Кириченко Ю.В. Кримінальна відповідальність за викрадення електричної або теплової енергії

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження та характеризується ступінь її наукової розробки, висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації.

Розділ 1. “Соціальна обумовленість виокремлення викрадення електричної або теплової енергії в самостійний склад злочину” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Загальна характеристика викрадення електричної та теплової енергії в Україні” аналізується сучасний стан злочинного використання цих видів енергії і робиться висновок, що це явище останніми роками набуло значного поширення в Україні та має тенденцію до стрімкого зростання. Також відзначено високий рівень латентності цих посягань, що пояснюється низкою причин, зокрема недосконалістю законодавчої регламентації відповідної кримінально-правової норми; недостатньою протидією органами внутрішніх справ таким злочинним проявам; недооцінкою суспільно небезпечних наслідків незаконного використання електричної або теплової енергії тощо.

Дослідивши комплекс причин та умов вчинення цього злочину, дисертант дійшов таких висновків. Основними причинами є різке погіршення матеріального та побутового становища населення, чому значною мірою сприяє спад суспільного виробництва та безробіття, а також соціальна нерівність членів суспільства та незахищеність його окремих верств.

Умовами, що сприяють поширенню незаконного використання електричної або теплової енергії, є вади сімейного та шкільного виховання; вплив безпосереднього мікросередовища, в якому перебуває особа, її оточення та безпосередні умови життя; відсутність належного контролю з боку відповідних служб енергопостачальних компаній; існування різноманітних недоліків в управлінській та організаційній діяльності в галузі електроенергетики; непрозорість складання тарифів за оплату електричної та теплової енергії; технічна незахищеність мереж постачання цих видів енергії та приладів обліку; незадовільна робота органів внутрішніх справ (необґрунтована відмова у порушенні кримінальних справ) та недостатній рівень протидії з їх боку цим злочинним проявам, у тому числі в частині їх профілактики.

У підрозділі 1.2. “Підстави виокремлення викрадення електричної або теплової енергії в самостійний склад злочину” досліджується відповідність введення на законодавчому рівні окремої кримінально-правової заборони принципам криміналізації, розробленим теорією кримінального права.

Дисертант доводить необхідність виокремлення незаконного використання електричної або теплової енергії в самостійний склад злочину, що зумовлено наявністю таких підстав: 1) значна ступінь суспільної небезпечності цього діяння; 2) негативна динаміка росту цих діянь; 3) необхідність кримінально-правового забезпечення конституційної гарантії недоторканності власності; 4) наявність причин та умов вчинення злочину, передбаченого ст. 188¹ КК України, які неможливо усунути без застосування кримінальної відповідальності.

На підставі аналізу соціально-психологічних і системно-правових принципів криміналізації, основних етапів розвитку історії вітчизняного кримінального права, чинного кримінального законодавства України та окремих зарубіжних країн дисертант дістав висновку, що виокремлення незаконного використання електричної або теплової енергії в Україні у самостійний склад злочину є в цілому соціально обумовленим рішенням. Виокремлення відповідного складу злочину з масиву злочинів проти власності здійснює позитивний вплив на протидію його вчиненню та сприяє утриманню його рівня в структурі злочинності в соціально-придатних межах.

При цьому законодавча реалізація цього рішення з погляду юридичної техніки виявилася невдалою через недоречне застосування поняття “викрадення” щодо незаконного використання зазначених видів енергії.

Розділ 2. “Склад викрадення електричної або теплової енергії як юридична підстава кримінальної відповідальності за його вчинення” має три підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Об’єктивні ознаки викрадення електричної або теплової енергії” розглянуто об’єкт, об’єктивну сторону та об’єктивні кваліфікуючі ознаки незаконного використання електричної або теплової енергії.

Спираючись на результати аналізу чинного законодавства України та узагальнюючи погляди фахівців щодо визначення понять “власність” і “право власності”, визначено, що родовим об’єктом групи злочинів, до якої належить так зване викрадення електричної та теплової енергії, є власність. При цьому доведено, що такий вид злочину посягає не на право власності, а на саму власність, її економічну субстанцію, тобто на реальний стан привласненості предмета, а не на юридичну оболонку “навколо” такого стану.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину визнано власність безпосереднього постачальника енергії або іншого суб’єкта, якому завдано майнової шкоди шляхом незаконного використання належної йому електричної або теплової енергії.

