| summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, визначаються об’єкт і предмет, мета та основні завдання роботи, характеризуються методологічна основа, науково-теоретична, нормативно-інформаційна та фактологічна база дослідження, її наукова новизна, теоретичне і практичне значення.
У Розділі 1. «Компетентна правова культура у вітчизняній правовій науці», що складається з трьох підрозділів, проаналізовано основні концепції компетентної правової культури у вітчизняній правовій науці, сутність, структура та види компетентної правової культури.
У підрозділі 1.1. «Основні концепції компетентної правової культури у вітчизняній правовій науці» зазначається, що, виходячи зі змісту правової культури особистості, слід виокремити три групи елементів, які варто розглядати у нерозривній єдності: а) ідейно-теоретичні правові уявлення; б) позитивні правові почуття; в) творча діяльність індивіда у правовій сфері. Це є системою поглядів на чинне або бажане право та інші правові явища, правове життя у цілому. У системному вираженні правові уявлення становлять правову теорію, яка є провідною стороною правової культури. Позитивне емоційне ставлення особистості до права і правових явищ є правовим почуттям, яке разом із настроєм, психологічним складом, звичками та традиціями у сфері дії права становить соціально-правову психологію. Позитивний її прояв і є елементом правової культури.
Зазначено, що стан компетентної правової культури держави є показником зрілості її правової системи. Існує кілька наукових підходів до трактування поняття «компетентна культура», до числа яких належать антропологічний, соціологічний та філософський підходи. Найбільш ефективним є антропологічний (діяльнісний) підхід, згідно з яким компетентна культура є процесом і результатом творчості людини у сфері права, що характеризується створенням та затвердженням правових цінностей. Компетентна культура не має власної предметності, вона являє собою один із компонентів загальнолюдської культури, яка втілилася у праві та юридичній практиці. Тільки особистість у її професійному прояві є творцем і носієм, реалізатором компетентної правової культури.
Особливу увагу приділено поділу правової культури на групи за основними ознаками, що характеризують її рівень. Досліджено її специфічні функції: а) пізнавально-перетворювальні; б) праворегулятивні; в) ціннісно-нормативні; г) правосоціалізаторські; д) комунікативні; е) прогностичні.
З’ясовано, що компетентна культура особистості – це сукупність творчого та особистісного компонентів, а компетентна правова культура особистості – це частина правової культури суспільства, її творча основа. Правову культуру особистості слід розглядати як ступінь і характер її правового розвитку, а компетентна культура особистості ґрунтується на правовій свідомості та правовому мисленні. Компетентна культура особистості – це рівень творчої діяльності, в процесі якої особистість набуває і розвиває свої правові знання, навички та вміння.
У підрозділі 1.2. «Компетентна правова культура: поняття, види та структура» звертається увага на позиції вчених щодо понять, видів та структури компетентної правової культури. Зазначається, що одним із найважливіших видів діяльності є трудова діяльність людини, соціальних груп, суспільства у цілому, що приводить до зміни засобів і предметів праці, перетворення зовнішнього світу і розвитку самої людини, задоволення її потреб. Уперше доводиться, що категорія «компетентна культура» є діалектичним синтезом понять «культура» і «професія».
Зроблено висновок, що під компетентною культурою будь-якої діяльності розуміється якісний стан і розвиток даної діяльності, що включає сукупність здібностей, знань, умінь, майстерності, досвіду, тобто всіх якостей суб’єкта діяльності, які застосовуються у певній професії. При цьому, компетентна культура – це особистісна категорія, яка утворюється у свідомості людини під час набуття професійного досвіду, сприяє її адаптації в суспільстві та якісному виконанню у ньому професійно значущих ролей.
Визначено, що проблема компетентної культури досліджується переважно на соціологічному рівні і пов’язана з виокремленням якостей, властивостей, елементів, необхідних для вирішення компетентних завдань.
Звернено увагу на те, що особливе значення для держави і суспільства має компетентна культура, в якій зливаються воєдино професіоналізм і компетентна етика, яка відіграє головну роль у діяльності будь-якого представника юридичної професії. При цьому, під компетентною правовою культурою розуміється складне, багатопланове утворення, що характеризується ступенем і характером правового розвитку суб’єкта, засноване на певному рівні правосвідомості і є результатом і способом компетентної діяльності зі створення й реалізації правових цінностей.
