ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ТА НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ІГОРЯ ҐЕРЕТИ (1938

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та основні завдання, об’єкт і предмет, хронологічні рамки й територіальні межі дослідження, сформульовано наукову новизну, практичне значення праці, зазначені форми апробації та структура дисертації.

У першому розділі “Стан наукового розроблення проблеми, аналіз джерельної бази та методологія дослідження” проведено аналіз стану наукового опрацювання проблеми про діяльність І. Ґерети як громадсько-політичного діяча і науковця у вітчизняній та закордонній історіографії. Постать ученого, його багатогранна творчість і національно-патріотична діяльність певною мірою відображені в науковій літературі. Проте, як свідчить аналіз історіографії, розкриття життєвого й творчого шляху І. Ґерети в контексті сучасного українського відродження ще не має окремого спеціального висвітлення в історичній науці.

Історіографію дослідження умовно можна поділити на три основні групи: перша – наукові праці, які в загальному характеризують постать І. Ґерети на тлі суспільно-політичних подій; друга – дослідження, присвячені його громадсько-політичній діяльності, третя – публікації, автори яких аналізують наукову спадщину дослідника.

Доробками про особистість історика, які входять до першої групи і розкривають його світогляд, зміст та характер роботи, були статті Б. Хаварівського “Вікно у сиву давнину”, І. Дуди “Галерея”, Л. Баженова “Ґерета Ігор Петрович (1938, с. Скоморохи, Тернопільського району на Тернопільщині) – український археолог, краєзнавець, музеєзнавець, громадський діяч”, Б. Демківа “І ми були молодими...: Штрихи до ювілейного портрета Ігоря Ґерети”, М. Литвина, В. Шевчука та Б. Хаварівського “Одержимість Ігоря Ґерети”, С. Підмогильного “Ігор Ґерета: багатогранність постаті відомого українського археолога” та інші, опубліковані упродовж 70-х років ХХ – початку ХХІ ст. У них детально досліджено основні етапи формування й становлення І. Ґерети як громадсько-політичного та наукового діяча, проаналізовано результати археологічних розкопок, його робота у Тернопільському краєзнавчому музеї (сьогодні – Тернопільський обласний краєзнавчий музей).

Окремо розглянуто громадсько-політичну діяльність І. Ґерети у наукових дослідженнях, які входять до другої групи. Сюди належать публікація В. Чорновола з монографії “Лихо з розуму”. Портрети 20 “злочинців”, відомості з книги “Українська інтелігенція під судом КГБ”, стаття В. Окаринського “Душа тернопільських шістдесятників”, де зібрані матеріали про судові репресії, учасником яких був І. Ґерета, коли керував тернопільським осередком шістдесятників. Досліджено працю І. Ґерети як громадського діяча та політика в 90-х роках ХХ ст. у студіях А. Вихруща, Л. Гадомської, М. Косіва, О. Василишин і в статтях із газет “Тернове поле”, “Тернопіль вечірній”, “Вільне життя” та інших. В означених доробках відображено окремі аспекти життя і творчості І. Ґерети у суспільно-політичній сфері діяльності.

Історіографія третьої групи означена статтями і публікаціями про наукову діяльність І. Ґерети. Детально вона репрезентована у працях про археологічні дослідження вченого. Аналіз археологічних пам’яток черняхівської та інших культур, які виявив І. Ґерета на Тернопільщині, проведено у дисертаційних роботах Б. Строценя “Черняхівська культура Західного Поділля” та Т. Рудич “Населення черняхівської культури України за матеріалами антропології”, статтях Ю. Малєєва, В. Кропоткіна, Jan Gurba, В. Тиліщака, Т. Рудич. У них простежується як археологічна діяльність І. Ґерети, якою він займався з 1960-х рр. до 2002 р. в цілому, так і окремі знахідки, виявлені ним у процесі досліджень пам’яток черняхівської й інших культур. Високу оцінку в українській історіографії отримала краєзнавча діяльність І. Ґерети у статтях П. Арсенича, Р. Ростикус.

