ГЕРМЕНЕВТИЧНІ АСПЕКТИ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ НІМЕЦЬКИХ ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕКСТІВ ХХ СТОЛІТТЯ

summary

У Вступі обґрунтовуються вибір теми, її актуальність, формулюються мета і завдання дисертації, розкриваються об’єкт, предмет та методи дослідження, визначається наукова новизна, зазначається матеріал дослідження, висвітлюється теоретичне значення та практична цінність, подаються положення, що виносяться на захист, інформація про апробацію та публікації результатів дослідження, а також структура роботи.

У першому Розділі «Герменевтичні особливості перекладу філософських текстів: теоретичні аспекти» розглянуто особливості філософських текстів з точки зору перекладу, а також теоретичні засади герменевтичного підходу до перекладу.

Будь-яка філософія є зрештою філософією мови – це твердження найкращим чином виражає сутність філософії, її взаємозв’язок з мовою і закоріненість у мові: мова та мислення перебувають у взаємозалежності та взаємовпливі. Оскільки філософія як закріплене на письмі мислення індивіда значною мірою залежить від мови і зумовлена мовою, то в першому розділі були розглянуті теоретичні концепції, в яких увага звертається на значний вплив мови на сприйняття та осмислення світу, що в нашому випадку означає вплив мови на спосіб постановки та розв’язання філософських проблем (концепції В. фон Гумбольдта, німецьких неогумбольдтіанців Е. Кассірера, Л. Вайсґербера, К. Фосслера, а також американських дослідників Е. Сепіра та Б. Л. Уорфа). Людина може сприймати і розуміти світ тільки через мову, яка стає визначальним чинником формування світобачення. Таким чином, складність перекладу філософських текстів полягає не лише у відмінностях між системами двох мов – має місце взагалі інша точка зору, інша відправна позиція, інший спосіб мислення і, не в останню чергу, інше світобачення. Це має особливе значення для перекладу філософських текстів, оскільки в них через мову відображено світобачення, світорозуміння і світосприйняття окремого філософа. Інакше кажучи, у творах німецьких філософів містяться не лише поняття, відсутні в українській філософії, – німецькі філософи навіть говорять про інше, мислять по-іншому, по-іншому ставлять проблеми і вирішують їх, і передача цього закоріненого в мові своєрідного світобачення зумовлює додаткові проблеми при перекладі філософських текстів. Особливості кожної мови впливають на особливості мислення людей, які користуються цією мовою, тому світ для представників різних мовних спільнот виглядає по-різному, а отже, у німецьких філософських творах як вираженні світорозуміння німецьких філософів містяться не лише терміни, відсутні в українській мові, але й також ідеї та спосіб постановки проблем, які не могли б постати в українській мові.

Через це філософські тексти як відображення світорозуміння автора в перекладознавчому плані характеризуються не лише складністю синтаксичних конструкцій чи термінології – складність перекладу зумовлена способом мислення німецьких філософів, що значною мірою знаходиться під впливом мови, адже філософський текст містить не універсальну інформацію про об’єктивний світ, а є результатом специфічного та індивідуального сприйняття та осмислення світу філософом.

Наступною особливістю філософських текстів у контексті перекладу є відсутність об’єктивного затексту. Перекладознавці (Л. Бархударов, І. Кашкін, М. Снелл-Горнбі) вказують на необхідність проникнення в існуючий (прихований) за словесною формою об’єктивно даний «затекст», реальну ситуацію за текстом, що потім виражається засобами мови перекладу. У випадку філософії такий об’єктивний затекст відсутній, сама мова значною мірою визначає, як філософ сприймає світ і усвідомлює його, тобто текст описує не реальну ситуацію, а є схопленим у мові мисленням філософа, що виступає додатковим чинником складності при перекладі філософських текстів.

В першому Розділі також розглянуто герменевтичні аспекти, до яких ми відносимо питання розуміння і інтерпретації тексту оригіналу перекладачем і питання розуміння й інтерпретації тексту перекладу його реципієнтами. В широкому смислі переклад, розуміння і тлумачення мають однакову природу: будь-яке розуміння є тлумаченням, і будь-який переклад є процесом розуміння та інтерпретації (Л. Бархударов, М. Брандес, Ф. Пепке, В. Коллер, З. Роганова).

