КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ: ДИНАМІКА ПОБУТУВАННЯ, ЖАНРИ, МОТИВИ, ПОЕТИКА

summary

У Вступі обґрунтовано вибір теми з огляду на її актуальність, акцентовано на територіальному окресленні досліджуваного регіону, сформульовано мету й завдання, визначено об’єкт, предмет і методи, теоретичну базу дослідження, його зв’язок з науковими програмами та навчальними планами. Розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі “Весняна календарно-обрядова поезія: генологічний, функціональний і семантичний аспекти”, який скла-дається з двох підрозділів, окреслено коло питань, пов’язаних з ідентифікацією та диференціацією жанрів, розроблено класифікацію західноволинського весняного фольклору, визначено особливості його функціонування, проаналізовано регіональну специфіку.

1.1. Жанрово-функціональні особливості творів усної народної словесності весняного циклу

Питання жанрової специфіки й ідентифікації календарно-обрядової поезії неодноразово були предметом дослідження та викликали наукові дискусії. Спроби її жанрової диференціації (у тому числі й весняного циклу) робили М. Максимович, М. Костомаров, А. Свидницький, В. Гнатюк, М. Грушевський, С. Килимник, О. Дей, І. Денисюк, Р. Кирчів, В. Давидюк, О. Чебанюк, О. Голубець, Т. Міндер та інші дослідники, однак жодна з них не стала загальноприйнятою.

У питанні розмежування веснянок і гаївок важливо виявити специфічні ознаки жанру, акцентувати на його конкретному значенні. Очевидно, веснянки в межах досліджуваного ареалу треба сприймати як пісенно-віршові календарно-обрядові твори передусім з любовною та шлюбною тематикою. Вони відзначаються багатством мотивів (вегетаційні, хліборобські, військові, історичні, еротичні, драстичні, жартівливі й інші), переважно виконуються протягом усього весняного періоду від початку Великого посту до Трійці. Натомість гаївки є синкретичними творами, виконання яких неодмінно супроводжується танцями, хороводами. Вони значною мірою обмежені в часі, а період їх виконання – передусім Великодні свята.

Часові межі виконання творів, їх зміст і функції дають підстави вибудувати таку систему основних жанрів весняного фольклору Західної Волині: а) веснянки, б) гаївки, в) юріївські (юр’євські) пісні, а також весняні примовки та народні прикмети.

У дослідженні динаміки функціонування весняних жанрів враховано й фольклорну традицію конкретного села. Так, багатим на автентичну обрядову словесність є с. Грицеволя Радехівського р-ну Львівської обл., в якому побутують веснянки з яскравим локальним колоритом (“Грицевільські парубки”, “На дзвіниці дзвони дзвонять”). Натомість  с. Ржищів Горохівського р-ну Волинської обл. прикметне функціону-ванням таких унікальних творів весняного циклу, як “бабоньки”. Ці яскраві колоритні острівці з власними традиціями на карті української народної творчості сприяють збереженості та розвитку регіонального фольклору.

Жанрові особливості певного твору нерідко зумовлюють тематичну специфіку та розмаїття мотивів, що важливо в контексті дослідження динаміки їх побутування. Можна виокремити такі основні мотиви веснянок Західної Волині: закличні (20%), аграрні (6%), любовні (30%), шлюбні (2%), молодечої краси (6%), жалю дівчини за дівуванням (4%), драстичні (10%), жартівливі (8%), еротичні (4%), рекрутські (6%), історичні (4%). Регіональним колоритом відзначаються західноволинські гаївки, багаті своїми варіантами, серед яких мотиви приходу весни (40%), вегетаційні (12%), аграрні (18%), любовні (6%), шлюбні (6%), дівочої вроди (18%). Оцінюючи якісні та кількісні показники творів весняного фольклору регіону, зазначу, що переважають тексти про прихід весни (20% веснянок та 40% гаївок) та з любовними й шлюбними мотивами (32% веснянок і 12% гаївок).

Більшість мотивів творів весняного циклу мають тематичне забарвлення, адже місце мотиву в структурі твору зумовлює його семантику, а тільки окремі тексти висвітлюють особливості функціону-вання. Це спричинено тим, що, будучи найменшою структурною одиницею, мотив може збагачувати твір своїм розмаїттям (йдеться про функціонування кількох мотивів) та новим семантичним забарвленням. Побутуючи в різних жанрах, один і той же мотив щоразу набуває іншого смислового навантаження. Тому закономірно, що веснянки та гаївки Західної Волині часто містять однойменні мотиви, зокрема любовні, шлюбні, зустрічі весни, а також вегетаційні й аграрні.