Опрацьовано дотичні до теми дисертації роботи, присвячені періоду шістдесятництва й дисидентства, а саме: дослідження Ю. Данилюка та О. Бажана “Опозиція в Україні (друга половина 50-х–80-ті рр. ХХ ст.)”, Г. Петрука-Попика “Аура слова й борні (1984–1991). Сьома книга акросемилогії життя. Очима і серцем” тощо, а також залучено статті С. Бондаренка, Я. Сека, які окреслюють рух дисиденства й розкривають сторінки життя його провідників. У процесі дослідження та написання дисертаційної роботи проаналізовано бібліографічний покажчик, присвячений І. Ґереті.

Аналіз опублікованих праць окреслює можливі напрямки дослідження, адже дотепер не було синтезуючої роботи про життя і діяльність І. Ґерети. Тому розроблення цієї дисертаційної праці дало вагомі результати, оскільки в центрі уваги попередніх дослідників були переважно окремі аспекти життя науковця, маємо лише незначні, переважно науково-публіцистичні статті, а комплексно його багатогранна творчість не осмислювалась.

Джерельну базу складає широкий масив документів та матеріалів, що зберігаються у Державному архіві Київської області, у фондах: “Киевский областной Государственный архив”, “Киевский окрисполком”, “Киевский губкомитет “Рабопрос”, “Киевский губисполком”, “Київське окружуправління”, “Відділ праці Київського окрвиконкому”, Державному архіві Тернопільської області у фонді “Ґерета Ігор Петрович (1938–2002 рр.) археолог, культуролог, громадський і політичний діяч”, фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею, де створена спеціальна картотека, присвячена І. Ґереті під загальною назвою “Ігор Ґерета. Лауреат Всеукраїнської премії ім. Братів Лепких (1997 р.). Лауреат Всеукраїнської премії ім. видатного археолога Вікентія Хвойки (2002 р.). Заслужений діяч мистецтв України”, де матеріали про його діяльність розміщуються у відділах: Рідкісні документи, Науково-допоміжні матеріали, Рідкісна книга й Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці.

Тематично матеріали можна розділити так: особисті документи І. Ґерети, епістолярій ученого, рукописи й публікації І. Ґерети, матеріали з його громадсько-політичної та наукової роботи, джерела про останні роки і вшанування пам’яті І. Ґерети.

До дослідження залучено особисті документи І. Ґерети: трудова книжка, в якій зазначені дати початку і закінчення робочої діяльності в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї; особовий листок з обліку кадрів, заповнений І. Ґеретою; автобіографія, яку І. Ґерета написав, балотуючись в депутати Верховної Ради України; характеристика, яка подавалась на Всеукраїнську премію ім. Вікентія Хвойки.

В Державному архіві Тернопільської області у фонді 3484 “Ґерета Ігор Петрович (1938–2002 рр.) археолог, культуролог, громадський і політичний діяч” зберігаються листи І. Ґерети до голів Тернопільської обласної державної адміністрації, міської ради, обласної ради, народних депутатів України. Важливими для нашої студії стали епістоли працівників Державного архіву Тернопільської області до голови Тернопільської обласної державної адміністрації з приводу призначення І. Ґерети заступником голови облдержадміністрації з політико-правових питань. Матеріали Тернопільського обласного краєзнавчого музею і Державного архіву Тернопільської області свідчать про громадсько-політичну участь І. Ґерети.

Цінними для дослідження періоду шістдесятництва та участі в ньому історика є спогади Я. Ґерети, М. Литвина, М. Алексієвця, О. Петровського.

Політичні погляди та переконання І. Ґерета висловлював на засіданнях мистецького клубу «Золотий вересень», який був заснований при картинній галереї Тернопільського краєзнавчого музею, створеної за ініціативи краєзнавця. Інформація про неї вміщена в його розвідках “Картинна галерея Тернопільського краєзнавчого музею. Путівник”, “Картинна галерея в Тернополі”, “Нова картинна галерея”.

Окрему групу джерел складають матеріали, що містять відомості про передвиборчу кампанію І. Ґерети. Це буклети, листівки, інтерв’ю про його участь у виборах до Верховної Ради України (1994 р. та 1998 р.), Тернопільської обласної ради (1990–2002 рр.).

Студіюючи громадсько-політичну діяльність І. Ґерети, дисертант опирався на документи, що стосуються заснування і розвитку культурно-мистецьких інституцій, музеїв. Важливими є матеріали про заснування музею С. Крушельницької, інформація про створення та експозиційні виставки почерпнута із нарису-путівника “Музей Соломії Крушельницької”, статті “У боротьбі за Соломію”.

