ГАРМОНІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ З ПРАКТИКОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ Автореферат

Актуальність теми. Конституція України проголосила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю, а відповідно до ст. 30 Конституції України утвердження і забезпечення основних прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Встановлення юридичної (у тому числі кримінальної) відповідальності у випадку порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина є однією з правових гарантій їх охорони.

Основні права та свободи людини захищаються як на національному, так і на міжнародному рівні. Виходячи з міжнародних зобов’язань України, законодавство про кримінальну відповідальність має бути приведене у відповідність до міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України. Серед них чільне місце займає Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (у подальшому – Конвенція), яка закріплює механізм контролю за дотриманням конвенційних вимог та є основою європейської системи колективних гарантій прав людини.

Особливість Конвенції як міжнародного договору полягає у наявності постійно діючого міжнародного судового органу – Європейського суду з прав людини (у подальшому - ЄСПЛ), що здійснює тлумачення норм, які у ній закріплені. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права, що накладає обов’язок на законодавця та правозастосовувача враховувати практику ЄСПЛ у своїй діяльності.

У зв’язку з цим особливої актуальності набувають наукові дослідження, присвячені питанням відповідності правових норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за порушення прав людини, вимогам Конвенції та практики ЄСПЛ. Додаткової актуальності цій тематиці надає та обставина, що Україна посідає одне з перших місць за кількістю поданих скарг громадянами до ЄСПЛ, що свідчить про наявність системних порушень прав людини через недосконалість національного законодавства, у тому числі кримінального.

Незважаючи на всю актуальність та важливість цієї проблеми, спеціальні дисертаційні дослідження в України у цьому напрямку не здійснювалися. Лише в окремих публікаціях ставилися питання про вплив практики ЄСПЛ на кримінальне право України; шляхи використання практики ЄСПЛ у ході кримінально-правової кваліфікації; удосконалення окремих складів злочинів на основі практики ЄСПЛ.

Вагомий внесок у дослідження проблеми гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ зробили такі науковці, як Д.С. Азаров, П. П. Андрушко, А. С. Беніцький, М. І. Бажанов, В. І. Борисов, Л. П. Брич, П. А. Воробей, П. В. Волосюк, В. О. Гацелюк, О. П. Горпинюк, В. К. Грищук, Н. О. Гуторова, Ю. І. Дем’яненко, В. П. Ємельянов, В. С. Зеленецький,

О. О. Кваша, В. О. Коновалова, О. М. Костенко, М. Б. Кострова, В. П. Корж, В. М. Куц, О.М. Литвак, С. Я. Лихова, А. А. Музика, І. Е. Мезенцева, В. О. Навроцький, О. В. Негодченко, А. В. Омельченко, В. Ф. Опришко, Ю. А. Пономаренко, В. П. Попович, І. І. Присяжнюк, Г. Ю. Рунов, В. В. Сташис, А. М. Титов, В. П. Тихий, З. А. Тростюк, В. М. Трубніков, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, Н. І. Цись та інші.

Крім цього, дослідники інших галузей права також аналізували проблеми гармонізації національного законодавства з практикою ЄСПЛ. Це, зокрема, М. В. Буроменський, Д. Гом’єн, В. Н. Денисов, М. Дженіс, М. Де Сальвіа, Л. М. Ентін, В. І. Євінтов, Ю. Зайцев, Л. Зваак, М. Карсс-Фріск, Р. Кэй, В. П. Кононенко, В. Косович, Ф. Ліч, І. І. Лукашук, В. В. Лутковська, В. Є. Мармазов, І. М. Панкевич, І. С. Піляєв, П. М. Рабінович, Н. М. Раданович, М. В. Савчин, В. О. Туманов, А. Л. Федорова, Д. Харріс, С. В. Шевчук, Е. В. Шишкіна та інші. Необхідно зазначити, що окремі аспекти гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ висвітлюються сучасними авторами у підручниках, навчальних посібниках з кримінального права, а також у науково-практичних коментарях до КК України і розглядаються, як правило, фрагментарно.

Все вище викладене зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження проблеми гармонізації кримінального права України з положеннями Конвенції та практики ЄСПЛ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права та процесу Київського університету права НАН України згідно з планом науково-дослідної роботи університету «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні (реєстраційний № РК 010U010270, 2009 – 2010 рр.); «Правова система України в умовах сучасних національних та міжнародних тенденцій розбудови державності» (реєстраційний № РК 0111U000006, 2011р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад гармонізації окремих положень кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини та формулювання пропозицій щодо удосконалення чинного кримінального законодавства і практики його застосування.

