Легалізація підприємництва як засіб адміністративного регулювання підприємницької діяльності

summary

Легалізація підприємництва як засіб адміністративного регулювання підприємницької діяльності 

У механізмі адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності на сучасному етапі широко застосову­ються різні засоби, до яких відноситься і легалізація правоздатності під­приємства. Вона (легалізація) й досі залиша­ється проблематичною для майбутнього суб’єк­та підприємництва, оскільки механізм її здійс­нення є нерозвинутим, а тому й недосконалим.

Що стосується легалізації, то науковці не дійшли єдиної думки щодо розуміння сут­ності та ролі цього явища у процесі держав­ного регулювання економіки.

У правовому ас­пекті «легалізація» розглядається як підтвер­дження державою законності входження суб’єктів у відносини у сфері підприємництва. Легалізацію правоздатності суб’єкта можна сприймати як одну із основних та обо­в’язкових умов здійснення підприємницької діяльності суб’єктом економіки (ст. 55 ГК).

В. Мамутов у своїх працях уникає термі­на «легалізація», а вживає термін «створення підприємства», тобто розглядає цей процес з точки зору виникнення підприємця як суб’єкта господарювання, який має на меті отримання прибутку, а саме таке визначення подається у ст. 42 ГК України.

Законодавство практично всіх держав вста­новлює обов’язок підприємця проходити державну реєстрацію. Така реєстрація здійс­нюється у торгових реєстрах, що ведуться су­довими або адміністративними органами.

На нашу думку, необхідно з’ясувати суть явища легалізації суб’єктів підприємництва, адже остання є засобом адміністративного впливу на підприємця, а адміністративний ресурс, як правило, застосовується лише в інтересах чиновників, поглиблює бюрократи­зацію сфери підприємництва, гальмує її, поз­бавляє підприємця свободи у здійсненні його діяльності, спотворює саму ініціативу почат­ку комерційної діяльності громадянином.

Адміністративно-правове регулювання, в контексті якого ми розглядаємо легалізацію правоздатності підприємницьких утворень, є потужним чинником розвитку здорових підприємниць­ких відносин в Україні. Легалізація запроваджена у багатьох країнах. В Україні також реалізований зазначений спосіб державного регулювання.

Візьмемо, наприклад, механізм державної реєстрації. Тривалий час він не був врегульо­ваний єдиним законодавчим актом, а основ­ним нормативно-правовим документом у цій сфері було Положення про державну реєст­рацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. У сфері ліцензуван­ня основним нормативним документом був, і поки залишається, Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р.[1] З часом у про­цедурі легалізації підприємницької структури виявилися певні недоліки, які гальмували розвиток підприємництва в Україні.

Моніторинг сфери тільки державної ре­єстрації за станом на 1999 р. засвідчив, що в Україні її суб’єктами є 20 міністерств і ві­домств, 764 органи місцевої влади, 24 пред­ставництва Ліцензійної палати в обласних центрах. Реєстрацію визначали 16 законів, 8 постанов КМУ і 14 відомчих актів, тобто механізм, запропонований після 1991 р. у не­залежній країні щодо легалізації правоздат­ності підприємця, був недосконалим, досить обтяжливим як для майбутнього суб’єкта економіки, так і для держави.

На сьогодні ситуація у сфері нормативно-правового регулювання легалізації дещо змі­нилася. У 2003 р. прийнято Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності», який мав змінити ситуацію на краще. Крім того, Ліцензійна палата вже не діє, замість неї державну політики у сфері легалізації підприємців здійснює Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, повноваження якого визна­чаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 25.05.2000 р. № 721.

Відповідно до ст. 4 згаданого Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців включає, зокрема:

1) перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

2) перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

3) внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу – підприємця до Єдиного державного реєстру;

4) оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові або місця проживання фізичної особи – підприємця підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, установленому законом.[2]

Втім, незважаючи на деякі кроки у підви­щенні ефективності такого механізму дер­жавного регулювання, як легалізація право­здатності підприємницьких структур, не мож­на сказати, що ситуація у цій сфері поліпши­лася. Скоріше, навпаки, процедура державної реєстрації стала більш складною, оскільки:

1) з’явилася нова додаткова фігура у про­цедурі державної реєстрації – державний реєстратор, функції якого незрозумілі пере­січному громадянину;

2) залишається невирішеною проблема недосконалої подачі населенню інформації щодо діяльності органів місцевої влади у процедурі легалізації;

3) ускладнюють роботу також внутрішні інструкції органів місцевої влади щодо про­цедури державної реєстрації, які не просто деталізують положення Закону, а й подекуди заперечують його;

4) процес державної реєстрації усклад­нюється банальним розкладом прийому гро­мадян з даного питання, який триває, як пра­вило, три години два дні на тиждень. Прий­няти документи в усіх бажаючих суб’єктів просто неможливо;

5) відповідальність чиновників за пору­шення законодавства у сфері легалізації пра­воздатності суб’єктів підприємництва має несуттєвий характер;

6) недостатнім є рівень забезпечення дер­жавних органів технологічними засобами, які б спростили процедуру.

