», Й.Д. Ремезовского «Ульяновы в Києве, 1903 – 1904».

Таким чином, за межами уваги вітчизняних дослідників до 1991 р. залишалася проблема етнополітичного простору м. Києва пізньобуржуазного періоду доби промислово-індустріальної трансформації української нації.

Недоліки української історіографії радянської доби певною мірою подолані після відновлення незалежності України, коли були зняті всі обтяжливі обмеження як у виборі тематики історичних досліджень, так і в виборі та використанні дослідницьких методик.

Новітні дослідники політичної історії України зосередилися на вивченні історії тих політичних партій та об’єднань, котрі ігнорувалися українськими радянськими істориками або піддавалися суб’єктивістській критиці з позицій «пролетарської партійності». Вийшли друком праці з історії всіх загальноросійських монархічних та українських партій початку ХХ ст., політичної історії окремих регіонів України, ідейно-політичних засад діяльності цих партій, політичних аспектів діяльності профспілок тощо. ^[5]

Прикладом новітнього дослідження регіональної політичної історії можуть слугувати дисертаційне дослідження і монографія О.П. Кривобока, присвячені історії партій Чернігівщини початку ХХ ст. Однак провідниками комплексного вивчення історії України початку ХХ ст. залишаються співробітники відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України, завідувач відділу чл.-кор. НАНУ О.П.Реєнт. ^[6]

Певним чином досліджені особливості польського та єврейського національно-визвольного руху в Україні початку ХХ ст. ^[7]

Значний внесок у вивчення політичного простору м. Києва зробили останнім часом дослідники історії освіти в Україні початку ХХ ст., ^[8] серед котрих найбільший внесок в з’ясування місця навчальних закладів м. Києва у міському етнополітичному просторі безумовно належить К.А. Кобченко, В.Й. Борисенку і Г.А. Непорожній.

Однак, не зважаючи на суттєві зрушення у вивченні політичної історії України 1900 – 1907 рр., етнополітичний простір м. Києва в його комплексному вимірі залишався недослідженим.

У джерелознавчому блоці дисертації визначено і проаналізовано основні масиви джерел дослідження за їх основними різновидами. Виключна увага була приділена максимально широкому і повному вивченню архівної складової джерельної бази дисертації.

Зазначено, що групу архівних джерел склали 2605 справ, котрі перебувають на зберіганні у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (10 фондів), Центральному державному архіві громадських об’єднань України (4 фонди), Державному архіві міста Києва (2 фонди). З них понад 31 справу введено автором у науковий обіг вперше.

При цьому слід зазначити, що основний масив використаних при написанні дисертації документальних матеріалів зосереджений у чотирьох фондах Центрального державного історичного архіву (м. Київ), а саме: фонд 274 (використано 684 справ), фонд 275 (946 справ), фонд 317 (509 справ), фонд 318 (791 справа). Матеріали фонду 275 містять інформацію про кількісний, якісний склад і діяльність одного з провідних каральних органів на території м. Києва, про кількісний і якісний склад антиурядових політичних організацій та їх діяльність, про еволюцію інформаційного та ідеологічного сегментів київського етнополітичного простору, про зв’язок останнього з етнополітичним простором Російської імперії та інших країн Європи. Справи фонду 275 зосереджують відомості про розшукову діяльність каральних органів держави, фактичну діяльність революційних і ліберальних організацій та окремих політичних діячів в м. Києві від 1903 р. до 1907 р. У фондах 317 і 318 зберігаються дані про долю окремих київських політичних і громадських діячів, котрі протягом 1900 – 1907 рр. потрапили в сферу юрисдикції Київської судової палати та про взаємодію урядових каральних органів в їх боротьбі з визвольним рухом.

Справи фонду 276 містять інформацію про координацію і особливості розшукової діяльності охоронних відділень стосовно київських антиурядових політичних організацій, про сутність і характер стосунків останніх з суб’єктами етнополітичного простору інших регіонів України і Східної Європи переважно для завершального періоду революції 1905 – 1907 рр. Документи фонду 316 містять інформацію про діяльність військового карального апарату самодержавства та про діяльність революційних організацій серед вояків Київського гарнізону протягом усього досліджуваного періоду. Статистичні і фактологічні матеріали фондів 574, 575 і 576 дозволяють прослідкувати динаміку чисельності київського фабрично-заводського робітництва і розподіл його по території міста, реконструювати стан приватного фабрично-заводського сегменту економічного простору м. Києва як часів економічної кризи і після кризової депресії, так і часів першої російської революції.

