ФОРМИРОВАНИЕ ТЕРАПЕВТИЧЕСКОЙ РЕМИССИИ В АМБУЛАТОРНЫХ УСЛОВИЯХ У БОЛЬНЫХ ЗАВИСИМЫХ ОТ АЛКОГОЛЯ

summary

Матеріали і методи дослідження. Основні дослідження в рамках дисертаційної роботи проводились протягом 2002-2006 рр. в амбулаторному наркологічному психотерапевтичному «Центрі здоров’я» (м. Харків), який є клінічною базою відділу профілактики та лікування алкоголізму ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України». Катамнестичне спостереження продовжувалось до 2007 р.

Усього досліджено 170 хворих на АЗ (шифр діагнозу F 10.2 за МКХ-10) – чоловіки у віці від 19 до 62 років (їх середній вік на момент дослідження складав 39,33±9,45 років). При цьому виділені дві групи порівняння по 85 хворих, однорідних за провідними загальними та клінічними характеристиками. В І групі на етапі алкогольної інтоксикації (АІ) або на 1-4 день синдрому відміни алкоголю (СВА) протягом 3-5 днів, один-два рази на день застосовувалась оригінальна фармакотерапевтична технологія «Композит 1». Пацієнти ІІ групи одержували стандартну детоксикаційну терапію: один раз на день протягом 3-5 днів крапельне введення у вену 5% розчину глюкози (від 200 до 400 мл) або фізіологічного розчину (0,9% хлорид натрію) із додаванням у них 25% розчину магнію сульфату (5 мл), нікотинової кислоти (1 % – 1 мл), аскорбінової кислоти (10% – 2 мл), пірацетаму (5-10 мл). Медикаментозне лікування в обох групах супроводжувалось раціональною (при кожному візиті), а також емоційно-стресовою (на ІV візиті) психотерапією.

Усі пацієнти досліджувались за стандартною схемою п'ять разів у процесі формування терапевтичної ремісії: І візит – активна алкогольна залежність (стан АІ); ІІ візит – 1-4 день СВА; ІІІ візит – купіруваний СВА (5-7 день тверезості); ІV візит – ранній післяабстинентний період (12-18 день тверезості); V візит – стан терапевтичної ремісії (згідно критеріям МКХ-10 – 180-200 день тверезості).

Вивчення анамнезу, скарг пацієнтів, об’єктивного психічного стану відбувалося у рамках клініко-психопатологічного методу у відповідності з діагностичними критеріями МКХ-10. При цьому використовувались: анкета первинного структурованого інтерв’ю, форма-бланк реєстрації та напівкількісної оцінки наявних скарг, шпитальна шкала тривоги та депресії – HADS ( А.Б. Смулевич, 2000; В.С. Подкорытов, Ю.Ю. Чайка, 2003), тест диференційної самооцінки функціонального стану – САН (С.Я. Рубинштейн, 1970), оцінка швидкості спливання «індивідуальної хвилини» (Н.И. Моисеева и др., 1985; Т.И. Букановская и др., 2001). Для одержання якісних особистісних характеристик був використан кольоровий тест М.Л. Люшера (1997) у модифікації Л.Н. Собчик (1990). Для встановлення клініко-біохімічних та клініко-судинних корелятів досліджувався перебіг вмісту ліпопротеїнів (ЛП) у сироватці крові методом електрофорезу в поліакриламідному гелі (Г.Х. Божко, В.М. Калабухов, 1993), вимірювались артеріальний тиск (АТ) та пульс. З метою розрахунку середніх значень та їх дисперсій, взаємозалежностей та вірогідності відмінностей у групах порівняння використовувалися методи математичної статистики, зокрема – дисперсійного та кореляційного аналізу (С.Н. Лапач та ін., 2000 та ін.) із застосуванням програмного пакета «Statistica 6.0» та розрахункових таблиць «Excel МS Office 2003».

