Карась А.Я. Ріст і плодоношення яблуні залежно від способів передсадивної підготовки дерново-слабопідзолистого піщаного грунту Полісся України

summary

СТАН ВИВЧЕННЯ ПИТАННЯ (огляд літератури)

Ріст кореневої системи та надземної частини дерев яблуні залежить від властивостей ґрунту, особливо піщаного, про що переконливо свідчать літературні джерела.

Піщані ґрунти характеризуються низьким рівнем родючості, мінімальною ємністю поглинання і водоутримуючою здатністю, а також не достатнім вмістом води та поживних елементів. Одним із визначальних факторів їх придатності під сільськогосподарські культури є величина піщаних відкладів та глибина і характер підстилаючої породи.

Вивченням різних шляхів підвищення продуктивності піщаних ґрунтів під сільськогосподарські культури в тому числі і плодові займалися ряд вчених та дослідників: А.Г. Дояренко, В.І. Майдебура, О.Д. Чиж, І.І. Середа, І.В. Завгородній, В.О. Стрельніков, В.В.Мельничук, які вивчали зв’язок між швидкістю фільтрації і родючістю піщаних ґрунтів та ін. процеси. А.Е. Іванов, М.М. Дрюченко встановили, що причиною несприятливих фізичних властивостей піщаних ґрунтів є їх висока щільність складення. Є.Г. Бісті, А.С. Дев’ятов, С.Ф. Неговелов вивчали вплив аерації на ріст плодових культур. М.С. Авдонін, Н.А. Колосова, Г.П. Рилов,             У. Чендлер, В.І. Майдебура, І.І. Середа працювали над впливом реакції ґрунтового розчину на умови росту плодових та ін. сільськогосподарських культур.

Аналіз літературних джерел свідчить про необхідність подальших досліджень по застосуванню різних способів передсадивного окультурення піщаного ґрунту перед закладенням плодових насаджень та визначенню найбільш ефективного технологічного прийому передсадивного окультурення таких ґрунтів в умовах Полісся України.

 

УМОВИ, ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження  виконано в 1992-2002 рр. у формі польового досліду, закладеного весною 1985 року в ДГ “Дмитрівка” Інституту садівництва УААН (зона Полісся України) однорічними саджанцями яблуні сортів Рубінове Дуки та Спартан, щепленими на насінній підщепі.

Клімат  району помірно-континентальний, вологий і теплий. Середня температура повітря за рік у період досліджень становила 7,0, максимальна - плюс 32,3-36,9, а мінімальна  -35,9⁰  С, річна сума опадів – 526,4–838,7 мм, при середньому багаторічному 636,0 мм, а  за  період  вегетації – відповідно  323,4–562,2 і 406,0 мм.

Ґрунт дослідної ділянки дерново-слабопідзолистий піщаний, на час закладання досліду  характеризувався низьким вмістом фізичної глини та гумусу - відповідно 3,14 і 0,49 %, низькою забезпеченістю рухомими формами фосфору, обмінного калію та лужногідролізованого азоту у метровому шарі (відповідно 3,1-3,3; 2,7-2,9 та 1,0-1,5 мг на 100 г ґрунту), рН становив 5,4–5,5. Глибина піщаного шару складала  3 м. Підстилаюча порода – легкосуглинкова морена.

У кожному варіанті по 27 дерев, розміщених на ділянках з передсадивною корінною меліорацією дерново-слабопідзолистого піщаного ґрунту шляхом внесення мергелю і торфу в кореневмісний шар локально, траншейним та плантажним способами. Схема садіння 6 х 4 м. Форма крони – розріджено-ярусна. Повторність досліду трьохразова. Просторове розміщення ділянок – рендомізоване.

Схема передсадивної підготовки ґрунту  включала внесення меліорантів такими варіантами:

- 80 т/га торфокомпосту під оранку на глибину 22 см   (контроль);

- 150 т/га  торфу в ями розміром 1,2 х 0,8 м;

- 1000 т/га мергелю і 300 т/га торфу у траншеї розміром 2,5 х 0,8 м (пошарово);

- 1000 т/га  мергелю у траншею прошарком  і 150 т/га   торфу в ями;

- 1000 т/га мергелю і 300 т/га торфу під плантажну оранку (суцільно);

- 1000 т/га мергелю і 300 т/га торфу під плантажну оранку (стрічковий спосіб - 1/2суцільного, на місце майбутніх рядів).

