КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ: РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА ТА ДИНАМІКА ПОБУТУВАННЯ

summary

У вступі обґрунтовується вибір теми, визначаються її актуальність та наукова новизна, формулюється мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, окреслено джерельну базу, методологічні засади та наслідки апробації результатів дисертації.

Перший розділ дисертації – „Календарно-обрядовий фольклор Західного Полісся в дослідженнях фольклористів” – присвячено огляду джерел та висвітленню історіографії поставленої проблеми.

У першому підрозділі – 1.1. „Етноісторичні межі Полісся та його районування в українських, російських та польських дослідженнях” – увага зосереджується довкола питання окреслення етнографічних кордонів Полісся та його районування. Досліджуючи цей аспект на діахронному зрізі, з’ясувалося, що до сьогодні не існує однозначного, усталеного погляду на предмет визначення меж фольклорно-етнографічного регіону Полісся. До певної міри такий стан умотивований тим, що в різні історичні періоди цією назвою позначалися не одні й ті ж території. Відтак структура територіальної регіоналізації Полісся та його історичної локалізації виявилась дуже рухливою, лабільною, а часом відзначалася навіть тенденцією до стирання, що в свою чергу спричиняло розмивання місцевої специфіки традиційно-побутової культури та інтегрування її в загальнонаціональний культурний масив уже без врахування окремих регіональних ознак, першочергово – діалектизмів. Зазначені чинники сприяють розрізненості поглядів, схематичності у визначенні кордонів етнографічного регіону Полісся.

Розглянуті парадигми у визначенні територіальних меж Полісся дають можливість визначити наявність двох тенденцій у розв’язанні поставленого завдання. Одна з них, оперуючи головно фізико-географічними характеристиками, виокремлює ареал Полісся широко – як своєрідну ландшафтно-морфологічну зону. Відтак під Поліссям могли розуміти будь-яку лісисту місцевість – майже всю Білорусь, частину України, Литви, Смоленщини, Брянщини тощо.  З іншого боку, в найбільш сталій формі назви „Полісся”, „полєщуки”, „поліщуки”, в які вкладено вже лише етнографічний зміст, збереглися в тому центрі усієї фізико-географічної зони, де вони були найтрадиційнішими і мали глибоке історичне коріння, тобто в басейні Прип’яті. Вочевидь, ці землі й стали ядром формування власне поліської культури і головним чинником збереження крайової самосвідомості населення; ті ж, що знаходилися на периферії, визнавалися чи не визнавалися поліськими через те, що поряд із поліськими зберігали чимало рис етноконтактних зон, тому мали всі підстави сприйматися в якості перехідних до культур суміжних регіонів. Так зване „поліське ядро” в районі басейну Прип’яті охоплює й частину земель, які сучасними дослідниками відносяться до Західного Полісся. Останнє, виокремлюючись за рядом етновизначальних характеристик, зберігає глибоке „поліське коріння” та, відповідно, чимало архаїчних рис.

У другому підрозділі – 1.2. „Російсько-українські дослідження ХІХ ст. – поч. ХХ ст.” – охарактеризовано історію дослідження календарно-обрядової пісенності Західного Полісся у визначений період російськими та українськими етнографами і фольклористами.

У ході опрацювання набутків ХІХ – поч. ХХ ст. помічено, що систематичне вивчення календарної обрядовості Західного Полісся починається з першої половини ХІХ ст. Утім воно характеризується посиленою увагою до етнографічного студіювання цього ареалу, відтак календарно-обрядовий фольклор Полісся та його західної частини не знаходить належного висвітлення.

На якісно новий щабель російсько-українські регіональні дослідження у галузі фольклору підносяться діяльністю Російського географічного товариства (РГТ), а особливо його Південно-Західного відділу, в центрі наукових зацікавлень якого постає і Волинська губернія з її північно-західними поліськими землями. В цей час принагідне дослідження календарно-обрядового фольклору Західного Полісся представлене у розвідках В. Абрамовича, А. Братчикова. Поважне місце з цього погляду займають також „Труды этнографическо-статистической экспедиции…” П. Чубинського, опис архіву РГТ Д. Зеленіна, чимало матеріалів серед рукописної спадщини РГТ.

