| summary: | У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, визначається його актуальність, наукова новизна, об’єкт і предмет аналізу, теоретичне й практичне значення роботи, формулюються мета й завдання дисертації, визначаються методи дослідження.
У першому розділі “Функціонально-семантична категорія компаративності в російській мові” розглядається місце й роль категорії компаративності в мовній діяльності людини, обґрунтовується її важливість для розуміння мовної картини світу І.Бабеля.
У підрозділі 1.1. “Мовна картина світу людини в системі загальних уявлень про світ” проаналізована історія розробки питання мовної картини світу людини, сформульоване на цій основі власне уявлення про напрямки його подальшого дослідження, показана значущість цього поняття для синхронного й діахронного дослідження мови.
Конкретним об’єктом аналізу в лінгвістиці поняття картина світу стало порівняно недавно, хоча думка про існування особливого мовного світобачення (Weltansicht) більш-менш виразно була сформульована вже на початку ХІХ століття В.Гумбольдтом. А тому його розуміння, підходи до опису дотепер перебувають у стадії становлення. У науковій літературі спостерігаються різні підходи до аналізу цього поняття й інструментального його використання. Значущими для вироблення теоретичної основи цього дослідження є теоретико-епістемічний аспект (Б.Серебренніков, Г.Почепцов, Е.Атаян, Ю.Караулов, Г.Брутян), семантико-прагматичний (Ю.Апресян, В.Гак, В.Дорошевський, О.Кубрякова, О.Селіванова), етнокультурний (Г.Гачев, Є.Верещагін та Г.Костомаров, І.Марковіна, В.Комісаров) та слов’янотипологічний (В.Топоров, В.Іванов, М.Толстой, М.Попович), психологічний (К.Юнг, О.Залевська, Ю.Сорокін, О.Леонтьєв), текстоцентричний та індивідуально-авторський (Л.Іванова, Ю.Лазебник), а також інтерпретація мовних явищ у контексті картини світу (Т.Булигіна, О.Шмельов), і зокрема метафори (Н.Арутюнова, А.Вежбицька, В.Телія, Н.Тропіна) та порівняння (І.Кучеренко, М.Черемісіна, В.Кононенко).
У реферованому дослідженні залучено поняття мовна /концептуальна картина світу, образ світу, мовна модель світу, індивідуально-авторська картина /модель світу.
У дисертаційному дослідженні обстоюється позиція, сформульована Б.О. Серебренніковим, який вважає, що концептуальна картина світу ширша й багатша за мовну. Проведене розмежування необхідне в роботі, оскільки в ній окремо аналізуються мовні структури компаративності та їх концептуальне наповнення. Поняття образ світу вживається на позначення нерозчленованої сукупності феноменів свідомості у їх відношенні до реального світу. Мовна модель світу – це спосіб відображення образу світу в мовних структурах, у нашому випадку в порівнянні й метафорі. Такий підхід відкриває кращі перспективи для витлумачення індивідуальної мовної картини світу письменника, адже глибина нашого розуміння мови художнього твору залежить від додаткових, не відбитих у самому творі знань дослідника, який фактично, аналізуючи художню спадщину, дешифрує текст, пов’язує висловлене з широкою гамою етномовних, мовно-культурних та позамовних чинників, що лежать за межами тексту. Серед чинників, що зумовлюють індивідуальну мовну картину світу, у дисертаційному дослідженні виділяються стереотипи мовно-національні, етнічні, а також інтрасуб’єктивні (вікові, статеві, психологічні, освітні, професійні, соціально-психологічні, політичні тощо).
У підрозділі 1.2. “Індивідуальна картина світу письменника” обґрунтовується думка про особливості мовної картини світу, відбитої в художньому творі, порівняно з витворами звичайної мовної діяльності. При цьому особлива увага приділяється прагматичним факторам, що супроводжують процес створення художнього тексту. Основним серед них є прагматичний намір зробити виклад образно-інформативним та експресивним. Різна конфігурація прагматичних чинників зумовлює і факти розбіжностей у створюваній мовній картині світу залежно від жанрової природи тексту, орієнтованості на чисту вигадку чи правдиве відображення, від теми оповіді. Ці загальнотеоретичні міркування знайшли підтвердження на прикладі творчості видатного російського письменника І.Бабеля.
