ІДЕЯ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА В УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВОВІЙ ТРАДИЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність та ступінь дослідження теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано мету й задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведені дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

У розділі 1 «Основні джерела та методологічні засади дослідження» висвітлено наукові філософсько-правові, теоретико-правові, історико-правові розробки вітчизняних та зарубіжних авторів, що стосуються різних аспектів дисертаційної проблеми. Сформульовані завдання та мета роботи вимагають детального аналізу тематичної літератури, законодавства та створення відповідного методологічного підґрунтя даного дослідження.

У підрозділі 1.1. «Ступінь наукового опрацювання ідеї верховенства права в українській правовій традиції» акцентується увага на тому, що розроблення ідеї верховенства права в українській правовій традиції вимагає опрацювання філософської та правової класики, сучасної монографічної філософсько- та теоретико-правової літератури як вітчизняної, так і зарубіжної.

Зокрема, до проблеми осмислення права як невід’ємного атрибута людського буття зверталися класики філософсько-правової думки: Демокріт, Сократ, Аристотель, Платон, Цицерон, Августин Блаженний, Дж.Локк, Т.Гоббс, Ш.Монтеск’є, І.Кант, Т.Джефферсон, Т.Пейн, Г.Сковорода, П.Юркевич, Б.Кістяківський, С.Дністрянський та ін. В їх творах підкреслено, що сутність права складають такі духовні цінності як справедливість, добро, спільне благо, рівність, свобода. Особливо виразно звучить в їх роботах ідея, що право має природні витоки, що воно виростає із законів буття і знаходить найкраще вираження у принципах, що відображають фундаментальні зв’язки цього буття.

Проблему природи принципів права, їх походження, суті, призначення розробляли такі українські правознавці, як: О.Бандура, В.Бачинін, В.Братасюк, А.Козловський, А.Колодій, М.Костицький, С.Максимов, Н.Мозоль, М.Момот, О.Осауленко, В.Селіванов, О.Скрипнюк, О.Скакун, С.Погребняк, П.Рабінович, Ю.Тодика, С.Шевчук, Ю.Шемшученко та ін., а також зарубіжні правознавці, як: С.Алєксєєв, Ж.Бержель, Р.Давід, Р.Дворкін, К.Жофре-Спінозі, Р.Лівшиць, В.Нерсесянц, Т.Оноре, В.Поляков, Дж.Ролз, Б.Таманага, О.Хьоффе та ін. Правові принципи повинні бути базовими підвалинами правового розвитку, оскільки відступ від них загрожує суспільству дисбалансами у різних сферах життя, наростанням соціальної напруги, знищенням права.

Верховенство права як ідею, принцип, доктрину, низку дотичних до цієї проблеми аспектів розробляла низка українських правників: В.Авер’янов, Ю.Білас, С.Головатий, І.Грицяк, О.Гвоздік, В.Вовк, О.Зайчук, О.Загурський В.Кибал, М.Козюбра, А.Колодій, О.Копиленко, Г.Лаврик, М.Патей-Братасюк, А.Пухтецька, Н.Пелих, П.Рабінович, О.Росоляк, Т.Тарахонич, І.Тімуш, О.Тихомиров, О.Фрицький, М.Цимбалюк, Ю.Шемшученко та ін. Досліджуючи верховенство права з позицій юснатуралістичного підходу, вони об’єктивно розкривають його посутні характеристики, висвітлюють його значимість у галузях права. У працях окремих науковців-галузевиків подекуди спостерігається ототожнення принципу верховенства права та принципу законності, а також внаслідок методологічного еклектизму неповне, часткове прочитання та осмислення принципу верховенства права.

Характерні риси української правової традиції досліджували: Т.Андрусяк, О.Атоян, І.Бичко, В.Горський, І.Захара, В.Ільїн, М.Кашуба, М.Костицький, Ю.Левенець, І.Луцький, М.Мірошниченко, В.Мірошниченко, Н.Павлусів, Г.Попадинець, І.Огородник, В.Рогович, М.Русин, Ф.Шульженко, Л.Яблонська та ін. Ці автори наголошують на демократизмі, гуманізмі, антропологізмі української правової культури, показують, що вона від витоків і донині є юснатуралізмом з його наскрізною ідеєю природної справедливості, яка має свої витоки у божественному началі, ідеєю природних прав людини та народу, що мають бути непорушними, реально діючими правами.

Природно-правові ідеї властиві творчості всіх українських класиків. Ідея ненасильства над всіма формами живого, право всього живого бути, жити, розвиватися – стрижнева ідея світогляду мислителів княжої України, Х.Філалета, братів Смотрицьких, Г.Сковороди, кирило-мефодіївців, Т.Шевченка, П.Куліша, П.Юркевича, І.Франка, М.Грушевського, В.Винниченка, Д.Донцова, С.Дністрянського, М.Міхновського, Б.Кістяківського та ін. Звідси – гуманістичні і демократичні ідеї в тих державно-правових документах, що з’явилися в епоху, коли жили і творили ці мислителі.