Долучилися до справи висвітлення особливостей побутування календарно-обрядового фольклору на теренах сучасного Західного Полісся розвідки та публікації у періодичних виданнях ХІХ ст. – „Волынских губернских ведомостях”, „Основе”, „Живой старине”, „Киевской старине”.

Грунтовніше календарно-обрядовий фольклор Західного Полісся в рамках Волинської губернії починає досліджуватися лише в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. і співвідноситься із появою фундаментальних (на той час) праць цілого ряду українських учених: М. Коробки, М. Теодоровича, Лесі Українки, Олени Пчілки, В. Камінського, Ф. Колесси, М. Янчука.

У третьому підрозділі – 1.3. „Календарно-обрядовий фольклор Західного Полісся в польських дослідженнях ХІХ – початку ХХ ст.” – окреслюються основні аспекти збирання та дослідження календарної обрядовості та пісенності Західного Полісся польськими ученими ХІХ – ХХ ст.

Історіографічний огляд доробку польських дослідників свідчить про постійний та неослаблений інтерес до фольклорної традиції (календарно-обрядової зокрема) західноукраїнських земель уже на початку ХІХ ст. Незаперечний вплив на зацікавлення поліською фольклорною традицією (зосібна записування матеріалів на західнополіських теренах) мала фольклористична концепція Зоріана Доленги-Ходаковського, висловлена ним у праці „О słowiańszczyźnie przed chrześcijaństwem”,  що започаткувала традицію дотримання паспортизації в польовому методі дослідження. Вагомим був і особистий внесок ученого в письмову фіксацію та документальне підтвердження побутування зразків західнополіського фольклору. Та все ж через не завжди точну паспортизацію записів, а то й взагалі її відсутність, з достатньою впевненістю можемо співвіднести із Західним Поліссям доволі незначну кількість пісенних текстів у записах цього вченого.

Не набагато повніше представлена західнополіська календарна творчість у працях польських дослідників середини ХІХ ст. – Л. Голембйовського, Ю. Крашевського, Е. Руліковського. Вони подають лише загальне враження про фольклор, в основному концентруючи увагу не на текстовому, а лише на обрядовому його боці.

Новий етап у вивченні українського населення польськими науковцями, який настав у 60 – 70-ті роки ХІХ ст. і ознаменувався початком систематичних наукових досліджень, був пов’язаний з діяльністю на Західному Поліссі видатного польського фольклориста-збирача О. Кольберга,  хоча фольклорна спадщина цього регіону, особливо календарна обрядовість, представлена в його зібраннях дуже поверхово.

Повніше відображає календарну традицію регіону монографія Т. Стецького „Wołyń pod względem statystycznym, historycznym і archeologicznym”. Вона не втратила своєї наукової вартості і на цей час.

Чимало корисного матеріалу про побутування на Західному Поліссі календарних обрядів можна почерпнути з польських періодичних видань другої половини ХІХ ст. („Zbior wiadomośći do antropologii krajowej”, „Ziemia”) та початку ХХ ст. („Rocznik Wołyński”).

Незважаючи на значну увагу польських дослідників до фольклорної спадщини Західного Полісся, все ж зазначимо, що фіксація та вивчення календарно-обрядової поезії в ХІХ – на початку ХХ ст. відбувалися лише принагідно, на рівні загальних вражень чи зауваг. Спеціальних розвідок на цю тему, аналогічних тим, які з’являлися в цей час на теренах Російської імперії серед доступних нам матеріалів не виявлено взагалі.

Водночас, на відміну від російських однозначно шовіністичних підступів до західнополіського фольклору, в тогочасній польській етнографії помітний певний  плюралізм, який визначався двома діаметрально протилежними поглядами – прогресивним, представники якого вважали поліщуків „не польським людом”, а Україну – не залежною від Польщі територією (наприклад, Зоріан Доленга-Ходаковський, О. Кольберг та ін.), та реакційним, що виходив від Л. Голембйовського, підтримувався Т. Стецьким, які вважали поліщуків „людьми без батьківщини”.

