У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, розкрито сутність і стан досліджуваної проблеми, її значення для забезпечення подальшого соціально-економічного розвитку України, сформульовано мету й завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів і розроблених рекомендацій, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та загальну характеристику публікацій за темою дисертації.
Перший розділ "Методологія дослідження корпоративних відносин" присвячено визначенню теоретичних основ, особливостей формування й розвитку національної системи корпоративних відносин. Досліджено місце корпоративного управління в системі корпоративних відносин, розглянуто генезис корпоративних відносин та запропоновано авторське визначення категорій «корпорація», «корпоративне управління», «корпоративні фінанси». Пропонується впровадження в науковий оборот економічної категорії «корпоративна структура» та «фінансовий капітал корпорації». Розглянуто економічну природу таких понять, як «конфлікт» і «корпоративний конфлікт». Представлено імітаційну модель дивідендних виплат в умовах динамічного зовнішнього середовища та запропоновано механізм використання випуску й розміщення депозитарних розписок українських корпорацій.
Найважливішими проблемами формування національної системи корпоративного управління є відсутність розуміння методологічних основ функціонування корпоративних структур. Міжнародний досвід показує, що в більшості країн синонімом корпорації є акціонерне товариство. У цих умовах віднесення товариств із обмеженою відповідальністю до категорії «корпорація» вносить певну плутанину, а введення в науковий обіг і в практику категорії «корпоративна структура» дозволить розв'язати дану проблему. Поняття «корпоративна структура» є більш широким. Отже, віднесення до нього і акціонерних товариств, і товариств із обмеженою відповідальністю є цілком логічним та обґрунтованим. Корпорація – це акціонерна компанія, у якій на основі централізації капіталів і заощаджень фізичних і юридичних осіб здійснюється колективне привласнення результатів виробничої діяльності залежно від кількості акцій, отриманих за внесення активів у статутний фонд.
Автором запропоновано визначення категорії «корпоративне управління» – це комплекс взаємовідносин між менеджментом корпорації, радою директорів, акціонерами й іншими зацікавленими особами із приводу управління діяльністю корпорації для досягнення її стратегічних цілей.
Категорія «корпоративні фінанси» активно використовується на практиці, але, як правило, ототожнюється з поняттям «фінанси підприємств», що є методологічно помилковим. Корпоративні фінанси – це не проста сукупність фінансів підприємств, а складна система економічних відносин, що виникають між власниками, менеджментом корпорації, радою директорів, державою й іншими зацікавленими особами із приводу формування, розподілу й використання фондів грошових коштів корпорації.
Одним із ключових понять в системі корпоративних відносин є капітал. Саме капітал є об'єктивною передумовою виникнення такого суспільно-економічного інституту, як корпорація, а дохід і прибуток власникам приносить використання капіталу, а не діяльність корпорації як така. Капітал корпорації – це виробничий ресурс, сформований як раніше накопичений запас продуктів минулої праці, економічних благ і коштів, що виступає носієм факторів часу, ризику й ліквідності, що є джерелом доходу його власника або розпорядника і може використовуватися ними в інвестиційних цілях.
Ключовою проблемою в системі корпоративних відносин є конфлікт інтересів. Основною передумовою корпоративного конфлікту є протиріччя, що виникають між інтересами суб'єктів корпоративних відносин. Об'єктом корпоративного конфлікту є права власності на акції компанії й права, які дають ці цінні папери. Полярність інтересів власників і менеджерів, різноманітність об'єктів і предметів протистояння призводять до того, що корпоративні конфлікти набувають найрізноманітніший характер.
Ще одним аспектом природи корпоративних конфліктів є розгляд корпорації як оптимального страховика фінансових ризиків. З позицій страхування між власниками й постачальниками ресурсів з фіксованими правами виникають певні економічні протиріччя. Як наслідок, акціонери зазнають втрат не тільки з ризиків, пов'язаних із правом на залишкову вартість, але й з причин опортуністичної поведінки своїх страхувальників (менеджменту корпорації). Тому рада директорів повинна брати на себе виконання функцій страхового нагляду.
Для запобігання конфліктам можуть бути використані наступні механізми:
посилення відповідальності за порушення корпоративного законодавства;
підвищення корпоративної культури серед суб'єктів корпоративних відносин;
цілеспрямоване вдосконалювання державного механізму регулювання корпоративного сектора економіки;
підвищення відповідальності ради директорів корпорацій за результати фінансово-господарчої діяльності;
прийняття й активне впровадження як національних, так і міжнародних кодексів та стандартів корпоративного управління.
Ефективність роботи з попередження й урегулювання корпоративних конфліктів передбачає повне й оперативне виявлення таких конфліктів, а якщо вони виникають або можуть виникнути у майбутньому – чітку координацію дій усіх органів управління корпорації. Саме тому необхідно забезпечити комплексну діагностику таких конфліктів на ранніх стадіях розвитку.
При розробці механізму захисту інтересів власників має сенс враховувати «теорію мета-інтересів», яку можна адаптувати до системи розв'язання конфліктів у процесі управління корпорацією. В основі даної теорії стосовно корпоративних відносин полягає логічне протиріччя між цілями й задачами власників і менеджменту корпорації, про що вже йшлося: фокус менеджерів зорієнтований на виконання оперативних завдань управління компанією, а фокус власників – на збільшенні її ринкової вартості та одержанні високих дивідендів. Тобто, мета-інтерес – це потреба учасників ринку, яка не може бути реалізована ними самостійно.
На рівні господарської політики корпорації «необхідність реалізувати потребу» виглядає як система цілей та сукупність ресурсів для їхнього досягнення. Іншими словами, інтереси суб'єктів корпоративних відносин являють собою сукупність власних інтересів, для реалізації яких є достатньо власних коштів, і спектра мета-інтересів, для реалізації яких власних ресурсів недостатньо. Мета-інтереси – це своєрідне прикордонне явище корпоративних інтересів. Типову структуру інтересів представлено в табл. 1.
Характерною рисою функціонування сучасного ринку фінансових послуг є нестабільність окремих його сегментів. У зв'язку з цим актуальним стає питання диверсифікованості інвестиційних вкладень юридичних і фізичних осіб. Одним з напрямків такої диверсифікованості може стати ринок цінних паперів. Отже, формування дивідендної політики корпорації стає найважливішим питанням у системі корпоративних відносин.
Авторська модель формування дивідендної політики корпорації в умовах динамічного зовнішнього середовища дозволяє частково розв'язати існуючий конфлікт інтересів між власниками корпоративних цінних паперів і менеджментом компанії. Реалізація запропонованої моделі виконана в ПП PowerSim та заснована на наступних припущеннях: дивіденди зростають із щорічним темпом і залежать від розміру дивідендів торік, а також від величини прибутку в поточному періоді; прибутковість інвестицій є постійною, прибутковість інвестицій і прибутковість акцій не залежать від величини реінвестованого прибутку; фінансовий ринок є ефективним, досконалим і раціональним, невизначеність відсутня.