Звернення до творчої спадщини І.Бабеля, а також сам вибір предмета дослідження не випадкові. Це пов’язано з яскравою і ще до кінця не розкритою природою художнього методу письменника: в літературній критиці, як зауважує Ф.Лєвін, І.Бабель “виявляється реалістом, натуралістом, романтиком, епіком, ліриком, естетом, шанувальником екзотики тощо.” Не розкриваючи в дисертації усіх особливостей методу письменника, відзначаємо тут одну з характерних особливостей більшості його творів – поєднання в них двох концептосфер: опис подій, реальним учасником яких він був, і опис внутрішніх ремінісценцій автора, – які зливаються в оповіді. Тоді й з’являється парадоксальне поєднання в тексті телеграфної скупості з яскравими порівняннями й епітетами, що відбивають індивідуальне бачення письменником дійсності. Фактично в оповіданнях І.Бабеля існують два паралельні мовні світи зі своїми концептами, своєю мовною палітрою – світ реалій і світ ремінісценцій, світ політичних ідеологем і етичних та естетичних уявлень.
Ця особливість творчої манери письменника відкриває цікаві перспективи щодо розкриття задекларованих вище положень про багатофакторну природу мовної картини світу людини. Творчість І.Бабеля дала аргументовані свідчення про характер взаємодії концептуальної й мовної картини світу, про роль згадуваних вище факторів у формуванні мовної картини світу письменника, зокрема етнокультурних, з огляду на бі-, а точніше, полікультуризм письменника.
І.Бабель приділяв велику увагу добору компаративних тропів. За спогадами К.Паустовського, він говорив: “Порівняння має бути точним, як логарифмічна лінійка, і природним, як запах кропу.” Дослідження цієї форми образного бачення світу є способом виявлення в найбільш чистому вигляді концептуального бачення письменником навколишніх подій – компаративні утворення демонструють нове усвідомлення мовцем побаченого і вже позначеного, бачення в новому світлі й в новому ракурсі. Розвиток цієї вихідної ідеї й дає підстави для задекларування окремого напрямку лінгвістичних досліджень, який можна назвати компаративною рефлексологією. Завданням його є опис компаративних тропів як компонентів мовної картини особистості з метою виявлення лінгвістичних і екстралінгвістичних чинників, що впливають на виникнення тих чи інших компаративних асоціацій, синтагматичної зв’язаності компаративного мислення людини, усвідомлення узагальнених причин їх виникнення.
У підрозділі 1.3. “Логіко-гносеологічні аспекти компаративності” визначено базові відношення – тотожності, подібності й відмінності, які лежать в основі порівняння, проаналізовано логічну структуру компаративності, зокрема базові поняття, необхідні для опису цього лінгвістичного феномена. У дисертації обрані, як найбільш доцільні, термінологічні позначення складових порівняння – предмет, прототип, основа та висновок, дано визначення цих термінів. Значну увагу приділено також питанню порівнюваності – непорівнюваності об’єктів компаративної побудови, що було необхідним для подальшого опису мови творів І.Бабеля. У параграфі розглянуто основні логічні типи порівнянь, зокрема проведено розмежування кількісних і якісних компаративів, проаналізовано генезу цього тропа, можливі модифікації його структури, зокрема явище полірелятивності.
Хоча за допомогою компаративних тропів мовна особистість великою мірою реалізує свою свободу вибору мовних засобів (на відміну від використання необразних знаків, інвентар яких обмежений ресурсами мовної системи), подібна свобода все ж є відносною. Звертання до того чи іншого типу порівняння чи метафори, вибір компаративного засобу диктується семантичними властивостями цих тропів, парадигматичними відношеннями між ними і всередині їх. Це зумовило необхідність звернення до питання про характер категорії компаративності в цілому і про польову організацію компонентів цієї категорії. Висвітленню цих питань присвячено підрозділ 1.4.“Мовне порівняння як організаційний компонент ФСП компаративності”.
Категорія порівняння в філософії й логіці розглядається як механізм пізнання людиною довкілля. Художнє порівняння при цьому логікою не заперечується і трактується як репрезентація неповного, нечіткого пізнання. У філософському розумінні порівняннями є лише ті пізнавальні операції, в яких простежується фіксована ознака й де відбувається попарне зіставлення об’єктів. За таких підходів поза увагою буде залишатися значний масив типових для художньої мови тропів з розмитою основою порівняння, конструкцій, в яких порівнюється непорівнюване через свою принципову неоднорідність у дійсності – предмети і явища, предмети й абстрактні поняття.
