ХРОНОНИМЫ КАК ОСОБЫЙ РАЗРЯД СОБСТВЕННЫХ ИМЕН

summary

У вступі обrрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, наукова новизна, визначаються теоретичне значення й практична цінність роботи, методи й прийоми аналізу досліджуваного матеріалу, вказуються його джерела.

Перший розділ "Відмінні риси хрононімів" присвячений визначенню хрононімів як ВІ особливого класу, характеристиці їхніх основних ознак, що відрізняють такі оніми від пропріативів інших класів і суміжної апелятивної лексики, зв’язку хрононімів з концептом “час” і його позначенням, з’ясуванню відображення в хрононімах культури народу, особливостей його менталь­ності, джерел хрононімії.

Хрононіми – особливий розряд ВІ, кожне з яких називає події історії та явища культурного життя, побуту народу, співвіднесені з певним відрізком часу, який (завдяки цим подіям) став важливим моментом в історичному та культурному розвитку народу, людства в цілому. Таким чином, денотат хрононіма – час реальних історичних і культурних подій, або час соціальний, – характеризується: а) чіткими хронологічними межами; б) історичним і соціокультурним значенням для народу чи всього людства.

Відповідність найменування факту історії, культурній події, що дала початок оніму, може бути прямою (історичні хрононіми: рос. Петровская эпоха, укр. Злука, англ. Anglo-Saxon invasion) і опосередкованою (соціокультурні хрононіми: рос. Чистый четверг, укр. Проводи, англ. Spring Bank Holiday), має точний часовий вираз (рос. гражданская война, Щедрый вечер, укр. День Незалежностi України) і може бути в хронологічному плані неясним, розмитим (рос. День Ивана Купала, Масленица, поліськ. Майска весна). Соціокультурні хрононіми поділяються на такі, що співвідносяться з постійною датою (рос. Благовещение, укр. Головосік, англ. St. Patrick’s Day) і рухливі, “зрушення” яких визначається церковним календарем (рос. Страстная неделя, укр. Навський Великдень, поліськ. Суха середа, англ. Ash Wednesday).

Хрононіми існують як реалізована можливість відбити в слові найзначніші факти історії та культури народу. Хрононіми також тісно пов’язані з циклічністю, повторюваністю процесів і привнесенням у них історико-культурної новизни. Хрононіми можуть називати унікальні історичні події (рос. Октябрь, укр. IV Унiверсал, Переяславська Рада), рухливі релігійні свята (рос. Вознесение, Троица, укр. Білий тиждень, поліськ. Колядуха маслена, англ. Palm Sunday), а також дні, що відзначаються кілька разів на рік (рос. Егорьев день, Никола, укр. Ганна). Пропріативи цього розряду є позначенням як окремої історичної події (рос. Рейкъявик, Брестский мир, укр. Велике Українське повстання), так і їхньої сукупності (рос. Смутное время, бироновщина, укр. Руїна, Відлига, англ. Roman period).

У структурі ономастичного простору хрононімія, очевидно, посідає проміжне місце між його центром і апелятивною лексикою. Порівняно з іншими класами імен (наприклад, антропонімами, топонімами), денотат хрононімів, а тому і найменування хрононімами об’єктів, відрізняються більшою стійкістю. Хрононіми служать для ідентифікації відрізків часу, співвіднесених з подіями, важливими як в історичному, так і в соціокультурному плані. Ця обставина визначила більш виразний, ніж в інших ВІ, зв’язок із екстралінгвальними явищами.

Хрононіми треба відрізняти від суміжних з ними найменувань – періхрононімів. Усі періхрононіми об’єднує відсутність чітких часових меж денотата й історичного (соціокультурного) значення (опалка, засев, последний посев ржи). Найбільш близькими до хрононімів апелятивами є контекстуальні хрононіми (сочельник, пост, Господень день), що набувають чітких часових меж (і тому можуть бути еквівалентами хрононімів) лише при співвіднесенні з останніми в умовах контексту (Рождественский сочельник, Великий пост, Преображение Господне). Важливою особливістю періхрононімів є наявність у них потенційної здатності до переходу в розряд хрононімів: за умови конкретизації періоду позначуваного часу (порівн. неделя – звериная неделя; говенье – Великое говенье; вечер – крещенский вечер) або в результаті набуття ним історичного (соціокультурного) значення (Ризоположение, Покров, перестройка).