Принцип народовладдя – одна із стрижневих проблем в змістовному вимірі верховенства права. Різні аспекти цієї проблеми розроблялися мислителями, які виховані у дусі української демократичної природно-правової традиції: С.Оріховським-Роксоланом, Й.Верещинським – автором Конституції Козацької держави, Х.Філалетом, Ю.Немиричем, П.Орликом, Я.Козельським, автором «Історії русів», Г.Андрузьким, М.Костомаровим, М.Драгомановим, М.Грушевським, Б.Кістяківським, С.Дністрянським та ін.

Аналіз джерельної бази показав, що ідея верховенства права в українській правовій традиції є проблемою малорозробленою, тому необхідно продовжувати дослідження її, зокрема філософами права.

У підрозділі 1.2. «Методологічні засади дослідження дисертаційної проблеми» висвітлено вузлові моменти методології пізнання ідеї верховенства права в українській правовій традиції. Зокрема, наголошено, що монометодологізм не дає бажаного ефекту в дослідженні, оскільки зумовлює частковий, однобічний погляд на предмет пізнання. Для забезпечення повноти дослідження в роботі використано прийоми, способи, підходи різного плану. Перевагу віддано філософському методологуванню, оскільки воно дозволяє забезпечити узагальнений, всебічний погляд на предмет пізнання та пізнання граничних засад буття предмета пізнання. І перший аспект, і другий у нашому дослідженні особливо важливі. З філософських підходів та методів особливо значимими для даної роботи є: природно-правовий підхід до права, аксіологічний, антропологічний – вони допомагають побачити право як відмінне від закону явище, як феномен духовно-культурного буття, як гуманістичне явище, що є невід’ємним від індивідуального людського життя. Ця методологія забезпечує аналогічний погляд на ідею верховенства права. Вона дозволяє розкрити його гуманістичну сутність, ціннісні смисли, структурні елементи змісту, висвітлити характерні особливості вираження її в українській правовій традиції. Вищезазначені методи доповнено діалектичним, герменевтичним, феноменологічним, а також низкою загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, теоретичного моделювання, об’єктивності, а також спеціально-правових методів, що у підсумку, у результаті взаємодоповнюваності їх, забезпечили повноту та об’єктивність дослідження дисертаційної проблеми.

У розділі 2 «Верховенство права як філософсько-правовий концепт» висвітлено сутнісні риси верховенства права, його зміст, природно-правові витоки, структурні елементи, його значимість для правового розвитку.

У підрозділі 2.1. «Принцип верховенства права: природно-правові витоки» із застосуванням історико-філософсько-правового підходу досліджено ґенезу ідеї верховенства права у контексті західноєвропейської правової традиції. Уже античні мислителі принцип природної справедливості вважали втіленням ідеї права і наголошували на непорушності його в людському житті задля запобігання непередбачених наслідків. Аналогічно розуміли і принцип рівності – він має бути непорушним, оскільки є основою буття, а основи руйнувати неприпустимо. Низка європейських мислителів різних епох пов’язувала право із божественним началом, космосом, природою, людиною, духовним виміром буття. Вони були переконані, що право і закон – нетотожні: право виростає із порядку буття, а закон є штучним витвором влади; право оберігає життя, а закон може його знищити. У контексті цієї традиції права людини трактуються як природні, зумовлені природним порядком буття, природою самої людини, її потребами та інтересами, незалежно від того, законні ці інтереси чи ні. Ідея верховенства права як втілення торжества життя, ненасильства над ним, як заперечення свавілля людини, людиновладдя (С.Головатий) поступово трансформувалася у принцип права як стандарт справедливості і стала надбанням загальнолюдської правової культури.

У підрозділі 2.2. «Характеристика верховенства права як мегапринципу, його гуманістичний вимір» показано, що в європейській природно-правовій традиції було напрацьовано ідеї, що згодом склали зміст верховенства права як мегапринципу: принцип природних невідчужуваних прав людини, принцип народовладдя, принципи справедливості, правової рівності, правосуддя, позитивного права як наслідку прав людини, поділу влади, правової визначеності, субсидіарності. Принцип верховенства права як мегапринцип сформулював у XIX ст. А.Дайсі. У його доктрині верховенства права було наголошено на положеннях, що складають зміст принципу верховенства права: принцип рівності у праві і пересічного англійця, і представника влади включно до прем’єра; принцип справедливої судової процедури, що виключає свавілля влади, і принцип первинності та визначальності прав людини стосовно позитивного права. В ХХ ст. зміст цього принципу було розширено і поглиблено.

