ІДЕОЛОГІЧНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТИ В СЕМАНТИЧНІЙ СТРУКТУРІ ЛЕКСИКИ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ (на матеріалі франко- і російськомовної преси 90-х років)

summary

 У першому розділі, "Політичний дискурс і ідеологія", зроблено огляд наявних вітчизняних та зарубіжних наукових праць, що стосуються  проблем взаємодії мови й ідеології, аналізу політичного дискурсу, а також семантичних, етносемантичних досліджень. Розглянуто вплив соціуму на характер та функціонування політичного дискурсу, вказані основні напрямки перетворення  сучасного політичного мовлення порівняно з попереднім періодом. Викладено історію вивчення ключових слів та лінгвістичну суть поняття "ключові слова поточного моменту".  Обирається напрямок і метод аналізу КСПМ та їх франкомовних дискурсних аналогів через виділення в семантичній структурі взаємопов’язаних ідеологічного та національно-культурного компонентів і дослідження їх когнітивної і прагматичної інформації.

Ціннісна "картина світу", у якій відбивається національна й ідеологіч­на специфіка соціуму, складає концептуальні підвалини мови політики, і будь-які зміни ціннісних пріоритетів безпосередньо виявляються у політичному дискурсі.

Перебіг ідеологічної диференціації суспільства на початку 90-х років прискорив реформування політичної мови, яке окреслилося в оновленні концептуального та формального змісту. На це вказують: 1) велика кількість лексичних інновацій для позначення нових соціаль­но-політичних реалій; 2) процес перейменування, перетворення ключових номінацій соціуму, розширення тематичних сфер за рахунок колишніх тематичних табу; 3) поява нових образів та політичних оцінних номінацій; 4) нова система оцінок, існування подвійних оцінок того самого явища; 5) перерозташування всередині прагматичних оцінних структур, зміна вектора негативної оцінності з зовнішньої сфери до внутрішньополітичної; 6) формування нової стилістичної норми: тенденція до спрощення, демо­кратизації мовлення; 7) зближення з розмовним мовленням, узуалізація стилістично знижених елементів;  8) лаконічний виклад, прагнення позбавитися нерелевантної інформації.

Політичний дискурс є комунікативним явищем, що включає, крім текстів, екстралінгвістичні чинники: знання про світ, систему думок, настанов, аргументів, мету комунікації та ін. (Н.Миронова). У дискурсі матеріалізується взаємодія ідеологічної та мовної сфер. Принцип ідеологічної орієнтованості політичного спілкування охоплює процес створення політичних текстів, їх інтерпретацію та соціальний ефект. Цілеспрямоване моделювання семантико-прагматичного змісту мовних одиниць найхарактерніше для лексичного рівня, оскільки, виникаючи у свідомості, ідеологічні концепти об'єктивуються в лексичних одиницях, що утворюють особливу структуру – "політичний словник", "політичний лексикон" (В.Говердовський, Г.Томахін, Т.Крючкова, Ch.Le Bart, J.-M.Denquin та ін.). Дискурсні варіації  словника  виявляють ідеологічні відмінності  політичних спрямувань і груп суспільства.

Національно маркований політичний словник універсальний за своєю структурою. Ядро його складає власнеполітична лексика: терміни, реалії, номенклатурні назви партій, організацій, політичні ідіоми (жаргонізми), гаслові слова. На відміну від досить стабільного ядра, периферія політичного словника більш динамічна. Проте в моменти державної перебудови трансформацій зазнає і концептуальна лексика, про що свідчить аналіз фактично­го матеріалу. Засаднича риса політичного словника полягає в "ідеологічній зв'язаності слів", тому центральними в політичному дискурсі є ідеологічно марковані узуальні чи оказіональні ЛО – "прагмеми", "ідеологеми", "ідеологізми" (Т.Крючкова, М.Епштейн, О.Дуліченко та ін.).

