| summary: | У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання роботи, названо об’єкт і предмет вивчення, охарактеризовано теоретичне і практичне значення результатів дослідження, наукову новизну.
Перший розділ “Метафора як явище мови і мислення: багатоаспектність підходів до її вивчення” присвячено встановленню кореспонденцій та невідповідностей між методами й аспектами вивчення метафори, з одного боку, а з іншого – вирішенню питання про критерії розмежування загальномовної та індивідуально-авторської дієслівних метафор – в семасіологічному аспекті при використанні методу компонентного аналізу. У межах структурно-таксономічних досліджень, що панували донедавна в лінгвістиці, метафору, як будь-яке інше семантичне явище, описано за допомогою метамови елементарних семантичних множників (або ознак). Значення кожного метафоризованого слова практично ототожнювалось з поняттям і сприймалось як сума сем, упорядкованих за родо-видовим принципом, а механізм метафоризації – як операція над семами. Однак давно було помічено той факт, що багато метафор не є зрозумілими без залучення інформації енциклопедичного характеру, що виходить за межі вузько сприйнятого значення. В останні десятиріччя, у зв’язку з розповсюдженням у лінгвістиці когнітивних ідей, більш адекватною для інтерпретації механізму метафоризації була визнана запропонована когнітивістами модель значення, що не акцентує увагу на відмінностях між власне лінгвістичною і енциклопедичною інформацією. Однак, відзначаючи більшу або меншу адекватність конкуруючих моделей значення для опису механізму метафоризації, треба мати на увазі різноманітність типів мовної метафори. Так, принципова відмінність загальномовної дієслівної метафори від субстантивної, а також багатьох видів індивідуально-авторської дієслівної метафори полягає в тому, що загальномовна метафора працює на вузько сприйнятому значенні, яке майже не відрізняється від поняття (Н.Д.Арутюнова). Відповідно, для дослідження механізму утворення такої метафори можна використовувати метод компонентного аналізу. Навпаки, при дослідженні багатьох індивідуально-авторських дієслівних метафор важливо врахувати не тільки семантичні структури взаємодіючих імен суб’єктів і дієслів, а й їхню приналежність до певних фреймів і концептуальних структур. Експлікацію останніх можна досягнути за допомогою методу концептуального аналізу.
У першому підрозділі “Функціонально-ономасіологічне і семасіологічне дослідження лексики в контексті зміни лінгвістичних парадигм” експліковано незбіги структуральної і когнітивної теорії значення, компонентного і концептуального методів його аналізу. При цьому продемонстровано шлях поступового формування когнітивної моделі значення в межах російського і західноєвропейського мовознавства: через усвідомлення необхідності різного тлумачення конкретної і предикатної лексики, спроби тлумачення предикатної лексики методом перифрастичних визначень (І.О. Мельчук, А.К.Жолковський, Ю.Д.Апресян, Л.М.Іорданська), синтезу компонентного аналізу з методом перифрастичних визначень (О.М.Селіверстова, Л.О.Новиков), до усвідомлення можливості й необхідності тлумачення і конкретних, і предикатних слів шляхом опису співвідносних з ними ситуацій (Ю.Д.Апресян, А.Вежбицька, Є.Бартмінський, Р.М.Фрумкіна, Є.В.Рахіліна та інші). Отже, нова модель значення і метод концептуального аналізу, в основу якого покладено вивчення сполучуваності, не були механічно запозичені з американської когнітивної лінгвістики, а природно сформувались тут на ґрунті вітчизняних традицій. Основний пафос нового підходу до значення полягає у відмові від уніфікованого опису різних класів слів. В першому підрозділі, зокрема, показано, що в залежності від приналежності імені до певного семантико-синтаксичного класу: конкретним іменам або семантичним предикатам – концептуальний аналіз імені включатиме різну кількість операцій.
