ФОЛЬКЛОРНА ТРАДИЦІЯ ТА АВТОРСЬКЕ \"Я\" В ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ ГОЛОБОРОДЬКА




  • скачать файл:
title:
ФОЛЬКЛОРНА ТРАДИЦІЯ ТА АВТОРСЬКЕ \"Я\" В ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ ГОЛОБОРОДЬКА
Альтернативное Название: Фольклорная традиция И АВТОРСКОЕ \"Я\" В ПОЭЗИИ Василий Голобородька
Тип: synopsis
summary:

У дисертації з погляду останніх здобутків науки висвітлено істо­рію дослідження проблеми фольклорно-літературних взаємин, визна­че­но поняття фольклоризму, окреслено особливості фольклорної тра­ди­ції та авторського "Я", взаємовпливи фольклору та української літератури. Враховано надбання фольклористичної думки.


У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформу­льо­вано мету та завдання дослідження, визначено методологічну основу, окреслено об´­єкт та джерельну базу, ступінь наукової новизни розробки теми, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію положень дисертації.


Перший розділ"Усне колективне та письмове індиві­дуаль­не" – складається з трьох підрозділів.


Перший із них – "Фольклор і література. Фольклоризм" – присвя­че­ний теоретичній розробці проблеми фольклорно-літератур­них взаємин. Тут простежено зв'язки фольклору з літературою на різних рівнях ху­дож­нього освоєння світу – естетичному, сюжетно-тематич­ному, системно-ти­по­ло­гічному, жанровому, образно-стиліс­тич­ному, сим­­­­во­­ліч­ному – від ХІХ до ХХІ ст. Дослідники-романтики висловлю­вали переважно універсальні по­ло­жен­ня про співвідношення фольклору й літератури, а не аналізували фоль­к­ло­ризму окремого художнього лі­тера­турного твору, за винятком М.Мак­си­мо­вича, який досліджував народнопоетичну основу "Слова о полку Ігоревім".


У першій половині ХІХ століття, коли фольклористика і літе­­ра­ту­ро­знав­ство тільки виокремлювалися як науки, взаємо­зв'я­з­ків фольклору й літератури серед інших питань торкалися  М.Максимо­вич, О.Бодян­ський, І.Срезнев­ський, М.Кос­то­ма­ров, П.Куліш. М.Мак­си­мович прого­лосив паралельність спі­вісну­вання фольклору та художньої літератури. Категорію "паралельності" він виз­начив як одну з прикметних рис національної специфіки українського твор­чого процесу. На думку П.Ку­ліша, який не підтримав цю ідею, занепад усної народної творчості стає однією з причин за­ро­дження літера­турної творчості. Отже, художня спадщина письменників ви­знається якісно новим рівнем роз­витку на­родної пісні, думи, казки. Концепція зв'язку фольклору і літератури, за П.Кулішем, осмислюється із сво­є­рідного діалектичного погляду в аспекті категорій спадкоємності й опо­зи­ції. Література переймає еста­фету від фольклору, який нібито вичерпав свої сили, його дух завмер, але воскресне в іншій іпостасі, новій до­ско­на­лі­шій формі. Позицію П.Куліша спростовував О.По­теб­ня, вчений наголосив: народ творить безперервно і повсюди. О.Бодян­ський висловив цікаву думку з приводу ґенези укра­їн­сь­ко­го літе­ратурного процесу: перевагою української літе­ратури пе­ред захід­но­європейськими й російською він вважав органічний її початок, тобто роз­роб­лен­­ня пись­мен­никами багатих національних тем та мо­тивів, узятих з усної традиції, а не за­позичення чужоземного ма­теріалу, копіювання інших літератур.


У середині ХІХ століття зв'язок літературної та народної поезії ви­в­чається на прикладі Шевченкової творчості. У світлі концепції М.Ко­сто­­марова Т.Шевченко став своєрідним реалізатором потенцій­них мож­ли­вос­тей народної поезії. Він не повторює її, а підносить на якісно новий рівень. М.Костомаров у своїх наукових працях вирішує також низку методологічних питань. Він убачає відмінність твору на­род­ного від літературного в належ­ності останнього усьому народові та в неминучій безмежності варіювання.


Погляди на взаємодію творчості народної та письменницької ви­слов­лю­вали, як правило, аналізуючи поезії Т.Шевченка. На етапі становлення нової української літератури геній Кобзаря витворив своєрідну поетику, якій властиве органічне "переплавлення", "перели­ван­ня" усної словесності у власні мистецькі зразки. Зацікавлення фольк­ло­ризмом творів Т.Шевченка є й у М.Ко­сто­марова, й у П.Кулі­ша, згодом – у І.Франка. Основний висновок учених: Тарас Шевченко – поет народний за духом і буквою.


