Кондратенко П.В. Адаптація яблуні в Україні

summary

Наукові основи адаптації яблуні в Україні

У розділі на основі даних про сучасний економічний стан виробництва яблук по регіонах України, адаптації культури до різних кліматичних і грунтових умов, оцінки вітчизняних і зарубіжних підходів авторів дається теоретичне і практичне обгрунтування передумов оптимізації вирощування яблук в країні. Автором встановлено, що при вирішенні складних питань вирощування яблуні необхідно відмовитися від копіювання досвіду ведення галузі в інших, у тому числі європейських країнах. Автор також вважає, що основну увагу слід звернути на адаптацію яблуні в Україні, тобто врахувати особливості грунтово-кліматичних умов регіонів, розробку і удосконалення технологій виробництва садивного матеріалу і плодів.

Умови, об’єкти і методика досліджень

Дослідження виконувались протягом 1980-1999 рр. в Інституті садівництва УААН та на його дослідних станціях, які розташовані в основних грунтово-кліматичних зонах України, де сконцентровані найбільші площі насаджень яблуні (центральне Полісся, східний і західний Лісостеп, Степ, в тому числі Крим).

            Клімат України континентальний. Середньорічна температура повітря складає від +5,5...+6,5°С на Поліссі, до +9...+10°С на південному узбережжі Криму та в Закарпатті. Абсолютний максимум температури повітря досягає позначки плюс 36...42°С, абсолютний мінімум становить мінус 20...38°С. Тривалість безморозного періоду – від 120-140 у гірських районах Карпат до 200-220 днів у Криму. Сума активних температур вище 10°С досягає 2400°С на Поліссі, 4000°С у Криму. Період із середньодобовою температурою повітря вище 15°С триває від 60-80 днів у гірських районах Карпат до 140-150 у Криму. Річна кількість опадів коливається від 350 мм у південному Степу до 1200 мм в Карпатах.

            Грунти України класифіковано більше як на 1200 різновидів, які за агрохімічними показниками змінюються від найбільш придатних до непридатних для вирощування яблуні. На дослідних ділянках Львівської, Придністровської, Подільської дослідних станцій садівництва та в дослідному господарстві (ДГ) “Новосілки” Київської області грунти сірі опідзолені, темно сірі опідзолені та чорноземи опідзолені, на Артемівській дослідній станції розсадництва – чорноземи звичайні середньогумусні, чорноземи звичайні малогумусні, на Кримській дослідній станції садівництва – чорноземи звичайні малогумусні та каштанові грунти, в дослідному господарстві “Дмитрівка” ІС УААН – дерново-підзолисті піщані та супіщані, в дослідному господарстві “Фастівське” ІС УААН – чорноземи типові легкосуглинкові.

Оцінку впливу кліматичних умов на продуктивність яблуні проводили у виробничих садах і дослідних насадженнях, з них у дослідних господарствах ІС УААН “Новосілки” та “Дмитрівка” Київської області, на Краснокутській (м. Краснокутськ, Харківська обл.), Подільській (м. Вінниця), Львівській (Неслухівський р-н Львівської обл.) та Придністровській (м. Чернівці) дослідних станціях.

Економічну оцінку стану та перспектив виробництва яблук в Україні виконували на підставі статистичної звітності господарств Укрсадвинпрому, дослідних господарств Інституту садівництва УААН, а також за узагальненими даними окремих присадибних господарств.

Об’єктами досліджень були існуючі інтенсивні сади в господарствах Укрсадвинпрому, дослідних станцій і господарств Інституту садівництва УААН на сіянцях Антонівки звичайної та вегетативних підщепах (М 9, М 4, М 3, ПБ 9, ММ 106, 62‑396, Д 1071).

У стаціонарних польових дослідах проведено оцінку більше 60 районованих і перспективних сортів яблуні.

Особливості плодоношення скороплідних сортів вивчали в дослідному господарстві “Новосілки” ІС УААН на сортах Айдаред, Рубінове Дуки, Зимове лимонне, Антор.

Для тестування, оздоровлення та вивчення способів розмноження вегетативних підщеп для яблуні використовували  клонові підщепи 62-396, 54-118, Д 1071, Д 1161, М 9, МАК 9, ІС 5-34, ІС 2-2, ІС 2-9, Р-22, Р-60.