У науковій літературі давно було зафіксовано, що лінгвістичне розуміння поля компаративності ширше за логічне. Порівняння становить конструкцію, певну загальну схему побудови складного знака, який несе в собі компаративну функцію незалежно від зовнішнього оточення (М.І.Черемісіна). У своєму дослідженні, приймаючи в цілому точку зору М.І. Черемісіної, вважаємо, що мовна категорія порівняння – це виражена в мові логіко-гносеологічна процедура зіставлення однотипних мовно-категорійних сутностей, що мають експліцитне чи імпліцитне вираження. Тому до порівнянь ми відносимо мовні одиниці, у складі яких експліцитно чи імпліцитно реалізована функція зіставлення мовно-категорійно однорідного. Таке визначення категорії компаративності, яке робить необхідним в аналізі застосування методів семантичного моделювання, дозволяє зарахувати до компаративних засобів не лише традиційні моделі (наприклад, порівняльні звороти, порівняльні підрядні, орудний порівняльний тощо), але й синтаксичні й морфологічні явища, в яких моделюються позиції (заповнені й незаповнені) для предмета, прототипу й основи порівняння. Цей підхід дає підстави для включення до складу компаративів і метафор як семантично згорнутих порівнянь. Шляхом аналізу відомих концепцій метафори (М.Блек, Н.Арутюнова, Дж.Лакофф, М. Джонсон) проводиться думка, що всі моделі метафори врешті грунтуються на аристотелівській компаративній ідеї: “Складати гарні метафори – значить підмічати схожість”.
У підрозділі 1.5.“Обсяг і структура ФСП компаративності в російській мові” робиться спроба визначити інвентар ФСП компаративності, а також аргументувати ієрархію членів цього поля за їх семантичними і формальними опозиціями.
Компаративність розглядається як особлива семантична категорія, що лежить в основі функціонально-семантичного поля (ФСП) компаративності. За змістом розрізняється два субполя: кількісної відмінності та якісної подібності. Ядром субполя кількісної відмінності визначено ступені порівняння, а периферію складають мовні маркери підсилення-ослаблення ознаки (В.П.Мусієнко). Предметом аналізу в роботі є власне якісне порівняння, спрямоване на встановлення або заперечення подібності. Семантичним інваріантом, який об’єднує різнорівневі мовні засоби подібності і зумовлює їх взаємодію, виступає модель “такий, як”. Найвиразніше втілюють ідею уподібнення такі компаративні тропи, як метафора і власне мовне порівняння. Вони є чітко центрованими рівнями субполя уподібнення. На його периферії перебувають орудний порівняння,орудний метаморфози, а також частина прикладок та ін. Структурування поля здійснюється за принципом наявності та характеру експлікації модусу порівняння.
Другий розділ “Компаративна модель світу в художній системі творів І.Бабеля” присвячено опису поля компаративності як у плані виявлення його інвентаря, так і в аспекті встановлення парадигматичних відношень між одиницями поля. Аналіз мовного матеріалу, здійснений шляхом семантичних експлікацій, показав, що поле компаративності не може бути інтерпретоване як моноцентричне. У його структурі виділяються два субполя: подібності та відмінності і два організаційних центри – один з них представляють порівняння, інший – метафори. У свою чергу зазначені сфери поля виявляють відмінності в семантиці одиниць, що їх утворюють. Зокрема, порівняння досить чітко розпадаються на дві групи – ті, що експліцитно чи імпліцитно утворюються сполучником как, і побудови, що формуються експліцитно чи імпліцитно представленими сполучниками (частками) будто, как будто, словно тощо. У складі метафор теж є розбіжності в семантичному прочитанні (пор.: живі і стерті метафори, іменні, дієслівні і ад’єктивні метафори). Між порівняннями й метафорами існує певна взаємодія, наприклад, за запропонованими в дисертації моделями семантичної експлікації мовної конструкції метафори дуже близькі до порівнянь із модальними сполучниками-частками будто, как будто, словно, однак у структурі тексту через процеси стирання провідних опозицій часто спостерігається нівелювання протиставлень, що призводить до можливостей синонімічного зближення різних типів порівнянь і метафор. Ступінь ясності семантичних протиставлень, а також частотність їх стирання значною мірою залежить від типів синтаксичних конструкцій, що містять порівняння й метафори. Тому провідним напрямком опису семантичних процесів стало дослідження властивостей різних за формою мовних одиниць, що демонструють здатність виражати компаративні відношення.
Попри те, що компаративні тропи є характерною ознакою стилю І.Бабеля, використовуються вони дуже вибірково. Одним автор віддає безсумнівну перевагу й майже зовсім не використовує інші. У досліджуваному матеріалі (1052 сторінки суцільного тексту) зафіксовано 2076 порівняльних конструкцій. Серед них домінують порівняльні звороти й метафори.