У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. проблему співвідно­шення фоль­клору й літератури досліджували О.Потебня, М.Драго­манов, М.Сумцов, І.Фран­ко, М.Дашкевич, М.Грушевський, Б.Грінчен­ко, М.Па­в­лик, В.Гнатюк. Уче­ні аналізували фольклоризм окремих творів літера­тури, актуальним за­ли­ши­лося вивчення пам'ятки "Слова о полку Ігоре­вім" (М.Грушевський), до­слі­джу­вали фольклоризм творів Т.Шевченка (І.Франко). Методологічні на­ста­но­ви для розу­міння складності трас­формаційного процесу, який відбувається під впливом одного типу сло­вес­ності на інший, запропонували в своїх пра­цях О.Потебня, М.Грушев­ський. На відміну від попередніх дослід­ників, О.По­теб­ня, М.Драгома­нов, І.Франко розглядали фольклор і літературу як два ви­ди мистецтва, між якими відбувається взаємо­вплив; відстоювали концепцію фоль­клору як словесності імперсо­наль­ної і літератури як словесності, по­бу­до­ваної за "індивідуальним прин­ципом".  


Впродовж ХХ ст. взаємини фольклору й літератури, фольк­лоризм лі­тератури досліджували Ф.Колесса, М.Возняк, О.Лобода, В.Перетц, В.Пе­т­­ров, П.Попов, М.Рильський, О.Дей, Г.Нудьга, М.Па­зяк, О.Ми­шанич. Вче­­ні про­сту­діювали явище фольклоризму від пам'я­ток давньої української літе­ра­ту­ри до творів радянських письменни­ків, охоплюючи або певний період літе­ра­ту­ри, або, най­час­­тіше, вияви фольклоризму в творчості одного письменника.


Сучасні українські фольклористи та літературознавці (В.Бойко, Л.Ду­наєвська, О.Гончар, Р.Кирчів, І.Денисюк, В.Качкан, В.Погребен­ник, С.Росове­ць­кий, О.Вертій, П.Бу­дів­сь­кий, М.Дмитренко та ін.) продов­жують до­­слі­джу­вати проблему взаємодії усної колективної та письмової інди­­ві­ду­аль­ної твор­чості як у теоретичному плані, так і безпосередньо на прикладі мистецьких здобутків видатних майстрів слова.


Серед зарубіжних учених  ХХ ст. проблеми взаємодії фольклору та літе­ратури досліджували М.Андрєєв, Ю.Соколов, М.Азадовський, В.Гу­сєв, У.Далгат, Д.Медриш, О.Фрейденберг, П.Богатирьов, Л.Ємелья­нов, В.Пропп, Б.Пу­­тилов, В.Сидєльніков, С.Лазутін, А.Буш­мін, С.Азбелєв, Л.Дмитрієв, В.Мит­рофанова, В.Жирмунський, Н.Са­вуш­кіна, Т.Тиселтон Дейєр, Д.Хормен, Р.Дорсон та ін.


У різні часи фольклор взаємодіяв з літературою неоднаково, не­од­­­­но­­­рід­но. Перші продукти літератури, як зазначав О.Потебня, багато в чому на­га­дують настрій думки, властивий народній поезії, а в яскра­вих, відомих тво­рах народної, тобто усної та безособової, поезії ми спо­­стері­гаємо підготовку літе­ра­турних явищ.


Взаємини фольклору та літератури в основному визначаються як двоаспектні: з одного боку, маємо фольклоризм літератури (тобто, ко­­ли фольк­лор по­трап­ляє в літературу), з іншого – літературність фольк­­лору (коли літера­тур­ний твір або його складові по­трапляють у фольклор). Проте взаємодія фольклору з літературою може мати і складніший характер: наприклад, коли певний фольклорний елемент (сюжет, мотив, герой тощо) потрапляє в літера­тур­ний твір, а літера­турний твір переос­ми­с­люється народом і переходить знов у фольклор (так зване явище "буме­ран­га"). Фольклоризм літератури – лише одна з граней проблеми інобуття фо­­ль­­клору в різних історичних та есте­тич­них умовах. При дослідженні фольк­ло­риз­му необхідно поглибити сис­тем­ність аналізу, який має охоп­лю­вати всі рівні ідей­но-естетичної струк­тури твору.


