ФУНКЦІЇ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність дисертаційного дослідження. Відновлення та розбудова на демократичних засадах української державності об’єктивно призвели до пошуку такої організації публічної влади, яка б з одного боку відповідала національним традиціям, а з іншого – сучасним світовим вимогам, була б спрямована на забезпечення прав і свобод людини, задоволення її потреб, підвищення ефективності надання послуг населенню.

Результатом такого пошуку є трансформація структури місцевої влади, встановлення принципово нової децентралізованої системи управління, закріплення сучасних основ взаємовідносин органів державної виконавчої влади та представницьких органів місцевого самоврядування, які мають будуватись не на принципах субординації (властивій урядовій вертикалі), а на принципах правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності органів місцевого самоврядування різних рівнів.

Актуальність теми дисертації зумовлена, з одного боку тим, що місцеве самоврядування є новим, малодослідженим явищем у політичному житті держави, а з іншого – необхідністю його розвитку і вдосконалення у процесі утвердження України як європейської демократичної держави. Саме через інститути місцевого самоврядування реалізується право територіальної громади безпосередньо володіти, користуватись та розпоряджатись муніципальною власністю. Іншими словами, така господарська автономія дозволяє громадянам самим будувати своє життя, заради власного добробуту і за власний рахунок. У політичному аспекті місцеве самоврядування відкриває можливість територіальній громаді прямо керувати своїми спільними справами, або через представницькі органи, які обираються відповідними територіальними громадами та підконтрольні їм. Сьогодні важко знайти іншу, всебічно та послідовно демократичну, доступну і зрозумілу населенню форму максимального наближення народу до влади, яка визнана і широко застосовується сучасною світовою цивілізацією.

Однак, розвиток місцевого самоврядування в Україні стримується рядом чинників економічного, політичного, правового та психологічного характеру. Насамперед це недостатня сформованість дієздатного суб’єкта місцевого самоврядування – самодостатньої територіальної громади, яка володіла б необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами, мала б належні внутрішні джерела формування доходної частини місцевого бюджету. Дається взнаки також відсутність достатнього правового забезпечення значного масиву питань організації і функціонування місцевого самоврядування, неготовність значної частини депутатів усіх рівнів, державних службовців та громадян до сприйняття таких основних положень місцевого самоврядування, як його автономія і самостійність у вирішенні всіх питань місцевого значення за наявності належного самозабезпечення матеріально-фінансовими ресурсами.

Особливої уваги з боку юридичної науки потребують питання функціонування органів місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади, здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією і законами України. На відміну від Рад народних депутатів, які існували до 90-х років і становили єдину систему органів державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування за своєю природою є недержавними і не належать до урядової вертикалі. Такі особливості відображаються насамперед у функціях цих органів. Тому функції Рад народних депутатів та органів самоврядування не слід ототожнювати, оскільки функції останніх зумовлені принципами, цілями і завданнями локальної демократії. Саме цим можна пояснити відсутність у науці конституційного права фундаментальних досліджень функцій представницьких органів місцевого самоврядування, що є значною перешкодою на шляху становлення та розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні.

Значний внесок у наукове розроблення і вирішення методологічних та теоретичних проблем загальної теорії функції держави, функцій органів державного управління, функцій місцевих Рад народних депутатів, зокрема розв’язання питань вдосконалення системи, структури, форм і методів роботи місцевих Рад зроблено фахівцями в галузях теорії держави і права, конституційного (державного) права і радянського будівництва, адміністративного права та відображено у працях

С.А. Авак’яна, В.Б. Авер’янова, Г.В. Атаманчука, В.Д. Афанасьєва, М.І. Байтіна, Г.В. Барабашева, І.Л. Бачило, Б.М. Габричидзе, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, Б.П. Курашвілі, Б.М. Лазарєва, В.Ф. Мелащенка, Г.О. Мурашина, А.О. Селіванова, М.Ф. Селівона, Ю.О. Тихомирова, Д.Д. Цабрія, В.В. Цвєткова, та інших авторів.

Необхідно відмітити, що у зазначених працях, значна кількість яких була створена ще за радянських часів, висловлено чимало важливих концептуальних думок щодо місцевого самоврядування. Місцеві Ради розглядалися як органи з подвійною природою - органи державної влади на місцях, які входять до єдиної системи Рад та органи громадського самоврядування населення, які представляють інтереси народу.

За часів державної незалежності українська конституційно-правова наука виробила певні підходи до проблеми визначення політико-правової природи місцевого самоврядування, його системи, принципів та гарантій, фінансування.

Нове бачення інституту місцевого самоврядування як невід’ємного елемента громадянського суспільства, правової держави подане у працях Б.П. Андресюка, О.В. Батанова, М.О. Баймуратова, В.І. Борденюка, І.П. Бутка, М.П. Воронова, Н.К. Ісаєвої, В.М. Кампа, О.О. Карлова, А.А. Коваленка, М.І. Корнієнка, Т.А. Костецької, В.В. Кравченка, В.І. Кравченка, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, М.О. Пухтинського, Н.І. Рудої, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.І. Чушенка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та інших дослідників.

Здійснюючи наукове дослідження функцій представницьких органів місцевого самоврядування в Україні, автор спирався також на розробки провідних сучасних науковців Російської Федерації: М.В. Баглая, К.С. Бєльського, І.В. Видріна, В.Г. Графського, М.О. Ємельянова, Ю.Д. Казанчева, М.О. Краснова, О.Є. Кутафіна, Л.С. Мамута, К.С. Шугріної, а також західних вчених: Г. Бребана, Ж. Веделя, Б. Гурне, Р. Давіда, Р. Драго, Т. Маунца, Ю. Панейка, А. Токвіля.

Автором використані наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених кінця ХIХ – початку ХХ століття, в яких розроблялися та досліджувалися проблеми становлення і розвитку, основні наукові концепції місцевого самоврядування, зокрема дослідження В.П. Безобразова, О.І. Васильчикова, Р. Гнейста, О.Д. Градовського, Г. Єллінека, М. Загряцкова, М.М. Коркунова, М.І. Лазаревського, В.М. Лєшкова, П.М. Подлігайлова, Б.М. Чичеріна.

За останній період в Україні захищено ряд дисертацій, що охоплюють своїм змістом різні аспекти теорії та практики місцевого самоврядування. Однак досліджень, присвячених безпосередньо проблемам визначення функцій представницьких органів місцевого самоврядування, їх класифікації та ефективності механізму здійснення функцій цими органами не має, тому наявність зазначених праць не позбавляє дану наукову роботу актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилось як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми “Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні”(№ держ. реєстрації 0199U004030 ).