| summary: | У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, задачі, методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи, подано дані про особистий внесок автора, апробацію основних положень дослідження, його результатів, і публікації за темою дисертації.
У першому розділі - "Теоретико-методологічне дослідження механізмів і факторів, що характеризують особливості генези емоційної сфери людини" – наведено зміст концептуальних підходів, спрямованих на уточнення сутності розуміння емоцій, розкриття концептуальних уявлень, що дозволяють визначити механізми й умови їхнього виникнення.
Показано, що проблема дослідження генези емоцій має свою тривалу історію . Незважаючи на надзвичайно велику увагу, яку фахівці приділяють проблемі емоцій у різних галузях наукових знань, визначення їхньої сутності залишається актуальним питанням і для сучасних досліджень (Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н., Рубінштейн С.Л., Тихомиров О.К., Чебикін О.Я.та ін.). Основна складність щодо цього пов'язана з кількома причинами. По-перше, з-поза того, що ряд авторів по-різному витлумачують поняття „емоції”. Так, одні з них (Ананьєв Б.Г., Вундт В, Грот М., Додонов Б.І., Піаже Ж., Фресс П., Якобсон П.М. та ін.) емоції ототожнюють з почуттями й переживаннями, а інші чітко диференціюють їх (Анохін П.К., Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н., Сімонов П.В., Шингаров Г.Х.та ін.). По-друге, визначення емоцій ускладнюється тим, що вони щільно інтегруються з іншими властивостями, процесами і станами (Запорожець О.В., Додонов Б.І., Рейковський Я., Рейнвальд Н.І.та ін.).
У цьому аспекті нами умовно виділено два підходи до розуміння емоцій. По-перше, підхід, в якому змістовий бік поняття емоції розглядається на рівні специфічної форми відображення, тобто у вигляді переживання (Ананьєв Б.Г., Додонов Б.І., Фресс П., Якобсон П.М.). По-друге, підхід, у якому емоції розглядаються як специфічна форма ставлення суб'єкта до тих чи інших обставин (Анохін П.К., Гельгорн Е., Кеннон В., Ліндслей Д.Б., Наем Дж., Сімонов П.В. та ін.). Узагальнення цих та інших підходів дозволило нам розглядати емоції як складний психічний процес, пов'язаний з відображенням відношення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх та зовнішніх факторів життєдіяльності.
Аналіз основних концепцій, що пояснюють природу виникнення та генезу емоцій, також дозволив умовно їх розділити на два напрямки. До першого увійшли системні теорії, що досить докладно описують специфіку виникнення і генезу емоцій (Вундт В., Ізард К.Е., Сімонов П.В. та ін.); до другого - теорії, в яких фрагментарно описуються концептуальні основи генези емоцій в аспекті взаємозв'язку з іншими явищами психіки (Джемс У., Кеннон В., Клапаред Е., Ліндслей Д.Б., Ліпер Р.У. та ін.).
Особливості впливу емоцій на особистість, яка розвивається, у дослідженні розглядалися на рівні їх функцій. Показано, що в сучасній психології виділяється понад 20 функцій емоцій, значення яких зростає залежно від специфіки людської діяльності. Умовно функції емоцій згруповані в декілька класів. По-перше, функції, пов'язані з орієнтувальною основою психічної діяльності. До таких можна віднести, передусім, оцінну або когнітивно-оцінну (Вілюнас В.К., Грот М., Клапаред Е., Леонтьєв А.Н., Сімонов П.В. та ін.), евристичну (Васильєв І.А., Поплужний В.Л., Тихомиров О.К. та ін.), експресивну (Ізард К.Е., Яковлева Е.Л. та ін.) та інші функції. По-друге, функції, пов'язані з процесом розвитку психофізіологічних систем активності людини. Це насамперед такі функції, як-то: регулююча (Вайнер М.Е., Додонов Б.І., Ломов Б.Ф., Рейнвальд Н.І., Рубінштейн С.Л. та ін.), активуюча (Вундт В., Ліндслей Д.Б. Сімонов П.В. та ін.), спонукальна (Петражицький Л.І., Ліпер Р.У. та ін.) й інші.
