Кіпенко Михайло Федорович Моніторинг як інструмент публічного управління реформуванням житлово-комунального господарства

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено стан її наукової
розробленості, установлено зв’язок роботи з науковими планами та
програмами; розкрито мету, завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження,
наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено
інформацію щодо їх упровадження, апробації, публікацій, структури та обсягу
дисертації.
У першому розділі – “Науково-методичні засади моніторингу житлово-
комунального господарства” – базуючись на огляді наукових джерел,
визначено теоретичні засади моніторингу ЖКГ та процесу його здійснення,
співвіднесено моніторинг та оцінювання в галузі житлово-комунального
господарства.
6
Виявлено, що реформування ЖКГ вимагає забезпечення суб’єктів
публічного управління своєчасною та якісною інформацією про суспільні
процеси, що відбуваються в галузі, наслідки здійснюваних у галузі реформ і
реалізованих програм чи проектів. У зв’язку з цим доведено необхідність
здійснення моніторингу ЖКГ, що дасть можливість своєчасно оцінювати
ефективність і результативність здійснюваних у галузі реформ, виявляти
причини недоліків і прорахунків у процесі реалізації програм чи проектів,
приймати результативні управлінські рішення щодо розвитку означеної галузі.
Ґрунтовний аналіз наукових джерел із досліджуваного питання засвідчив,
що вже тривалий час значна увага вітчизняних і зарубіжних науковців,
практиків приділяється дослідженню моніторингу в різноманітних галузях
життєдіяльності суспільства. Проте проблема формування моніторингу як
інструменту публічного управління реформуванням ЖКГ України у вітчизняній
науці є малодослідженою.
Узагальнення наукового доробку вітчизняних і зарубіжних учених щодо
моніторингу дали підстави доповнити понятійно-категорійний апарат науки
державного управління дефініцією “моніторинг житлово-комунального
господарства”.
На підставі аналізу праць вітчизняних науковців здійснено класифікацію
видів моніторингу ЖКГ залежно від: методології, цілей, рівня проведення,
завдань, суб’єкта проведення, періодичності.
Визначено, що до основних завдань моніторингу в галузі ЖКГ належать:
виявлення наслідків реалізації реформ у галузі ЖКГ та оцінка їх масштабів;
аналіз відповідності програм і проектів у галузі ЖКГ напрямам державної
політики в означеній галузі; оцінка ефективності окремих програм і проектів,
відслідковування змін, проблем та недоліків під час їх реалізації; виявлення
необхідності коригування управлінських рішень, програм чи проектів та
визначення подальших напрямів реформування галузі.
Охарактеризовано основні функції моніторингу, які диференційовано таким
чином: спостереження, інформування, оцінювання, попередження,
стимулювання дії та контроль.
Доповнено систему загальновизнаних принципів моніторингу групою
таких принципів моніторингу ЖКГ, як: обґрунтованість показників,
регулярність, професіоналізм суб’єктів, інформаційна відкритість. У зв’язку з
цим до принципів моніторингу ЖКГ віднесено: системність (наявність
суб’єкта, об’єкта моніторингу та обов’язково зворотного зв’язку);
цілеспрямованість (комплекс процедур моніторингу має реалізовуватися в
певній логічній послідовності та бути спрямованим на досягнення поставлених
цілей та виконання функцій моніторингу, а також на максимальне задоволення
потреб користувачів результатами моніторингу); гнучкість (можливість
адаптації обраних для здійснення моніторингу показників залежно від зміни
умов діяльності); достовірність (використання для моніторингу лише правдивої
інформації, яку можна було б легко перевірити та яка має нейтральний
характер); оптимальність (використання в процесі моніторингу мінімальної
кількості показників, що не перебувають у функціональній залежності один від
7
одного та охоплюють максимально доступний масив інформативних даних, що
дадуть можливість не проігнорувати важливу інформацію та забезпечать
досягнення цілей моніторингу); обґрунтованість показників (вибір таких
показників, які повною мірою характеризуватимуть досліджуваний об’єкт
моніторингу); регулярність (періодичне збирання даних відповідно до
регламентованого графіка, який узгоджується із користувачем та не може бути
порушений без його санкцій); оперативність (своєчасне доведення результатів
досліджень до відповідних суб’єктів публічного управління, громадськості чи
інших зацікавлених осіб); професіоналізм суб’єктів (залучення до проведення
моніторингу осіб, які володіють аналітичними здібностями); інформаційну
відкритість (доступність результатів проведених досліджень і спостережень для
керівників, підприємців, політиків, громадськості).
