ЛЕКСИЧЕСКИЕ ИННОВАЦИИ ИНОЯЗЫЧНОГО ПРОИСХОЖДЕНИЯ В СОВРЕМЕННОМ РУССКОМ ЯЗЫКЕ (НА МАТЕРИАЛЕ ЯЗЫКА СМИ ПОСЛЕДНЕГО ДЕСЯТИЛЕТИЯ ХХ – НАЧАЛА ХХI ВЕКА)

summary

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається мета, основні завдання та методи дослідження, подаються відомості про джерела матеріалу та апробацію роботи, вказується на наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі – “Лексичні запозичення як об’єкт вивчення в мовознавстві” – здійснюється огляд теоретичних здобутків у сфері мовного запозичення. Увага звертається на такі головні аспекти цієї проблеми, як доцільність/недоцільність лексичних запозичень (аспект, який розвинувся в наукову теорію встановлення умов, причин запозичення та їх взаємодію); визначення особливостей адаптації іншомовних неологізмів у мові-реципієнті та встановлення її етапів; розробка теорії класифікації запозичень за видами і типами; трактування термінів у межах теорії “мовного запозичення”. Висвітлені в першому розділі питання визначають підхід до практичного дослідження іншомовних інновацій у другій та третій частинах дисертації.

Звернення до питання лексичного запозичення як до специфічного лінгвістичного феномену фіксується у літературі з ХVIII століття. Відомі російські письменники, історики, державні діячі ХVIII ст. (М.М.Карамзін, О.П.Сумароков, В.М.Татищев, О.С.Шишков та ін.) розглядали проблему запозичень із точки зору доцільності вживання іншомовної лексики, що нерідко зводилося до полеміки про засмічення мови, прогнозування подальшої долі іншомовних слів та супроводжувалося намаганням підібрати семантичні чи словотвірні еквіваленти запозиченим лексемам. Так, показовими для цього історичного періоду є погляди В.М.Татищева та О.П.Сумарокова. На думку В.М.Татищева, лексичне запозичення – явище природнє, неминуче та необхідне, яке збагачує мову. В той же час історик та державний діяч звертав увагу на надмірне використання іншомовної лексики і наводив величезні списки слів, які були запозичені без достатніх причин. В.М.Татищев здійснив певний розподіл неологізмів іншомовного походження, який ґрунтувався на встановленні екстра- та лінгвальних чинників запозичення. Відповідно до цієї класифікації “необхідне примноження” мови шляхом запозичення відбувається внаслідок “придбання” чужоземних реалій. А серед усіх іншомовних лексем учений розрізняв слова, які неможливо перекласти (“тільки встановити нові імена”), тобто запозичення номінації разом із новою реалією, запозичення для однослівного найменування; слова, до яких можна підібрати синоніми, але зміст яких, звичайно, не буде точно відбивати зміст іншомовних лексем – запозичення з метою реалізації певного семантичного відтінку, деталізація поняття; нарешті, окремо виділялися лексеми, які вживаються “невірно” (явище лексико-семантичної варіативності), але до яких “звикли” та які “важко замінити”. Такі лексеми і розглядалися В.М.Татищевим як не “примноження” мови, а її “засмічення” (1733). О.П.Сумароков займав більш пуристичну позицію. Російський письменник негативно ставився до вживання майже всіх іноземних слів (винятком були лише грецькі запозичення) та наполягав на їх “вилученні” з російської мови, а також на заміні подібних номінацій відповідними російськими аналогами (1759). Історія розвитку російської мови підтвердила, що такий (більшою мірою інтуїтивний) підхід у визначенні доцільності або недоцільності вживання запозичень виявився помилковим, оскільки в ньому був відсутній науковий аналіз, певні об’єктивні дані.

В.І.Даль, який в цілому негативно ставився до залучення великої кількості іншомовних слів у російську мову в середині ХІХ ст., у той же час включає їх у свою відому лексикографічну працю. Іншомовним одиницям видатний лексикограф протиставляє “вдалий переклад”: питомі лексеми або їх похідні (у більшості випадків – авторські неологізми). Таким чином В.І.Даль підкреслював великий семантичний та словотвірний потенціал рідної мови, намагався викликати почуття поваги до неї у її носіїв (1867). Але значна кількість зафіксованих лексикографом іншомовних слів саме з причин своєї семантичної точності увійшла в мову-реципієнт і адаптувалась в її системі.

Певний внесок у дискусійну проблему запозичень зробив В.Г.Бєлінський. У середині ХІХ століття російській літературний критик підкреслював, що кожна історична доба відмічається хвилею іншомовних лексичних інновацій, оскільки існує певна кількість нових реалій та ідей, які є “розробленими на чужому ґрунті”, і знайомство з ними завжди буде супроводжуватися мовним запозиченням. В.Г.Бєлінський звернув увагу на такі лінгвальні чинники процесу запозичення, як стислість номінації, деталізація поняття, реалізація інших семантичних відтінків (1847). Обґрунтування російським критиком необхідності використання ряду іншомовних лексем у рідній мові створює принципово нову основу розглядуваної проблеми.

