КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ ЯК ВИДУ ПОКАРАННЯ Автореферат

Актуальність теми. Протидія злочинності залишається на сьогодні однією з головних проблем нашої держави. Статистика свідчить, що за роки незалежності України злочинність щорічно зростала аж до 1996 року включно. Так, якщо в 1992 році кількість зареєстрованих злочинів становила 480478, то в 1994 році цей показник збільшився до 571891, а в 1996 році піднявся до 617262, що перевищило рівень 1992 року на 28,5%.

І хоча статистичні показники Міністерства внутрішніх справ України починаючи з 1997 року і дотепер засвідчують зниження рівня злочинності (за винятком хіба що 2003 року, коли кількість зареєстрованих злочинів порівняно з попереднім роком зросла на 23,5%), це не дає підстав для самозаспокоєння. Адже реальних передумов для покращення криміногенної ситуації в країні немає. Зменшення ж рівня злочинності відбулося перш за все завдяки об’єктивним чинникам, як-от зменшення кількості населення України, існування латентної злочинності, зміни, що відбулися в чинному законодавстві, та ін.

Значною мірою на криміногенну ситуацію в країні впливає політика, яку здійснює держава у сфері застосування кримінальних покарань. Досвід більшості демократичних країн світу переконує, що тенденція до посилення тяжкості кримінального покарання, якнайширшого застосування позбавлення волі на певний строк не виправдовує себе. Жорстокість покарань – не є шляхом подолання злочинності. До того ж призначення кримінального покарання повинно забезпечувати реалізацію таких основних принципів як індивідуалізація покарання, справедливість, гуманність покарання та економія кримінальної репресії. Тому дослідження питання покарань, альтернативних позбавленню волі, заслуговує на особливу увагу. Отож, звернення до проблеми громадських робіт як одного видів таких покарань є цілком обґрунтованим.

Введення у чинний Кримінальний кодекс України правових норм щодо громадських робіт зумовлювалося інтеграцією українського законодавства у світову (особливо європейську) систему права, а також приведенням його у відповідність до якісно нового характеру політичних, економічних, соціальних та інших видів відносин, що склалися в суспільстві.

Проте наявність відповідних норм у кримінальному законодавстві України не забезпечує на сьогодні потреб практики застосування даного покарання. Крім того, певна законодавча незавершеність положень щодо громадських робіт не дозволяє найефективніше використати всі переваги цієї санкції. Відтак, виникає потреба в подальшому вдосконаленні відповідних кримінально-правових норм у бік подальшої гуманізації й практичного закріплення принципів індивідуалізації та справедливості покарання.

Необхідність активізації наукових розробок проблеми громадських робіт набуває значної ваги ще й з огляду на невирішеність багатьох кримінологічних питань, пов’язаних, насамперед, з профілактичною роботою з особами, що відбувають це покарання.

Слід зазначити, що значний виправно-профілактичний потенціал громадських робіт, підтверджений практикою їх застосування у всьому світі, можливість позитивного впливу на різноманітні сторони особистості винного, дозволили б реалізовувати навіть такі складові мети покарання як виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів. Тому необхідний глибокий аналіз не лише кримінально-правових, але й кримінологічних аспектів застосування пданого виду покарання з тим, щоб розробити практичні рекомендації по покращенню профілактичної роботи з особами, засудженими до громадських робіт.

Вказаними обставинами визначено вибір теми дослідження, її актуальність, теоретичне і практичне значення.

Громадські роботи є новим, невідомим раніше законодавству України видом кримінального покарання. Тому проблема їх застосування в нашій країні комплексно, на монографічному рівні, з позицій як кримінального права, так і кримінології, не вивчалася. Загалом питання громадських робіт досліджувалося у зв’язку з вирішенням інших проблем – визначення цілей та сутності покарання, його призначення й ролі у запобіганні злочинам, місця у здійсненні кримінально-правової політики боротьби зі злочинністю тощо.

Окремим питанням застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (в тому числі громадських робіт), приділяли увагу О.В.Беца, І.Г.Богатирьов, Ю.В.Бишевський, І.А.Вартилецька, М.Г.Вербенський, Г.С.Гавелов, І.М.Гальперін, С.І.Комарицький, В.М.Кудрявцев, В.А.Льовочкін, О.О.Малиновський, В.П.Махоткін, В.Н.Петрашев, О.Г.Фролова.