Виявлено різноманітність підходів науковців до визначення етапів
моніторингу та вжитих заходів на кожному з цих етапів. На підставі аналізу цих
підходів визначено чотири етапи моніторингу ЖКГ: підготовка моніторингу,
збирання інформації, аналіз, використання результатів. На першому етапі
обґрунтовується необхідність проведення моніторингу, визначаються його цілі
та завдання, об’єкти, очікувані результати, критерії, показники для проведення
моніторингу тощо. На другому етапі відбувається збирання інформації, яке
може здійснюватися в досить різноманітних формах: від опитувань, розсилки та
збирання анкет до широкомасштабних досліджень із застосуванням системи
показників. Третій етап передбачає обробку, аналіз та порівняння отриманих
даних, співвіднесення очікуваних результатів порівняно з отриманими,
узагальнення результатів. Четвертий етап – це використання отриманих у
результаті моніторингу узагальнених аналітичних даних у процесі прийняття
управлінських рішень щодо реформування галузі ЖКГ, їх реалізації чи
коригування, а також оприлюднення результатів моніторингу.
У другому розділі – “Аналіз сучасного стану моніторингу житлово-
комунального господарства” – проаналізовано вітчизняне інформаційно-
аналітичне, організаційне та технічне забезпечення моніторингу ЖКГ, визначено
роль моніторингу в процесі публічного управління реформуванням ЖКГ
України, досліджено світовий досвід здійснення моніторингу в галузі ЖКГ.
Проведений аналіз засвідчив, що житлово-комунальне господарство – це
галузь діяльності, яка потребує вагомих інвестиційних вкладень, зачіпає
інтереси безлічі зацікавлених осіб, у якій яскраво виражена соціальна
спрямованість. При цьому трансформаційні перетворення, що сьогодні
спостерігаються в економіці, справляють значний вплив на житлово-
комунальне господарство, у зв’язку з чим відбувається реформування системи
управління галуззю.
Ураховуючи визнану Стратегією сталого розвитку “Україна – 2020”
пріоритетність здійснення реформ у галузі ЖКГ, обґрунтовано, що за таких
обставин однією з найважливіших умов публічного управління реформуванням
ЖКГ є повна, достовірна й своєчасна інформація про фінансово-економічний
стан підприємств галузі, про всі процеси, що відбуваються в означеній галузі та
8
впливають на функціонування житлово-комунальних підприємств і якість
життя населення.
Аналіз вітчизняного інформаційно-аналітичного забезпечення галузі ЖКГ
засвідчив, що значення моніторингу насамперед полягає в задоволенні
інформаційних потреб суб’єкта публічного управління реформуванням ЖКГ,
що дає змогу правильно визначати напрями та цілі реформування, виявляти
наслідки здійснюваних в означеній галузі реформ на функціонування житлово-
комунальних підприємств і якість життя населення, прогнозувати вплив реформ
на подальший розвиток галузі. Отримана в результаті моніторингу аналітична
інформація є підставою для прийняття на загальнодержавному рівні
управлінських рішень щодо реформування житлово-комунальної галузі.
Визначено основні напрями реформування ЖКГ: демонополізація житлово-
комунального господарства, розвиток конкурентного середовища на ринку
житлово-комунальних послуг; удосконалення системи фінансування галузі та
залучення приватних інвестицій; технічне переоснащення галузі, зниження
енергоємності виробництва, підвищення енергоефективності будинків, створення
стимулів та умов для переходу економіки на раціональне використання та
економне витрачання енергоресурсів; забезпечення беззбитковості
функціонування житлово-комунальних підприємств та встановлення економічно
обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги.
Установлено, що існуюча система моніторингу стану підприємств ЖКГ не
дає змоги забезпечувати суб’єктів публічного управління, які приймають
рішення про інституційні перетворення в житлово-комунальній галузі,
об’єктивною, повною, своєчасною і достовірною інформацією про стан галузі.
