ЛІНГВОКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ТА АНГЛІЙСЬКОГО СЛЕНГУ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об’єкт і предмет дослідження, формулюються мета й основні завдання, визначаються методи і матеріал дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, подаються відомості про апробацію роботи.

У першому розділі “Підсистеми субстандарту як складник національної мови” висвітлюються базові поняття дослідження: субстандарт, сленг, національна мовна картина світу, сленгова мовна картина світу тощо.

Під терміном субстандарт в дисертаційному дослідженні розуміється впорядкована та ієрархічно структурована сукупність стилістично знижених соціально детермінованих лексичних систем і лексичних прошарків з наскрізною соціодемографічною дистрибуцією.

До соціально детермінованих лексичних систем традиційно відносять арго та жаргони (В.О. Хом’яков, М.М. Маковський). Арго – це таємна субмова, герметичність якої зумовлена специфікою діяльності членів відповідної соціальної групи (на сучасному етапі розвитку суспільства це арго екстрасенсів, послідовників релігійних сект тощо). Жаргон – атрибут негерметичної групи, соціальний діалект певної мовної спільноти (Л.О. Ставицька), діяльність якої не передбачає повного відокремлення від решти суспільства (жаргон комп’ютерників, металістів тощо).

На відміну від соціально детермінованих підсистем субстандарту, мовний пласт, який ми називаємо сленгом, широкорозповсюджений, а лексичні одиниці, що його складають, – загальнозрозумілі: укр. шнобель, чайник, жлоб, лох, кидала, жмурик, бригада, фазенда, хрущоба, ніжки Буша, біленька, прикид, прикол, кайф, відстій; англ. bazookas ‘жіночі груди, особливо великі за розміром’, ball-breaker ‘жінка, яка демонструє свою владу, принижуючи гідність чоловіків’, old flame ‘колишній коханець’, goldbrick ‘ледача людина, та, що ухиляється від виконання своїх обов’язків’, jelly-belly ‘товста людина’, jollop ‘міцний алкогольний напій’, sockeroo ‘щось визначне за впливом’ тощо.

Під терміном “сленг” розуміється особливий соціостилістичний субваріант субстандарту з наскрізною соціодемографічною дистрибуцією, особливою соціопсихологічною мотивацією вживання, соціостилістичною зниженістю повідомлення, домінуванням конотативного компонента над денотативним (Р.Р. Розіна), неодмінно більш чи менш вираженою експресивно-емотивною та евалюативною семантикою, неоднорідністю складу (Е. Партрідж, У.О. Потятиник).

Зауважимо, що під “наскрізною соціодемографічною дистрибуцією” розуміється відкритість цієї мовної підсистеми, що уможливлює її активне використання (принаймні, розуміння) всіма носіями мови (О.А. Земська). При цьому сленг все ж має певні гендерні та вікові обмеження, які, однак, не є визначальними (Л.О. Ставицька).

Неоднорідність складу сленгу виявляється в особливостях формування його корпусу, що зрештою відбивається й у термінологічній невизначеності, коли поняття “арго”, “жаргон” та “сленг” виступають в якості синонімів. До свого складу сленг інкорпорує елементи арго, жаргонів, а також вульгаризми, іншомовні запозичення тощо, які, вжиті в новому соціокультурному середовищі, зазнають помітних семантичних трансформації: укр. глюк ‘дивна поведінка’ ← глюк _комп. ‘помилка в роботі комп’ютера’; англ. Monday-mo ing quarterback ‘людина, яка піддає щось критиці, наводячі аргумети стосовно здійснених прорахунків або непередбачливості’ ← Monday-mo ing quarterback _спорт. ‘недосвідчений вболівальник гри в американський футбол, що піддає нищівній критиці все, що відбувається на спортивному маданчику’ тощо.

Соціопсихологічна мотивація, що зумовлює використання у мовленні носіїв мови сленгових лексичних одиниць, перебуває у площині сміхової, неофіційної культури (О.В. Улибіна). Сміхова культура – культурно-психологічний феномен, в якому відбито схильність людини до висміювання зовнішнього світу задля дистанціювання від наявних у ньому вад (М.М. Бахтін, Ю.М. Лотман).

Сміхова культура відповідає рівню довербального, пралогічного інтелекту, дій та образів (З. Фрейд). Первісне світовідчуття, відбите у мові, відзначається емоційністю, перевагою конкретного над абстрактним, різким протиставленням “cвого” та “чужого” тощо (К. Леві-Строс, Д.С. Ліхачов).

Таке світовідчуття зумовлює існування особливої системи цінностей: цінне те, що безпосередньо забезпечує виживання людини та продовження роду – фізичні характеристики людини та їхня відповідність або невідповідність нормі, сексуальні стосунки тощо (В.В. Хімік). Переважно таке світовідчуття виявляє себе опосередковано, що підтверджують, наприклад, сленгові номінації на позначення особи за належністю до певної раси: людина, що відрізняється кольором шкіри, очей, вимовою тощо, кваліфікується як чужа, а отже, апріорі ворожа, що й відображається у відповідних сленгових лексичних одиницях та конотаціях, якими супроводжуються сленгові етноніми, наприклад, укр. хачик _{зневажл.} ‘вірменин’, лумумба ‘представник негроїдної раси’; англ. God forbid _{зневажл., образл.} ‘єврей’, jungle bunny _{зневажл.,образл.}‘представник негроїдної раси, переважно з країн, що знаходяться в тропіках’ тощо.