Надалі виділено декілька груп факторів, що детермінують розвиток емоційної сфери. Зокрема показано, що в одних працях за такі фактори приймаються виключно біологічні (Анохін П.К., Вундт В., Джемс У., Кеннон В., Лобзін В.С., Полякова А.А., Сімонов П.В. та ін.), в інших - соціальні (Виготський Л.С., Гальперін П.Я., Запорожець А.В., Неверович Я.З., Леонтьєв О.М., Ольшаннікова А.Е. та ін.). До того ж, деякі спеціалісти відносять соціальні фактори до зовнішніх, а біологічні – до внутрішніх. До останніх належать біологічні фактори, пов'язані із задоволенням головних потреб (Анохін П.К., Ліндслей Д.Б., Сімонов П.В. та ін.), також пов'язані зі специфікою розвитку уявлень (Хомська Е.Д., Батова Н.Я. та ін.), мислення (Васильєв І.А., Поплужний В.Л., Тихомиров О.К., Зінченко В.П., Копіна О.С. й ін.), процесів пам'яті (Громова Е.А., Носенко Е.Л., Єгорова С.Н., Ільюченюк Р.Ю., Рейковський Я., Рубінштейн С.Л. та ін.), особистісних властивостей людини (Ковальов А.Г., Якобсон П.М. та ін.). До зовнішніх факторів більшість спеціалістів відносять соціальне середовище, в якому опиняється дитина, особливості неформального спілкування з дорослими та однолітками (Кон І.С., Леонтьєв О.М.), умови виховання і навчання (Макаренко А.С., Ушинський К.Д., Шепель В.М. та ін.). Існують і роботи, в яких до зовнішніх факторів відносять засоби мистецтва й літератури, обряди, традиції, досягнення науково-технічного прогресу, засоби масової інформації (Букін В.Р., Раппорт С.Х., Семенов В.Е., Шляхова Н.М. та ін.). За останні роки зросла кількість досліджень, в яких виділяються так звані глобальні фактори (екологічні, соціально-економічні, техногенні та інші), що прямо чи опосередковано впливають на розвиток емоційної сфери дитини (Вісковатова Т.П., Ісаєв Д.Н., Кульчицька О.І.та ін.).
Отже проведений аналіз дозволив уточнити сутність емоційного явища, концептуальні підходи, які пояснюють механізми й умови його виникнення, а також зовнішні і внутрішні фактори, що детермінують генезу емоційної сфери.
У другому розділі "Експериментальне дослідження генези емоційної сфери у дітей різного віку та статі" вивчено особливості генези емоційної сфери, досліджено динаміку різних ознак емоційних особливостей, визначено типові прогностичні тенденції у становленні та уточнено накопичені дані про особливості їхнього розвитку в сучасних дітей.
При відборі методів дослідження ми опиралися на використання комплексного підходу, що розкриває можливість вивчення досить значного спектру показників одних і тих же ознак емоцій різними методиками. Загалом було відібрано 8 методик, які дозволяють оцінити та якісно охарактеризувати 24 показники емоційної сфери дітей.
В дослідженні брали участь 566 дітей віком від 7 до 17 років. Експеримент проводився у три етапи. На першому – апробовувались методики, необхідні для комплексного дослідження, на другому - проводилось психодіагностичне дослідження емоційних особливостей розвитку дітей, на третьому – аналізувалися й систематизувалися одержані дані. З урахуванням мети і завдань дисертаційного дослідження, використовувалися такі методи обробки даних: визначення первинної статистики середнього значення, стандартні відхилення, оцінка достовірності відмінностей та кореляційний аналіз.
Як результат комплексного дослідження було встановлено, що показники, які характеризують емоційну сферу дітей різного віку та статі, представлені неоднозначно. У кожній віковій групі відзначено певну варіативність у діапазоні їх вираженості. Найбільш чітко вона фіксується за показником тривожності у школярів 8, 11, 14 та 17 років, агресії - 9, 11, 16 років, депресивності - 12, 13 років, саморегуляції та емпатії – в 16-річніх учнів, дратівливості – в дітей 11, 13, 15 років та емоційної лабільності в 11, 13 і 17 років.
