ЛЕКСИКА Н.КЛЮЕВА И ЕЕ СОПОСТАВЛЕНИЕ С ЛЕКСИКОЙ С.ЕСЕНИНА (ТИПОЛОГИЯ ПАРАДИГМАТИЧЕСКИХ СТРУКТУР)

summary

  У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету й завдання роботи, розкриті наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, визначено предмет та методи його дослідження, подаються відомості про апробацію роботи.

 У першому розділі «Теоретичні основи парадигматичного аналізу лексики поетичного тексту» викладені теоретичні передумови вивчення тексту, визначені основні положення функціонального підходу до аналізу художнього тексту, розглянуто структуру змісту тексту у функціональному аспекті. У розділі описані параметри парадигматичного аналізу поетичної лексики, концепт і антиномія розглянуті як одиниці поетичної картини світу поета.

Функціональний підхід розглядається як такий, що найбільше відповідає меті й завданням дослідження, при якому поетичний текст розглядається не як автономне утворення, а у зв'язку з особливостями його сприйняття, як одиниця акту комунікації АВТОР – ТЕКСТ – ЧИТАЧ.

Зміст тексту досліджується як такий, що формується у свідомості читача в процесі сприйняття. Отже, зміст художнього тексту розглядається як співтворчість автора й читача і не є незмінним. Основи цього різновиду функціонального підходу описані в працях В.П.Бєляніна, О.О.Залевської, Ю.О.Сорокіна, М.М.Правдіна, І.І.Степанченка та інших. Дана концепція розвиває ідеї, які були висунуті в працях учених психологічного напрямку в мовознавстві, зокрема В.Гумбольдта та О.Потебні. Ідея про те, що зміст тексту не закладений безпосередньо в ньому самому, набула розвитку в працях учених (А.А.Брудного, Л.С.Виготського, Т.М.Дрідзе, М.М.Правдіна, М.О.Рубакіна, Ю.О.Сорокіна та ін.).

Описана певна модель тексту, в межах якої механізм його сприйняття розглядається як процес зв'язування мовних і мисленнєвих одиниць у свідомості реципієнта. Встановлення зв'язків між текстовими одиницями є наслідком одного з можливих варіантів осмислення тексту, яке не виключає інших варіантів. У межах функціональної моделі варіативність сприйняття тексту пояснюється відмінностями  у світосприйнятті, тезаурусі тих, хто сприймає, а також специфікою організації форми тексту.

У функціональному аспекті зміст тексту розглядається як мисленнєвий процес переходу від вербальних образів (образ матеріальної форми слова) до інших вербальних і невербальних («предметних») образів, явищ і ситуацій позатекстової дійсності. Відповідно до двох типів образів виділяються два рівні змістової структури тексту – мовний і мисленнєвий.

         Зв'язки всередині систем вербальних і «предметних» образів не збігаються, тобто системи не «накладаються» одна на одну, а досить складно взаємодіють. У свідомості реципієнта відбувається формування зв'язків між текстом і дійсністю, які можуть встановлюватися як на рівні образу (конкретний, проективний рівень), так і на рівні зв'язків між образами (абстрактний, концептуальний рівень). У цьому випадку діють два взаємопов'язаних принципи відображення дійсності в тексті. Співвідношення питомої ваги проективних і концептуальних елементів у віршах визначає специфіку функціонування і приналежність тексту до того чи іншого типу: переважно проективного або переважно концептуального (І.І.Степанченко). 

Поняття в поетичному тексті визначається як «предметними», так і вербальними образами. Ряд вербальних образів, які входять в систему визначень одного поняття, називається парадигмою. Принципи виділення парадигм відрізняються від принципів вичленування парадигм на мовному рівні (наприклад, граматичних) через те, що в основі систематизації лежать інші закономірності. Парадигму утворюють мовні одиниці, які визначають одне поняття або один поетичний образ в художньому тексті.

         До основних параметрів зіставного аналізу лексики належать склад, функції та засоби взаємодії парадигм. Склад парадигми визначається залежно від функції, яку виконує та чи інша мовна одиниця в поетичному тексті. Склад парадигми не ототожнюється зі складом однойменної лексико-семантичної групи (ЛСГ), оскільки до нього можуть входити одиниці, пов'язані з даною ЛСГ асоціативно, або одиниці, що належать до різних ЛСГ. До складу парадигми можуть входити не тільки окремі слова, але й словосполучення, групи слів і речення в цілому, якщо вони визначають відповідне поняття. 

