Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / PSYCHOLOGICAL SCIENCE / Pedagogical and development psychology
title: | |
Альтернативное Название: | ФОРМИРОВАНИЕ ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ РУКОВОДИТЕЛЕЙ ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНЫХ ШКОЛ В СИСТЕМЕ ПОСЛЕДИПЛОМНОГО ОБРАЗОВАНИЯ |
Тип: | synopsis |
summary: | У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу, завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність роботи, розкрито форми її апробації та наведено відомості про структуру дисертації. У першому розділі – “Теоретичний аналіз проблеми формування психологічної культури керівників загальноосвітніх шкіл” – розглянуто зміст термінів, що розкривають поняття “психологічна культура керівників загальноосвітніх шкіл”. Психологічна культура в загальному розумінні – це система психологічних знань і здатності їх використовувати у відповідності з високими морально-етичними нормами і ціннісними критеріями. Психологічна культура керівника – поєднання систем спеціальних знань на перетині психології і менеджменту та спеціальних управлінських вмінь, які підвищують ймовірність ефективного виконання компонентів управлінського циклу і досягнення організаційних цілей на основі використання засобів психології. Психологічна культура керівника загальноосвітньої школи – це спеціалізований рівень професійної управлінської культури, обумовлений цілями системи освіти та організаційною специфікою. Проблема формування психологічної культури неодноразово привертала увагу теоретиків, дослідників, педагогів, практиків, але активно вивчалась тільки в окремих, ізольованих аспектах. Сучасний стан вивчення цієї проблеми, на наш погляд, вимагає інтегруючого переосмислення, поєднання різних теоретико-експериментальних і концептуальних підходів та поглибленого дослідження на основі системної методології. Тенденції досліджень проблеми психологічної культури можна охарактеризувати як процес поступового переходу від системного аналізу (виділення елементів, компонентів) до системного синтезу (вивчення зв’язків, структур, латентних факторів). Багатомірний системний теоретико-експериментальний підхід визначено найбільш перспективним для вивчення і вирішення проблем формування психологічної культури як системного ефекту взаємодії окремих особистісних характеристик, пов’язаних з ефективністю управлінської діяльності. У першому розділі розкрито сутність методології системного підходу при вивченні проблеми психологічної культури, розглянуто можливості багатомірного емпіричного системного підходу для дослідження цієї проблеми. На основі системної методології і аналізу сучасного стану вивчення проблеми розроблена теоретична модель психологічної культури керівника середнього навчального закладу і обґрунтовано шляхи експериментальної її перевірки з метою розробки навчальних програм і психолого-педагогічних технологій формування психологічної культури керівників в системі післядипломного навчання. Психологічна культура визначається як багатомірний вектор, інтегруючий гносеологічні, праксеологічні, аксіологічні та афективні компоненти особистості керівника, особлива конфігурація та системні взаємодії яких детермінують рівень ефективності керівництва. Для проведення дослідження із значної кількості можливих емпіричних показників були обрані 406 потенційно найбільш релевантних для оцінки компонентів теоретичної моделі психологічної культури керівників. Виходячи з особливостей і методичних можливостей їх виміру ці показники були інтегровані адекватним способом в емпіричну модель. Емпірична модель психологічної культури – це багатомірний простір, сформований з трьох підсистем характеристик: особистісних рис, особистісних потенціалів та особистісних стилів. Особистісні риси – робочий термін, що визначає простір конституціональних, індивідних, особистісних перемінних, які фіксують інтегральну диспозиційну стратегію поведінки керівників, що складається під впливом організмічного, соціально-нормативного і особистісного рівнів психічної регуляції. Особистісні потенціали – робочій термін для позначення