Хрононіми є відбиттям «мовної картини світу», вони пов’язують мовні явища з історією народу й умовами його життя. Основна функція хрононімів полягає в закріпленні у формі слова або словосполучення інформації про історико-культурне багатство народу, усього людства. Можна говорити про особливу роль хрононімії у відображенні історії культури як окремого народу, так і всієї цивілізації (Новое время, Варфоломеевская ночь, Апрель, Беловежье, Camp-David ). Повне «розкодування» інформації про важливу в історико-культурному плані подію, факт, зафіксовані в хрононімі, можливе лише за допомогою «фонових» знань носія культури народу, мові якого належить хрононім (рос. Барышдень, укр. Жилавий понеділок, поліськ. Пинчучка, Дровяная страсть, англ. Bloody Assizes, Plantagenet Spring ).

Хрононіми, що є втіленням історико-культурної пам’яті народу, відбивають особливості національної культури та побуту, беруть участь у створенні та збагаченні концептосфери мови. Так, у змісті та формі багатьох російських хрононімів знайшла відображення специфіка національної календарної й аграрної традиції (Симеон Летопроводец, день Тимофея-полузимника, Егорий-ленивая соха), спостереження за дозріванням урожаю і природних явищ (Акулина-черные гречи, день Андрея-наливы, день Афанасия-береги нос), особливості прикмет і заборон (день Касьяна-немилостивого, Паликопа), специфіка національного побуту (Дарья-засори проруби, пасеков день, вьюнинишно воскресенье). Відбиваючи національну, регіональну культуру, хрононіми в той же час є складовою частиною світової, загальнолюдської культури (эпоха Возрождения, Великая французская революция, война Севера и Юга, Женева). Локальні (територіально обмежені) хрононіми за сферою функціонування можуть бути розподілені на інтерлінгвальні (що вживаються в мовах різних груп: Рождество, Пасха, Новый год); інтралінгвальні (що використовуються в мовах народів одного культурно-історичного простору: Голодная кутья, Щедрий вечер, Великдень); національні (рос. Русальная неделя, укр. Колiївщина, ам. Thanksgiving, англ. Remembrance Day); діалектні (що вживаються в межах того чи іншого територіального або соціального діалекту: Брязже, Василле, Миколь-день); місцеві (що використовуються на обмеженій території чи поселенні: Огаревская пятница, Дровяная страсть, Уят).

Хрононімія, особливо локальна, є рухливою системою імен, що в більшій мірі, ніж інші пропріативи, відбивають культурні цінності (міфологічні та ритуальні комплекси, повір’я, прикмети) і побутові особливості народу, який проживає в межах певної місцевості (С.М. Толстая).

Хрононімію живить духовна й матеріальна культура народу. За походженням хрононіми можуть бути віднесені або до релігійної, або до світської сфери функціонування. Хрононіми релігійного походження сягають подій Священної та церковної історії (Успение Богородицы, Иордань, день св. великомученицы Екатерины), хрононіми світського походження – до історичних подій (крымская война, Февральская революция, день Победы) або особливостей національної культури й побуту (рос. Марья-вралья, Порезуха, полiськ. Ведра кутя, день Івана Лопухатого, англ. Boxing Day).

