КОНСТИТУЦІЙНІ ДЕЛІКТИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ Автореферат

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах формування України як демократичної соціально-правової держави актуалізується проблематика конституційно-правової відповідальності, оскільки вона є однією з важливих та ефективних гарантій охорони Конституції України, правопорядку, суспільних і особистих інтересів.

Конституційно-правова відповідальність – це перш за все відповідальність органів публічної влади та їх посадових осіб перед народом за неналежну реалізацію тих владних повноважень, які народ як єдине джерело влади їм передав, реальна гарантія проти надмірної концентрації влади та зловживання нею.

Незважаючи на те, що в Україні проведені та проводяться теоретичні дослідження конституційно-правової відповідальності, а чинним законодавством встановлюються її окремі підстави та передбачаються специфічні конституційноправові санкції, цього ще недостатньо для становлення конституційної законності, реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина. На жаль, конституційноправова відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності не визнана на законодавчому рівні, що негативно впливає на її реалізацію на практиці. Через відсутність достатньої нормативно-правової основи та дієвого механізму реалізації конституційно-правової відповідальності велика кількість порушень Конституції та законів України органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами залишається без відповідного реагування.

Тому перед наукою конституційного права стоїть нагальна потреба подолати ці прогалини та сформувати цілісну теорію конституційно-правової відповідальності та, насамперед, її підстави – конституційного делікту.

В Україні конституційні делікти ще не були предметом спеціального наукового дослідження. Не опрацьований у достатній мірі понятійний апарат, в загальних рисах характеризуються лише окремі види конституційних деліктів, недостатньо розроблені питання щодо їх сутнісних та змістовних особливостей, досі немає чіткої уяви щодо критеріїв розмежування їх з іншими правопорушеннями тощо. Більше того, дуже часто конституційні делікти навіть не виділяються як самостійний вид правопорушень.

Отже, актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні зумовлена, з одного боку, необхідністю створення цілісної теорії конституційного делікту як самостійного виду правопорушення та підстави конституційно-правової відповідальності, з іншого – потребою вдосконалення чинного конституційно-деліктного законодавства, а також – орієнтацією України на світові досягнення розвинутих демократій з метою врахування позитивного досвіду щодо інституту конституційно-правової відповідальності. Саме тому дослідження теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні є актуальним напрямом сучасної конституційно-правової науки. Сукупність означених факторів й зумовила вибір даної теми дисертаційного дослідження.

Теоретичні аспекти правопорушень досліджували такі вчені, як С.С. Алексєєв, С.М. Братусь, Ю.А. Денисов, В.М. Кудрявцев, О.Е. Лейст, Д.А. Липинський, М.С. Малеїн, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшин та ін. Проблемам окремих видів правопорушень: злочинів, адміністративних проступків, цивільних деліктів, дисциплінарних, трудових правопорушень тощо та їх особливостям присвячені праці Я.М. Брайніна, М.Д. Дурманова, А.А. Піонтковського, А.Н. Трайніна, М.С. Строговича, А.Б. Агапова, Д.М. Бахраха, Є.В. Додіна, Б.М. Лазарєва, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, Д.М. Лук’янця, О.С. Літошенко, О.Є. Лунєва, О.С. Іоффе, Г.К. Матвєєва, В.О. Тархова, Н.М. Хуторян та ін.

Проблеми конституційно-правової відповідальності та її підстави – конституційного делікту досліджувались у працях таких зарубіжних вчених як С.А. Авак’ян, М.П. Авдєєнкова, А.О. Безуглов, Н.А. Боброва, В.О. Виноградов, Ю.А. Дмитрієв, Ю.П. Єрьоменко, Л.В. Забровська, Т.Д. Зражевська, Ф.М. Рудінський, С.О. Солдатов, А.О. Кондрашев, Н.М. Колосова, Є.І. Колюшин, М.О. Краснов, О.О. Кутафін, В.Й. Лучін, Ф.С. Скіфський, Д.Т. Шон та ін.

В Україні також зроблені певні кроки щодо досліджень як загальних (В.М. Кампо, В.В. Кравченко, В.Ф. Мелащенко, О.О. Майданник, Л.Р. Наливайко, В.Ф. Погорілко, П.Б. Стецюк, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, А.О. Червяцова, В.М. Шаповал та ін.), так і інституціональних (С.В. Балан, О.В. Батанов, Н.В. Ганжа, Н.Г. Григорук, І.О. Кресіна, Л.Т. Кривенко, О.В. Краснікова, О.В. Мельник, В.І. Полевий, П.А. Трачук та ін.) проблем конституційних деліктів.