Проблему фольклоризму вчені розглядали з різних поглядів, з'ясо­вано найрізноманітніші аспекти цього поняття. Фольклоризм ви­значають як наявність у лі­те­ра­турному творі фольклорного субстрату. Так само, як інші впливи, він може бути неусвідомлюваним і прояв­лятись у ви­гля­ді прямого насліду­ван­ня, а також але також може вияви­тися пере­плав­леним у авторській сві­до­мос­ті. В більшості монографіч­них робіт фолькло­ризм трактується як не тільки пря­ме, але і як опо­серед­коване лі­те­ра­тур­ною традицією чи творчим ме­то­дом пись­мен­­­ника засвоєння фольк­лору в усій різноманітності форм його входження на всіх етапах творчості і на різних рівнях художньої структури твору.


Під “фольклоризмом” розуміємо всі варіанти впливу фольклору на літе­ра­турний текст. Уживаємо цей термін у найширшому значенні. Це може бути як свідоме, цілеспрямоване запозичення й використання на­родної поетики, стилістики, символіки, фольклор­них мотивів, сюже­тів у літературних творах, так і неусвідомлюване автором на­пов­нення тексту фольклорними елементами, як пряме цитування фольклорних творів, так і їх переосмислення, фольклорні ремінісценції, асоціації, парафрази, алю­зії, варіації, перегуки і навіть відштов­ху­вання та паро­діювання тощо.


У другому підрозділі "Взаємовпливи фольклору та україн­­­ської літератури" – констатовано, що проблема фольклорно-лі­те­ра­турних взаємин пе­ре­бувала в полі зору філологів упродовж ХІХ – ХХ ст. і тепер не втрачає своєї актуальності, адже усна колективна та письмова індивідуальна творчість взаємодіють, перетинаються між собою, взаєм­но збагачуючись. В хроно­ло­гіч­ній послідовності від давнини до сучас­нос­ті оглянуто доробок українських вче­них стосовно фольклоризму лі­-те­ра­тури класиків та сучасників.


Третій підрозділ "Фольклорна традиція. Авторське "Я" – при­свя­чений теоретичному визначенню традиції, порівнянню фольк­лор­­ної та літера­турної традицій, з'ясуванню поняття "авторське "Я". Взаємо­дію усного колек­тив­ного з письмовим індивідуальним розгля­нуто як з метою ширшого роз­крит­тя інобуття традиційного фольклор­но­­го тексту в літературному творі, так і з метою висвітлення письмо­вого індивідуаль­ного начала.


Другий розділ дисертації – "Фольклорне мислення та поезія Ва­силя Го­ло­бородька" – складається з двох підрозділів. У першому з них – "Особ­ли­­во­сті формування поетичного мислення В.Голобо­родька" – охарактери­зо­ва­но художню манеру поета, подано основні моменти його творчої біогра­фії, висвітлено контакти В.Голобородька з фольклорною тради­цією, його осо­бис­ту оцінку літератури 70-х років, зокрема творчості Київської школи поетів, наведено погляди митця на фольклор, поезію, метафору, верлібр. Розглянуто також психоаналі­тич­ний дискурс у зв'язку з поетичною практикою.


У другому підрозділі "Художнє освоєння народного тради­цій­ного наративу" – розкрито художнє використання В.Голо­бородьком народного традиційного наративу, зокрема казки, а також загадки, замовлянь, проаналі­зо­вано входження народної епічної традиції в поетичні тексти на рівні сюжетів, мотивів, образів, компо-зиційних особ­ли­востей. У казках і загадках В.Голобо­ро­дь­ко вбачає глибоку поезію, сприймає ці тексти як метафоричні. Народні за­мов­ляння, що належать до оказіонально-обрядового фольклору, рит­мізо­­вані, наповнені кодами, символами поетичної свідомості, висту­пають важливою сировиною для поета, який у своїх творах реконструює давній світогляд. Така особ­ливість архаїчної народної поезії, як та­буювання, зокрема табу на імена, застосову­ється в поезіях В.Голобо­родька дуже широко. 


 У пункті 2.2.1. "Казкова традиція: специфіка  поетичного втілення" йдеться про використання В.Голобородьком скарбів епіч­ної казкової традиції. Казковість пронизує його поезію на рівнях символіки і навіть морфології (за В.Проппом). Казка для В.Голобо­родька – предмет не тіль­ки поетичного, а й наукового зацікавлення. У дослідженнях з фольклорис­тики "Ой вінку, мій вінку…": Ознаки дівочого вінка як осно­ва для його ме­та­форичної транс­фор­мації в українських народних казках" (1999) та "Соловейку, сватку, сват­ку…": Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках" (2002) В.Голобородько використовує міфопое­тич­ний метод. Казку поет розуміє не як буквальний текст, а як метафоричний. Розгадування  метафор каз­ки він підкріплює описом ве­сільного обряду, текстами весільних пісень, загадок, прислів'їв, приказок тощо. На дум­ку В.Голобородька, казки – надзвичайно поетич­ні тексти, це поезія поезії, або поезія вищого сту­пеня.


