ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ГОВОРІННЯ В ПРАГМАТИЧНОМУ АСПЕКТІ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ)

summary

 У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи.

 У першому розділі “Прагматичні властивості мовних одиниць”  розглядаються теоретичні підвалини вивчення фразеології в аспекті прагматики. Ще у 1957 році С.І. Ожегов зазначав, що різноманітність підходів до розуміння об’єкта фразеологічних досліджень пов’язана з такою термінологічною плутаниною, якої нема в жодному лінгвістичному розділі. Ми розглядаємо різні точки зору на ФО: В.В. Виноградова, В.П. Жукова, В.М. Мокієнка, А.І. Молоткова, В.М. Телія та ін.

 Визначення В.М. Телія, на нашу думку, відображає сучасний погляд на ФО.

Здатність ФО виражати прагматику мови дозволяє говорити про наявність у їх змісті прагматичного значення. Існує кілька визначень прагматичного значення: як позамовної (поведінкової) реакції слухача (Ю.Д. Апресян); як комунікативного наміру мовця, який не випливає зі сполучення значень уживаних слів (Н.Д. Арутюнова, Т.В. Булигіна); як зміст мовних одиниць, пов’язаний із вираженням емоцій та різноманітних оцінок мовця, а також із впливом на адресата (Л.А. Кисельова). Розглянувши усе вищевказане, ми дотримуємося такої точки зору: прагматичне значення – це зміст мовних одиниць (або частина цього змісту), який характеризує того, хто говорить, за соціально та психологічно значущими параметрами його особистості та орієнтований на реципієнта. Прагматичне значення інформує того, хто слухає, про емоційний стан мовця, про його інтелектуальні потенції, про його конкретні комунікативні наміри та ін.

Включена до фразеологічного значення категорія суб’єкта мови дозволяє говорити про фразеологічні одиниці як специфічний розряд мовних одиниць, здатний відображати різні аспекти прагматики мови. Ось чому цілком природно розглядати ФО як одиниці, зміст яких має виключно прагматичну природу, в рамках прагматики, а потім і конотації.

 На сучасному етапі лінгвістики дослідження мовних процесів відбувається у нерозривному зв’язку з потребами комунікативної діяльності і припускає врахування саме людського фактору, бо у процесі функціонування мови його система зазнає впливу численних факторів ситуації спілкування.

У семантиці ФО усе детерміновано основною функцією мови – бути засобом комунікації, формування та узагальнення думок про світ та емоційного ставлення до них. Із цих причин цілком виправданим є звертання безпосередньо до прагматики і конотації, їх термінологічного апарату, і, на наш погляд, можливим є його застосовуваність до фразеології.

Складність значення ФО зумовлена ситуативним характером знака, що одночасно виступає як підстава, яка, у свою чергу, є стимулом для емоційної оцінки. Нашарування суб’єктивно-орієнтованих відносин – як раціонального, так і емотивного – на віддзеркалення в дескриптивному змісті утворює прагматичний аспект у значенні ФО, при реалізації якого виникає експресивність, що є мовною характеристикою. Крім власне тропеїчних засобів (основне місце серед яких належить метафорі як одному із продуктивніх засобів смислотворення, організації образної уяви, зафіксованому у внутрішній формі), у творенні експресивності беруть участь незвичайна сполучуваність компонентів, парадоксальне складання змістів, наявність у ФО звукосимволізму.

В окремому підрозділі розглядається конотативний аспект значення ФО. Зокрема розглянуто поняття конотації, “внутрішньої форми” як асоціативно-образного її компонента. Також розглянуто емоційно-оцінний компонент конотації та експресивність як акумулюючий компонент конотативних властивостей ФО. У нашому розумінні експресивна функція не конкурує з прагматичною функцією мови. Прагматика охоплює більший обсяг властивостей, ніж експресивність. Перша включає не тільки засоби впливу, що викликають суто емоційні реакції і тому впливають тільки на емоційну сферу адресата (що є характерним для експресивної функції), а й усі засоби впливу, пов’язані з мовною діяльністю (прохання, наказ, повідомлення та ін.). Усе в конотації зумовлює виконання експресивної функції мови. Теоретичне викладення матеріалу поглиблюється за таким принципом: образно-мотивуючий вплив; потім оцінка певної ознаки відповідно до асоціативно-мовної картини світу носіїв певної мови (або з картиною світу індивідуальною), що викликає відповідну емотивну кваліфікацію, яка відображає ставлення мовця до позначуваного, заради якого й створювалося дане найменування, а потім уже, як наслідок, – стилістична значущість ФО.