Специфіка процесу найменування хрононімами відрізків часу пов’язана із вторинним використанням апелятивного й онімного матеріалу (включаючи хрононіми) з метою власне хрононімної номінації. Хрононімна номінація є вторинною (звичайно непрямою) номінацією. За зовнішньою формою вона може бути згорнутою (Спас, Покров) і розгорнутою – вираженою аналі­тичною конструкцією (Спас Нерукотворного Образа, Покров Пресвятой Богородицы) або стійким (фразеологізованим) словосполученням (Микула-с-кормом, Еремей-повесь сетево, Афанасий-сшиби рожки с зимы). За внутрішньою формою хрононімна номінація може бути (рідше) такою, що генералізується (кривые недели, Спас), і такою (як правило), що індиві­дуалізує (Лазарева субота, День космонавтики). Номінація хрононімами відрізків часу (історично й соціально важливих реальних подій) може бути тільки подієвою. В основі хрононімної номінації лежить відокремлення того, що позначається, за певною видовою ознакою, якістю, властивістю, що звичайно виражається означенням (Голодна кутя, Чистий понеділок, Троицын день), певною характеристикою (Василий-капельник, Федóра-замочи хвосты, Кирики-мокродырики) або зв’язується з різними образами, асоціаціями (Смута, Свічки, Клен, Осінь). Хрононімне найменування може базуватися як на кваліфікативній ознаці того, що позначається (Пестрая неделя, Чистый четверг, холодная война), так і на релятивній (Миколин день, японская война, Казанская). Також мають місце випадки образної хроно­німної номінації, що здійснюється шляхом онімізації апелятива («Отте­пель», Свечки, Спаситель) і трансонімізації (Иордань, Христос, Чернобыль, Рейкъявик).

Основними способами словотвору, що використовуються в процесі хрононімної номінації, є: а) афіксний – Спожа, Великовка, Воспожинки, бироновщина; б) плюралізація – Клечалы, Кочетки, Сóроки, Симоны-гулимоны, Агафы-Руфы; в) складання і зрощення основ – Великдень, Водокрещи, Ризоположение. Основним джерелом утворення нових лексичних одиниць у хрононімії є вторинне використання апелятивів (Пестрая неделя, Новое время, Сорок мучеников, Первая Пречистая) і онімної лексики (в основному, антропонімів і топонімів: день Мавры-зеленые щи, Емельян-накрути буран, афганская война, Огаревская пятница) з метою хрононімної номінації. Утворення нових форм хрононімів здійснюється також шляхом згортання (універбації) різних описових хрононімних найменувань відантропонімного й відтопонімного походження (Мария, Петр-Павел, Женева) або виникнення стійких імен-словосполучень від самих хрононімів (Спас-яблочный, зеленые Святки, Рождественский сочельник).

Денотат хрононіма може бути поданий у вигляді поєднання подієвого й часового денотативних компонентів (ДК). Фокус хрононімної номінації може бути зміщений як убік подієвого, так і часового ДК хрононіма (Масленица, Покров).

Хрононіми відбивають як минуле життя, історичні й культурні особливості окремого народу (“старі” хрононіми: Пасха, Овсень, Иван Купала, Масленица), так і сучасні політичні події міжнародного масштабу, що є важливими моментами історії всього людства (“нові” хрононіми: ХХ съезд, Апрель, Женева, Чернобыль, Беловежье, Camp-David).

В семантиці хрононімів особливе значення має кумулятивно-культурна функція цих імен. Вона пов’язана з відбиттям у хрононімах, з одного боку, інформації об’єктивного характеру: історико-культурного багатства окремого народу або всього людства, зв’язку імені з суспільством, соціальними процесами (експліцитна інформація), з іншого боку – з концентрацією в імені інформації суб’єктивного характеру, заснованої на індивідуальних знаннях, оцінках, інтересах, симпатіях, смаках, навичках, зумовлених соціальним станом людини; емоційно-оцінній гамі почуттів особистості (імпліцитна інформація). Хрононімна конотація, що відповідає історико-культурному типу конотації (Варфоломеевская ночь, Вандея, «Уотергейт» і ін.), стосується найоб’єктивнішого – екстралінгвального – рівня конотативного поняття, що свідчить про особливу стійкість денотата хрононіма.