Загалом фольклорні матеріали, зібрані польськими дослідниками в ХІХ ст. та належно опрацьовані  в плані їх оприлюднення, дають можливість відчути, в чому полягала оригінальність та самобутність календарно-обрядового фольклору поліщуків, а також створюють належний грунт для з’ясування діахронічних моментів побутування календарно-обрядового фольклору Західного Полісся.

У четвертому підрозділі – 1.4. „Сучасні дослідження календарно-обрядового фольклору Західного Полісся” – з’ясовується процес та стан вивчення календарно-обрядового фольклору Західного Полісся в сучасних наукових студіях (ХХ – ХХІ ст.), характеризується базова література з досліджуваної проблематики.

Значний поступ у справі дослідження календарно-обрядового фольклору Західного Полісся зробили вчені ХХ ст., серед яких О. Дей, С. Кітова, М. Толстой, Л. Виноградова, А. Гура, Т. Агапкіна, Р. Кирчів, Ю. Климець, Л. Минько, В. Давидюк, О. Ошуркевич, Ф. Климчук, О. Чебанюк, С. Шевчук, В. Ковальчук, Є. Рижик, Б. Завітій, З. Марчук, Т. Міндер, Ю. Рибак, М. Давидюк, Г. Василькевич, Г. Сокіл. Характеризуючи доробок сучасних учених, простежуємо, що серед питань, які найчастіше обсервуються дослідниками, – регіональна специфіка номінації календарних жанрів, своєрідність побутування явищ регіональних за суттю (таких, як ягідні пісні, рогульки, вородайки, голендарки), семантика окремих явищ та їх світоглядна основа, початки картографування окремих явищ та варіантів їх номінацій. Помічено, що найчастіше в центрі наукових зацікавлень поставала весняна календарна обрядовість та її пісенний супровід, натомість літній та зимовий цикли вивчалися лише спорадично. З огляду на це цілісна картина побутування календарно-обрядового фольклору на теренах Західного Полісся до сьогодні відсутня. І все ж напрацювання сучасної фольклористики створили ґрунтовні насамперед теоретичні передумови для комплексного вивчення календарної пісенності Західного Полісся, стану її збереження та локальних варіантів пісенної традиції окремих населених пунктів як у синхронічному, так і в діахронічному аспектах.

Другий розділ дисертації – „Регіональна специфіка календарно-обрядового фольклору Західного Полісся” – присвячений виокремленню, визначенню, розкриттю основних специфічних рис зазначеного пласту пісенності західнополіського регіону.

У першому підрозділі – 2.1. „Весняно-літній цикл народного календаря” – з’ясовується регіональна специфіка фольклору весняно-літнього періоду, що становить один із найпотужніших пластів календарно-обрядової пісенності в річному циклі західних поліщуків (як за кількістю зафіксованих зразків, так і за функціональною значимістю). Фольклор весняно-літнього циклу на Західному Поліссі до цього часу зберігає чимало специфічних характеристик. З-поміж таких – збереження архаїчного календарного синкретизму весняних та літніх пісень; чітко виражена міжжанрова дифузія текстів (веснянки – постові пісні; постові – петрівчані; веснянки – рогульки – купальські – петрівчані; петрівчані – ягідні та под.); пантеїстичне обожнювання явищ природи (для прикладу, збереження у змісті окремих весняних пісень архаїчного уявлення про Зиму як про хтонічну істоту); відтворення у змісті ранньовесняного комплексу (подібно як і в літньому) елементів офірування; присутність у змісті весняно-літніх обрядодій та фольклорі цього періоду реалій волочебного обряду (хоча назва „волочебні пісні” на Західному Поліссі на даний момент відсутня, схоже, її витіснила новіша –  „постові пісні”, основним змістом яких так само, як і волочебних, є тема сирітства та мандрів через Дунай).