Наприкінці ХІХ століття лексичні запозичення вивчаються досить детально саме у філологічних працях Р.Ф.Брандта, Ф.Є.Корша, М.Р.Фасмера. Дослідження базуються на глибинному аналізі фактів словника, вивченні лексико-семантичних структур питомих лексем та слів-запозичень. Але і в цих, безпосередньо лінгвістичних працях, присутні висловлювання пуристичного характеру, що свідчить про складність і багатогранність цього мовознавчого аспекту.

Формування загальної теорії лексичного запозичення припадає на кінець ХІХ – поч. ХХ ст. (І.Бодуен де Куртене, Я.К.Грот, І.І.Огієнко, М.О.Смирнов, О.І.Соболєвський). У лінгвістичних розробках цього періоду етимолого-хронологічний аналіз іншомовних одиниць є провідним, а процес запозичення вивчається тільки на лексичному рівні.

У першій половині ХХ ст. робиться спроба визначити основні причини та умови залучення іншомовних слів до мови-реципієнта (І.Бодуен де Куртене, В.Жирмунський, А.Мейе, Г.Пауль). Явище запозичення вивчається лінгвістами у зв’язку з різноманітними історичними (культурними, військово-політичними та ін.) контактами окремих мовних суспільств; безпосередньо запозичені лексеми розглядаються як частина і як результат таких контактів. Відповідно головна роль відводиться екстралінгвальним чинникам.

Починаючи з другої половини ХХ століття, теорія запозичень набуває ще більш чітких контурів: розмежовуються поняття “мовне запозичення” та “лексичне”, визначаються види запозичень (фонемне, морфемне, синтаксичне, семантичне та лексичне – як перший ступінь усіх інших видів), вивчаються окремі типи іншомовних слів, здійснюється детальна диференціація чинників розглядуваного процесу, з’ясовуються етапи та ознаки асиміляції лексичних запозичень у мові-реципієнті. З розвитком вітчизняних соціолінгвістичних досліджень екстралінгвальні чинники, що впливають на розвиток мови, в тому числі на використання в ній іншомовних інновацій, визначаються як провідні та як тісно пов’язані з лінгвальними (В.Г.Костомаров, Е.В.Кузнецова, Ю.С.Сорокін, Ф.П.Філін, Д.М.Шмельов). Саме в такому напрямку здійснюється у другій половині ХХ ст. визначення причин запозичення і в зарубіжному мовознавстві (Б.Гавранек, А.Мартине, В.Б.Розенцвейг, Е.Хауген).

На початок ХХІ ст. розмаїтість причин запозичення відтворюється мовознавцями у логічній, чіткій системі, яка досить повно віддзеркалює сутність залучення іншомовних лексем у мову-реципієнт. У групу екстралінгвальних чинників об’єднують такі фактори, як: 1) історичні міжнаціональні контакти та наявність певного роду двомовності (Л.П.Єфремов, Ю.С.Сорокін); 2) новаторство нації в окремій сфері діяльності (будь-яке нове досягнення окремого суспільства) (В.В.Акуленко, О.Е.Біржакова, Г.Пауль); 3) комунікативна актуальність поняття та відповідної йому номінації (Л.П.Крисін); 4) мовний снобізм, мода на іншомовні запозичення (В.В.Виноградов, Л.П.Крисін); 5) індивідуально-психологічний чинник слововживання (А.І.Дьяков, В.Г.Костомаров, Л.П.Крисін, М.М.Черкасова); 6) авторитетність мови-джерела, пов’язана з політичним авторитетом держави (О.Д.Васильєв, В.І.Шаховський); 7) впровадження цілеспрямованих заходів, що стосуються мовної політики (О.В.Височина); 8) історично зумовлене захоплення певних верств населення культурою інших країн (О.Д.Васильєв, О.В.Височина). Серед внутрішніх, лінгвальних чинників, визначають наступні: 1) тенденція до відповідності нерозчленовуваного позначуваного поняття із цільністю номінації (О.В.Ісаченко, Л.П.Крисін); 2) необхідність у розмежуванні понять та їх спеціалізації (В.М.Арістова, Л.П.Крисін); 3) стислість номінації (Л.П.Єфремов, Л.П.Крисін, А.Мартине, Ю.С.Сорокін, А.Є.Супрун); 4) тенденція до усування омонімії чи полісемії питомої лексеми (Б.М.Аббасова, Л.П.Крисін, Л.Л.Кутіна, Ю.С.Сорокін); 5) наявність у мові-реципієнті сформованих термінологічних систем, які обслуговують певну тематичну сферу та які традиційно складаються з номінацій-запозичень однієї мови-джерела (Л.П.Крисін, Л.Л.Кутіна); 6) розходження у сфері вживання (Г.В.Павленко); 7) забезпечення конотативно-стилістичної диференціації (Б.М.Аббасова, Г.В.Павленко); 8) необхідність у евфемістичних замінах (Л.П.Крисін, В.Ю.Мартинек, Г.В.Павленко).

