ГЕОПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ АНТАРКТИЧНОГО ТУРИЗМУ

summary

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження антарктичного туризму” – обґрунтовано уточнене визначення об’єкта дослідження з врахуванням регіональних особливостей його функціонування; сформульовано концептуальну модель геопросторової організації туристського освоєння Антарктики; запропоновано методику моніторингу турпотоків.

Антарктичний туризм (АТ) – це сегмент міжнародного виїзного сезонного туризму з притаманним йому спеціалізованим турпродуктом, альтернативним та інноваційним за своїм характером, кінцеве споживання якого відбувається у районі дії Договору про Антарктику (на південь від 60° пд.ш.). Спеціалізацією турпродукту є тури з екологічно значущим наповненням, що користуються попитом. Альтернативний характер турпродукту передбачає використання об’єктів, які традиційно до категорії туристських ресурсів не належали. Інноваційність АТ виражається в апробації регіональних нововведень: впровадженні оглядових трансконтинентальних авіаперельотів без приземлення в Антарктиці; експедиційних круїзів (турів, що передбачають здійснення окремих польових досліджень туристами без високої наукової кваліфікації), приватних експедицій у внутрішні райони материка. Специфіка функціонування АТ описується через обґрунтований у роботі процес регіональної рекреаційної конверсії – перепрофілювання об’єктів не рекреаційного призначення та залучення їх до елементів туристської інфраструктури.

Огляд світової наукової літератури за 1991-2005 рр. показав, що у структурі проблематики досліджень АТ переважають фактологічні описи неаналітичного характеру, присвячені загальним питанням розвитку та диверсифікації туризму на тлі сучасного організаційно-правового режиму Антарктики. Нерозробленими аспектами проблематики є вивчення допустимих рівнів та темпів росту туризму, прийнятність конкретних видів туризму, які можуть становити екологічну загрозу природному середовищу, підривати наукову діяльність та геополітичну стабільність правового режиму регіону. З огляду на це, значення досліджень з чітко вираженою географічною складовою зростає, оскільки застосування географічного підходу до вирішення порушених питань дозволяє обґрунтувати плани управління територіями та слугує науковою базою для збалансованої регіональної туристської політики.