Клевцов А.О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх за кримінальним законодавством України

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, визначаються її мета і завдання, зазначаються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації результатів дисертації, її структури та обсягу.

Розділ 1. "Сутність звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історія становлення та розвитку законодавства про звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці" аналізуються історичні документи, пов’язані зі становленням звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх, та проблеми, що виникали у практиці його застосування.

Зокрема, зазначається, що звільненню від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх кримінальне законодавство приділяло увагу вже з перших етапів становлення в Україні радянської влади. Фактично цей вид звільнення від відбування покарання виник через трансформацію та диференціацію умовного засудження та є наслідком започаткованої в УРСР у 1923 р. тенденції до виокремлення особливостей реалізації кримінальної відповідальності щодо осіб, які вчинили злочин у неповнолітньому віці. Пройшовши перевірку часом, цей вид звільнення від відбування покарання з випробуванням, постійно вдосконалюючись, продовжує існувати. Подальший напрямок розвитку кримінального законодавства України стосовно звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці, на погляд дисертанта, полягає в подальшому законодавчому вдосконаленні норм, що його регламентують, передбачених ст.ст. 75-78, 104 КК України.

У підрозділі 1.2. "Юридична природа звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці" здійснюється аналіз, надається визначення основних понять та наводяться характерні риси такого виду звільнення від відбування покарання, як звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх.

Питання юридичної природи звільнення від відбування покарання з випробуванням є досить дискусійним у теорії кримінального права України. Точка зору на юридичну природу звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх як на один із видів звільнення від відбування покарання, на думку дисертанта, є найбільш переконливою. Окрім того, й чинне кримінальне законодавство України позитивно вирішує проблему юридичної природи звільнення від відбування покарання з випробуванням як одного з видів звільнення від відбування покарання.

На думку дисертанта, назва цього спеціального виду звільнення від відбування покарання – "звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх" – є суперечливою. Цей термін не утверджує його гуманістичний характер, а навпаки – створює відчуття репресивності. Окрім того, "випробування" більше стосується техніки, механізмів і не прийнятним до людини.

Натомість, як вважає автор, саме термін "звільнення від відбування покарання осіб, які вчинили злочини у неповнолітньому віці, з умовою" цілком відповідає сутності цього виду звільнення від відбування покарання, зокрема його юридичній природі, охоплює за обсягом усі його структурні елементи. Такий термін яскраво показує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці виник як компроміс у відносинах між державою і особою, яка вчинила злочин. Він характеризує гуманний прояв держави саме до особи винного, навіть у випадку вчинення ним злочину.

У підрозділі 1.3. "Реалізація цілей покарання при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці" присвячений аналізу сукупності цілей призначення покарання, які досягаються при використанні інституту звільнення від відбування покарання для неповнолітніх.

При розгляді цього питання в першу чергу акцентується увага на тому, що при звільненні неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням відбувається реалізація цілей покарання. На думку автора, такими цілями слід визначити:

1) виправлення засуджених – внесення в процесі випробування коректив у соціально-психологічні властивості засудженого або формування в його свідомості позитивних установок завдяки існуванню загрози реального відбуванням покарання;

2) спеціальна превенція – запобігання вчиненню нових злочинів засудженими завдяки психологічному впливу погрози застосування більш тяжкого покарання і реального його відбування;

3) загальна превенція – запобігання вчиненню злочинів нестійкою з криміногенної точки зору категорією осіб шляхом формування та підтримання в них страху перед покаранням.

Ні теорія кримінального права, ні чинне кримінальне законодавство України, зокрема розділ ХV КК України, не виділяють особливих цілей покарання щодо неповнолітніх. Вони є тими ж, що й для повнолітніх осіб. Разом з тим, цілі покарання щодо неповнолітніх мають певні особливості механізму своїй реалізації, які зумовлюються специфікою особистості неповнолітніх.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх покликано перш за все виправленню засуджених. Як уже відзначалося, це положення підтверджується й позицією законодавця, який у ч.1 ст.75 КК встановив, що рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Досягнення мети виправлення не тільки не виключає можливості досягнення спеціальної і загальної превенції, а навпаки – при такому звільненні особа перебуває під певним правовим режимом – режимом випробування, який по-перше, значною мірою перешкоджає або повністю позбавляє можливості вчинити новий злочин, а, по-друге, застосовуючи звільнення з випробуванням, законодавець тим самим переконує, що особа зазнає певних правових обмежень, які, будучи однією з форм реалізації кримінальної відповідальності, здійснюють на інших осіб загальнопревентивний вплив.