У роботі використовувались праці дореволюційних вчених О.О. Алексєєва, О.С. Алексєєва, В.М. Гессена, М.Б. Горенберга, О.О. Жиліна, С.А. Котляревського, М.І. Лазаревського, К.М. Соколова, Л.А. Шалланда та ін., а також конституційні проекти Г.Л. Андрузького, М.П. Драгоманова, М.І. Міхновського, С.С. Дністрянського.

Варто зазначити, що за останні роки в Україні захищено ряд дисертацій, присвячених проблемам конституційно-правової відповідальності та її підстав. Однак, ці роботи не містять комплексного наукового аналізу інституту конституційного делікту, тому дане дисертаційне дослідження органічно доповнює їх, а наявність означених праць не позбавляє його актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми “Конституційно-правові основи політичної системи України” (номер державної реєстрації 0102U001599).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у створенні наукової концепції конституційних деліктів в Україні та розробці практичних пропозицій щодо вдосконалення законодавства про конституційно-правову відповідальність.

Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:

з’ясувати правову природу конституційного делікту та виявити його основні ознаки;

узагальнити розповсюджені дефініції конституційного делікту та сформулювати авторське визначення конституційного делікту за сутністю, змістом та формою;

з’ясувати місце конституційного делікту в системі правопорушень;

дослідити основні етапи становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні;

розкрити елементи юридичного складу конституційного делікту (об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону);

здійснити класифікацію конституційних деліктів та надати характеристику окремих їх видів;

проаналізувати чинне конституційно-деліктне законодавство України, практику його застосування та розробити пропозиції та рекомендації щодо його вдосконалення.

Об’єктом дослідження є інститут конституційно-правової відповідальності в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження є конституційні делікти в Україні.

Методологічною основою дисертації є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру, яким є конституційний делікт. Дисертант комплексно використовує принципи та засоби філософського та теоретико-правового підходів, виходить з єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності, конкретності істини; використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.

В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи для визначення поняття конституційного делікту в Україні, його змісту, місця та ролі в системі правопорушень та механізмі конституційно-правової відповідальності в Україні, а саме: метод діалектичної логіки – для розкриття необхідного взаємозв’язку між конституційно-правовою відповідальністю та конституційним деліктом як її підставою; формально-логічний метод – для визначення основних понять, юридичних конструкцій, правових засад інституту конституційного делікту, вирішення колізій конституційно-деліктного законодавства України; порівняльно-правовий метод – при аналізі та співвідношенні вітчизняного та зарубіжного досвіду регламентації конституційно-правової відповідальності та її підстав; системно-функціональний метод – як засіб з’ясування місця конституційного делікту в системі правопорушень та механізмі конституційно-правової відповідальності, а також його функціонального призначення; структурно-функціональний метод – під час дослідження елементів юридичного складу конституційного делікту та з’ясування їх функціональної ролі; порівняльно-ретроспективний при аналізі становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства; аналогії – при визначенні загальних та специфічних ознак конституційного делікту з іншими видами правопорушень.

Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив усебічно розглянути актуальні проблеми конституційних деліктів в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням монографічного характеру, в якому з позицій конституційно-правової науки сформульовано концепцію конституційних деліктів в Україні.

Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора становлять наступні теоретичні висновки та наукові пропозиції:

сформульовано авторське визначення конституційного делікту як суспільно небезпечного, протиправного, винного діяння (дії або бездіяльності), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність;

доведено, що конституційний делікт є самостійним видом правопорушення та підставою конституційно-правової відповідальності;

обґрунтовано, що об’єктом конституційного делікту є суспільно-політичні цінності, що охороняються нормами конституційного права: народовладдя, організація державної влади та місцевого самоврядування, права і свободи людини і громадянина тощо, проти яких спрямовано суспільно небезпечне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду;

визначено, що специфікою об’єктивної сторони конституційного делікту є те, що її обов’язковою ознакою є лише діяння, а встановлення наслідків діяння, причинного зв’язку між діянням та наслідками, способу, часу, місця та інших ознак – факультативними, оскільки переважна більшість складів конституційних деліктів є формальними;