Для досягнення цієї мети були сформульовані такі основні завдання дисертаційного дослідження:

– проаналізувати стан дослідження проблем гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ у кримінально-правовій доктрині;

– визначити поняття та сутність джерел права, охарактеризувати їх види;

– охарактеризувати види джерел кримінального права України;

– розглянути Конвенцію та рішення ЄСПЛ як джерела кримінального права України;

– з’ясувати перспективи існування оціночних понять у КК України (принцип передбачуваності закону та «ніякого покарання без закону» ст. 7 Конвенції та рішень ЄСПЛ);

– визначити обсяг та форми конфіскації майна (Протокол №1 до Конвенції);

– проаналізувати відповідність захисту права на життя у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 2 Конвенції);

– визначити відповідність захисту права на заборону катувань у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 3 Конвенції);

– з’ясувати відповідність захисту права на заборону рабства і примусової праці у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 4 Конвенції);

– проаналізувати відповідність захисту права на повагу до приватного і сімейного життя у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 8 Конвенції);

– здійснити порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства окремих зарубіжних держав у частині, що стосується відповідальності за порушення прав людини;

– внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність та практики його застосування.

Об’єктом дослідження є відповідність кримінального права та законодавства України про кримінальну відповідальність практиці Європейського суду з прав людини.

Предметом дослідження є гармонізація кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. При вирішенні поставлених завдань застосовувалися, зокрема, такі методи: формально-догматичний (застосовувався при тлумаченні кримінально-правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів); формально-логічний (слугував виявленню суперечностей понятійного апарату КК України щодо відповідальності за порушення прав та свобод людини практиці ЄСПЛ); метод системно-структурного аналізу (дозволив з’ясувати функціональні характеристики елементів системи КК України та практики ЄСПЛ, встановлення механізму гармонізації та її можливих результатів); порівняльний (використовувався при аналізі кримінального законодавства окремих зарубіжних держав, які передбачають відповідальність за порушення особистих прав та свобод людини, відповідних положень міжнародно-правових документів, а також практики ЄСПЛ); методи індукції та дедукції (застосовувався для аналізу практики ЄСПЛ і визначення змісту міжнародно-правових понять, конструювання певних висновків на основі загальних положень міжнародних актів); аналізу та синтезу (слугував для виділення конститутивних ознак складів злочинів, визначення можливих способів гармонізації); методи моделювання та прогнозування (використовувалися при обґрунтуванні необхідності врахування практики ЄСПЛ у кримінальному праві України, розробці рекомендацій теоретичного та прикладного характеру) статистичний (застосовувався при узагальненні матеріалів практики застосування судами України статей 69, 126, 127, 162, 163 КК України у процесі вирішення цього завдання використовувалися різноманітні формально-логічні процедури); соціологічний (слугував виявленню позиції суддів, працівників прокуратури, науково-педагогічних працівників щодо

окремих питань гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ та їх ставлення до вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність у цій частині).

Дисертаційне дослідження враховує положення загальної теорії права, науки конституційного, міжнародного, цивільного, житлового права, філософії, лінгвістики, логіки та деяких інших наук.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять результати соціологічного дослідження, у ході якого було проведене анкетування 200 осіб, з них 70 суддів, 110 працівників прокуратури, 20 науково – педагогічних працівників; проаналізовані матеріали кримінальних справ, які розглядали суди Львівської, Київської, Кіровоградської, Рівненської та Тернопільської областей, Автономної Республіки Крим, а також Верховний Суд України у порядку касаційного провадження протягом 2006-2011 років. Загалом вивчені матеріали 50 кримінальних справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблеми гармонізації кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини. Дисертант сформулював низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. До положень, що мають наукову новизну, належать, зокрема, такі:

уперше:

– обґрунтовано, що джерелом кримінального права України є така структурна частина рішення Європейського суду з прав людини як «правова позиція», що містить усталене тлумачення конвенційної норми;

– доведено, що «правова позиція» Європейського суду з прав людини застосовується при визначенні відповідності кримінального законодавства основоположним принципам міжнародного права, зокрема принципу верховенства права; у ході кримінально-правової кваліфікації (у такому випадку вона виступає додатковою нормативною (юридичною) підставою кваліфікації); при тлумаченні окремих кримінально-правових понять; для визначення меж кримінально-правової заборони щодо окремих складів злочинів;

– запропоновано спосіб подолання суперечностей у тлумаченні кримінально-правових понять, які мають автономне значення у практиці Європейського суду з прав людини, що відрізняється від відповідного національного тлумачення. Обґрунтовано, що у диспозиціях статей Особливої частини КК України, що забезпечують кримінально-правовий захист основоположних прав людини, має використовуватися понятійний апарат Конвенції. Правові позиції Європейського суду з прав людини щодо тлумачення автономних понять Конвенції є обов’язковими для врахування при з’ясуванні змісту таких понять у нормах КК України;

– аргументується доцільність внесення змін до ч. 1 ст. 3 КК України та формулювання її у такій редакції: «законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України, загальновизнаних принципах і нормах міжнародного