Розуміння ми трактуємо як видобуття з тексту знань. Слідом за В. Курєнним, ми визначаємо текст як сукупність знаків, організовану в систему схожостей і відмінностей. Ця система спершу «схоплюється» як знакова послідовність, а потім розростається і ускладнюється по мірі того, як вона відтворюється і розгалужується на різних рівнях нашого «оживлюючого» (в термінології Е. Гуссерля) розуміння і сприйняття цієї системи: смисловому, референційному, емоційному, асоціативному тощо. Ідеальний переклад полягає в тому, щоб текст, перекладений іншою мовою, потенційно містив у собі можливість відтворення всієї цієї багаторівневої структури, пропонуючи абсолютно ідентичні можливості для інтерпретацій, хоча такий переклад і лишається недосяжним ідеалом.

Розуміння та інтерпретація оригіналу і створення тексту перекладу залежать від компетенції перекладача, стосовно якої були проаналізовані концепції таких перекладознавців, як В. Коміссаров, Р. Міньяр-Бєлоручев, О. Чередниченко, Д. Селескович, М. Ледерер, В. Курєнной, Ю. Скребнєв тощо. Щодо складників перекладацької компетенції ми погоджуємось з точкою зору О. Чередниченка: перекладач має володіти, по-перше, мовною компетенцію, а по-друге – референційною, або фаховою компетенцією, яка є передумовою правильного розуміння та тлумачення філософського тексту.

Спільним для моделей перекладу, які описують процес перекладу з урахуванням герменевтичних аспектів (концепції Е. Кошмідера, В. Коллера, а також Д. Селескович і М. Ледерер), є наголос на необхідності виявлення того, що мається на увазі (Gemeintes), яке виступає як tertium comparationis, і відповідно, передачі того, що мається на увазі в тексті оригіналу, засобами мови перекладу. Розуміння того, що мається на увазі (девербалізація), є ніби сполучною ланкою між аналізом тексту оригіналу та синтезом тексту перекладу (ревербалізацією). Відповідно, першочерговим завданням перекладача є правильне розуміння та інтерпретація тексту оригіналу. Перспективною для нашого дослідження виявилась концепція Р. Штольце, яка пропонує конкретні перекладацькі категорії, на які повинен орієнтуватися перекладач, і вказує, зокрема, на необхідність урахування «поздовжніх осей» (Längsachsen), тобто тих термінів, які утворюють термінологічний кістяк тексту.

У другому Розділі «Співвідношення мовної форми та смислу при перекладі філософських текстів» здійснено аналіз співвідношення між мовною формою (знаком), значенням та смислом, розширено поняття гри слів, яке розглядається як ключовий смислоутворювальний елемент у філософії мови М. Гайдеґґера, а не просто як прийом комічного, а також розглянуто залежність міри перекладності від ступеня зв’язку між мовною формою і смислом.

Щодо сутності перекладу філософських текстів ми приєднуємось до точки зору Е. Косеріу: переклад відбувається не на семасіологічному рівні, а на ономасіологічному. Перехід від семасіологічного до ономасіологічного рівня відбувається за рахунок процесів девербалізації та ревербалізації. Оскільки основним завданням перекладача філософського тексту є передача смислу, то питання одиниць перекладу має другорядне значення – структури оригіналу слугують інструментом повідомлення смислу, який в процесі девербалізації «очищується» від мовної оболонки і вільно перевиражається засобами мови перекладу. Перекладаються не окремі слова чи конструкції, а тексти, відбувається не проста заміна (перекодування) одиниць мови оригіналу одиницями мови перекладу – процес перекладу полягає у виявленні того смислу, що виражений одиницями мови оригіналу, та передачі саме цього смислу мовою перекладу.