Подальший аналіз одержаних результатів дозволив виявити певні статистично достовірні відмінності за діагностованими показниками між дітьми різного віку. Зокрема, встановлено статистично достовірні відмінності за параметрами почуття відчуженості й неповноцінністі між дітьми та підлітками 7-8, 9-11 та 12-13 років на рівні не меншому як p<0,01; за показником ворожості між дітьми 8-9 років ( t=2,16 ; p<0,05), підлітками 12-13 років ( t=3,20; p<0,01), підлітками 13-14років ( t=2,55; p<0,05) та 14-15 років ( t=3,12; p<0,01), за показниками тривожності між дітьми 7-8 років ( t=4,08; p<0,01), 8-9 років (t=3,42; p<0,01), 9-11 років (t=5,00 ; p<0,01), підлітками 11-12 років ( t=5,00 ; p<0,01), 12-13 років ( t=3,55 ; p<0,01), 13-14 років ( t=3,67; p<0,01) і юнаками та юнками 14-15 років (t=5,00 ; p<0,01); за різними проявами агресії між учнями 9-11 років (t=3,56; p<0,01), 11-12 років (t=2,05 ; p<0,05), 12-13 років ( t=2,02 ; p<0,05), 13-14 років (t=2,13; p<0,05); за параметром ворожості між дітьми 8-9 років ( t=2,16 ; p<0,05), підлітками 12-13 років (t=3,20; p<0,01), 13-14 років ( t=2,55; p<0,05) і юнаками та юнками 14-15 років ( t=3,12 ; p<0,01); невпевненості в собі - між випробуваними 12-13 років ( t=2,8; p<0,01) та 14-15 років (t=2,68 ; p<0,05); за параметрами саморегуляції і депресивності між підлітками 13-14 років (t=2,30; p<0,05); сором'язливості - між юнаками і юнками 15-16 років ( t=2,39 ; p<0,05); невротичності - між учнями 11-12 років (t=2,22; p<0,05) та емоційної лабільності - між учнями 13-14 років ( t=2,67; p<0,05), 15-16 років ( t=3,04 ; p<0,01) і 16-17 років (t=3,55; p<0,01). Ці дані дають підставу стверджувати , що такі емоційні особливості як невротичність, депресивність, емпатія та саморегуляція, що знаходяться в межах середніх ознак вираженості, суттєво не змінюються за віком. Водночас, такі особливості, як ворожість, різні прояви тривожності й агресії, а також емоційна лабільність зі зростанням дитини змінюються.
Виділені особливості відмінностей емоційної сфери дітей різного віку мають свою специфіку. Так, між дітьми 7-8 і 8-9 років їх було виявлено за трьома показниками, між юнаками та юнками 16-17 років – за чотирма, між дітьми, підлітками, юнаками та юнками 9-11, 11-12 та 15-16 років – за п'ятьма, між підлітками, юнаками та юнками 12-13 і 14-15 років – за шістьма показниками, між підлітками 13-14 років – за семи параметрами. Це дало підставу стверджувати, що сензитивними періодами у зміні окремих проявів емоційної сфери виступають такі: від 12 до 13 років, за якими відзначається підвищення почуття відчуженості, ворожості, та зниження різних проявів тривожності; від 13 до 14 років – підвищення особистісної тривожності, саморегуляції, депресивності й емоційної лабільності, зниження – ворожості й особистісної агресії; від 14 до 15 років – підвищення різних проявів тривожності, а також зниження – ворожості і невпевненості в собі.