обґрунтовано, що суб’єктом конституційного делікту можуть бути усі суб’єкти конституційно-правових відносин (за винятком народу, нації, національних меншин і корінних народів), які відповідно до конституційно-правових норм зобов’язані та здатні нести конституційно-правову відповідальність за вчинені протиправні діяння, тобто володіють конституційною деліктоздатністю;

визначено, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони конституційного делікту є вина, а мотив і мета є факультативними ознаками, та доведено, що вину колективних суб’єктів конституційних деліктів: Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, об’єднань громадян, виборчих комісій та ін. слід розуміти як ставлення колективу, яке виражається у його домінуючій функціональній волі, до вчиненого суспільно небезпечного діяння та його наслідків; а вину індивідуальних суб’єктів конституційних деліктів: громадян, громадян іноземних держав, осіб без громадянства, біженців, депутатів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб – за загальним правилом як психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, та його наслідків;

запропоновано класифікувати конституційні делікти за наступними критеріями: 1) об’єктами конституційних деліктів; 2) суб’єктами конституційних деліктів; 3) об’єктивною стороною конституційних деліктів; 4) суб’єктивною стороною конституційних деліктів; 5) способом вчинення конституційних деліктів; 6) ступенем суспільної небезпечності конституційних деліктів; 7) за джерелом закріплення складів конституційних деліктів; 8) інстанцією конституційно-правової відповідальності;

на підставі аналізу чинного конституційно-деліктного законодавства України зроблено висновок про те, що воно потребує суттєвого реформування в напрямку чіткої регламентації юридичних складів конституційних деліктів, конституційно-правових санкцій, механізму реалізації конституційно-правової відповідальності. Запропоновано напрями та форми його поетапного удосконалення, зокрема: 1) легалізувати конституційно-правову відповідальність на конституційному рівні шляхом внесення доповнень до Конституції України. У зв’язку з цим пропонується викласти п. 22 частини першої ст. 92 Конституції України у такій редакції: “Виключно законами України визначаються: ... засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, конституційними деліктами та відповідальність за них”; 2) прийняти закон про конституційно-правову відповідальність;

зроблено висновок про те, що вивчення теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні є актуальним напрямом сучасної конституційно-правової науки – конституційною деліктологією.

Практичне значення одержаних результатів визначається їх орієнтацією на розв’язання актуальних проблем конституційного делікту як підстави конституційно-правової відповідальності. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі подальшої розробки загальнотеоретичних проблем конституційно-правової відповідальності та її підстав. Висновки, концептуальні підходи, що містяться у дисертації, можуть бути використані в законотворчій діяльності Верховної Ради України, її комітетів для вдосконалення чинного конституційно-деліктного законодавства. Матеріали дисертації також можуть бути використані в навчальному процесі, а саме – при викладанні курсів конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн, а також спецкурсу “Конституційно-правова відповідальність”.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні висновки і положення, які містяться у дисертації, розглядалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах, зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 30 червня – 2 липня 2003 р., тези опубліковано); круглому столі “Проблеми реалізації прав людини у контексті міжнародних конвенцій” (м. Київ, 19 вересня 2003 р.); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 1415 листопада 2003 р., тези опубліковано); всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р., тези опубліковано); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України – 2004: проблеми забезпечення та захисту виборчих прав громадян України” (м. Київ, 25 лютого 2005 р., тези опубліковано); всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 28-29 квітня 2005 р., тези опубліковано), міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України – 2004: проблеми теорії і практики”(м. Київ, 9-10 червня 2005 р., тези опубліковано), науково-практичній конференції “Вибори народних депутатів 2006 року: відповідальність за порушення виборчого законодавства та шляхи вдосконалення суміжного законодавства” (м. Київ, 24 листопада 2005 р., тези опубліковано), науково-практичній конференції “Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики (до 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України)” (м. Київ, 26 червня 2006 р., тези опубліковано).

Основні положення дослідження пройшли апробацію у розроблених здобувачем навчально-методичних матеріалах та навчальних програмах з дисциплін “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн”, а також під час читання лекцій в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій.

Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення у 10 статтях, з них 6 – у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та у 8 тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Вона містить вступ, три розділи, які об’єднують десять підрозділів, висновки та список використаних джерел, який нараховує 450 позицій та займає 40 сторінок. Загальний обсяг дисертації – 238 сторінок.