Осмислення важливості мотиваційної підстави ФО призвело до необхідності дослідити саму образну структуру внутрішньої форми – її метафоричний, метонімічний характер, а також роль у ній різних символів та квазісимволів (наприклад, квазісимвольне прочитання слова душа у ФО, де цей компонент асоціюється з неіснуючим аналогом серця: распахнуть душу, плюнуть в душу і т.ін.).

Розглядаючи емоційну оцінку, не слід забувати, що ФО в мовленні не ізольована, вона залежить від інших компонентів, її значення тісно пов’язане з контекстом. Емоційний тон висловлювання передбачає вибір мовних засобів для вираження позамовного змісту і, крім того, спроможний змінити емоційне забарвлення експресивної ФО, вживаної в даному контексті, тобто “перефарбувати” її. Тому одна й та сама ФО може вживатися у мовленні з різними видами емоційної оцінки. Конкретна розшифровка емоції відбувається тільки в тексті за допомогою інтонації в усному мовленні або широкого контексту у мовленні писемному.

Експресивність виражає суб’єктивну модальність. Експресивність слід розглядати як особливу семантичну категорію, яка знаходить своє втілення в тому чи іншому кваліфікативному забарвленні значення, яке доповнює їх об’єктивний зміст. Експресивність, тобто сила впливу на адресата, визначається силою та типом емоцій. Експресивно забарвлені висловлювання створюються, щоб впливати на слухача емотивно, із суб’єктивних позицій, передавати власну думку автора, посилюючи загальну оцінку конкретною оцінкою деяких деталей у власне позначуваному (пор.: лгать і ездить по ушам, громко і во всю Ивановскую, много і с три короба).

У результаті аналізу численних наукових концепцій було висунуто такі положення:

– не останню роль у формуванні фразеологічного значення відіграє прагматичний аспект, оскільки призначення ФО – це не просто передача знань, здобутих людьми у процесі пізнання оточуючого світу, але й вираження ставлення суб’єкта до них;

 – ми виходимо з розуміння прагматичного значення як змісту мовних одиниць (або частини цього змісту), що характеризує того, хто говорить, за соціально та психологічно значущими параметрами його особистості та орієнтоване на реципієнта. Прагматичне значення інформує того, хто слухає, про емоційний стан мовця, про його інтелектуальні потенції, про його конкретні комунікативні наміри та ін. Прагматичне значення, таким чином, можна кваліфікувати як значення “того, хто говорить, – того, хто слухає”.

   У другому розділі “ФО зі значенням говоріння та їх класифікація” подано комплексне дослідження ФО зі значенням говоріння (розглядається 285 одиниць). Основна задача авторів-укладачів фразеологічних словників – подати правильне, докладне тлумачення ФО. Сучасні лексикографи у більшості випадків достатньо точно відображають зміст ФО в словниках. Але слід унести деякі уточнення та доповнити тлумачення новими позначками. Ми вважаємо, що можна було б доповнити “Новый объяснительный словарь синонимов русского языка” Ю.Д. Апресяна фразеологічними синонімами, бо їх подано у невеликій кількості і не до кожного слова. Наприклад, наведено синонім “плакаться в жилетку” до “жаловаться”. А цей ряд можна б було продовжити. Ми пропонуємо побудову словника за семантичним принципом, тобто за комплексними семантичними розрядами та групами. Це може дати у розпорядження дослідника більш повну та адекватну картину змістового членування універсуму за допомогою фразеологічних засобів.

         Якщо користуватися принципом членування за частинами мови, то одиниці повторюватимуться. У виділених нами тематичних групах ми пропонуємо побудову за алфавітом. Це полегшує пошук потрібної ФО, тоді як побудова  словника за головним словом утруднює цей процес.

У діахронії мови ідіоматичність ФО – відносна властивість, бо з часом деякі складові архаїзуються та ФО частково або в цілому втрачають своє значення, виходячи при цьому із ужитку повністю або набуваючи нового значення. Так, нами виявлено таке: ФО попасть/ попадать пальцем в небо, за даними словників, означає “говорить что-нибудь невпопад”, тоді як цей вислів часто вживається у протилежному значенні – “случайно сказать что-нибудь верно, угадать” (про що свідчать і дані проведеного нами експерименту, а також дані газетної та тележурналістики): “Да, он умел слушать людей, чутко улавливать колебания их настроения, поэтому на собраниях и митингах часто попадал пальцем в небо – говорил именно то, что от него хотели услышать в данный момент…” (“Сов. Россия”, № 70, 2000). “Тут наши журналисты попали пальцем в небо – главная их версия при сложившейся на Северном Кавказе обстановке имеет реальную подоплёку…” (“Итоги”, НТВ).

