ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ АРХЕТИПНОЇ СИМВОЛІКИ (ГЛИБИННО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ) Автореферат

У вступі обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; сформульовано об’єкт, предмет; визначено мету й задачі наукового пошуку; висунуто припущення; визначено базові методологічні та теоретичні положення; з’ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи; представлено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження; подано інформацію про структуру й обсяг роботи.

У першому розділі «Архетипна символіка та її глибинно-психологічна сутність» висвітлено зміст поняття «архетип» у науковій літературі; проаналізовано наукові джерела, що відображають особливості розуміння архетипної символіки; представлено результати аналізу літературних джерел із проблеми дослідження, зокрема, таких понять, як «образ», «символ», «знак» та їх зв’язок з архетипом; досліджено особливості розуміння архетипу в психоаналітичному підході; розкрито сутність вивчення архетипної символіки в психодинамічному ракурсі.

Аналіз літератури, представленої в розділі, засвідчив стійку увагу науковців до поняття «архетип». Попри численні дослідження, присвячені архетипній символіці, її категоріальний статус на сьогодні залишається недостатньо визначеним. Архетип є універсальною, природженою психічною структурою, що несе досвід поколінь. Термін «архе», який означає онтологічний принцип, початок пізнання, відправну точку презентації змісту психіки у просторі та часі, вперше вводиться у філософії Гомером, Платоном, Ф. Іудеєм, А. Блаженним, М. Фічіно. Через філософію неоплатоніків ідея архетипів перенесена в християнську теологію та антропологію. Поняття «архетип» започатковано К. Г. Юнгом в значенні «інстинктивного вектору», «спрямовуючого тренду», «психічного інстинкту людського роду» та З. Фрейдом у контексті аналізу сновидінь та символізації. В. В. Зеленський зауважував, що архетипи можна впізнати у зовнішніх проявах поведінки, які пов’язані з основними та універсальними життєвими ситуаціями – народженням дитини, реєстрацією шлюбу, материнством, смертю, розлученням, важкою втратою чи несподіваними надбаннями. В аналітичній психології архетип позначає сутність, конфігурацію й технологію зв’язку несвідомих першообразів, які передаються через генотип. Архетипи забезпечують основу поведінки, структурування психіки особистості, розуміння світу, внутрішню єдність та взаємозв’язок культур та поколінь.

Психоаналіз визначає універсальну сутність архетипу, його задіяність у вияві едіпальних залежностей суб’єкта. Окреслюючи категорію «архетип», дослідники розкрили його здатність до інтеграції та відображення знань людства, неусвідомлюваність та автономність (А. В. Безруких, О. М. Пілявина), колективні характеристики досвідного, позаособистісного, першообразного, сили та цілеспрямованості (А. А. Брудний), характеристики історичності (О. М. Леонтьєв), його міфологічну сутність (Т. Манн, Ф. Шеллінг), зв'язок архетипіки з державним управлінням (Е. А. Афонін). В. Райх зосереджує наукові пошуки на феномені «архетипу» як первинній космічній енергії; Е. Нойманн співвідносить із специфічно наповненими структурами. «Світові» архетипи й ті, які фіксують досвід окремої нації, культури, міфології вивчав Н. Фрей. Науковці розглядали архетип як творчу силу, що стоїть за нескінченним світом уяви (С. Гроф), онтологічну метафору, яка дозволяє описувати й аналізувати загальнолюдські феномени буття з урахуванням їхнього багатоаспектного смислового навантаження, явище психічної реальності, яке вміщує онтологічний зміст (Ю. Я. Мединська). Дж. Хіллман вивчав архетип як архаїчний феномен, складову колективного несвідомого, неподільну амбівалентну структуру, стійкий емоційний та енергетичний феномен. У зв’язку з казками, звичаями, обрядами, іграми, повір’ями архетип має певний вплив на людину, завдяки архетипічному їх змісту (Ю. Земун, М. В. Семиліт). На сучасному етапі розвитку суспільства архетипи використовуються в рекламній сфері (М. Марк, К. Пірсон).

