| summary: | У вступі визначається тема дослідження, обґрунтовуються актуальність і наукова новизна роботи, формулюється мета, розкриваються завдання, вказується теоретична значущість і практична цінність одержаних результатів, методи дослідження, даються відомості про її структуру.
Перший розділ “Категорія уточнення в колі суміжних категорій” присвячено теоретичному обґрунтуванню досліджуваного явища, його семантиці, відмежуванню від суміжних явищ, а також розглядові одиниць іменування, що являють собою уточнюваний і уточнювальний компоненти і виражені за допомогою різних лексико-граматичних засобів.
У першому підрозділі “Поняття про уточнення в сучасній лінгвістиці” дається визначення уточнення, простежується історія вивчення даної категорії в лінгвістичній літературі.
В підрозділі “Зміст термінів “категорія уточнення”, “уточнювальний член (компонент)”. Відмінність уточнення від інших логіко-синтаксичних категорій” характеризуються поняття термінів “категорія уточнення”, “уточнюваний компонент”, відмежовується досліджувана категорія від суміжних логіко-синтаксичних категорій пояснення, відокремлення, прикладки. Уточнення розглядається як логіко-синтаксична категорія, що реалізується з урахуванням прагматичних установок, комунікативної заданості. Основне призначення уточнення – виразити думку більш точно, використовуючи конструкцію з двох і більше компонентів, що зіставляються за обсягом переданої інформації. Як правило, другий, уточнюваний, компонент співвідноситься з першим як частина і ціле, вид і рід (тобто уточнення означає звуження поняття, обмеження, перехід від більш загального поняття до вузького, часткового), наприклад: Сейчас бои шли довольно далеко за рекой, километрах в восьми. (К. Симонов). Она особенно хорошо, с душой, пела. (К. Симонов). Але в поодиноких випадках уточнювальний компонент може бути більш широким (або непорівнянним) за обсягом інформації, яку передає. Такі випадки зареєстровано в лінгвістичній літературі, наприклад: Я слышал эти рассказы под Аккерманом, в Бессарвбии, на морском берегу. (М.Горький). Старший из всех, Крайнов, принадлежал к разряду вечных студентов. (Л.Леонов). В останньому реченні практично нічого не змінює перестановка компонентів: Крайнов, старший из всех, принадлежал к разряду вечных студентов. Уточнювальні конструкції займають особливе місце в структурі речення, уточнювальний компонент знаходиться в постпозиції щодо уточнюваного компонента.
При уточнюваному компоненті, вираженому номінативною одиницею, відбувається зіставлення інформаційних обсягів уточнюваного й уточнювального компонентів. Якщо ж уточнюваний компонент виражений займенником, необхідно говорити про доповнюване уточнення. Важливу граматичну роль відіграє інтонація.
Кожен з цих підвидів має власну специфіку, яку буде розкрито в другому розділі. Логіко-синтаксичний(змістовий) критерій не має чітких меж і допускає деякі різночитання при розгляді окремих маргінальних фактів. Ми приймаємо варіант широкого розуміння семантичного критерію і відносимо до уточнення, по-перше, факти використання в ролі уточнювального компонента ономатологічних одиниць, більш широких за своїм значенням, ніж уточнюваний компонент; по-друге, конструкцїї з уточненням типу Завтра, 20 мая…, які декотрі лінгвісти відносять до чистого пояснення.В останньому випадку ми підкреслюємо думку про доповнювальний характер уточнювального компонента, зв’язаний зі специфікою номінативності уточнюваного компонента, закладеною в ньому семантикою “змінності”. Уточнювальний характер другого компонента (20 мая, 21 мая…) підтверджується і можливістю підстановки спеціального сполучника а именно (а не тільки сполучника то есть).
Для уточнення характерне підвищення тону на уточнювальному компоненті, вимовляння його в пришвидшеному темпі, коротша пауза перед уточнювальним компонентом і довша – після нього. Уточнюватися можуть всі члени речення. Особливим видом уточнення, на думку ряду лінгвістів (див., наприклад, роботи підрозділі Ф.Н. Бондаренка, О.Г. Руднєва, М.Г. Шатух, Л.К. Дмитрієвої, підрозділі Є.М. Сидоренко та ін.), є конструкції, в яких у ролі уточнюваного компонента виступають узагальнювальні слова, а уточнювальним компонентом є однорідні члени речення. Уточнення може бути безсполучниковим і сполучниковим (сполучниками именно, а именно, точнее). Уточнюваний і уточнювальний компоненти утворюють закритий бінарний ряд, який у деяких випадках розгортається в “ланцюжок уточнення”. В останньому випадку уточнювальний компонент, у свою чергу, стає уточнюваним і уточнюється наступним компонентом.
Уточнення необхідно відмежовувати від пояснення, включення, виключення, відокремлення, прикладки і т.д.
Категорія уточнення розглядається в дисертаційній роботі у світлі теорії ономатологічних одиниць. Їх характеристиці присвячено підрозділ “Ономатологічні засоби вираження компонентів уточнення в сучасній російській мові”.