Специфіка значення ідеологізованих ЛО проявляється в їх здатності вказувати на ціннісне ставлення суб'єкта до дійсності. Когнітивне і прагматичне значення ідеологем  взаємопов'язане і детерміноване станом суспільної свідомості мовного колективу чи цілеспрямованою діяльністю політичних структур, що здійснюється через засоби масової інформації та лексикографічні матеріали (про явище  "ідеологізації словника", "ідеологічної плюралізації лексикографії" див. Е.Медникова,  О.Сковородников). Основними ознаками ідеологічно маркованої лексики є системність (збереження свого значення у певному "дискурсному полі"), соціальна оцінність, полісемічність і поліемоційність (протилежні оцінки тієї ж ЛО носіями різних ідеологій). У дискурсі ідеологеми поєднані відношеннями повної чи часткової  (предметної або  оцінної) синонімії й антонімії.

Семантичний взаємозв’язок національного, історичного та ідеологічного аспектів простежується у найактивнішій частині політичного лексикону – "ключових словах актуальної соціальної тематики" (Є.Верещагін, В.Костомаров), "ключових словах поточного моменту" (Т.Шмельова) чи "словах-свідках" (G.Matoré).

КСПМ характеризуються загальномовним виділенням, на відміну від внутрішнього, жанрового, авторського виділення ключових слів художніх текстів, які поза своїм контекстом як ключові не сприймаються. КСПМ мають подвійний статус і виступають водночас як фрагмент мовної дійсності і як явище культурно-історичне та ідеологічне, оскільки зовнішні чинники впливають на появу нових слів і перехід звичайної лексики до розряду ключової для певної доби.

Труднощі визначення КСПМ  зумовлені відсутністю єдиної схеми відбору і впливом на цей процес суб'єктивного чинника – концепції дослідника. Критеріями виділення слів  можуть бути частотність, темоутворююча функція, країнознавча цінність, заголовна позиція у текстовому просторі, посилення формо- і словотворчих можливостей, зміна сполучуванісної здатності, поява нових синонімів та антонімів, онімічне вживання, мовна рефлексія, мовна гра, функціонування у висловлюваннях, що містять дефініції, пояснення. (І.Вуйович, Т.Шмельова).

Аналіз слів із ціннісною семантикою ґрунтується на семній теорії лексичного значення (М.Никитін, Є.Верещагін, В.Костомаров, В.Манакін, І.Стернін, В.Телія, В.Шаховський та ін.). Він включає семантичний рівень опису структурних характеристик ЛО, а також розглядає концептуальний зміст слова, позаяк лексичне значення передає лише деяку інформацію про об'єкт, оскільки лексикографічна практика відстає від динамічності мовних процесів, і наявні словники не завжди адекватно відображають змінювану соціальну реальність.

Підвалини семантичної структури КСПМ складає єдність ідеологічного та національно-культурного компонентів. У значенні КСПМ закріплюється певне сприймання соціального референта, викликане дією ідеологічного чинника, що полягає на примусі до однієї з можливих інтерпретацій, яка завжди подається як єдина інтерпретація  (Е.Пульчинеллі Орланді, O.Reboul).

У радянській лінгвістиці визначення ідеологічного компонента значення чи соціальних конотацій розглядалися під кутом зору класового антагонізму (М.Комлев, Т.Крючкова, В.Говердовський, Д.Григор’єва та ін.), що було зумовлено, передусім, протистоянням двох антагоністичних ідеологій у зовнішньому світі та існуванням однієї офіційної ідеології всередині країни. У сучасному політично диференційованому суспільстві такий підхід не зовсім правомочний, оскільки прибічниками тієї чи іншої ідеологічної концепції можуть бути представники різних соціальних груп. Через те ідеологічний компонент розглядаємо не як класове, а як політичне оцінне явище, що ґрунтується на "знаннях нав'язаних, навіяних, пропагандованих у конкретному соціумі" (Г.Скляревська).

Ідеологічні ознаки формують окремий тип сем, які є, з одного боку, соціально-ідентифікуючими,  бо  мають інформацію про суспільно-політичну віднесеність предмета номінації, а з іншого боку – соціально-оцінними, які характеризують його в аспекті ідеологічної значущості. Ідеологічні семи реалізують аксіологічні інтенції мовця, тобто кваліфікують позначуваний предмет, явище або їх окремі властивості як "позитивні" чи "негативні" стосовно деякої норми (Н.Арутюнова), яка являє собою складну взаємодію особистої, суб'єктивної емоційно забарвленої ціннісної системи автора оцінки і ціннісних орієнтацій суспільства або тих політичних груп, що з ними він пов'язаний. Норма ідеологічної оцінки є динамічною категорією, яка перебуває у прямій залежності від суспільного буття: зі зміною політичної ситуації слова, що містять ідеологічну оцінку, зникають або зазнають оцінного переосмислення. За умов політичного плюралізму наявні в соціумі нормативно-ціннісні системи часто не збігаються. Відхилення від "норми" у сфері політичної комунікації вказує на іншу систему цінностей.