Більш глибинне вивчення процесів запозичення пов’язано з проблемою адаптації іншомовних одиниць у системі мови-реципієнта. Звернення до цього питання фіксується у працях В.О.Богородицького та Л.А.Булаховського, які ще на початку ХХ ст. досліджували асиміляцію іншомовних одиниць на фонетичному, графемно-орфографічному та морфологічному рівнях. Протягом другої половини ХХ ст. встановлювалися характерні ознаки освоєння іншомовної лексики на всіх рівнях мови-реципієнта, серед яких у різній послідовності виділялися: семантична трансформація та словотвірна деривація, фонетичне та морфологічне освоєння, акцентологічна, синтаксична та стилістична адаптація, комунікативна освоєність (Т.Г.Амірова, Г.О.Брагіна, У.Вайнрайх, А.Доза, Л.П.Єфремов, О.В.Загоровська, Р.С.Кімягарова, Л.О.Новиков, І.М.Обухова, С.І.Олексієнко, Н.О.Панова, Ю.С.Сорокін, Ф.П.Філін, М.М.Черкасова, Д.М.Шмельов та ін.).

Паралельно з визначенням ознак освоєння іншомовної лексики встановлюються етапи процесу запозичення як із позицій лексикології, так і лексикографії (В.М.Арістова, Л.В.Горожанкіна, В.В.Дубичинський, А.О.Іваницька, Л.П.Крисін, Т.В.Максимова). Наприкінці ХХ ст. розробляється теорія поділу етапів на початковий, середній та повний, теорія, що базується на виділенні диференційного набору ознак асиміляції на кожному з рівнів мови-реципієнта (Г.В.Павленко, 1999).

Відповідно до виробленої концепції ознак та етапів освоєння іншомовної лексики здійснюється її поділ за типами, який визначає іншомовні вкраплення та екзотизми як запозичення, що перебувають на початковому етапі своєї адаптації, запозичені лексеми як одиниці, що знаходяться на середньому або повному етапах. Головними критеріями визначення запозиченого слова традиційно вважають: 1) відтворення іншомовної лексеми фонемними та графічними засобами мови-реципієнта; 2) співвіднесеність інновації із граматичними класами та категоріями мови-реципієнта; 3) семантичне освоєння (“семантична самостійність” слова); 4) регулярне вживання запозичень у мовленнєвій практиці: використання інновацій у різних жанрах літературної мови, для терміну – стійке вживання в певній термінологічній сфері (Л.П.Крисін, 1968).

Термін “іншомовна лексика” набуває широкого змісту, оскільки охоплює всі типи іншомовних слів (вкраплення, екзотизми, інтернаціоналізми, запозичені лексеми), у той час як номінація “запозичена лексика” позначає лексеми, які є достатньо “належними” лексичній (чи термінологічній) системі мови-реципієнта. Всі типи іншомовних слів номінуються як “запозичення”, у той же час під терміном “запозичення” розуміють і безпосередньо процес залучення іншомовних елементів, і їх засвоєння (“обробку”), а також вплив асимільованих інновацій на систему (внутрішні закономірності розвитку) мови-реципієнта (Великий Енциклопедичний Словник, 1998; О.В.Височина, М.Г.Дакохова, А.І.Дьяков, С.С.Ізюмська, Л.П.Крисін, Т.В.Максимова, К.В.Михайлова, Г.В.Павленко, І.С.Улуханов, В.М.Феоклістова, О.С.Хлинова та ін.).

У другому розділі – “Іншомовні інновації в провідних мовленнєвих сферах пострадянського соціуму” – розглядаються номінації, які відображають насамперед невивчені сфери функціонування іншомовних лексем – суспільно-політичне життя та творчу діяльність.

Дослідження лексичних запозичень здійснюється за такими напрямками: визначаються причини залучення конкретної інновації в мову-реципієнт, з необхідності звертається увага на умови, що сприяли запозиченню та швидкому засвоєнню іншомовного елемента на різних рівнях мовної системи (фонемно-графічному, словотвірному, лексико-семантичному та ін.), фіксуються найбільш стійкі та типові зв’язки, зумовлені сполучуваністю; поряд із встановленням причин запозичення акцентується увага на функціональній розмаїтості іншомовних лексем та їх словотвірних дериватів.

