ІНФЕКЦІЙНИЙ МОНОНУКЛЕОЗ, ЕТІОЛОГІЧНІ ТА КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

summary

Матеріал та методи дослідження. Дослідження проводилися в інфекційних відділеннях Центральної міської клінічної лікарні, клінічних лікарень №9 та №15 м. Києва, де в період 2002-2007 рр. обстежено 258 хворих (207 пацієнтів з гострим ІМ та 51 пацієнт з реактивацією EBV- та CMV-інфекцій на тлі іншої гострої інфекційної патології). Середній вік хворих – 20,1±2,3, у чоловіків – 21±1,4, жінок – 19,6±2,6 років. За віковим та статевим складом порівнювальні групи були подібні. Грубої хронічної патології внутрішніх органів, у обстежених хворих не було виявлено.

При встановленні діагнозів ми використовували класифікацію захворювань, керуючись МКХ-10 (1998 р.), в основу якої покладено етіологічний принцип. Була вивчена первинна медична документація (амбулаторні картки), особливу увагу звертали на характер терапії, яку хворі отримували до вступу в стаціонар.

Вивчені нами групи формувались методом суцільного відбору за умови негативного результату дослідження на ВІЛ-інфекцію. Всіх хворих спостерігали та обстежували в динаміці протягом гострого періоду хвороби. Частину з них обстежували додатково через 2-3, 6 місяців та 1 рік від початку хвороби. Суб’єктивні, об’єктивні дані та результати додаткових досліджень були зареєстровані в спеціально розробленій реєстраційній карті.

Хворим проводились такі дослідження:

1. Загальні клінічні аналізи крові та сечі.

2. Біохімічні дослідження, що включали показники функціонального стану клітин печінки, міокарду, нирок (білірубін, АлАТ, АсАТ, ЛДГ, КФК, лужна фосфатаза, загальний білок та білкові фракції, коагулограма, сечовина, креатинін, діастаза), проводились методом ферментного аналізу на біохімічному аналізаторі «Express-550» фірми Ciba-Co ing (Велика Британія).

3. Специфічну діагностику проводили за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) та методу полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Визначення специфічних маркерів в ІФА проводили на імуноферментному аналізаторі HUMAREADER (HUMAN) за допомогою тест-систем Vector-Best, EQUIPAR Diagnostici, UBI AGIWEL^TM, Monoliza, BioRad. У хворих на гострий ІМ проводились дослідження для визначення antiEBNA IgG, IgM, antiEBV EA IgM, antiEBV VCA IgM, IgG, antiCMV IgM, IgG з кількісним визначенням їх вмісту в умовних одиницях оптичної щільності. У хворих на гострі вірусні гепатити (ВГ) досліджували antiHAV IgM, antiHBc IgM, HBsAg, HbeAg, аnti HBe IgM та anti HCV. У хворих на кір та краснуху – відповідно antimeasles IgM, antirubella IgM. Методом ПЛР досліджували ДНК EBV, CMV, HHV_6, HBV та РНК HCV в клітинах плазми крові за допомогою тест-систем «Apply Biosistems» виробництва Росії на ампліфікаторах Perkin – Elmer (США). Всі хворим були проведені обстеження на ВІЛ (визначення anti HIV_1/2 методом ІФА). Діагноз гострого EBV ІМ встановлено хворим з позитивними antiEBV EA IgM та antiEBV VCA IgM при негативних antiEBNA IgG. Гострий СМV ІМ підтверджували позитивні antiCMV IgM при негативних antiCMV IgG. Крім того, в крові у обстежених пацієнтів була наявна ДНК EBV та CMV відповідно. Хворим з позитивними маркерами гострих CMV та EBV-інфекцій встановлено діагноз EBV+CMV ІМ (конфекція). Діагноз ННV₆ ІМ встановлено хворому за результатами ПЛР (виявлення ДНК збудника в крові). Діагноз гострого ІМ невстановленої етіології встановлено на підставі клінічних та лабораторно-інструментальних даних з наявністю у гемограмі цих хворих більше 10% атипових мононуклеарів (АМ). Обстеження на маркери EBV, CMV та ННV₆  у цих пацієнтів були негативними. Діагнози вірусного гепатиту А (ВГА) встановлено хворим з позитивними antiHAV IgM, гострого вірусного гепатиту В (ВГВ)  - хворим, у яких в сироватці крові були виявлені ДНК HBV та antiHВс IgM, HBsAg, HBeAg при негативних результатах досліджень на маркери інших ВГ. Діагноз кору та краснухи у хворих підтверджували виявленням в сироватці крові відповідно antimeasles IgM та antirubella IgM. На користь реактивації ГВ свідчили поява в крові ДНК збудників, негативні дослідження на IgM та зростання титрів антитіл в парних сироватках IgG до відповідних антигенів.

4. При вступі до стаціонару хворих з запальними змінами слизової оболонки носоротоглотки проводились одноразові бактеріологічні дослідження секрету на збудника дифтерії, відповідно до методик, викладених у наказі МОЗ СРСР №450 від 2 квітня 1986 року «О мерах по предупреждению заболеваемости дифтерией», з використанням кров’яного телуритового середовища та на наявність і характер супутньої мікрофлори.

5. УЗД ОЧП проводились за допомогою апаратів ALOKA SSD630 та Voluson 730 Expert (GE). Використовувались конвексний та лінійний датчики частотою 3-7 МГц. Перше обстеження проводилось до 3 тижня хвороби, друге – на 4 тижні. За клініко-лабораторними показниками частині хворих проведені повторні дослідження через 2-3, 6 місяців та 1 рік від початку хвороби.

Оцінку вірогідності різниці отриманих даних проводили з використанням критерію Стьюдента. Обчислення проводились на персональному IBM сумісному комп’ютері по програмам «Microsoft Excel» та «Statistica 5,0 for Windows» .

Результати дослідження та їх обговорення. Деякі результати досліджень хворих, які не можливо розглядати об’єднано для групи хворих з ІМ та для пацієнтів з реактивацією ГВ на тлі іншої інфекційної патології, ми наводимо окремо.