         Аналізуючи склад парадигм, доцільно виділити такі типи лексичних одиниць: частотні слова, які мають наскрізний характер, традиційні для поетичної лірики лексичні одиниці та їхні трансформації контекстом, міфологеми та їхні індивідуально-авторські трансформації, символи.

         Лексична парадигма може розділятися на підпарадигми на основі тематичної ознаки. Наприклад, у межах парадигми ПРИРОДА інколи виділяються підпарадигми  ЛІСОВІ ТВАРИНИ, ДОМАШНІ ТВАРИНИ та ін., якщо такий поділ має значення для реалізації концепту. Парадигма підрозділяється на підпарадигми й на основі оцінних характеристик. Наприклад, у віршах М.Клюєва функціонування парадигми ПОЕЗІЯ зумовлене функціонуванням підпарадигм ПОЕЗІЯ ІСТИННА та ПОЕЗІЯ ЗАЛІЗНА.

Будь-яка лексична мікросистема не може бути розглянута поза функціями, які вона виконує у творі, оскільки зв'язок лексеми із виконуваною функцією є по суті зв'язком форми й змісту. Парадигми можуть виконувати різні функції, наприклад, функцію єднання людини й природи, функцію протиставлення, об'єднання і т. ін.

Як засоби взаємодії лексичних парадигм у дисертації розглядаються порівняння, уособлення, метафора, зв'язок з третьою парадигмою (на основі оцінних характеристик) та інші.

Для вивчення особливостей ідіостилю основні  параметри були деталізовані: тип і кількість парадигм, константність/частотність/одиничність парадигм, наявність/відсутність підпарадигми,  ступінь експліцитності/імпліцитності авторської оцінки. Різний ступінь експліцитності/імпліцитності авторської оцінки може визначатися, зокрема, приналежністю поета до екстравертного чи інтравертного психологічного типу особистості.

         Антиномія й концепт виділені як образно-поняттєва основа парадигматичного об'єднання лексики. Підкреслюється, що концепт є нелінгвістичним утворенням. Це світоглядні поняття, які виражають найбільш важливі для автора життєві стрижні. Концепт є складовою поетичної картини світу. Антиномії – це протилежні взаємопов'язані концепти, які складають каркас художнього світу поета. 

Вся лексика М.Клюєва розглядається в межах антиномій, і якщо, наприклад,  концепт РЕЛІГІЇ у творчості поета можна проаналізувати в межах антиномії НАЗЕМНЕ – ПОТОЙБІЧНЕ, то такий концепт, як ЖІНОЧЕ НАЧАЛО доцільніше розглянути як окрему самостійну одиницю поетичної картини світу поета. Безперечно, ця самостійність є умовною. Протилежні члени опозиції є, але вони, по-перше, представлені переважно імпліцитно, по-друге, не у формі бінарних протиставлень вихідному концепту. Виділення цих опозицій порушило б загальну систему опису лексики, що й змусило говорити про окремий самостійний концепт.

Другий розділ «Системна організація лексики віршів М.Клюєва» містить аналіз лексичних одиниць поетичних творів М.Клюєва, який проводився відповідно до названих параметрів. У розділі представлена класифікація образно-поняттєвих антиномій. Розглянуто антиномії МИНУЛЕ – ТЕПЕРІШНЄ, МОЛОДІСТЬ – ЗАВ'ЯДАННЯ, НАЗЕМНЕ – ПОТОЙБІЧНЕ, ЖИТТЯ – СМЕРТЬ. Парадигматичний аналіз 112 віршів дав змогу представити лексику М.Клюєва як систему.