Оскільки адаптація іншомовних інновацій на лексико-семантичному рівні може включати такі процеси, як узагальнення архісеми, узагальнення або скорочення диференційних сем у лексико-семантичній структурі слова, що проявляється в детермінологізації одиниць, генералізації понять-номінацій і т.п., дослідження охоплює різноманітні сфери функціонування неологізмів. Наведемо приклад для ілюстрації. Іншомовна інновація бренд (англ. brand – «торгова марка») запозичується для спеціалізації поняття у сфері комерції та економіки. Слово репрезентує термінологічну функцію (різновид номінативної) та замінює російське словосполучення; інновація відображає прилучення пострадянських економічних структур до інтернаціональної (західної) термінології. У процесі лексико-семантичного освоєння лексична одиниця значно розширює своє значення: архісема вихідного ЛСВ узагальнюється (бренд – 1. «торгова марка, товарний знак» ® 2. «відмітний знак, марка або символ»). Інновація функціонує в лексиці, притаманній політичній комунікативній сфері (або сфері політтехнологій): “хранители брэнда компартии” (“Изв.”, 1.10.02); “выдан патент на бренд Ющенко…” (“КТ”, 4-10.03.02); “Фраза Путина, ставшая брендом политической эпохи” (“Изв.”, 23.04.02) і т.д. ; активним є її використання в контексті творчої діяльності (сфера кінематографа, літератури, театрально-сценічної творчості і т.п.): “под брендом кино без границ” (“Изв.”, 12.10.02); “раскрутка бренд-фамилии артиста” (“ТВ”, 5.07.02); “Лев Толстой стал всемирным брендом, не подлежащим дискредитации…” (“Изв.”, 9.09.03). Нарешті, стає можливим віднесення номінації та її похідних до загальновживаної лексики, оскільки значення інновації поширюється на широке коло об’єктів, її використання фіксується у повсякденній мовленнєвій практиці: “Пизанская башня – главный бренд города” (“ТВ”, 23.12.01); “Тюльпаны – бренд Голландии” (“Изв.”, 14.01.00); “Я хочу быть брендом для правильных моментов жизни” (“ТВ”, 3.08.03) (із інтерв’ю з письменником); “Котлета по-киевски претендует на брендовость” (“День”, 25.07.03) (думка українського кухаря). На початковому етапі освоювання лексеми фіксуються коливання щодо фонемно-графічного оформлення інновації (відтворення голосного переднього ряду в корені слова через «е»/«э»); звукова будова слова – закінчення на приголосний – визначає швидку граматичну адаптацію запозичення на морфологічному рівні – віднесення інновації до граматичної категорії чоловічого роду.

Вивченню особливостей функціонування запозичень на перетині різних напрямків діяльності сприяє також виявлення певних словотвірних процесів, які формують однотипний словотвірний ряд інновацій іншомовного походження. Такі ряди можуть об’єднувати різноманітні номінації, іноді – значно віддалені одна від одної за своєю семантикою та сферою функціонування (наприклад, порівняймо значення композитів з іншомовним елементом арт-, які утворені в мові-реципієнті – артфотография, артсайт, арт-терапия: приналежність реалій різних сфер до мистецтва, та інновації, опрощення англійських словосполук – арт-хаус: найменування західноєвропейського напрямку в кінематографі або артекшн: певний тип театрального вуличного дійства на Заході; пор. також: хит-лист, шорт-лист, контакт-лист, плэй-лист, прайс-лист, рейтинг-лист, смарт-лист та ін.).

Особлива увага звертається на словотвірне освоєння інновацій. Словотвірна адаптація не є обов’язковою для визначення іншомовної лексики як “запозиченої”, але у процесі сучасного запозичення вона посідає досить значне місце. Словотвірні гнізда деяких неологізмів мають багатокомпонентну та різнобарвну структуру. Відмічається активна деривація складних лексем та композитів (утворень, що поєднують у собі семантико-структурну цілісність та водночас відносну самостійність своїх елементів): пиар-политика, пиар-уловка, пиар-поддержка, пиар-компания, пиар-сила, самопиар.., промоушн-акция, опрос-мониторинг, хастл-клуб, рэп-команда, рэп-воротила, рэггей-мелодия, регги-тематика, соул-певица, данс-группа, данс-поле, евроданс, лаунж-конфитюр, лаунж-команда, рейв-движение, рейв-направление, рейв-культура, рейвомания, каверверсия, кавер-диск, бонус-трек, брэнд-лейбл, клип-технология, клип-парад, сериал-триллер, триллер-клуб, кинотриллер, человек-перфоманс, экшн-сцена, картина-саспенс, фильм-фэнтези, сказка-фэнтези, фотобьеннале та ін.). Результатом афіксальної деривації є різноманітні групи іменників, прикметників та дієслова, у творенні яких беруть участь російські та запозичені форманти: -н-, -ов-/-ев-, -ск-, -овск-ий, -оват-, -изациj-а, -ств-, -ость-, -и-ть, -ова-ть (пиарный, харизматичный, эмбиентный, сэмплерный, блокбастерный, триллерный, сюрный, артхаузный, интерактивный, гламурный, фэнтезийный; брифинговый, мониторинговый, драйвовый, тэповский, фри-джазовый, хардроковый, дэнсовый, клиповый, топовый, рекординговый; харизматический, имиджмейкерский, спичрайтерский, триллерский; пиаровский, сюровский, хай-тековский; триллероватый; гламуризация; пиарство, спичрайтерство, клипмейкерство; харизматичность, гламурность, брендовость; пиарить, рейвить; рэпповать, ремиксовать…). Факти оказіонального словотворення (“одномоментні” факти мовлення, серед яких провідне місце займає контамінація) свідчать про актуальність позначуваних понять, а також про певний ступінь семантичної, словотвірної та комунікативної адаптації неозапозичень (пиарвокатор, PRопаганда, “пиаррова победа”, “страна Пиария”, рейволюция, клипоманка, филлениум, толковище /ток-шоу/, окомпактился, слухмейкер, клонмейкер, пиццамейкер…).