Попри те, що прихід весни на Західному Поліссі (як і на решті українських земель) супроводжувався виконанням цілого ряду весняних пісень, лише досить обмежена кількість із них охоплює своїм побутуванням усю територію краю (з них найбільш поширена – „Ти Весна наша красна”). Решта ж веснянок або фіксується спорадично, або виконується в межах певного мікроареалу (чи принаймні домінує у певному територіальному осередку), як-то, для прикладу, „Ти Зима наша біла”, „Ой ми зиму зимували”, „Бердечко-сонечко”, „Тума танок водила”, „Благослови, мати” „Ой ти, соловейку”, „Ти молодая молодице” та ін.

Вирізняється західнополіська весняна пісенність наявністю специфічних рефренів („гей! гей!”, „додолон-додолон”, „далалом-далалом”, „рано-рано”, „рано-нерано” та ін.), які позначені ще й своєрідним функціональним наповненням. Присутність рефренів у поетичних текстах може вважатися однією з характерних особливостей календарно-обрядового фольклору Західного Полісся,  весняної поезії зосібна.

Однією з показових специфічних ознак західнополіського весняного фольклору, на якій неодноразово наголошували дослідники, є поширеність вузьколокальних назв на означення жанрових різновидів. Серед таких – „городала”, „царівни”, „стастурки”, „поколі”, „рогульки” та ін. Генологічна атрибуція західнополіських весняних пісень характерна ще й тим, що, попри переважаючу традицію номінування респондентами весняних пісень „веснянками” (як найбільш відомої та загальної назви), одні тексти не виходять за межі цієї традиції, інші ж можуть мати паралельні номінації (наприклад, „веснянки-рогульки”). Остання тенденція більше стосується пісень післявеликоднього періоду, які у плані окреслення жанру номінацією „веснянка” на Західному Поліссі значно поступаються пісням ранньовесняного циклу.

Оригінальною та, вочевидь, доволі архаїчною особливістю весняних пісень на Західному Поліссі є поодиноко збережені до сьогодні відомості про приурочування виконання веснянок-закличок до свята Юрія (це знову ж таки при тому, що власне юр’ївських пісень на Західному Поліссі, як і на решті етнічної української території, майже не знають).

Особливістю весняної пісенності регіону є виконання текстів глумливого змісту, які, як правило, маркуються як купальські. Через малу популярність (а часто й відсутність) купальської традиції тут вони значаться в ролі весняних. 

Відмінною рисою західнополіського весняного фольклору є спорадичність поширення весняних пісень аграрного спрямування. Тим часом пріоритетною у змісті весняних пісень Західного Полісся виявляється не аграрна, як у більшості регіонів України, а шлюбна тематика.

Однією з архаїчних особливостей календарно-обрядової пісенності Західного Полісся є її перегуки із сучасними зимовими посівальними віршами, вітально-величальною поезією (колядками та щедрівками), виконання яких давніше припадало не на зимовий період, а на весну.

Часову регламентацію звучання календарної пісні до певної міри (принаймні на регіональному тлі) визначає специфіка їх складоритмічної організації.

Весняні пісні з будовою 6+6 („Ой ти, Весно красна”, „А вже весна красна” та под.) виконуються в першу половину весни (тобто в довеликодній період). Певною лабільністю виконання позначені весняні пісні із семи- та восьмискладовим рядком. Вони простежуються як у ранньовесняному репертуарі, так і в післявеликодньому. Ті ж тексти, будова яких визначається дев’яти- та дванадцятискладовим рядком, на теренах Західного Полісся традиційно виконуються в пізній весняний період. Тим-то на Західному Поліссі вони найчастіше контамінуються із „купалами” та петрівками.

Літній фольклор на Західному Поліссі, крім загальноукраїнських русальних, купальських, петрівчаних, жниварських, представлений ще специфічними „ягідними” піснями – тими, що виконувалися „в єгодах”, тобто під час збирання чорниць.  Кожен із цих жанрів, крім загальнонаціональних, має й ряд своєрідних регіональних характеристик. Вони стосуються змісту, форми, особливостей побутування, районування, збереження тощо.

Русальна пісенність на Західному Поліссі, як і по Україні в цілому, представлена поодинокими зразками. У народному календарі автохтонів русальна традиція відображена головно на рівні міфологічних вірувань.