Підґрунтям для дослідження проблеми громадських робіт слугували також загальні праці з кримінології та кримінального права українських і російських учених-юристів радянського й сучасного періодів: Г.А.Аванесова, В.І.Антипова, Ю.М.Антоняна, Л.В.Багрій-Шахматова, Ю.Д.Блувштейна, Б.С.Волкова, В.В.Голіни, В.П.Голубєва, І.Н.Даньшина, О.М.Джужи, А.І.Долгової, А.П.Закалюка, В.С.Зеленецького, А.Ф.Зелінського, І.І.Карпеця, Ю.Н.Кудрякова, Н.Ф.Кузнєцової, Н.С.Лєйкіної, О.М.Литвака, В.Г.Лихолоба, А.Й.Міллера, С.В.Полубінської, О.Р.Ратінова, В.В.Сташиса, М.О.Стручкова, С.А.Тарарухіна, І.К.Туркевич, В.П.Філонова, О.М.Яковлєва, С.С.Яценка та інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, зокрема, пов’язана з темою “Суспільство перехідного типу: соціальна безпека та чинники загроз”, а також узгоджується з напрямом “Соціальна держава: міжнародний досвід та реалії України”, затвердженим планом науково-дослідних робіт Академії праці і соціальних відносин (протокол № 2 засідання вченої ради академії від 26 вересня 2002 р.).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є вироблення пропозицій по вдосконаленню кримінально-правових норм щодо громадських робіт та підвищенню ефективності практики застосування зазначеного виду покарання, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо покращення профілактичної роботи з особами, які відбувають громадські роботи.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

– визначити місце громадських робіт в системі покарань, їх сутність, мету, виправно-профілактичне значення й розробити пропозиції по вдосконаленню відповідних кримінально-правових норм з метою подальшої гуманізації та розширення практики застосування даного покарання;

– дослідити з теоретичних та практичних позицій проблему реалізації принципів диференціації відповідальності, індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання в процесі призначення громадських робіт;

– проаналізувати практику застосування судами України ппокарання у виді громадських~~покарання у виді~~ робіт, визначити основні тенденції в процесі призначення даного виду покарання, оцінити ефективність застосування громадських робіт, надати рекомендації щодо вдосконалення відповідної правозастосовчої практики;

– визначити характерні ознаки злочинів, за які призначаються громадські роботи;

– здійснити характеристику осіб, що вчиняли злочини, по яких застосовується покарання у виді громадських робіт;

– встановити причини та умови вчинення злочинів, за які призначаються громадські роботи;

– визначити основні напрями запобігання злочинам, по яких застосовуються громадські роботи, та профілактичної роботи з особами, засудженими до даного виду покарання; надати практичні рекомендації по покращенню запобіжної діяльності на загальносоціальному та спеціально-кримінологічному рівні.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають у зв’язку із застосуванням покарань, альтернативних позбавленню волі, і, зокрема, громадських робіт як одного з таких покарань.

Предмет дослідження – чинні кримінально-правові норми щодо громадських робіт, правозастосовча практика та профілактична робота з особами, що відбувають дане покарання.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети була використана сукупність методів наукового пізнання. Порівняльний метод використовувався для вивчення правових норм щодо громадських робіт, які містяться у кримінальному законодавстві Великої Британії, Данії, Швеції, Голландії, Португалії, Франції, Іспанії, США, Російської Федерації, Азербайджанської Республіки, Грузії, що дало змогу внести ряд пропозицій по вдосконаленню чинного КК України з цього питання.

За допомогою формально-логічного (юридичного або догматичного) методу досліджувалися вітчизняні кримінально-правові норми щодо громадських робіт, а також аналізувалась практика їх застосування. Системно-функціональний метод допоміг виявити зв’язок між застосуванням громадських робіт і соціальними явищами й процесами, що впливають на процес призначення даного покарання.

З використанням статистичного методу вивчалися показники злочинності, а також практика застосування судами України покарання у виді громадських робіт. При цьому використовувалися дані Міністерства внутрішніх справ України та Державної судової адміністрації України.