Ми вважаємо, що на трансформацію значення цієї ФО вплинуло широке використання таких ФО: попасть в самую жилку і попасть в самую точку, які вживають у значенні “говорить именно то, что нужно, как бы угадав, что именно так нужно сказать” (Молотков, С.342). Подібні випадки відхилення від словникового значення самі по собі є дуже цікавим матеріалом для дослідження, але не дозволяють робити остаточних висновків щодо реального вживання певної ФО у сучасній російській мові.

Другий розділ дисертації складається із 6 підрозділів. У першому наводяться принципи класифікації ФО ФСГ “Говоріння”. У другому підрозділі розглядається базисний прототип “говорить” та його розшарування. Прототип – це типове знання про те, що позначається. Проведений нами аналіз дає змогу поділити ФО зі значенням говоріння за трьома основними групами залежно від їх загального значення:

1)                               акустичне враження (пускать (давать) петуха; драть козла);

2)                               “ненормальна” робота язика у порівнянні з нормальним темпом, розбірливістю, гучністю, зрозумілістю тощо (язык заплетается, не ворочается, прилип к гортани, каша во рту);

3)                               стереотип мовної поведінки, який виходить на характеристику людини та її оцінку (бойкий на язык, язык без костей, остёр на язык).

 Процеси мислення відбуваються переважно у вербальній формі, а результати пізнавальної діяльності закріплюються у вербальних знаках. Тому мову слід вважати одним із компонентів когнітивної діяльності людини. Мовна діяльність людини може бути охарактеризована в різних аспектах: з акустико-фізіологічного боку,  з точки зору індивідуальних особливостей мовця, змісту мови, її емоційного забарвлення та ін. До когнітивної сфери мають відношення деякі з названих параметрів мови.

Усі ФО зі значенням говоріння виражають процес мови або характеризують особу за особливостями мовлення. У ФО переважно відображається “ненормативний” стан справ. Говоріння має “прагматичні валентності”: воно адресоване, має мотив, а іноді й мету; воно також включено до системи стимулів та реакцій, тобто має поведінковий зміст. Основна маса ФО говоріння зосереджена на характеристиці властивостей особи, на подіях, пов’язаних з акціональними проявами цих властивостей, на акціях поведінкового типу, на соціальних диспозиціях особи; на продуктивному позначенні якісних та кількісних ознак говоріння, які не ідентифікують, а кваліфікують їх.

У третьому підрозділі розглянуто окремо ФО з компонентом язык. Група ФО з цим компонентом складає більшість розглянутих нами у роботі одиниць. Це такі вирази:

 срываться с языка (ознака ненавмисності дії),

 язык отсохнет, язык без костей (ознака природності зусиль),

 язык сломаешь (ознака складності артикуляції),

 длинный язык, язык как помело (інструментальна  «надмірність»),

 язык чешется (бажання),

 придержать язык (за зубами), прикусить язык,

 язык не поворачивается (стримувати інструментальну активність),

 держать язык за зубами (контролювати мовне «творення»),

а також длинный язык, бойкий на язык, попасться на язык, язык проглотил, типун на язык, язык хорошо подвешен, язык до Киева доведёт, язык заплетается, давать волю языку, язык прилип к гортани, язык сломаешь, не сходить с языка, слова не идут с языка, чесать языки (языками), вертеться на языке, злой (острый) язык, болтать, молоть, трепать) языком; что у трезвого на уме, то у пьяного на языке.

Багато з цих виразів дуже широко вживані, про що свідчать і дані проведеного нами опитування (подані у Додатку А дисертації).