Результати досліджень та їх обговорення. На основі вчення про соматопсихічні взаємовідносини при АЗ, і, зокрема, – сучасних уявлень про післяінтоксикаційний синдром і СВА, як варіантах гомеостатичного стресу, розроблено концепцію адаптаційно-метаболічної терапії (АМТ) цих станів і представлено у вигляді оригінальної, патентованої фармакотерапевтичної технології «Композит 1» для застосування в амбулаторних умовах. Цю технологію складено з комплексу сумісних фармакологічних засобів (бензоналу – 0,2 г, нікотинової кислоти – 0,1 г, сечовини – 10,0 г, рибоксину – 0,2 г, аланіну – 0,1 г, ацетилсаліцилової кислоти – 0,5 г, пірацетаму – 0,4 г, піроксану – 0,03 г, циннаризину – 0,05 г), які застосовуються в патогенетично-обґрунтуваній послідовності: І етап – бензонал + нікотинова кислота + 200,0 г перевареної та охолодженої води; ІІ етап (через 30-40 хвилин по тому) – розчин сечовини + рибоксин + аланін + 200,0 г перевареної охолодженої води; ІІІ етап (ще через 30-40 хвилин після ІІ етапу) – ацетилсаліцилова кислота + пірацетам + піроксан + циннаризин + 200,0 г перевареної та охолодженої води.

При вивченні змін суб’єктивного психічного самопочуття хворих на АЗ, виявлено, що в обох групах порівняння на етапі купіруваного СВА (ІІІ візит) відбувалося достовірне зниження (в середньому – у два рази) ступеню інтенсивності скарг. При цьому, у пацієнтів, які одержували «Композит 1», були вірогідно (р<0,05) нижчими, ніж у ІІ групі, середні значення тяжкості скарг: на руховий неспокій (1,815±0,087 балів, проти 2,111±0,092 балів), агресивність (1,210±0,065 балів, проти 1,497±0,100 балів), тривожність (2,000±0,074 балів, проти 2,247±0,081 балів), жахи (1,431±0,080 балів, проти 1,741±0,090 балів) та імпульсивність (1,567±0,089 балів, проти 1,914±0,096 балів). Разом з цим, на етапі формування повної терапевтичної ремісії (V візит), суб’єктивний психічний стан багатьох пацієнтів несподівано погіршувався. Це виявлялось через вірогідне (р<0,05) зростання частоти інтенсивних (3 бали) скарг на психічну напругу, депресію, в’ялість та апатію.

На ранніх етапах становлення терапевтичної ремісії (ІІ-ІV візит) відбувалось також покращання і об’єктивного психічного стану хворих, оціненого за методикою САН. При цьому, у пацієнтів І групи, що одержували «Композит 1», були достовірно вищими, ніж у ІІ групі, середні показники «самопочуття» (42,94±0,22 балів, проти 39,30±0,24 балів, р<0,01), «активності» (39,69±0,60 балів, проти 35,10±0,62 балів, р<0,05) і «настрою» (42,97±0,98 балів, проти 37,20±1,05 балів, р<0,05).

Перебіг усереднених значень показників тривалості «суб’єктивної хвилини» у хворих, що залежні від алкоголю, в групах порівняння мав S-подібний вигляд із мінімумом на піку СВА (ІІ візит) і максимумом – у ранньому післяабстинентному періоді (ІV візит). При цьому, застосування фармакотерапевтичної технології «Композит 1», суттєво знижувало рівень емоційної напруги на етапі купіруваного СВА (ІІІ візит), на що вказували більш високі середні показники тривалості «суб’єктивної хвилини» у І групі, ніж у ІІ групі – під час ІІ візиту (найбільш значущий вимір № 2: 52,68±1,27 сек, проти 46,57±1,22 сек, р<0,05) і під час ІІІ візиту (найбільш значущий  вимір № 2: 53,08±0,71 сек, проти 48,47±0,76 сек, р<0,05).