Архетип інтегрує в собі ознаки і характеристики образу, символу, знаку, що задіяні у виявленні прихованого змісту психіки, яка носить цілісний характер в єдності (та автономії) сфер свідомого і несвідомого. Образ характеризується суб’єктивністю, цілісністю (С. Ю. Головін), поєднує в собі просторову організацію, реальну структуру (О. М. Степанов). Символ є засобом вираження несвідомого (О. Ранк, Х. Закс), несе смислове навантаження предметів, утворюється внаслідок діяльності і є залежним від контексту події (К. Прібрам), невід’ємний від структури образу, у ньому втілено всю різноманітність конкретизації предмету (Л. Ф. Ільічов, П. М. Федосєєв, С. М. Ковальов, В. Г. Панов), динамічний (Р. Корсіні, А. Ауербах), має природнє, спонтанне походження, виконує інтегруючу функцію (К. Г. Юнг), універсальний (Е. Фромм), має міфологічний характер (О. Ф. Лосєв). Символ тим змістовніший, чим він багатозначніший. Знак – однозначний, має інформаційний зміст, властивість виражати інформацію, зберігати, переробляти й передавати (Л. Ф. Ільічов, П. М. Федосєєв, С. М. Ковальов, В. Г. Панов), допомагає у вираженні почуттів, емоцій, бажань (Р. Корсіні, А. Ауербах), відображає властивості всесвіту (К. Прібрам). Знак завжди менший, ніж поняття, яке він представляє, водночас, символ (архетип) завжди більший, ніж його очевидний зміст.

Психодинамічна теорія долає погляд на архетип як представника колективного несвідомого. Феноменологічний підхід до пізнання психічного в його цілісності вказує на те, що колективне несвідоме, поняття якого ввів К. Г. Юнг, відноситься швидше до метафоричної, теоретичної категорії, а ніж практичної. Функціональний аспект процесу глибинного пізнання (за методом АСПП) доводить важливість динамічних параметрів вияву архетипу в інтеграційній єдності з усіма інстанціями психіки, включаючи систему психологічних захистів та механізми символізації. Такий підхід до розуміння архетипу відкриває перспективи пізнання його індивідуальної неповторності в процесі спонтанної активності суб’єкта. Архетип несе не лише універсальну, але й суб’єктивну інформацію, у якій закладений смисл, що пояснює індивідуальну неповторність психіки кожної особи. Неповторність пов’язана з дорефлексивними утвореннями в несвідомій сфері, що виступають об’єктивною реальністю, яка латентно впливає на функціонування цілісної психіки. Архетип сприяє вияву індивідуально-неповторного досвіду суб’єкта, особливо тих його аспектів, на які поширюється табу в єдності з блоками витіснень та супутніми їм опорами, що каталізуються едіпальною залежністю суб’єкта. Архетип єднається з підструктурами психічного в їх цілісності та суперечливості. Він передається з покоління в покоління як інстинкт, причетний до вираження семантики несвідомого з використанням образного потенціалу колективного несвідомого. Цілісність психіки забезпечується інтеграцією архетипних символів до просоціального (актуального) та водночас індивідуально неповторного досвіду суб’єкта. Глибинно-психологічний процес за методом активного соціально-психологічного пізнання каталізує задіяність архетипу в процесі візуалізації психічного.

Представлений у першому розділі матеріал дає підстави констатувати, що залишаються недостатньо вивченими індивідуальні особливості архетипної символіки в глибинній детермінованості поведінки суб’єкта.

У другому розділі «Емпіричне дослідження індивідуальних особливостей архетипної символіки в глибинно-психологічному пізнанні психіки» представлено емпіричне дослідження архетипної символіки в процесі АСПП, а саме: висвітлено методологічні передумови пізнання індивідуальної неповторності архетипної символіки; досліджено особливості об’єктивування архетипної символіки в процесі самопрезентації індивідуально-неповторного змісту психіки суб’єкта; розкрито індивідуальні особливості вияву архетипної символіки в глибинному пізнанні; здійснено порівняльно-змістовний аналіз характеристик архетипу в їх універсальності та індивідуальній рефлексивності змісту символів; встановлено спільність символіки сновидінь та архетипної символіки малюнків.

У даному розділі подано результати структурно-семантичного аналізу емпіричного матеріалу глибинної психокорекції за методом АСПП. Аналіз емпіричного матеріалу відкрив перспективи розкриття індивідуальних особливостей архетипної символіки в діагностико-корекційному процесі, що базується на теоретико-методологічних засадах психодинамічної парадигми та системної впорядкованості психіки в її свідомій та несвідомій вираженості.

Матеріал другого розділу доводить, що для пізнання архетипної символіки, яка охоплює вербальні та невербальні аспекти психіки, необхідним є використання методів та прийомів, які б спирались на методологічні передумови глибинного пізнання, що підпорядковується законам функціонування цілісної психіки в єдності свідомого й несвідомого; позитивній дезінтеграції та вторинній інтеграції на більш високому рівні психічного розвитку суб’єкта. Методологічні передумови організації занять в групах АСПП передбачають введення відповідних принципів їх функціонування, а саме: добровільність, спонтанність і невимушеність поведінки учасників групи; дотримання правил «тут і тепер»; сприймання себе та інших такими, якими вони є; відвертість, звертання один до одного на ім’я та на «ти», активність та ін.