Отже, попри свою різноманітність і багатство мотивів весняний фольклор Західної Волині має чітку жанрову структуру, що дає підстави говорити про його автентичний, а подекуди й архаїчний характер, живе побутування та досить високий рівень збереження.

1.2. Структурна й семантична своєрідність творів весняного циклу

Унаслідок гармонійного переплетення календарних обрядів зі щоденним побутом наших предків у календарній обрядовості загалом й весняному циклі зокрема пріоритетними були сімейні та родові відносини, про що свідчать любовні мотиви у веснянках і гаївках, “поклоніння” річному циклу з його головними перехідними моментами, поетичне відображення землеробських етапів тощо, що становили основу побутового та релігійного життя українців. Можна виокремити кілька пріоритетних аспектів відзначення весняних свят, які простежуються й у західноволинському фольклорі.

Прихід весни корегував повсякденну поведінку людини. Уже з перших днів відновлювався спів, кликали весну, що збігалося з появою “голосів” у природі. Весняні забави молоді розпочиналися з ритуалу закопування каші. Ядро обряду закликання весни, його квінтесенцію становлять невеликі за обсягом твори – пісні-заклички. Функціональна природа, структура, семантика цих творів спрямовані на закликання весни переважно у формі молитви до сонця, поетичних звернень до місяця й зірок і послідовно виявляють їхню магічну скерованість. Дбаючи про родючість своїх нив, волиняни зверталися про допомогу саме до сил природи. Трансформовані у веснянки-заклички, гаївки з мотивами приходу весни утворюють своєрідні ритуальні моделі. Серед таких творів – “Благослови, мати”, “Ой весно, весно, шо ти нам принесла”, “Ой весно, ти, весно”, “Ой-йой весна, гей красна”, “А вже весна, а вже красна”, “Володар”, “Воротар”, “Молода, молода”, “Подоляночка” тощо.

У весняних піснях поетично відтворено процес сільсько-господарських робіт, звучать мотиви турботи про майбутній добробут, побажання й замовляння врожаю. Тому у святкових весняних обрядодіях великого значення люди надавали метеорологічним прикметам й аграрній ворожбі. Закономірно, що у творах весняного циклу йдеться про господарське життя волинян. Це особливо яскраво виявляється у гаївках “Мак”, “Воробеєчку, шпачку, шпачку”, “Та горобчику, спадку, спадку”, “А горобчику-спадку”, юріївській пісні “На святого Юра” й інших, в яких нерідко імітуються ріст, цвітіння й дозрівання рослин тощо.

На тлі розвитку природи, її оновлення, розквіту фольклорні твори змальовують еволюцію стосунків між юнаками та дівчатами. Йдеться про унікальну здатність календарно-обрядових пісень весняного циклу опосередковано відображати й почуття молоді. Саме в цих творах відображено зародження симпатій, побачення, відверту розповідь про кохання конкретної пари, роздуми над вибором, очікування швидкого одруження, сум за дівуванням тощо.

Любовна, шлюбна й еротична тематика весняних творів втілює ідею родинного щастя. Оскільки створення сім’ї – кульмінаційний момент у житті людини, то закономірно, що поширеним був мотив вибору пари, а відтак і побажання швидкого шлюбу та щасливого подружнього життя. Цей аспект відображено в текстах “Питалася мати в дочки”, “Ой зацвіли фіялочки”, “На дзвіниці дзвони дзвонять” тощо.

Усі обрядодії, спрямовані на влаштування особистого життя, пошуку пари, щасливої долі, були “театром на екрані зелені, свіжого воздуха, серед гумору і молоденького віднову життя. Все зло і добро, хиби і добрі прикмети населення громади було виставлене під публичну критику не їдку, а жартобливу” (М. Миханько).

Західноволинські фольклорні матеріали містять також релікти культу предків у весняному циклі, виражені вшануванням мертвих у часі Великодніх свят, про що, зокрема, йдеться в гаївці “Коструб”.

Окреслення основних принципів календарно-обрядового комплексу весняного періоду допомагає визначити базові засади первісного мис-лення наших предків. Матеріал про те, наскільки повно відображені релікти рецепції навколишнього світу архаїчною спільнотою в сучасній усній народній словесності волинян, може стати основою реконструкції, а відтак збереження й популяризації автентичного фольклорного коду.