В основі класифікації хрононімів лежить принцип співвіднесення їх з тим, що вони позначають. Класифікація за співвіднесеністю з референтом передбачає поділ цих пропріативів на хрононіми, що умовно називають точку часу (постійні – рос. Крещенский сочельник, «Кровавое воскресенье», укр. Свято Святої Покрови, поліськ. Благуста, англ. St. Valentine’s Day; рухливі – рос. Великдень, Голубой четверг, укр. Зелена субота, англ. Mid-Lent Sunday, Ash Wednesday), і хрононіми, що називають відрізок часу (постійні – рос. Рождественский пост, Святки, Великая война; рухливі – рос. Фомина неделя, укр. Всеїдний тиждень, Хрестя).

За особливостями того, що позначається, можуть бути виділені хрононіми з одиничним (День космонавтики, Новый год, Гоготы) та збірним референтом (первые осенины, кривые недели, Спас), хрононіми монореферентні (Иван-постный, День освобождения Донбасса, Водянуха) і поліреферентні (Свят-вечер, Богородица, баранье воскресенье). Розподіл хрононімів на одиничні та збірні передбачає розмежування їхнього референта (денотата) за принципом: «цілісне – збірне». Виділення моно- та поліреферентних хрононімів пов’язане з розмежуванням їхнього денотата за принципом: ‘одиничне – множинне’.

Відповідно до особливостей позначення намінованого об’єкта розрізня­ються хрононіми згорнуті (Духов день, день св. Вукола, Масленица) та розгорнуті (описові: праздник Сошествия Святого Духа, коровий праздник, обжорная неделя). За обсягом денотата (його часової довжини – у напрямку зменшення) розрізняються мегахрононіми (рос. бронзовый век, эпоха Великих географических открытий, англ. Tudor’s Time), макрохрононіми (рос. французский год, перестройка, укр. Гайдамаччина, англ. Black Death) і мікрохрононіми (рос. Васильев вечер, укр. Обливаний понеділок, поліськ. Андриянова нучь, англ. Pancake Tuesday).

Класифікація хрононімів за співвіднесеністю з референтом доповнена класифікаціями за їх складом і ступенем утворення. Класифікація за складом передбачає розмежування хрононімів залежно від основ, що входять до їхнього складу: виділення простих хрононімів, що мають у своєму складі одну основу (Федóра, Тихвинская, Крещение), складних хрононімів, що мають у своєму складі дві основи (Великдень, Солноворот, Конограда), а також складених, або комплексних, хрононімів, що мають у своєму складі не менше двох слів (память св. Сергия Радонежского, польская война, Рождество Пресвятой Богородицы). Класифікація за ступенем утворення виділяє хрононіми, утворені, з одного боку, від апелятивів і ВІ (“первинні”: рос. Федосей-весновей, память Иверской иконы Пресвятой Богородицы, поліськ. Градовая середа); з іншого боку, утворені від “первинних” хрононімів (рос. Рождественский сочельник, богоявленские дни, поліськ. Великодный тыждень).

Склад хрононімів може бути виражений різними типами їх конструкції – моделями. Базовими моделями, що репрезентують зміст 97,8% досліджуваної лексики, є: ВИЗНАЧЕННЯ + ЗН/ВІ: Ильинская пятница, Красная горка, Духов день, мокрый Спас, масляный понедельник, турецкая война; ЗН + ЗН/ВІ
(+ ВИЗНАЧЕННЯ): день Алексея-теплого, день Преображения Господня, праздник Богоявления, день Касьяна, День Конституции; ВІ (від ЗН/ВІ): Федóра, Борис и Глеб, Сóроки, Русалка, Плющиха, Рейкъявик, Беловежье. Конструктивна стійкість хрононімів пов’язана з виконанням ними важливої соціальної функції закріплення в слові найзначніших моментів історії та культури народу, його ментальності. Ця функція впорядковує і стандартизує хрононіми.