Розкрито, що існують також відмінності між хлопчиками і дівчатками в діагностованих показниках, які характеризують особливості генези емоційної сфери. Статистично достовірні відмінності за параметрами почуття відчуженості й неповноцінності виявлені між хлопчиками і дівчатками у 9 років ( t=2,6; p<0,05), у 13 років ( t=2,7; p<0,05) та у 15 років ( t=2,0; p<0,05), за показником ворожості - у 8 років (t=2,6 ; p<0,05) і у 12 років ( t=3,9; p<0,01); особистісної тривожності і саморегуляції у 8 років (t=2,0 ; p<0,05), у 13 років ( t=3,4; p<0,01) і у 14 років ( t=2,4; p<0,05); тривожності в сім’ї у 15 років ( t=2,0 ; p<0,05); різних проявів агресії - у 9 років ( t=3,2; p<0,01), у 11 років (t=3,0 ; p<0,01), у 12 років ( t=3,9 ; p<0,01), у 13 років ( t=2,1; p<0,05), у 14 років ( t=2,4; p<0,05) та у 17-річному віці ( t=2,4; p<0,05), нейротизму у 13 років ( t=2,8; p<0,05) і в 14 років (t=5,1 ; p<0,01), невпевненості в собі та емпатії у 12 років ( t=2,2 ; p<0,05), реактивної тривожності у 12 років ( t=2,1 ; p<0,05) і в 15 років ( t=2,5; p<0,05), сором'язливості у 13-річному віці ( t=2,8 ; p<0,05), невротичності у 12 років ( t=4,7 ; p<0,01) і в 14 років ( t=2,7 ; p<0,05), дратівливості в 14 років ( t=2,6; p<0,05) і у 15 років (t=2,4; p<0,05), депресивності у 12 років ( t=3,9 ; p<0,01), у 14 років (t=4,1; p<0,01) і у 17 років (t=2,3 ; p<0,05) та емоційної лабільності у 11 років ( t=3,4; p<0,01), у 14 років (t=3,5; p<0,01) і у 17 років ( t=2,5; p<0,05). Як видно з наведених результатів, суттєві відмінності виявлені між хлопчиками й дівчатками у 8, 9 та 11 років за трьома показниками, у 15 років – за чотирма, у 17 років – за шістьма, у 12 і 13 років – за сімома й у 14 років – за дев'ятьма параметрами емоційної сфери.
Ці дані вказують на те, що емоційна сфера хлопчиків і дівчаток найбільш суттєво відрізняється за показниками агресії й тривожності, почуттями відчуженості, депресивності й емоційної лабільності.
На основі проведеного комплексного аналізу , вибудована структура взаємозв'язків показників, які характеризують особливості емоційної сфери, дозволила відзначити, що у дітей 7 й 8 років у її змісті домінуючими виступають різні прояви агресії. У дітей 11 років виявлено комплекс показників, що включає емоційну лабільність, депресивність і дратівливість. У дітей 12 й 13 років у структурі взаємозв'язків провідними виступають емоційна лабільність та врівноваженість. У дітей 14 років цей комплекс дещо відрізняється і включає емоційну лабільність та експресивність. У 15-річному віці домінуючими у структурі виступають сором'язливість, реактивна агресія та емоційна лабільність. У 17 років – емоційна лабільність, дратівливість і депресивність.
Одержані результати цілком підтверджують літературні дані описаних раніше досліджень про домінування у структурі емоційних особливостей зростаючої особистості таких особливостей, як емоційна лабільність, депресивність та агресія.
Розкриваючи тенденції в особливостях генези емоційної сфери, ми опиралися на: 1) виділення найбільших значень у зростанні чи зменшенні кількісних характеристик діагностованих показників емоційних особливостей у дітей залежно від вікових змін; 2) виявлення найбільш суттєвих достовірних відмінностей, що спостерігаються між дітьми різного віку за діагностованими показниками емоційних особливостей; 3) визначення характеру зміщення кореляційних взаємозв'язків з урахуванням вікових особливостей дітей.
З урахуванням першого підходу було відзначено, що вірогідність виникнення підвищеної тривожності досить суттєва у 8, а також в 11 – 14 та у 17 років. Разом з тим, можливість виникнення емоційних зривів у школярів є найбільш вірогідною в середньому підлітковому віці, тобто у 12 і 13 років. Значні емпатійні переживання можна очікувати в 11 і 15 років. Досить висока емоційна саморегуляція проявляється в 11, 13, 15 і 16 років. Можливість виникнення депресії, дратівливості також більш вірогідна у 12-літньому віці. Підвищені ознаки сором’язливої поведінки можуть мати місце у 16 років. Підвищена агресивність вірогідна у віці 11, 12, 14 і 17 років.
З урахуванням другого підходу встановлено, що достатньо прогностичним у динаміці зміни особливостей емоційної сфери виступає параметр тривожності. У той же час, можна припустити, що найбільше зростання у змінах показників сімейної агресивності, емоційної лабільності можна сподіватися при переході від 11 до 12-річного віку, від 14 до 15-річного віку, а також від 15 до 16-річного віку. Виявлені спади рівня вираженості ворожості, різних проявів тривожності вказують на певні тенденції щодо стабілізації перелічених особливостей емоційної сфери у віці від 8 до 9 років, від 9 до 11 років, від 12 до 13-ти років та від 14 до 15 років.