Традиційний підхід до гри слів розглядає її як стилістичний прийом, при перекладі якого, в разі неможливості збереження єдності форми та смислу, вважаться допустимим пожертвувати смислом, створюючи в тексті перекладу власну гру слів на основі іншого мовного матеріалу. Такий підхід неприйнятний для перекладу філософських текстів, зокрема творів М. Гайдеґґера, оскільки в них гра слів є не стилістичним прийомом, а смислоутворювальним елементом тексту, який не може бути замінений грою слів на іншому матеріалі, адже тоді втрачається смисл. Так, у збірці «Дорогою до мови» М. Гайдеґґер, відшукуючи у мові прихований, глибинний смисл, здійснює екзегезу німецької мови, використовуючи внутрішню форму слова як ключ до пізнання істини. Філософ, намагаючись проникнути у сутність мови, проводить крізь весь текст логічні (з точки зору німецької мови) ланцюги гри слів, що робить переклад практично неможливим:

Das Heißen der Sprache befiehlt ihr Geheißenes in solcher Weise dem Geheiß des Unter-Schiedes an. Der Unter-Schied läßt das Dingen der Dinge im Welten der Welt beruhen... Der Unter-Schied ist das Heißende… Das versammelnde Rufen ist das Läuten… Der Unter-Schied ist das Geheiß, aus dem jedes Heißen selber erst gerufen wird, daß jedes dem Geheiß gehöre… Das bei sich versammelte Rufen, das im Rufen zu sich sammelt, ist das Läuten als das Geläut. (Heidegger, 28-30).

Український переклад Т. Гавриліва не відтворює повністю природність та логічність гри слів в оригіналі:

Зазивання мови звіряє зазиване у такий спосіб званню роз-межування. Роз-межування залишає речування речей покоїтися у світуванні світу... Роз-межування зазивне… Збиральне кликання є суголоссям… Роз-межування – це зазивання, з якого спершу кличеться саме зазивання, що вказує на приналежність до нього… Зібране в собі кликання, яке збирає до себе кликанням, є суголосся як голосіння (Мова, пер. Т. Гавриліва, 145-146).

Переклад В. Кам’янця виглядає так:

Веління мови в такий спосіб увіряє своє велене велінню роз-межованості. Роз-межованість залишає збирання речей покоїтися в існуванні світу... Роз-межованість – це те, що велить… Збиральне кликання – це передзвін… Роз-межованість – це веління, з якого будь-яке веління спершу саме кличуть, щоб кожне дослухалось до того веління… Зібране в себе кликання, що в кликанні до себе збирається, – це дзвін як передзвін (Мова, пер. В. Кам’янця, 36-37).

На основі гри слів, яка в оригіналі є логічною та прозорою, М. Гайдеґґер приходить до висновку, який в українських перекладах виглядає по-різному:

Die Sprache spricht als das Geläut der Stille (Die Sprache, 30).

Мова мовить голосом тиші (Мова, пер. Т. Гавриліва, 146).

Мова мовить як передзвін тиші (Мова, пер. В. Кам’янця, 37).

Обидва перекладачі не змогли повністю відтворити в перекладі ту гру слів, яка має місце в оригіналі, і були вимушені вдатися до інтерпретації, елімінуючи частину багатозначності, закладеної в німецькому тексті (голос тиші – передзвін тиші). Інтерпретація та власне розуміння смислу оригіналу вплинули також на стратегію перекладу сполук Dingen der Dinge та Welten der Welt: В. Кам’янець обрав стратегію експлікації смислу з втратою гри слів (збирання речей, існування світу), тимчасом як Т. Гаврилів зберіг гру слів, присутню в оригіналі (речування речей, світування світу).

Отже, традиційне рішення зі створенням власної гри слів на задану автором тему не може бути застосоване до перекладу творів М. Гайдеґґера, оскільки в них гра слів є одночасно і засобом, і метою, що ставить перед перекладачем завдання зберегти і форму, і смисл. Виконання такого завдання виявляється надзвичайно складним – лише внаслідок випадкового збігу форми і значення окремих одиниць в обох мовах можлива безвтратна передача гри слів, але оскільки у випадку творів М. Гайдеґґера йдеться про систематичне її використання як тексто- і смислоутворювального елемента, то постає питання щодо межі перекладності філософських текстів. Міра перекладності визначається ступенем нерозривності зв’язку між мовною формою і смислом та часткою такого зв’язку в загальному обсязі смислу тексту і є обернено залежною від цього параметра.

У третьому Розділі «Герменевтичні аспекти передачі термінів при перекладі німецьких філософських текстів» розглянуто особливості фахової мови філософії та характер філософського терміна як звичайного слова в особливій функції і пов’язані з цим герменевтичні проблеми перекладу, а також проблематику інтертекстуальної та інтратекстуальної термінологічної негомогенності як результату інтерпретаційної діяльності перекладача.