Розділ другий «Хрононімія як система. Особливості функціонування хрононімів» присвячений розгляду хрононімії як функціонуючої системи. У цьому розділі описуються елементи системи та їхній взаємозв’язок, розглядається специфіка природи хрононімів, що виявляється під час використання таких імен. Хрононімна система може бути розглянута на елементному, структурному і системному рівнях.

На елементному рівні вона є сукупністю розрядів, моделей і типів хрононімів. Розряди хрононімів визначаються типом онімного або апелятивного матеріалу, що бере участь у процесі творення цих імен: виділяються відапелятивні (Радуница, красильная суббота, мясопустная неделя, день Семи отроков), відантропонімні (Афанасьев день, Федосей-весновей, «золотой век» Екатерины, пугачевщина), відтопонімні (Владимирская, Брестский мир, немецкая война, Рейкъявик) та відартионімні хрононіми (память иконы «Споручница грешных», память иконы «Неопалимая Купина»). Виділення типів хрононімів пов’язане зі сферою функціонування цих імен: агіонімний тип (Изнесение древ Креста Господня, Обретение главы Иоанна Предтечи, память святителя Иоанна Златоуста), суспільно-політичний тип (Великая Отечест­венная война, Совещание по миру и безопасности в Европе – Хельсинки, Camp-David) і розмовно-побутовий тип (Сустретьев день, Марья-обгадь проруби, николашкина война).

На структурному рівні хрононімна система є тісною взаємодією її складників. Так, функціонування хрононімів у різних сферах мовного вжитку виявляє взаємозв’язок моделей, розрядів і типів цих імен. Із розширенням сфери функціонування хрононімів здійснюється тенденція до спрощення конструкції й ускладнення семантики цих пропріативів (за рахунок різних семантичних нашарувань): Перенесение мощей святителя Николая – день св. Николы Чудотворца – Св.Никола – Никола (Никольщина); Успение Пресвятой Богородицы, праздник Успения Пресвятой Богородицы – Успенье Богородицы – Успенье (Успеньев день).

Реалізація хрононімної системи здійснюється в процесі функціонування хрононімів, що максимально виявляє природу цих імен. Важливою характеристикою специфіки хрононімів є їхня тісна взаємодія з апелятивною лексикою, взаємопроникнення хрононімів і апелятивів. Так, більша частина хрононімної лексики утворена безпосередньо від апелятивів (відапелятивні хрононіми), імена загальні входять до складу хрононімів: день – Прощеный день, понедельник – Чистий понедельник, пятница – Страстная пятница, суббота – Лазарева суббота, воскресенье – Круггородное воскресенье, год – французский год (1812). Ряд хрононімів утворився шляхом онімізації апелятивів (Брюхо, Буськовы лапы, Покров, Красная горка, Кривые огурцы та ін.). Про взаємозв’язок хрононімної й апелятивної лексики свідчать випадки вживання хрононімів у складі порівняльних зворотів, існування контексту­альних хрононімів (праздник, сочельник, пост, война та ін.), відхрононімних конотативних апелятивів (ВХрКА), утворених від апелятивів (А) через форму хрононімів (Хр): крещение (А) – Крещенье (Хр) – крещенская вода, крещенский мороз, крещенский снег (ВХрКА); семь (А) – Семúк «четвер на
7-му тижні після Великодня» (Хр) – семицкое гаданье, семицкий сон (ВХрКА); знамение (А) – «Знамение» («Знамение Божией Матери» – ВІ ікони) – память иконы «Знамение» (Хр) – знаменские морозы (ВХрКА).

Використання хрононімів характеризується розмаїтістю форм і семан­тики цих імен, що пов’язане з виконанням функції закріплення в слові фактів історії та культури народу, особливостей національного побуту і менталь­ності.