Окрім двох підрозділів, в яких досліджуються різноманітні іншомовні номінації провідних мовленнєвих сфер, самостійним підрозділом об’єднується та вивчається група Nomina Agentis. Дослідницькі принципи ті ж самі. Інновації цієї групи класифікуються за найменуванням осіб безпосередньо професійної діяльності (ньюсмейкер, промоутер, титестер) та абстрагованої, аматорської (киберсквоттер, оригамист, геймер), іменами зі значенням соціального статусу (VIP-тренер, остарбайтер) і міжособових відносин, певного світогляду та ін. (кибер-террорист, маргинал); класифікація лексичних одиниць здійснюється за їх структурою – інновації поділяються на прості неозапозичення (риелтор, спичрайтер, папарацци) та композити (або складні лексеми) із раніше запозиченою частиною чи питомою російською (пиар-менеджер, веб-дизайнер, зернотрейдер, лизингодатель). Охоплюються новітні номінації осіб майже усіх основних сфер життєдіяльності пострадянського соціуму.

Характерними ознаками засвоєння ряду лексичних запозичень вирізняються наступні:

1) використання суфіксації як продуктивного методу утворення імені діяча/особи в мові-реципієнті (пиар – пиарщик/пиаровец, харизма – харизматик, оффшор – оффшорник, интернет – интернетчик/интернетчица, фаст-фуд – фаст-фудщик, оригами – оригамист, блокбастер – блокбастерщик, лоу-фай – лоу-файщик, ремикс – ремиксер, триал – триальщик, тайм-шер – таймшерщик, миллениум – милленарист, вуайер – вуайерист);

утворення іменників зі значенням особи жіночої статі від запозичених із германських мов елементів – самостійних іншомовних Nomina Agentis (гастарбайтерша, имиджмейкерша, дилерша, риэлторша, рэперша, шоуменша, геймерша, сноубордерша та ін.);

неафіксальна деривація новітніх агентивних імен із використанням російських слів та раніше запозичених лексем чи лексичних елементів (интернет-правозащитник, интернет-пользователь, смарткарт-разработчик, веб-путешественник, киберпреступник, киберпротивник, хакер-злоумышленник, парикмахер-визажист, папарацци-оператор, наркодилер, лизингополучатель, нефтетрейдер);

значний ступінь загальної словотвірної деривації Nomina Agentis, зокрема утворення префіксальних похідних (суперкиллер, антихакер, контрброкер…), суфіксальна деривація іменників зі значенням форми діяльності та утворення дієслівних форм (/социальное/киллерство, хакерство, шоуменство, роллерство.., дилер – дилерствовать – отдилерствовать), утворення відносних прикметників, рідше – присвійних («дилерская академия/сеть», «дилерское соглашение», «дилерский сайт», «брокерская ссуда», «брокерский дом/центр», «риелторская контора/операция», «дистрибьютерский центр», «трейдерская деятельность», «хакерские/киллерские услуги», «киллерные клетки», «криэйторский талант», «промоутерская компания/поддержка», «промоутерский хит-парад», «диджейский пульт», «виповские кресла», «киллеру – киллерово»), утворення дієприкметників від кореневих морфем лексичних запозичень («промоутирующий ролик»), а також абревіація – складання початкової частини іншомовної інновації з цілим словом мови-реципієнта (промоутер /промоушен/ ® промподдержка, промкомпания);

2) звуження загального лексичного значення іншомовних слів (провайдер, промоутер, остарбайтер, криэйтор, драйвер, фронтмен/фронтвумен, киллер; так, агентивне ім’я провайдер вживається переважно у вузькому значенні “поставщик сетевых услуг”, тобто те саме, що і інтернет-провайдер);

3) розширення лексичного значення (наприклад, розширення одного із запозичених ЛСВ одиниці дилер – “агент по продаже любого товара” та становлення іншого самостійного лексико-семантичного варіанта – “биржевой агент по купле/продаже ценных бумаг, валюты, драгоценных металлов”);

4) вживання лексем у переносному значенні (киллер – “информационный, идейный, агитационный, бумажный”; шоумен – “политический шоумен”; “политический вуайерист”).

У третьому розділі – “Функціональна характеристика типів іншомовної лексики” – здійснюється аналіз таких типів іншомовних одиниць, як екзотизми та вкраплення. Зважаючи на складність і неоднозначність інтерпретації зазначених типів, у кожному з підрозділів визначаються суттєві ознаки іншомовних лексичних елементів певного типу (зокрема аналізується зв’язок різних типів із системою мови-реципієнта та їх співвідношення між собою), подається історія появи відповідної загальної номінації для кожного з типів та визначається початкове наповнення її змісту, висвітлюється підхід сучасних лінгвістів до класифікації запозичень за типами та вибору термінів.