Окрім загальних свідчень про історію музею Володимира Гнатюка, які подано в публікаціях І. Ґерети “Велеснів – це Гнатюк”, “Музей В. Гнатюка у Велесневі”, зберігся його попередній експозиційний план. Краєзнавець окреслив майбутній вигляд музею після його створення.

Використано дотичні до теми дисертації документи Державного архіву Київської області про діяльність Леся Курбаса, до створення музею якого долучився І. Ґерета.

Серед рукописів наукових і творчих матеріалів особливе місце займають раніше неопубліковані звіти з археології упродовж 1972–2002 рр. Найбільше розкопок І. Ґерета проводив у селі Чернелів-Руський Тернопільського району, де виявлено 288 поховань черняхівської культури та декілька поховань поморської культури й києво-руських часів. Результати археологічних досліджень опубліковані в наукових статтях: “Раскопки Чернелево-Русского могильника” (1973 р.), “Новые исследования в Чернеливе-Русском” (1977 р.) тощо. Легітимність проведення археологічних розкопок, які здійснював І. Ґерета, засвідчують так звані “відкриті” листи Інституту археології АН УРСР, у яких чітко зазначалося, кому дозволяється виконувати археологічні розкопки, а також конкретно у яких місцевостях.

До важливих матеріалів його наукової праці віднесено висвітлення результатів археологічних експедицій на міжнародному рівні, які презентовані публікаціями “Голос землі: міжнародна співпраця тернопільських археологів” та “Міжнародна співпраця археологів: про співробітництво тернопільських археологів з археологами зарубіжних країн”.

Широкий масив матеріалів складають праці вченого з проблем біографістики. Серед цього доробку вагоме місце займають публікації про життя і діяльність В. Гнатюка: “Володимир Гнатюк: сім етюдів про вченого на його 125-річчя”, “З неопублікованої спадщини В. Гнатюка” та інші, де автор проаналізував діяльність видатного українського фольклориста, підкресливши його роль, значення й вплив на громадськість. З біографічних досліджень І. Ґерети слід виокремити матеріали про життєвий і творчий шлях С. Крушельницької, а саме: “Соломія Крушельницька та народна пісня”, “Соломія Крушельницька та діячі української культури”, “Соломія Крушельницька в оцінці світової критики”, в яких автор подав детальну інформацію про те, з ким була знайома актриса, хто мав вагомий вплив на неї у сфері культури й особистого життя, дослідив її міжнародну діяльність і окреслив значення, яке відіграла українка для оперної сцени, об’єктивно проаналізував її творчість.

Ігор Ґерета вивчав життя і творчий шлях відомого в Україні та світі художника І. Марчука, одним з перших підкреслив його особливий талант у малярстві. Про це свідчить низка публікацій, присвячених художнику: “Голос душі: про художника Івана Марчука”, “Голос його душі” тощо. Також І. Ґерета упорядковував твори І. Марчука, після чого був випущений каталог “Іван Марчук. Виставка живопису”.

Серед мистецтвознавчих матеріалів його спадщини виділяються ті, що стосуються дослідження творчих досягнень тернопільського художника Б. Ткачика, зокрема статті: “3аангажований Україною”, “Саморух до вічної ідеї: творчий портрет Богдана Ткачика” та інші.

Варто виокремити низку критико-мистецтвознавчих статей про розвиток художнього мистецтва краю і сусідніх областей, серед яких слід виділити такі: “Подих сучасності”, “Співзвучна часові”, “Багатство палітри: оглядаємо доробки тернопільських художників”.

Автор використав також біографічні праці І. Ґерети, які ілюструють окремі аспекти життя відомих українських діячів, зокрема, дослідження про життя і діяльність Р. Купчинського: “Його ніжна і буремна цитра”; Я. Ремінецького: “Коли співає рогоза” й “Майстер із Тернопільщини” та інших.