Розділ 2. "Передумови та підстави застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Передумови застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо осіб, які вчинили злочини у неповнолітньому віці" розкривається сутність існуючих передумов реалізації звільнення від відбування покарання неповнолітніх. При цьому зазначається, що звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням як одна з форм реалізації кримінальної відповідальності застосовується до особи, в діянні якої міститься склад злочину. Однак цей інститут має свої особливості. Для ухвалення вироку про звільнення від відбування покарання з випробуванням необхідна наявність передумови – призначення основного покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

Сфера застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням до осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці, порівняно із дорослими особами, є значно обмеженою. Це пояснюється тим, що до неповнолітніх застосовується лише певне коло покарань. Крім цього, у разі вчинення неповнолітнім злочину невеликої або середньої тяжкості, він може бути звільнений судом від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Разом з тим, наявність лише одного виду покарання значно звужує сферу застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці. Згідно зі ст. 75 КК України, застосування звільнення від відбування покарання є можливим при призначенні такого виду покарання, як виправні роботи. До неповнолітніх також є можливим застосування цього виду покарання. Статтею 100 КК України передбачено призначення виправних робіт неповнолітнім у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

Тому, з метою розширення сфери застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці, доцільно передбачити у КК України, зокрема в ч. 2 ст. 104, можливість застосовувати звільнення від відбування покарання з випробуванням і у разі засудження до виправних робіт.

У підрозділі 2.2. "Підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці" наголошується, що, власне, підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці, як і підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням, на сьогодні в кримінальному законодавстві України чітко не сформульовані. Відсутність чіткого визначення підстав для застосування цього виду звільнення від відбування покарання призводить до непорозумінь як в теорії, так і в практичному застосуванні.

Призначення певного виду покарання не може однозначно свідчити про невелику суспільну небезпечність такої особи. Інша сукупність обставин у вигляді врахування судом тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи не може ще повною мірою свідчити про незначний ступінь суспільної небезпечності особи і здатність цієї особи виправитися без реального застосування до неї призначеного покарання. Всі ці обставини можуть лише бути як критерії визначення суспільної небезпеки винного, але не дозволяють зробити висновок про здатність винної особи виправитись без реального застосування до неї призначеного покарання. На підставі наведених обставин застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням не відбудеться, тому що відсутній висновок суду про можливість виправлення винної особи без реального застосування до неї призначеного покарання. Такий висновок суду поряд з незначним ступенем суспільної небезпеки винного і є підставами звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Розмежування суспільної небезпеки діяння від суспільної небезпеки особи є невиправданим. Оцінка суспільної небезпечності особи саме відбувається у поєднанні з оцінкою суспільної небезпечності вчиненого діяння. Як свідчать результати опитування суддів та працівників Державного департаменту України з питань виконання покарань, 82% респондентів, оцінюючи значущість обставин, що визначають підставу застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх, віддають перевагу саме тяжкості вчиненого злочину. Тому слід визнати, що суспільна небезпечність вчиненого діяння є складовим елементом суспільної небезпечності особи. Поодиноке дослідження цих елементів призводить до того, що в деяких випадках звільнення від відбування покарання з випробуванням невиправдано не застосовується.

Класифікація неповнолітніх, до яких застосовується звільнення від відбування покарання з випробуванням, надає можливість більш диференційовано і найбільш ефективно застосовувати цей інститут для досягнення цілей покарання. Можна виділити такі групи неповнолітніх, до яких застосовується звільнення від відбування покарання з випробуванням:

1) особа, яка вчинила злочин вперше всупереч попередньої позитивної поведінки і зразковою поведінкою довела своє виправлення. Її поведінка характеризується соціальною спрямованістю, позитивними установками, але завдяки випадковому збігу обставин ця особа вчиняє злочин. Під час іспитового строку така особа повністю виконує покладені на неї судом обов’язки, не вчиняє правопорушень та злочинів і після закінчення іспитового строку позбувається судимості;