У підрозділі 2.1. “Функціонально-семантичне субполе компаративного уподібнення: рівень порівняльних конструкцій” піддано аналізу складні речення, в яких прототип порівняння виступає предикатом, порівняльні звороти та периферійні засоби. За традицією, що склалася в науковій літературі, центром вираження відношень порівняння вважаються складнопідрядні речення з підрядними порівняльними. Зважаючи на експліцитність виявлення в цих синтаксичних одиницях позицій, необхідних для компаративних процесів, а також порівняно високу частотність звернення до них І.Бабелем, у дисертації також відбивається такий підхід. Спостереження над авторською манерою оповіді показує, що предикати головної й підрядної частини, яка вводиться сполучником как, збігаються лексично або близькі за значенням. Лексична тотожність предикатів виявляється в таких різновидах: 1) другий предикат і лексично, і граматично збігається з першим, але при цьому другий предикат містить заперечення: Я... плакал так горько, полно и счастливо, как не плакал больше всю мою жизнь (ІІ, 150); 2) другий предикат відрізняється від першого граматичними значеннями роду й числа (у прикметників), а також особи в дієслів теперішнього часу: Я не хочу вас, как человек не хочет смерти, как невеста не хочет прыщей на голове (І, 140); 3) другий предикат відрізняється від першого граматичними значеннями часу: Эскадроны шумели, как шумит ветер (І, 97); …свинина дымилась, как дымится издалека родной дом в деревне (ІІ, 33); 4) другий предикат відрізняється від першого суб’єктивним модусом, який вводиться модальними показниками типу можно, нужно, нельзя, должен і т. ін. Пор.: Я любил этого человека так, как только может полюбить атлета мальчик (ІІ, 183).
Семантична тотожність предикатів головної й підрядної частини найчастіше не супроводжується структурною подібністю частин, у них представлена лише часткова реалізація валентностей предикатів. Ця особливість названа М.І.Черемісіною як така, що визначає компаративний ефект фрази. Ілюстрацією такої типової для прози І.Бабеля побудови є, наприклад, речення: Он сидел, как солнце в сыром осеннем небе, он сидел, как сидит июль на розовом берегу реки (ІІ, 148); [Тело] стиснуто было сумрачными стенами, оно двигалось в них, как движется барка в глубоком канале (ІІ, 144). Ефективність і виразність порівнянь у наведених реченнях забезпечується саме сферами структурних відмінностей головної й підрядної частин. У текстах творів І. Бабеля не виявлено одиниць зі структурною однотипністю частин, що ще раз опосередковано підтверджує індивідуальність авторських порівнянь.
Схарактеризовані з лексико-граматичної точки зору конструкції одержують дещо інакшу інтерпретацію з семантичних позицій. Наведені речення є ілюстраціями відношень не умовної тотожності, як характеризуються подібні конструкції в “Русской грамматике – 80“, а умовного включення, тобто відношення, коли ситуація Х умовно входить до кола ситуацій Y. Підставою для такого висновку виступає різний предикатний ранг присудків. У головній частині зазвичай спостерігаємо використання предикатів, денотати котрих лежать на часовій осі, – предикатів дії, процесу, стану, у підрядній частині при цьому вживаються однойменні за лексичним вираженням, але семантично своєрідні, предикати класу – класу дій, класу процесів, класу станів. Особливістю цих предикатів є те, що їх денотати безпосередньо не лежать на часовій осі, у зв’язку з цим вони позначають звичайну, позачасову, а точніше, темпорально не актуалізовану властивість суб’єкта. Це дозволяє зробити висновок про те, що І. Бабель за допомогою порівняльних підрядних поєднує світ, який безпосередньо спостерігає, зі світом існуючих у його свідомості уявних подій.
Аналіз складнопідрядних речень з підрядними, що вводяться сполучниками диференційованих значень, дозволяє зробити висновок про фіксованість позицій підрядних зі сполучником как – вони тяжіють до присудка головної частини, хоча семантично співвіднесені з усіма членами. Факт розбіжності семантики підрядних зі сполучником как і сполучниками будто, словно і под. (останні іноді взагалі виводяться за межі порівняльних) відомий у лінгвістичній літературі, однак він не одержав належного семантичного інтерпретування – звичайно йдеться про нечастотну синонімію таких речень. На нашу думку, підрядні з как і будто, словно, точно, как будто мають, за наявності спільних рис, різні пресуппозиції. Пресуппозиція складнопідрядних зі сполучниками будто, словно, точно, как будто пов’язана з умовним ототожненням ситуацій, причому прототипом порівняння тут, як правило, виступає конкретна уявлювана (а не знана чи бачена) ситуація. Тому, наприклад, речення Воздух стоял не шевелясь, точно чувствовал, чем я занимаюсь (І.Бабель) можна інтерпретувати так: “Ситуація Х видається у вигляді ситуації Y”, чи більш конкретно: [Я бачу (відчуваю), що] воздух стоял не шевелясь, [Я уявив (не *я бачив, знав)] что он чувствует, чем я занимаюсь. Для речень зі сполучником как звичайно характерна пресуппозиція знання про прототип. Їх можна інтерпретувати в загальному вигляді так: “Я знаю, що в ситуації Х є властивості ситуації Y”. Відповідно до наведеної інтерпретації пресуппозиції підрядного речення позначуване в ньому, як правило, передає не конкретну ситуацію, а певний позачасовий стан справ.