Зі сховищ Центрального державного архіву громадських об’єднань України: використані 2 справи фонду 41 (ОАФ); 13 справ фонду 57 (копії і фотокопії листівок ЦК і Київського комітету РСДРП та інших партій за 1901 – 1907 рр., інформація про делегатів V з’їзду РСДРП, копії повідомлень та інших документів про діяльність ПСР і Головного Комітету УСДС (Спілки) РСДРП); 9 справ фонду 59 зі спогадами більшовиків-членів Київської організації РСДРП; 1 справа фонду 266. Вони містять переважно інформацію про форми і методи діяльності київських соціал-демократів серед робітників міста, про роль окремих підрозділів міської організації РСДРП та окремих партдіячів у функціонуванні міського етнополітичного простору.

Державний архів міста Києва представлений у дисертації трьома справами фонду 16 та однією справою фонду 18-ОЦ, в яких є інформація студентський сегмент етносоціального простору Києва у перші роки ХХ ст.

Систематичне опрацювання такого масиву архівних справ дозволило відтворити комплексну картину еволюції етнополітичного простору м. Києва 1900 – 1907 рр. на грунті  економічного та етносоціального просторів міста.

Групу опублікованих джерел склали 1) збірки документів і довідкові видання (71 найменування), 2) мемуари та епістолярні джерела (22), 3) періодичні видання (6).

Використані збірки документів і довідкові видання містять відомості про програми, статути, рішення з’їздів, конференцій рад центральних і місцевих керівних органів революційних, поміркованих та консервативних партій, представлених на теренах м. Києва; про участь київського студентства у політичній боротьбі; про персональний склад каральних органів самодер-жавства в місті та інших державних органів управління; про підсумки переписів населення Києва 1874, 1897 і 1917 років; про стан промисловості, торгівлі, освіти, охорони здоров’я і кредитної справи в місті; про зміст законодавчих актів і нормативних документів, котрі регламентували господ-дарські, соціальні і міжнаціональні відносини в Російській імперії, тощо.

Залучені до дослідження мемуарні та епістолярні джерела містять інформацію про особисте життя і діяльність громадських і політичних діячів визвольного руху в м. Києві, визначних представників монархічної державної бюрократії, причетних до організації придушення цього руху. Ці джерела дозволити суттєво уточнити співвідношення об’єктивного і суб’єктивного факторів в етнополітичному просторі \Києва досліджуваного періоду.

Використані періодичні видання представлені шістьма основними газетами, котрі видавалися у досліджуваний період в м. Києві, фактично представляли відповідні ідейно-політичні течії та в значній мірі формували легальну частину інформаційного сегменту етнополітичного простору міста.

Таким чином, джерельна база дослідження вичерпно представлена архівними матеріалами і широким колом опублікованих джерел. Вона є достовірною і дозволила на засадах обраної методологічної бази комплексно відтворити еволюцію етнополітичного простому м. Києва на початку ХХ ст. і проаналізувати основні закономірності та особливості цієї еволюції.

У розділі другому «Економічний та етносоціальний простір м. Києва наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття» проаналізовано стан промисловості, торгівлі освіти, медицини, преси, транспорту і зв’язку та кредитно-банківської справи м. Києва періоду 1900 – 1907 рр. в їх функціональному та територіальному вимірі. На отриманій основі проаналізовано динаміку та особливості розвитку етносоціальної структури населення Києва кінця ХІХ – початку ХХ ст.

У відповідності до основних засад інтегральної цивілізаційної циклічно-висхідної концепції аналіз та історична реконструкція економічного простору м. Києва виходили з поділу цього простору 1) за типом виробництва – на підприємства галузей виробництва товарів-речей і підприємства виробництва неречових товарів, 2) за формою власності – на дрібнобуржуазні, буржуазні та бюрократичні приватні підприємства.

Виходячи з таким чином класифікованої структури економічного простору міста проаналізовано особливості її функціонування на етапі світо-вої економічної кризи, посткризової стагнації та революції 1905 - 1907 рр.