Вагоме місце займають краєзнавчі праці І. Ґерети, написані та опубліковані ним самостійно або у співавторстві. Дослідження про місто Бережани систематизовано й опубліковано у книзі “Бережани: ілюстрований краєзнавчий нарис”. Ним написано та видано ще дві книги-нариси з історії міст Тернопільщини: “Теребовля. Шлях через віки: історико-краєзнавчий нарис” і “Чортків: краєзнавчий нарис”. Серед інших праць є путівники, присвячені архівним матеріалам, що зберігаються в музеях В. Гнатюка та С. Крушельницької, а також нарис про картинну галерею Тернопільського краєзнавчого музею.

Додаткову групу матеріалів складають джерела, присвячені останнім рокам життя І. Ґерети і вшануванню його пам’яті після смерті.

Опрацьовано значну групу опублікованих й неопублікованих документів та матеріалів про життя і діяльність І. Ґерети. Вони дають змогу простежити основні етапи формування діяча як особистості, проаналізувати його громадсько-політичну діяльність, висвітлити основні віхи життя й активної праці в суспільному та науковому житті України. Цим засвідчується їхня цілковита репрезентативність і достатність у розкритті цієї теми. Не усі джерела є рівнозначні та їх сукупність у поєднанні з науковою літературою, періодичними виданнями та пресою робить результати проведеного дослідження цілком достатніми для виконання поставленої мети і завдань.

У другому розділі – “Формування Ігоря Ґерети як особистості, громадсько-політичного діяча і науковця” досліджено процес формування світогляду відомого тернополянина під впливом родини, друзів, їх національно-патріотичних поглядів, становлення його як політика і ученого в контексті державного відродження.

Проаналізовані джерельна база й історіографія дозволили виокремити три етапи його життя. Перший етап – дитячі та юнацькі роки (1938–1962 рр.), коли на формування І. Ґерети впливали родинне середовище, викладачі і студенти Чернівецького державного університету імені Ю. Федьковича (тепер – Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича). Автор особливу увагу приділив впливу на І. Ґерету родини, яка в основному визначила його національну життєву позицію. В утвердженні світогляду І. Ґерети важливе місце посідав батько Петро, який намагався виховати в синові патріотизм і повагу до України та християнських традицій. Патріотизм виховувався на прикладах із життя й діяльності родичів, зокрема рідного брата Олега, братів батька – Володимирів, один з яких був членом Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, а інший – відомим юристом.

Дисертант відзначив, що особливу роль у житті І. Ґерети відіграла пам’ять про видатних діячів української історії, вихідців із материного роду, а саме прадіда Й. Скоморовський, священика і друга Г. Барвінського, батька О. Барвінського. Серед цих постатей виділяється також О. Скоморовський, чоловік бабусі й відомий співак і диригент, Р. Купчинський, знаний поет, композитор, громадський діяч, М. Шашкевич, один із засновників “Руської Трійці”, Л. Цегельський, заступник міністра зовнішніх справ Української Народної Республіки. Окрім цього, особистість І. Ґерети формувалася під впливом видатних постатей краю, дослідженню біографій яких згодом науковець присвятив своє життя. Це – відома співачка С. Крушельницька, режисер Лесь Курбас, фольклорист та етнограф В. Гнатюк, керівники греко-католицької церкви А. Шептицький і Й. Сліпий та інші.

Аналізуючи питання формування національно-патріотичного світогляду вченого, увагу дисертанта привернула діяльність І. Ґерети зі створення та розвитку неформального антирадянського молодіжного об’єднання (засноване у 1959–1960 рр.), яке виводить його одним із перших на арену шістдесятництва, а пізніше – дисидентства. Політичною метою членів об’єднання було відродження України як незалежної держави. Саме за цих обставин навколо І. Ґерети почала збиратися плеяда діячів, які згодом стали відомими в тернопільському середовищі, а це: В. Ярмуш, Х. Дурбак (Куркевич), М. Тивонюк, І. Загалюк, М. Чубатий, М. Гуральчук, М. Литвин.

На формування наукового й патріотичного світогляду І. Ґерети вплинули й викладачі історичного факультету Чернівецького державного університету імені Ю. Федьковича. Маючи інтерес до археологічних досліджень, він зблизився з відомим педагогом та археологом І. Винокуром, з яким спільно здійснювали археологічні розкопки.