Обов’язковою ланкою концептуального аналізу окремих класів слів є аналіз їхньої сполучуваності з метафоричними дієслівними предикатами. Концептуальний аналіз таких імен повинен, очевидно, випереджуватись функціонально-ономасіологічним вивченням відповідних дієслівних метафор. Засади функціонально-ономасіологічного вивчення дієслова розробив у вітчизняному мовознавстві Ф.С.Бацевич. У свою чергу, функціонально-ономасіологічне дослідження дієслівної метафори, що працює найчастіше на референтному зміщенні імен суб’єктів, у багатьох випадках повинно спиратися на результати концептуального аналізу імен цих суб’єктів.
Існує два основних варіанти концептуального аналізу іменника: шляхом опису співвідносної з іменем ситуації (смисловий підхід) і шляхом вивчення метафоричної сполучуваності іменника. В останньому випадку метафоричну сполучуваність трактують як зовнішнє виявлення глибинних гештальтів (або образних складників) імені. Так, із метафоричних контекстів судьба подстерегает, преследует виводять гештальт (допоміжний суб’єкт дієслівної метафори) ‘злочинець’ для іменника судьба, а із контекстів прочитать свою судьбу – гештальт ‘текст, книга’ (Л.О.Чернейко). Проте в окремих випадках слід уникати буквалізму в розшифровці дієслівних метафор при реконструкції образних складників імені. Це стосується, по-перше, тих сполучень, в яких метафоричний предикат виражено дієсловом широкої, а не чітко визначеної референтної віднесеності. Отже, навіть із контекстів судьба подстерегает, преследует не випливає однозначне уявлення про судьбу як злочинця (подстерегать і преследовать може, наприклад, дикий звір свою здобич або представник правосуддя злочинця). Недоцільним є також буквальне прочитання стертих метафор на зразок прочитать свою судьбу, оскільки буквальне значення дієслова прочитать практично редуковано тут до ‘узнать’, тобто зв’язок дієслова прочитать з допоміжним суб’єктом (‘текст, книга’) втрачений. Таким чином, можливість коректного опису іменника шляхом аналізу його метафоричної сполучуваності залежить, по-перше, від широти референтної віднесеності дієслівних метафоричних предикатів, що може бути експлікована у процесі їхнього функціонально-ономасіологічного аналізу, а по-друге, від ступеня конвенціональності дієслівних метафор.
Отже, функціонально-ономасіологічне дослідження дієслівної метафори і концептуальний аналіз імені перетворюються на зустрічні течії, а техніка функціонально-ономасіологічного дослідження дієслівної метафори і техніка концептуального аналізу доповнюють одна одну. Все це підтверджує думку вчених про те, що когнітивний підхід у межах російського і вітчизняного мовознавства є органічним продовженням ономасіологічного підходу (Ф.С.Бацевич, С.О.Жаботинська, О.С.Кубрякова, О.О.Селіванова, О.С.Снітко).
Методи ж компонентного і концептуального аналізів не виключають один одного, але можуть бути використані диференційно, у відповідності до більшої адекватності кожного з них певному об’єкту дослідження, а також тому чи іншому аспекту розгляду цього об’єкта. Так, сучасні дослідники вважають компонентний аналіз більш адекватним семасіологічному типу дослідження, а концептуально-фреймовий – ономасіологічному. Питання про розмежування загальномовної й індивідуально-авторської метафори є власне семасіологічним, тому що метафору розглядають при цьому саме з позиції адресата. Вирішення цього питання здійснено у другому підрозділі першого розділу “Техніка дієслівної метафоризації. Семантичні критерії розмежування загальномовної та індивідуально-авторської дієслівної метафори” – при застосуванні методу компонентного аналізу.
Аналіз конкретного мовного матеріалу тут випереджується розглядом основних сучасних теорій метафори: порівняльної у варіанті групи “мю” (Ж. Дюбуа та інші), інтеракціональної А.Річардса, М.Блека, теорії концептуальної метафори Дж. Лакоффа і М.Джонсона, теорії метафори як міжфреймової взаємодії Ж.Фоконьє і М.Тернера, а в межах російського мовознавства – А. М.Баранова. Обґрунтовано адекватність теорії міжфреймової взаємодії для опису індивідуально-авторської дієслівної метафори, а також можливість використання окремих положень теорії групи “мю” для аналізу загальномовної дієслівної метафори і вирішення питання про критерії розмежування загальномовної й індивідуально-авторської метафори.