Фольклорні матеріали Західної Волині дозволяють констатувати, що регіональні особливості виразно відображені не лише в структурі творів, а й їх семантичному наповненні та колоритній діалектній специфіці.

У другому розділі дисертації “Літній цикл календарно-обрядового фольклору”, який складається з двох підрозділів, розглянуто жанрово-тематичні особливості календарно-обрядових творів літнього циклу, зроблено спробу реконструкції семантики архаїчних обрядодій, окреслено їхню регіональну специфіку.

2.1. Літній фольклор у контексті жанрово-тематичного вивчення

На сучасному етапі дослідження реліктових обрядів і пісень на кшталт русальних можливе лише в ареалах їх поширення й активного побутування. Таким є передусім Полісся, де ці обряди збереглися досить добре. У той же час згадки про існування русалок і зразки русальних пісень трапляються й на території Західної Волині, а зокрема Горо-хівщині. Єдиний запис русальної пісні “Сиділа русалка на білій березі” зроблено від мешканки с. Смолява Горохівського р-ну П. Ф. Трикуш (1914 р. н.). Зрозуміло, що незначна кількість таких творів не може відображати їхню регіональну специфіку, проте побутування демо-нологічних оповідань про існування русалок, зокрема у с. Ржищів, свідчить про поширення русального культу й за межами поліської зони.

До жанрів літнього циклу належать також петрівчані пісні (петрівки), що традиційно виконувались у часі петрівчаного посту та християнських свят Петра й Павла, а також косарські й гребовицькі, пов’язані з косінням, сушенням, згрібанням і стогуванням сіна. У цих творах провідними є мотиви молодості, кохання, прощання з дівуванням, очікування заручин і весіль. У петрівчаних піснях переважають мотиви часу, адже це період найкоротших ночей у році, а образи птахів, зокрема зозулі та солов’я, символізуючи літо, водночас сповіщають про його минущість та швидкий прихід осені. Серед волинських записів петрівчаних пісень є й твори з унікальним переплетенням шлюбних та аграрних мотивів зі згадками про зміну часу. Йдеться про записи “Ой коли ми петрівки дожидали”, “Та вже ячмінь колос викидає” від П. Трикуш зі с. Смолява, що свідчить про існування в селі архаїчних обрядових комплексів і пов’язаних з ними фольклорних творів.

Купальські свята Західної Волині представлено шістьма текстами купальських пісень в обрядовому контексті. Незважаючи на те, що на більшій частині обстеженої території (села Цегів, Бережанка, Мирків, Охлопів Горохівського р-ну, Грицеволя, Бебехи Радехівського р-ну, Заячиці, Привітне, Конюхи Локачинського р-ну) свято Купала не відзначали, в селах Бужани, Ржищів, Смолява Горохівського р-ну до середини ХХ ст. існувала колоритна купальська традиція з автентичними обрядами та піснями.

У фольклорній пам’яті волинян найвиразніше закарбувались жнивні обряди й жниварські пісні, що зумовлено страхом втрати врожаю, якщо не буде додержано звичаєвих норм, пов’язаних з його збиранням.

Жниварські пісні відзначаються багатою тематикою, розмаїттям оригінальних мотивів, художньою фактурою. Щоб уніфікувати палітру мотивів, їх систематизовано в групи. Таким чином, виділяються величальні й обрядові мотиви, які відображають головні етапи жнив, обов’язкові атрибути на кшталт плетення обрядового вінка, частування женців під час святкування обжинків. Іншу групу становлять трудові мотиви, які абсорбували процес важкої праці, її стимулювання, плату за виконану роботу. Окремо варто розглядати шлюбні мотиви, що переплітаються з мотивом допомоги святих. У жниварських піснях нерідко йдеться про різні аспекти родинно-побутового життя, зокрема стосунки чоловіка й дружини, невістки й свекрухи. Такі напливові жниварські твори переважно містять уже баладні мотиви та є ліричними.

Як засвідчують зафіксовані фольклорні матеріали, повсякденне життя селян, їхні переживання відтворювались на фоні волинської природи. Звідси й поява пейзажних мотивів, що пронизують увесь комплекс календарно-обрядових творів літнього циклу. Аналіз жниварських пісень краю показав, що переважають величальні (35%) та трудові (31%) мотиви, 14% займають обрядові, 9% шлюбні, дещо менше – жартівливі (7%). Пейзажні й баладні мотиви складають по 2%.