Часто поет на сюжетну канву казки накладає новий візерунок, на­дає пси­хо­логічно насиченого змісту своїм творам. Оксюморонна побу­до­ва образу: підкрес­лене протиставлення між внутрішнім і зов­нішнім, соціальним станови­щем і сутністю, безкінечністю змісту і конечністю втілення, що характерна для пое­ти­ки романтизму, вияв­ляється й у творах поета. Казковий сюжет, персонажі, їхня мова, народнопоетичні прийоми експресивно підкрес­люють неказкову дій­сність, іноді контрас­тують з життєвою реальністю (поезії, однойменні з відомими українсь­кими казками "Кривенька качечка", "Те­ле­сик").


Ліричний герой поезій В.Голобородька, які мають казкові обра­зи-симво­ли і написані з використанням принципів побудови казков казко­вого сюжету, кар­ди­наль­но відрізняється від казкового героя. Проте час­то, так само, як і каз­ко­во­му, йому притаманні атрибути казкового героя (кінь, булава), у деяких віршах він  малолітній, як і казкові герої-богати­рі, прагне вершити подвиги, бореться зі змієм, хоче завоювати серце дівчини-красуні. Водночас героєві творів В.Голобородька найбільше підходить роль знедоленого персонажа, хоча він завжди намагаєть­ся бути героєм-богатирем. Йому властиві страх, нерішучість, беззахисність, невпевненість; він не перемагає, а зазнає поразок; потрапляє до лабі­ринту особистого життя та стосунків із жінкою і не може звідти вийти; тікає від дій­сності у світ вигадки і не хоче звідти повертатися; це герой, який не має взаємності в коханні; дуже рідко він стає переможцем. Жіночі образи в поезіях В.Го­ло­бородька другорядні, вони доповнюють образ  героя; так само, як і у фольклорній творчості, у віршах поета від­сутні кон­кретні описи дівочої краси, зображення характеру, є лише опис учинків.    


У поезіях, які вирізняються "казковістю", наявні елементи казково­го простору (ліс, висока крижана гора, казкові будівлі казкові будівлі, наприклад хатка посеред лісу), символи: перстень, ключ, камінь, нитка тощо. Поет часто застосовує прийоми казкової композиції, наповнює вірші худож­німи засобами, що влас­тиві україн­ській казці (принципи лінійної повторюва­нос­ті, об'єктивно-логічної чи асоціативної послідов­ності, кумуляції, прийоми ретардації, гра­дації, ступеневого розгортання образу з переходом від однієї ланки до на­ступ­ної тощо). В поетичних текстах В.Голобородька не завжди можна виокремити ті чи ті фольк­лорні принципи композиції, інколи декілька з них щільно пере­плі­таються між собою, а крізь них проглядає індивідуальне ав­тор­ське на­чало.


У пункті 2.2.2. "Народна загадка як основа авторських ме­тафор-загадок" висвітлюємо притаманне Голобородьковій поезії ви­ко­ристання об­ра­­зів української на­род­ної загадки, а також творення влас­них загадок-метафор завдяки осягненню законів народної твор­чості. У деяких поезіях В.Голоборо­дь­ка відчувається явний зв'язок з українською народною тради­цією, коли автор освоює і трансформує конкретні образи загадок. Про­те для його манери письма харак­терніше творення власних насичених метафоричних текстів, які читачеві належить “розгадати”, щоб зрозуміти. Деякі вірші В.Голо­бородька – герметичні метафори, тоб­то вони становлять собою нерозгадувану загадку або передбачають мож­ливість антизначних відгадок-тлумачень. Сприйняття і осяг­­не­ння таких поезії полегшують образи-символи фольк­лор­ної традиції, вжи­ті у своєму сталому значенні. Автор уміло поєднує традиційні значення символів з іншими образами, в яких відбувається або авторська заміна значення, або до­пов­нення. Для В.Голобородька загалом характерне творення цілісних міфо­поетич­них текстів, ця риса кардинально відрізняє його твор­чість від здобутків інших поетів Київської школи.


