ІНВЕСТУВАННЯ В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено зв'язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету, визначено предмет, об’єкт та методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичну цінність результатів, подано відомості про їх апробацію та публікації у наукових виданнях.

У першому розділі роботи – "Теоретико-методологічні основи інвестицій та інвестиційної діяльності підприємств" розкрито теоретичні засади інвестицій та інвестиційної діяльності, розглянуто чинники формування інвестиційного клімату, викладено методологію і методику дослідження проблеми.

Підхід до розуміння поняття інвестицій в економічній літературі та чинному українському законодавстві є різноплановим, нечітко вираженим і зводиться в основному до всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Нечіткий генезис тлумачення понять “інвестиції” і “капітальні вкладення” спричинив сприйняття їх багатьма вченими й економістами як синонімів. Інвестиції за формою і призначенням характеризуються високим розмаїттям, вони впроваджуються в найрізноманітніших формах. З позиції спрямованості дій, капітальні вкладення є більш вузьким аспектом, ніж “інвестиції”, і можуть розглядатись лише як одна із їх форм, в разі спрямовання коштів на майнове або технічне переозброєння підприємств.

Сучасний стан технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств характеризується зменшенням кількісного та якісного складу машинно-тракторного парку, зниженням рівня технічної готовності, збільшенням навантаження робіт на одиницю засобу. Високим залишається ступінь спрацювання і старіння засобів праці, внаслідок чого економіка галузі технологічно відстає порівняно із світовим рівнем. За відсутності коштів значна частина аграрних підприємств не має можливості здійснити розширене відтворення виробничого потенціалу.

Істотне відхилення від загальноприйнятних у світі норм залучення інвестицій в основний капітал зумовлюється насамперед недостатньою можливістю економічно-фінансового стану самих сільськогосподарських підприємств України і бюджету держави, що спричиняє адекватну інвестиційну їх пасивність у досягненні стратегічної мети – відтворення виробничого потенціалу.

Економічний підхід до розуміння поняття інвестицій слід будувати на процесі видатків, що спрямовуються на створення, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння основного капіталу підприємств, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. Вкладення коштів у робочу силу, яка виступає найважливішим джерелом зростання доходу підприємств, належить розглядати теж як інвестиції. Інвестиціями у людський капітал вважаються витрати понесені підприємством на здобуття його працівниками освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку персоналу, підтримку здоров’я тощо.

Узагальнивши методичні підходи та погляди, вважаємо, що інвестиціями можуть виступати будь-які вкладення у грошовій, матеріальній та інших формах активів, які спрямовуються на зміцнення продуктивних сил суб’єкта господарювання і споживання яких дасть можливість одержати вигоду їх власнику або отримати соціальний ефект. Натомість інвестиційна діяльність – це процес, що виражає відносини суб’єктів господарської діяльності з приводу вкладень у грошовій, матеріальній та інших формах, у різні можливі сфери й активи з метою одержання через певний час твердих вигод за умови ефективного використання цих вкладень (рис. 1).

Виважена інвестиційна діяльність підприємств, та й у цілому держави, може забезпечити не лише раціональне спрямування власних й залучених коштів в основний капітал на оновлення, модернізацію і технічне переоснащення засобів праці, впровадження енерго- і ресурсоощадних технологій, а й адекватні витрати на оплату праці, придбання матеріальних ресурсів, що в кінцевому результаті покращує економічну їх діяльність і забезпечує підвищення конкурентоспроможності продукції. Витрати за окремими напрямами мають бути оптимальними, обґрунтованими і зорієнтованими на зменшення частки матеріальних витрат у собівартості продукції. Головним напрямом регуляторної інвестиційної політики держави має стати збільшення обсягів інвестицій у основний капітал, а також у виробничу діяльність господарюючих суб’єктів за іншими напрямами для забезпечення стабільності розвитку її економіки. Причому, в основі інвестиційної політики має бути перерозподіл інвестицій на користь галузей, що визначають розвиток науково-технічного прогресу і рівнем росту яких забезпечується ефективний розвиток інших та пріоритетних галузей.

Прерогатива і завдання інвестиційної привабливості, яку належить формувати підприємству, полягає не в тому, щоб змінити власника, а віднайти інвестора, який, окрім бажання отримати максимальний прибуток і цілісний контроль над об’єктом інвестування, зацікавлений був би вкладати кошти в модернізацію машин і обладнання, впровадження нових технологій у виробництво та системи управління відповідно до вимог ринкової економіки. Зростання ж інвестиційного клімату – це завдання держави.