Фольклорний матеріал Західної Волині свідчить про те, що вся обрядова поезія, зокрема календарна, містить весільні, любовні, хліборобські, величальні й військові мотиви, взаємозв’язок яких частково пояснює дифузію жанрів та їх міграцію. Тому, незважаючи на спроби диференціації творів літнього циклу, актуальною залишається потреба в так званих класифікаційних парадигмах жанрів і мотивів, які б відображали сучасний та історичний моменти функціонування фольклору, зокрема з огляду на його регіональну специфіку.

2.2. Семантика ключових обрядів та їх народнопоетичного наповнення (поетика, архаїка)

Визначення часу початку літніх свят є дискусійним, оскільки межа закінчення весни й початку літа в природі практично відсутня. На Горохівщині останнім весняним святом було Вознесіння (Знесіння), адже відтоді вже не виконували веснянок. Відтак, початком літа вважалися Зелені свята, знані у християнській традиції як Трійця чи Зішестя Святого Духа. Тиждень Зелених свят подекуди називався русальним, а розпо-чинався у Зелену або Клечальну неділю.

Винятковим для Західної Волині було виконання русальних пісень у часі Зелених свят, хоча, як свідчать фольклорні матеріали з цього регіону, народні уявлення теперішніх волинян про русалок були не дуже виразними. Тому народнопоетичні твори про цих істот у зазначеному ареалі трапляються рідко.

Кульмінаційним моментом календарної обрядовості літнього циклу було свято Івана Купала, яке своїми витоками сягає язичницьких часів. Своєю загадковістю й містичністю воно привертало увагу багатьох дослідників, які намагалися розшифрувати його семантику, пояснити специфіку й простежити генезу.

З поворотом сонця на літо закінчувалися вегетаційні обряди, а пріоритетним ставав охоронний аспект, що передбачало забезпечення захисту врожаю від стихійних лих. Тому всі дії хлібороба спрямовувались на задобрення сил природи й на те, щоб не образити вищих сил. Такі сакральні дії М. Грушевський називав “маніфестацією культу негативного”.

Емоційний стан хлібороба, основні етапи польових робіт, їх обрядові атрибути поетично відображено в одному з найбільших календарно-обрядових комплексів Західної Волині – жниварських піснях. Значне побутування цих творів свідчить про їхню актуальність та регіональне поширення. У жниварських піснях переважно йдеться про працьовитість та вміння волинян якісно й швидко закінчити роботу, бути вдячним вищим силам за допомогу.

Наступний етап народного календаря стосувався вже свят урожаю: освячення зілля, колосся, плодів, жертвоприношення залишків зернових на ниві. З особливою гордістю й вдячністю відзначались обжинкові обряди, які полягали в урочистому внесенні обрядових атрибутів, зокрема снопа й вінків у дім господаря, а подекуди, як-от у с. Скриголово Горохівського р-ну, й обов’язковий танець навколо снопа (“За руки брались кулу того снупа. Чванились. Хвалили всьо: і снупа, жинців, гусподара”), а також ритуальна трапеза.

Незважаючи на те, що колись багата й динамічна літня обрядовість сьогодні значною мірою втратила свій первісний вигляд, волиняни все ж зберегли дещо модифікований, але водночас по-справжньому цікавий комплекс календарної обрядовості цього періоду, колоритний і самобутній з огляду на регіональну специфіку.

Третій розділ “Календарно-обрядовий фольклор зимового цик-лу” присвячений дослідженню жанрових особливостей і розмаїття мотивів, своєрідності фольклорної драми (“Вертепу”, “Кози”, “Маланки”) та обрядів зимово-весняного порубіжжя.

3.1. Жанри та мотиви народнопоетичних творів зимового циклу

Багато архаїчних, а відтак й автентичних елементів законсервували саме календарно-обрядові твори зимового циклу, які неодноразово були об’єктом уваги фольклористів. Це закономірно, бо, зазнавши складних еволюційних процесів і сконденсувавши відгомони кількох епох, жанри зимового фольклору стали раритетними свідками колоритного історичного буття наших предків.