За кількістю “схованих” у метафорах понять у поетичних тек­стах можна виділити два основні різновиди. Перший: поезія містить більше трьох інакомовлень, алюзій, недомовок, шифрувань та певну підказку на їх ви­тлу­ма­­чен­ня. Другий: у поезії наявний один таємни­чий герой, ім'я якого подаєть­ся через опис учинків, дій; підказки, як правило, нема. Вірші В.Голобородька, які вимагають активного читання-відгадування, приносять читачеві особливу насолоду, якщо йому вдається розкусити "твердий горішок". Однак правиль­ність від­гадки, відповідність її захова­ному автором смислу не обов'язкова, го­ловне, що такі твори наштов­хують читача до активної спів­твор­чості-відгадування.


Виокремлення пункту 2.2.3. "Первісні табу на імена і при­хо­вування  власних імен у текстах Василя Голобородька" зумовлене тим, що при­ховування імен, як і їх називання, посідає значне місце в його поезіях. Часто митець використовує схему утворення стародавніх ук­раїн­ських висловів та слів, що замінювали імена, які не дозво­лялося промовля­ти вголос; разом із тим деякі твори свідчать про став­лення до називання, надан­ня імені, вимовляння його вголос як до доброї, гідної, необхідної для життя людини справи.


Особливо цікаве творче використання прийому заміни імені вчинками особи. В.Голо­бородько на відому із фольклору (казок, по­вір'їв, загадок тощо) модель "Той, хто [робить щось]..." накладає свої унікальні найменування. Вір­ші В.Голобо­родька на­пов­нюють такі загадкові істоти: "Ті, хто повертаються" ("А у одної течуть сльо­зи", І, 114); Ті, "хто носить руки, як вирване з землі коріння" ("Це – скар­би", І, 29); Той, "хто розводить воші у голові для коханої білої берези" ("І по­про­сився чоловік до хати переночувати", І, 101); "Той, хто як човен" ("Зерно прожитих днів", VI, 26–27); "Той, хто ходить далеко-предалеко"; "Той, хто все плутає" ("– Ти хто?", IV, 119); "Той, хто може побачити зорі вдень" ("Ма­лий хованець", І, 218); "Той, хто краде солому" ("Мені опиненому отут на до­ро­зі", І, 36); "Той, хто одночасно і вітер, і гребінець; "Той, хто творить свято, ко­ли ми зустрічаємося" ("Свято зустрічі", VI, 29).


Цей прийом сприяє утворенню ореолу таємничості, чарівності, розпалює в чита­ча цікавість до прихованих за такими іменами осіб чи істот. Певною мірою в поетичних текстах, завдяки такому інакомов­лен­ню, тобто описовому називанню, збе­рі­гаєть­ся відчуття сакраль­ності іс­тот, їхньої особливості, небуденності, духовності. Не нази­ван­ня їхніх імен, а вживання описових форм, розкриття сутності цих героїв через їхні дії, очевидно, пов'язане зі страхом, який, проте, ґрун­тується не на негативному сприйнятті, як у первіс­ному світогляді, а на позитивному – лірич­ний герой боїться називати імена цих істот не через те, що вони з'являться і нашкодять, а навпаки, немов би вірячи в те, що ці переважно чудесні, цікаві, до­б­рі, світлі, іноді беззахисні істоти можуть зникнути, якщо вимовити прилюдно їхнє ім'я. 


У деяких віршах первісні табу на імена зберігаються  незмінно:   приховувати ім'я близької людини перед сторонніми – зберегти людину від поганого впливу; зловмисник, знаючи ім'я людини, може вико­ристати його на шкоду цій особі. Інші поезії демонструють погляд на називання, давання імені як на необхідну умову для життя, зокрема, втрата власного імені – ознака деструкції, хаосу; вгадати ім'я – пізнати сутність людини.


У пункті 2.2.4. "Народні замовляння як кодування поетичної свідомо­сті" висвітлено оживлення, переплавлення авторським "Я" зразків на­род­них замовлянь. Деякі поезії В.Голобородька наслідують ритми, поетику, побажально-прохальну схему замовлянь. Митець ви­користовує світлі замов­лян­ня на добро, творить власні поетичні за­мовляння до плодових дерев (груш­ки, яблуні, вишні), до дощику. За деякими символами народних замовлянь поет зберігає незмінний первинний смисл, іншим надає нових значень і підпоряд­ковує за­думові тексту. Замовляння для нього – скарбниця поетичних кодів, фор­мул, символів.


Окрім народного наративу, В.Голобородько також трансформує ліро-епічну, ліричну пісенну традицію: думи, балади, пісні кален­дарно-обрядові, весільні, про кохання. В його поезіях зустрічаємо як прямо перенесені рядки пісень (епіграфи до віршів, ремінісценції), так і еле­менти сюжетів, мотивів, символи, функціонально перетворені відповід­но до авторського задуму. Вивчення буття традиційних пі­сенних мо­ти­вів, символів у поетичних текстах В.Голобородька по­требує окремого дослідження.