Основними характеристиками філософської термінології, релевантними в контексті перекладу, є розмитість її меж, невизначеність термінів і понять, відсутність однозначних дефініцій для термінів, що значно ускладнює переклад філософських текстів. Такі особливості вимагають від перекладача глибокого розуміння оригіналу для правильної передачі того смислу, який хотів повідомити автор. В дисертації ми розглядаємо філософські терміни з позицій дескриптивного підходу, згідно з яким термінологічний характер слова визначається його функцією в тексті, а не є іманентною властивістю. З цього випливає, що слова загальнонародної мови можуть виконувати функцію термінів в окремих текстах, а терміни, які не входять до смислового і термінологічного каркаса конкретного тексту, не відіграють вагомої ролі при перекладі і не потребують збереження термінологічної гомогенності при їхньому відтворенні мовою перекладу. Виявлення термінів у філософському тексті, визначення їхнього місця та ваги в термінологічній та смисловій структурі тексту, а, отже, їхній переклад залежать від розуміння перекладачем оригіналу, від його інтерпретації оригінального тексту.

Аналіз практичного матеріалу показав, що роль та вага філософського терміна в термінологічній та смисловій структурі тексту визначають стратегію перекладу: якщо певний філософський термін вживається в тексті лише кілька разів, не є значущим в термінологічній і смисловій структурі тексту, то перекладачі підходять до його перекладу достатньо вільно, передаючи смисл оригіналу за допомогою парафрази чи описово-пояснювального перекладу. Якщо ж термін входить до смислового і термінологічного каркаса тексту, тобто утворює одну з «повздовжніх осей» в термінах концепції Р. Штольце, то перекладач намагається відтворювати цей термін при перекладі так само послідовно, створюючи для нього, в разі потреби, новий термін-відповідник в мові перекладу і послідовно вживаючи його в тексті. Так, в праці Г. Йонаса «Принцип відповідальності» прикметники nichtmenschlich/außermenschlich, які мають значення «той, що не належить до людини, не характеризується людськістю, не має стосунку до людства», відтворюються перекладачем А. Єрмоленком залежно від контексту, смислу висловлювання і загального смислу тексту:

1) навколишній (світ):

Aller Umgang mit der außermenschlichen Welt, das heißt der ganze Bereich der techne (Kunstfertigkeit) war …ethisch neutral – im Hinblick auf das Objekt sowie auf das Subjekt solchen Handeln (Jonas, 22).

Усі взаємини людини з навколишнім світом, відтак і з усією сферою techne (майстерності) були … етично нейтральні і з огляду на об’єкт, і з огляду на суб’єкт (Йонас, 15).

2) оточуючі людину (предмети/об’єкти):

Es würde bedeuten, nicht nur das menschliche Gut, sonde auch das Gut außermenschlicher Dinge zu suchen (Jonas, 29).

Це означатиме, що слід шукати не лише благо людей, а й благо речей, що нас оточують (Йонас, 23).

Kurz, Wirkung auf nichtmenschliche Objekte bildete keinen Bereich ethischer Bedeutsamkeit ( Jonas, 29).

Коротко кажучи, дія на оточуючі людину об’єкти не мала етичного значення (Йонас, 23).

3) навколишнє (середовище):

Es ist zumindest nicht mehr sinnlos, zu fragen, ob der Zustand der außermenschlichen Natur, die Biosphäre als Ganzes und in ihren Teilen, die jetzt unserer Macht unterworfen ist...(Jonas, 29).

Принаймні ніхто вже не назве безглуздим запитання, чи не перетворилося навколишнє середовище, біосфера в цілому та її фрагменти, які підпорядковані нашій владі зокрема…(Йонас, 23).

4) людське (довкілля):

Wir haben techne nur in ihrer Anwendung auf den nichtmenschlichen Bereich erörtert. Doch der Mensch selber ist unter die Objekte der Technik geraten (Jonas, 47).

Ми обговорювали techne лише стосовно його застосування щодо сфери людського довкілля. Однак і сама людина потрапила до сфери об’єктів техніки (Йонас, 37).

З наведених прикладів можна зробити висновок, що прикметники nichtmenschlich/außermenschlich не відіграють значної ролі в термінологічному каркасі та смисловій структурі тексту, не входять до основного понятійного апарата «Принципу відповідальності», а тому переклад відбувається без жорсткої прив’язки до мовної форми оригіналу, оскільки головним завданням виступає передача смислу.