Антиномія МИНУЛЕ – ТЕПЕРІШНЄ розвивається в ліриці М.Клюєва до    1918 р., у пізній ліриці вона займає незначне місце серед інших антиномій. Світ минулого і світ теперішнього ліричний герой, у якому легко впізнати автора, неоднаково оцінює. Антиномія визначає план минулого як бажаний, але неможливий і нереальний, а план теперішнього як такий, що не має ніяких позитивних авторських оцінок. Аналіз взаємодії парадигм ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ і РЕЛІГІЯ за допомогою оцінної третьої парадигми формує уяву про те, що є найважливішим для поета. Парадигма ПРИРОДА має значний кількісний склад, до якого входять назви реалій рідного М.Клюєву північного краю. Для віршів поета є характерною наявність частотних лексем, які на міжтекстовому рівні набувають символічного значення (наприклад, туман – символ безнадійності). Склад слів у парадигмах, які формують антиномію МИНУЛЕ – ТЕПЕРІШНЄ, є функціонально стабільним, тобто кожне слово, яке включене в склад тієї чи іншої парадигми, виконує одну функцію. Слова є важливими не тільки як окремі самостійні одиниці, але й як члени певного ряду, який підкріплює одну із сторін антиномії. Оцінна парадигма показує ставлення ліричного героя до кожної із сторін антиномії, яке змінюється в різні періоди творчості поета. Парадигма ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ  у межах реалізації антиномії МИНУЛЕ – ТЕПЕРІШНЄ має переважно одну форму: однини (наприклад, я, говорил, отверженный, тосковал, услышу, себя). Форма множини практично відсутня, що є свідченням «самості» ліричного героя. Найбільш частотними засобами взаємодії парадигм у творах М.Клюєва даного блоку є уособлення й порівняння, які відносять вірші до проективного типу (плачут серые граниты, рокочет злая непогода; свирелью плачущей сирены томить пугливые сердца).

Антиномія МОЛОДІСТЬ – ЗАВ'ЯДАННЯ є однією з центральних у ліриці М.Клюєва. При її реалізації можна спостерігати еволюцію: в ранній ліриці мотив безрадісної молодості й зав'ядання переважає, скороминучість людського життя  осмислена автором. Він протиставляє світ молодості та світ зав'ядання. У пізніх віршах ці два світа не протиставляються, а об'єднуються. Ліричний герой М.Клюєва не тільки не переживає через молодість, що минула, а навіть бачить особливу чарівність у своєму теперішньому стані, порівнюючи й ототожнюючи його з молодістю. Унаслідок аналізу виявлена одна константна парадигма, яка реалізує антиномію МОЛОДІСТЬ – ЗАВ'ЯДАННЯ, – ОЦІНКА. Парадигми ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ і ПРИРОДА є частотними. Світ молодості, з яким співвідносяться всі події у світі ліричного героя, представлений парадигмами ПРИРОДА й РЕЛІГІЯ. Парадигма КОХАНА належить світу зав'ядання й функціонує як показник ставлення ліричного героя до свого теперішнього: це радість життя й кохання як характеристики його стану. Аналіз складу парадигми КОХАНА показав відсутність лексики, яка вказує на страждання, смуток, ревнощі, що є характерною особливістю поетичного світу М.Клюєва (наприклад, ты, подошла, монашкой). Загальною закономірністю, що властива всім проаналізованим віршам у межах антиномії МОЛОДІСТЬ – ЗАВ'ЯДАННЯ, є наявність однозначних оцінок кожної із сторін антиномії. Ці оцінки допомагають виявити в тексті протиставлені одиниці й осмислити протиріччя.

Антиномія НАЗЕМНЕ – ПОТОЙБІЧНЕ зазнає суттєвих змін протягом свого розвитку. Константною парадигмою є парадигма ОЦІНКА. Частотними є парадигми ПРИРОДА, НЕВІДОМЕ, ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ, СЕЛЯНСЬКИЙ ПОБУТ. Елементи парадигми ПРИРОДА часто  наявні в різноманітних за формою порівняльних конструкціях (наприклад, мнится папертью бора опушка, ветер-сторож). Взаємодія парадигми ПРИРОДА  з іншими парадигмами здійснюється в численних тропах. Унаслідок функціонування елементів усередині парадигми НЕВІДОМЕ, а також її взаємодії із парадигмами ОЦІНКА  й ПРИРОДА формується антиномія НАЗЕМНЕ – ПОТОЙБІЧНЕ. Вірші даного блоку, в яких розвивається мотив творчості, належать до пізніх творів М.Клюєва. Роздуми про сутність поезії зрілого М.Клюєва приводять до висновку про те, що без внутрішнього злиття із природою, землею не може бути істинної поезії. Аналіз антиномії НАЗЕМНЕ – ПОТОЙБІЧНЕ показав складне й водночас однозначне ставлення М.Клюєва до потойбічного світу, виявив авторські симпатії до обох сторін антиномії, засвідчив розуміння поетом селянського світу й природи як сакрального дійства.