У третьому розділі "Інтерпретація народнопоетичної сим­воліки", – що складається з трьох підрозділів, зосереджено увагу на вживанні та трансформації народнопоетичної символіки у творчості В.Голобородька.  


У першому підрозділі"Що таке символ?" – підсумовано, що сим­волу властива багатозначність змісту. Окремі його значення реалізуються в контексті образної структури. Найчастіше у символу відсутній безпосередній зв'язок та змістова тотожність із символі­зова­ним.


У другому підрозділі"Народнопоетична символіка в поезії Василя Голобородька" – окреслено групи застосованих митцем сим­волів. В одній зі своїх поезій автор зізнається: “Бо я знаю тільки про воду, про траву і про пташку” ("Казала мені угадати ім'я", І, 121). От­же, митець поділяє світ на три основні рівні – вода, земля, небо. Знати про воду, про траву і про пташку – отже, бачити світ у гармонії, цілісно, різнобічно. Образ води у т­ворах В.Голо­бо­родька посідає місце важливе, проте не панівне: це ріка; вода в криниці. Цікаві, на нашу думку, символи подолання стихії води: кладка через річку; чо­-вен. Вода симво­лізує жіноче начало, глибока річка – символ межі, нездоланної пере­шкоди. Кладка через річку в поезіях зберігає народнопісенне значення шля­ху закоханих один до одного (частіше па­рубка до дівчини). Човен – сим­вол весняних радощів кохання, транспорт до фантастичної заморсь­кої країни, пере­візник душ зі світу живих у світ померлих, домовина.


Символи, що стосуються землі, у віршах В.Голобородька становлять най­чи­сель­нішу групу. Серед рослинної символіки можна виділити ліс як осередок первісного дикого світу і сад, що об'єднує культурні, домашні рос­-лини. Сад має любовну символіку, що від­по­ві­дає його народно­поетич­­ному значенню, символізує творчість, нат­хнен­ня. Значну роль у поезії відіграє символ дерева без конкретизації назви; серед дерев із назвами пере­важають культурні, садові дерева: яблуня, груша, вишня; серед дикоростучих – берізка. Яблуня посідає особливе місце, найчастіше символізує дівчину, її кра­су, цноту нареченої, жінку, матір. Плід яблуні – яблуко – один з улюблених образів В.Голобородька, огорнутий теплотою та ніжністю. Яблуко в поезії символізує вікно в інший світ, переповнене болем серце, самотність, безпорад­ність, кохан­ня. На землі під деревами ростуть квіти. Символ квітки, квітів частіше зустрічається як узагальнений, ніж конкретизований. Якщо квітка найчастіше в поезіях В.Голо­бородька символізує дівчину, то метелик – хлоп­ця, квітка й метелик часто зображуються в парі. Зазначимо, що тваринний світ у віршах В.Голобородька посідає місце периферійне. Серед диких звірів трапляються образи тура (символ чоловічого фалоса), вовка (метафора тума­ну), ведмедя (цар звірів, пов'язаний зі шлюбною символікою, покровитель за­ко­ханих), лиса (добрий, казковий герой), зайця (символ невинності, дитячої наївності). Серед домашніх тварин – котик, песик (символ жалюгідності, обді­леності). Символіка коня в пое­зії В.Голобородька відповідає казковій та пісенній українській народній традиції, хоча має авторські додаткові відтінки значень.


Образ хати є в багатьох поезіях В.Голобородька. Її основна влас­тивість – білизна, а отже, чистота. Хата в поезіях В.Голобородька ото­че­на традиційним українським краєвидом: біля хати ростуть квіти, вишні, трохи далі  тече річка. У деяких текстах хата символізує ко­хання. Серед предметно-речових символів важливу роль відіграє руш­ник. Символічні також хліб, молоко, мед.


Між землею і небом літають птахи, вони виступають медіато­рами, поєд­ну­­вачами земного і небесного. Птахи пов'язані з горішньою части­ною (вітами) дерева життя, це найбільш значущий і най­чи­сельніший компонент художньої системи поета. Символами неба ви­сту­пають сонце, вогонь, місяць, гораУ поезіях В.Голобородька часто зустрі­чаєть­ся золотий (срібний) колір. Як колір сонця (місяця), він неодмінно має зв'язок із небом, святістю, потой­біччям. Золотого за­барвлення набувають у творах В.Голобородька предмети, рослини, явища.