Здійснено аналіз сучасного розуміння значення для держави і суспільства компетентної правової культури як взаємопроникнення компетенції і професійної етики.
У підрозділі 1.3. «Компетентна правова культура юристів» визначено, що оцінки й характеристики, отримані в процесі визначення методологічних засад дослідження правової культури, компетентної правової культури, у своїй сукупності становлять відповідний інструментарій для виявлення сутності, структури, функцій компетентної правової культури працівників правової сфери.
Установлено, що компетентна правова культура як соціокультурний аспект у теперішній час багато в чому обумовлена кризовими явищами, що пояснюється недостатньо вдалим реформуванням українського законодавства при переході держави до ринкових відносин і демократичного шляху розвитку та необхідністю зміни правової політики і практики, з урахуванням національних особливостей українського права.
Запропоновано ряд заходів щодо створення необхідних умов розвитку компетентної правової культури: а) у сфері правотворчості (формування права): підвищення рівня професіоналізації законодавчої діяльності, надання громадянському суспільству права законодавчої ініціативи, поширення знань та вироблення умінь у сфері юридичної техніки, широкого публічного висвітлення законопроектної діяльності, посилення юридичної відповідальності за порушення прав і свобод громадян; б) у сфері правозастосування (реалізація права): створення ефективної процедури ліцензування юридичних професій, надалі удосконалення судової системи в рамках захисту прав і свобод громадян та забезпечення прямої дії норм Конституції України, проведення практичних семінарів для працівників державних органів, створення консультативних рад при юридичних відомствах.
Доведено, що правова освіта працівників правової сфери в Україні накопичила значний потенціал, який зможе розкритися виключно в руслі української компетентної правової культури.
У Розділі 2. «Компетентна правова культура при здійсненні державної влади в Україні», який складається із трьох підрозділів, досліджено особливості прояву компетентної правової культури при здійсненні законодавчої, виконавчої та судової влади і запропоновано низку заходів з метою удосконалення компетентної правової культури в механізмі формування та реалізації українського права.
У підрозділі 2.1. «Компетентна правова культура при здійсненні законодавчої влади в Україні» аналізується компетентна культура при здійсненні законодавчої влади в Україні як якісна правотворча діяльність представників законодавчого органу з підготовки, прийняття й опублікування нормативно-правових актів, яка здійснюється в рамках Конституції України. Запропоновано, у зв’язку з необхідністю подальшого удосконалення правотворчого і, в першу чергу, законодавчого процесу, створити умови й надати гарантії підготовки різними групами фахівців альтернативних законопроектів, проведення їх наукової експертизи, а в разі необхідності – проведення соціологічних опитувань, референдумів. Доведено необхідність координації взаємодії законодавчих і виконавчих органів державної влади при підготовці і прийнятті законів, розширення кола суб’єктів права законодавчої ініціативи.
Зазначено, що набуло актуальності питання про підвищення кваліфікації законодавців у зв’язку з тим, що депутати, не маючи відповідної юридичної освіти, не будучи фахівцями у галузі юриспруденції, самі займаються законотворчою діяльністю, що, у свою чергу, призводить до грубих помилок, некоректного поводження із законодавством. Оволодіння депутатами необхідними правовими знаннями і застосування їх у практичній діяльності дозволить вирішити цю проблему.
Охарактеризовано компетентну правову культуру народних депутатів Верховної Ради України. Увага акцентується на тому, що вона була би неповною, якби не торкалася питання взаємовідносин законодавчої влади з Президентом України, оскільки Президент України володіє такими дієвими важелями, як право розпуску Верховної Ради України, право призначення позачергових виборів до Верховної Ради, право вето на прийняті нею закони.
У підрозділі 2.2. «Компетентна правова культура при здійсненні виконавчої влади в Україні» висвітлено позитивні та негативні риси компетентної правової культури працівників виконавчої влади України. Приділено увагу основним завданням органів виконавчої влади, указано на їхні недоліки.
Акцентовано увагу на тому, що компетентна культура при здійсненні виконавчої влади в Україні – це, перш за все, діяльність відповідних посадових осіб, які мають володіти високим рівнем правосвідомості та компетентністю щодо видання та реалізації нормативних актів управління, прийняття конкретних управлінських рішень оперативного характеру, здійснення систематичного контролю за дотриманням Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів України.