Передсадивну підготовку ґрунту проводили механізовано. Ями діаметром 120 і глибиною 80 см копали буром ЯПГ-120, траншеї шириною 2,5 м і глибиною 80 см, по лінії майбутніх рядів – землерийною машиною ПЗМ-2.

Ґрунт утримували під чорним паром протягом вегетаційного періоду.

Мінеральні добрива вносили щорічно під культивацію, згідно з “Методичними рекомендаціями по удобренню садів, ягідників і плодових розсадників в Українській РСР” (Київ, 1982).

Захист дерев від шкідників і хвороб проводили відповідно до рекомендацій, розроблених відділом захисту рослин ІС УААН, для цієї зони плодівництва.

Методика досліджень. Аналітичні дослідження в пробах ґрунту й листя виконували відповідно до “Агрохимические методы исследований” (під редакцією А.В. Соколова, 1975). Вміст нітратного азоту визначали фотоколориметрично, амонійного – фотоколориметрично з реактивом Неслера (Ягодін Б.А., 1987), лужногідролізованого азоту – методом Корнфілда, рухомі елементи фосфору та обмінного калію – один раз за вегетацію (в серпні) за Гінзбургом-Артамоновою. В листках пігменти визначали спектрофотометричним методом за Х.Н. Починком (1983), зв’язану і міцно-зв’язану воду в листках – за М.Д.Кушніренком (1959). Вимір сонячної радіації проводили головками універсального піранометра М – 30 М, які закріплювались до легкої дюралевої штанги. Датчики підключались на стрілочний гальванометр типу ГСА – 1 М.

Гранулометричний склад ґрунту визначали пірофосфатним методом, його об’ємну масу – використовуючи прилад Качинського, питому – пікнометричним, вологість ґрунту і в’янення - термогравіметричним методами, гранично-польову вологоємкість – методом заливання квадратів (1 х 1 м). Біологічну активність ґрунту встановлювали за методиками Й. Сеги (1983).

Кореневу систему вивчали методом “моноліту” за Б.А. Колесніковим (1962).

Фенологічні спостереження виконували згідно з методичними рекомендаціями Уманського с.-г. інституту за редакцією Г.К. Карпенчука та О.В. Мельника (1987).

Структуру, баланс і накопичення фітомаси в насадженнях визначали за методикою А.Є. Родіна, Н.П. Ремезова, Н.І. Базилевича (1968); Л.А. Гришиної,   Е.М. Самойлової (1971), вміст сухих речовин – арбітражним методом, урожайність – шляхом зважування плодів з кожного облікового дерева, а їх товарність визначали в кожній повторності досліду за ГОСТом 21122 – 75. Середню масу плоду визначали зважування 100 плодів, взятих навмання з кожного облікового дерева, періодичність плодоношення – за формулою Сакса (методика Р.П. Кудрявця 1987). Для визначення  лежкості брали яблука, придатні для зберігання при досягненні ними знімальної стиглості. Плоди зберігали при температурі + 2⁰ С і відносній вологості повітря 90–95 %.

Перед зберіганням, в середині і в кінці його відбирали зразки яблук для хімічного аналізу і визначали вміст в них сухих речовин термогравіметричним методом, сухих розчинних речовин – на рефрактометрі, цукрів (загальний) – колориметричним методом за В.Л. Вознесенським, загальну кислотність – об’ємним методом (титруванням 0,1 - нормальним розчином лугу NаОН).

Економічну ефективність обчислювали за фактичними витратами та виручкою; енергетичну – на основі витрат праці, енергетичних еквівалентів використання засобів виробництва та одержаної продукції за методикою Інституту садівництва УААН (1992, 2002 рр.).

Статистичну обробку результатів досліджень проводили методом дисперсійного аналізу за Б.А. Доспеховим (1979) з використанням математичної статистики на ПЕОМ.