З огляду на складність проблеми дефініції й жанрової диференціації календарно-обрядової поезії зимового циклу варто проаналізувати її зміст. Оскільки дискусійною є й термінологія на позначення таких фольклорних жанрів, то актуальним залишається визначення регіональної специфіки змісту понять “коляда”, “колядка”, “щедрівка”.

У фольклористиці виразними є дві основні тенденції в питаннях диференціації календарно-обрядових творів зимового циклу. Перша передбачає розмежування колядок, коляд і щедрівок (М. Костомаров,  Я. Головацький, П. Чубинський, Б. Грінченко, І. Франко, Ф. Колесса,  І. Денисюк, О. Чебанюк), друга пропонує розгляд їхніх номінативів як синонімів, а відтак жанрову уніфікацію (З. Доленга-Ходаковський,  О. Потебня, М. Коробка, В. Гнатюк, Олена Пчілка, О. Дей). Більш науково виваженими, на нашу думку, є аргументи вчених, які додержуються першої з цих концепцій. Очевидно, у разі виявлення жанрових ознак фольклорних творів зимового обрядового циклу необхідним є застосування комплексного підходу, себто врахування часу виконання, структури вірша, місця твору в обряді, його змісту, поетичної форми та образної специфіки.

На теренах Західної Волині зафіксовано зразки таких жанрів зимового фольклору: а) колядки, б) коляди, в) щедрівки, г) віншівки, д)“неолітування”, е) посівалки, є) “кугутання”, а також пісні на св. Андрія, при водінні “Маланки”, святкуванні “Колодки”, що дає підстави для виділення їх в окремі жанри власне цього краю.

Найбільшою популярністю користуються колядки, що складають 43% від загальної кількості записаних народнопоетичних творів зимового періоду, 28% – коляди, 15% – щедрівки, 14% становлять віншівки, “неолітування”, посівалки, “кугутання”. Їхня ритмомелодична структура представлена моделями: колядки – (5+5); (5+5) R(4+5); (5+5) R(4+4); (6+6) тощо, коляди – (6+6), (5+5), (5+4); щедрівки – (4+4); віншівки – (5+5), (6+6); “неолітування” – (6+6); посівалки – (4+4), (5+5); “кугутання” – (4+3).

Унікальним явищем, характерним для західноволинського ареалу, є звичай “кугутання”, який відомий в усіх трьох досліджуваних районах, зокрема селах Привітне Локачинського р-ну, Скриголово, Бережанка, Сенквичівка Горохівського р-ну Волинської обл., Грицеволя Радехів-ського р-ну Львівської області. Ці твори виконували хлопці напередодні Нового року. Звичай “кугутання” респонденти визначають як аналог щедрування.

Основою календарно-обрядових творів зимового циклу є поетичне декларування морально-етичного ідеалу дівчини й парубка, величання господаря й усієї його родини. На відміну від інших циклів, зимовий обрядовий фольклорний комплекс поряд з аграрно-господарськими, матримоніальними й величальними мотивами містить один із найархаїчніших пластів відгомону світоглядних уявлень наших предків – основні принципи світорозуміння й світосприйняття, що охоплюють власне українські вірування й культи. Отже, в західноволинських творах зимового циклу переважають величальні, міфологічні, шлюбні, любовні, еротичні, аграрні, християнські, жартівливі мотиви. Зафіксовано окремі тексти з мотивом продажу коня та відображенням історичних подій, зокрема діяльність УПА.

3.2. Фольклорна драма зимового циклу: “Вертеп”, “Коза” та “Маланка”. Архаїчні обряди зимово-весняного порубіжжя

Дискретність у вивченні феномену фольклорної драми зумовлена специфікою її побутування, адже етнографічні матеріали ХІХ–ХХ ст. свідчать про те, що традиційні різдвяно-новорічні свята українців є складним переплетенням різноманітних звичаїв, вірувань, уявлень. Йдеться про колядування й щедрування, а також святкові обходи з “Вертепом”, “Козою” та “Маланкою”. Згадані обрядодійства й словесно-музичні твори, що їх супроводжують, характеризуються урочистим наст-роєм, містять відгомони язичницьких і ранньохристиянських часів.