Предметом злочину, передбаченого ст. 188¹ КК України, є електрична та теплова енергія. Характеризуючи електричну та теплову енергію з фізичної точки зору, дисертант дійшов висновку, що вони, як і будь-які інші види енергії, не є річчю. Енергія – це не сама річ, а природна властивість речей. Соціальною ознакою електричної та теплової енергії є те, що вона не є річчю, проте визнається майном. В цьому проявляється соціально-економічне значення зазначеної субстанції. Однак з огляду на те, що майну притаманний певний режим правового регулювання (статус), воно має не лише соціально-економічну, але й юридичну природу, яка пізнається через юридичні ознаки майна. Повною мірою це стосується й названих видів енергії. Юридична ознака характеризує енергію як предмет злочину у трьох площинах: 1) не будучи річчю матеріального світу, енергія як властивість речей юридично визнається майном; 2) у складі злочину, передбаченого ст. 188¹ КК України, вона є чужою для злочинця; 3) вона має конкретного власника і юридично йому належить.

Відповідно до законодавчого визначення злочину, передбаченого ст. 188¹ КК України, його об’єктивна сторона полягає у викраденні електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов’язкове) або внаслідок умисного пошкодження приладів обліку чи у будь-який інший спосіб, якщо такими діями заподіяно значної шкоди. На підставі аналізу об’єктивних ознак складу викрадення електричної або теплової енергії дисертант дійшов висновку, що використання терміна “викрадення” у цій кримінально-правовій нормі є недоречним. Традиційно цей термін вживається при визначенні злочинного заволодіння речовим майном. Оскільки електрична та теплова енергія таким майном не визнається, незважаючи на те, що вона є предметом власності та товаром, викрасти її у традиційному кримінально-правовому розумінні цього злочинного діяння неможливо. Суспільно небезпечне діяння в структурі об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 188¹ КК України, необхідно визначати як незаконне використання електричної або теплової енергії. У примітці до ст. 188¹ КК України пропонується надати визначення незаконного використання електричної або теплової енергії як умисного протиправного споживання будь-яким способом електричної або теплової енергії з метою одержання вигоди. З огляду на це запропоновано уніфікувати термінологію в Законі України “Про електроенергетику” і Постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил користування електричною енергією для населення” та внести до них відповідні зміни.

Суспільно небезпечне діяння, що досліджується, фігурує не лише як ознака основного складу такого виду злочину. Один із його різновидів, а саме вчинення його повторно, є об’єктивною кваліфікуючою ознакою, передбаченою ч. 2 ст. 188¹ КК України, тобто вчинення двох або більше одиничних злочинів, передбачених ст. 188¹ КК України, в різний час незалежно від засудження особи за попередньо вчинений злочин.

На думку дисертанта, у диспозиції ст. 188¹ КК України законодавець недоречно вказав на такі, що не вживаються в інших кримінально-правових нормах, способи його вчинення: 1) шляхом самовільного використання енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов’язкове); 2) умисне пошкодження приладів обліку; 3) будь-яким іншим способом. Перелічені способи є не кримінально-правовими, а криміналістичними, технічними за своїм характером. Якщо кримінально-правову природу злочину, передбаченого цією статтею, розглядати не як викрадення, а як незаконне використання енергії, спосіб цього діяння як такий, що має виключно технічне значення, взагалі не повинен фігурувати за конститутивну ознаку об’єктивної сторони такого виду злочину. Він не має жодного кримінально-правового значення, адже те, яким способом суб’єкт спожив чужу енергію, не впливає на кримінально-правову характеристику цього діяння.

Зазначений склад злочину за конструкцією є матеріальним, тому необхідними ознаками об’єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки. Автор дійшов висновку, що законодавець необґрунтовано встановив існуючий розмір майнової шкоди у складі цього злочину. Якщо в ст. 192 КК України, якою передбачалася відповідальність за незаконне використання енергії до прийняття аналізованої статті, майнова шкода визнається значною тоді, коли вона у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах – у сто і більше разів, то за ст. 188¹ КК України – відповідно в сто і більше разів та в двісті п’ятдесят і більше разів. Внаслідок такого збільшення відбулося не посилення кримінальної відповідальності за незаконне використання електричної або теплової енергії, що було метою виокремлення цього діяння в самостійний склад злочину, а суттєве скорочення сфери дії відповідної заборони. У зв’язку з цим запропоновано зменшення мінімального розміру заподіяння шкоди як ознаки об’єктивної сторони цього злочину.

Причинний зв’язок між незаконним використанням електричної або теплової енергії і наслідками у виді майнової шкоди також є необхідною ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 188¹ КК України. При цьому причиною виступає незаконне використання зазначених видів енергії, а наслідками – заподіяння потерпілому майнової шкоди.

У підрозділі 2.2. “Суб’єктивні ознаки викрадення електричної або теплової енергії” розглянуто суб’єкт, суб’єктивну сторону та суб’єктивні кваліфікуючі ознаки незаконного використання електричної або теплової енергії.

Суб’єктом цього злочину визнається фізична осудна особа, яка на момент вчинення суспільно небезпечного діяння досягла шістнадцяти років. Обґрунтовується, що незаконне використання електричної або теплової енергії, вчинене службовою особою з використанням влади чи службового становища, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 188¹ та 364 КК України.