Уживання хрононімів у газетних текстах пов’язане, з одного боку, з відродженням літообчислювальної традиції (ушануванням днів пам’яті святих), зверненням до народного місяцеслова (порівн. хрононіми агіонімного типу: праздник Святой Троицы, день Стретенья Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа, день памяти Преподобного Зосима и др.; хрононіми розмовно-побутового типу: Порезуха, Домочадцев день, Омельян-божьим светом осиян); з іншого боку – зі святкуванням пам’ятних дат і фактами громадського життя (порівн. хрононіми суспільно-політичного типу: День Конституції України, День освобождения Донбасса, Первомай). Найменування державного свята, як правило, відрізняється чіткістю, самодостатністю його складових елементів і тому має стійкий вигляд: Новый год, День 8 Марта, День Победы (порівн. англо-американські хрононіми: Thanksgiving, Victory Day, Veterans’ Day, Remembrance Day ).

Активне функціонування хрононімів суспільно-політичного типу сприяє виникненню нових імен: хрущевская "оттепель", Хельсинки, Чернобыль тощо. Процес утворення неохрононімів пов’язаний з конотативною приро­дою твірного слова: топонім (місце події) → відтопонімне найменування → хрононім 1 ("майже" хрононім: повна назва події, що включає місце, де вона відбувалася, і в якому маються на увазі хронологічні межі події) → хроно­нім 2 (за формою збігається з топонімом). Наприклад: Брест (астіонім) → Брестский мир (принизливі переговори між Радянською Росією та Німеччиною 3.III. 1918 р.) → Брест; Чернобыль (астіонім) → аварія на Чернобыльской АЭС (26. IV. 1986 р.) → Чернобыль. Подібні імена відно­сяться до конотативних хрононімів (порівн. Сталинград, Рейкьявик; Афга­нистан тощо).

У тексті літературного твору хрононіми використовуються як часовий орієнтир і найменування подій, історичних фактів. Функціонування хроно­німів як номінантів часових віх допомагає сприйняттю описуваних подій у певній хронологічній послідовності (Великий четверг, Светлый праздник, Фомин понедельник, Радоница), відбиває черговість господарських справ, орієнтири селянського календаря, які, у свою чергу, пов’язані з природними явищами, спостереженнями за погодою (медовый Спас, яблочный Спас, ореховый Спас, Спас-на-полотне). Сприйняття хрононіма з подієвого боку визначається національно-культурним (ритуальним) наповненням події (постная, голодная Кутья, Смута, Великий пост). Перевага подієвого ДК лежить в основі індивідуально-авторських (оказіональних) квазіхрононімних найменувань, які не можна назвати справжніми хрононімами (Катастрофа, Лирова ночь, Муркин день).

Важливою функцією, що виконується хрононімами в тексті літератур­ного твору, є характеристика його персонажів. Форма імені стає показником належності персонажа до певного соціального кола, сфери діяльності. Так, уживання повної формули хрононімів (день святых и праведных сил воеводы и архистратига Михаила; Воздвиженье Честнаго и Животворящего Креста і под.) характерне для мовлення священослужителів. Мовлення простолюду відрізняється конструктивною простотою та семантичною компресією формули хрононімів: зимний Никола, широкая суббота, французский год.

Семантика хрононімів, породжених сферою живого мовлення, відрізня­ється особливою прозорістю. У ній найбільш яскраво відбиваються культурні цінності народу, особливості його побуту, ментальності (Крестопоклонная неделя, "горохов" день, Вьюнинишно воскресенье, Семен-ранопашец, Мавра-пустые щи). Особливості природних явищ, що відрізняють названий відрізок часу від інших, «закладені» в семантиці й відображені у формі подібних хрононімів: Василий Парийский, Федóра-замочи хвости, Емельяны-накрути буран.

Функціонування хрононімів у живому мовленні характеризується поліонімією, що зумовлена взаємозв’язком денотата хрононіма з різнома­нітними проявами культури та побуту народу, його звичаями, традиціями, вдачею (Происхождение честных древ Креста Господня – первый Спас, Спас-Маковей, Спас-мокрый, Спас-медовый; Успение Пресвятой Богор­одицы – Великая Пречистая, Аспос, оспоженка, дожинки). Живе мовлення може стати джерелом нестандартних форм хрононімів. Такими є плюральні (Антоны-вихревеи, Ефимьи-стожарницы, Агафы-Руфы, Кирики и Улиты) і алегрові форми, утворені шляхом стягування двоєслівних найменувань відантропонімних та відапелятивних хрононімів (Варвáровадни, Госпожи­надень, Конограда, Кограда).