За типом оцінного відношення ідеологічні семи поділяють на раціонально-оцінні (домінує гносеологічна функція) і емоційно-оцінні (переважає емотивна кваліфікація). У другому випадку відбувається аксіологічне подвоєння, що набагато посилює прагматичний ефект висловлювання.

За роллю у структурній організації лексичного значення розмежовують денотативні і конотативні ідеологічні семи. Найчастіше ідеологічний компонент пов'язаний із конотаціями, які можуть бути узуальними, оказіональними, інгерентними, зумовленими самою природою об'єкта, і адгерентними, такими, що асоціативно виникають за аналогією до інших об'єктів. До політичних відносять також меморативні, алюзивні конотації, які викликають у свідомості комунікантів образи, сформовані в результаті попереднього соціального досвіду, і являють стереотипні оцінки й емоційні реакції.

Ідеологічні семи можуть бути експліцитними, вираженими в самому слові, контексті або словникових дефініціях відповідними оцінними індикаторами, й імпліцитними, такими, що формально не виражають у семантиці мовного знака оцінну інформацію, для визначення яких необхідний аналіз асоціацій, субститутів, опозицій та мікроконтексту. Співвідношення експліцитності й імпліцитності ідеологічного компонента ЛО залежить від характеру політичного дискурсу та умов його функціонування. У періоди загострення соціальних відносин зростає кількість експліцитних конотацій суспільно значущих реалій, тоді як в інші періоди   конотації посідають більш езотеричний характер.

Ідеологічний зміст КСПМ безпосередньо пов'язаний з національно-культурним компонентом їх лексичного значення, оскільки оцінне ставлення детерміноване, з одного боку, політичними поглядами мовців, а з іншого – етнічною ідеологією, культурно-історичним досвідом, національно-культурною системою критеріїв оцінки. Реальна дійсність у її універсальності та специфічності відбивається в свідомості людей і, відповідно, фіксується у вигляді концептуально-мовної "картини світу". Через те підґрунтя НКК складає спільний для всіх членів соціуму, незалежно від їх ідеологічних переконань, національний менталітет, особливий, властивий даному етносові спосіб бачення і пізнання світу, а також усвідомлення спільності походження, традицій, цінностей, вірувань щодо інших етнічних груп. У взаємозв'язку ідеологічного і національно-культурного компонентів виражена єдність диференційних та інтегральних ознак політичного дискурсу.

НКК пов'язаний з такими поняттями як "національне забарвлення", "лексичний фон", "культурний фон" (Є.Верещагін, В.Костомаров, О.Черепанова). Він входить до широкого кола фонових знань, що потенційно наявні у свідомості мовців і виводяться з попереднього досвіду індивіда чи всього суспільства. Найчастіше НКК не має експліцитної вираженості. Включаючи такі поняття як етнічна приналежність, історична співвіднесеність, суспільно-політична діяльність та ін., він бере участь у створенні абсолютних або часткових системно- і дискурсивно-специфічних культурних смислів (П.Донець). Виявити їх можна при дослідженні різномовних інтерпретацій окремого фрагмента "картини світу" конкретного суспільства, при цьому одна мова розглядається як система позначень даної реальності, а інша – як оформлення тієї ж дійсності засобами іншої мови та дискурсу. У ході "інформаційного перекладу" (Г.Почепцов) політичне повідомлення трансформується і перекодовується у відповідності до концептуально-мовної "моделі світу" реципієнта, який належить до іншої етнічної і політичної культури.

У другому розділі, "Ключові слова поточного моменту в міжкультурній комунікації", проаналізовано в цілому тематичний склад словника КСПМ і детально описано лексичні пласти, що являють інтерес для дослідження. Вказана можливість адекватної міжкультурної політичної комунікації через газетний текст і чинники, що порушують цю адекватність, в основі яких є нерівноцінність іномовних відповідників щодо наявності і якісного змісту ідеологічного та національно-культурного компонентів.