 Наведемо лише кілька прикладів уживання цих ФО у художній літературі:

(Кабанова): Нет, мой друг, говори, что хочешь, про меня. Никому не закажешь говорить…(Кабанов): Да отсохни язык! (М. Островський);

 (Расплюев): Как бишь его (нагибается и думает) того…то есть ох…как его?…(В сторону). Да я в этом захолустье ни одного уезда не знаю. (Вслух и прищёлкивает пальцем). Вот так на языке и вертится (О. Сухово-Кобилін);

- Никто тебя за язык не тянул, Тошка, - сказала Анка. – Хочешь земляники? (А. і Б. Стругацькі);

 Кроме того, наш парень, наглый и очень бойкий на язык дома, совершенно меняется с чужими людьми (Ю. Трифонов).

Язик у цих виразах завжди вказує не на спроможність як таку, а на орган мовлення, через функціонування якого й описується мовленнєва діяльність. Хоча сполучуваність даної лексеми досить фразеологізована, вона не зводиться до обмеженого набору стійких виразів. Можливе безкінечне варіювання на тему існуючих ідіом. Наприклад, словники подають вирази острый язык, язык как бритва; пор., однак, приклад язык, как рашпиль (В. Маяковський, В. Кунин). Є вираз язык сломаешь, але не всі зрозуміють вислів язык узлом завязывается.

Окремо стоїть вираз лишиться языка («потерять способность говорить»); порів. Со второго щелчка Лишился поп языка (О.С. Пушкін); Всевышний уже лишил меня языка, - второй раз выхожу на экзамен и ни разу не могу вымолвить ни слова (Н. Думбадзе). Можливо, тут має місце вказівка  на орган, а не на спроможність.

В окремих підпунктах розглянуто семантичні функції компонента язык у складі ФО: це “язик-верстат” та “діючий язик” (терміни В.З. Дем’янкова). Язик як місце, де продукується мова, розглядається як стіл або верстат, на якому “виготовляються” промови і з якого “падають” недороблені або ненавмисні промови. Для “язика-верстата” суттєвими є тактильні властивості поверхні: з гладкого язика слова “зісковзують”: слова слетают с языка, сорвалось с языка.

 “Діючий язик” характеризують як  те, що добре чи погано працює, дає перебої, втрачає сили та ін. Ми виділили кілька підгруп залежно від якості роботи язика:

  – язик, який нормально функціонує (язык хорошо подвешен/ привешен):

Прерывать выступавших особенно старался высокоголовый злодей-подполковник, очень хорошо у него был подвешен язык и имел он перед нами преимущество безнаказанности (О.І. Солженіцин);

         – тимчасове порушення або втрата мови (лишиться языка, язык отнялся, язык не поворачивается, язык отсох, язык заплетается, типун вам на язык та ін.):“Как будто язык проглотил”, - сказала она с досадой (В. Каверін).

     “Лев Глево... Лев Глебович? Ну и имя у вас, батенька, язык вывихнуть     можно…”(В. Набоков).

      Господин Голядкин остолбенел от изумления, и на время у него язык отнялся (Ф. Достоєвський).

     И только потому, что автором был Михалков, ни у кого не поворачивался язык сказать, что это антисоветчина (“Московский комсомолец”, №5, лютий 2000 р.);

         – стримування язика (держать язык на привязи, держать язык за зубами, прикусить язык, проглотить язык, укоротить язык):

Руф хотел спросить у провожатого, много ли таких страшных зверей у них в стране, но вспомнил недавний урок и прикусил язык (О. Волков).

        Николая Сергеича она боялась и при нём всегда прикусывала язык (Ф. Достоєвський);

         – балакучість (развязать язык, распустить язык, болтать языком, язык чешется, длинный язык та ін.): Она жалела, что распустила язык и ввела в соблазн несдержанного Страшилу    (О. Волков).

         Что ты его слушаешь, какой там ещё шут приедет! Так, язык чешет (О. Островський).

Аналіз кожної ФСГ окремо дозволяє більш адекватно описати зв’язок мови з дійсністю. А наявність розмитого простору у класифікації тільки підтверджує сучасну думку, що мовна таксономія оперує розмитими множинами. Неможливість суворої диференціації семантичного простору мови на окремі фрагменти та поля є об’єктивною даністю, що зумовлена семантичною безперервністю словника, в тому числі й ідіоматики: слово або ФО пов’язані численними нитками із значущими одиницями свого чи граничного рівней.

Формування семантичної групи “Говоріння” провадилося на основі архісеми, яка виділялася зі словникової дефініції, при цьому брався до уваги лише зміст концептуального ядра ФО. Наприклад, вираз открывать Америку  супроводжується у словнику емоційною позначкою   ирон., однак тлумачення значення «говорить, объявлять о том, что всем давно известно»  не пов’зане з висловленням або зазначенням емоцій. Архісема даної одиниці передана дієсловом “говорити”, у зв’язку з цим її слід кваліфікувати як елемент поля говоріння.