Іншу ситуацію спостерігаємо в перекладі праці «Повстання на захист природи» К. Маєра-Абіха, перекладеної тим самим перекладачем – А. Єрмоленком. Книгу присвячено проблематиці довкілля, питанням співіснування та майбутнього людини і природи, а тому розрізнення світу людей та світу, що існує навколо людини, є одним з ключових аспектів концепції К. Маєра-Абіха. З цього випливає, що в цьому конкретному тексті прикметник nichtmenschlich входить до термінологічного каркасу, перетворюється на термін, адже саме цей прикметник виконує функцію розрізнення людства та природного спільносвіту, або позалюдського світу. На ключовий характер цього терміна автор вказує експліцитно вже з перших сторінок книги:

Hierzu gilt es zunächst eine Unterscheidung zu treffen .., nämlich die (1) des Ganzen, zu dem wir Menschen und die übrige Welt gleichermaßen gehören, von (2) dieser übrigen Welt. Solange es nur relativ wenige Menschen gab und die Erde insgesamt noch nicht sonderlich nach Mensch aussah, war es für das menschliche Handeln nicht wichtig, das Ganze, zu dem auch wir gehören, von der nichtmenschlichen Welt zu unterscheiden (Meyer-Abich, 50).

Для цього потрібно зробити розрізнення…, а саме – між (1) цілістю (Ganze), до якої ми, а також решта світу однаковою мірою належимо, і (2) цією рештою світу. Доки існувало порівняно мало людей і земля загалом ще не постала такою, якою її зажадала бачити людина, розрізнення між цілістю, що її часткою є людина, і позалюдським світом (nichtmenschliche Welt) ще не було таким важливим для людської діяльності (Маєр-Абіх, 59).

Як бачимо в цьому прикладі, за прикметником nichtmenschlich закріплюється функція розрізнення людського та позалюдського світів, тобто світу людей і навколишнього середовища, природного спільносвіту:

Man darf nur wieder nicht die eine Natur, die des Ganzen, von dem auch wir ein Teil sind, mit der natürlichen Mitwelt, dem nichtmenschlichen Teil der Welt, verwechseln (Meyer-Abich, 92).

Тільки не треба ототожнювати єдину природу, цілість, частиною якою є й ми, з природним спільно світом, з позалюдською частиною світу (Маєр-Абіх, 108).

Прикметник nichtmenschlich стає в тексті книги «Повстання на захист природи» важливим елементом термінологічного каркасу, виступаючи однією з «поздовжній осей» (Längsachsen), на яких ґрунтується смислова конструкція тексту. З огляду на таку його роль, перекладач застосовує іншу стратегію, ніж при перекладі цього ж прикметника в праці «Принцип відповідальності»: він створює нове для української мови слово «позалюдський», для того щоб передати той смисл, який воно несе в мові оригіналу.

Визнання певного терміна ключовим в конкретному тексті, визначення ваги терміна в термінологічній і смисловій структурі тексту з боку перекладача є суб’єктивним процесом, який залежить від розуміння та інтерпретації перекладачем оригіналу. Проілюструвати суб’єктивність визначення ключових термінів можна на прикладі термінологічного звороту das Ganze der Natur і його перекладу в уже згаданій праці «Повстання на захист природи». Так, у названій праці словосполучення das Ganze der Natur перекладається по-різному, залежно від контексту і того смислу, який міститься в реченні мовою оригіналу:

1) природний універсум:

Eine von diesen verschiedenen Umwelten ist die unsere, der menschliche Lebensraum im Ganzen der Natur (Meyer-Abich, 11).

Наше довкілля є тільки одним із багатьох довкіль, людський життєвий простір є тільки частиною природного універсуму (Маєр-Абіх, 13).

2) природне ціле:

Wir sehen nicht ihren Eigensinn und Eigenwert im Ganzen der Natur, sonde verhalten uns so, als seien sie bloß nur für uns da (Meyer-Abich, 11).

Ми не бачимо їхнього власного сенсу і власної цінності в природному цілому, а ставимось до них так, начебто вони існують тільки для нас. [Маєр-Абіх, 14].