Отже, легалізація діяльності підприємця, зокрема державна реєстрація, все ж мають суттєве значення для забезпечення інтересів держави, отже, й суспільства.

На нашу думку, легалізацію можна порів­няти з ланцюгом, який пов’язує вже не суспіль­ство й інструменти підприємництва, а підпри­ємця, суспільство та державу. Іншими слова­ми, легалізація знаходиться на межі інтересів трьох суб’єктів. І на етапі створення нового су­б’єкта господарювання легалізація є засобом для виконання обов’язків усіх сторін та інстру­ментом для забезпечення прав зазначених трьох одиниць: держави, суспільства та підприємця. Викладене дозволяє зробити висновок: легалізація є сукупністю організаційно-правових дій з боку майбутнього суб’єкта підпри­ємництва та уповноважених органів влади, що контролюється та забезпечується дер­жавою в контексті політики адміністративно-правового ре­гулювання підприємницьких відносин із ме­тою забезпечення інтересів підприємців і суспільства в цілому.

Відносинами легалізації є відносини, що складаються у сфері організаційно-правової діяльності як засновників (засновника) підприємства, так і уповноважених держав­них органів, спрямовані на створення нового суб’єкта підприємництва; вони мають багато­сторонній правовий характер, що випливає із природи підприємництва.

Щоб державна реєстрація суб’єктів під­приємницької діяльності виконувала свої функції, необхідно забезпечити повноту, пуб­лічність, загальновідомість та доступність відомостей такої реєстрації. Державний апарат має в своєму арсеналі багато механізмів і засобів для захисту громадян, розвитку демократичного грома­дянського суспільства, проте має й такі, які можуть гальмувати та нівелювати цей про­цес, що стає очевидним на практиці їх засто­сування у сфері підприємництва. До таких негативних чинників можна віднести:

1) надмірний адміністративний контроль та тиск (передусім у сфері економічних від­носин);

2) відсутність у держави і громадян поваги до приватної власності, що яскраво виявля­ється у роботі державних органів;

3) безпосередня участь державних служ­бовців у діяльності підприємств та організа­цій, які отримують прибуток або пов’язані із розподілом, акумуляцією та збиранням коштів;

4) урядові дотації;

5) неефективно організована і низько оп­лачувана державна служба;

6) слабкість і залежність судової влади;

7) відсутність негативної оцінки суспіль­ством недемократичних процесів.[3]

Дослідження механізму легалізації пра­воздатності майбутніх суб’єктів економічних відносин в України свідчить, що здійснення цього важливого та необхідного механізму треба докорінно змінити: не просто видати нормативно-правовий документ, в якому бу­де детально описаний процес подачі доку­ментів на отримання свідоцтва про державну реєстрацію, а організувати ви­роблення загальних основоположних прин­ципів створення та застосування ефективних засобів та механізмів, спрямованих на поліп­шення процедур легалізації правоздатності суб’єктів підприємництва.

Основними заходами, які сприятимуть вирішенню проблем легалізації підприємців та підприємств в Україні, є:

1) розроблення та схвалення Верховною Радою України відповідно до Конституції України Єдиної концепції державної політи­ки щодо легалізації правоздатності суб’єктів підприємництва;

2) затвердження Верховною Радою Укра­їни мораторію щодо змін і доповнень до зако­нів, які регулюють відносини у сфері легалі­зації підприємництва, терміном на 3-5 років із метою стабілізації законодавчого поля підприємництва як важливої передумови його розвитку;

3) розроблення та здійснення комплексу організаційно-правових заходів, спрямова­них на забезпечення надійного захисту під­приємництва від зловживань із боку посадо­вих осіб.

---

[1] Закон України від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» // [WWW document]. URL http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1775-14 (10 квітня 2008).

[2] Закон України від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» // [WWW document]. URL http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=755-15 (10 квітня 2008).

[3] Сагайдак Ю.В. Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми): Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К., 2004. – С. 392-393.