За економічної кризи найбільше постраждали в Києві будівництво, підприємства будматеріалів, дрібні підприємства легкої і харчової промисло-вості мануфактурного і ремісничого типу, а також великі машинобудівні за-води, тютюнові та гільзові фабрики. Протягом посткризової стагнації (1903 - 1904 рр.) посилилося технічне переоснащення промислових підприємств усіх форм власності, зросла чисельність підприємств у сфері послуг тощо. Протягом 1900 – 1904 рр. на засадах буржуазного підприємництва розвивалася мережа середніх і вищих навчальних закладів, закладів культури і мистецтва, поліграфічні підприємства і видавництва. За доби революції 1905 - 1907 рр. практично припинилося створення нових підприємств, посилився процес переходу діючих фабрик, заводів, майстерень від старих власників до нових. Суттєво зміцнили свої позиції в економіці міста підприємства бюрократичних форм власності. Стрімко зростає індустрія преси і торгівля носіями різноманітної інформації.

Така трансформація економічного простору м. Києва покликала до життя суттєву видозміну етносоціального простору міста.

Відсутність в Російській імперії практики регулярних періодичних загальнодержавних і регіональних переписів населення суттєво ускладнює всебічне вивчення етносоціальної динаміки населення Києва.

Однак опубліковані відомості про кількість і етносоціальну структуру київського населення за результатами переписів 1874 р., 1897 р. і 1917 р. в поєднанні з розрізненими даними Київського губернського статкомітету за 1900 – 1909 рр. дозволили з’ясувати основні кількісні пропорції класів, протокласів, класових груп і самостійних суспільних верств, представники яких складали людність м. Києва та його районів на початку ХХ ст.

На межі ХІХ – ХХ ст. населення міста поділялося між класами буржуазії, дрібної міської буржуазії, робітництвом, а також між протокласами бюрократії, найманої і самодіяльної інтелігенції та самостійними суспільними верствами утриманців, учнівства, люмпен-пролетаріату і самостійних власників нетоварних господарств. Протягом 1897 – 1917 рр. найбільше зросла чисельність протокласів та учнівства.

1897 року етносоціальній структурі міста етнічні українці (включно мовно русифікованих) складали до 60 – 63% киян, росіяни – до 15 – 18%, євреї – до 12,55%, поляки – до 7,27%, німці – до 2,18%. 1917 року національність визначалася прямим питанням про неї до опитуваних. Таким чином було виявлено, що серед городян українці і «малороси» становлять 16,4%, «руські» – 49,5%, євреї – 18,9%, поляки – 9,2% тощо.

Загалом економічний простір м. Києва 1900 – 1907 рр. еволюціонував через зростання великої і середньої механізованої промисловості, механі-зацію та електрифікацію виробництва речових товарів, випереджаючий розвиток виробництва неречових товарів, бюрократизацію власності у промисловості та банках; розширення сфери використання найманої праці.

Соціально-класовий простір м. Києва 1900 – 1907 рр. відзначався подальшою поляризацію буржуазної структури міського населення при збереженні кількісної переваги дрібної міської буржуазії; випереджаючим зростанням чисельності бюрократії, найманої і самодіяльної інтелігенції та учнівства; загостренням на теренах міста як основного суспільного протиріччя між державної бюрократією та іншими класами, протокласами і суспільними верствами, так і основного соціально-економічного протиріччя між буржуазією і робітничим класом; радикалізацію класової боротьби.

Етносоціальний простір м. Києва 1900 – 1907 рр. характеризувався зростанням поліетнічності населення міста; випереджаючим збільшенням частки єврейського населення; зростанням притоку українців і євреїв до складу робітництва та росіян – до деяких робітничих професій; збільшенням питомої ваги українців у нижчих і середніх прошарках державної бюрократії; посиленням державного культурницько-асиміляторського тиску на суспільну свідомість; загостренням міжнаціональних протиріч.

У розділі третьому «Розвій етнополітичного простору м. Києва в умовах економічної кризи та складання революційної ситуації. 1900 – 1904 роки» на основі історичної реконструкції діяльності політичних партійних і громадсько-політичних організацій і груп на тлі їх протистояння з каральними органами самодержавства проаналізована структура і динаміка етнополітичного простору м. Києва 1900 – 1904 рр. Окреслено деформаційний вплив каральних органів самодержавства на зони впливу та інтенсивність впливу радикальних та революційно-ліберальних організацій в місті. Встановлено місце етнополітичного простору Києва в етнополітичному просторі України та Росії у передреволюційний період.