У політичному спілкуванні приналежність адресата й адресанта повідомлення одній культурно-етнічній групі гарантує їх взаєморозуміння та однозначність сприймання об'єктів і явищ дійсності за збігу їхніх ідеологічних настанов. Політична комунікація між представниками різних національно-культурних спільнот ускладнюється, насамперед, впливом національного бачення світу, відмінностями культурно-історичних пресупозицій. Через те збіг ідеологічних поглядів комунікантів у зв'язку з наявними інтерференціями не завжди повний. Іншомовний суб'єкт комунікації може скласти думку (підсвідомо) про іншу дійсність на підставі стереотипів свідомості, властивих його національному середовищу. Тому у вторинному дискурсі необхідно звести до мінімуму спотворення інформації, максимально наблизити сприймання мовних одиниць, національно маркованих за денотатом, конотатом та лексичним фоном, до сприймання їх мовцями, щоб зробити повідомлення доступним, еквівалентним у плані фактуальної та прагматичної інформації. Тоді іноземний реципієнт має змогу адекватно оцінити як соціальну динаміку іншого суспільства, так і пов'язані з нею модифікації політичного тезаурусу.

Важливою умовою спілкування виступає комунікативна компетенція його учасників, в якій найзначущішими для політичного дискурсу є лінгвокраїнознавча та прагматична компетенція, яка включає орієнтацію комунікантів у ціннісній "картині світу", опанування ними конотативного, образно-асоціативного узусного вжитку  слів та висловів, притаманних даному соціуму.

Національна специфіка семантики виявляється в існуванні понятійних, конотативних лакун, фонової лексики (В.Шаховський, О.Сорокін). У сучасній етнолінгвістиці лакуни розглядають як специфічні компоненти національної лінгвокультури, як надлишок чи нестачу досвіду однієї лінгвокультурної спільності відносно іншої. Незгідність мов і національних "картин світу" інколи зумовлює неоднакове сприймання й оцінку тієї самої сутності. Постає проблема розбіжності ціннісної інтерпретації об'єктів у різних культурах.

Національний та ідеологічний чинники відбиваються не тільки в самих словах, а й у наявності тих чи інших тематичних груп, їх складі, обсязі, структурному взаємозв'язку. Систематизовані за предметно-логічною засадою КСПМ сформували 18 тематичних груп, позначених за загальною семантичною темою: "Ринкова економіка", "Приватизація", "Розпад Союзу", "Номенклатура" та ін. Ці тематичні єдності становлять дві функціональні сфери : політику та економіку. Щодо кількості, політична тематика є провідною і складає 1489 ЛО, або 50%. Економічна сфера налічує 890 ЛО, або 30%. Зміст решти груп (604 ЛО, 20%) включає як політичні, так і економічні аспекти. Горішню позицію посідає тематика, пов'язана з основними подіями цієї доби: розпад Радянського Союзу і постання нових економічних відносин. Тематичні єдності являють собою системи, що розвиваються: протягом досліджуваного періоду під впливом політичних подій виникає нова група й тематичні підгрупи, змінюється структурний розклад ієрархії актуальних тем.

Щоб показати спільні та специфічні риси змістової структури політичної лексики, розмаїтість мовних зв'язків, до тематичної систематизації долучено лексико-семантичну таксономію, що дозволяє відобразити внутрішні закономірності розвитку словникового складу, а також національну своєрідність семантичного членування дійсності. Аналіз 13 лексичних пластів ключових слів поточного моменту (термінологічна лексика, антропонімічна, топонімічна, зооморфічна лексика, кольоропозначення, застарілі, запозичені, гаслові слова, розмовна лексика, українські елементи та ін.)  детальніше відбив семантичний і прагматичний зміст  КСПМ, а також показав еволюцію їх значень порівняно з радянським політичним дискурсом різних періодів.

Еволюційні процеси політичного словника виявилися у таких моментах: 1) втративши свою актуальність, частина політичної лексики переходить до екс-ключової або наближається до неї; 2) у зв'язку з актуалізацією ідеологічно нових і старих національно-культурних понять з'являється значна кількість КСПМ – неологізмів (лексичних або семантичних новацій); 3) деякі КСПМ, пов'язані з радянською економікою та політикою, змінюють позитивну оцінку на негативну, розвивається мовне явище "десакралізації" слів; 4) нова лексика, що належала у РПД іншому ідеологічному узусу і мала негативну оцінку, одержує позитивне забарвлення у "дискурсному полі" ряду політичних спрямувань, які поступово висуваються на лідируючу позицію. Колишній оцінний корелят зберігає свою актуальність у політично опозиційних дискурсах.