Об’єктами при вивченні епіфітної мікробіоти яблуні були сорти Айдаред, Кальвіль сніговий, Спартан, Флоріна та Прима, які вирощувалися в садах дослідних господарств “Новосілки”, “Дмитрівка” і “Фастівське” Інституту садівництва УААН. Два останніх сорти включені в дослідження з 1997 року як стійкі до грибних захворювань.

Щоденні метеорологічні дані зібрано на метеостанціях або метеопостах, що безпосередньо прилягають або знаходяться на території дослідних установ. Було створено комп’ютерну зону погодних умов, програмна оболонка якої дозволяє систематизувати їх.

Дані врожайності та погодні умови по кожній науковій установі окремо аналізувалися за допомогою парного кореляційного, а потім множинного кореляційного та регресійного аналізу (Бублик Н.А., 1988; Алексеев Р.В., 1998). При проведенні регресійного аналізу використовували функцію лінійної залежності:

Y = a₀ + a₁ ·  X1 + a₂ · X2 + ... + a_n · Xn.

            Статистичні аналізи проводили на комп’ютері Pentium 200 в програмному середовищі, розробленому в Інституті садівництва УААН. Оцінку придатності грунтів для яблуні виконували в стаціонарному і дрібноділянковому модельному досліді на трьох типах грунтів – дерново-підзолистому піщаному, сірому лісовому легкосуглинковому та чорноземі типовому легкосуглинковому (Неговелов С.Ф., 1972).

Вивчення впливу грунтово-кліматичних умов регіонів України на продуктивність яблуні проводили методом експедиційного обстеження (Шитт П.Г., 1968).

Агротехнічні дослідження з розробки та вдосконалення технології виробництва яблук виконували в 21 лабораторно-польовому і виробничих дослідах, які базувались на біологічних, агрохімічних, біохімічних та економічних обгрунтуваннях отриманих даних згідно з вимогами методичних розробок “Методика польового досліду в садівництві” (1968), “Програмно-методичні вказівки по агротехнічних дослідах з плодовими і ягідними культурами” (1956), “Польові досліди з плодовими деревами” (1969), “Клонові підщепи яблуні і груші” (1984).

 Усі обліки та спостереження з сортовивчення проводили за методикою ВНДІС ім. І.В. Мічуріна (1973) “Обліки, спостереження, аналізи, обробка даних у дослідах з плодовими та ягідними рослинами” (1987).

            Морозостійкість різних сортів яблуні залежно від забезпечення території теплом і вологою визначали за методикою М.О.Соловйової (1968).

            Кореневу систему дерев і саджанців у розсаднику розкопували методом “скелету” (Колесников В.А., 1962).

Під час введення в культуру in vitro та розмноження клонових підщеп використовувалися методичні розробки Р.Г. Бутенко (1964), модифіковані для підщеп яблуні.

Товарні якості плодів визначали сортуванням відібраної партії згідно з ГОСТ 21122-75 “Яблоки свежие поздних сортов созревания”. Вміст розчинних сухих речовин у плодах визначали рефрактометричним методом, цукристість – за методом Бертрана.

            Мікробіологічні аналізи виконували в динаміці. Відбір плодів у саду перший раз починали через 10 діб після другої хвилі осипання зав’язі (друга або початок третьої декади червня), потім щомісяця (липень, серпень і вересень – перед закладанням на зберігання) і протягом усього періоду зберігання.

            Облік кількісного складу епіфітних мікроорганізмів виконували за допомогою посіву розведень змиву з поверхні шкірочки на відповідні поживні середовища за методами, опублікованими в ряді видань (Методы изучения микроорганизмов и их метаболитов (1966); Методы экспериментальной микологии (1982).

            Ступінь схожості та різниці видового складу грибів на плодах визначали за коефіцієнтом Серенсена (Одум Ю., 1975).

            Статистичну обробку експериментальних даних проводили за Б.А. Доспєховим (1985) із застосуванням персонального комп’ютера за програмами М.О. Бублика (1996).

Економічну та енергетичну оцінку сортів, способів вирощування підщеп, саджанців та насаджень яблуні виконували відповідно до методики економічної оцінки типів насаджень, сортів плодових та ягідних культур і результатів технологічних досліджень у садівництві, розробленої в Інституті садівництва УААН (Андрієнко М.В., Васюта В.М., Шестопаль О.М., Кондратенко П.В. та ін., 1992).