Українські науковці наголошують на нетотожності принципу верховенства права, принципів законності та конституційності, останній із яких теж, по суті, є принципом законності. Перший принцип більш обсяжний та глибший від інших, які при певних умовах можуть бути елементами його змісту.

Значимість принципу верховенства права полягає у тому, що, як вияв Закону Природи, він працює на захист людини та її буття у світі. Природно-правова традиція, породженням і втіленням якої є цей принцип, завжди захищала життя від будь-якого насильства над ним чи то людини, чи влади. Така ж сама місія у принципу верховенства права. Він є засобом гармонізації правовідносин, захисту людського життя від насильства, свавілля, гарантією становлення людини-особистості як повноцінного суб’єкта права, унікального носія енергії життя.

У розділі 3 «Українська правова традиція: особливості вираження ідеї верховенства права» висвітлено особливості української правової традиції, специфіку прояву ідеї верховенства права в домодерну, класичну епохи та у сучасному правовому розвитку України, акцентовано увагу на трансформації ідеї верховенства права у принцип права, досліджено чинники, що перешкоджають реалізації цього принципу, сформовано окремі пропозиції щодо подолання цієї ситуації.

У підрозділі 3.1. «Вираження ідеї верховенства права в докласичному українському правовому розвитку» з’ясовано, що, починаючи з княжої України, праукраїнська правова традиція складається саме як природно-правова, тому цілком органічно в її контексті стала формуватися спочатку ідея верховенства права, згодом аналогічний принцип та вчення. Окремі складові змісту принципу верховенства права звучать у цілої низки мислителів: ідеї божественної справедливості та природного права народу звучать уже в творчості Іларіона; Нестор порушує проблему державного правління, його якості; І.Грішний наголошує на ідеї справедливої князівської влади. Ці ж ідеї звучать у «Повчанні». У «Слові о полку Ігоревім», «Ізборниках» наголошується на ідеї договірних засад між князем та народом, принципі спільного блага, заперечується свавілля у будь-яких формах проти вільних людей. У «Руській Правді» Ярослава 1016 року простежується ідея природних прав людини і справедливого суду, що ґрунтувався б на принципах демократизму та рівності. Звучить ідея обрання князя на засадах договору. В суспільному житті цінується звичаєве право як «правда народня» (С.Дністрянський), яка має стати основою формування позитивного, державного права. Ці ідеї є змістовними складовими верховенства права.

Загалом у княжій Україні було означено контури змісту вчення про верховенство права. Верховенство права передбачає мінімум насильства у країні як засобу регуляції суспільних відносин. Замість нього регулятором суспільних відносин стає право у будь-яких формах, а також духовно-культурні регулятори суспільного життя: мораль, релігія, суспільна свідомість і самосвідомість людей, культура, здоровий глузд, розум, життєвий досвід.

Братський рух відстоював рівність усіх членів братства, їх рівну міру відповідальності за доручену справу. С.Оріховським, Х.Філалетом Т.Сафоновичем осмислюються такі аспекти верховенства права як: трактування права як природного, що втілене у сукупності загальних принципів; принцип непорушності прав людини та народу; розмежування права і закону; підкорення королівської влади справедливому законові; повага короля до природних прав його підданих і захист їх; заперечення людиновладдя, проблема його обмеження і подолання у державі; проблема справедливого суду, принцип справедливості як основа діяльності держави і народу. Наголошено на принципі підконтрольності правління короля і державних чиновників народові – їх має контролювати «суд подданих» – йдеться про принцип народовладдя, пріоритет природних прав людини та народу. В моделі держави, запропонованої Й.Верещинським у Конституції Козацької держави, повинно було панувати самоврядування та традиційні козацькі звичаї. Ю.Немирич, як і А.Дайсі, проводить ідею про державне право як наслідок природних прав людини.

У підрозділі 3.2. «Бароковий та класичний періоди розвитку української правової традиції: проблема вираження ідеї верховенства права» з’ясовано, що П.Могила, Д.Туптало, М.Козачинський, Г.Кониський, І.Гізель, С.Яворський та ін., напрацьовуючи вчення про верховенство права, розвивали у демократичній інтерпретації теорію природного права та суспільного договору, вчення про освічений абсолютизм, що має безпосередній стосунок до верховенства права, порушували питання про обмеження свавілля державної влади, розвивали ідеї природного права, що стали основою концепції про державу освіченого абсолютизму, проводили ідею, що людське життя має ґрунтуватися на природних засадах, а не всупереч їм. М.Козачинський розробив природні засади цивільного права, порушив проблему вдосконалення етико-правових відносин у суспільстві та у державно-владних інституціях, показав, що принцип верховенства права може бути реалізований лише при наявності в суспільстві й державі достатнього морально-духовного підґрунтя. Позитивний закон має зафіксувати вимоги природного закону справедливості і захистити його. Я.Козельський проводив думку про природне право як джерело людських законів, розвивав вчення про теорію суспільного договору, ідею рівності всіх громадян перед законом, що дуже важливо у контексті проблеми реалізації принципу верховенства права. Г.Сковорода захищав ідею ненасильства, а, отже, відсутності свавілля над природою, людиною, родом, народом, природним життям, вважав, що воно має стати законом людського буття.

