ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В ПРОЦЕСІ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ Статья

Актуальність теми. Друга половина ХХ століття ознаменувалася переходом суспільства розвинутих країн на постіндустріальну стадію розвитку. Ознаками останньої стала зміна домінуючих економічних ресурсів, усвідомлення першочергової ролі людини та її інтелекту в соціально-економічних процесах, значне покращення ефективності виробництва та добробуту людей. Джерелом добробуту стає людина, здатна створювати національне багатство, продукуючи нові знання, рішення та ідеї.

Розширення добробуту людей є актуальною проблемою як для України, так і для інших країн світу. Розв’язання цієї проблеми потребує зусиль і формування умов як для стимулювання створення нових знань, так і для розвитку визначальної продуктивної сили – людини. За роки ринкових перетворень в Україні відбулося скорочення чисельності вчених і кваліфікованих працівників за рахунок найпростіших професій, що свідчить про домінування в економіці країни застарілих технологій і слабкість інноваційних процесів. Недооцінка ролі інтелектуального капіталу та недостатньо ефективне його використання призвели до набуття виробництвом яскраво вираженого трудомісткого та сировинного характеру.

Розвинені країни активно використовують інтелектуальний капітал як джерело добробуту і розвитку людини. Зарубіжні вчені мають значні напрацювання щодо різноманітних аспектів інтелектуального капіталу, його використання в господарській практиці. Людині як головній продуктивній силі суспільства значну увагу приділяли представники світової економічної думки: У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, Дж. Мілль, К. Маркс, Дж. Б. Кларк, І. Фішер. У вітчизняній та зарубіжній літературі існує чимало праць, присвячених вивченню різноманітних аспектів інтелектуального капіталу. Теоретичні основи дослідження інтелектуального капіталу закладено у працях Г. Беккера, Д. Белла, П. Дракера, Л. Едвінссона, Ф. Махлупа, М. Мелоуна, К. Свейбі, Т. Стюарта, У. Хадсона, Т. Шульца. Слід зазначити, що значний внесок у розробку теорії інтелектуального капіталу здійснено не тільки закордонними, а й вітчизняними вченими. Дослідженню інтелектуального капіталу присвячені публікації В. Базилевича, О. Бервено, О. Бутніка-Сіверського, В. Гейця, П. Єщенка, О. Кендюхова, В. Кондрашової-Діденко, В. Мандибури, Ю. Ніколенка, О. Стрижака, В. Хрустальової, А. Чухна та ін.

Однак, як у вітчизняній, так і західній науковій літературі, бракує ґрунтовних наукових досліджень, присвячених розробці теоретико-методологічних засад і практичної реалізації формування та використання інтелектуального капіталу в процесі суспільного відтворення. Передусім немає жодного дисертаційного дослідження, присвяченого комплексному аналізу цього поняття та процесу його відтворення у добробуті. Саме цим зумовлене обрання теми дисертаційної роботи й саме це підтверджує беззаперечність її актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за комплексною держбюджетною темою № 06 БФ 040-01 «Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя». Особистий внесок автора полягає у розробці теоретичних основ дослідження інтелектуального капіталу, визначення його ролі та значущості у процесі суспільного відтворення.

Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних та прикладних основ формування, розвитку та використання інтелектуального капіталу в процесі суспільного відтворення.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані і розв’язані такі завдання:

– проаналізувати погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників на витоки і сутність інтелектуального капіталу;

– виявити та охарактеризувати зміст і структурні елементи інтелектуального капіталу в процесі суспільного відтворення;

– класифікувати інтелектуальний капітал на основі узагальнених функціональних критеріїв;

– виявити та арґументувати основні тенденції участі соціо-культуро-економічних інститутів у прямому та непрямому формуванні інтелектуального – потенційного та діючого – ресурсу як джерела інтелектуального капіталу;

– обґрунтувати умови перетворення інтелектуального ресурсу на інтелектуальний капітал;

– визначити механізм використання інтелектуального капіталу у процесі суспільного відтворення;

– виявити та охарактеризувати взаємовпливи інтелектуального капіталу і добробуту людини зокрема та народу країни загалом у процесі суспільного відтворення;

– розробити пропозиції щодо вдосконалення використання інтелектуального капіталу для розширення добробуту людини і народу країни загалом на сучасному етапі розвитку системи суспільного відтворення.

Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупність соціо-культуро-економічних відносин, в які вступають суб’єкти формування та використання інтелектуального капіталу за умов здійснюваних перетворень в економіці країни.

Предметом дослідження є інтелектуальний капітал, його сутність, структура, формування і використання в процесі суспільного відтворення.