Свою регіональну специфіку має й купальська пісенність. Попри висновки окремих етномузикологів про те, що Полісся з огляду на збереженість тут старовинних наспівів може вважатися батьківщиною купальських пісень, ні кількість зафіксованих пісенних творів, ні їх номінування та відображення у їхньому змісті купальських обрядодій говорити про закоренілість купальської обрядовості та пісенності на західнополіських теренах не дає підстав.

У текстах західнополіських купальських пісень добре збереженим виявляється шлюбно-еротичний, сороміцький зміст, який генетично лучиться до звичаю, відомого на Західному Поліссі під назвою „гірок”.

З погляду складоритмічної будови серед західнополіських купальських пісень переважать тексти із ритмікою 6+6 та 5+4, поодиноко трапляються тексти із будовою 4+3, 4+4, 5+5. З огляду на чільно представлений у купальському фольклорі темпоритм 5+4, пісні цього циклу легко контамінуються із пізніми весняними піснями (головно рогульками).

Малопоширеною на Західному Поліссі є традиція виконання петрівчаних пісень. Найвідоміша із них – „Маленька нічка Петрівочка”. Проте навіть вона не вирізняється однозначністю номінативного означення. Найстійкіше генологічні коливання виявляються між петрівчаними – купальськими – ягідними піснями. З огляду на малочисельність петрівчаних пісень на Західному Поліссі, їх функцію тут перебирають на себе напливові пісні, які респонденти відносять також до  петрівок.

З формального погляду серед петрівчаних пісень Західного Полісся однозначно домінують тексти із дванадцятискладовою будовою рядка (схематично – це 5+5+2 або 5+4+3). Значно рідше трапляються пісні із дев’ятискладовим рядком (5+4), темпоритмом, який утвердився серед пізніх весняних пісень. Ритмомелодику петрівчаних пісень урізноманітнюють тексти, що побутують у цій ролі оказіонально.

Оригінальним явищем фольклору Західного Полісся є побутування пісень, виконуваних під час збирання ягід, т.зв. „ягідних”. Своєрідність їх полягає в тому, що, з огляду на широкі рамки функціонування (виконувались від Купала до Петра), вони характеризуються строкатістю та розмаїттям текстового наповнення. Під час збирання ягід могли виконуватись власне ягідні пісні (які у своєму змісті відображали процес праці ягідниць), або такі, які ягідними можна вважати лише з функціонального погляду (в цій ролі виступають як календарні, так і ліричні пісні).

Ряд специфічних ознак має й жниварський фольклор Західного Полісся.

Показова прикмета фольклору цього календарного періоду в регіоні – добра збереженість жнивних та обжинкових пісень при майже повній відсутності зажинкових. Ініціальний етап процесу жнивування функціонує головно на рівні обрядодій. Причому у дійствах, що відбуваються на полі під час зажинок, яскраво виражених регіональних характеристик не проявляється.

Стосовно специфіки змісту жниварських пісень Західного Полісся помічено, що вони особливо не відрізняються від тих, які побутують на решті території їх поширення. Адже у цей період (не залежно від регіону) природним є оспівування процесу збирання врожаю, висловлення бажань швидшого закінчення роботи та повернення додому, апелювання до господарів мотивами їх вихваляння та спрямування до них прохань про віддяку за виконану роботу тощо. Проте, особливо не вирізняючись тематично, фольклор досліджуваного регіону має відмінний, власне західнополіський репертуар у висловленні загальних українських змістово-тематичних пріоритетів.

У плані виявлення своєрідності форми західнополіських жниварських пісень зауважено, що серед власне жнивних переважають тексти, ритміку яких визначає семискладовий рядок (схематично – 5+2, 4+3, 3+4). Натомість для жнивних пісень, що процес збирання врожаю подають відсторонено, а також для більшості обжинкових пісень характерна восьмискладова будова – 5+3, 4+4. Серед обжинкових натрапляємо на тексти і з більшою кількістю складів у рядку – від дев’яти до дванадцяти. Загалом же у жниварському фольклорі Західного Полісся однозначно домінують тексти із восьмискладовою будовою рядка.

У другому підрозділі – 2.2. „Традиційна зимова календарна обрядовість” – окреслюється комплекс особливостей, які вдалося виявити у зимовому календарно-обрядовому фольклорі західних поліщуків.