Найчастотніші  ЛО  утворюють  ядро  словника КСПМ:  реформа,  рынок, номенклатура,  суверенитет, приватизация, предприниматель, ГКЧП, СНГ, либерализация, СП,МП,  аренда,  биржа, бартер, плюрализм, департизация та ін. До периферії включаються оказіональні мовленнєві утворення тієї ж референтної віднесеності: Союз (l’Union), империя (l‘Empire) – эсэсэсэрия (l’URSS); члены ГКЧП (les membres du CEEU) – янайцы (les partisans de Yanaev), номенклатура (la nomenclature) – партфунки (les fonctionnaires du PCUS)  та ін. Під впливом мовних смаків суспільства елемент периферії може перетворитися на головну номінацію і перейти до ядра: совок, совковый (l’existence soviétique, la conscience russe); беспредел (l’arbitraire) та ін. У лексикографії немає досвіду укладання подібного словника (крім словника Т.Шмельової на матеріалі регіональної преси), хоча його доцільність та необхідність підкреслювали чимало лінгвістів.

Поряд з вже відзначеними лінгвістичними ознаками КСПМ, аналіз фактичного матеріалу дозволив виділити ще одну рису, типову для ідеологічно диференційованої мови політики: "сакралізація" і "десакралізація" лексики, тобто наявність  у окремих  позитивно забарвлених ключових слів десакралізованого варіанта, який має протилежно-оцінну маркованість: парад суверенитетов (la "parade des souverainetés") – толчея суверенитетов (l’avalanche des souverainetés), самостоятельность (l’indépendance) – самостийность (l’indépendance), приватизация (la privatisation) – прихватизация (l’autoprivatisation) та ін. Лексична "десакралізація" відбиває загальний процес оцінного переосмислення пропагандистського сакрального тексту (Г.Почепцов) радянських часів.

Для частини досліджуваних КСПМ – неологізмів, що пройшли етап соціалізації і спеціалізації, лексикографічна адаптація не завершена, і єдиним джерелом їх письмової фіксації залишається газетний текст. Деякі російські неологізми, особливо з концептуальної лексики, у французькому політичному дискурсі як інновації не сприймаються. Функціонування їх у контексті, що стосується пострадянської дійсності, свідчить про зникнення РПД і перехід російського політичного мовлення на загальноприйняту в світі мову політичних та економічних термінів. Незвичним для французького реципієнта є відсутні у словниках національні номінації нових реалій та оказіональні вживання експресивно-оцінних політичних метафор, які створюються автором статті, запозичаються з іншого національного узусу або є продуктом  народної словотворчості. На відміну від швидкої соціальної адаптації лексичних інновацій, яка виявилася у поширенні в загальному вжитку ,  відриві від регіональної віднесеності і легалізації мовних табу, аксіологічні інновації не досягли в розглядуваний перехідний період загальної розповсюдженості, а тому у мовленні існує ситуація подвійного прагматичного тлумачення тих самих слів та понять. Наприклад, лексичний ряд  прагматичних синонімів і антонімів з семантичною домінантою ‛предприниматель’:  деловой человек (l’entrepreneur, l’homme d’affaire), работяга (le bûcheur), эксплуататор (l’exploiteur), деляга (le brasseur d’affaires), ловкач  (le débrouillard), жулик (le filou) (дані соціологічного опитування, "Московские новости" №32, 1991р., с.10). Переважання негативних характеристик свідчить про неоднозначне ставлення мовців до нової соціальної реалії і укоріненість у суспільній свідомості старих ідеологічних стереотипів. Така оцінна амбівалентність є новим феноменом у російському політичному мовленні на відміну від французької політичної комунікації, яка має з XVIII століття ідеологічно структурований характер. Поляризація соціальних оцінок спостерігається і  за діахронічного зіставлення РПД і політичного мовлення дорадянського періоду: 1) позитивна оцінка до революції 1917 р. ® негативна в РПД ® повернення початкової конотації: предприниматель, (l'entrepreneur) та ін.; 2) позитивна оцінка в РПД ® негативна в сучасному дискурсі: красный директор, "агитки" /про пропагандистську літературу/, "вожди" /про членів ДКНС/.