Компетентна культура працівника органів виконавчої влади в Україні характеризується комплексом спеціальних компетентних знань, умінь та навичок, що дозволяють правильно і своєчасно вирішувати питання, що виникають у процесі їхньої діяльності. Йдеться, зокрема, про вміння надавати правильну оцінку фактам відповідно до норм права, вимог статутів, інструкцій, наказів та службових доручень. Важливим показником компетентної правової культури є чітке і чуйне ставлення до потреб і запитів людей. Грубість, нетактовність, бездушне ставлення до громадян, що звертаються до державних органів, негативно впливають на їх правосвідомість, пригнічують надії на справедливість. Тому виховання компетентної правової культури працівника державних органів вимагає повсякденної уваги з боку керівників відповідних підрозділів та служб. Самі працівники також повинні постійно піклуватися про підвищення своєї загальної та компетентної правової культури.
Установлено, що компетенція органів виконавчої влади включає повноваження більш конкретного характеру (призначати, заохочувати тощо), які доповнюються формами взаємовідносин підпорядкованих суб’єктів, підставами та видами відповідальності. Увага акцентується на тому, що законодавчі вимоги до посади не завжди чітко конкретизуються у положеннях та посадових інструкціях.
Доведено, що виконавча влада має розглядатися як засіб забезпечення і захисту прав, свобод та інтересів громадян. Адже, чим вищим є рівень компетентної правової культури працівників виконавчої влади у країні, тим надійнішими є охорона та захист прав громадян. Тільки у цьому разі особистість, її права і свободи справді стануть найвищою цінністю у правовій державі.
Аргументовано тезу, що справедливе заохочення державних службовців, поєднане з припиненням їх тіньового стимулювання є результативним інструментом, спрямованим на підвищення їх компетентної правової культури та подолання професійної некомпетентності.
У підрозділі 2.3. «Компетентна правова культура при здійсненні судової влади в Україні» увагу зосереджено на ролі компетентної правової культури у здійсненні судової влади.
Визначено, що компетентна правова культура представників судової влади має такі змістовні характеристики: а) суддівський професіоналізм, високий рівень правосвідомості; б) законність та обґрунтованість правозастосовних актів, які вони затверджують; в) чітка організація здійснення правосуддя і судового контролю; г) уважна й об’єктивна робота із заявами та скаргами громадян; д) тісна взаємодія в процесі здійснення правосуддя з правоохоронними органами; е) виховна роль органів судової влади. Компетентна правова культура представників судової влади формується як розвинена система об’єктивних і суб’єктивних факторів, метою яких є забезпечення адекватного застосування на високому культурному рівні законів у судочинстві.
Компетентна правова культура представників судової влади характеризується високою компетентністю. Це забезпечується за рахунок особливих освітньо-кваліфікаційних вимог до фахівця з точки зору оцінки державою можливостей для нього займати певну судову посаду.
Доведено, що існуюча система юридичної підготовки не може забезпечити усіх можливих методів навчання суддів, що дозволяють виробити не тільки відповідні компетентні якості, але й втілити комплекс необхідних особистісних властивостей, обумовлених обов’язками судді. Здатність до саморозвитку, самоудосконалення, уміння уникати рутини, невиправданого ризику тощо становлять особливу групу вимог, що висуваються до кандидатів на судову роботу і повинні бути властивими особистості судді. Саме тому актуальною є робота з професійного відбору за допомогою спеціальних методів, які дозволяють виявити відповідність суддів займаній посаді на основі розкриття їх індивідуально-психологічних особливостей.
Судова влада розглядається як засіб реалізації прав громадянського суспільства і кожної окремої особистості, захисту від зазіхань на установлений у державі правопорядок, утвердження соціальної справедливості.
Зроблено висновок, що робота по забезпеченню якості судової діяльності, високої підготовки суддів має розглядатися як один з основних напрямків діяльності Ради суддів України.
У Розділі 3. «», який складається з двох підрозділів, визначено причини правового нігілізму та наведено перелік передумов його подолання. Наголошується на необхідності визначення та реалізації шляхів, які мають сприяти ефективній профілактиці та швидкому подоланню явищ правового нігілізму в Україні.
У підрозділі 3.1. «Витоки правового нігілізму представників державної влади України, можливості його профілактики і подолання» аналізуються причини нігілістичних аспектів правосвідомості представників державної влади.
