КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ СТВОРЕННЮ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження кримінально-правових засобів протидії створенню злочинної організації» складається з трьох підрозділів та присвячений вивченню стану наукового дослідження кримінально-правових засобів протидії створенню злочинної організації.

У підрозділі 1.1 «Стан наукового дослідження кримінально-правових засобів протидії створенню злочинної організації» з’ясовано стан теоретичної розробки у теорії кримінального права України проблеми протидії кримінально-правовими засобами створенню злочинної організації. Підкреслено, що фактично з перших років незалежності України вітчизняні науковці-фахівці активно залучилися у вирішення цієї проблеми, оскільки за КК Української РСР 1960 р. кримінальна відповідальність за створення злочинної організації не передбачалася. Здобутки вітчизняних науковців із зазначених питань відображені у ч. 4 ст. 28 та чч. 1 і 2 ст. 255 КК України, якій був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Зазначається, що у зв’язку з цим помітно активувалися наукові дослідження з питань удосконалення кримінально-правових засобів протидії створенню злочинної організації.

Серед наукових робіт, що заслуговують особливої уваги, акцентовано на дослідженнях Ю.В. Бауліна, Л.М. Демидової, В.В. Українця, О.С. Козака і А.А. Вознюка. З уваги на наведене виокремлено активну участь вітчизняних науковців-юристів у розробці кримінально-правових засобів протидії створенню злочинної організації (хоча при цьому висловлені певною мірою й дискусійні та суперечливі положення, висновки і пропозиції).

У підрозділі 1.2 «Історичні передумови встановлення кримінальної відповідальності за створення злочинної організації» за результатами дослідження (з використанням догматичного (юридичного) методу) правових норм Особливої частини КК Української РСР 1960 року доведена наявність у державі організованої злочинності, обізнаність законодавця із криміногенною ситуацією та такою складною формою співучасті в організованій злочинній діяльності, але неадекватною реакцією на такий стан речей, а саме – використовування з політичних мотивів подвійних стандартів у практиці протидії організованій злочинності: встановлення кримінальної відповідальності за вчинення організованими злочинними спільнотами лише особливо небезпечних та інших злочинів проти держави (пояснювалося це намаганням імперіалістичного оточення повалити радянський лад) та ігнорування/ замовчування існування організованої злочинності в інших сферах життєдіяльності радянського суспільства (пояснювалося відсутністю в суспільстві корінних причин злочинності). Виокремлено чинники – соціально-економічні, криміногенні, нормативно-організаційні, морально-психологічні, міжнародні, які обумовили встановлення КК України 2001 року кримінальної відповідальності за створення злочинної організації.

У підрозділі 1.3 «Поняття злочинної організації та її відмежування від суміжних кримінально-правових категорій», визнаючи провідну роль закріпленої у ч. 4 ст. 28 КК норми у правовому визначенні поняття і цілеспрямованості діяльності злочинної організації, запропоновано виключити із ч. 1 ст. 255 КК вказівку на мету діяльності (вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину) створеної злочинної організації (таким чином у ч. 1 ст. 255 КК буде наведений перелік альтернативних форм об’єктивної сторони складу досліджуваного злочину), маючи на увазі, що поняття злочинної організації та вичерпний перелік цілей її створення закріплені у ч. 4 ст. 28 КК. Аналізуючи правові ознаки злочинної організації, зауважено, що первинна і основна, системоутворювальна ознака досліджуваної злочинної спільноти має бути виражена категорією «організація» у значенні процесу (структура, функції управління, а отже у значенні саме злочинної структури (з уваги на визначення соціологією цієї категорії як: 1) внутрішню упорядкованість, узгодженість взаємодії окремих елементів або частин системи відповідно до структури цілого; 2) сукупність процесів або дій, що призводять до створення та удосконалення взаємозв’язків між частинами цілого; 3) об’єднання людей, які сумісно реалізують спільні інтереси, програми або цілі на підставі певних норм і правил). Запропоновано навести у ч. 4 ст. 28 КК також інші кількісні показники злочинної організації щодо численності її структурних одиниць (дві і більше організованих груп/структурних частин).

Розділ 2 «Кримінально-правовий аналіз складу злочину створення злочинної організації» охоплює чотири підрозділи та присвячений дослідженню особливостей кримінально-правової характеристики об’єктивних і суб’єктивних ознак аналізованого складу злочину.