У порівнянні з радянським політичним дискурсом чимало внутрішніх реалій, в тому числі і у галузі ідеологічних пріоритетів, отримують у мовленні пейоративну характеризацію: казарменная  экономика (l’économie directiviste, l’économie de l’absurde socialiste), Республика декоративных Советов (la république - Potemkine des Soviets). Перенесення ідеологічної опозиції з зовнішньої сфери до внутрішньої відбилося у новому для російського політичного дискурсу  явищі – негативні  розмовні варіанти номінації держави, її керівників, партійних діячів. Можливі оказіональні запозичення позначень із французького політичного мовлення, позаяк даний феномен є однією з характерних рис внутрішньої норми газетного стилю Франції. Ідеологічна оцінка наразі інтенсифікується, оскільки такі конотації були цілком відсутні у політичній пресі СРСР (як національній, так і іномовній). Під цим кутом зору інших якостей набуває  газетна публіцистика, яка легалізує субмову, існуючу у суспільстві поряд з офіційним дискурсом. Розповсюдженість негативних оцінок радянської дійсності у французькій політичній комунікації, особливо правої орієнтації і, відповідно, звичність їх сприйняття французькою  аудиторією значно згладжує прагматичний ефект висловлювання.

Оцінні інновації актуалізуються: 1) в негативно маркованих конотаціях, що містяться у самому слові; 2) в негативно забарвленій дистрибуції (епітети, метафори, порівняння, знижена лексика, гра слів, ідеологічні оксиморони); 3) у прагматично маркованому контексті.

Російськомовним КСПМ у французькому політичному дискурсі відповідають:1) еквівалентні ЛО з повною або частковою семантичною тотожністю; 2) семантично неадекватні ЛО; 3) описові конструкції.

Для утворення оцінних лексичних неологізмів у російській мові частіше використовуються синтетичні способи (конотеми, спеціальні іностильові словоформи та ін). За їх транспозиції у французькому дискурсі вдаються до аналітичних засобів, тому зростає роль прагматичного контексту іншомовної статті.

Дослідження показало, що високий ступінь експресивності російського політичного мовлення значно послаблюється за рахунок: 1) меншої кількості емотивної та стилістично забарвленої лексики; 2) заміни емоційно-оцінного компонента раціонально-оцінним; 3) використання нейтральних ЛО. Стилістична  невідповідність зумовлює нерідко аксіологічну неадекватність іншомовної інформації.

Ідеологічний компонент російських КСПМ у французькому дискурсі розчиняється в семантиці ЛО або у контексті фрази чи всієї статті. Він може бути: 1) переданий у повному обсязі (еквівалентні слова або образи); 2) переданий не в повному обсязі (частково змінюється когнітивне і/або прагматичне значення); 3) нейтралізований (відсутність стилістичних та аксіологічних конотацій). Випадки повної нейтралізації соціальних конотацій не переважають через те, що ідеологічна спрямованість має визначальне значення в політичній комунікації, й іномовний дискурс намагається її зберегти.

Позаяк КСПМ усвідомлюються іноземним читачем як невіддільні від оригінального культурного простору, то взаємозв'язок ідеологічного та національного зберігається тією чи іншою мірою у французькому дискурсі. Інколи він руйнується при втраті НКК, що значно збіднює ідеологічний аспект повідомлення. Зміна ідеологічних конотацій у деяких випадках долучає іронічний відтінок, який добре усвідомлює мовець. Відсутність асоціацій культурного, історичного характеру затруднює розуміння іронії реципієнтом французького тексту.

У "Висновках" узагальнено основні теоретичні і практичні результати дослідження:

1. Зміна "ціннісної картини" соціуму на початку 90-х років зумовила реформування монологізованого РПД і створення нового за концептуальним змістом та мовним оформленням, ідеологічно неоднорідного політичного дискурсу. Оцінне переосмислення ідеологізованих слів призводить до активного перетворення політичного тезаурусу в плані семантичних зрушень і появи значної кількості семантичних та лексичних інновацій.