Для етнополітичного простору м. Києва 1900 року характерним було повне домінування в середовищі російських, українських та єврейських робітників, серед політично ангажованої частини студентської молоді Київської організації РСДРП та протиборство її з місцевими репресивними органами державної бюрократії.

Етнополітичний простір м. Києва 1901 року переживає подальше поширення та удосконалення організаційної, ідейно-політичної, господарської та виховної роботи київських соціал-демократів. У місті утверджуються відновлювані структури соціалістів-революціонерів і РУПу, та з’являються самостворювані ідейно-політичних груп, котрі претендували на самостійну і навіть провідну роль в політичному житті міста.

Для етнополітичного простору м. Києва 1902 року характерним було домінування соціал-демократів, котрі поширили свій ідейний та організаційний вплив на всі сусідні губернії, включно Гомельську. Їх доброзичливими конкурентами все більш активно виступають есери, котрі утверджують свій переважний вплив у Політехнічному інституті і намагаються укорінитися серед робітництва.

1903 р. – рік найвищого піднесення визвольного руху в міста до революції 1905 – 1907 рр. Етнополітичний простір м. Києва характеризується домінуванням соціал-демократів. Політично поляризується студентський рух, котрий залишається основним джерелом поповнення партійної бюро-кратії в місті. Після липневого соціально-політичного вибуху тимчасово розгромлені міські керівні центри есерів і соціал-демократів та їх пропа-гандистські кадри. Наприкінці року виступає самостійною силою «Бунд».

Для етнополітичного простору м. Києва 1904 р. характерним було певне ослаблення впливу на робітництво з боку соціал-демократів, розколотих на більшовиків і меншовиків; стрімка активізація есерів у середовищі студентства і солдатів; загострення протистояння Київського комітету РСДРП з Київським центром ПСР; розширення впливу «Бунду» на робітників-євреїв, розгортання пропагандистської і самоорганізаційної роботи «Союза Освобождения» та фактична втрата каральними органами самодержавства контролю над етнополітичним простором міста.

Таким чином, для етнополітичного простіру Києва протягом 1900 – 1904 рр. було характерним зростання присутності радикальних і помірко-ваних революційних загальноросійських партій та їх впливу на відповідні верстви городян, сегментація соціал-демократичного сектору цього простору за ідейно-теоретичною ознакою, поступова втрата функціонерами місцевого походження своєї роботи у міських партійних комітетах та організаціях, створення соціал-демократами, есерами та рупівцями спеціалізованих партосередків, загострення ідейно-політичного протистояння між функціоне-рами радикальних революційних партій при збережені стихійного співробітництва на рівні рядових партійців, значне зменшення ефективності каральних органів самодержавства у другій половині 1903 – 1904 р. У 1903 р. для есерівського і соціал-демократичного рухів етнополітичний простір м. Києва виконував роль загальноросійського і загальноукраїнського епіцентру, що суттєвим чином вплинуло політичне життя міста.

У розділі четвертому «Трансформація етнополітичного простору м. Києва за доби революції 1905 – 1907 років» реконструйовано трансформацію етнополітичного простору м. Києва в умовах революції 1905 – 1907 рр. Уточнено основні рушійні сили революції, соціально-політичний склад контрреволюційного табору та їх представництво у Києві. Прослідковано протистояння революційного і контрреволюційного табору на першому етапі революції (піднесення і піку, січень – середина жовтня 1905 р.), зміни в етнополітичному просторі міста на другому етапі революції (відносної рівноваги сил і боротьби за ініціативу, друга половина жовтня 1905 р. – липень 1906 р.) та особливості функціонування цього простору на третьому етапі революції (вирішального наступу контрреволюційного табору та поразки революції, липень 1906 р. – червень 1907 р.).

Виклад матеріалу в розділі структурований переважно за хронологічним принципом.

Протягом січня – середини жовтня 1905 р. етнополітичний простір м. Києва характеризується різкою політизацією всіх верств киян, кількісним зростанням і радикалізацією всіх раніше діючих в місті політичних партій і громадсько-політичних організацій, хвилеподібною інтенсивністю діяльності, відносним послабленням міжпартійного протистояння.