Застосовувалися також соціологічні методи (вивчення документів, опитування у формі інтерв’ю), за допомогою яких збирався емпіричний матеріал для кримінологічної характеристики злочинів, за які призначаються громадські роботи, визначення їх детермінант та виявлення проблем у профілактичній роботі з особами, що відбувають даний вид покарання.

Емпіричну базу дослідження склали 140 архівних кримінальних справ, які були розглянуті місцевими та апеляційними судами м. Києва, Київської, Сумської та Рівненської областей протягом 2001-2004 років. Проводилося неформалізоване (вільне) інтерв’ю з 68 засудженими до громадських робіт та працівниками кримінально-виконавчих інспекцій (у кількості 45 чоловік). Для обробки зібраного матеріалу застосовувалися статистичні прийоми.

У процесі дослідницької роботи аналізувалося вітчизняне законодавство щодо громадських робіт, крім того, відповідні кримінально-правові норми зарубіжних країн, монографічна література, наукові статті, практика застосування досліджуваного виду покарання. Висновки і пропозиції дисертації ґрунтуються також на матеріалах власного кримінологічного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертаційна робота є першим в Україні комплексним монографічним науковим дослідженням громадських робіт, в якому здійснена кримінально-правова та кримінологічна характеристика даного виду покарання, а також сформульовані пропозиції по вдосконаленню кримінально-правових норм щодо громадських робіт та розроблені науково обґрунтовані рекомендації по впливу на причини та умови злочинів, по яких застосовується даний вид покарання, й покращенню профілактичної роботи з особами, засудженими до громадських робіт.

Автором розроблені й виносяться на захист такі положення:

1) вказується на необхідність доповнення переліку осіб, яким громадські роботи не призначаються (ч. 3 ст. 56 КК України), таким положенням: “жінки, що мають дітей віком до семи років”, що сприятиме гуманізації практики застосування даного виду покарання;

2) обґрунтовується висновок про необхідність введення до КК в якості однієї з умов відбування громадських робіт обов’язку засудженого перед виконанням роботи проходити медичний огляд, невиконання якої може бути достатньою підставою для застосування до винного стягнення у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності;

3) з метою якнайповнішого використання можливостей громадських робіт та практичного закріплення принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання вносяться пропозиції віднести громадські роботи до покарань, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові, й включити зазначені роботи у перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням;

4) з метою більш ефективної реалізації принципів диференціації відповідальності та економії кримінальної репресії доводиться потреба розширити перелік складів злочинів, за які можуть бути призначені громадські роботи;

5) вказується на необхідність передбачити посильний характер громадських робіт для неповнолітніх та встановити обов’язок проводити медичний огляд неповнолітніх перед початком відбування покарання у виді громадських робіт;

6) вноситься пропозиція застосовувати громадські роботи також з урахуванням професійної діяльності засудженого, що дозволить розширити практику призначення цього покарання;

7) встановлюється, що найчастіше громадські роботи призначаються за економічні й насильницькі злочини; здійснюється кримінологічна характеристика й аналіз причин та умов злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи;

8) робиться висновок про необхідність планування і здійснення профілактики злочинів, за які призначаються громадські роботи, на рівні загальносоціального і спеціально-кримінологічного запобігання; визначаються заходи та надаються рекомендації по покращенню профілактичної роботи з особами, які відбувають даний вид покарання.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні положення можна використати в науково-дослідній роботі для подальшого вивчення кримінально-правових та кримінологічних проблем громадських робіт як виду покарання.

Викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства, зокрема, Кримінального кодексу України, як коментар до законодавства, у судовій практиці.

Дисертаційне дослідження може бути корисним у плані практичного використання в профілактичній роботі з особами, що відбувають покарання у виді громадських робіт.

Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при викладенні курсів кримінального права, кримінології, кримінально-виконавчого права, а також під час підготовки відповідних підручників та навчальних посібників для студентів юридичних вузів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях “Україна: шляхами віків” (м. Київ, 17 травня 2002 року) та “Проблеми розвитку законодавства і правозастосовчої практики” (м. Мінськ, 29-30 жовтня 2004 року).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені автором у п’яти наукових статтях. Всі вони опубліковані у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 199 сторінок, із них основного тексту – 179 сторінок, списку використаних джерел – 20 сторінок (215 найменувань).