Традиційним у теорії метафори є погляд, відповідно до якого ступінь оригінальності метафори є пропорційним ступеню взаємної віддаленості логічних рядків, які вона зближує. Однак спостереження показують, що метафора, зближуючи полярні поняття, може залишатися конвенціональною. Найважливішою умовою збереження її конвенціональності є дотримання “закону відповідності субстанціональних природ головного і допоміжного суб’єктів (S1 і S2) загальномовної дієслівної метафори” (сформульованого в цьому дослідженні вперше). Згідно з останнім, метафора є неконвенціональною, якщо ім’я S1 позначає дискретну сутність, а ім’я S2 – недискретну сутність (чи навпаки). Метафори, що порушують “закон відповідності … S1 і S2”, нечасто трапляються навіть у художніх текстах. У “Симфоніях” А.Бєлого порушення цього закону є одним із звичайних засобів індивідуалізації дієслівної метафори поряд з багаточисельними іншими засобами, пор.:
И пристыженная монашка текла в обитель. Невідповідність субстанціональної сутності S1 і S2 – головна перешкода зближення S1 і S2 в процесі метафоризації, як інші перешкоди виступають невідповідність S2 стереотипним образам S1, відсутність або малий ступінь схожості між S1 і S2. Проте будь-яку з них (і одночасно всі) може подолати індивідуально-авторська метафора, яка часто створюється тільки в уяві і не бере до уваги ані реальну схожість предметів, ані відповідність їхньої субстанціональної природи. Якщо семантичний механізм створення загальномовної метафори полягає в редукції або повній анігіляції денотативно орієнтованих сем дієслова, результатом чого є втрата зв’язку з основним суб’єктом і зближення з дієсловом, його можливим субститутом, то індивідуально-авторська метафора приписує головному суб’єкту дієслівний метафоричний предикат “повністю”, не збіднюючи його семантично і “змішуючи” S1 і S2. При цьому відбувається зближення з такими явищами, як метаморфоза і реалізація тропа. Однак недоцільним вважаємо кваліфікувати загальномовну та індивідуально-авторську дієслівну метафору як бінарну опозицію, оскільки неконвенціональність метафори є градуальною ознакою. За ступенем зближення S1 і S2 в роботі виділено чотири класи дієслівних метафор.
1. Генетичні, семантично однопланові дієслівні метафори з генералізованим (частіше – моносемним) значенням, наприклад: Дождь идет; Время течет (приклади наші. – І.Г.).
2. Загальномовні (узуальні й потенційні) метафори, семантична двоплановість яких слабо усвідомлюється через близькість метафоричного і основного дієслів: Песок течет, струится; Луна плывет (приклади наші. – І.Г.).
3. Образні, двопланові риторичні метафори (значення метафоричного і основного дієслів в чомусь контрастують): Волосы струятся (приклад наш. – І.Г.).
4. Індивідуально-авторські дієслівні метафори, що “ототожнюють” головний та допоміжний суб’єкти дієслівної метафори: Своды струились (А.Бєлий); Белокрылый день бил в окна гигантскими взмахами (А.Бєлий); Будто в зелени сочится она (Светлова. – І.Г.) медовым золотом безвременья (А.Бєлий).
У метафорах першого типу образ цілком перенесено у внутрішню форму, в метафорах другого – між образом і значенням встановлюється дистанція, яка збільшується у метафорах третього типу і щезає в метафорах четвертого типу, оскільки образ “повністю” переноситься в значення.
У другому розділі “Особливості функціонування дієслівної метафори в тексті “Симфоній” А.Бєлого” досліджено багатоманітність структурних типів дієслівної метафори А.Бєлого, з одного боку, і систему міжреферентних перенесень, здійснених дієслівною метафорою, – у межах функціонально-ономасіологічної класифікації, з другого. Така двохаспектність має на меті продемонструвати в порівнянні: 1) набір окремих кадрів (з притаманними їм фокусами, перспективою), які творяться кожним з виокремлених структурно-семантичних типів дієслівної метафори; 2) картину світу А.Бєлого загалом як вона систематизована в межах функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор тексту “Симфоній” .