Палітра символів поета сповнена найрізноманіт­нішими кольо­ра­ми та відтінками значень, які завжди (але різною мірою) гармо­нують із народно­поетичним світоглядом. 


У третьому підрозділі – "Птах як домінантний символ" – розглянуто символіку птаха в поезії В.Голобородька. Розширення своєї семантики символ птаха без уточнення його виду чи статі набуває через прикріплення до нього ознак, через часопросторові ха­рак­те­ристики його пересування. Зокрема, образ самотнього птаха ототожнюється із самот­ністю героя, птах виступає самотнім спосте­рі­гачем за плином буття; сим­во­лом уяви, невловної думки. Колір птаха відіграє суттєву роль у з’ясуванні семантики цього символу.


У поезії В.Голобородька широко використовується орнітомор­фна симво­ліка з конкретизацією виду: хижі птахи (ворон, крук); не­шкід­ливі (лас­тів­ка, жайворонок, синиця, голуб, зозуля, соловей, журавель, чайка, вівсянка, горлиця, ракша, зеленяк, вивільга, золотий щур, зелений щур, рибалочка, сой­ка, галка, біла лелека); домашні (курка, півень, гуска). Зозуля – символ безпри­туль­ності, самотності; кування зозулине – символ плачу. Червоний півень час­ті­ше виступає віщуном недоброго, зрідка – домашнім добрим птахом. Серед до­машніх птахів у поезії зустрічаються, крім півнів, кури та гуси, що симво­лізують домашній затишок, добробут, загалом рідну домівку. Образові лелеки В.Голобо­родько надає найдавнішого народного значення, тобто сприймає пта­ху як душу померлого родича. Журавлі повязані з журбою, ностальгією за рід­ним домом, почасти з хво­робою. Образ солов’я набуває різних семантич­них відтінків: в одному випадку має еротичну символіку, в іншому “його ще­біт” – кров, смерть, голосіння, всесвітнє горе.


Орнітоморфні символи наскрізні в поезії В.Голобородька, через них автор висловлює широку гаму почуттів, переживань, думок, особисте сприй­нят­тя світу, що глибоко переплетене з власне народ­ним світоглядом.


У "Висновках" підсумовуються основні результати досліджен­ня.


Складні, багатоґранні взаємини фольклору й літератури в основ­ному ви­з­на­чаються як двоаспектні: фольклоризм літератури (викорис­тан­ня народної поетики, стилістики, символіки, фольклорних мотивів, сюжетів у літературних творах; як пряме цитування фольклорних творів, так і їхнє переосмислення; фольклорні ремінісценції, асоціації тощо) та фольклоризація (засвоєння фо­льк­­ло­ром літературних текстів).


Фольклористичний аспект досліджень проблеми фольклорно-лі­тера­тур­них взаємин забезпечив глибоке розуміння особливостей фоль­к­­­ло­­ру, розкрит­тя специфіки його жанрів, закономірностей роз­вит­ку; осмислення специфіч­них рис фольклору в нових для нього (лі­те­ра­­тур­них) умовах.


Література засвоює національні народнопоетичні надбання, фоль­к­лор­ні джерела сусідніх народів, інтернаціональні сюжети та мотиви. Фольк­ло­ризм як явище системне, пов'язане з переосмис­ленням народ­ного світогляду, міфо­ло­гії, як правило, синтезується в літературному тво­рі в єдине ху­­дожнє ціле.


Осмислення фольклорної традиції в поезіях В.Голобородька дало мож­ли­вість засвідчити наявність двох основних форм існування фольк­­лору в пое­тич­них текстах: пря­мо перенесені рядки пісень, обра­зи казок, загадок, замов­лянь тощо; художньо транс­формовані елемен­ти сюжетів, мотивів, символи. 


Фольклоризм поезії В.Голобородька наскрізний, митець пере-плавлює народні казки, загадки, замовляння, підпорядковуючи фольк­лор­ну традицію авторському задумові, витворює цілісні міфопоетичні тексти, яскра­ві мета­форич­ні образи. Творчій манері В.Голобородька притаманне синте­зу­ва­ння різних жанрів усної народної творчості. В одному творі зустрічаються каз­кові образи, формули, пісенні ремініс­ценції, елементи замовлянь, повір'їв, за­гадо­к та ін. Важливу роль відіграє недомовка, натяк, асоціація. 