Базовою при дослідженні сучасних лексичних запозичень вирізняється наступна типологічна характеристика. Екзотизми та іншомовні вкраплення, на відміну від власне запозичених лексем, знаходяться на початковому етапі свого засвоєння у мові-реципієнті. Екзотизми позначають реалії, які є притаманними інокультурній дійсності (традиційна зовнішньосистемна ознака). Лексеми цієї групи завжди оформлені графікою мови-реципієнта, засвоєні фонетично, можуть належати до певних граматичних категорій. Номінативний спектр іншомовних вкраплень необмежений (це можуть бути іншомовні номінації відомих реалій, яким неважко, за умов знання іноземної мови, підібрати відповідні російські еквіваленти); одиницям цього типу притаманне оформлення не тільки латиною, але й графікою мови-реципієнта (в останньому випадку можливе нормативно закріплене граматичне оформлення узуальних вкраплень). І вкраплення, і екзотизми не мають зв’язків із мовою-реципієнтом на лексико-семантичному та словотвірному рівнях. Відповідно до наведеного принципу визначення екзотизмів та іншомовних вкраплень досліджуються особливості функціонування цих типів на сучасному етапі розвитку російської мови.

У першому підрозділі “Екзотизми романо-германського походження” аналізується перехід екзотизмів (та їх різновиду – екзонімів) у групу запозичених лексем, який безпосередньо пов’язаний із впливом екстралінгвальних чинників. Так, в останнє десятиріччя ХХ – на поч. ХХІ ст. ряд іншомовних слів, запозичених до 90-х років ХХ ст. (спикер, мэр, мэрия, парламент, истеблишмент, брифинг, мафия, мафиози, стриптиз, комикс, топлесс, хэппенинг, паркинг, эскепизм, чизбургер, гастарбайтер, культуртрегер та ін.), використовується для позначання реалій пострадянської дійсності. Тобто із затвердженням на пострадянському просторі західної суспільно-політичної, економічної моделі, з бажанням прилучитися здебільшого до західної культури численні “чужоземні” явища та предмети стають набутком російськомовного суспільства, втрачаючи свою національно-територіальну закріпленість і відповідно характер екзотичності. Остаточне засвоєння їх номінацій на лексико-семантичному рівні російської мови призводить до повної деекзотизації іншомовних одиниць, що розглядається деякими лінгвістами в рамках процесу деідеологізації лексики (О.П.Єрмакова, О.А.Семенюк).

Деекзотизація іншомовних лексем нерідко супроводжується значними змінами в семантиці слова: як змінами в денотативному значенні, так і заміною негативної конотації на нейтральну. Яскравим прикладом такого процесу є запозичення культуртрегер, яке у 50 – 80-ті рр. ХХ ст. позначало “імперіаліста-колонізатора”, головною метою якого є “поневолення інших народів” та заява якого про “розповсюдження культури” розцінюється як “фальшиве прикриття” подібних дій (Словник іншомовних слів російської мови, 1964; 1986). Сучасне вживання іншомовної лексеми у мові ЗМІ свідчить про інше змістове наповнення номінації, а також про відсутність негативної оцінки в її значенні: “носій культури” або “людина, яка розповсюджує культуру”, наприклад: “Гельман – культуртрегер, идейный демиург и креативный продюсер” (“Изв.”, 4.09.99).

Як наслідок актуальності понять для пострадянської дійсності, спостерігається адаптація деяких запозичень-екзотизмів на словотвірному рівні: культуртрегерский, культуртрегерство, мафиозный, мафиозность, мафиеподобный, наркомафия, дискомафия, кибермафия, диггерский, брифинговый, парковаться, парковка та ін.

На зламі ХХ – ХХІ століть у результаті трансформації основних складових функціонування російськомовного соціуму та сучасного світового інформаційно-технічного розвитку іншомовні слова – потенційні екзотизми – входять у російську мову як “звичайні” запозичення: мерчандайзинг, франчайзинг, ритейл, овернайт, роуминг, фостеринг, трак-триал, дрэг-рейсинг, биеннале, боди-арт, заппинг, бигборд, хэллоуин, папарацци, рейвер, реппер та ін. І якщо подібні неозапозичення (номінації реалій різноманітних макросфер) є недостатньо частотними та зрозумілими для середнього інтелігентного носія російської мови, це свідчить лише про тимчасову “екзотичність” іншомовних лексем (“незасвоєння” чи “недоосвоєння” на лексико-семантичному, словотвірному, комунікативному рівнях), тимчасову нерозповсюджуваність позначуваних ними явищ. Наприклад: “Сам термин «мерчандайзинг» появился в нашем обиходе недавно и пока еще не успел настолько прижиться, как ставшие почти русскими «дилер», «пиар», «провайдер»...” (“Изв.”, 23.09.98); “Это трудное слово – ритейл... Розничный бизнес, как его принято понимать в развитых странах, у нас пока являет собой непаханое поле. Не многие российские банки спешат заняться тем, что называется ритейлом, а проще – работой с индивидуальными клиентами.., многих сдерживают кредитные риски” (“Изв.”, 19.11.02).

Аналіз іншомовних інновацій за традиційною зовнішньосистемною ознакою дає змогу виділити лише незначну кількість слів-екзотизмів, які характеризуються достатньою частотністю в сучасній російській мові (сомелье, яппи, хилер, мадоннари, джакеризм, артекшн, азюль, хостел і деякі ін.), та сформулювати основний критерій визначення екзотичної лексики у зв’язку із специфічними екстралінгвальними факторами, окреслити сукупність чинників, що зумовлюють звуження групи екзотизмів у мові-реципієнті.

