ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ: ГЕНЕЗИС, СТРУКТУРА, ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ

summary

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об´єкт і предмет, методологію дослідження, відображено наукову новизну, доведено теоретичну і прикладну значущість одержаних результатів і розроблених рекомендацій.

У першому розділі «Теоретичні аспекти дослідження генезису інтелектуальної власності» досліджено генезис становлення поняття «інтелектуальна власність» (ІВ) та практику її використання, результатом чого стала можливість визначення специфіки ІВ, ролі інститутів в її економічній реалізації, що, в свою чергу, визначило необхідність застосування неоінституціонального підходу до аналізу інтелектуальної власності.

До середини ХІХ-го століття відбулась економічна революція, яка була викликана тим, що змінилось співвідношення  між теоретичним та прикладним знанням, наука об’єдналась із технікою та виробництвом. Це створило передумови виникнення нового фактора виробництва, який набув статусу різновиду капіталу – інтелектуальної власності.

Протягом ХХ-го століття разом з розвитком технологій йшов розвиток самого поняття ІВ, зокрема, з’явились нові типи об’єктів інтелектуальної власності – топологія інтегральних мікросхем, охорона закритої інформації тощо. Одночасно з розвитком поняття ІВ і способів її використання йшло становлення інститутів, задіяних у вирішенні питань, пов’язаних зі створенням і використанням (комерціалізацією) ІВ. Разом з національними інститутами ІВ виник ряд інститутів ІВ на міжнародному рівні, зокрема, до таких інститутів відноситься Всесвітня Організація Інтелектуальної власності (ВОІВ); прийнято ряд міжнародних угод, які сприяють інтернаціоналізації ІВ: угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), Бернська конвенція з авторського права та ін. Українське законодавство з ІВ спирається на міжнародне право з ІВ, в нього включені положення найважливіших міжнародних договорів відносно ІВ.

Розгляд процесу еволюції правових інтерпретацій інтелектуальної власності виявляє, що зміни правового режиму її функціонування і відповідна динаміка прав власності відображали потреби, що емпірично виявлялися, в підвищенні ефективності використання об'єктів інтелектуальної власності і створення відповідних мотивацій у власників цих об'єктів. Тому створення цілісної концепції інтелектуальної власності як системного знання передбачає аналіз економічного вмісту цієї категорії, що визначає конкретні  форми її реалізації. Суть останніх розглядається  як сукупність стосунків, що виникають в ході і з приводу  використання об'єкту власності для задоволення економічних інтересів власника. Найчастіше, задоволення економічного інтересу власника передбачає максимізація отримуваного і привласнюваного доходу від  продуктивної експлуатації об'єкту власності.

Правовий, юридичний аспект привласнення означає фіксацію лише факту приналежності об'єкту власності у відриві від процесуального, економічного буття власності. Матеріальним вмістом економічного привласнення  є процес реального користування матеріальними благами, у тому числі - об'єктами інтелектуальної власності.

У силу економічної доцільності і своєї матеріальної природи результати інтелектуальної діяльності виступають об’єктом економічних відносин (і, відповідно, виконують функції фактора виробництва і товару) у формі об’єкта інтелектуальної власності. Приймаючи участь в економічних відносинах в якості об’єктів інтелектуальної власності, результати інтелектуальної діяльності зберігають специфічні риси, пов’язані з їхньою роллю у виробничому процесі, і, разом з тим, набувають нових, зумовлених функціонуванням інституту ІВ. У цьому проявляється діалектичне поєднання економічного змісту та інституціональної форми відносин ІВ, які не можна однозначно і повністю віднести ні до економічного базису, ні до ідеологічної (правової) надбудови. У зв’язку з цим дослідження будь-якої форми реалізації відносин інтелектуальної власності необхідно здійснювати на базі комплексного підходу: з точки зору як економічного змісту, так і інституціональної форми даних відносин. Причому форма і зміст повинні розглядатись в їхній тісній взаємодії та взаємообумовленості.

Згідно з авторською концепцією, сутність інтелектуальної власності не може бути визначеною поза межами суспільних інститутів, які підтримують її створення та функціонування (рис. 1). В цілому принципи організації суспільних інститутів розглядаються в межах напрямку економічної науки, так званого неоінституціоналізму. Одне з основних положень неоінституціоналізму – це ствердження необхідності обліку витрат, пов’язаних з трансакційними витратами (Р.Коуз).

Концептуальними моментами неоінституціонального розуміння стосунків власності в контексті дослідження інтелектуальної власності є наступні:

власність - не ресурс, а пучок або частка прав відносно цього ресурсу;

гарантії  засновані на певних правилах і нормах, дотримання яких забезпечується силою громадської думки або держави;

інституційна форма стосунків інтелектуальної власності  є правовою формою реалізації даних стосунків, тобто, інтелектуальна власність розглядається як сукупність прав на використання об'єкту інтелектуальної власності і привласнення доходу, що виникає в результаті цього використання.

Враховуючи проведений неоінституціональний аналіз стосовно відносин інтелектуальної власності було надане наступне комплексне економіко-правове визначення поняття «інтелектуальна власність». Інтелектуальна власність – це закріплена за власником юридично забезпечена можливість використовувати результати інтелектуальної та творчої діяльності на свій розсуд та в своїх інтересах шляхом здійснення по відношенню до цих результатів будь-яких дій, які не суперечать законодавству і не порушують права та інтереси інших суб’єктів господарювання, а також можливість усувати втручання контрагентів у сферу його господарського панування, включаючи право заборонити використання вказаних об’єктів іншим особам.