Методи дослідження. В дисертаційному дослідженні використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. У першому розділі використано системний, загальнотеоретичний та еволюційний підходи до виявлення сутності категорій «капітал» та «інтелектуальний капітал» (п. 1.1., 1.2.). У цьому ж розділі застосовано методи діалектики для розгляду взаємообумовленості розвитку капіталу в напрямку його інтелектуалізації, інноваційних змін та еволюції системи соціально-економічних відносин, виявлення взаємозв’язку суб’єктивного та об’єктивного в інтелектуальному капіталі (п. 1.2.), а також системний і графічний методи, аналіз, синтез та аналогію для пізнання та характеризування структурних елементів і видів інтелектуального капіталу (п. 1.3.). У другому розділі на основі неоінституціонального підходу досліджено діяльність неформальних та формальних інститутів у формуванні потенційного та діючого інтелектуального ресурсу; за допомогою методу порівняння здійснено співставлення вітчизняного та світового досвіду його формування (п. 2.1., 2.2.). Для виявлення умов перетворення інтелектуального потенціалу на інтелектуальний капітал використано метод абстрагування, компарації та аналітично-графічної формалізації (п. 2.3.). У третьому розділі на основі застосування системного підходу, методів діалектичної логіки визначено головні напрями використання інтелектуального капіталу та його відтворення у добробуті (п. 3.1., 3.2.). Дослідження результатів наукової та науково-технічної діяльності в Україні та країнах-лідерах за рівнем розвитку людського потенціалу здійснено за допомогою компаративного та табличного методів. У дисертації застосовано економіко-статистичний метод для розрахунку показників динаміки виробництва інноваційних видів продукції; табличний та графічний методи – для наочного подання статистичних даних (п. 3.1.). За допомогою компаративного і статистичного методів розроблено головні теоретичні підходи та практичні рекомендації щодо використання елементів добробуту як дієвого чинника формування потенційного та діючого інтелектуального ресурсу (п. 3.3.).

Інформаційною базою дисертації є результати досліджень вітчизняних та іноземних учених, викладені в монографічних працях і періодичних виданнях; звіти науково-дослідницьких центрів; щорічні доповіді міжнародних організацій; статистичні матеріали Державного комітету статистики України; законодавчі та нормативні акти України тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні інтелектуального капіталу, виявленні сутності, закономірностей формування і тенденцій використання в процесі суспільного відтворення задля забезпечення добробуту людини і народу країни загалом.

До основних наукових результатів, які становлять особистий доробок автора і виносяться на захист, належать такі:

вперше:

- визначено сутність складної категорії «інтелектуальний капітал» як сукупності соціо-культуро-економічних відносин між суб’єктами з приводу залучення до системи суспільного виробництва творчого потенціалу людини у вигляді знань, інформації, досвіду і здібностей та реалізації матеріального і/або нематеріального інтересу, нагромадження інтелектуальних продуктів та їх використання для створення нової вартості, упредметнення творчих здатностей і компетенцій працівників, котрі розбудовують інтелектуально зорієнтовану економіку країни;

- виявлено та обґрунтовано взаємозв’язки і взаємовпливи інтелектуального капіталу та добробуту в процесі суспільного відтворення: добробут є водночас передумовою формування і результатом використання інтелектуального капіталу, а інтелектуальний капітал в свою чергу постає тим чинником, який створює умови для забезпечення розширення добробуту людини і народу країни загалом, збільшення обсягу національного багатства. Розміри останнього залежать від рівня інтелектуального розвитку людини і народу країни, їхньої освіти, професійної підготовки, загальної та економічної культури, моральнісних основ, домінуючої в даному суспільстві моралі.

удосконалено:

- класифікацію інтелектуального капіталу за головними функціональними критеріями: за способом втілення, можливістю його відокремлення, відчуження, копіювання або відтворення – на природний та штучний; за суб’єктом втілення – на інтелектуальний капітал особистості; підприємств та організацій, інтелектуальний капітал суспільства країни; за змістом знання як складового елементу інтелектуального капіталу – на універсальний, загальнонауковий, компетентісний, технологічний;

- теоретичне арґументування основних тенденцій участі неформальних і формальних соціо-культуро-виробничих інститутів у процесі творення джерел інтелектуального капіталу – потенційного та діючого інтелектуального ресурсу. Доведено, що формування потенційного інтелектуального ресурсу починається в межах неформального інституту (сім’ї), що діє всередині домогосподарства як економічної одиниці, продовжує своє становлення в системі освіти як формального інституту, а також через систему соціо-культурних зв’язків і відносин. На удосконалення інтелектуального ресурсу людини за умов глобалізації країнових економік здійснюють вплив моральність і духовність;

- обґрунтування головних функцій сім’ї, які остання виконує у процесі формування інтелектуального ресурсу, а саме: репродуктивної, виховної, первинного соціального контролю, духовного спілкування, соціально-статусної, емоційної, комунікативної та рекреаційної.