Драматичний репертуар новорічних і різдвяних свят складають ігри й обряди з масками, що ґрунтуються на дохристиянських уявленнях, та різдвяні інсценівки на євангельську тему, зокрема “Вертеп”. Подальше розгортання вертепного сюжету нагадує драматичне дійство, що виконувалось у часі новорічних свят і відоме як “Коза”. Чому воно з’єдналося з вертепною драмою – невідомо. Як засвідчує емпіричний матеріал, характерним для календарно-обрядової поезії волинян є явище контамінації, тобто прагнення зберегти той чи інший фольклорний твір, увівши його до іншого, більш популярного.

Аналіз давніх мотивів та елементів українського обрядового дійства “Кози” не залишає сумнівів у його первісному ритуальному значенні, оскільки незважаючи на пізніші нашарування, обряд зберіг відбиток глибокої архаїчності. До прийняття християнства “Коза” входила, очевидно, до системи міфологічних уявлень і язичницьких молитов, пов’язаних із початком весняного нового року. У цьому дійстві яскраво виражено культ фертильності: родючості зернових, плодючості худоби і людини. На сьогодні звичай “водити козу” побутує в значно трансформованому, осучасненому вигляді, а його основною функцією стала розважальна.

Текст народної драми “Коза”, записаний у с. Жабче Горохівського району, сконденсував і специфічні регіональні елементи. Так, поява персонажів дійства супроводжується словами: “Ой ми бігли із Жабча по слідах козячих” чи “Сіли в Шкліні ми спочити, бо вже ноги в нас підбиті”. Топоніми досліджуваної території на зразок “Жабче”, “Шклинь”, уведені в контекст “Кози”, свідчать про автентичність фольклорної драми, що й досі побутує на Горохівщині. Попри новітні впливи, численні нашарування, зміну акцентів усе ж можна говорити про виразні архаїчні риси обрядодійства.

У західноволинському ареалі, окрім “Вертепу” та “Кози”, відомими були й інші форми так званого обрядового рядження. Так, у вечір під старий Новий рік, тобто 13 січня, який на Волині називали “багатим”, ходили “діди”, “перебиранці”, “козярі”.

Маргінальним періодом між зимовим і весняним циклами були архаїчні звичаї та обряди, пов’язані з завершенням Різдвяних та Новорічних свят. Серед них проводи зими й зустрічі весни, одним з етапів яких було святкування Колодки, яка у своєму західноволинському побутуванні постає як складний фольклорно-етнографічний комплекс, поширений фактично на всій досліджуваній території.

Будучи полісемантичною, лексема “колодка” проектувала багато-значність і в обрядовий контекст. Це спричинило вживання слова у значенні замка, яким “замикали” М’ясниці, період весіль, розваг, пісень, танців, ніби чіпляючи на всьому колодки (засуви) на цілий піст, приказуючи: “Зачиняєм на кулодку”. Відтак “замок” символізував завершення періоду Різдвяних свят та всіх веселощів і забав, що їх супроводжували. Інше значення слова “колодка” – дерев’яне “поліно”, яке з часом замінили на “кулюрову лєнту”. Завдання “колодки” полягало у стимулюванні бажання одружитися цього року, щоб не бути висміяним на наступну Колодку. Цікавим і самобутнім звичаєм на теренах Західної Волині було представлення батьками своїх дітей, що були “на порі”. У делікатній, а подекуди й жартівливій формі відбувалася так звана “ярмарка молодих”.

“Колодками” або “колодами” називали також порізане на великі частини дерево, а тому “біля хатив, де лижали кулоди”, збиралася молодь. Вона веселилась, жартувала, танцювала. Саме тут уже навесні, а потім і влітку відбувалися “східщини”.

Ще одним важливим аспектом у часі забав на Колодку була традиційна діяльність “народної школи”. У формі забави й жарту старші жінки передавали свій досвід молодшим, готуючи дівчат до подружнього життя, ділилися рецептами приготування обрядових страв тощо.

Усі перехідні й культові моменти зимового обрядового циклу:  св. Андрія, св. Варвари, народження нового сонця на Коляду, початок нового року на св. Василя супроводжувалися системою ворожінь. Визначальними залишаються магічні дії, спрямовані на поліпшення добробуту кожної родини.

Незважаючи на плинність часу, що спричинив значні, а подекуди й безповоротні зміни в фольклорній традиції волинян, усе ж вдалося зафіксувати цінні автентичні народнопоетичні тексти, які своїми витоками сягають архаїчних часів. У зимовому циклі особливо яскраво відображено тісний зв’язок обрядового контексту із синкретичними дійствами, наскрізь пронизаними сакральним змістом і магією.