КОЗЕЧКО Володимир Іванович ОПТИМІЗАЦІЯ ПРИЙОМІВ ВИРОЩУВАННЯ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ ПІСЛЯ РІПАКУ ЯРОГО В УМОВАХ ПІВНІЧНОГО СТЕПУ УКРАЇНИ

summary

Сучасний стан та перспективи вирощування пшениці озимої в північному Степу України (огляд літератури). В цьому розділі проаналізовано результати досліджень вітчизняних та іноземних авторів з питань підвищення продуктивності та якості зерна різних сортів пшениці озимої, особливостей технології її вирощування після ріпаку ярого залежно від строків сівби, норм висіву насіння у різні етапи органогенезу рослин. На підставі аналізу літературних джерел обґрунтована необхідність проведення досліджень по темі дисертації.
Умови та методика проведення дослідів. Досліди проводили на дослідному полі Дніпропетровського державного аграрного університету. Клімат регіону помірно-континентальний, з недостатнім та нестійким зволоженням. Ґрунт дослідних ділянок представлений чорноземами звичайними малогумусними середньосуглинковими. Потужність гумусового горизонту становить приблизно 75 см. Вміст азоту у верхній частині гумусового горизонту дорівнює 0,19%; фосфору – 0,14%; калію – 2,2%; гумусу – 4,6%.
У дослідах, після попередника ріпаку ярого, висівали такі сорти пшениці озимої: Золотоколоса, Селянка, Подолянка. Норми висіву становили: 4; 5 та 6 млн схожих насінин/га. Сіяли в чотири строки: 5–7, 15–17, 25–26 вересня і 5–7 жовтня сівалкою СН-16. Спосіб сівби – суцільний рядковий, глибина загортання насіння складала 5–6 см. Технологія вирощування пшениці озимої, крім поставлених на вивчення питань, була загальноприйнятою для північного Степу України. Повторність у дослідах – триразова, розміщення ділянок послідовне, систематичне, посівна площа ділянки – 82,5 м2; облікова – 60 м2. Мінеральні добрива вносили під культивацію у рекомендованих для зони дозах. Збирання врожаю здійснювали поділяночно, комбайном „Sampo-500”.
Для вивчення особливостей росту та розвитку рослин пшениці озимої протягом вегетації відповідно до існуючих методичних рекомендацій проводили такі спостереження та дослідження. Фенологічні – настання фаз розвитку у рослин; польову схожість насіння та густоту стояння рослин за фазами розвитку, їх виживаність протягом вегетації, досліджували динаміку нагромадження сухої речовини, показники загальної і продуктивної кущистості, вміст вуглеводів перед входом рослин в зиму та після відновлення весняної вегетації; агрохімічний аналіз ґрунту і вологість ґрунту після збирання ріпаку ярого (фонова), на час сівби пшениці озимої та в період її кущіння і повної стиглості зерна, а також на момент припинення осінньої та відновлення весняної вегетації у шарі ґрунту 0–150 см. Площу листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал посіву та чисту продуктивність фотосинтезу, а також структурні елементи урожайності пшениці озимої визначали згідно існуючих методик. Статистичну обробку отриманих даних проводили методом дисперсійного аналізу. Економічну ефективність запропонованих агротехнічних заходів вирощування пшениці озимої розраховували за існуючими зональними рекомендаціями.
Ріст та розвиток рослин пшениці в осінній період вегетації. Аналіз гідротермічних умов показав, що в роки проведення досліджень (2007–2009 рр.) зволоження посівного шару ґрунту було достатнім для одержання сходів рослин майже за всіх строків сівби. Тільки за сівби 5 вересня у 2008 р. запаси продуктивної вологи у зазначеному горизонті були низькими, що не дозволило отримати дружні сходи. Формування найбільших запасів вологи відмічено у 2009 р. – 11,8–14,3 мм. У 2007 р. вміст вологи становив 5,6–9,6 мм, у 2008 р. – 0,2–11,1 мм залежно від строків сівби. Середні запаси вологи у посівному шарі ґрунту (0–10 см) за роки досліджень були більшими за сівби 15–17 і 25–26 вересня та становили 9,2 та 9,9 мм відповідно, найнижчими – за сівби 5–7 вересня (8,0 мм).
Розвиток пшениці озимої в осінній період був тісно пов'язаний з тривалістю вегетації рослин. Максимальною за роки досліджень вона була у 2008 р. і при сівбі 5 вересня становила 95 діб; 15 вересня – 85 діб; 25 вересня – 75 діб; 5 жовтня – 65 діб. У 2007 р. вегетація восени була менш тривалою на 33 доби; у 2009 р. – на 7 діб.
Умови вирощування в осінній період впливали на накопичення рослинами суми ефективних температур. У пшениці озимої, яку висівали 5–7 вересня даний показник був вищим ніж у посівів озимини, висіяної 15–17 та 25–26 вересня, а також 5–7 жовтня в середньому на 27,1; 44,1 та 63,6% відповідно. Фактично накопичена сума ефективних середньодобових температур перевищувала середні багаторічні значення даного показника за сівби 5 вересня на 108,5°С; 15 вересня – 77,1°С; 25 вересня – 86,8°С; 5 жовтня – 59,7°С.
Найбільшу суму накопичених рослинами температур було відмічено у 2009 р., яка коливалась від 498,6ºС за сівби 5 вересня до 192,5ºС за сівби 5 жовтня, а найменшу в 2007 р. – від 484,6 до 151,3ºС відповідно.
Польова схожість насіння була більшою за сівби 5–7 вересня і становила у сорту Селянка 86–87%; в сортів Золотоколоса та Подолянка – 84–85% та 82–83% відповідно. Зміщення термінів сівби в сторону більш пізніх спричиняло зниження даного показника, найнижчі значення (75–78%) якого відмічали за сівби 5–7 жовтня. Реакція різних сортів на умови вирощування була незначною. У сорту Селянка схожість була вищою серед сортів і складала в середньому 75–87%. Нижчими показниками відрізнявся сорт Подолянка – 76–83% (табл. 1).
Відмічено суттєвий вплив сортових особливостей на процес утворення пагонів рослинами озимини протягом осіннього періоду вегетації. Так, за сівби 5–7 вересня у сорту Селянка коефіцієнт кущення становив 4,0–4,9; 15–17 вересня – 3,6–4,1; 25–26 вересня – 2,4–2,8; 5–7 жовтня – 1,2. У сорту Золотоколоса цей показник був нижчим і складав 3,8–4,6; 3,4–3,8; 2,3–2,6 та 1,1 відповідно.
Коефіцієнт кущіння був вищим у озимини, яку висівали нормою 4 млн схожих насінин/га. Збільшення норми висіву до 6 млн схожих насінин/га спричиняло зменшення даного показника, який за сівби 5–7 вересня у сорту Золотоколоса знизився на 17,4%, у сортів Селянка та Подолянка – на 18,4 та 17,0%; 15–17 вересня – на 10,5, 12,2, 10,3%; 25–26 вересня – на 11,5, 14,3, 14,8% відповідно.