На протязі другої половини жовтня 1905 р. – липня 1906 р. для етнополітичного простору м. Києва характерні поява на його теренах нових революційних, консервативних і радикальних політичних партій на громадсько-політичних організацій, докорінна перебудова форм і методів боротьби каральних органів самодержавства проти революціонерів, загострення ідейного протистояння есерів і соціал-демократів, активізація анархістів-комуністів. Систематичним стає втручання війська у міське політичне життя.

Етнополітичний простір м. Києва серпня 1906 р. – літа 1907 р. характеризується цілеспрямованої боротьбою всіх революційних і радикальних партій за фінансові ресурсі, за вплив на вояків і студентство, занепадом Українського соціал-демократичного Союзу «Спілки» та єврейських соціалістичних партій, розгортанням діяльності анархістів-комуністів, підготовкою соціал-демократів, есерів та анархістів до загального збройного повстання, суттєвим зростанням частки немісцевих партократів у складі київських політичних організацій та об’єднань. Реорганізується на засадах подальшої спеціалізації система державних каральних органів, оновлюється їх керівний склад.

Загалом за доби революції етнополітичний простор м. Києва продовжував еволюціонувати у напрямку перетворення на етнополітичний простір промислово-індустріального типу, характерний для доби переходу від буржуазної суспільної організації до постбуржуазної. При цьому етнополітичний простір міста характеризувався притаманною для революцій динамічністю, швидкоплинністю зміни поточної ситуації, появою нового сегменту його простору – поміркованих ліберальних партій та монархічних правих партій, масовістю партійних організації та розростанням і формалізацією їх структури, агресивною активністю партійної бюрократії та загостренням її протистояння з державною бюрократією і буржуазією, політизацією діяльності профспілок та інших новостворюваних громадських об’єднань. У гострому протиборстві з носіями етнополітичних просторів Харкова, Одеси, Ростова-на-Дону і Санкт-Петербурга суб’єкти київського етнополітичного простору перетворили його на домінуючу ланку, генератора і конструктора політичного простору не тільки практично всієї російської України, а й прилеглих до неї великоросійських губерній.

---

[1] Балацька Л.А. Революція 1905 – 1907 рр. на Україні: Рекомендаційний показчик літератури / Л.А. Балацька. Г.Г. Волошина, А.М. Комська. – К., 1980. – 46 с.; Белоцкая О.А. Советская историография декабрьского вооруженного восстания 1905 г. на Украине / О.А. Белоцкая. – К., 1967. – 102 с.; Санцевич А.В. Українська радянська історіографія (1945 – 1982) / А.В. Санцевич. – К., 1984. – 142 с.; Шеліхова Н.М. Історія Києва: Бібліографічний покажчик. / Н.М. Шелихова. – К., 1958. – Т. 1. Історія Києва з найдавніших часів до 1917 р. Вип. 2. Історія Києва з 1861 р. до 1917 р. – ІV, 323, 75, 45 с.

[2] Вакар В. (В. Правдин). Накануне 1905 г. в Киеве. (Июльская стачка 1903 года) / В. Вакар. – К., 1925. – 156 с., [1] с.; Гуревич М. Київська робітнича і шкільна молодь у революції 1905 року / М. Гуревич. – Харків, 1932. – 38 с.; Іргізов А. Повстання 1905 р. у Києві. / А. Іргізов. – К., 1930. – 48 с.; Кокошко С. Більшовики у Києві напередодні і за революції 1905 – 1907 рр. / С. Кокошко. – Харків – К., 1930. – 80 с.; Манилов В. Киевский совет рабочих депутатов в 1905 г. / В. Манилов – К., 1926. – 59 с.; Рафес М. Очерки по истории Бунда / М. Рафес. – М., 1923. – 440 с.; Шльосберг Д. Загальний страйк 1903 р. і крах зубатовщини на Україні. / Д. Шльосберг. – Х., 1932. – 147 с.

[3] Бистренко П. Київський «Союз боротьби за визволення робітничого класу». / П. Бистренко – К., 1947. – 56 с.; Лось Ф.Є. Революція 1905-1907 років на Україні / Ф.Є. Лось. – К., 1955. – 404 с.