У розвитку антиномії ЖИТТЯ – СМЕРТЬ також можна спостерігати еволюцію: в ранній ліриці поета переважає мотив упокорення перед смертю, в пізніх віршах смерть є своєрідним стимулом для боротьби за життя, але авторські симпатії завжди виявляються на боці антиномії ЖИТТЯ. Константною парадигмою є багатофункціональна парадигма ОЦІНКА, яка є основою для розставлення авторських акцентів і вплітається в сюжетну парадигму. Унаслідок аналізу виявлені частотні парадигми, які розвивають антиномію ЖИТТЯ – СМЕРТЬ: ПРИРОДА, ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ, РЕЛІГІЯ. Підпарадигми ПОЕЗІЯ ІСТИННА і ПОЕЗІЯ ЗАЛІЗНА функціонують у віршах, де антиномія переходить у часткову антиномію СЕЛО – МІСТО. Парадигма РЕЛІГІЯ функціонує як така, що формує емоційний фон творів, і як така, що дає уявлення про феномени, важливі для клюєвського поетичного світу. Парадигма ПРИРОДА є багато- і різнофункціональною, константною парадигмою. Її роль є достатньо складною: це й засіб протиставлення життя і смерті, це й фон емоційного сприйняття віршів, і рідний для ліричного героя світ. Склад парадигм, які формують дану антиномію, є досить різноманітним. Взаємодія парадигм ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ, ПРИРОДА, РЕЛІГІЯ, ОЦІНКА, ПОЕЗІЯ дає уявлення про сутність антиномії ЖИТТЯ – СМЕРТЬ.  

Окремо розглянуто концепт ЖІНОЧОГО НАЧАЛА у творчості М.Клюєва. Це не жінка, не кохана, це – рідна для М.Клюєва російська природа, мати, хата, які поет розуміє як першооснову всього сущого на землі.  

Проведене дослідження дало підставу для таких висновків:

1. Набір парадигм, які реалізують вищеназвані антиномії, майже однаковий. Це парадигми  ПРИРОДА, ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ, РЕЛІГІЯ, ОЦІНКА.

2. Склад лексичних парадигм характеризується різним ступенем стабільності.  Виділено частотні слова, які мають наскрізний характер (журавли, туман, сосны). Ці слова набули символічного значення в ідіостилі М.Клюєва. Лексичні парадигми  розділяються на підпарадигми або об'єднуються в одну, виражаючи при цьому багатоаспектний смисл.

3. Міф є одним із головних елементів в композиції клюєвських творів. Наявність міфологем, які виражають авторську позицію, є характерною рисою клюєвського ідіостилю (наприклад, Мировое дерево).

4. Тема кохання  не є основною у творчості М.Клюєва, головні мотиви його поезії пов'язані з обожненням природи і сприйняттям себе як її невід'ємної частини, із оспівуванням селянської хати з її атрибутами, а також із образом матері.

5. Засоби взаємозв'язку лексичних парадигм різноманітні: від неметафоричних синтагм, порівнянь, уособлень, до метафор і зв'язку, що здійснюється на образно-поняттєвому рівні й полягає в установленні читачем зв'язку двох парадигм із третьою, якій частіше притаманний оцінний характер.

У третьому розділі «Зіставний аналіз лексичних систем М.Клюєва і С.Єсеніна» представлений детальний зіставний аналіз лексики віршів М.Клюєва й С.Єсеніна у межах образно-поняттєвих антиномій.

1. Парадигматичний аналіз лексики віршів, які реалізують антиномію МИНУЛЕ – ТЕПЕРІШНЄ, показав, що   парадигми, які були виділені в даній групі віршів, ідентичні в обох поетів: ПРИРОДА, ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ, ОЦІНКА. Це є свідченням спільності проблематики їхніх віршів.