права. Норми чинного Кримінального Кодексу України застосовуються з урахуванням правових позицій Європейського Суду з прав людини»;

удосконалено:

– диспозицію ч.1 ст. 126 КК України, яку дисертант пропонує доповнити такими злочинними наслідками як спричинення сильних моральних страждань, що дозволить провести термінологічну гармонізацію ч.1 ст. 126 КК України з практикою Європейського суду з прав людини за ст. 3 Конвенції;

– дефініцію поняття «катування», під яким дисертант пропонує розуміти заподіяння тяжкого фізичного чи морального страждання, що дозволить здійснити термінологічну гармонізацію ч.1 ст. 127 КК України з практикою Європейського суду з прав людини за ст. 3 Конвенції;

набули подальшого розвитку:

– наукові погляди про множинність джерел кримінального права України. Констатовано, що джерелами кримінального права України потрібно визнавати Конституцію України, міжнародні договори, рішення Конституційного Суду України, нормативно-правові акти інших галузей права, практику Європейського суду з прав людини;

– положення про доцільність використання оціночних понять у кримінально-правових нормах лише у випадку неможливості конструювання таких норм за допомогою формально визначених понять, що відповідає принципу правової визначеності закону у практиці Європейського суду з прав людини, однак, необхідно намагатися виробляти його стандарт (еталон) тлумачення у правозастосовній практиці;

– пропозиція про необхідність виключення спеціальної конфіскації майна з санкцій статей Особливої частини КК України, що відповідає Конвенції та правовій позиції Європейського суду з прав людини;

– положення про необхідність передбачення у КК України такого привілейованого виду умисного вбивства, як убивство невиліковно хворого на його прохання, вчинене медичним працівником зі співчуття з метою позбавлення хворого болісних фізичних страждань, що викликані його невиліковною хворобою, доповнивши КК України ст. 116¹;

– доцільність розширення змісту поняття «житло» шляхом віднесення до нього тих об’єктів, які визнаються житлом у рішеннях Європейського суду з прав людини (приміщення особи, яке пов’язане з її професійною діяльністю; житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії; офіційний офіс кампанії, її філій або службових приміщень, офіс нотаріуса);

– наукові погляди щодо вдосконалення назви та диспозиції ст. 163 КК України, запропоновано викласти її у новій редакції з урахуванням таких положень: виключення з диспозиції ч. 1 цієї статті відкритого переліку при формулюванні предмета злочину та використання узагальнюючого терміна «таємниця кореспонденції»; вказівка на її будь-який спосіб передачі; визначення поняття «кореспонденція» у примітці ст. 163 КК України;

– дефініція поняття «кореспонденція», під яким дисертант розуміє відомості конфіденційного характеру, які охороняються нормативно-правовими

актами України та передаються шляхом використання будь-якого технічного способу передачі інформації;

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані: у законотворчості – у процесі вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність шляхом внесення змін та доповнень в окремі статті Загальної та Особливої частини КК України з метою гармонізації з практикою ЄСПЛ (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 31 березня 2011 року №04-19/14-605 про впровадження результатів дисертаційного дослідження); у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних із процесом гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ; у практичній діяльності правоохоронних органів – як рекомендації щодо кваліфікації окремих злочинів (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Апеляційного суду Львівської області); у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальне право», окремих спеціальних курсів (акт впровадження у навчальний процес кафедри кримінального права та процесу Київського університету права НАН України від 02 червня 2011 року; акт впровадження у навчальний процес кафедри Інституту підвищення кваліфікації кадрів прокуратури Національної академії прокуратури України від 22 червня 2011 року; довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН молодь спорту; при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів, підручників, навчальних та методичних посібників.

Серед результатів дисертаційного дослідження – пропозиції про внесення змін та доповнень до КК України і проект Закону про внесення таких змін та доповнень.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на дев’ятьох науково-практичних конференціях: «Правова система України в світлі Європейського вибору» (м. Київ, 13 червня 2008 року); «Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківської обл., 27-31 січня 2008 року); «Актуальні проблеми право творення в сучасній Україні» (м. Київ, 28 квітня 2011 року); «Актуальні проблеми право творення в сучасній Україні» (м. Алушта АРК, 29 квітня -1 травня 2010 року); «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 8 грудня 2010 року); «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 28 жовтня 2010 року); «Кримінальна юстиція в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луганськ, 14 травня 2010 року); «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Закарпаття, Міжгірський район, с. Верхній Студений, 28 січня-1 лютого 2010 року); «Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України» (м. Луганськ, 20-21 травня 2011 року).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 15 праць, 1 з яких є підрозділом колективної монографії, 5 з них – наукові статті у виданнях,

визнаних фаховими ВАК України, і тези дев’яти доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 268 сторінок, з них додатки на 44 сторінках, список використаних джерел із 447 найменувань на 48 сторінках.