При використанні хрононімів у пареміях часові межі подій, названих хрононімами, мають другорядний характер. Головну роль починає відігра­вати те, щó з такими подіями (часом подій) асоціюється: національні традиції й обряди, реалії побуту, особливості національної ментальності, спостере­ження за природними явищами («Дожидайся Юрьева дня, когда рак свист­нет»; «На Казанскую и у воробья пиво»; «Пришел Покрóва – заревет девка, как корова», «Фекла – дергай свеклу»; «На Марию росы – льны будут серы и косы», «На Предтечі тулися до печі»). У народному слововживанні старанно шліфувалася відповідність форми хрононіма і супровідних його прикмет: «Пришел Евсей – овсы отсей»; «На пророка Осию колесо прощается с осью»; «Придет Петрок – сорвет листок» і ін. Конотативний характер деяких хрононімів сприяв розширенню їхнього значення і/або переходу в апелятиви (порівн.: подкузьмить, объегорить, прониколиться, проварва­риться).

Сферою найбільш повної реалізації специфічних властивостей хрононі­мів, джерелом виникнення нових форм цих імен є живе мовлення, що сприяє процесу варіювання хрононімів, виникненню в них різних семантичних і стилістичних відтінків.

Процес варіювання хрононімів простежувався на матеріалі 1820 імен, зафіксованих у різних джерелах. У процесі функціонування хрононімів мають місце: фонолого-фонетичне варіювання (Флор и Лавр – Фрол и Лавр, Радуница – Радовница – Радонница, кумичное воскресенье – кумишное воскресенье, Коляды – Коляды, Иордан – Ердань; 1068 імен, 58,7%); лексичне варіювання (день св. Акулины – Кривые огурцы, день св. Георгия Победоносца – конский праздник, праздник [иконы] Пресвятой Богородицы “Неопалимая купина” – Луков день; 507 одиниць, 27,9%); морфологічне варіювання (Петров пост – Петровка, Иванов день – Ивановщина, день Кузьмы и Демьяна – Кузьминки; 109 імен, 6%), орфографічне варіювання (Иван летний –Иван-летний, Никола-угодник – Никола Угодник, день Конона-градаря – день Конона Градаря; 79 одиниць, 4,3%) і синтаксичне варіювання (день Благовещенья – Благовещеньев день, день Бориса – Борисов день, пятница Парасковьи – [день] Парасковьи-пятницы; 57 одиниць, 3,1%).

Стилістику ВІ визначають соціальні відносини, засновані на суб’єктив­них, емоційних характеристиках. Оскільки мотиви, що лежать в основі того або іншого найменування, багато в чому залишаються неясними, співвіднесення хрононімів з яким-небудь стилем умовне. Хрононіми, які можна віднести до високого стилю, подані формою імен, зафіксованою в книжному мовленні (описові хрононіми): Воздвижение Честнаго и Живо­творящего Креста Господня; память Святых и Праведных Симеона-богоприимца и Анны-пророчицы; память Преподобного Георгия Хозевита та ін. Емоційно-оцінні форми, що відбивають особливості живого мовлення, більш характерні для відантропонімних хрононімів. Це зменшувально-пестливі (Кузинка, Ильинка, Илья-матушка, Ильюшка, Ильюшечка) і грубувато-просторічні форми імен (день Акулины-задери хвосты, день Ирины-урви берега, Бориска, Сёмка та ін.)