У Конституції Пилипа Орлика продовжується розвиток вчення про верховенство права, йдеться, по суті, про принцип верховенства права козаків та громадян, які мають бути захищені законом та судом – навіть гетьманові заборонялося сваволити щодо правопорушників. Послідовне проведення і реалізація принципу справедливості диктувало таку логіку цього документа. Конституція стверджує принцип поділу влади та принцип демократизму, проголошує принцип рівності всіх перед законом, рівність захисту судом, акцентує на відповідності злочину і покарання. В «Історії русів» розвинуто вище зазначені ідеї, звучить ідея національної державності політично незалежного українського народу. В країні мають діяти справедливі закони. Їм має бути підкорена державна влада та всі відносини між людьми. «Книга буття українського народу» закріплює модель державної влади, яка визнає природне право людини як реально чинне право, захищає принцип народовладдя, без чого неможливе правовладдя. У Конституції Г.Андрузького важливим моментом для розкриття суті верховенства права є принцип поділу влади, який закріплено у цьому документі, відстоюється принцип виборності органів влади, тобто закріплюються принципи демократизму та народовладдя. Аналогічні ідеї розвивають С.Подолинський, М.Драгоманов, О.Терлецький, І.Франко. З особливою повагою вони ставляться до народних звичаїв, і у т.ч. правових, вважають їх ефективним регулятором суспільних відносин, створених самим народом, що важливо для реалізації принципу верховенства права. Ідеалом І.Франка була демократична правова держава, в якій панувала б соціальна справедливість.

Б.Кістяківський розробив вчення про правову державу, в якій забезпечено верховенство права, розвинув низку змістовних характеристик верховенства права і в першу чергу ідею невідчужуваних природних прав людини, без реального визнання яких владою принцип верховенства залишиться декларацією. Завдяки невід’ємним правам і недоторканості особи державна влада у правовій державі є не лише обмеженою, а й суворо підпорядкованою закону. Справедливість є трансцендентальною первісною цінністю, яка зумовлює собою право. Завдяки праву держава перетворюється у правове явище. Створене державою право може стати реальністю за умови свободи індивіда. М.Володимирський-Буданов, О.Єфименко та С.Дністрянський наголошували на ідеї нації, народу як суб’єкта творення права, державного права як наслідку права народу, «прав особи» (А.Дайсі), нерозривного зв’язку права та моралі. Д.Донцов – теж прихильник філософії природного права. В його творчості червоною ниткою проходить ідея народовладдя, націєвладдя, що є запорукою правовладдя. Метою своєї діяльності вважав незалежну українську державу.

У підрозділі 3.3. «Відображення ідеї верховенства права у правовій сфері сучасної України» зазначено, що з перших років існування України як незалежної держави розпочалося вирішення проблеми реалізації принципу поділу влади, що є складовою принципу верховенства права. У 1994 році в Конституційному Договорі було закріплено ідею незалежності гілок державної влади і зокрема, було поділено владу між парламентом та Президентом України. Прийняття Конституції України в 1996 році було продовженням розробки та реалізації принципу верховенства права. В низці статей установчого акту українського народу виражено змістовні характеристики верховенства права.

Сутнісну єдність верховенства права та правової держави можна висловити таким чином: правова держава – це держава, в якій реалізовано принцип верховенства права. Проте принцип верховенства права за обсягом ширший від принципу правової держави. Перший принцип охоплює своїм впливом як державну, так і позадержавну сфери життя народу.

Конституція України 1996 року закріпила принцип верховенства права, проте його реалізація залишається поки що дуже частковою. Реалізація верховенства права в сучасній Україні має стати основним завданням правової реформи. Вирішення цього завдання вимагає низки передумов: наявності розвиненого чисельного громадянського суспільства, якого нині в Україні немає; реального народовладдя, відновлення республіканізму; створення природно-правової доктрини судочинства; поширення в суспільстві гуманістичного світогляду, провідною ідеєю якого стала б ідея державної влади як найманого працівника народу. Окрім цього, не менш важливо реабілітувати в суспільстві дію природно-правових регуляторів суспільного життя: правового звичаю, моралі, правової свідомості, релігії, традицій.