З урахуванням того, що арго, жаргони і сленг – невід’ємна частина національної мови, а національна мова виконує світомоделювальну функцію, що реалізується в національній мовній картині світу (НМКС), під якою розуміється інваріант наївного осмислення світу свідомістю народу, зафіксований у мовних знаках, видається цілком вірогідним, що підсистеми субстандарту мають неабиякий вплив на останню. На противагу стандарту арго, жаргони і сленг представляють стихійну, мінімально оброблену мовну реальність. Це дозволяє припускати, що картування світу окремими підсистемами субстандарту буде різнитися й буде зумовлене специфікою відповідних соціальних груп у соціолектах та особливою світоглядною позицією мовців у сленгу. Специфіка картування світу сленгом полягає в тому, що останній належить до сміхової культури, яка відтворює рівень дій і образів, що формуються на ранніх етапах розвитку психіки, тобто є певним відбитком первісного мислення.

Поняття “національна мовна картина світу” увійшло в лінгвістику у зв’язку з інтерпретацією результатів аналізу семантичної організації лексики. Саме план змісту лексики виступає матеріалом для виявлення і подальшого обґрунтування специфічних рис національного світосприйняття, національного образу мислення, що, однак, не заперечує значущість усіх рівнів мови (синтаксису, морфології й навіть фонетики) як важливих джерел інформації про особливості мислення та національний характер етносів.

Урахування особливостей структурування (картування) дійсності сленговим вокабуляром в аспекті визначення специфіки національної мовної картини світу надзвичайно продуктивне, оскільки сленгова мовна картина світу дозволяє виявити певні фрагменти дійсності, які не вербалізовані в стандарті, однак у свідомості носіїв національної мови постають як доволі значущі. Таке припущення може видатися дещо перебільшеним з огляду на те, що сленговий лексикон – це один з найбільш рухливих пластів мови, схильний до примх моди, зміни мовного смаку тощо. Однак історія сленгу (Е.Партрідж, О.Горбач) доводить, що, незважаючи на динаміку входження лексичних одиниць до його складу й виходу з нього, фрагменти дійсності, які номінують ці одиниці, залишаються незмінними і концентруються навколо людини: переважно її фізичних, фізіологічних, психологічних властивостей, здатності до самореалізації в соціумі тощо. Виявлення цих фрагментів дійсності сприятиме визначенню особливостей сленгової національної мовної картини світу як різновиду загальної НМКС.

У другому розділі “Лексико-семантичні поля українського та англійського сленгу” визначено принципи структурування сленгової лексики, які полягають у застосуванні семантико-ідеографічного підходу для створення моделі, що виступає в якості еталону зіставлення й уможливлює адекватний опис лексико-семантичної системи порівнюваних мов з урахуванням системних зв’язків та ієрархічних відносин. Можливість застосування цього підходу ґрунтується на загальновідомій тезі про нерозривний зв’язок мови і мислення. Мислення має загальнолюдську природу. Когнітивно-семантичний континуум є спільним для всіх мов (В.М. Манакін). Проте кожна конкретна мова членує його специфічно.

Вихідною тезою, що дозволяє використання семантико-ідеографічного підходу до структурування сленгового лексикону, а відтак визначення специфіки сленгової картини світу, є положення про те, що слова одного семантичного поля мають загальний смисловий код і разом зберігаються в мозку людини. Семантичне поле розглядається як спосіб відображення тієї чи іншої ділянки дійсності в нашій свідомості.

Зважаючи на те, що опис лексико-семантичної системи порівнюваних мов має здійснюватися з урахуванням системних зв’язків та ієрархічних відношень, у межах даного дослідження за ієрархічним принципом було виокремлено наступні лексико-семантичні угруповання: лексико-семантичні поля (сукупності лексичних одиниць, об’єднані спільністю змісту, що віддзеркалюють поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ), мікрополя (менші за обсягом сукупності лексичних одиниць, об’єднані спільністю змісту, що виділяються в межах лексико-семантичного поля) та лексико-семантичні групи (об’єднання слів за однорідністю значеннєвих відношень).

Компонентний аналіз українських та англійських сленгових лексичних одиниць (СЛО), який передбачав виокремлення категорійних (ядерних) та диференційних сем, дозволив виділити наступні лексико-семантичні поля: “Назви живого: людини, тварини”, “Назви продуктів господарської, технічної та соціальної діяльності людини” й “Назви абстрактних понять: явищ, ситуацій, подій”. Зазначені лексико-семантичні угруповання вирізняються складною структурою: містять дрібніші лексико-семантичні угруповання (мікрополя та лексико-семантичні групи). Семантичні комплекси сленгових лексичних одиниць характеризуються значним ступенем дифузності, а відтак, зважаючи на семний склад, українські й англійські сленгові лексичні одиниці можуть бути віднесеними до кількох лексико-семантичних груп та мікрополів.