3) всесвіт:

Wir Menschen sind von Natur durch so vielerlei Fähigkeiten begabt, dass unserem Selbstbewusstsein nicht im mindesten Abbruch zu tun braucht, auch den anderen Lebewesen und den Elementen ihren Eigenwert im Ganzen der Natur zuzuerkennen (Meyer-Abich, 47).

Ми, люди, наділені таким розмаїттям здатностей, що нашій свідомості не зашкодить, якщо вона визнаватиме самоцінність інших живих істот і першоелементів у всесвіті (Маєр-Абіх, 55).

З наведених прикладів стає очевидним, що зворот das Ganze der Natur не виступає, на думку перекладача, складовою термінологічного каркасу твору, а тому перекладач почуває себе достатньо вільно при відтворенні того смислу, який міститься в тексті оригіналу, засобами української мови, виходячи зі свого суб’єктивного розуміння та тлумачення смислу оригіналу. Однак стратегія перекладу радикально змінюється починаючи з 50-51 сторінки оригіналу, де німецький філософ вказує на ключову роль сполуки das Ganze der Natur в смисловій і термінологічній структурі тексту:

Ich nenne dieses Ganze, das Eine in allem, die Natur, und diejenigen, die mit uns zum Ganzen gehören, die natürliche Mitwel… Es geht also um zwei verschiedene, wenn auch zusammenhängenden Fragen. Dabei werde ich vielfach vom Ganzen der Natur statt von der (einen) Natur sprechen, um dem Leser die Unterscheidung von der natürlichen Mitwelt zu erleichte (Meyer-Abich, 50-51).

К. Маєр-Абіх експліцитно вказує на те, що в подальшому вживатиме цей зворот в термінологічній функції: для належного розмежування природи як цілого (das Ganze der Natur) та її складових – людини і природного спільносвіту. Таким чином, словосполучення das Ganze der Natur стало терміном, має чітко визначений обсяг поняття, а також практичне та доступне для емпіричної фіксації значення в смисловій організації тексту. Це явний сигнал для перекладача, що певний зворот набув термінологічного характеру. З огляду на таку зміну функції звороту das Ganze der Natur в тексті оригіналу перекладач А. Єрмоленко надалі також уживає в тексті перекладу один термінологічний відповідник, забезпечуючи тим самим належну термінологічну гомогенність:

Я називаю цю цілість, це одне у всьому, природою, а тих, хто разом із нами належить до неї, – природним спільносвітом…Отож ідеться про два різні, хоча й співзалежні питання. Замість слова «природа» (як така) я постійно вживатиму сполуку цілість природи (das Ganze der Natur), аби читачеві було легше збагнути відмінність цього поняття від поняття природного спільносвіту (Маєр-Абіх, 59-60).

Відповідно, перекладач послідовно проводить цей відповідник крізь подальший текст, починаючи з першої експліцитної авторської вказівки на ключовий характер цього терміна для даного тексту, наприклад:

Der Verantwortungskreis umfasst nunmehr alle Lebewesen in ihrem Eigenrecht und Eigenwert im Ganzen der Natur (Meyer-Abich, 79).

Коло відповідальності охоплює тепер усіх живих істот у їхньому власному праві та власній самоцінності в цілості природи (Маєр-Абіх, 93).

Отже, в рамках одного тексту перекладач застосовував дві різні стратегії для передачі одного й того самого терміна das Ganze der Natur:

1)      вільну інтерпретацію та передачу смислу оригіналу (ревербалізацію) без прив’язки до форми;

2)      послідовне відтворення терміна за допомогою одного й того ж відповідника – цілість природи.

Вирішальним чинником вибору стратегії була вагомість терміна в смисловій і термінологічній структурі оригіналу: якщо термін, за оцінкою перекладача, не дуже «важливий», при його відтворенні перекладач орієнтується на передачу смислу і досить вільний у виборі засобів передачі; якщо термін «важливий», то перекладач намагається послідовно передавати цей термін в перекладі.