На основі третього підходу виявлено, що такі показники, як сімейна агресивність, нейротизм і особистісна тривожність можуть бути саме тими ознаками, що вірогідно впливають на всю структуру емоційного розвитку особистості дитини. У свою чергу, стійкість у становленні емоційної сфери, збалансованість у її проявах є більш вірогідною в період з 11 до 14 років, а також з 15 до 16 років, а розбалансованість найбільш чітко фіксується в період від 7 до 11 років, а також від 16 до 17 років. Тобто можна стверджувати, що суттєвими у генезі емоційної сфери виступають такі періоди як 12, 13 і 15 років. Визначені тенденції у розвитку емоційної сфери дітей цього вікового періоду пояснюються тим, що: високий рівень сімейної агресивності, особистісної тривожності й нейротизму вочевидь обумовлений особистісною нестабільністю, яка є типовою для означеного вікового періоду. Відомо, що в цей період з'являється особлива форма самосвідомості – почуття дорослості. Разом з тим, агресія по відношенню до дорослих, особливо до рідних та близьких, виникає, можливо, як результат невідповідності вимог дорослих до дитини на рівні "застарілих" ставлень.
Такі результати мають важливе теоретичне (як прогностична підстава для характеристики розвитку емоційної сфери) так і практичне значення, пов'язане з урахуванням виявлених закономірностей в організації навчально-виховного процесу і проведенні психо-корекційної роботи.
На основі аналізу виконаного експериментального дослідження особливостей емоційної сфери дітей були зроблені певні уточнення та доповнення даних про генезу емоційної сфери дітей.
Спираючись на існуючі у спеціальній та методичній літературі дані (Вайнер М.Е., Кулагіна І.Ю., Левітов І.А., Мухіна В.С., Петровський А.В., Ставицька С.О. та ін.) ми виявили , що суттєвою ознакою генези емоційної сфери дітей від 7 до 11 років виступає відносна стабілізація функціонування емоційних процесів. Для цього вікового періоду характерними є підвищені емоційна сензитивність і переключуваність, високий рівень емпатії та низький рівень тривожності. У нашому дослідженні ці дані доповнюються тим, що в семилітніх дітей виявлено завищений рівень почуття неповноцінності, занижений рівень особистісної агресії й тривожності. У 8-ми й 9-тирічних дітей типовим є невпевненість у собі, занижений рівень почуття неповноцінності.
Деякі автори (Абрамова Г.С., Василішина Т.В., Лічко А.Е. та.ін.) зазначають, що для дітей підліткового вікового періоду характерними ознаками є високий рівень тривожності, пов'язаний із самооцінкою, який найбільш яскраво виражений у школярів 12 та 16 років. Починаючи від 13 і 14 років різко зростає кількість особистісних розладів. Підвищується рівень емоційної чутливості, невпевненості в собі. У 14 років яскраво вираженим є високий рівень саморегуляції, рефлексії та емпатії. За нашими даними відзначається завищений рівень сімейної агресивності й тривожності в 11 років; підвищений рівень нейротизму, особистісної тривожності, емоційної лабільності та зниження різнонаправленої агресії у 13 років; завищений рівень особистісної агресії та різних проявів тривожності у 14 років; підвищений рівень експресивності, тривожності, саморегуляції і зниження агресії у 15 років.
Узагальнення даних відносно старшого шкільного (юнацького) віку (Абрамова Г.С., Брушлинский А.В., Василішина Т.В., Левітов І.А., Кон І.С., Кулагіна І.Ю.та ін.), засвідчує, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка знаходить відображення у розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Рівень тривожності наприкінці 16 років спадає, але до 17 років знову зростає. Загалом цей період характеризується особистісною стабілізацією, зменшенням невпевненості в собі,
Результати нашого дослідження дозволили додатково виявити підвищення реактивної агресії й сором'язливості, а також пониження нейротизму в 16 років, підвищення рівня почуття відвергнутості, реактивної тривожності в юнаків та дівчат 17 років. |