Особливості функціонування хрононімів у тексті впливають на орфо­графію цих імен. Як і будь-які ВІ, хрононіми пишуться з великої літери. Однак на письмі їх можна передавати і з малої літери: французский год, гражданская война, кривые недели, бироновщина, госпожинки, первые осенины та ін. Подібні особливості оформлення хрононімів багато в чому визначаються позицією автора (ставленням до події, що названа хрононімом), а також специфікою контексту (порівн. уживання з великої літери контекстуальних хрононімів: Праздник, Сочельник, Пост і ін., хрононімів, що збігаються за формою з апелятивами: Вода, Весна, Кривые огурцы та ін.). У роботі запропоновано рекомендації до написання хрононімів з великої та малої літери, а також через дефіс і без нього.

У заключній частині подається опис основних тенденцій функціону­вання хрононімів. Такими тенденціями є, з одного боку, деонімізація хрононімів (бабье лето); звуження сфери їхнього використання, перехід таких мовних одиниць до пасивного словника (Бабины, воспожинки, кумичное воскресенье), повне забуття імен, з іншого боку – відновлення активного функціонування хрононімів (найменування релігійного поход­ження: рос. Праздник Рождества Христова, Покров Пресвятой Богородицы, Троицын день; укр. Чистий четвер, Великодні свята й ін.), виникнення нових типів імен (найменування суспільно-політичні та ін.). “Довголіття” хроно­німа визначається глибиною його зв’язку з історією та культурою народу, адекватністю відбиття ім’ям національних (регіональних) культурних і побутових особливостей, специфіки національного менталітету.

Основними результатами дослідження є:

1.         Хрононіми – пропріативи особливого типу, денотат яких відрізняється хронологічною конкретністю, а також історичним і соціокультурним значен­ням. Ці ознаки служать критерієм розмежування хрононімів і суміжних з ними найменувань.

2.         До хрононімів належать позначення як унікальних, так і регулярно повторюваних часових відрізків. Основні відмінності досліджуваних імен від пропріативів інших розрядів полягають у стійкості денотатів хрононімів, результатом чого є неможливість повної заміни цих ВІ.

3.         Хрононіми є своєрідним втіленням у ВІ інформації про культурно-історичне багатство певного народу, усього людства.

4.         Специфіка процесу найменування хрононімами соціально значущих відрізків часу пов’язана, в основному, із вторинним використанням одиниць апелятивної лексики і пропріативів (включаючи хрононіми) з метою хрононімної номінації.

5.         В семантиці хрононімів найбільше значення має їхня кумулятивно-культурна функція: відбиття хрононімами історико-культурних реалій, зв’я­зок цих імен із соціальними процесами, індивідуальними знаннями, оцін­ками, емоціями.

6.         Хрононіми репрезентовано іменами, різними за семантичним наповнен­ням і структурним вираженням. Можлива класифікація таких імен за співвіднесеністю з тим, що позначається, за обсягом, складом, ступенями утворення, сферою використання, характером онімного й апелятивного мате­ріалу, що лежить в основі хрононімів.

7.         Функціонування хрононімів здійснюється в межах хрононімної системи, складовими якої є розряди, типи й моделі таких найменувань. Специфіку природи хрононімів, що виявляється в процесі функціонування, визначає відношення взаємозв’язку (взаємопроникнення) хрононімної й апелятивної лексики. Доказом цього є існування контекстуальних хрононімів і відхрононімних конотативних апелятивів.

8.         Різноманітність форми й семантики хрононімів при вживанні цих імен у різних стилях мовлення (суспільно-публіцистичному, розмовному, стилі художнього твору), а також у фольклорі, дозволяє зробити висновок про те, що основною сферою їх використання є живе мовлення.

9.         У процесі функціонування хрононіми здатні варіюватися (фонетико-фонологічне, лексичне, морфологічне, синтаксичне й орфографічне варіювання), а також мати певне стилістичне забарвлення.

10.     Хрононіми належать до ВІ і тому традиційно оформлюються з великої літери. Особливості оформлення хрононімів багато в чому визначаються позицією автора, а також специфікою контексту.

11.     Основними тенденціями функціонування хрононімів є, з одного боку, деонімізація, повне забуття цих імен, з іншого – відновлення їх активного функціонування, виникнення нових хрононімів.