Другий етап – становлення І. Ґерети як громадсько-політичного діяча і науковця (1963–1990 рр.), час активної участі в дисидентському русі (керівництво неформальним антирадянським молодіжним об’єднанням) та перебування на посаді наукового працівника Тернопільського краєзнавчого музею у радянській Україні – позначений утвердженням І. Ґерети як науковця й громадського діяча. Свою роботу він скеровував на збереження історичної спадщини українського народу для майбутніх поколінь та піднесення національної свідомості, кінцевою метою чого мало стати здобуття Україною незалежності.

Автор доводить, що саме у цей період відбувається трансформація світогляду діяча, його поглядів на досягнення поставленої мети, спричинених ув’язненням у 1965 р. за неформальну антирадянську діяльність. З цього часу центром роботи І. Ґерети стає Тернопільський краєзнавчий музей, де й зароджувалися ідеї щодо увічнення пам’яті видатних діячів Тернопілля. Підтвердженням цього слугують культурно-мистецькі досягнення І. Ґерети. Він став автором та співавтором експозицій, фундатором іменних музейних інституцій, які зберегли й увічнили пам’ять українського народу про визначні досягнення його провідників і митців. Паралельно історик проявив себе як талановитий мистецтвознавець, одним із перших проводячи аналіз творчої праці провідних місцевих художників, які в майбутньому стали відомими у світі. Серед них окремо можна виділити постаті І. Марчука, Б. Ткачика, Я. Ремінецького, картини яких експонуються у США, Канаді, Аргентині та інших країнах.

Важливою науковою сферою досягнень І. Ґерети стала археологія. Упродовж 1973–2002 рр. він досліджував і намагався зберегти залишки найбільшого могильника черняхівської культури в Україні – у селі Чернелів-Руський Тернопільського району, а також залишки черняхівців та інших племен на території Західної України, переважно Тернопільської області (села Чистилів, Великі Бірки, Романівка, Токи тощо).

На формуванні особистості у цей час позначилось знайомство з відомими представниками дисидентського руху, ідеї яких були близькими йому за духом, оскільки відображали споконвічне бажання незалежності. Він був знайомий із В. Чорноволом, Є. Сверстюком, Л. Танюком, які згодом стали відомими громадсько-політичними діячами.

Третій етап – найактивнішої національно-патріотичної, культурницької і наукової роботи І. Ґерети у 1991–2002 роках. Необхідно зазначити, що зі здобуттям Україною незалежності в діяча з’явилися політичні повноваження для реалізації своїх планів відродження та збереження національної спадщини, культури й історії. Із цим пов’язані його членство у Тернопільському осередку Народного Руху України (від 1989 р.), обрання І. Ґерети депутатом Тернопільської обласної ради (1990–2002 рр.) та керівництво Інститутом національного відродження України (1991–2002 рр.), який він заснував. Ці посади давали можливість, з одного боку, опікуватися справами вже створених ще за радянських часів музейних інституцій, а з іншого – ставати співзасновником чи підтримувати розвиток різноманітних освітньо-мистецьких закладів (Тернопільська обласна комунальна експериментальна школа мистецтв, картинна галерея Тернопільського краєзнавчого музею (перетворена за його сприяння в Тернопільський обласний художній музей)).

Автор простежив політичні дії І. Ґерети, які свідчать про національно-патріотичну позицію діяча. У цьому аспекті ключовим для політика було визнання Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії воюючою стороною, а також недопущення створення автономії Криму. Упродовж тривалого часу, опікуючись питаннями культури й духовного відродження, І. Ґерета запровадив декілька іменних стипендій і премій (імені М. Бойчука, В. Барвінського й М. Литвина), систематично займався питаннями освіти, молоді та спорту області.

У цей період життя І. Ґерета працював у керівних органах різноманітних рад громадських, просвітніх і культурних установ та організацій (Народного Руху України, Тернопільського обласного краєзнавчого музею, Спілки краєзнавців України, Тернопільської обласної організації Українського фонду культури й асоціації “Світ культури” тощо), редакціях періодичних видань (“Енциклопедії Тернопільщини”, “Тернове поле”, “Тернопіль” та ін.), обласних і міських депутатських комісіях тощо. Також був викладачем Тернопільського державного педагогічного інституту імені Володимира Гнатюка (сьогодні – Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка) та Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого. Окрім того, продовжував керувати археологічними експедиціями з дослідження залишків черняхівської культури. У результаті останніх розкопок у 2000 р. встановлено, що могильник у селі Чернелів-Руський Тернопільського району, в якому було виявлено та досліджено 288 поховань, є найбільшим у країні серед черняхівських.