У зимовому циклі населення цього краю до сьогодні зберігся цілий ряд своєрідних обрядодій. Окремі з них виявляють архаїчний зв’язок із волочебними обрядами, підтверджуючи їх первісне „незимове” походження. Така ж генеза простежується і на рівні фольклорних текстів.

Найпоказовіша відмінна риса зимового календарно-обрядового фольклору Західного Полісся полягає в тому, що визначальною для цих теренів є традиція виконання щедрівок. Попри те, що на Західному Поліссі побутує й чимало пісень із ритмобудовою 5+5, які зазвичай вважаються колядками, тут їх також відносять до щедрівок і виконують „на Щодруху”. Показово, що за частотністю виконання окремих пісенних текстів та територією поширення щедрівки так само перевершують колядкову традицію. На Різдво на Західному Поліссі колядок світського змісту майже не виконують. У ці дні, як правило, звучали коляди – пісні релігійного спрямування, які ще прийнято називати кантами або псалмами.

Показовою ознакою зимових обрядових пісень є відображення у їх змісті господарських уподобань поліщуків. Найстійкіше відомості щодо регіональної специфіки господарювання збережені у текстовій канві щедрівок. Вітальні пісні з ритмобудовою 4+4 переконливо засвідчують рільницьку специфіку господарства Західного Полісся. Лише деінде трапляються мотиви зі скотарським розу­мінням достатку.

У колядках, які зазвичай адресувалися незаміжній молоді, домінують не господарські мотиви, а вихваляння доблестей та чеснот дочок і синів господаря, мотиви вибору пари та пошлюблення. У межах регіону основна тема цих пісень – мандрівки парубків у пошуках шлюбної пари, що свідчить про генетичний зв’язок змісту поезії з ритмобудовою 5+5 із волочебною традицією.

У третьому розділі дисертації – „Динаміка побутування календарно-обрядового фольклору Західного Полісся (синхронічний аспект)”, що складається із двох підрозділів – 3.1. „Побутування календарного фольклору весняно-літнього циклу” та 3.2. „Побутування зимового календарно-обрядового фольклору” – на основі записів пісенних текстів, зроблених від інформаторів різного віку, з’ясовуються ті основні зміни, що відбулися у побутуванні календарно-обрядової пісенності Західного Полісся у фольклоротворчому процесі на кінець ХХ – початок ХХІ ст.

Проведені спостереження виявляють, щонайперше, зменшення кількості календарних пісень як у активному побутуванні, так і в пасивній пам’яті сучасних респондентів. Значні зміни спостерігаються навіть у порівнянні з 80-ми роками ХХ ст.

Помічено, що на синхронному зрізі найкраща збереженість текстів весняних календарно-обрядових пісень простежується у пам’яті респондентів від 70-ти до 80-ти років. Старші за віком із різних причин, але, вочевидь, і через свій поважний вік, більшу частину текстів або позабували, або наспівують лише перші рядки. Найменшою ж кількістю весняний календарно-обрядовий фольклор представлений у пам’яті людей, народжених у 1948 – 1957 рр.

До сьогодні у пасивній пам’яті респондентів різних вікових категорій (особливо 60-70-річного віку) найкращою збереженістю характеризуються напливові пісні (головно балади), виконання яких вважалося умісним у контексті весняної пісенності, особливо у період Великоднього посту.

Зберігає свою специфіку, пов’язану зі змінами у побутуванні, і літній календарно-обрядовий фольклор Західного Полісся.

Найбідніше представлений на Західному Поліссі купальський фольклор. На  сьогодні навіть у пасивній пам’яті він побутує на досить обмеженій території – найчастіше пісні, приурочені до свята Купала, пам’ятають у Ковельському та Турійському районах. На решті території інформація про побутування свята Купала або заперечується загалом, або ж подається відсторонено.