дістало подальший розвиток:

- визначення умов перетворення інтелектуального ресурсу в інтелектуальний капітал, основними з яких є наявність і розвинутість інформаційно-технологічного господарського укладу, в якому інтелектуальний чинник у взаємодії з іншими чинниками виробництва створює інтелектуальний продукт у зростаючих обсягах; і соціальний і/або економічний зиск, отримуваний окремою людиною та усім суспільством країни загалом;

- обґрунтування сутності поняття «добробут» як можливості обирати довге і здорове життя, здобувати знання і використовувати їх; творити і самовдосконалюватися; отримувати за результати своєї інтелектуальної діяльності доходи (заробітну плату, посадовий оклад чи платню тощо), достатні не для підтримання, а для розвитку і розквіту життєдіяльності, яка є гідною людини загалом і людини як інтелектуального працівника зокрема.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці пропозицій та рекомендацій щодо напрямів стимулювання розвитку інтелектуального капіталу. Методологічні та практичні рекомендації можуть бути використані науковими установами, вищими навчальними закладами при викладанні «Економічної теорії», «Макроекономіки», «Історії економічних учень», органами державної влади при розробленні стратегії підвищення якості середньої та вищої освіти, формуванні і реалізації державної інноваційної та соціальної політики тощо.

Головні висновки і рекомендації дисертації використані у діяльності Чернівецької обласної державної адміністрації: відділу у справах сім’ї та молоді – при розробці «Програми реалізації державної політики з питань сім’ї, дітей та молоді в Чернівецькій області на 2007-2008 рр.» (акт впровадження від 20.03.2007 р. № 01-23/125); та управління освіти і науки – при розробці «Обласної комплексної програми роботи з талановитою молоддю «Творча обдарованість» на 2007-2010 рр.» і «Обласної програми розвитку профільного навчання учнів старшої школи Чернівецької області на 2007-2010 рр.» (акт впровадження від 12.06.2007 р. № 42/86). Окремі наукові положення та теоретичні висновки дисертаційного дослідження були використані у викладанні курсів «Економічна теорія», «Історія економічних вчень», «Макроекономіка» для студентів Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету (довідка № 942/01-30 від 12.10. 2006 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні та розвитку теоретичних засад формування і використання інтелектуального капіталу в процесі суспільного відтворення, а також практичних рекомендацій щодо шляхів ефективного використання інтелектуального капіталу в розвитку людини і розбудові інтелектуально зорієнтованої економіки. Основні наукові положення, результати, висновки і пропозиції, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використані тільки ті ідеї і положення, які отримані автором особисто. Обсяг особистого внеску здобувача наведено в списку опублікованих наукових праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були відображені у доповідях автора на 19 міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Роль регіонів у забезпеченні стійкого розвитку національної економіки України» (м. Чернівці, 15-16 квітня 2003 р.), ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи розвитку внутрішнього ринку промислових товарів в Україні» (м. Київ, 26 березня 2004 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософія господарства» С.М. Булгакова: на шляху до нової парадигми політекономії» (м. Київ, 27 квітня 2004 р.), ХІV Міжнародній науково-практичній конференції «Формування стратегії розвитку регіону на інноваційній основі» (м. Чернівці, 13-14 травня 2004 р.), Міжнародній науковій конференції «Німці в історії Київського університету: Ідейний спадок М.Х. Бунге у контексті історичного минулого та сучасності» (м. Київ, 26 травня 2004 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Національний інтелектуальний капітал як чинник економічного і соціального прогресу» (м. Київ, 29 жовтня 2004 р.), ХVI Міжнародній науково-практичній конференції «Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону» (м. Чернівці, 25-26 березня 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Туристична індустрія як вектор регіонального розвитку» (м. Чернівці, 15-17 травня 2005 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми розвитку внутрішнього ринку в умовах глобалізації» (м. Київ, 17-18 листопада 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Формування нової парадигми страхування» (м. Київ, 1-2 грудня 2005 р.), Четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська Весна» (м. Київ, 2-3 березня 2006 р.), XIII Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Ломоносов-2006» (Росія, м. Москва, 12-15 квітня 2006 р.), VI Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія інвестування промислового виробництва в Україні» (м. Київ, 14-15 квітня 2006 р.), 72-й науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Наукові здобутки молоді - вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті» (м. Київ, 17-18 квітня 2006 р.), XV Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегічний розвиток регіону – економічне зростання та інтеграція» (м. Чернівці, 11-12 травня 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України» (м. Дніпропетровськ, 21-23 червня 2006 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність національної економіки» (м. Київ, 23-24 березня 2007 р.); XIV Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Ломоносов-2007» (Росія, м. Москва, 11-14 квітня 2007 р.); XVІ Міжнародній науково-практичній конференції «Структурно-інституційні зміни та інвестиційно-інноваційний розвиток регіону» (м. Чернівці, 17-18 травня 2007 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 21 науковій статті, матеріалах і тезах доповідей на конференціях загальним обсягом 8,2 д.а., з них 11 статей – у фахових виданнях обсягом 5,9 д.а. (особисто автору належить 5,5 д.а.).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Дисертаційна робота містить 10 таблиць і 9 рисунків, 12 додатків на 17 сторінках та список використаних джерел з 215 найменувань на 22 сторінках. Загальний обсяг роботи – 225 сторінок комп’ютерного тексту, з яких основний текст становить 186 сторінок.