Отже, постать І. Ґерети як активного діяча суспільно-політичного, науково-освітнього та культурно-мистецького руху відіграла важливу роль у громадсько-політичному і науковому житті України другої половини ХХ –початку ХХІ ст.

У третьому розділі “Національно-патріотична діяльність” детально проаналізовано участь діяча в шістдесятницькому русі та в процесі створення й діяльності музейних інституцій Тернопільщини.

Автор акцентує увагу на тому, що із 1960-х років І. Ґерета був неофіційним керівником неформального антирадянського молодіжного об’єднання, члени якого відкрито пропагували культурний розвиток, а в майбутньому надіялись на здобуття Україною незалежності, її культурний і духовний розвій. Одним із основних центрів діяльності однодумців стало місто Теребовля, у якому під керівництвом І. Ґерети група переховувала колишніх вояків Української Повстанської Армії та членів Організації Українських Націоналістів, що привернуло увагу агентів Комітету державної безпеки, які боролися з підпільниками-націоналістами і бандерівцями. Після розслідування 24 лютого 1966 р. в Тернополі відбувся суд над представниками антирадянського об’єднання, де засудили лише М. Чубатого та І. Ґерету, останнього – до 5 років умовного ув’язнення. Після судового розгляду І. Ґерета знову повернувся до громадсько-політичної і краєзнавчої діяльності та роботи у Тернопільському краєзнавчому музею. У приміщенні новоствореної картинної галереї Тернопільського краєзнавчого музею він заснував клуб під конспіративною назвою “Золотий вересень”, діяльність якого скеровувалася на патріотичне виховання населення, популяризацію українського й світового мистецтва.

Окремого дослідження потребувала діяльність І. Ґерети із заснування у 1991 р. з його ініціативи при Народному Русі України в Тернополі Інституту національного відродження України, який видав 30 книжок та в стінах якого проведено більше 30 наукових конференцій. Зауважимо, що одним із найбільших проектів Інституту за часів керівництва І. Ґерети стала підготовка “Книги пам’яті національно-визвольної боротьби Тернопільщини”, метою якої було зібрати і видати матеріали про учасників національно-визвольних змагань, вихідців із Тернопілля.

Дисертантом прослідковано тісний взаємозв’язок громадських (діяльність Інституту національного відродження України) та політичних (депутатство в Тернопільській обласній раді) сфер діяльності І. Ґерети, які забезпечували належне функціонування уже створених музейних інституцій, а також сприяли заснуванню і підтриманню нових установ, заходів, премій. Так, за його ініціативи розпочала роботу Тернопільська обласна комунальна експериментальна школа мистецтв, реконструйовано музей сучасного українського мистецтва в Тернополі. Він сприяв розвитку Спілки української молоді, домігся вручення художньої премії імені М. Бойчука, відкриття пам’ятника братам Бойчукам, присвоєння стипендії імені В. Барвінського для студентів-музикантів із Тернопільщини, котрі вчаться за кордоном, стипендії імені М. Литвина для студентів-бандуристів із Тернопільщини тощо.

У дисертації охарактеризовано діяльність І. Ґерети в період виборчих процесів до Тернопільської обласної ради (в яку балотувався як член Народного Руху України і працював депутатом упродовж 1990–2002 рр.) та Верховної Ради України (1994 р., 1998 р.). Проаналізувавши його передвиборчі програми, автор дійшов висновку, що він мав на меті впровадження президентсько-парламентської системи управління, розширення повноваження місцевого самоврядування, збереження пільг для соціально незахищених верств населення, реформування навчального процесу і збереження надбань науки й культури, важливих історичних пам’яток та цінностей.

Автор детально аналізує одну з перших експозицій, яку вчений присвятив життю й діяльності С. Крушельницької. Для І. Ґерети велике значення мало збереження пам’яті про співачку, яка народилася на Тернопіллі, оскільки його сім’я була частково пов’язана з її родиною. У роботі досліджено внесок І. Ґерети у створення і розвиток музею В. Гнатюка, заснування якого розпочалося за ініціативи О. Черемшинського, з яким також співпрацював І. Ґерета. Відкриття музею відбулося 31 травня 1969 р.