Серед структурно-семантичних типів дієслівних метафор А.Бєлого, дослідженню яких присвячено перший підрозділ другого розділу “Структурно-семантичні типи дієслівних метафор А.Бєлого”, детальніше розглянуто ті, специфіка яких створюється не за рахунок нетрадиційного міжреферентного перенесення, а шляхом зміни перспективи – Спереди набежали кусты волнами шумных вершин: набегали – на грудь ей бросались; за спиной смыкались и убегали в бесконечность, різного роду поєднання метафоричного і основного дієслівного предикатів – Город обнажался в мокрую пустоту; Сосны, обвеваемые сном, шумели о высших целях, використання нехарактерної динамічної ознаки (не того дієслівного метафоричного предиката – Pm) в межах регулярного для мови перенесення на іменах – Сквозь общий крик старики тополя, как державные архиереи, воздымая костлявые руки свои, ликовали и кричали нараспев: “Чертог твой!”, накладання на дієслівну метафору субстантивної чи дієслівної метонімії – Махнул хлыстом, нервно провизжал им в воздухе, как мечом та інших структурно-семантичних (а не референтно-відображувальних) явищ. В цілому у дисертації проаналізовано такі типи дієслівної метафори А.Бєлого.
Метафора двосуб’єктна
1) метафора (Мтф) з іменником пропозитивної семантики у ролі S1: Шелестел шелест лопат;
2) Мтф, ускладнена метаморфозою, що виражена субстантивом в орудному відмінку: …борода его теперь заклокотала пенным водопадом в бассейн.
3) регулярна генетична Мтф, оживлена шляхом зміни граматичного виду метафоричного дієслова: Снежные конусы сгорели аметистовым огнем.
4) Мтф, що здійснює регулярний перенос на іменниках, але “профілює” нехарактерну для загальномовної метафори динамічну ознаку
5) Мтф, що використовує в якості Pm дієслово з іншою (в порівнянні з P) лексичною сполучуваністю: …а в вышине совершается белая буря…
6) Мтф, що суміщує Pm і Р:
6а) Pm накладено на Р: И улыбка скользнула на потемневшем лице.
6б) Р накладено на Pm: И струи плескали: “Не надо!”
7) Мтф переміни місць учасників дії: Небеса спускались к их лицам.
8) Мтф появлення субєкту: …воздух взял у нее коня…
9) Мтф, ускладнена первісною дієслівною метонімією
10) Мтф, ускладнена первісною дієслівною метонімією та обставинною дієслівною метонімією: Она, поставив ногу на камень, пропела у носа его гибким, звучным хлыстом: “Полковник, мне жарко…”
10) Мтф з розщепленим S: Широкое чело убегало вверх лысиной.
Метафора односуб’єктна
1) власне односуб’єктна Мтф:
1а) Pm і Р належать до одного семантичного поля: Он (аккомпаниатор. – І.Г.) плясал на кончике табурета.
1б ) Pm і Р належать до різних семантичних полів: Когда пролетая, она бросала кусты за спину.
1в) ідіоматізоване сполучення Pmk з підпорядкованим йому субстантивом відповаідає Рa: Перед ним стоял мистик и прыгал в небо.
2) метафора односуб’єктно-двохоб’єктна:
2а) фрейми ізоморфні: Ароматно тонула, тонула – в незабудковом платье.
2б) фрейми неізоморфні: Он с каждым аккордом срывал со струн розу.