Спостереження свідчать, що порушення зазначених семантичних принципів у складних реченнях і призводить до нівелювання розбіжностей підрядних зі сполучниками как, будто, словно та ін.
Окремий параграф підрозділу присвячено розгляду синтаксичної природи порівняльних зворотів. Кількісно найбільшу групу в субполі порівняння складають порівняльні звороти – у текстах І. Бабеля їх виявлено 507. Переважають конструкції зі сполучником как, які передають реально-порівняльні відношення між предметами та прототипами. Найчастіше уточнюваними через порівняння виступають предикати дії і процесу. Займаючи обставинну позицію, вони можуть вступати у відношення граматичної синонімії з іншими обставинними членами: [два еврея] прыгают безмолвно, по-обезьяньи, как японцы в цирке (ІІ, 7); Летопись злодеяний теснит меня неутомимо, как порок сердца (ІІ, 39); чей-то конь ржет тонко, как тоскующая женщина (ІІ, 160). І. Бабель використовує придієслівні порівняльні звороти з метою мотивації метафорично вжитих у тексті дієслів. Наприклад: дороги текли, как струи молока (ІІ, 26); синяя кровь лежит в его бороде, как кусок свинца (ІІ, 7); гречиха встает на горизонте, как стена древнего монастыря (ІІ, 6); рассвет взлетел над головами, как тысяча лебедей (І, 104). З ілюстрацій видно, що те саме дієслово демонструє здатність образного й неметафоричного прочитання.
Іншим улюбленим прийомом І.Бабеля у використанні порівняльних зворотів є залучення їх для уточнення змісту ад’єктивних предикатних знаків. Часто ознака при цьому тлумачиться через пропозитивну конструкцію, яка означає цілу ситуацію. Наприклад: дрова мокрые, как только что вымытая коса (І, 74); В желудке его играл оркестр такой большой, как на балу у графа Потоцкого (І, 75).
У дисертації здійснено моделювання семантики порівняльних зворотів шляхом часткового уточнення при цьому семантичних інтерпретацій А.Вежбицької. Застосовані прийоми семантичної експлікації дозволили пояснити звичайне нівелювання семантики сполучників как, будто, словно, точно й показати синтаксичні позиції, де стирання семантичних опозицій ускладнене чи навіть неможливе.
У параграфі 2.1.4. “Периферійні засоби порівняльного рівня субполя подібності” розглянуто тропи з лексичними показниками компаративності (напоминать, походить, казаться, представляться, обладать сходством, быть похожим, величиной с… та ін.), з морфологічними (по-...-цки/ски, по-...-ему/-ому); предметом особливої уваги став орудний порівняння, перетворення (метаморфоза) та прикладка. Усі ці засоби вираження порівняльності за показаною вище методикою семантичних інтерпретацій співвідносяться з попередньо розглянутими типами порівнянь і характеризуються щодо їх місця в полі компаративності. Зазначено їх нечастотність у бабелівськім дискурсі.
У підрозділі 2.2. “Метафора в системі компаративних відношень” досліджується взаємодія операцій порівняння й переносу.
Цей троп, починаючи з праць Аристотеля, був об’єктом аналізу в різних сферах гуманітарного знання, до його інтерпретації зверталися найвизначніші лінгвісти. Через неоднорідність підходів у сучасній науці існує значна кількість визначень цього тропа, різних поглядів на принципи його опису й семантичну інтерпретацію. Недоліки порівняльної теорії витлумачення метафори не можуть бути підставою для повної відмови від операції порівняння в поясненні її сутності, оскільки прийоми порівняння є лише частиною засобів її семантичної експлікації. Важливою для опису метафори як компаративного тропа є думка французького філософа П.Рикера, який підкреслює значущість поняття “бачити як” у поясненні образної аури слова. Ця думка корелює із здійсненими в роботі спробами тлумачення семантики порівнянь шляхом використання різних пресуппозицій (пор. обстоюваний нами підхід з теоретичними поглядами Г.Фреге, згідно з якими кожний референтний терм має два (чи більше) значення, одне з яких фіксує його репрезентацію у звичайних контекстах, а інше – у контекстах, створених модальними операторами і пропозиційними дієсловами). Якщо для неметафоричного висловлювання (чи висловлювання зі стертою метафорою) притаманна пресуппозиція “Я бачу (знаю), що”, то для метафор єдино можливою є пресуппозиція “Я уявляю, що (У моїй уяві є)”. Метафора є описом світу уяви, очевидно через це в поезії й існують твори, де весь текст уводиться цією початковою пресуппозицією.
У наступних параграфах підрозділу робиться спроба семантичного опису з вироблених нами вихідних позицій різних типів метафор, а також аналізуються їх виражальні можливості.