До однієї семантичної групи включають одиниці, які позначають кілька суміжних якостей, що перебувають у градуальних відношеннях, тобто виражають різний ступінь інтенсивності одного й того ж самого: “погано відгукуватися”, “дискредитувати” тощо.

Численність та різноманітність семантичних розрядів ФСГ “Говоріння” відповідає тому місцю, яке мова займає  в “наївній картині світу”: це найбільш складна підсистема людини; вона має багато зв’язків з іншими підсистемами (завжди та в першу чергу – зв’язки з інтелектом, бажаннями, фізичними діями) та перебуває на вершині ієрархії підсистем – складових “наївної картини людини”. Підгрупа “Мова з боку її змісту” включає 13  основних семантичних розрядів: акустико-артикуляційна характеристика мовлення; індивідуальна характеристика мовлення; мова з боку її змісту:

          – вести пусті балачки, базікати;

          – дуже голосно кричати, репетувати;

–                       критикувати, робити зауваження, докоряти, лаяти;

–                       несправедливо звинувачувати, дискредитувати, несхвально відзиватися, злословити;

          – відверто говорити;

          – говорити натяками, незрозуміло, не по суті;

          – добре говорити, схвально відзиватися;

          – висміювати;

          – марно говорити, доводити очевидне;

          – скаржитися.

На періферії ФСГ знаходяться 2 розряди: ФО, які означають обман, та ФО зі значенням мовчання/ замовчування.

Обман перетинається з полем мовних дій, таких, наприклад, як заговаривать зубы, вешать лапшу на уши та ін.

Брешуть завжди з наміром обдурити, а ввести в оману можна й ненавмисне.

Образне втілення обману у російських ФО має під собою загальну ідею маніпулятивного впливу на суб’єкт, якій притаманне:

– привнесення безглуздих, навіть абсурдних змін суб’єкта: пудрить мозги;

– створення перешкод для зовнішніх органів чуття й відповідно   перекривання доступу до істинної інформації: ездить по ушам;

           – уявне завдавання шкоди, збитків суб’єктові: пускать пыль в глаза.

Як “донор” для фразеологізації обману використовуються образні основи, що ґрунтуються навколо назв частин тіла людини (соматизмів):

          – зуби: заговаривать зубы;

          – вуха: надуть в уши, вешать лапшу на уши;

          – очі: замазать глаза;

       –  ніс: натянуть нос, водить за нос;

       –  голова: морочить голову;

       – палець: обвести вокруг пальца.

Також для вираження ідеї нещирості, обману російською мовною свідомістю використовується типово російській компонент душа – покривить душой. Душа розуміється як скупчення внутрішнього життя людини, як найважливіша частина людської істоти, де локалізуються почуття й емоційні переживання людини. Душа в останній ФО народжує образ зради своїх справжніх почуттів, що йдуть від серця, і формує значення “обманывать, лицемерить, пренебрегая истинными чувствами”.

Класема “вводити в оману, обманювати” виражається ФО напустить туману, заправлять арапа, петь Алябьева, петь пионерские песни, лить  колокола, лить/ отливать пули. Сюди ж ми відносимо й такі субстантивні ФО: бабьи/ бабушкины сказки у другому словниковому значенні; небылица в лицах; развесистая клюква.

“Словарь воровского и арестантского языка» В.М. Попова наводить ФО баки забивать, баки вколачивать, баки вкручивать зі значенням “врать, отвлекая этим внимание”. За даними нашого експериментального опитування вони є широко вживаними.

Значення “давать ложные обещания” (Молотков, С.207) мають ФО кормить завтраками і бросаться словами: У неё умный сын, словами не бросается, если он говорит, что немцев побьют, значит, он знает (І. Еренбург).

Близько до обману стоїть ідея приховування інформації. Вона в російській мові може бути виражена за допомогою контролю над основним інструментальним діячем – язиком – та певного обмежувача, що стримує його інструментальну активність: держать язык за зубами, держать рот на замке, держать язык на привязи. До цієї групи ми відносимо 54 ФО.