2) особа, яка вперше вчиняє тяжкі або особливо тяжкі злочини під впливом негативного збігу обставин, але в цілому характеризується позитивно і здатна виправитися під час іспитового строку. Вчинення такою особою злочину відбувається під впливом зовнішніх обставин, тобто несприятливого їх збігу. Однак під час іспитового строку така особа намагається виправдати надану їй довіру державою, суспільством і, отже, здатна виправитися під час іспитового строку, виконавши всі умови випробування;

3) особа, яка вчинила злочин вперше, але її поведінка до вчинення злочину характеризується в цілому позитивно, але мають місце деякі нестійкі прояви антисуспільної спрямованості. Наявність деяких антисуспільних установок у свідомості такої особи викликає певні сумніви щодо можливості її виправлення, але в багатьох випадках таке виправлення стає можливим;

4) особи, які вчинили будь-які злочини і їхня поведінка саме під час іспитового строку характеризується стійкою антисоціальною спрямованістю. Ця група осіб, до яких може бути застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, не здатна виправитися і під час іспитового строку ці особи вчиняють правопорушення або злочини, не виконують покладені на них обов’язки. Така поведінка стає можливою завдяки наявності саме стійкої антисоціальної спрямованості у свідомості особи і звільнення від відбування покарання для такої особи є засобом уникнення від реального відбування призначеного покарання.

Класифікація має важливе значення для цілеспрямованої ресоціалізації засуджених на рівні знання їхніх психологічних особливостей і з урахуванням зовнішнього впливу їхнього оточення.

Одним із основних недоліків законодавства про звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх є відсутність можливості застосування такого звільнення за клопотанням трудових колективів, громадських організацій та передачу засуджених цим колективам чи організаціям під їхній нагляд з метою проведення з ними виховної роботи та виправлення. Ігнорування цього питання на законодавчому рівні значно знижує ефективність застосування цього інституту, реалізацію цілей покарання без його реального застосування.

Розділ 3. "Порядок звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх" складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Поняття та сутність іспитового строку при звільнені від відбування покарання з випробуванням" надається визначення іспитового строку. Зокрема зазначається, що іспитовий строк – це встановлений вироком суду при звільненні від відбування покарання з випробуванням особи, яка вчинила злочин у неповнолітньому віці, певний проміжок часу, протягом якого особа повинна дотримуватися умов випробування, залежно від дотримання яких настають певні правові наслідки.

Тривалість іспитового строку в кожному конкретному випадку встановлюється судом залежно від особистих якостей винного та з урахуванням можливостей виховного впливу на особу. Він не повинен залежати від виду та строку призначеного покарання. Це пояснюється умовним характером призначеного покарання, тому за таких умов відсутня залежність між видом і розміром призначеного покарання й тривалістю іспитового строку.

Початком іспитового строку слід вважати момент набуття вироком законної сили. Це випливає з того, що іспитовий строк є одним із основних елементів звільнення від відбування покарання з випробуванням і завдяки йому приводиться в дію весь механізм цього виду звільнення.

Питання про скорочення іспитового строку або повне його скасування може бути порушене перед судом лише в тому разі, коли сплине його половина. В цьому разі, якщо засуджений довів своє виправлення, суд повинний не скорочувати частину строку, яка залишилась, а повністю його скасувати. Таким чином, виправлення засудженого, а також досягнення інших цілей покарання без його реального застосування відбувається за менший проміжок часу і найбільш ефективно за рахунок заохочувального порядку, що певним чином стимулює засудженого до позитивних дій. У свою чергу, це приводить до економії засобів кримінальної репресії і одночасно послаблює її тиск на особу засудженого. Особливо ефективним є цей крок відносно осіб, які вчинили злочини у неповнолітньому віці через незавершений процес формування психічного розвитку.

У підрозділі 3.2. "Обов’язки, що покладає суд на неповнолітнього, який був звільнений від відбування покарання з випробуванням" зазначається, що обов’язки, що покладаються на неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, є одним із елементів виправлення засудженого, попередження вчинення злочинів як засудженим, так і іншими особами. Отже, ці обов’язки здійснюють як виховний вплив на особу засудженого, так і сприяють реалізації цілей покарання при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Аналіз положень ст.. 76 КК України дозволяє зробити висновок про те, що умовно обов’язки, які покладає суд на засудженого, можна розділити на такі групи, залежно від їх функціонального призначення:

1) обов’язки як засоби ресоціалізації засудженого (попросити вибачення у потерпілого, у визначений термін відшкодувати завдану шкоду, вступити на роботу або на навчання, пройти курс лікування від хронічного алкоголізму, наркоманії, токсикоманії чи венеричної хвороби);

2) обов’язки як засоби контролю за поведінкою засудженого (заборона виїзду за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомлення органів кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання або навчання; з’явлення в указаний орган реєстрації).