У представленні мовної картини світу І.Бабеля метафора, поряд з порівнянням, посідає чільне місце. І.Бабель віддає перевагу дієслівним метафорам, у яких експліковано лише предмет компаративних відношень. Образність цих компаративних тропів забезпечується контрастністю семантики предмета, експлікованого в субстантивному компоненті дієслівної метафори, і приписуваної йому предикатної ознаки, вміщеної в дієслівному компоненті. Зазначена контрастність семантики базується на здатності предиката змінювати свої властивості залежно від актантів – суб’єктного й об’єктного – і підтримується не названим у дієслівній метафорі прототипом компаративного відношення. Пор.: Тихая Волынь изгибается. Волынь уходит от нас в жемчужный туман березовых рощ, она вползает в цветистые пригорки и ослабевшими руками путается в зарослях хмеля (ІІ, 6); Почерневший Збруч шумит и закручивает пенистые узлы своих порогов (ІІ, 6); Ветер подхватил его [дождь] и гнет его набок (І, 161); Суббота прошлась по молдаванским улицам (ІІ, 91); Уже рассвет начал хлопать своими подслеповатыми глазами (ІІ, 91); Голод рыскал по городу (ІІ, 91).
У наведених конструкціях предикати дії изгибается, уходит, вползает, путается, закручивает, подхватил, прошлась, начал хлопать у своєму основному значенні характеризують істоту. Накладання в метафорі двох фреймів – через які виражаються предмет і прототип – призводить до актуалізації у предиката спільних із предметом сем. При цьому відбувається “процес фільтрації”, тобто суміщення сфокусованих ознак і асоціацій нового поняття й “буквального значення”, що призводить до створення нового концепта. Цей процес обов’язково супроводжується зміною рангу суб’єктних актантів, які переходять у клас найменування діяча.
У підрозділі 2.3. “Форми ступенів порівняння як показники компаративних відношень відмінності” зроблено спробу розв’язання одного складного, а тому дискусійного питання – про місце ступеня порівняння в полі компаративності. Дискутуючи з А.Вежбицькою щодо способу експлікації ступенів порівняння, вважаємо, що всі вони (і семантичні примітиви, і семантично похідні утворення) мають спільну сему “не такий, як”, “не подібний до кого,- чого-небудь”. Це дає підстави семантично об’єднувати їх з порівняннями зі сполучником как, зазначаючи наявну в них негацію за певною ознакою. У компаративній моделі світу І.Бабеля форми ступенів порівняння займають периферійне положення.
Підрозділ 2.4. “Ускладнені компаративні структури у творах І. Бабеля” присвячено описові найчисленнішої групи компаративних тропів – конструкцій, у яких поєднано кілька компаративних засобів. Найчастіше у творах письменника фіксуються такі образні засоби, в яких поєднано метафору й порівняння.
У таких ускладнених компаративних тропах може нашаровуватися кілька видів метафор. Пор.: Сырная плесень развалин цвела, как мрамор оперной скамьи (І, 22). Стерта дієслівна метафора плесень цвела стає образною завдяки включенню генітивної метафори плесень развалин. У свою чергу, остання, ускладнюючись атрибутивною, набуває нетривіального, несподіваного прочитання (сырная плесень развалин). Таким чином, у лівій частині порівняльної конструкції, яка перебуває в препозиції до сполучника как, знаходимо множинний предмет компаративних відношень (Развалины, как плесень; плесень цвела; плесень, как сыр) і множинний прототип (развалины, как плесень; плесень развалин, как сыр). За допомогою порівняльної структури автор вводить ще один прототип (как мрамор оперной скамьи), також складний за структурою, оскільки він містить генітивну метафору мрамор скамьи.
У підрозділі 2.5. “Розподіл компаративних тропів у циклах оповідань І.Бабеля” описано закономірності вживання компаративних тропів, передусім порівняння й метафори, у різних циклах оповідань письменника. Одним із чинників, що впливають на частотність використання компаративних тропів, визначено ступінь “наближення” І.Бабеля до описуваних ним подій: якщо оповідання пов’язане з безпосередніми переживаннями автором подій, воно максимально насичене образними засобами. І навпаки, бідність компаративної палітри письменника зумовлена його відстороненістю від події. У процесі творення образної канви твору важливу роль відіграють такі чинники, як знання автором образної системи мови, художньої традиції, а також мовленнєвих стереотипів образного сприйняття світу людиною, детермінованості цього процесу соціальними, освітніми, віковими та іншими показниками.
У розділі ІІІ “Семантична своєрідність компаративних тропів у І.Бабеля” компаративні засоби репрезентації мовної картини світу розглянуто як маркер, який дозволяє об’єктивувати різноманітні зв’язки між предметами та явищами, що ґрунтуються на подібності, уподібненні, асоціації тощо. При цьому фіксується не тільки результат сприйняття, а й сам процес встановлення зв’язків, тобто картина світу письменника постає як цілісна динамічна модель. Аналіз концептосфери І.Бабеля крізь призму компаративних тропів показує, що в компаративні відношення вступає чітко окреслена група концептів, забарвлена особливим бабелівським світовідчуттям.