Наявність суб’єктивної сторони незаконного використання електричної або теплової енергії передбачає встановлення, насамперед, умисної форми вини, яка може проявлятися у виді прямого або непрямого умислу. При прямому умислі суб’єкт, здійснюючи будь-яким способом протиправне споживання зазначених видів енергії, моделює таку суспільно небезпечну ситуацію, свідомо визначає зміст і послідовність своїх діянь, а також передбачає, що фактом незаконного використання енергії він завдає значної майнової шкоди її власнику і при цьому бажає її спричинення. При непрямому умислі суб’єкт, здійснюючи незаконне протиправне споживання електричної або теплової енергії, також моделює відповідну суспільно небезпечну ситуацію, визначає зміст і послідовність своїх дій, передбачає можливість настання їх суспільно небезпечних наслідків, але не бажаючи їх настання, допускає це. Відсутність умисної форми вини виключає кримінальну відповідальність за ці діяння.

Мета незаконного використання електричної або теплової енергії – одержання вигоди – є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину. Незаконне використання електричної або теплової енергії без такої мети виключає склад цього злочину.

Дисертант констатує, що суб’єктивною кваліфікуючою ознакою зазначеного злочину є його вчинення за попередньою змовою групою осіб, тобто спільне вчинення незаконного використання електричної або теплової енергії декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Віднесення цієї кваліфікуючої ознаки саме до суб’єктивної складової такого виду злочину пояснюється, по-перше, множинністю суб’єктів його вчинення, а по-друге, спільністю умислу на вчинення злочинного діяння.

У підрозділі 2.3. “Відмежування викрадення електричної або теплової енергії від суміжних злочинів та адміністративних проступків” дисертант на підставі співвідношення злочину, передбаченого ст. 188¹ КК України, і суміжних злочинів, передбачених ст.ст. 185, 186, 190, 191, 192, 194, 194¹, 364 КК України, доводить, що відмежовувати один злочин від іншого потрібно, насамперед, за такими ознаками, як об’єкт та предмет злочину, об’єктивна сторона, включаючи розмір заподіяної шкоди, а також суб’єкт злочину.

Основним критерієм відмежування злочину, передбаченого ст. 188¹ КК України, від злочинів, передбачених ст. 185 та ст. 186 КК України, є предмет злочину. Предметом крадіжки та грабежу є речове майно, а предметом незаконного використання електричної або теплової енергії – лише зазначені види енергії, які не відносяться до речового майна.

Автор зосереджує увагу на тому, що ст. 188¹ та ст. 192 КК України співвідносяться як спеціальна і загальна норма, і тому при їх конкуренції застосовується спеціальна норма, тобто ст. 188¹ КК України. Також обґрунтовується, що відмежування злочинів, передбачених ст. 188¹ та ст. 194 КК України, відбувається за такими ознаками, як предмет злочину, об’єктивна та суб’єктивна сторона, суб’єкт злочину, а ст. 188¹ та ст. 194¹ КК України – ще й розмір заподіяної шкоди.

Розмежування між злочином, передбаченим ст. 188¹ КК України, і адміністративними проступками, передбаченими ст.ст. 95¹, 103¹ КУпАП, здійснюється за розміром шкоди, заподіяної діянням.

Розділ 3. “Покарання як форма кримінальної відповідальності за викрадення електричної або теплової енергії”. У розділі дисертант на підставі аналізу санкції ст. 188¹ КК України, практики її реалізації, відповідних норм кримінального законодавства окремих зарубіжних країн дійшов висновку, що вітчизняним законодавцем при формулюванні санкції не дотримано необхідного балансу між суспільною небезпечністю цього злочину, його наслідками і покаранням, яке передбачене зазначеною статтею, і тому ця санкція потребує вдосконалення. Доводиться, що в судовій практиці у справах про “викрадення” електричної або теплової енергії альтернативою виправним роботам повинна стати практика призначення штрафу, розмір якого необхідно збільшити. Пропонується передбачити у санкції ч. 1 ст. 188¹ КК України, в альтернативі з іншими, покарання у виді громадських робіт.

Аналіз санкцій ст. 188¹ та ст.ст. 185, 190, 192 КК України дозволив дисертанту констатувати, що законодавець неоднозначно оцінює тяжкість злочинів проти власності, тому пропонується передбачити в санкції ч. 2 ст. 188¹ КК України покарання у виді штрафу як альтернативу позбавленню волі.

Автор звертає увагу на те, що вирішення проблеми невідповідності між розміром викрадення електричної або теплової енергії і можливим покаранням буде сприяти ефективності застосування покарання, а також дозволить забезпечити досягнення його основної мети – запобігання вчиненню нових злочинів.