Так, наприклад, українська СЛО духовка ‘негативний образ жінки-домогосподарки, що не слідкує за собою та має обмежене коло інтересів’, зважаючи на семи, які входять до структури її значення, може належати як до мікрополя “Назви особи за властивостями натури, рисами характеру, а також за вчинком, поведінкою, зумовленими такими властивостями, рисами”, так і до мікрополя “Назви особи за інтелектуальним, інтелектуально-емоційним, інтелектуально-емоційно-фізичним станом, властивістю, якістю та їх виявом”. В англійському сленгу лексему dinky ‘представник родини, члени якої працюють у певній професійній сфері, не мають дітей, а отже, розглядаються як привабливі споживачі продукції, оскільки зазвичай не обмежені часом та грошима’ можна віднести до мікрополів “Назви особи за особистими, суспільними відносинами, зв’язками” або “Назви особи за професією, спеціальністю, родом занять, характером діяльності і пов’язаними з ними діями, функціями, відносинами” тощо.

Проблема дифузності значень актуальна не тільки для досліджуваних ЛСП, але і для будь-якого угруповання лексичних одиниць, об’єднаних семантичною домінантою. Належність таких лексичних одиниць до певного лексичного угруповання в кожному конкретному випадку визначається з опорою на подібність їх мовних характеристик, а також зважаючи на зв’язки з найближчими семантичними партнерами.

Семантико-ідеографічний підхід дозволяє змоделювати карту “змістового всесвіту” національної мови, закріпленої в ньому картини світу. На відміну від стандарту, сленг представляє стихійну, мінімально оброблену мовну реальність, відтак картування світу в сленгу зумовлюється особливою світоглядною позицією мовців, що ґрунтується на засадах сміхової культури. Зважаючи на те, що відчуття смішного в різних етносах реалізується по-різному, семантико-ідеографічна репрезентація сленгової лексики, а звідси і сленгова картина світу в порівнюваних мовах буде специфічною. Специфіка членування смислового континууму виявляється у більшому чи меншому ступені лексикалізації або наявності лакун у певних лексико-семантичних угрупованнях досліджуваних мов, зумовлених культурно-історичними і соціально-економічними чинниками. Аналіз корпусу сленгу української й англійської мови, здійснений шляхом його семантико-ідеографічної репрезентації на основі компонентного аналізу вищезазначених одиниць, дозволив виявити особливості сленгової картини світу в українському та британському лінгвосоціумах.

Лексичні одиниці українського й англійського сленгу входять до складу трьох лексико-семантичних полів: “Назви живого: людини, тварини” (1420 українська та 1545 англійських сленгових лексичних одиниць (СЛО), “Назви продуктів господарської, технічної та соціальної діяльності людини” (1004 українські та 775 англійських СЛО) та “Назви абстрактних понять: явищ, ситуацій, подій” (316 та 328 СЛО відповідно). Зазначені ЛСП являють собою розгалужену та багаторівневу організацію складових (мікрополів і лексико-семантичних груп). ЛСП “Назви живого: людини, тварини” складається з двох мікрополів: “Назви тіла, організму, їх частин, продуктів життєдіяльності” та “Назви людей і тварин”. До складу ЛСП “Назви продуктів господарської, технічної і соціальної діяльності людини” входять мікрополя: “Назви продуктів господарської та соціальної діяльності людини” і “Назви матеріальних продуктів діяльності людини”. ЛСП “Назви абстрактних понять: явищ, ситуацій, подій” містить такі мікрополя, як “Назви стану речей, життєвих обставин”, “Назви фізичного стану і властивостей людини, її організму”, “Назви емоційного стану людини, його виявів. Назви властивостей особистості, її поведінки, вчинків”, “Назви процесів передачі інформації, актів мовлення, спілкування”, “Назви творів мистецтва”, “Назви соціального стану, засад, соціальних відносин”, “Оцінно-характеризувальні назви”.

Виділені мікрополя, у свою чергу, складаються з дрібніших лексико-семантичних угруповань та ЛСГ, до яких входять сленгові лексичні одиниці, що знаходяться у відношеннях опозиції або співположення за ознакою спільності семантичного комплексу.

На основі вибудуваної класифікації за допомогою компонентного аналізу вищезазначених одиниць здійснено семантико-ідеографічну репрезентацію українського й англійського сленгу. Зіставлення кількісного наповнення лексико-семантичних угруповань українського сленгу дозволило виявити спільне і відмінне щодо картування світу українським та англійським сленгом. Пояснення відмінностей здійснювалось на засадах лінгвокультурологічного підходу, який дав змогу виявити особливості сленгової картини світу в українському та британському лінгвосоціумах.