Основна тенденція в поданні предмета зображення (референта імені головного суб’єкта дієслівної метафори), що виявлена при систематизації структурно-семантичних типів дієслівної метафори А.Бєлого, – це тенденція до розщеплення предмета зображення на фігуру і фон. Формальним засобом її реалізації стає у А.Бєлого конструкція з придієслівним орудним відмінком. Іменник в орудному відмінку може виступати тут власне у таких значеннях: 1) орудний відмінок образу дії: Мои уста с того дня застыли скорбным изгибом; 2) орудний відмінок об’єкту: На груди ожерелье звякнуло, свесилось к боку с груди, от груди прыснуло блеском и отгорело; 3) орудний відмінок інструменту: …исчертил он дверь, ведущую в будуар, изумрудами глаз; 4) орудний відмінок порівняння (і метафоричного порівняння): …платье проструилось на пол огневым, измятым лепестком. Однак в цілому конструкція з орудним відмінком у будь-якому із наведених значень скерована на розщеплення предмету зображення на фон і фігуру: тіло та його діюча частина; тіло і інструмент; предмет та його аспекти або атрибути. Найбільш чітко функція розщеплення реалізується у конструкціях, в яких іменник в орудному відмінку позначає орган або діючу частину тіла людини, наприклад: Светозаров грозно вздыбился руками над роялем. Знаменно, що ця тенденція корелює з тенденцією до “розівтілення” реального світу, яку було експліковано в результаті функціонально-ономасіологічного опису метафоричної системи “Симфоній” загалом. Про тенденцію до “розівтілення” реального світу як одну із характерних ознак “поетичного космосу” А.Бєлого писав М.Бердяєв: “... для А.Бєлого немає вже цілющих органічних образів. У ньому гине стара, кришталева краса втіленого світу”. Усталена кореляція в “Симфоніях” зазначених конструкцій з семантичною функцією розщеплення предмета зображення підтверджує думку про те, що перевага в застосуванні поетом окремих граматичних моделей характеризує не тільки його ідіостиль, але і “макрокосм” і що інтерпретація світу поетом є “вписаною” у саму граматику (В.Полухіна).
Другий підрозділ другого розділу “Функціонально-ономасіологічний аналіз дієслівної метафори тексту “Симфоній” А. Бєлого” присвячено опрацюванню теоретично-методологічних посилань побудови сумарної функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор тексту “Симфоній” (її представлено у додатку), а також узагальненню й інтерпретації її результатів. Тут, зокрема, обґрунтована необхідність її побудови як багатомірної, тобто такої, що враховує не тільки природно-таксономічну віднесеність імен суб’єктів метафор, а й динамічні ознаки, що стали основою їхнього зближення і зумовили той чи інший функціональний статус цих імен. Функціональний статус у роботі розглянуто як характерний аспект, який виділяють у референті як наслідок приписування його імені певного дієслівного предиката, тобто в процесі функціонування імені у вислові як суб’єкта. Пор.:
А в палисаднике дерева, воздымая костлявые руки свои под напором свежего ветерка, ликовали и кричали нараспев: “Се жених!”, де S1 – Дерево: ідеографічний статус – Рослина, Дерево; функціональний статус – Тіло; S2 – Людина: ідеографічний статус – Людина, функціональний статус – Особистість. Побудова функціонально-ономасіологічної класифікації на основі цих критеріїв дала змогу виокремити у межах дієслівних метафор, що здійснюють традиційне перенесення на іменах, дієслівні метафори, які використовують оригінальну динамічну ознаку, і, таким чином, уникнути в окремих випадках небажаної уніфікації матеріалу, що притаманна багатьом класифікаціям метафор.
Найважливішим фактором зміни функціонально-ономасіологічних статусів іменників при їхній взаємодії з дієслівними предикатами вчені вважають вплив процесу метонімії. При цьому явище метонімії розуміють невиправдано широко і підводять під нього також випадки різної аспектизації, профілювання одного і того ж об’єкту у висловлюваннях з різними дієслівними предикатами. Проте вважаємо, що є конкретні підстави для чіткого протиставлення цих семантичних явищ. Так, якщо метонімічними відношеннями зазвичай зв’язані назви принципово різних сутностей, що асоціюються за суміжністю: Деревня расположена в долине – Вся деревня вышла на улицу, – то внаслідок різної аспектизації один і той же предмет повертається до мовця різними своїми сторонами: Станок стоит в цехе (ФС – Тіло) – Станок вытачивает детали (ФС – Механізм). Протиставлення метонімії та аспектизації є важливим для розмежування простих тропів (метафор) і ускладнених, наприклад: Висячая лампа боролась с дневным светом (А.Бєлий), – метонімія на іменниках “джерело світла ← світло” плюс дієслівна метафора у напрямку “джерело світла ← людина”, політроп; Море шептало: “Не надо, не надо!” (А.Бєлий) – проста дієслівна метафора у напрямку “море (в аспекті шуму хвиль) ← людина (в аспекті своєї мовленнєвої здібності)”.