З урахуванням семантики предмета й прототипа компаративних конструкцій (реципієнтної й донорської сфери) виділено такі поля: “Людина”, “Природа”, “Тварина”, “Предмети”, “Процеси”, “Ознаки”, “Абстрактні імена”, “Релігія”.
Аналіз реципієнтних концептосфер дозволяє зробити висновок про антропоцентричність світобачення І.Бабеля: людина виступає предметом компаративних конструкцій у 1453 одиницях (близько 70 % фіксацій). Це зауваження однак, стосується переважно порівнянь, оскільки в метафорі людина не є головним об’єктом уваги автора, а швидше призмою бачення. Предмети порівняння з концептосфери людина в І.Бабеля мають референтне прочитання, тобто позначають конкретні денотати.
На природу І.Бабель дивиться крізь призму метафори, зіставляючи й порівнюючи концепти природи з донорськими концептосферами людини, тварин, предметного світу. Особливістю авторського світосприйняття є здатність побачити незвичайне у звичайному. У І.Бабеля майже немає в творах природних катаклізмів: грози, зливи, шторму і т.ін. Але звичайні, щоденні явища зупиняють увагу читача, змушеного “перевідкривати” світ услід за автором.
Одне з центральних понять концептосфери природа в І.Бабеля – небо. Це сутність, не пов’язана з діями людей, про котрих письменник оповідає з ухилом у побутове зображення. Переважно концепти неба і природи виявляються як дещо паралельне трагічним подіям війни. Такий прийом, коли в межах навіть одного абзацу описується світ людських вчинків і світ, не підвладний людському впливові, сприяє новому погляду на ситуації світу людини. Пор.: Он шел, опустив голову, и с томительной медлительностью перебирал кривыми, длинными ногами. Пылание заката разлилось над ним, малиновое и неправдоподобное, как смерть (І, 42); Казаки стали ужинать со сдержанным изяществом мужиков, уважающих друг друга. Луна висела над двором, как дешевая серьга (ІІ, 35).
Суцільна вибірка із творів І.Бабеля показує, що ключове слово небо, яке передає однойменний концепт, у метафоричному прочитанні є різноаспектним: небо пов’язане з емоційною сферою людини (черная страсть неба), її предметним світом (бархатное небо). Небо – тло людського життя, проте це тло впливає на людину так само, як впливають руйнівні реалії війни: Небо меняет цвета. Нежная кровь льется из опрокинутой бутылки там, вверху, и меня обволакивает легкий запах тления (І, 25).
В компаративній моделі світу широко інтерпретовані абстрактні поняття – імена, ознаки, дії, що відбиває прагнення письменника до конкретної образності, через що йому часто дорікали критики. Пор. : Над прудом взошла луна, зеленая, как ящерица (ІІ, 70); Художник размотал свой шарф, нескончаемый, как лента фокусника (ІІ, 19); Бригада тянулась пыльная и бесконечная, как крестьянские возы на ярмарку.
Компаративний модус виконує аксіологічну функцію. Оцінка предметів порівняння здебільшого рухлива – вона залежить від теми розповіді. Так, у циклі оповідань “Конармія” та щоденникових записах періоду громадянської війни день і світанок порівнюються з реаліями негативної оцінки, оскільки вони пов’язані з війною, ніч же – як відпочинок від війни – порівнюється з реаліями мирного життя. Пор.: Ночь утешала нас в наших печалях, легкий ветер обвевал нас, как юбка матери, и травы внизу блестели свежестью и влагой (ІІ, 78); Оранжевое солнце катилось по небу, как отрубленная голова (ІІ, 6).
Концепти єврейського життя овіяні теплом навіть у об’єктивно негативному оточенні. Пор.: Зачем я сяду с этим евреем, длинным, как наше изгнание? (ІІ, 312); Еврей не первой молодости, еврей … отходивший всю свою жизнь голый и босой и замазанный, как ссыльнопоселенец (ІІ, 312). Завжди викликає захоплення і повагу кінь у позиції предмета порівняння; маркований любов’ю прототип дитини: Глаза его были как у ребенка – ласковые (І, 11); рожа добрая, улыбается, как ребенок (ІІ, 228); Старуха целовала мои сапоги с нежностью, обняв их, как младенца (ІІ, 87).