Виявлено основні аспекти проблематики формування та впровадження
моніторингу ЖКГ. Зокрема: правові (створення правових основ моніторингу
ЖКГ); інформаційні (виявлення інформаційних потреб суб’єктів публічного
управління реформуванням галузі та вирішення інформаційних питань
функціонування моніторингу); організаційно-економічні (організація та
визначення джерел фінансування моніторингу з метою забезпечення умов для
ефективного задоволення виявлених інформаційних потреб суб’єктів публічного
управління); техніко-технологічні (визначення технічних питань функціонування
моніторингу та засобів, за допомогою яких він буде здійснюватися); кадрові
(підбір професійних кадрів для здійснення моніторингу).
У результаті аналітичного огляду зарубіжного досвіду з моніторингової
діяльності виявлено такі особливості: успішне використання моніторингу на
державному та регіональному рівнях у всіх сферах політики впродовж
тривалого періоду в таких розвинених країнах світу, як Великобританія,
Фінляндія, Канада, Австралія, Литва, Швеція; моніторинг розглядається як
постійний процес збирання інформації, як засіб зіставлення конкретних цілей
програми з показниками їх досягнення; моніторинг використовується для
оцінки наслідків політики, що проводиться, виявлення ускладнень, визначення
проблем та підготовки рекомендацій щодо їх усунення; моніторинг
здійснюється з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних
технологій; створення баз даних як на центральному, так і на регіональному
9
рівнях з можливістю доступу до них державних установ; визначення системи
показників та системи оцінки результатів; передбачення посади експерта з
моніторингу, спеціального структурного підрозділу чи навіть окремої
організації (у вигляді незалежної науково-дослідницької групи); джерелами
фінансування моніторингу в основному є державні кошти; необхідна
інформація збирається на різних просторових й адміністративних рівнях.
Досвід розвинених країн засвідчив, що системи моніторингу гнучкі та
різноманітні, їх ефективність підтверджена практикою розвинених країн світу,
а методи є цілком реалізованими та необхідними в сучасних умовах і в Україні.
У третьому розділі – “Формування моніторингу як інструменту
публічного управління реформуванням житлово-комунального господарства
України” – розроблено модель моніторингу ЖКГ, обґрунтовано механізм
моніторингу ЖКГ, запропоновано формування системи показників як
інформаційного забезпечення моніторингу галузі, доведено необхідність
удосконалення моніторингу ЖКГ на основі впровадження автоматизованої
інформаційно-аналітичної системи.
Розроблена автором модель моніторингу ЖКГ (див. рис. 1) має сприяти
формуванню моніторингу як інструменту публічного управління реформуванням
галузі та покликана усунути недоліки функціонування чинної системи звітності
в галузі ЖКГ. У моделі моніторингу виділено чотири взаємопов’язаних блоки:
концептуальний (визначення напрямів моніторингу); цільовий (визначення
мети і завдань моніторингу); технологічний (визначення функцій, етапів,
показників і механізму моніторингу); результативний (висновок про досягнення
мети і завдань моніторингу).
Доведено, що система показників має враховувати відомості, які
характеризують наслідки здійснюваних у галузі реформ, отримані результати та
ступінь досягнення цілей, процеси, що відбуваються в галузі, фінансово-
економічний стан діяльності підприємств галузі, у зв’язку з чим ця система має
включати такі показники:
 фінансові (чистий дохід від реалізації житлово-комунальних послуг;
операційні, фінансові та інші доходи звичайної діяльності житлово-
комунальних підприємств; витрати звичайної діяльності; матеріальні витрати;
витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизаційні
відрахування; інші операційні витрати житлово-комунальних підприємств;
фінансові результати від звичайної діяльності; дебіторська та кредиторська
заборгованість житлово-комунальних підприємств; обсяги оплачених послуг;
суми податку на додану вартість та податку на прибуток тощо);
 техніко-економічні (обсяги вироблених та реалізованих житлово-
комунальних послуг; їх собівартість; розмір установлених тарифів на житлово-
комунальні послуги; вартість основних фондів; обсяги спожитих енергоносіїв у
натуральному вигляді під час виробництва послуг; обсяги енергоносіїв,
необхідних для виробництва умовної одиниці комунальної послуги; кількість та
проектна потужність водопровідних мереж та водопровідних очисних споруд;
кількість та проектна потужність насосних станцій; протяжність теплових і
парових мереж; кількість установлених приладів комерційного обліку; рівень
10
зносу основних фондів ЖКГ, що використовуються для надання послуг; частка
ветхого й аварійного житла в загальній площі багатоквартирного житлового
фонду; частка ветхих і аварійних водопровідно-каналізаційних мереж та
теплових мереж у загальній протяжності мереж);