Для аналізу послідовності відтворення термінів при перекладі нами було запропоновано поняття «термінологічна (не)гомогенність». Під термінологічною гомогенністю ми розуміємо послідовне вживання одного терміна в тексті перекладу для передачі одного й того самого терміна в тексті оригіналу. Ми виділяємо два рівні термінологічної гомогенності: інтратекстуальний та інтертекстуальний. Інтратекстуальний рівень описує послідовність у відтворенні термінів при перекладі в рамках даного окремого тексту. На інтертекстуальному рівні аналізується збереження термінологічної гомогенності в перекладах різних текстів однієї галузі, в нашому випадку – філософії. Проведений аналіз українських перекладів німецьких філософських текстів ХХ століття показав, що інтратекстуальна термінологічна негомогенність значною мірою є результатом інтерпретаційної діяльності перекладача та зумовлюється його розумінням смислу оригіналу. Перекладач відмовляється від послідовності у відтворенні термінів, забезпечуючи натомість краще розуміння смислу українськими читачами – він не чіпляється сліпо за слова оригіналу, а намагається повною мірою відтворити смисл оригіналу. Недоліком такого підходу є власне різнобій у вживанні термінів, в результаті чого у читача може скластися хибне враження, що і в оригіналі йдеться про різні терміни, хоча насправді автор використовував один і той самий термін.

Проблему термінологічної негомогенності в перекладах творів німецьких філософів ХХ століття можна проілюструвати на прикладі термінів Sollen/Seinsollen в працях Г. Йонаса «Принцип відповідальності» («Das Prinzip Verantwortung») та Р. Циппеліуса «Філософія права» («Rechtsphilosophie»). Проблема співвідношення того, що є (Sein), і того, що повинно бути (Sollen), у філософії одним з ключових і достатньо складних питань, стосовно якого серед філософів нема одностайності ані щодо тлумачення, ані щодо власне обсягу поняття. З огляду на інформаційно-понятійну насиченість, невизначеність і багатоплановість цілком логічно, що перекладачі підходять до перекладу терміна Seinsollen та другої складової (Sollen) в ролі самостійного терміна саме з герменевтичної позиції – вони не використовують якийсь один відповідник («належність», «повинність» чи «обов’язок»), забезпечуючи у такий спосіб інтратекстуальну термінологічну гомогенність, а намагаються зрозуміти та інтерпретувати смисл, закладений у відповідному реченні, з урахуванням герменевтичного кола тексту як цілого, і тільки після такої герменевтичної операції розуміння-інтерпретації перевиражають відповідний смисл засобами української мови. Інакше кажучи, при ревербалізації смислу оригіналу перекладач філософських текстів не тримається сліпо за один відповідник, скажімо «належність (буття)», а інтерпретує термін Sollen залежно від контексту і загального смислу висловлювання, використовуючи, зокрема, такі варіанти: 1) обов’язок; 2) належність; 3) неодмінність.

В результаті такого підходу в перекладі маємо термінологічну негомогенність, яка, на нашу думку, в цьому випадку є позитивним явищем, оскільки вона зумовлена насамперед інтерпретацією з боку перекладача, для якого пріоритетним завданням виступає не забезпечення еквівалентності на рівні окремих лексичних одиниць, а реалізація відповідності на рівні смислу, адже саме рівень смислу є визначальним для перекладу філософських текстів.

ВИСНОВКИ

1. Проведене дослідження виявило особливості філософських текстів в перекладознавчому аспекті, зокрема, тісний взаємозв’язок між мовою і мисленням, що зумовлює додаткові проблеми при перекладі філософських текстів, оскільки мова визначає особливості світосприйняття, світоусвідомлення та світорозуміння людини. Такий зв’язок між мовою і мисленням визначає особливості перекладу філософських текстів, оскільки проблематичність перекладу полягає не стільки у відмінностях систем різних мов, скільки у різному підході до постановки філософських питань і їх вирішення, у різному способі мислення, що має бути відображено в перекладі. Наступною особливістю філософських текстів є відсутність "затексту", тобто позамовної дійсності, який би виступав tertium comparationis і підґрунтям перекладу, причому такий "затекст" має місце для технічних текстів, а також текстів точних і природничих наук. Такі особливості виступають додатковими чинниками складності при перекладі філософських текстів і дозволяють вважати переклад філософських текстів самостійним видом перекладу. З огляду на такі особливості філософських текстів очевидним видається вирішальне значення правильного розуміння та інтерпретації оригіналу перекладачем.

2. Вирішальну роль при перекладі філософських текстів відіграють розуміння та інтерпретація перекладачем філософського твору, виявлення ним того смислу, який хотів повідомити автор оригіналу. Без глибокого розуміння оригіналу успішний переклад неможливий, з чого випливає обов’язковість фахової (референційної) компетенції перекладача філософських текстів. Герменевтичні моделі перекладу розглядають смисл як tertium comparationis, що дозволяє перейти від тексту оригіналу до тексту мовою перекладу.