Дисертант дослідив, що складнішою була ситуація, коли впродовж 1967–1987 рр. І. Ґерета боровся за створення і розвиток музею-садиби Леся Курбаса у Старому Скалаті Підволочиського району на Тернопільщині. Радянська влада виступала проти цього, знищуючи готову експозицію, над упорядкуванням якої І. Ґерета працював спільно із директором Тернопільського краєзнавчого музею В. Лавренюком. До цієї копіткої праці залучали ЮНЕСКО (згідно з рішенням організації 1987 рік оголошувався роком Леся Курбаса); цьому посприяли дослідники творчості режисера Н. Корнієнко та Л. Танюк.

У четвертому розділі “Наукова спадщина” автор зосереджує увагу на розкопках, які проводив І. Ґерета упродовж 60–90-х років ХХ ст., дослідивши приблизно 300 поховань черняхівської культури. Найграндіознішим проектом стали розкопки могильника у 1973–2002 рр. у селі Чернелеві-Руському Тернопільського району. За кількістю знайдених і досліджених захоронень ця пам’ятка археологічної спадщини черняхівців стала найбільшою на теренах України, поступаючись лише знайденим аналогічним могильникам у Молдові. Археологічні відкриття, що здійснили у Чернелеві-Руському експедиції під керівництвом І. Ґерети, мають світове значення. Дослідження під орудою тернопільського вченого й археолога дали змогу виділити чернелево-руські пам’ятки у найбільший осередок, у якому перебували племена черняхівської культури на території України, що допомогло збагатити уявлення про територію поширення черняхівців та їх відносини з іншими археологічними культурами.

На території сіл Токи, Романівка, Великі Бірки, Чистилів, Біла Тернопільської області І. Ґерета також виявив і дослідив черняхівські поховання. У процесі аналізу археологічної діяльності історика вперше в українській історіографії було встановлено, що розкопки могильника у селі Чернелів-Руський надали можливість не просто збагатити матеріали про черняхівську культуру, а й разом з іншими дослідженими поселеннями віднести західні регіони України до зони формування черняхівців і створення тут адміністративно-політичного центру, поглибити знання про соціально-економічні зв’язки із сусідами, зокрема з Римською державою, встановити час й шляхи проникнення християнства на терени України та його співіснування з язичництвом.

Увагу дисертанта привернули дослідження у сфері біографістики. Перед утворенням музею В. Гнатюка І. Ґерета опублікував низку біографічних досліджень про науковця, поглиблюючи відомі та висвітлюючи маловідомі аспекти його життя. У розвідках, присвячених В. Гнатюкові, І. Ґерета оперував зібраними ним особисто неопублікованими матеріалами.

Вагомий внесок зробив І. Ґерета у дослідження життя і діяльності видатної української співачки С. Крушельницької. У своїх працях він намагався охопити основні й деякі маловідомі сторінки із життя співачки. Детальну розвідку І. Ґерета присвятив О. Барвінському. Аналізуючи життя видатного земляка, І. Ґерета виділив основні періоди та зміст його громадсько-політичної і наукової праці.

Дисертант охарактеризував І. Ґерету як мистецтвознавця на прикладах студій, присвячених художникам І. Марчуку та Б. Ткачику, у яких біограф тісно пов’язує художні роботи з поглядами митців на суспільно-політичні процеси.

Біографічні розвідки І. Ґерети, на думку автора, скеровані на розкриття зовнішніх проявів діяльності історичних постатей краю, а саме: громадсько-політичної, наукової і творчої, а також внутрішніх – духовного світу, біографіст особливо акцентує на їх безпосередньому взаємозв’язку.

Серед наукової спадщини ученого виокремлено праці, присвячені розвитку мистецтва та шкільництва в Тернополі, у яких він досліджував основні етапи їхнього становлення.

У розділі проаналізовано також краєзнавчі дослідження І. Ґерети. Ще у 1960–1970-х рр. в нього виник задум написати нариси про міста Тернопільщини. Реалізовано його частково. В результаті написано й випущено у світ нариси про Теребовлю, Чортків і Бережани. Учений дослідив історичний розвиток міст у різні хронологічні періоди, звертаючи увагу насамперед на державотворчі процеси. Це зробило його студії ґрунтовними, такими, що не втратили актуальності у наш час.