Аналіз результатів функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор (співвіднесення найчастотніших імен головного і допоміжного суб’єктів дієслівної метафори) дало змогу зробити висновок про три основні художні тенденції, що реалізовано в динамічній метафоричній картині світу А.Бєлого: “розівтілити” тілесне, пожвавити неживе, матеріалізувати безтілесне. Дві останні тенденції є загальнопоетичними, перша – специфічна саме для поетичного світу А.Бєлого, є його домінантою. У сфері дії дієслівної метафори вона виявляється насамперед у поданні дискретних сутностей як недискретних або таких, що втрачають свою дискретність (Она вся (старуха. – І.Г.)… растаяла; Когда понеслась в широком просторе, белый как из воска, лепной ее конь неслышно истаял в белом ветре; Утром все посерело. Тонул красный месяц), у різноманітності динамічних проявів таких стихій, як вітер і заметіль (Ветер дышал холодком; И ветер летел, проводя мокрыми руками по серебряным струнам капели; Теплый весенний ветер шевелил телеграфными проводами; Ветер участливо трогал седые пряди волос;… уныло стонал ветер; Хрупкие кружева, под окошком шатаясь, взбивала пурга; кружева разрывала, в окна стучала; Точно белая кошка снеговой лапой, метель царапала окна; Метель раскидала над городом свои легкие, свистные руки; В окне грозная завывала буря, снежная буря…; Метель запевала старинной, никогда не смолкавшей мечтой…), в особливій рухомості такої “недискретної оболонки” людини, як її одяг і волосся (Летний сюртук рвался прочь; Одежды старика рвались прочь; …тем настойчивей на синем взвихренные плясали черные на ней кружева…; и белые струи кудрей затанцевали; … Его волосы метались; До пояса струйная борода и сильно секущие взоры бросались в кусты из-под соломенной шляпы).
Найчастотнішими і, отже, концептуально значущими в картині світу А.Бєлого є такі поняття, як Світло, Стихії, Екзистенціальне, Людина, Дерева, Небо, Час, Тканина, Волосся (S1), які найчастіше подано як Істоту, Особистість, Речовину, Вогонь, Рослину, Тіло-у-воді, Тіло-у-просторі (найчастотніші ФС імен S2).
Фрагменти функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор (вона відображає “варіанти слотування фреймів”, що беруть участь у метафоризації) можуть бути використані при аналізі ключових для “Симфоній” концептів. Здійснений на основі інтерпретації окремих фрагментів функціонально-ономасіологічної класифікації концептуальний аналіз імені небо дозволив реконструювати в картині світу А.Бєлого дві моделі неба, що відрізняються від моделі неба, яка відображена в загальномовній картині світу. Експлікована ж у ході концептуального аналізу тенденція до відриву характерних атрибутів, що виражені абстрактними іменами, від свого референта (небо) і їх наявності в поетичному космосі письменника як самодостатніх і взаємототожних понять – у колі інших характерних ознак його ідіостилю, а саме:
- уживання в ролі S1 дієслівної метафори імен пропозитивної семантики;
- розщеплення образу людини і предметів на характерні деталі і складові частини;
- певний аналітизм у змалюванні людських почуттів;
- загальна ускладнена метафоричність, тропеїчність, політропність, що “затьмарює” референтні зв’язки слів;
- підвищена увага до структурної організації тексту;
- ускладнений синтаксис і морфологічні перетворення слів –
дали змогу (у світлі ідеї про функціональну асиметрію мозку) зробити припущення про домінантність “лівопівкульних” тенденцій в свідомості А.Бєлого.