3. Міра перекладності філософського тексту визначається ступенем нерозривності зв’язку між мовною формою і смислом та часткою такого зв’язку в загальному обсязі смислу тексту. Неможливість одночасної передачі і форми, і смислу змушує перекладача жертвувати смислом або мовною формою, що спричиняє неминучі втрати. Проблема перекладності за умови нерозривного зв’язку між мовною формою і смислом особливо гостро постає в контексті традиційної для перекладознавства проблеми перекладу гри слів. В рамках нашого дисертаційного дослідження ми розширили концепцію гри слів, яка традиційно розглядається як стилістичний прийом, запропонувавши розглядати гру слів як смислоутворювальний елемент, що має особливе значення в контексті перекладу філософії мови, зокрема, філософії М. Гайдеґґера – у своїх працях, присвячених мові, М. Гайдеґґер, намагаючись віднайти істину в мові, дати мові змогу висловити саму себе, здійснює екзегезу мови, проводить гру слів і смислу через весь текст, перетворюючи її, таким чином, на головний смислоутворювальний елемент.

4. Основними характеристиками філософської термінології, релевантними в контексті перекладу, є розмитість її меж, невизначеність термінів і понять, відсутність однозначних дефініцій для термінів, що значно ускладнює переклад філософських текстів. Стосовно питання характеру і сутності філософського терміна ми дотримуємось дескриптивного підходу, згідно з яким термін являє собою не особливе слово, а звичайне слово в особливій функції. Виявлення термінів у філософському тексті є значною мірою суб’єктивним процесом і залежить від розуміння та інтерпретації перекладачем смислу оригіналу.

5. Характер філософського терміна як звичайного слова в особливій функції визначає стратегію перекладу і конкретні перекладацькі рішення. Проведений аналіз перекладів філософських текстів дозволив виявити таку закономірність: якщо певний філософський термін вживається в тексті лише кілька разів і не відіграє вагомої ролі у смисловій і термінологічній структурі тексту, то перекладачі ставляться до його відтворення досить вільно, намагаючись передати в першу чергу той смисл, який несе відповідне речення. З іншого боку, якщо термін входить до смислового і термінологічного каркаса тексту, то перекладач, усвідомлюючи його важливість в термінологічній і смисловій організації тексту, намагається забезпечити досить послідовне відтворення цього терміна в тексті перекладу. Це підтверджує суб’єктивний характер перекладу як герменевтичної процедури розуміння та інтерпретації оригіналу і ревербалізації його смислу в тексті перекладу.

6. Для оцінки послідовності відтворення термінів при перекладі нами було запроваджено поняття інтратекстуальної та інтертекстуальної термінологічної (не)гомогенності, під якою ми розуміємо послідовність у вживанні одного терміна в перекладі для передачі одного терміна в тексті оригіналу, причому аналіз гомогенності може здійснюватись як на інтра-, так і на інтертекстуальному рівнях. Проведене дослідження показало, що в українських перекладах німецьких філософських текстів має місце термінологічна негомогенність на інтертекстуальному рівні. Ми вважаємо, що це є наслідком відсутності систематичної програми з перекладу німецьких філософських творів, а також відсутності єдиної термінологічної бази даних, поповнення якої контролювалось би групою фахівців, до складу якої входили б як перекладачі, так і філософи.

7. В рамках нашого дослідження ми аналізували інтратекстуальну термінологічну негомогенність як результат інтерпретаційної діяльності перекладача, який вживає різні терміни для передачі одного й того самого терміна в тексті оригіналу, для того щоб краще передати смисл оригіналу, враховуючи при цьому не тільки смисл окремого речення, а й тексту як цілого.

Вважаємо перспективними подальші дослідження особливостей перекладу філософських текстів, зокрема, порівняння особливостей перекладу німецьких та англійських, французьких, грецьких тощо філософських текстів, аналіз особливостей перекладу творів філософів різних епох, поглиблене дослідження власне герменевтичних проблем перекладу, а також вивчення інших аспектів перекладу філософських текстів, зокрема, лексичних та граматичних, з метою розробки комплексної теорії перекладу філософських текстів.