У другому підрозділі “Іншомовні вкраплення” наводиться класифікація вказаного типу іншомовної лексики згідно з тематикою, структурою, способом вкраплення та способом графічного оформлення. Встановлюються причини необмеженого використання неасимільованих іншомовних елементів у сучасній російській мові, виявляються особливості функціонування іншомовних вкраплень у досліджуваний період.

Виділяються такі групи вкраплень: 1) номінації компаній, фірм, корпорацій.., а також назви їх продукції (Blue Factory, Gas de France, De Beers, Net Result, Television Sиiss Romande, Reynolds Metals, Erucsson; Nina Ricci, Enrico Coveri, Torrente, Lanvin; Ford Transit, Fittness Walking, Ladies boots...). Використання оригінальних назв такого типу пояснюється інтернаціоналізацією (міжнародним рівнем) відповідних брендів; 2) найменування теле- і радіопрограм, періодичних видань, різноманітних конкурсів (Euro News, IDEEA-Studio, K.I.S.S.; Файнэншл Таймс, Нэшнл джиографик, Y.C. ньюс энд Уорлд рипорт, Globe and Mail; Teen Globe...). Залучення вкраплень у цьому випадку пов’язано із провідними екстралінгвальними чинниками: демократизацією суспільства, “відкритістю” кордонів, що призводить до розширення огляду іноземної періодики, активізації міжкультурних взаємин; 3) номінації рекорд-компаній, музичних груп, їх композицій, продуктів кінематографа, оригінальні універсальні терміни відповідних мовленнєвих сфер (De-Phazr, Unmixed, Remixed, The Clash,  The Kinks, Ich bin Kunst; grovy, sound, easy listening, пост-продакшн, love-seats...), використання яких зумовлено розповсюдженням західної кіно- та музичної культури, прилученням російськомовних діячів вказаних галузей до міжнародної термінології (“мови” професіоналів); 4) іншомовні вкраплення, що відбивають реалії повсякденної практики (hands free, handmade, coffee-table, prepaid, co-branding, Hall Sale Grocery, self-made-man, трэвел, микст, change...). Функціонування номінацій такого типу пов’язане з початковим етапом засвоєння лексичних запозичень, із реалізацією прагматичних функцій, із “модою” на вживання іншомовної лексики; 5) латинські сентенції, які є інтернаціональними для всіх культурних мов, та їх обігрування (etc, Pro et Contra, Nota benе, Модус вивенди; “Homo inte etus”, “Украина-Incognita”, “Терра политика”...). Активне використання подібних виразів пояснюється посиленою експресивною функцією мови ЗМІ; 6) гібридні номінації, складовою частиною яких є іншомовні вкраплення (няня-club, центр-plus, crash-курсы, night-клуб, inte et-кафе, dancе-класс, косуха-party, Дибров-party, high-класс, head-лайнер, unplugged-альбом, Linux-сервер, java-разработчик, фильм-action, light-аналитика, арт-review...) та активізація яких пов’язана з необмеженим залученням іншомовних лексем у сучасний період (соціально-психологічний фактор); 7) внутрішньослівні іншомовні вкраплення (КлипSA, Oбozz-шоу, “кartина мира”, “Sветская хроника”, “SARSкая Водка”, “яркие инDиVиDы”, “команда Lюк”, “MUZыкальные Хитовочки”, Глюк’Оzа, Zемфира, “с Анной Курникоff”, “Илья Стогоff”...), що реалізують експресивну та семантичну функції.

Окрім наведених основних груп іншомовних вкраплень фіксується вживання в оригінальній графіці іншомовних лексем із достатнім рівнем адаптації в сучасній російській мові (soundtrаck/саундтрек, remake/римейк, remiх/ремикс, millennium/миллениум, second-hand/секонд-хэнд, glamour/гламур, notebook/ноутбук, monitoring/мониторинг, message/месседж, off-shore/офф-шор, fast food/фаст-фуд та ін.), участь у словозмінних та словотвірних процесах мови-реципієнта графічно неасимільованих лексичних елементів (PR-ом, VIP’овский, VIPы, VIPов, second-hand’ом, e-mail’ов, hard-rock’овский, new-wave’вский...). Ступінь морфологічного засвоєння оригінальних одиниць перш за все визначається їх структурою. Інновації, які закінчуються на приголосний, стрімкіше асимілюються до російської граматичної системи, хоча при цьому можуть залишатися належністю макаронічного мовлення: сейл(-ы), спот(-ы), гэг(-и), мидл(-а), лузер(-а), лайфстайл(-а), кэтч(-а), продакшн(-а), трэш(-ем), никнейм(-ом), анфан-терибл(-ем) та ін. Вказані явища яскраво ілюструють відсутність чіткої межі між різними типами іншомовних слів у російській мові наприкінці ХХ століття.

Окремо аналізується атрактивна функція іншомовних вкраплень у російськомовних ЗМІ, способи та можливості її реалізації.