Про мовчання говорять тільки на фоні комунікації, тобто тоді, коли в принципі можливе мовне спілкування. Семантичне та прагматичне маркування мовчання виявляється через його зіставлення з говорінням. Мовчання припускає можливість виконання мовної дії. Як будь-яке ненормативне явище мовчання підлягає оцінці. Оцінка мовчання є протилежною оцінці говоріння за цих умов.

Оскільки до семантики мовчання входить заперечення, об’єктом оцінки є сам факт відсутності мовлення, а не будь-які його характеристики. Тобто оцінка базується на прагматичному критерії. Нами виявлено, що в сучасній російській мові значний шар складають ФО у вигляді наказу, погрози, поради, застереження (у відповідних формах наказового способу), що вживаються переважно у комунікативному акті безпосереднього спілкування. Це, на наш погляд, допускає трактування А. Вежбицької, що існування подібних висловів пов’язане з традиційною в історії Росії автократичною владою та зі схильністю російської вдачі до підкорення обставинам: держи язык за зубами, держи язык короче, держи хайло, зажмурь кадык, закрой варежку, заткни рот рукавицей, прикуси язык, укороти язык.

                                         ВИСНОВКИ

1. ФО ФСГ “Говоріння” – численна, активно функціонуюча група, яка складає окрему підсистему загального корпусу російської фразеології.

2. Категоріальна специфіка фразеологічного значення може бути виявлена тільки при звертанні до комунікативного аспекту змісту ФО. Прагматичний аспект семантичного аналізу орієнтований одночасно й на слухача, й на мовця. Той, хто говорить, у процесі мовлення, вживаючи ФО, реалізує за їх допомогою (в комплексі з іншими елементами висловлювання) свої комуныкативні інтенції та виражає свої емоції та оцінки. Той, хто слухає, сприймаючи ці мовні одиниці, певним чином реагує на них – інтелектуально, емоційно або діяльнісно, співвідносить їх із названими за допомогою вказаних ФО предметами, здійснюючи тим самим повторні акти номінації тих же фрагментів позамовної дійсності. Функціонування ФО в мові визначається типом їх системного значення, яке зумовлює характер “розгортання” ФО в мові, їх актуалізацію, сполучуваність з іншими елементами висловлювання.

3. Можна дати або позитивну, або негативну оцінку ФО. Але є й особливі випадки, коли оцінка буває амбівалентною та зумовленою контекстом або ситуацією мовлення.

4. Позитивно оцінюване мовлення (язык) має такі властивості: воно лаконічне, просте, при цьому правильне, викликає позитивні емоції. Зрозуміло, що за ФО стоїть оцінка мовленнєвої дії.

5.                         Різні групи ФО характеризують різні “виміри” языка:

           – група, пов’язана зі звучанням мови, характером вимови звуків, говорить про язик як інструмент звукотворення;

           –  група “сказати за нормою багато – мало” говорить про язык у значенні “мовлення”, звідси такі характеристики, як лаконічність – багатослів’я та якість мови: не треба говорити все, що спаде на думку; ФО, що вказують на обмеження свободи языка, містять наявну або імпліцитну негативну оцінку: держать язык за зубами (на привязи), закусить язык, придержать язык – на противагу завжди експлікованій оцінці ФО зі значенням нестриманості на язик:

   язык развязался (развяжется), язык чешется, развязать язык (языки), распустить язык, чёрт дёрнул за язык;

 – характеристики языка, умовно включені до рубрики “плохой язык”,  які є універсальними оцінними термінами, не  специфічні для язика та можуть бути застосовані для характеристики будь-яких інших об’єктів (злой язык – злые глаза – злая собака);

       6. В основі багатьох ФО зі значенням говоріння лежать “трудова” та “колокольна” метафори;

 7. У структурному відношенні група “Говоріння” складається з кількох ядерних груп (13основних) та периферії, що представлена одиницями з іншим обсягом значення (ФО, які означають обман, та ФО зі значенням мовчання/ замовчування).

       8. Словникові дефініції ФО – це тільки емблема реалії, що концентрує в собі   денотативно-сигніфікативну основу ФО – багатопланового явища, компонентом якого є конотація. Конотація – це багатий підтекст, культурно-національне розшифрування, прагматичні елементи, наявні в арсеналі мовця у вигляді багажу знань, переконань, оцінок і готові рухатися у процесі комунікації. Створений фрагмент словника покликаний створити уявлення, хоча й фрагментарне, про культурно-національну картину світу, зафіксовану в ФО, а також про характеристику найбільш складного виду поведінкової діяльності людини – мовної поведінки.