Не слід недооцінювати виховний вплив трудового або навчального колективу на свідомість неповнолітнього засудженого. У такий спосіб виховний вплив на засудженого є найбільш ефективним. На думку дисертанта, участь громадськості при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, що вчинила злочин у неповнолітньому віці, може полягати у покладанні на трудовий або учбовий колектив, де працює чи навчається неповнолітній, за їх згодою або за їх клопотанням, обов'язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

У підрозділі 3.3. "Звільнення від відбування додаткових видів покарання" наголошується, що застосування додаткових покарань при звільненні від відбування покарання з випробуванням є невиправданим. Це суперечить юридичній природі звільнення від відбування покарання з випробуванням як одного з видів звільнення від відбування покарання, оскільки в такому разі повного звільнення від покарання не настає. З іншого боку, це суперечить підставі такого звільнення – до особи, для виправлення якої не потрібне відбування покарання, все рівно застосовується, хоча й додаткове, але покарання.

У підрозділі 3.4. "Правові наслідки порушення умов випробування" наголошується, що виконання або порушення умов випробування тягне за собою певні правові наслідки. Залежно від поведінки засудженого протягом іспитового строку наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх поділяють на позитивні й негативні. Позитивними правовими наслідками дотримання умов випробування є звільнення судом засудженого від призначеного йому покарання і погашення у зв’язку з цим судимості. Негативними правовими наслідками звільнення від відбування покарання з випробуванням є порушення умов випробування, що тягне за собою скасування судом звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Зроблено висновок про те, що не всі адміністративні правопорушення, за вчинення яких до особи накладаються стягнення, можуть бути підставою для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тільки ті, які порушують громадський порядок і громадську безпеку. Саме адміністративні правопорушення проти громадського порядку і громадської безпеки свідчать про небажання неповнолітнього стати на шлях виправлення, чого не можна віднести до інших правопорушень (порушення правил безпеки дорожнього руху тощо).

У підрозділ 3.5. "Погашення судимості щодо осіб, які вчинили злочини у неповнолітньому віці і звільнені від відбування покарання з випробуванням" зазначається, що всі можливі випадки порядку погашення судимості щодо осіб, які вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, при застосуванні до них інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням можна поділити на п’ять груп:

1) звільнений від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку не порушив умов випробування й погашення судимості, і в таких випадках строк погашення збігається із закінченням іспитового строку (ч.1 ст. 89 КК України);

2) звільнений від відбування покарання з випробуванням, до якого було застосоване додаткове покарання, строк додаткового покарання якого перевищує тривалість іспитового строку, не порушив умов випробування до закінчення строку цього додаткового покарання (ч.1 ст. 89 КК України);

3) засуджений, звільнений від відбування покарання з випробуванням, в іспитовий строк не виконав покладені на нього обов’язки або систематично вчинював правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. В цьому випадку строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття основного і додаткового покарання (ч.1 ст. 90 КК України.);

4) умовно засуджений протягом іспитового строку вчинює новий злочин і суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст. 71, 72 КК України. В цьому разі перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново (ч. 5 ст. 90 КК України);

5) особа, звільнена від відбування покарання з випробуванням, не порушила умов випробування протягом іспитового строку, але в період відбування додаткового покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, вчиняє новий злочин. Як вважає дисертант, за таких умов положення ч. 1 ст. 89 КК України щодо погашення судимості після закінчення строку додаткового покарання, який перевищує іспитовий строк, суперечить положенням ч. 1 ст. 78 КК України, відповідно до яких засуджений звільняється судом від призначеного йому покарання після закінчення іспитового строку, якщо він виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину. Підставою для таких суперечностей є перевищення строку додаткового покарання над іспитовим строком. Можливість застосування додаткових покарань при звільненні від відбування покарання з випробуванням також негативним чином впливає і на порядок погашення судимості при застосуванні цього інституту.