Висновки
Метафора – явище функціонально, структурно і семантично багатоманітне. Особливо це стосується дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Багатоаспектність, структурна і функціональна різноплановість дієслівної метафори потребують комплексного її вивчення. Найсприятливіший ґрунт для інтеграції різних підходів при вивченні метафори створює функціонально-семантичний підхід, що дає можливість двохаспектного – семасіолого-ономасіологічного – розгляду метафори.
Головна відмінність між загальномовною і індувідуально-авторською метафорою полягає в тому, що перша працює на вузькосприйнятому значенні, яке не можна відрізнити від поняття, а друга – активно використовує енциклопедичну інформацію. Відповідно, механізм створення загальномовної дієслівної метафори може бути експлікований методом компонентного аналізу, механізм створення і семантичні ефекти індувідуально-авторської метафори найчастіше вимагають звертання до концептуально-фреймового способу описання. Отже, методи компонентного і концептуального аналізу необов’язково є альтернативними: їх можна використовувати диференційно, відповідно до більшої адекватності кожного з них певному об’єкту дослідження.
Дієслівне значення відображає різними своїми аспектами і онтологію дійсності, і засоби її концептуалізації. У втіленні семантичного зв’язку дієслівного предиката з іменем суб’єкта важливу роль відіграють онтологічні властивості референта імені суб’єкта, зокрема його субстанційна природа. Так, головною умовою збереження конвенціональності загальномовної дієслівної метафори є дотримання “закону збереження субстанціональних сутностей S1 і S2 мовної дієслівної метафори”, тобто відповідності: S1 – дискретний, S2 – дискретний, S1 – недискретний, S2 – недискретний. У випадку порушення цієї відповідності метафора є неконвенціональною. Однак, окрім випадків безумовної конвенціональності і абсолютної неконвенціональності метафори, існує низка перехідних випадків. За ступенем узуальності-неузуальності виділено чотири класи метафор.
Найбільш традиційним засобом створення оригінальної дієслівної метафори є здійснення нерегулярного для мови міжреферентного перенесення на іменах суб’єктів метафори. А.Бєлий, окрім того, активно використовує при створенні дієслівної метафори можливості структурної переорганізації елементів пропозиціональної форми. Усього в роботі виділено 13 структурно-семантичних типів дієслівної метафори у межах двох магістральних:
1) метафори двосуб’єктної і 2) метафори односуб’єктної.
Основна тенденція, що виявлена в результаті аналізу структурно-семантичних типів дієслівної метафори, – це тенденція до розщеплення предмета зображення на тіло та його характерну деталь. Вона корелює з виявленою у ході сумарної функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор тексту “Симфоній” тенденцією – до “розівтілення” реального світу.
Функціонально-ономасіологічна класифікація дієслівних метафор повинна бути побудована як багатомірна, тобто вона має враховувати не тільки природно-таксономічну віднесеність імен S1 і S2, а й динамічні ознаки (Pm і P), що стали основою їхнього зближення і зумовили певний функціональний статус імен S1 і S2.
Фрагменти багатомірної функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор можуть бути використані при аналізі ключових для певного тексту концептів. Здійснений на підставі інтерпретації окремих фрагментів функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор концептуальний аналіз імені небо в “Симфоніях” А.Бєлого дозволив реконструювати дві моделі неба, що відрізняються від зображеної в загальномовній картині світу.
Художні тенденції й особливості “поетичної граматики” А.Бєлого, що виявлено у ході системного вивчення дієслівної метафори, дають підстави – у світлі ідеї про функціональну асиметрію мозку – висунути гіпотезу про домінантність “лівопівкульних” тенденцій у його творчій свідомості.
Специфіка цілої низки тропів і фігур А.Бєлого може бути з достатньою повнотою експлікована лише із залученням концептуального апарату породження мовлення, оскільки ця специфіка зумовлена характерними операціями на більш ранніх або більш пізніх, ніж перекатегорізація (що складає суть метафори), етапах вербалізації. Очевидно, що найширші перспективи для подальшого вивчення метафори пов’язані саме з когнітивною ономасіологією, що базується на теорії породження мовлення.
|