У підрозділі 2.1 «Об’єкт складу злочину створення злочинної організації» констатовано багатопричинність наявних у теорії кримінального права дискусійних концепцій об’єкта злочину (суспільні відносини, блага/правові блага, цінності, громадська безпека тощо). Автор поділяє точку зору В. Білоконєва про можливість усунення зазначених протиріч за умови дослідження проблеми об’єкта злочину в теорії кримінального права з позиції системного підходу і на підставі її філософського (соціологічного) розуміння. Визнано, що громадська безпека (тобто стан захищеності суспільства та суспільних інтересів/окремо взятої особи та її інтересів від реальних і потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз небезпечних факторів і джерел) як об’єкт кримінально-правової охорони є елементом складу злочину створення злочинної організації на усіх трьох рівнях його вертикальної класифікації. Як і будь-яке інше, передбачене кримінальним законом злочинне діяння, створення злочинної організації на рівні загального об’єкта посягає на усю сукупність соціально корисних суспільних відносин/соціальних цінностей, що закріплені у ч. 1 ст. 1 КК, у тому числі на громадську безпеку як складову цієї сукупності. Норма про відповідальність за створення злочинної організації (ст. 255 КК) включена до розділу ІХ Особливої частини КК «Злочини проти громадської безпеки» за ознакою посягання злочинного діяння на груповому рівні саме на громадську безпеку (за ознакою його групової належності до посягань на громадську безпеку) як соціально корисне суспільне відношення/соціальна цінність. На рівні індивідуального (безпосереднього) об’єкта створення злочинної організації становить потенційну загрозу для суспільства та пересічних громадян/суспільних та особистісних інтересів громадян своєю готовністю до реалізації цілеутворення.

У підрозділі 2.2 «Об’єктивна сторона складу злочину створення злочинної організації» проаналізовано деякі з висловлених у теорії кримінального права думки щодо загальної кількості та зовнішнього вияву передбачених ч. 1 ст. 255 КК альтернативних форм об’єктивної сторони складу злочину створення аналогічної спільноти та обґрунтована точка зору юристів-науковців щодо саме альтернативних форм об’єктивної сторони складу аналізованого злочину, до яких віднесено: створення злочинної організації; керівництво створеною злочинною організацією; участь у злочинній організації; участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; організація цілеспрямованої зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп; керівництво такою зустріччю (сходкою); сприяння такій зустрічі (сходці). Запропоновано авторське трактування змісту кожної з названих альтернативних форм об’єктивної сторони складу злочину. Зауважено на необхідності установлення кримінальної відповідальності для учасників цілеспрямованої зустрічі (сходці) за ознакою їхньої належності до конкретних злочинних організацій або організованих груп. На підставі викладеного запропоновано упорядкувати назву ст. 255 КК відповідно до внутрішнього змісту передбачених альтернативних форм об’єктивної сторони складу аналізованого діяння та назвати «Організована злочинна діяльність».

У підрозділі 2.3 «Суб’єкт складу злочину створення злочинної організації» досліджено кримінально-правові ознаки загального суб’єкта злочину – його юридичний статус (тобто це фізична особа), осудність (тобто спроможність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії або бездіяльність і керувати ними) чи обмежена осудність (тобто особа, яка під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії або бездіяльність та/або керувати ними), вік кримінальної відповідальності (тобто досягнення особою віку, з якого відповідно до КК може настати кримінальна відповідальність) та на цій основі зроблено висновок щодо кримінально-правової характеристики суб’єкта складу злочину створення злочинної організації. Не становить труднощі визначення таких кримінально-правових ознак суб’єкта злочину створення злочинної організації (за відсутності яких-небудь заборон чи обмежень), як те, що ним може бути лише фізична осудна чи обмежено осудна особа. Що ж стосується віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинення альтернативних дій, передбачених ч. 1 ст. 255 КК, то, на думку автора, та з урахуванням відсутності посилання на ч. 1 ст. 255 КК у переліку, передбаченого ч. 2 ст. 22 КК, суб’єктом аналізованого злочину може бути лише особа, якій до вчинення аналізованого злочину виповнилося шістнадцять років. Підкреслюється, що у разі участі осіб у віці від 14 до 16 років у вчиненні в складі організованої спільноти злочинів, перелік яких наведений у ч. 2 ст. 22 КК, їх дії підлягають кваліфікації не за сукупністю злочинів (тобто й за ч. 1 ст. 255 КК), а лише за тією статтею, яка передбачає відповідальність за вчинений (хоча й у складі злочинної організації) конкретний злочин. Погоджуючись лише умовно із висловленою в юридичній літературі точкою зору щодо можливості вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК, спеціальним суб’єктом автор вважає можливим визнавання спеціального суб’єкта тільки у разі вчинення учасником злочинної організації (у співучасті з іншими її учасниками) тяжкого чи особливо тяжкого злочину, що слугує підставою для кваліфікації діянь за ідеальною сукупністю злочинів.