         У віршах С.Єсеніна функціонує парадигма КОХАНА. Для С.Єсеніна кохана жінка є втіленням високого почуття любові. Аналогічна парадигма у віршах М.Клюєва відсутня, що є характерною рисою ідіостилю поета.

         У складі лексичних парадигм, які реалізують антиномію МИНУЛЕ – ТЕПЕРІШНЄ у творах С.Єсеніна і М.Клюєва, можна виявити певні відмінності, які свідчать про різне розуміння ліричним героєм себе, свого місця в навколишньому світі. Для поезії С.Єсеніна характерна значна кількість «низької» лексики, що цілком відсутня в творах М.Клюєва.  

         У віршах С.Єсеніна антиномія МИНУЛЕ – ТЕПЕРІШНЄ належить не стільки до зовнішнього світу, скільки до внутрішнього стану ліричного героя, створює атмосферу надриву, не знаходячи вирішення. Симпатії М.Клюєва однозначно на боці МИНУЛОГО, світ якого автор ніяк не пов'язує зі світом ТЕПЕРІШНЬОГО.   За допомогою лексем парадигми ПРИРОДА М.Клюєв висловлює своє ставлення до світу ТЕПЕРІШНЬОГО (переважання негативнооцінної лексики). У єсенінських віршах даного блоку парадигма ПРИРОДА є багатофункціональною: вона виконує орнаментальну, символічну функції, а також виступає  як прийом створення синтетичного природно-людського світу.

         Найбільш частотним засобом взаємодії парадигм у творах С.Єсеніна є метафоричні, неметафоричні синтагми й порівняння. У творах М.Клюєва найбільш частотним засобом взаємодії є уособлення й порівняння.

         Відсутність пари в протиставленні Я/ВИ у творах М.Клюєва (наявність тільки «Я») пояснюється особливостями функціонування даної антиномії в ранній період його творчості, коли поет шукає себе й  не порівнює і не співвідносить себе з іншими.

         Підсумовуючи спостереження над лексикою віршів С.Єсеніна і М.Клюєва даного блоку, можна говорити про значне розходження у використанні лексичних засобів, що свідчить про відмінність поетичних картин світу поетів.

         2. Як засвідчив аналіз, антиномія МОЛОДІСТЬ – ЗАВ'ЯДАННЯ реалізується переважно у творах останнього періоду творчості С.Єсеніна. У М.Клюєва ця антиномія, зазнаючи змін, функціонує  протягом усієї творчості.

         Основними лексичними парадигмами єсенінських і клюєвських поетичних творів даного блоку є: ПРИРОДА, ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ, ОЦІНКА. Майже однаковий набір парадигм демонструє спільність проблематики віршів обох поетів.

         Парадигма КОХАНА у віршах С.Єсеніна є константною, така ж парадигма в клюєвських віршах – одиничною, що свідчить про розвиток теми кохання до жінки у творчості С.Єсеніна і, як уже було відзначено,  її непріоритетность у творчості М.Клюєва.

         Парадигма ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ у творах С.Єсеніна і М.Клюєва відрізняється як кількісним, так і якісним складом. Єсенінське сприйняття неприродності процесу зав'ядання (у окремих віршах) протистоїть клюєвському релігійному розумінню перебігу людського життя. Мотив поверненої молодості у творчості М.Клюєва розглядається як стан душі ліричного героя, а не як неприродній процес.

         Природна парадигма в даній групі віршів С.Єсеніна складається із лексики, що характеризує стан зав'ядання. Лексика, яка викликає асоціативний зв'язок із лексемою холод, визначає її склад. Двозначність сприйняття поетом природи й людини не дає змоги зробити висновки про однозначне певне ставлення С.Єсеніна до обох сторін антиномії. У віршах М.Клюєва саме природна парадигма є підставою для визначення авторської позиції стосовно сторін антиномії МОЛОДІСТЬ – ЗАВ'ЯДАННЯ. Авторські симпатії на боці концепта МОЛОДІСТЬ.

         Оцінна парадигма в процесі творчості С.Єсеніна втрачає свою самостійність, зливаючись з парадигмою ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ. У творчості М.Клюєва парадигма ОЦІНКА функціонує самостійно, взаємодіючи практично із усіма  парадигмами у віршах.