Авторська інтерпретація народного наративу вдало поєднується із уживанням символів у їхньому традиційному значенні. Поезії В.Го­ло­бородька властиві принципи фольклорної поетики: лінійна повто­рюва­ність, об'єктивно-логічна чи асоціативна послідовність, куму­ля­ція, при­йо­ми ретардації, градації, ступеневе звуження чи розширення образу; тавтологія, негативний паралелізм. За­кони первісного мис­лення яскраво відображені в поетичному при­йо­мі уни­кан­ня прямого називання осіб, явищ, предметів та використанні різ­но­ма­нітних мета­форичних описових форм.


В.Голобородько вживає народнопоетичні символи як у їх тради­ційному значенні, так і в трансформованому вигляді. Орнітоморфні символи наскрізні в його поезії, через них автор виражає широку гаму почуттів, переживань, думок, особис­те сприйняття світу, що глибоко переплетене з народним світоглядом. Домі­нан­­т­­ний у творах митця сим­вол птаха.


Фольклорна традиція пронизує усю поезію В.Голобородька. Ранні збір­ки автора "Летюче віконце", "Зелен день" наповнені еле­ментами загадки, каз­ки; збірка "Калина об Різдві", окрім казкових образів, багата на ремінісценції з україн­сь­­кої народної пісенності; у книжках "Слова у вишиваних сорочках", "По­сіваль­ник" з'являються образи народних замовлянь, стилізація думового епо­су тощо. До своєрідної підсумкової збірки "Українські птахи в українсь­ко­му краєвиді" В.Голобородько йшов впродовж усього життя. Ще у "Летю­чо­му віконці" образ птаха наскрізний, увага до орнітоморфної тематики зро­стає в наступних книжках, поки не виливається в дванадцять поем про птахів (оди­над­цять – у книзі "Україн­сь­кі пта­хи в українському краєвиді", дванадця­та, "Соловейку, сватку, сват­ку", від­кри­ває наукове дослідження В.Голобо­ро­дь­­ком міфопоетичної трансформації ук­ра­їн­сь­­ко­го обряду сватання в україн­­­­сь­­­ких народних казках).


Збірка поем "Українські птахи в українському краєвиді" де­мон­струє синтез вірувань українського народу, обрядів, звичаїв, багатства сло­­­­­­­­вес­но­го фольклору з авторським тлумаченням, розкоду­ван­н­ям ма­гічно-ри­­­туаль­­них явищ, властивих народному світоглядові.


У поезії В.Голобородька простежується зміна психо-емоційної сфери  від максималістського оптимізму ("Летюче віконце", "Зелен день", "Ікар на ме­те­ли­кових крилах") до песимістичного реалізму, розчарування ("Калина об Різ­дві", "Слова у вишиваних сорочках", "Посівальник"), далі – до зрілого оп­ти­­­мізму ("Українські птахи в україн­сько­му краєвиді"). Цю формульну три­ста­­діальність можна висловити так: майбутнє (константа захоплення); су­час­не (константа роз­чарування); від минулого до майбутнього (константа життє­вої мудрості).


Поезія В.Голобородька ілюструє нове буття фольклору в лі­тера­турному середовищі, доводить невичерпність, життєвість фольк­лорної традиції, відкри­ває перед нами широке поле для дослід­ження народ­но­поетич­ної символіки, народної поетики та ритміки, переос­мис­лення жанрів народ­ної казки, загадки, замовляння, балади, пісні. Саме че­рез знання та розуміння фо­льк­­лорної осно­ви творів можна по-справ­жньому гли­боко й усебічно збагнути феномен худож­ньо­­го мислення цього оригінального та­ланту. Органічний зв’язок  пое­­зії митця з фольклор­ними джерелами засвідчує вірність національній спе­ци­­­фі­ці українського письменства і є запорукою тривалого майбутнього Голо­бо­­­родь­кового слова.


 


 








Потебня А.А. Из записок по теории словесности. – Х., 1905. – С. 139.




Голобородько В. "Ой вінку, мій вінку…": Ознаки дівочого вінка як основа для його метафоричної трансформації в українських народних казках. – Алчевськ, 1999. – 36 с.; Голобородько В. "Соловейку, сватку, сватку..: Міфо­поетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках. – Луганськ, 2002. – 84 с.




У цитуванні поезій В.Голобородька дотримуємось такої послідовності: римською цифрою позначаємо збірку, арабською вказуємо на сторінку. Збірки: І – Голобородько В. Летюче віконце. – Перша українська дру­карня у Франції. Українське видавництво "Смолоскип" ім. В.Симоненка, 1970. – 234 с.; IVГолобородько В. Калина об Різдві: Вірші. – К.: Укр. письменник, 1992. – 208 с.; VI – Голобородько В. Посівальник: Вибрані поезії. – Луганськ: Альма-матер, 2002. – 80 с.



Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА