КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВЕ ПОКАЗАННЯ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави неможлива без захисту прав і свобод людини і громадянина. Такий захист здійснюється через усі форми судочинства. Злочини проти правосуддя є протидією правоохоронним органам в пошуку істини та встановленні справедливості. Окрему групу з таких злочинів становлять ті, які впливають на формування доказів або іншу інформацію, що має оціночний характер під час здійснення правосуддя. Вплив на таку специфічну інформацію здатен зневілювати діяльність органів щодо здійснення завдань судочинства. У зв’язку з цим важливим є розвиток кримінально-правових засобів впливу на негативну поведінку, яка виникає у вказаній сфері.

Особливе місце в системі злочинів проти правосуддя посідає «Завідомо неправдиве показання» (ст. 384 КК України). За даними Міністерства внутрішніх справ України злочинів за ст. 384 КК було зареєстровано у 2008 р. – 277; 2009 р. – 316; 2010 р. – 317. Не дивлячись на загальну тенденцію до зростання кількості злочинів, судово-слідча практика стикається із складнощами в застосуванні норми під час кваліфікації.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження постали роботи відомих фахівців у галузі кримінального права: І. Анденеса, П. П. Андрушка, Ю. В. Бауліна, А. М. Бойка, В. К. Грищука, С. Б. Гавриша, П. С. Дагеля, М. І. Ковальова, О. М. Костенка, В. О. Навроцького, А. В. Наумова, А. А. Піонтковського, А. О. Пінаєва, В. В. Сташиса, Є. Л. Стрельцова, В. Я. Тація,  В. П. Тихого та ін. Проблемам кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве показання приділяли увагу вітчизняні вчені-криміналісти: М. І. Бажанов, В. І. Борисов, І. С. Власов,    М. О. Гараніна, Я. М. Кульберг, Л. В. Лобанова, М. І. Панов, Ш. С. Рашковська, В. І. Тютюгін, І. М. Тяжкова, В. С. Фельдблюм, М. Х. Хабібуллін та ін. В умовах незалежної України кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання не була предметом дисертаційного або монографічного дослідження. Вказуючи на наукові напрацювання вчених-криміналістів, слід звернути увагу на те, що велика кількість питань залишилася невирішеною, зокрема: проблеми визначення об’єкта та предмета злочину, розширення кількості суб’єктів і діянь, які вони можуть вчинити, форм обману як способу вчинення злочину, встановлення нових видів покарання тощо. Прийняття нових та трансформування існуючих процесуальних та інших законів сприяли певним змінам у застосуванні ст. 384 КК. Вказані обставини й зумовили віднести обрану проблематику до актуальної.