Проходження психокорекційних груп АСПП дозволяє їх учасникам набути: відкритість поведінки, здатність до саморегуляції та самоконтролю; вміння адаптуватися до непередбачуваних ситуацій; зниження дезадаптивних реакцій (агресивність, тривожність, депресивність), які гальмують саморозвиток суб’єкта. Психодинамічний ракурс дослідження індивідуальних особливостей архетипної символіки передбачає використання методик АСПП, що пов’язані з візуалізацією глибинного змісту психіки в процесі психоаналітичної роботи з тематичними малюнками, із неавторськими малюнками; з «Казкою про власне життя»; з предметними моделями та ін.

До результатів дисертаційного дослідження діагностико-корекційної роботи груп АСПП відносяться прийоми каталізації процесу самопрезентації суб’єкта у форматі минулого, теперішнього, майбутнього, з наступним їх аналізом у процесі діалогічної взаємодії.

Структурно-семантичний аналіз стенограм АСПП здійснено відповідно критеріям: інтеграційні функції архетипу з образом, символом, знаком та механізмами символізації (натяк, проекція, згущення, зміщення, локалізація, генералізація); вплив архетипу на мотиваційний формат активності суб’єкта; інстинктивна «сутність» архетипу у візуалізації психічного змісту та його опредметнення; зв’язок архетипу з захисною системою; емотивність архетипу, що каталізується та індивідуалізується едіпальними залежностями суб’єкта.

Доведено, що пізнання індивідуальної неповторності архетипної символіки передбачає встановлення взаємозв’язків свідомої сфери психіки з несвідомою в процесі аналізу метафорично-образного матеріалу. Останнє спирається на активність суб’єкта в діалогічній взаємодії, каталізованій психологом. Вербальні і матеріалізовані засоби пізнання набувають рівнозначності в процесуальній діагностиці та психоаналітичній інтерпретації.

У дисертації здійснено порівняння універсальних архетипів, презентованих в літературі, з рефлексивно-авторськими архетипними образами малюнків, що дозволило констатувати наявність образних аналогій, таких як: дерево, хрест, сонце, місяць, кішка, коло, годинник, птах, зірка, гори, піраміда, вода, земля, вогонь, порожнеча, інь-ян та ін. Останнє доводить, що індивідуально-рефлексивна самопрезентація суб’єкта здійснюється за участю архетипу.

Дослідження підтверджує позицію К. Г. Юнга в аспекті трактування архетипу як інстинкту, що відкриває перспективи візуалізації змісту психічного в його цілісності.

У третьому розділі «Аналіз діагностико-корекційних результатів проходження суб’єктом глибинного пізнання» виявлено діагностико-корекційні результати дослідження індивідуальних особливостей архетипної символіки в процесі активного соціально-психологічного пізнання, зокрема: психоаналіз малюнків (авторських та неавторських); візуалізація результатів навчання та особистісної психокорекції учасників дослідження (малюнки на тему «Я до групи АСПП», «Я після групи АСПП» та їх психоаналіз); використання тестових методик з наступною математичною обробкою результатів.

Матеріал третього розділу дисертації дозволив констатувати можливості пізнання індивідуальних особливостей архетипної символіки шляхом психоаналізу метафорично-образного матеріалу в процесі діалогічної взаємодії з респондентом. У такому процесі актуалізуються механізми проекції, перенесення, проективної ідентифікації та ін.

Участь архетипу в латентному перекодуванні змісту психічного дозволяє виявити інформаційні еквіваленти та неусвідомлювані смисли (за Т. С. Яценко). Архетип, у зв’язку з його інтеграцією із системою захистів, є причетним до процесів синтезування (інтеграції) змісту свідомої й несвідомої сфер психіки, що має вияв в формах опредмеченості психіки. З огляду на це, діагностико-корекційний процес АСПП потребує використання прийомів, що каталізують візуалізовану самопрезентацію суб’єкта, яка потенційно має архетипне навантаження. Психоаналітична інтерпретація, що включає вербально-невербальний матеріал, сприяє поглибленому самоаналізу та розширенню самосвідомості респондента. Багатозначність архетипу, метафори, символу створює ситуацію захищеності суб’єкта в психокорекційному процесі, який задає динаміку – від полізначності розуміння емпіричного матеріалу до його однозначності. Останнє передбачає пізнання логічної впорядкованості поведінкового матеріалу, що сприяє виявленню глибинної першопричини особистісної проблеми суб’єкта, пов’язаної, як правило, з первинним лібідним об’єктом. Таким чином, архетип причетний до візуалізації та когнітивних параметрів розв’язання особистісної проблеми суб’єкта, яка має інфантильні витоки, пов’язані з едіпальною залежністю.