Визначено, що в основі правового нігілізму лежить ряд соціальних причин, які класифіковано на групи: 1) особливості способу мислення та життя українців, скептичне ставлення до правових новацій, свідоме небажання вивчати нормативний матеріал, низький рівень правових знань та правової культури, подвійні стандарти в оцінці явищ; 2) особливості розвитку правових традицій та правової науки в Україні, специфіка правового менталітету, протистояння держави і церкви, деспотизм та абсолютизм царського ладу, диктатура партії, номенклатурний тоталітаризм, репресії; 3) популізм у законотворчості, низький авторитет влади, корупція, низький професійний і моральний рівень чиновників, відсутність продуманої правової політики.
Систематизовано основні риси сучасного правового нігілізму, до яких зараховано: а) має демонстративний, некерований характер; б) є глобальним, масовим, значною мірою поширеним не тільки серед громадян, соціальних та професійних груп, верств, але й у законодавчих, виконавчих і правоохоронних органах влади; в) має різноманітні форми прояву – від кримінальних до легальних (легітимних), від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних, від «верхівкових» до побутових; г) наділений особливим ступенем руйнівності, регіонально-національним забарвленням; д) пов’язаний з негативізмом – більш широким явищем, яке охопило останніми роками спочатку радянське, а потім українське суспільство у ході демонтажу старої і створення нової системи, зміни способу життя.
Виокремлено передумови подолання правового нігілізму у сфері правозастосування, до яких віднесено: а) ліцензування юридичних професій; б) розвиток судової системи; в) забезпечення прямої дії норм Конституції України, г) проведення практичних семінарів для державних службовців органів влади; д) створення консультативних рад при юридичних відомствах.
Аргументована необхідність посилення законодавчого обмеження свавілля чиновників, для чого слід скоротити можливість прийняття чиновником рішення на власний розсуд. При цьому, найважливішим засобом мінімізації правового нігілізму є удосконалення механізму правового захисту у разі зловживання повноваженнями.
У підрозділі 3.2. «Напрями удосконалення компетентної правової культури учасників законотворчого процесу та їх професійної підготовки» показано шляхи мінімізації правового нігілізму та підвищення компетентної правової культури. Одним із напрямків профілактики та усунення розглядуваних проблем низького рівня компетентної правової культури українського суспільства є усунення суперечливості нормативно-правових актів, дотримання правил законодавчої техніки, ясність та чіткість текстів законів. Визначено, що ефективно боротися із цим явищем можна, поєднавши два типи методів: 1) методи зменшення масового правового нігілізму; 2) спеціальні методи, спрямовані на видалення, викорінення статусного його прояву.
Встановлено, що на шляху мінімізації масового правового нігілізму, зниження професійної деформації, підвищення рівня правового мислення і в цілому підвищення правової культури перспективним напрямком є посилення внутрішньої конкуренції двох політичних еліт: правлячої та опозиційної.
Запропоновано заходи щодо створення необхідних умов розвитку компетентної правової культури учасників законотворчого процесу: а) підвищення рівня професіоналізації законодавчої діяльності; б) посилення рівня надання населенню права законодавчої ініціативи; в) розширення знань у галузі юридичної техніки; г) широке публічне висвітлення законопроектної діяльності; д) посилення юридичної відповідальності за порушення прав і свобод громадян. Доводиться необхідність чіткого узгодженого упорядкування всього законодавчого масиву шляхом його систематизації, зокрема, через спрощення та оптимізацію законотворчих процедур, які встановлюються законами.
Визначено, що система підготовки учасників законодавчого процесу повинна брати до уваги два концептуальні чинники: а) діяльність учасників законодавчого процесу пов’язана із матеріальними питаннями, які впливають на матеріальну сферу і тому потребують відповідних знань; б) рішення учасників законодавчого процесу впливають на діяльність територіальних громад.
Доведено необхідність створення сприятливого законодавчого середовища реалізації програм підготовки навчальними закладами та центрами, що надають можливість учасникам законодавчого процесу підвищувати загальний рівень знань у важливих сферах роботи: організаційна робота, земельні питання, бюджет, соціальна сфера, житлово-комунальні проблеми, вміння працювати з усіма спільними верствами населення, громадськими групами тощо.
Зазначено, що проблемам підвищення компетентної правової культури, освітнього рівня ефективності роботи новообраних учасників законодавчого процесу певною мірою будуть сприяти організація тренінгів і навчань, узагальнення досвіду учасників законотворчого процесу попередніх скликань, забезпечення достатньою мірою кількості довідниковим матеріалом, запровадження інноваційних підходів і практик. |
