У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано стан дослідження проблеми, на розв’язання якої спрямовується науковий пошук, зазначено зв’язок роботи з науковими планами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, його наукову новизну та положення, винесені на захист.
Розділ 1 «Антропо-соціальні засади зародження ідеї відповідальності в праві» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Формування ідеї відповідальності у філософії Античності» виявлено, що детермінованість суспільством відповідальності людини завжди супроводжувалась, з одного боку, обмеженням її свободи, а з іншого – гарантуванням безперешкодного її здійснення в окреслених суспільством межах. Це виявлялося у балансі прав, свобод та обов’язків людини, а також у гарантуванні правом можливості реалізації цих прав і свобод. Відповідальність розглядалась як обмеження з метою безперешкодної реалізації гарантованої правом свободи. Характерне початковим етапам розвитку суспільства харизматичне за походженням право сили поступово змінювалось спочатку риторичним правом, потім правом догматичним, адміністративним та конституційним – як принципово різними засобами вирішення проблеми відповідальності людини.
У підрозділі 1.2 «Свобода і детермінізм у відповідальності людини в епоху Середньовіччя» встановлено, що Середньовіччя започаткувало суперечності між свободою і детермінізмом, а також запропонувало їх примирення через визначеність подій Богом, однак наділило людину свободою волі. Способом реалізації взаємин Бога і людини, суспільства та людини залишається підпорядкування, яке супроводжується раціональним началом. Середньовічне уявлення про відповідальність усвідомлювалося і здійснювалося як покарання.
У підрозділі 1.3 «Гуманістичні уявлення про відповідальність людини у філософії епохи Відродження та Реформації» виявлено, що філософія епохи Відродження та Реформації стала сполучною ланкою між середньовічним теоцентризмом і науковим мисленням Нового часу, яка супроводжувалась революційними ідеями, спрямованими на внутрішню божественність людини. Було зроблено поворот до античної культурної спадщини, повернуто дослідження у бік гуманізму та антропоцентризму, при цьому заперечувалась і критикувалась схоластика. У той час існувала криза релігійного раціоналізму – це явище виявлялося у відмові підкорення людини божественному порядку життя. Водночас не відкидалася сама ідея Бога, а заперечувався здебільшого середньовічний характер релігійності та була відкинута жорстка детермінація відповідності людини релігійним догмам. Для представників філософії Ренесансу вище благо містилося у душі людини, яка зневажала випадкові блага і вдовольнялася доброчесністю, була відповідальною. Проголосивши рівність усіх носіїв відповідальності, гуманістична філософія цього часу з новою силою порушила питання про природу відносин свободи і відповідальності в суспільстві.
Розділ 2 «Формування ідеї відповідальності у філософії права» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Розвиток філософсько-правових поглядів на ідею відповідальності в епоху Нового часу та Просвітництва»доведено, що в епоху Нового часу утверджувалась ідея активності людини у її прагненні пізнання світу та себе, яке вважалось вищим виявом людської духовності та спонукало людину до морального розвитку. Філософія свободи і відповідальності того часу не була однорідною за змістом, однак була об’єднана ідеєю автономії людини. Під впливом християнського індивідуалізму та стоїцизму природне право розглядало людину не як соціальну істоту, а як індивіда. Це передбачало необхідність рівності та свободи в суспільстві.
Філософія Нового часу розглядала відповідальність і свободу як взаємозалежні та взаємозумовлені. Існування свободи доводилося наявністю почуття відповідальності у людини через докори сумління, почуття провини, розуміння неправильності свого вчинку, або ж навпаки, через гордість, задоволення результатами своєї правомірної поведінки, вчасне виконання обов’язку, спокійне сумління. Відповідальність вже не ототожнювалась із покаранням, оскільки це звужувало її сутність.
У підрозділі 2.2 «Філософсько-правова проблема відповідальності у Німецькій класичній філософії» виявлено, що представники Німецької класичної філософії стверджували, що соціальна необхідність створюється самими людьми, формуючи новий підхід до розуміння відносин між загальним і одиничним, людиною і суспільством, до нового розуміння змісту соціальної відповідальності. У цьому випадку принцип розумного підпорядкування вже не міг бути використаним, а тому відповідальність не розумілася як підзвітність.
У підрозділі 2.3 «Розвиток ідеї відповідальності у посткласичній філософії права ХІХ ст.» визначено, що початок XIX ст. характеризувався розвитком концепції відповідальності крізь призму нового підходу, який полягав у визнанні того, що справді людське в людині не є продуктом саморозвитку, а визначається стосунками з іншими людьми та з буттям у цілому. Водночас, його особливість полягала в переконанні, що здатність до розвитку, відкритість творчим впливам ззовні може бути лише результатом вільного морального рішення самої людини. Відповідальність і свобода починають розумітися крізь призму самовизначення особи.
З іншого боку, в ірраціоналістичних концепціях простежувалося перебільшення значення особливого, неповторного, висунення на перший план чуттєвих аспектів людської свідомості та волі людини. Відчуття неминучості історичних і соціальних катаклізмів, криза традиційних цінностей, поява правового нігілізму супроводжувалась, однак, пошуком нових зразків регламентації правової відповідальності. Посткласична філософія зруйнувала традиційне уявлення про підлеглий характер взаємодії суспільства і людини, підкресливши в людині творчі властивості.
Розділ 3 «Сучасне філософсько-правове розуміння ідеї відповідальності в праві» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Розвиток філософсько-правових підходів до відповідальності людини у філософії права ХХ ст.» зазначено, що інтерсуб’єктивність як провідний спосіб обґрунтування права в цей час дозволив розкрити поняття відповідальності в онтологічному та антропологічному аспектах. Водночас інтерсуб’єктивний підхід дозволив тлумачити право як таке, що можливе лише за умови моральної відповідальності його суб’єктів.
У підрозділі 3.2 «Філософсько-правове розуміння відповідальності у філософії права ХХІ ст.» виокремлено такі основні аспекти філософсько-правового осмислення правової відповідальності:
- антропологічний аспект правової відповідальності – реалізується через певну концепцію людини, що міститься в основі соціального та правового регулювання, визнання рівня значення і ролі людини у суспільстві;
- аксіологічний аспект правової відповідальності – виявляється через засвоєння людиною соціальних та правових цінностей, що виражається у нормах права;
- етичний аспект правової відповідальності – полягає у тому, що право, зазвичай, закріплює основні етичні цінності, а це призводить до використання серед засобів забезпечення відповідальності людини її суб’єктивних особливостей, зокрема сумління;
- онтологічний аспект правової відповідальності – відображається у суспільних відносинах, де правова відповідальність є зворотнім зв’язком у процесі задоволення потреб та інтересів людини;
- гносеологічний аспект правової відповідальності – передбачає відображення правової відповідальності через засоби пізнання, що формують відповідні вміння та навички у суб’єкта відповідальності;
- діяльнісний аспект правової відповідальності – виявляється у тому, що відповідальність передбачає свідомий контроль людини своєї поведінки та її корегування відповідно до вимог правових норм.