2. КСПМ являють собою мовний феномен, найтісніше пов’язаний із соціальним чинником і детермінований ним. У дослідженні виявлено нову ознаку "сакралізації" і "десакралізації" слів, яка має соціальну  і мовну зумовленість. Процес "десакралізації" пришвидшує перехід активної лексики до пасиву. Словник КСПМ досить динамічний, а тому включає як актуальні ЛО, так і слова, що наближаються до звичайної лексики.

3. Реалізація КСПМ у політичному мовленні образно-експресивної, оцінно-характеризуючої, соціально-інформативної та національно-інформативної функцій пов'язана з наявністю і взаємодією в їх семантиці ідеологічного та національно-культурного компонентів. Ідеологічний компонент  розглядається в широкому розумінні як політичне оцінне явище, зумовлене відмінностями в ідеології. За умов багатопартійної системи ідеологічний компонент лексичного значення нерідко втрачає  свій фіксований характер стосовно слова. Існування в рамках дискурсної формації кількох політично опозиційних "дискурсних полів" створює ситуацію амбівалентної оцінності тих самих слів і понять, що призводить до появи в мовленні повних синонімів-субститутів чи прагматично оцінних конверсивів.

Національно-культурний компонент КСПМ з історичними, фольклорними, літературними підвалинами створює прагматичний, культурно-історичний підтекст, меморативні та алюзивні конотації якого впливають на зміст ідеологічного компонента. Найчастіше НКК експліцитно не виражений, а розчиняється в інших семах, зливаючись із когнітивним та прагматичним значенням, і в єдності з ними виражає інформацію, яка сприймається як національно специфічна.

4. Аналіз ідеологічного і національно-культурного компонентів показав тлумачення того самого поняття не тільки в різних культурах, а й у рамках однієї національної культури у різні епохи. Міжмовні відмінності ЛО об'єктивуються в понятійних і численніших конотативних лакунах та нееквівалентності, що пов'язано з високим ступенем "екстралінгвістичності" КСПМ, конотативною надлишковістю політичного дискурсу і зверненням конотацій до культурного та ідеологічного коду країни. Попри те, що французький політичний дискурс досить експресивний, емоційність і політична образність російських КСПМ у багатьох випадках недоступна повною мірою іноземним читачам через національну самобутність емоційної сфери, національний, історичний характер асоціацій, традиційних реалій, властивих російськомовній культурі, незгідність образного мислення, символічної стереотипізації, що має глибоке коріння в національній свідомості.

5. Не можна описувати якусь подію з позиції цілковито іншого культурного середовища, тому сприймання політичної образності, що має національний підтекст, вимагає від іншомовного читача спеціальної підготовки (загальна ерудованість або звертання до додаткової літератури). Найчастіше франкомовний дискурс жертвує національною маркованістю повідомлення як другорядним комунікативним елементом, зумовленим  системою мови та культурними рамками, і намагається зберегти більш значущу ідеологічну інформацію та аксіологічну модальність. Одначе, втрата НКК (відсутність референції до історії, фольклору та ін.) у деяких випадках значно послаблює інтенсивність ідеологічної оцінки або нівелює її зовсім.

Ідеологічний компонент російських КСПМ виражений морфологічними, лексичними, стилістичними, ситуативними засобами. У французькому варіанті внаслідок конотативних втрат за неможливості повністю передати ці засоби зростає роль прагматичного контексту.

6. Високий ступінь експресивності, притаманний російському дискурсу, значно знижується у французькому відповідникові за рахунок меншої кількості емотивної та стилістично забарвленої лексики, використання стилістично та оцінно нейтральних ЛО, що призводить до прагматичної нееквівалентності інформації. Проведене дослідження дає змогу висловити припущення, що прагматичний вплив російського політичного мовлення на реципієнтів буде сильніший порівняно з іншомовним аналогом. У деяких випадках це пояснюється новим, на той час, для російської аудиторії переважанням у пресі негативної характеризації фактів своєї дійсності та звичністю цих оцінок радянських реалій для офіційного французького політичного дискурсу.

7. Відносна невідповідність досліджуваних дискурсів викликана  структурною, риторичною асиметрією французької та російської мов. Інтерпретація дискурсу обмежується рамками іншої мови й іншого дискурсу, тому при порівнянні політичного мовлення, що функціонує в різних соціумах, спостерігається часткова семантична і прагматична неадекватність, здавалося б, аналогічних за змістом текстів.