[4] Бондаренко И.Н. Большевики Киева в первой русской революции (1905 – 1907 гг.) / И.Н. Бондаренко. – К., 1960. – 282 с.; Доній М.Р. Ленінська «Іскра» і соціал-демократичні організації України / М.Р. Доній, М.І. Горбунова. – К., 1968. – 198 с.; Зашкильняк А.С. Борьба большевиков за укрепление местных партийных организаций. (1904 – 1905 гг.) / А.С. Зашкильняк. – Львов, 1963. – 219 с.; Курас І.Ф. Повчальний урок історії: (Ідейно-політ. банкрутство Укр. соціал-демократ. робітничої партії) / І.Ф. Курас – К., 1986. – 185 с.; Нариси історії Київської обласної партійної організації / [Редкол.: В.М. Дмитрук (голова) та ін.]. – К., 1967. – 651 с.; Ремезовский Й.Д. Ульяновы в Києве, 1903. – 1904 / Й.Д. Ремезовский. – К., 1979. – 175 с.; Его ж. Киевский университет: страницы рево-люционной борьбы / И.Д.Ремезовский. – К., 1984. – 69 с.; Сарбей В.Г. Київ у трьох рево-люціях (До 1500-річчя заснування міста Києва). / В.Г. Сарбей, О.Й. Щусь. – К., 1981. – 64 с.

[5] Гарба Н.А. Политические партии и рабочее движение в Украине в период первой российской революции: дис… канд. ист. наук. 07.00.01/ Н.А. Гарба. – К., 1994. – 193 с.; Головченко В. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: Нариси з історії української соціал-демократії початку XX ст. / В. Головченко. – Х., 1996. – 190 с.; Стефанович Д.Л. Шулявка та Жовтневий район в історії Києва / Д.Л. Стефанович. – К., 2001. – 214 с.; Гула Р.В. «Киевлянин» та суспільно-політичні рухи в Україні: 1900 – 1914 роки: дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Р.В. Гула. – Дніпропетровськ, 2003. – 217 с.; Донченко С.П. Ліберальні партії України. 1900 – 1920 рр.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / С.П. Донченко. – Дніпропетровськ, Євсеєнко С.А. Революційні події 1905 – 1907 років в Україні в історіографії: сучасний погляд на радянську концепцію / С.А. Євсеєнко – К., 2005. – 194 с.; Сарнацький О.П. Царизм та українські політичні партії (1900 – 1917 рр.) / О.П. Сарнацький. – Запоріжжя, 2006. – 709 с.; Кривобок О.П. Діяльність політичних партій та організацій на півночі Лівобережної України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / О.П. Кривобок. – Ніжин, 2011. – 202 с.

[6] Нариси історії професійних спілок України / О.П. Реєнт, Б.І. Андрусишин та інш. – К., 2002. – 729 с.; Реєнт О.П. Україна в імперську добу (XIX - початок XX ст.) / О.П. Реєнт; – К., 2003. – 338 с.; Його ж. Революція і соціальне становище трудящих мас України (до сторіччя Першої російської революції 1905 - 1907 рр.) / О.П. Реєнт // Історія України. Маловідомі імена, події, факти; Зб. ст. – 2005. – Вип. 32. – С. 13-23; Його ж. Україна XIX - XX ст. Роздуми та студії історика / О.П. Реєнт. – К., 2009. – 486 с.

[7] Білобровець О.М. Суспільно-політичний рух поляків Правобережної України у 1863 - 1914 рр.: дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / О.М. Білобровець. – К., 2005. – 230 с.

[8] Кобченко К.А. Жіночий університет святої Ольги: історія Київських вищих жіночих курсів / К.А. Кобченко. – К., 2007. – 271 с.; Коцур А. Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861-1920 рр.): Монографія. / А. Коцур, В.В. Вірменко. – К. – Чернівці, 2007. – 196 с.; Непорожня Г.А. Суспільно-політична діяльність учителів і учнівської молоді України в 1900 – першій половині 1907 р. / В.Й. Борисенко, Г.А. Непорожня. – К., 2002. – 149 с.; Гончарова Н.О. Національно-політичний рух студентської та учнівської молоді в Україні (90-ті рр. XIX ст. – лютий 1917 р.): дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Н.О. Гончарова – Ізмаїл, 2006. — 212 арк.