         Підсумовуючи парадигматичний аналіз лексики віршів, які реалізують антиномію МОЛОДІСТЬ – ЗАВ'ЯДАННЯ, можна зробити висновок про певну схожість рис ідіостилів, наприклад, у виборі аналогічних парадигм. Відмінність лексичного складу і функцій парадигм є специфічними рисами ідіостилів поетів.

3. Здійснене зіставлення лексики віршів, які реалізують антиномію НАЗЕМНЕ – ПОТОЙБІЧНЕ, дозволило встановити, що у даній групі творів С.Єсеніна основними лексичними парадигмами є РЕЛІГІЯ, ПРИРОДА й ОЦІНКА. У віршах М.Клюєва константною є одна парадигма – ОЦІНКА; інші парадигми, які виокремлені під час аналізу, належать до частотних і одиничних. Набір парадигм, які реалізують антиномію НАЗЕМНЕ – ПОТОЙБІЧНЕ у віршах обох поетів, приблизно однаковий, що демонструє спільність проблематики творів С.Єсеніна й М.Клюєва, але їх функціонування є різним, що свідчить про різні шляхи розвитку антиномії.

Аналіз складу лексичних парадигм показав, що у творах С.Єсеніна і М.Клюєва спостерігається певна схожість тільки у їхніх парадигмах ПОЕЗІЯ. Ця парадигма у віршах С.Єсеніна й М.Клюєва містить у своєму складі лексику, яка асоціативно або безпосередньо пов'язана з процесом віршування. Наприклад, напев, слово в С.Єсеніна,  отзвуки, лира в М.Клюєва. Але різне функціональне навантаження лексики парадигм показало різне розуміння процесу творчості: єсенінський поет не може змінити застиглий світ, тоді як клюєвське розуміння поезії робить її учасником процесу перетворювання світу. 

         У віршах С.Єсеніна найбільш частотною є взаємодія релігійної парадигми із парадигмами ПРИРОДА й ОЦІНКА. У творах М.Клюєва релігійна парадигма дуже незначна за обсягом і віддає свої функції лексиці парадигми НЕВІДОМЕ.

         Парадигма ПРИРОДА у віршах С.Єсеніна й М.Клюєва різниться кількісним і якісним складом. У віршах С.Єсеніна природна парадигма виступає як самостійна група лексем, яка вступає у зв'язки зіставлення й протиставлення з іншими парадигмами. У М.Клюєва природна парадигма менш самостійна. У його віршах наявність природної парадигми сприймається як засіб розуміння природи – «золотої книги» людського буття.

         Зміна функцій однієї парадигми у віршах впливає на належність твору до проективного або концептуального типу. Загальною закономірністю віршів С.Єсеніна є відсутність однозначних оцінок кожної із сторін антиномії. В цілому віршам даної групи властивий концептуальний характер.

Аналіз творів М.Клюєва виявив складне, але однозначно позитивне ставлення поета до потойбічного світу, а також до світу земного. У М.Клюєва антиномія розвивається у творах як проективного, так і концептуального типу, до того ж спостерігається посилення проективного начала у творчості поета.

         4. Парадигматичний аналіз лексики творів, які реалізують антиномію ЖИТТЯ – СМЕРТЬ, показав, що константною парадигмою у віршах С.Єсеніна є парадигма ОЦІНКА, у віршах М.Клюєва дві константні парадигми – ОЦІНКА й ПРИРОДА.

Природна парадигма у віршах обох поетів різниться за складом. У клюєвській природній парадигмі функціонує лексика, яка відображає реалії дикої лісової природи, в єсенінській парадигмі – реалії природи, яка перебуває близько до світу людини. Така ж риса  властива й зоонімам, які входять до складу природної парадигми:  героями віршів М.Клюєва є виключно лісові звірі й птахи (наприклад, совенок, белка, чирок),  С.Єсеніна – тільки домашні тварини (наприклад, конь, собачий, лошади).

Парадигма ОЦІНКА у творах С.Єсеніна виконує більш різноманітні функції, ніж у творах М.Клюєва: зливається з іншими парадигмами, або взаємодіє з ними, або формує, наприклад, емоційний ґрунт для атмосфери надриву в деяких віршах.