Представимо зміст тієї частини третього розділу, що презентує результативність проходження занять АСПП. З огляду на те, що дисертаційне дослідження виконано в психодинамічній парадигмі, яка спирається на закони цілісної психіки, в єдності свідомого і несвідомого, констатувальна частина роботи відзначається методологічно та методично обгрунтованою контекстністю, опосередкованістю та метафоричною символічністю, що ставить акцент на неформалізованих показниках, які отримані в процесі якісного аналізу змісту малюнків («Я до проходження групи АСПП» та «Я після проходження групи АСПП»), що виконані студентами експериментальної групи. Учасники психокорекційних груп набувають ознак особистої гармонії, рівноваги, душевної щедрості, відкритості, доброзичливості, що є свідченням більш високого рівня їх психічного розвитку.

Формалізовані обстеження результативності глибинної психокорекції майбутніх практичних психологів забезпечувались за допомогою тестових методик. У дисертаційному дослідженні доводиться, що архетип синтезується з цілісною психікою в єдності сфер свідомого і несвідомого. Одна з методик зорієнтована на дослідження особистості (учасника) шляхом вияву полімотиваційних тенденцій психіки. В завдання іншої входило пізнання перцептивно-невербальної компетентності майбутніх практичних психологів, що може виступати в ролі інтегративного показника розвитку рефлексивного інтелекту, інтуїції та готовності майбутнього психолога до професійної роботи. Особистісні зміни студентів, які входили до складу експериментальної та контрольної групи, виявлялись за результатами методик «Діагностика полімотиваційних тенденцій в «Я-концепції» особистості» (С. М. Петрова) та «Визначення рівня перцептивно-невербальної компетентності» (Г. Я. Розен). Результати, в сукупності, можуть виступати показниками позитивних діагностико-корекційних змін, які включають каталізуючу, метафоризуючу та об’єктивувальну місію архетипу. У процесі експериментального дослідження були використані такі методи математичної статистики: дисперсійний аналіз для вивчення впливу одного або кількох факторіальних ознак на результативну ознаку; критерій Колмогорова – Смирнова для встановлення близькості теоретичних та емпіричних розподілів.

Для проведення тестового дослідження була сформована репрезентативна група чисельністю 300 осіб, з якої 150 осіб складала експериментальна група (Е) та 150 осіб – контрольна (К). До складу експериментальної групи входили студенти першого, другого та третього курсів РВНЗ «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) та Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за спеціальністю «Практична психологія» та «Психологія», які проходили заняття за методом АСПП та учасники психокорекційного процесу Авторських шкіл і наукових сесій академіка НАПН України Т. С. Яценко. До складу контрольної групи входили студенти першого, другого та третього курсів РВНЗ «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) та Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за спеціальністю «Соціальна педагогіка», що не проходили групи АСПП.

Метою експериментального дослідження було виявлення індивідуальних особливостей мотиваційної сфери суб’єкта та невербальної компетентності в обстежуваних студентів, що приймали участь у дослідженні. Одержані результати було обраховано за бальною системою. Для встановлення достовірності відмінностей між групами, які було досліджено, та зручності викладення матеріалу, абсолютну кількість осіб, яких було обстежено, переведено у відносну (відсотки).

Аналіз проведеного дослідження засвідчує (рис. 1), що кількість обстежених із домінантністю першої групи мотиваційних потреб (оптимальні) в експериментальній групі збільшується на третьому курсі – порівняно з 64,7% на першому курсі, до 75,4% на другому курсі, а на третьому курсі їх показник дорівнює 87,3%. Якщо на першому курсі в цих же студентів домінантність другої групи мотиваційних потреб (неоптимальні) складала 35,3%, то згідно з результатами дослідження, на другому й третьому курсах констатовано значно меншу кількість студентів із домінуванням вказаних потреб – 24,6% та 12,7% відповідно. Експериментальні дані доводять результативність методу АСПП у процесі домінування першої групи мотиваційних (оптимальні) потреб, на що вказує різниця між контрольною (показники домінування першої групи мотиваційних потреб на третьому курсі дорівнюють 70,7%) та експериментальною (відповідно – 87,3%) групами. Отже, результати експериментального дослідження за методикою «Діагностика полімотиваційних тенденцій у «Я-концепції» особистості» (С. М. Петрова) дозволяють констатувати зменшення домінування другої групи мотиваційних потреб (неоптимальні) та збільшення першої групи мотиваційних потреб (оптимальні) в студентів, які впродовж трьох років проходили психокорекційні групи за методом АСПП.