груп вмінь і психологічних характеристик, які потенційно здатні забезпечити ефективне управління в якомусь відношенні (емпірично обчислюються як оцінки першого загального фактору емпіричних корелятів особистісного потенціалу). Особистісний стиль – робочій термін для позначення конфігурації ймовірностей використання управлінських модифікацій взаємодій. В контексті системного вивчення простору базових рис особистості психологічна культура – є підпростір головних факторів, в якому найбільш ефективно функціонує особистість керівника в області норми до межі акцентуації, а реальна поведінка керівника – це системний ефект взаємодії складових структури особистості, який активізується і виявляється як індивідуальна конфігурація стилів. За даними літературних джерел окреслено основні погляди на систему психологічних знань і вмінь керівників, розглянуто психологічні характеристики особистостей, що сприяють підвищенню ефективності управління. Система психологічних управлінських вмінь керівників – це інтегрована, цілісна особистісна конфігурація навичок реальної поведінки, що включає на рівні компонентів: психологічні технології взаємодій; психологічні технології роботи з групами; внутрішні психологічні технології; інтелектуальні та інформаційні психологічні технології, а на рівні системних ефектів – існує як патерн стилів управлінської діяльності. Система особистісних потенціалів включає: інтелектуальній потенціал, потенціал ділового спілкування, потенціал ефективності керівництва, потенціал особистої ефективності, потенціал групової роботи, потенціал знань, потенціал відносин, етичний потенціал, світоглядний потенціал, комунікативний потенціал, педагогічний потенціал, потенціал саморозвитку, творчій потенціал та інші. Визначено емпіричній шлях вивчення та формування психологічної культури на основі використання системоутворюючих особистісних факторів управлінської діяльності для прискорення особистісного розвитку керівників загальноосвітніх шкіл. У другому розділі – “Емпіричне дослідження психологічної культури керівників” – визначено модель і внутрішню логіку емпіричного дослідження компонентів і структури психологічної культури, охарактеризовано алгоритми збору й інтеграції даних з урахуванням способу їх отримання. Окремо для директорів-чоловіків і директорів-жінок були факторизовані підпростори показників управлінської ефективності, рис особистості, стилів взаємодій, особистісних потенціалів. Оцінки латентних факторів були використані для нової факторизації спільного простору показників для побудови загальної емпіричної моделі психологічної культури керівників. Проаналізовано латентні структури і побудовані інтегральні показники підпросторів управлінської ефективності, стилів взаємодії, особистісних потенціалів з обчисленням оцінок факторів по кожному досліджуваних. Якісний аналіз головних факторів в підпросторі показників управлінської ефективності визначив наступний їх зміст в директорів-чоловіків: 1) розробка змісту діяльності працівників і стандартів виконання і формалізація їх в описах посад і організаційній структурі; 2) узгодження і програмування використання людських і матеріальних ресурсів; 3) виховання і розвиток персоналу; 4) здійснення повного управлінського циклу з акцентом на функції координації. На рівні латентних факторів управлінська ефективність директорів-жінок обумовлена факторами: 1) психологічно ефективними міжособистісними взаємодіями; 2) підбором за кваліфікаціями і інтенсивною роботою з кадрами; 3) здійсненням управлінського циклу з акцентом на виборі цілі, адмініструванні, передбаченні і мотивації; 4) інтенсивним контролем і керуванням фінансовими ресурсами, пов’язаними з функціями впливу, вихованням, розвитком і навчанням персоналу. Головні компоненти в підпросторі показників стилів взаємодії директорів-чоловіків: 1) адміністративно-авторитарний, агресивно-захисний стиль; 2) компромісний, співпрацюючий, реалістичний стиль; 3) домінуючий, демагогічно-деспотично-авторитарний стиль; 4) ліберально-демократичний стиль; 5) м’який стиль; 6) виконавський стиль. Головні компоненти в підпросторі показників