         Єсенінська парадигма КОХАНА описує конкретну земну жінку, тоді як у М.Клюєва це – абстрактний образ святої жінки. Це пояснюється тим, що жінка як поетичний образ займає принципово різне місце у структурі поетичного світу обох поетів: конкретний образ земної жінки в С.Єсеніна і жіночість як першооснова всього сущого на землі в М.Клюєва.

         Парадигма ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ  у віршах  М.Клюєва містить лексику, яка характеризує портрет ліричного героя, єсенінська парадигма ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ найчастіше складається із лексики, яка визначає внутрішній стан героя.

         Проведене зіставлення лексики віршів М.Клюєва й С.Єсеніна дало змогу зробити такі висновки:

1. Схожість набору парадигм свідчить про спільність проблематики творів М.Клюєва й С.Єсеніна. 

2. Аналіз складу парадигм є підставою для висновку про те, що лексична реалізація основних антиномій у творчості поетів представлена, як правило, неоднаково. У різні періоди творчості склад парадигм у віршах М.Клюєва й С.Єсеніна відрізнявся наявністю імен або дієслів, надаючи парадигмам статичності або динамічності. У цілому в складі лексичних парадигм віршів М.Клюєва переважають імена, в єсенінських парадигмах – дієслова.

3. Наявність міфологем є визначальною рисою ідіостилю М.Клюєва.

4. «Низька» лексика  наявна в складі лексичних парадигм С.Єсеніна, в парадигмах віршів М.Клюєва така лексика відсутня.

5. Функції парадигм часто збігаються. Але функції парадигм у віршах М.Клюєва є більш визначеними, одноплановими, ніж у поезії С.Єсеніна.

6. Поетичним творам С.Єсеніна властиве порівняння як засіб взаємозв'язку лексичних парадигм, але частотність його вживання у віршах М.Клюєва значно вища. Велика кількість порівнянь є характерною рисою ідіостилю М.Клюєва.

7. У цілому еволюція ідіостилю М.Клюєва пов'язана із збільшенням питомої ваги проективного наповнення віршів. Еволюція ідіостилю С.Єсеніна пов'язана із посиленням концептуальності творів. Висновки дозволяють припустити, що творча особистість С.Єсеніна належить  до інтравертного типу, а  М.Клюєва – до екстравертного.

8. Відмінність складу, функцій і засобів взаємозв'язку лексичних парадигм, які були виявлені під час зіставного аналізу поетичних творів, вказує на розбіжність поетичних картин світу М.Клюєва й С.Єсеніна, незважаючи на спільність проблематики їхніх віршів.

У Висновках підведено підсумок проведеного аналізу й подано узагальнені результати дослідження. Відзначається, що категорія концепту практично вперше використовується як критерій відбору віршів для міжідіостильового зіставного дослідження лексики, що уможливило виявити специфіку організації лексики кожного з ідіостилів поетів.

«Протилежність ідей і принципів» (О.М.Захаров), яка лежить в основі художнього світу М.Клюєва, стала першоосновою для розгляду лексики поета в межах образно-поняттєвих антиномій з метою її подальшого зіставлення з лексикою С.Єсеніна для визначення ступеня близькості й розходження поетичних систем. Під час аналізу клюєвських віршів головну увагу зосереджено не тільки на окремі слова  парадигми, але й на парадигму в цілому. Такий підхід сприяв розгляду найбільш загальних закономірностей організації лексики ідіостилю поета.

Концептуальність/проективність поетичних творів обох поетів у різні періоди їхньої творчості демонструє зближення ідіостилів (у випадку віднесення віршів до одного типу) або їхнє розходження (у випадку віднесення віршів до різних типів: переважно концептуального або переважно проективного). У цілому еволюція ідіостилю Клюєва пов'язана зі збільшенням питомої ваги проективного начала;  еволюція єсенінського ідіостилю пов'язана із посиленням концептуального начала у творах. Це дало можливість висловити припущення про те, що особистість С.Єсеніна належить  до інтравертного типу, а особистість М.Клюєва – до екстравертного.

Відмінність у складі, функціях і засобах взаємодії лексичних парадигм, які були виявлені під час зіставного аналізу поетичних творів М.Клюєва й С.Єсеніна, вказують на неоднаковість організації поетичних картин світу поетів.