Петрівчані та ягідні пісні, як показують наші дослідження, затрималися у пасивній пам’яті західних поліщуків, головно, старших 1947 р.н., відтак простежується стійка тенденція до занепаду, а з часом і повної втрати значної кількості пісенних текстів літнього календарно-обрядового фольклору (особливо це стосується свого часу добре знаних та широко представлених ягідних пісень). Натомість напливові пісні, що могли виконуватися у літній період, у порівнянні із власне календарними, характеризуються кращою збереженістю. До того ж традиція їх побутування не переривається, а доволі впевнено продовжує своє функціонування серед молодшого покоління західних поліщуків.

Жниварський фольклор Західного Полісся, подібно як і весь літній цикл пісенності, зазвичай репрезентують корінні жителі, старші 1947 р.н. (віком понад 60 років). Поміж усієї когорти старожилів найкращою збереженістю жниварська пісенність характеризується у пам’яті респондентів 1928 – 1937 рр.н. Найменше представлено жниварських пісень у репертуарі західних поліщуків 50-літнього віку (1948 – 1957 рр.н.). Натомість серед молодших інформаторів вони користуються дещо більшою популярністю. Та все ж основна частка текстів жниварських пісень на сьогодні функціонує винятково у репертуарі старшого населення Західного Полісся, відтак, не передаючись молодшому поколінню, виходить з ужитку.

У побутуванні обрядової пісенності літнього циклу помічено, що на синхронному зрізі найкраще та найбільше текстів пам’ятають респонденти від 70-ти до 80-ти років (1928  – 1937 рр.н.).

Західні поліщуки, народжені пізніше 1948 р. (від 59 р.), власне календарно-обрядових пісень до сьогодні пам’ятають дуже мало. Натомість інформатори такого віку вирізняються відмінною пам’яттю на напливові пісні.

Загалом у динаміці побутування фольклору весняно-літнього циклу простежено, що на віковому рубежі 50-59-ти років (1948 – 1957 рр.н.) відбувається свого роду „розрив” у тяглості функціонування пісенності. Адже у пасивній пам’яті інформаторів цієї вікової категорії календарно-обрядовий фольклор весняно-літнього періоду представлений найменшою кількістю зразків. Навіть репертуар молодших 1957 р.н. виглядає дещо багатшим. Щоправда, почасти такі тексти виказують прийшлий, запозичений або привнесений у пізніші часи характер.

При дослідженні динаміки побутування зимового календарно-обрядового фольклору помічено, що в сучасному фольклорному процесі Західного Полісся різко зменшилася кількість вітально-величальних пісень із ритмобудовою 4+4. Утім найбільш поширені ще у 80-х рр. щедрівки („Щедрик, щедрик, щедрівочка” та „Ой у полі плужок оре”) характеризуються доброю збереженістю у пам’яті респондентів різного віку і до сьогодні.

Відмінною ознакою сучасної щедрівкової традиції західнополіського регіону є поповнення репертуару вітально-величальної пісенності новітніми текстами („Ой сивая та й зозуленька” та „Ой чи є, чи нема пан господар вдома?”), причому традиція виконання останніх виразно домінує у репертуарі західних поліщуків, молодших 50-річного віку (1957 р.н.).

Примітно, що до сьогодні у зимовому фольклорі Західного Полісся зберігається ще одна його специфічна риса – стійка традиція у номінуванні вітально-величальних пісень із ритмобудовою 5+5 не колядками, а таки щедрівками. До того ж не лише серед старожилів Західного Полісся, але навіть серед інформаторів 50-річного і молодшого віку.

Подібно як і серед щедрівок, на сучасному етапі простежується тенденція до поширення серед інформаторів різних вікових груп новітніх колядок. Найбільшою популярністю серед західних поліщуків (як і на решті української території) сьогодні користується пісня „Добрий вечір тобі, пане господарю”, яка витіснила ряд текстів, давніших за походженням.

Доброю збереженістю у пам’яті респондентів різного віку характеризуються профанні колядки, хоча й трапляються тексти, не відомі молодшому поколінню західних поліщуків.

Показова риса побутування коляд полягає в тому, що такі пісні характеризуються відмінною збереженістю в пам’яті респондентів, молодших 50-річного віку, особливо – 1948-1957рр.н., чого не можемо простежити на прикладі вітально-величальних пісень світського змісту.