У підрозділі 2.4 «Суб’єктивна сторона складу злочину створення злочинної організації» під час з’ясування нормативних ознак виокремленого елементу аналізованого складу злочину підкреслено однозначність у поглядах юристів-науковців стосовно вияву вини за вчинення передбачених ч. 1 ст. 255 КК альтернативних дій у формі прямого визначеного умислу, яке (таке ставлення винної особи до вчинюваних нею дій та їх наслідків) обумовлене цілеспрямованістю дій зі створення злочинної організації, забезпечення її функціонування, реалізації цілей утворення такої спільноти тощо та визначає суб’єктивне ставлення окремого учасника злочинної організації до власних злочинних діянь. На думку дисертанта, більш теоретичної конкретизації і нормативного закріплення потребують питання щодо мети вчинення альтернативних діянь, передбачених ч. 1 ст. 255 КК. Цілі створення злочинної організації (на майбутнє) визначені у ч. 4 ст. 28 КК, але зовнішній вияв кожної з названих форм об’єктивної сторони на момент їх вчинення обумовлений самостійним прагненням (яке й визначає ступінь суспільної небезпечності діянь): створити злочинну організацію, забезпечити її функціонування, організувати/забезпечити проведення цілеспрямованої зустрічі/ сходки представників організованих груп або злочинних організацій тощо. Зважаючи на структуру суб’єктивної сторони складу аналізованого злочину, зазначено, що мотив та емоційний стан, на відміну від вини та мети, не є її (суб’єктивної сторони) конструктивними ознаками, а лише факультативними, тобто на кваліфікацію злочинних діянь не впливають, але можуть бути враховані судом під час призначення покарання.

Розділ 3 «Удосконалення положень Кримінального кодексу України про відповідальність за створення злочинної організації» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню можливих шляхів удосконалення законодавчої реалізації принципів диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності за вчинення злочинних дій, передбачених ч. 1 ст. 255 КК.

У підрозділі 3.1 «Удосконалення диференціації кримінальної відповідальності за створення злочинної організації як правова необхідність сьогодення» доведено, що за конструкції цієї норми, визначення її структури допущено суттєві помилки, порушено правила законодавчої техніки, принцип системності викладення тощо, що негативно вплинуло на якість зазначеної кримінально-правової норми. Законодавець, усупереч тому, що перелічені у ч. 1 ст. 255 КК форми об’єктивної сторони за характером і змістом, а, отже, за ступенем суспільної небезпечності та тяжкості суттєво різняться, визнав їх однаково суспільно небезпечними та відніс до особливо тяжких злочинів. Обґрунтовано необхідність іншої структурної побудови норми, яка й забезпечить предметну диференціацію кримінальної відповідальності відповідно до змісту і характеру тієї або іншої форми об’єктивної сторони складу злочину, а саме: а) створення злочинної організації чи керівництво такою організацією (такі дії визнаються особливо тяжким злочином); б) участь у злочинній організації або у злочинах, вчинюваних такою організацією (тяжкий злочин); в) організація або керівництво цілеспрямованою зустріччю (сходкою) представників злочинних організацій або організованих груп, а також участь у такій зустрічі (сходці) (тяжкий злочин); г) сприяння такій цілеспрямованій зустрічі (сходці) (злочин середньої тяжкості).

У підрозділі 3.2 «Підвищення якості положень Кримінального кодексу України про звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації» проведено аналіз передумов, підстав та умов спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 255 КК, що дало змогу встановити наявність певних правових недоліків у нормативній регламентації зазначеного спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності. Наголошено на таких правових недоліках. По-перше, підтримується висловлена юристами-науковцями думка, що до передбаченого ч. 1 ст. 255 КК переліку форм об’єктивної сторони складу злочину включені й такі, що не охоплюються (не пов’язані із) створенням аналізованої злочинної спільноти, але спрямовані на консолідацію організованої злочинної діяльності – організація, керівництво або сприяння цілеспрямованої зустрічі/сходці представників злочинних організацій або організованих груп. Тобто особи, винні у вчиненні таких дій, не є учасниками злочинної організації, за створення якої передбачена кримінальна відповідальність згідно із ч. 1 ст. 255 КК, а тому й не підлягають звільненню від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 255 КК. По-друге, безпосередніми учасниками такої зустрічі/сходки є представники конкретних злочинних організацій або організованих груп, тобто особи, які володіють певною, доволі часто й достатньою інформацією про функціонування та злочинну діяльність деяких злочинних формувань; а тому підтримується пропозиція юристів-науковців про криміналізацію участі у такій цілеспрямованій зустрічі/сходці із одночасним віднесенням зазначеної форми об’єктивної сторони складу злочину до передумов звільнення від кримінальної відповідальності. По-третє, нормативне визначення першої підстави звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 255 КК – добровільна заява про створення злочинної організації або участь у ній, неповне через відсутність даних про момент і адресата надходження такого повідомлення, мотивацію такої поведінки, спрямованість злочинної діяльності угруповання та безпосередню участь у вчинюваних спільнотою злочинах. По-четверте, нагальною визнається необхідність нормативного визнання спеціальних (у т.ч. умовних) підстав звільнення винних осіб від кримінальної відповідальності за кожною із виокремлених форм об’єктивної сторони аналізованого складу злочину (крім організатора та керівника злочинної організації) не лише із урахуванням зізнання у вчиненні злочину й сприяння у його розкритті (розслідуванні), а й ставлення особи до факту вчинення злочину та інших кримінологічно значущих ознак її характеристики. Запропоновано також надати такому спеціальному виду звільнення від кримінальної відповідальності факультативного (дискреційного) характеру, тобто вирішення питання щодо його застосування має бути віднесено на розсуд суду.