ІЄРАРХІЧНЕ ТА МЕРЕЖЕВЕ СТРУКТУРУВАННЯ КОРПОРАТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет дослідження, сформульовано мету та головні завдання дисертації, визначено наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведено дані їх апробацій та використання, можливість їх теоретичного та практичного використання.

У першому розділ «Теоретичні основи дослідження корпоративної власності» розкривається сутність корпоративної власності, визначено основні структурні елементи її ієрархічної будови, здійснено аналіз проблематики функціонування корпоративної власності в сучасній ринковій економіці

Аналіз наукових поглядів на розвиток відносин корпоративної власності дав змогу виокремити два основних підходи, які полягають у розкритті місця та значення корпоративної власності в економіці: 1) заперечення перспектив розвитку корпоративної власності на підставі обґрунтування негативних для суспільства наслідків концентрації капіталу, монополізації та майнової диференціації; 2) визнання перспектив розвитку корпоративної власності внаслідок демократизації капіталу та дифузії власності.

Автором аргументовано, що неоінституціональна теорія з функцією розщеплення «пучка» правомочностей, дає найбільші можливості для аналізу корпоративної власності. Визначено, що корпоративна власність, яка формується на основі централізації капіталів, передбачає «розщеплення» права приватної власності для кожного із суб’єктів асоційованого капіталу.

За результатами проведеного дослідження науково-теоретичних концепцій, згідно яких визначається сутнісне наповнення категорії «корпорація», доведено, що існує потреба у новому підході до визначення економічної сутності корпорації в широкому та вузькому розумінні. Згідно авторського підходу в широкому розумінні корпорація ототожнюється з акціонерним товариством. «Корпорація» у вузькому сутнісному розумінні являє собою: по-перше, велике акціонерне об’єднання, що формується на засадах системного ієрархічно-організаційного структурування значної кількості суб’єктів господарювання за типом холдингу, або концерну (а у більш розвиненій формі як холдингу концернів, або концерну холдингів); по-друге, таке об’єднання акціонерних капіталів, що на вищому рівні їхнього ієрархічного структурування втрачають особисту персоніфікацію і виступають як сукупність суб’єктів, що виключно набувають економічно-правовий статус юридичної особи; по-третє, економічне об’єднання монополістичного типу, що має домінуючі позиції на тому чи іншому сегменті ринку; по-четверте, організацію, в якій правова регламентація організаційно-економічних відносин власності базується на нормах корпоративного (публічного) права.

Доведено, що корпоративна власність є сумісно-розділеною, асоційованою приватною власністю, яка проявляється в найвищій формі усуспільнення приватного капіталу, а також наведено обґрунтування, що спростовує можливості наділення корпоративної власності статусом колективного капіталу.

Запропоновано визначення трьох рівнів в ієрархії корпоративної власності за економіко-правовою ознакою: 1) акціонерно-корпоративний рівень, на якому відбувається об’єднання капіталів виключно юридичних осіб; 2) акціонерно-змішаний рівень, на якому об’єднується капітал як фізичних, так і юридичних осіб одночасно; 3) акціонерно-персоніфікований рівень, на якому відбувається об’єднання капіталів виключно фізичних осіб. Автор виділяє організаційно-економічні рівні в ієрархії корпоративної власності: національний, транснаціональний, глобальний рівні. При цьому основну увагу зосереджено на одночасному існуванні вертикальних і горизонтальних зв’язків між різними рівнями корпоративних структур