стилів взаємодії директорів-жінок: 1) демократичний, співпрацюючий, спрямований на результат ініціатор-організатор; 2) авторитарно-демагогічно-деспотичний стиль; 3) лідер-виконавець, діючий за рахунок сплеску почуттів і емоцій; 4) ліберальний стиль; 5) стиль узгодження ділових і особистісних інтересів; 6) реалістичний м’який стиль; 7) слабкий адміністративно-авторитарний стиль; 8) стиль вичікування. Дискусійний стиль керівників-чоловіків відрізняється тим, що в ході дискусії вони розробляють і узгоджують (в континуумі минулого і майбутнього, ракурсів оптимістичності і песимістичності, балансу негативних і позитивних аргументів) систему і послідовність майбутніх дій після дискусії. Поведінку директорів-жінок в дискусії характеризує інтенсивний обмін інформацією, але реальні дії після дискусії ініціюються у зв’язку з переживанням емоцій і почуттів. Важливими факторами в керівників-жінок також є спрямованість на інтеграцію суджень, вектор оптимізму і тенденція жінок виносити остаточні судження і рішення. Проаналізовано латентну структуру підпростору рис особистості керівників і виявлено головні відмінності факторної структури. Особистість керівників-чоловіків функціонує: інтровертивно; динамічно стабільно; спрямована на досягнення рівноваги; супроводжується частковим соціальним самообмеженням; співробітництво позитивно-оптимістичне; підвищення до певного рівня тривожності викликає авторитарність, домінування, прямолінійність і агресивність; невротизація обумовлена виснажливим інтелектуальним моделюванням рішень проблем і компенсується консервативністю, плануванням і слідуванням планам; незалежність – інструмент самозахисту спрямований на підтримку врівноваженого і гармонійного стану. Особистість керівників-жінок функціонує: екстравертивно; емоційно нестабільно; поведінка більш (у порівнянні з чоловіками) різноманітна і непередбачувана; підвищений рівень вербальної і емоційної експансивності; більший рівень критичності при співробітництві; високий рівень загальної психологічної напруги; невротизація викликається спілкуванням з метою упорядкування емоційних стосунків і міжособистісних відносин; тривожність підвищує емоційну напругу та інтенсифікує діяльність. Отримані дані свідчать про необхідність врахування гендерного фактору і розробки окремих стратегій розвитку психологічної культури для чоловіків і жінок. Побудовано і проаналізовано зміст факторної конфігурації, яка моделює систему внутрішніх чинників психологічної культури управління керівників навчальних закладів, – спільного простору інтегральних показників (оцінки факторів) рис, стилів взаємодії, особистісних потенціалів і управлінської ефективності окремо для керівників-чоловіків і керівників-жінок.
В спільному просторі особистісних рис, стилів, потенціалів, критеріїв ефективності та інших показників в директорів-чоловіків виявлено наступні (табл. 1) латентні фактори: 1) “психологічна культура управління” (високий рівень поведінкової реалізації якої пов’язаний з станом особистості на полюсі “пристосованість” вектору “тривожність”); 2) “інтегрований стиль керівництва” – ситуативна суміш ліберально-демократичного, адміністративного, домінантного, демагогічно-деспотично-авторитарного стилів, до якої керівник-чоловік вдається при досягненні певного рівня особистісної тривоги, але типовим станом чоловіків є стиль раціонального узгодження, координації і програмування використання ресурсів у взаємодіях з високим самоконтролем; 3) “екстраверсія–інтроверсія” з типовим для чоловіків інтровертивним станом (ситуації, що потребують екстравертного поводження викликають в чоловіків невротичну тривогу, яка компенсується авторитарною, домінантною поведінкою); 4) “незалежність” спрямована на досягнення спокою, гармонійного, емоційно-захищеного стану; 5) “особиста і організаційна етика” (високий рівень пов’язаний з емоційною нестабільністю); 6) “емоційна позитивність, суб’єктивізм”; 7) “орієнтація на співпрацю конвенційного типу”; 8) “м’який стиль”; 9) “соціальна активність”. Інтегральні показники управлінської ефективності чоловіків – результат взаємодії перших трьох факторів. |