Так, зіставлення в реченні співзвучних лексем (іншомовних або іншомовної і російської) прагматично скеровано на створення комічного ефекту (спостерігається явище парономазії): “Увидав слова «Тайм-шер» – береги карман, мон шер” (“КП”, 21.01.99). Такий тип мовної гри нерідко базується на виділенні омоформ (вкраплення передається кирилицею та збігається у своєму написанні з однією із граматичних форм російської лексеми): “Где взять «мани» для тети Мани” (“КП”, 13.02.94). Набувають комічності вирази з використанням “зворотної транслітерації” (термін В.М.Феоклістової, 1999), при якій виявляється гра міжмовних омонімів: “Deneg.Net” (“Изв.”, 17.10.02).

ВИСНОВКИ

Комплексний аналіз іншомовних інновацій у провідних мовленнєвих сферах пострадянського соціуму дозволяє зробити загальні висновки.

Головним чинником сучасного лексичного запозичення є взаємодія декількох факторів: демократизація суспільства, орієнтація на західну соціально-політичну модель (провідні екстралінгвальні чинники) та уточнення, деталізація існуючих у мові-реципієнті номінацій, короткість позначення зі спеціалізацією поняття конкретної сфери (внутрішні, мовні чинники). Залучення іншомовних інновацій (у тому числі іншомовних вкраплень) відбувається за умови, яка є характерною для розглядуваного історичного періоду: належному рівні володіння іноземними мовами в журналістів пострадянських мас-медіа та осіб певної професійної діяльності.

Адаптація іншомовних лексичних елементів найбільш яскраво та широко відбувається на лексико-семантичному та словотвірному рівнях мови-реципієнта. Перш за все відмічаються різноманітні види семантичної трансформації інновацій та їх словотвірних дериватів: зміни в змістовій структурі одиниць, які виявляються у звуженні загального значення запозичення та скороченні питомої семи запозиченого ЛСВ, набутті додаткових сем або специфічних конотацій, появі на російському тлі нових ЛСВ у результаті а) контекстуального/переносного вживання слів; б) запозичення слів (або їх моделювання з іншомовних елементів у мові-реципієнті) із одночасним наданням інноваціям нового, непритаманного їм значення в мові-джерелі, узагальненні різного роду в семантичній структурі запозичень, що призводить до розширення об’єму номінації та свідчить про генералізацію позначуваного поняття.

Спостерігається значна активність словотвірної деривації (неафіксальної та афіксальної, в останньому випадку з використанням великої групи російських словотвірних формантів). Фіксуються такі структурні явища, як словотвірне/морфологічне дооформлення одиниць. Результатом вказаних процесів є значний ступінь словотвірної інтеграції іншомовних елементів – формування розгалужених словотвірних парадигм, ланцюжків та гнізд.

Іншомовні Nomina Agentis комплектують значну групу неозапозичень, до якої входять і словотвірні похідні найменування осіб (мотивовані іншомовними іменниками), що відповідає загальній тенденції появи нових професій та занять, які формують інтереси їх учасників.

Засвоєння іншомовної лексики на семантичному рівні зумовлює розвиток лексичних парадигм російської мови (утворення лексико-семантичних груп та підгруп; розвиток синонімічних значень – формування пар та рядів, до яких входять питомі лексеми, запозичені та неозапозичені; включення інновацій до різноманітних терміносистем мови-реципієнта), а на словотвірному – чинить певний вплив на динаміку словотвірної системи мови-реципієнта (це утворення складних лексем із використанням коротких англіцизмів, а також поява ряду новоутворень з англійським афіксоїдом).

Основним критерієм визначення екзотичної лексики в сучасній російській мові виступає не “зовнішньосистемна ознака”, а загальний мовний критерій можливого тимчасового “незасвоєння” чи “недозасвоєння” іншомовної одиниці на різних мовних рівнях (і, в першу чергу, на лексико-семантичному та словотвірному).

Залучення у мову-реципієнт іншомовних вкраплень різноманітних типів пов’язано з виконанням численних функціональних завдань (різного роду номінативної та прагматичної функцій), а використання вкраплень як семантично точніших номінацій, які перебувають на початковому етапі своєї адаптації в російській мові, відбувається нарівні з уживанням таких одиниць із метою експресії.

Функціонування новітньої іншомовної лексики в російській мові характеризується порушенням поетапності її засвоєння, що відбивається у змішуванні основних фаз запозичення: придбанні відносно стійких ЛСВ і граматичних характеристик поряд із варіантністю графемно-фонетичного оформлення інновацій; участі в російських словотвірних та словозмінних процесах графічно неоформлених елементів, одиниць із коливанням у своїй зовнішній (морфемній) структурі; участі в словотворенні неозапозичень, які є неосвоєними на лексико-семантичному рівні. Фіксується також використання іншомовних слів із нестійкою змістовою структурою у творенні стійких словосполучень, виразів експресивного характеру.

Мова ЗМІ останнього десятиріччя ХХ – початку ХХІ ст. свідчить про суттєві зміни всередині пострадянського суспільства, яскраво відбиває дійсність розглядуваного періоду, що значною мірою відображається у залученні і вживанні інновацій іншомовного походження. Відкритість лексичної системи російської мови на зламі тисячоліть є переконливим доказом відкритості російськомовного соціуму, новітньою ілюстрацією взаємовпливу мови та суспільства.