У концептосфері І.Бабеля особливе місце відводиться релігії, оскільки світогляд письменника поєднує дві релігії – іудейську і християнську. Іудейська релігія є для автора органічною, увібраною з молоком матері й наукою діда. Тому в компаративних конструкціях реалії іудаїзму допомагають пояснити довкілля – вони переважно виступають прототипами. Пор.: Прикрытая раскидистыми хибарками, присела к нищей земле синагога, безглазая, щербатая, круглая, как хасидская шляпа (ІІ, 43); Давидка посмотрел на него с недоумением и помахал малиновыми ножками в младенческом поту, а старик стал ходить по комнате и, раскачиваясь, как Цадик на молитве, запел нескончаемую песню (І, 138); А через неделю, когда я пришел к Евзелю покупать голубей, я увидел нового управляющего на Любкином дворе. Он был крохотный, как раввин наш Бен Зхарья (І, 152); Три кухарки, не считая судомоек, готовили свадебный ужин, и над ними царила восьмидесятилетняя Рейзл, традиционная, как свиток торы, крохотная и горбатая (І, 120).
Християнська ж релігія і її атрибути, навпаки, пізнаються автором через реальний світ (костелы, как гречишные поля; костел, как декорация; храм, как фаянсовая башня; церковь, как пестрый бабий платок; колонны храма, как свечи).
Звернення до прототипів компаративних конструкцій показує багатство мовної картини світу І.Бабеля. Якщо предмети порівняння переважно виступають у референтній функції і є засобом відбиття реалій, які сприймаються письменником, то прототипи – це той “вантаж”, котрий відображає в мовній формі знання й уявлення людини про навколишній світ. Вони є призмою, через яку І.Бабель сприймає дійсність, і ця призма, як показує дослідження, багатогранна.
У висновках підведено підсумки дослідження, сформульовано авторське бачення подальшого вивчення мовної картини світу соціуму й особистості:
1. Доведено, що порівняння є найважливішою операцією в процесі пізнання й номінування предметів і явищ довкілля; саме тому в мові вироблено різноманітні компаративні моделі для закріплення процедури порівняння; аргументовано вибір термінів на позначення компонентів порівняльної моделі: предмет, прототип, основа й висновок.
У роботі показано, що порівняння становить модальну категорію з градуальною опозицією членів, яка є семантичним стержнем функціонально-семантичного поля компаративності.
2. У результаті обговорення когнітивної природи метафори, застосування пресуппозиційних операторів знання та уявлення до семантичної інтерпретації порівнянь і метафори, а також широкої фіксації прийомів актуалізації порівняльного модусу метафори солідарним експліцитним порівнянням у творчості І.Бабеля вдалось об’єднати в полі компаративності порівняння й метафору.
3. Структуровано функціонально-семантичне поле компаративності в російській мові, в якому на основі висновку із порівняння виділено два субполя: відмінності й уподібнення; за ступенем експлікації модуса порівняння встановлено два рівні: рівень порівняльних конструкцій – з експлікацією порівняльного модусу сполучником как та сполучниками-частками как будто, словно, точно та рівень метафори – з імпліцитним модусом порівняння, а також периферійні явища.
4. Описано структурно-семантичні типи компаративних тропів у творах І.Бабеля. З’ясовано, що компаративна модель світу автора орієнтована на уподібнення. У структурі компаративного поля домінують порівняльні звороти з сполучником как та дієслівні метафори. Показовим є також розподіл компаративних тропів у залежності від характеру оповіді. Вживання компаративних тропів зумовлено передовсім позицією автора щодо оповідної ситуації: у позиціях героя, свідка фіксуємо вищу частотність у зіставленні з позицією відстороненого оповідача. Автор віддає перевагу складним за структурою компаративним тропам.
5. Шляхом аналізу концептосфер реципієнтних і донорських сфер компаративної моделі світу встановлено її виразну антропоцентричність і помірну антропоморфність. Приблизно однаковий набір концептосфер у позиції предмета і прототипа свідчить про зворотність компаративної моделі в І.Бабеля.
6. Показано, що вибір компаративних тропів, їх зміст та аксіологічна орієнтація зумовлені низкою чинників, серед яких найбільш значущі естетичні, соціальні, етнічні. З’ясовано, що співвідношення індивідуально-авторського та загальномовного залежить від структури компаративного тропа: у колі порівняльних конструкцій домінують індивідуально-авторські тропи, у колі метафор – загальномовні.
7. У результаті дослідження мовної картини світу стало очевидним, що звернення саме до компаративних тропів – метафор і порівнянь – сприяє найбільш повному й адекватному розумінню світосприйняття письменника, оскільки ці мовні засоби відбивають авторську мовну рефлексію. Особливо плідним є аналіз концептуального наповнення компаративних тропів: одержувані в його результаті дані виявляються релевантними для відповіді на питання про характер відображення в творчій манері письменника мовних і екстралінгвістичних чинників, що змістовно формують його мовну картину світу.
|