Ономасіологічний підхід має давню традицію, але основи сучасного трактування теорії номінацїї було закладено порівняно недавно (див.: Тезисы Пражского лингвистического кружка // Пражский лингвистический кружок. – М., 1967; Языковая номинация: Общие вопросы. – М., 1977 та ін.). Ідеї “функціональної ономатології” дістали продовження у працях В.М. Нікітевича, М.В. Федорової, О.С. Кубрякової, В.М. Мігіріна, Є.М. Сидоренко та інших лінгвістів.У руслі цих досліджень і перебуває наша робота.
Як одиниці іменування, що вживаються в конструкціях з уточненням, виступають слова, словосполучення (у вузькому розумінні терміна, як еквівалент слова), лексія і фразовий номінант. Завдання дослідника полягало насамперед у тому, щоб, встановивши одиниці іменування, виявити механізм їх взаємодії в конструкціях з уточненням.
Другий розділ “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим нерозчленованою одиницею іменування” присвячено з’ясуванню механізму використання ономатологічних одиниць в конструкціях з уточнюваним компонентом, вираженим за допомогою слова.
Мовець може висловлювати думки в лінійній послідовності, але при необхідності уявити ситуацію багатопланово він створює другий ряд, що містить додаткову семантичну інформацію. Виникають конструкції уточнення, кожен компонент яких має власні засоби іменування. Вибір ономатологічних одиниць в кожному випадку відбувається з урахуванням ряду параметрів: прагматичної ситуації, комунікативної заданості, наявності в мові синтетичних засобів вираження, необхідності та можливості вибору розчленованого засобу висловлення думки тощо.
Повнозначне слово за своєю природою призначене для іменування; воно, зі слів М.В. Федорової, є “важливим центром життя мови”.
Номінативний спосіб відображення бачимо в іменниках, прикметниках, дієсловах, прислівниках, безособово-предикативних словах, він характеризується тим, що за звуковим комплексом закріплюється постійний зміст, одне або більше значень. Прономінальний спосіб відображення представлено в займенниках, і характеризується він тим, що за звуковим комплексом не закріплюється постійний зміст, значення слова змінне і залежить від ситуації та контексту2 . Спосіб відображення важливий для словоформи, що виступає як уточнюваний компонент, тому що при уточнюваній номінативній словоформі відбувається зіставлення інформаційного змісту компонентів конструкції уточнення, а при займенниковому уточнюваному компоненті необхідна доповнювально-уточнювальна частина, яка насичує лексичним змістом намічену прономінативом директиву.
З повнозначних частин мови найчастіше в ролі уточнюваного компонента виступають прийменникові сполучення іменників зі значенням місця і часу та відповідні прислівники. Віддання переваги цим формам диктується екстралінгвістичними й антропоцентричними причинами: місце і час характеризуються протяжністю, можливістю бути уточненим на будь-якому відрізку. Як уточнювальний компонент виступають всі ономатологічні одиниці, перш за все – слова, рідше – розчленовані одиниці: словосполучення, лексія, фразовий номінант, наприклад: В углу, у двери, в костюме цементного цвета сидел Лазарев (Д. Гранин). Мы живем на самом верху – там, где нелепо торчит единственный балкон (Б. Васи-льев). По утрам, до ухода в питомник, Тихон Петрович всегда работал у себя в саду (К. Паустовский). А еще до войны, когда Федор Иванович учился здесь, у него завелся друг... (В. Дудинцев).
Обставинні конструкції з уточненням місця і часу охоче розгортаються в ланцюжок: Я жил один в этом пустом доме, в деревне, в трестах километрах от Москвы (К. Паустовский). По утрам, во время отлива, когда океан, курясь холодным туманом, уходил от берегов, десятки женщин спускались со скал с большими корзинками за спиной и собирали ракушки для свиней (К. Паустовский).
Як правило, компоненти уточнюваної конструкції однотипні: уточнюваний компонент місця супроводжується уточнювальним компонентом місця і т.д. Але в конструкціях зі значенням місця і часу може проявлятися давній синкретизм цих категорій і відповідно – різнотипність (за формальними показниками) обставин в уточнюваному й уточнювальному компонентах: В Ленинграде, в институте, это было не так заметно, как сейчас, в поездке (К.Паус-товский) (в поездке = во время поездки). По дороге в Тулу, километрах в тридцати или сорока от нее, виднелось несколько подбитых немецких танков, остатки грузовиков и повозки (К. Симонов) (по дороге в Тулу = во время движения по дороге в Тулу).
Рідко уточнюються прикметники, в тому числі і порядкові слова: Неожиданно тепло она принялась пересказывать третьему, вошедшему, эпизод Полиной поимки... (Л. Леонов).
З числівників уточнюватися можуть, як правило, тільки збірні; при цьому в ролі уточнювальних виступають однорідні члени речення: Двое – тренер и студент – побежали дальше (В. Дудинцев). Дієслова уточнюються надзвичайно рідко, а в ролі уточнювальних виступають також однорідні члени речення: Летом Грин отдыхал: делал луки, бродил у моря, возился с беспризорными собаками, приручал раненого ястреба, читал и играл на бильярде с веселыми феодосийскими жителями – потомками генуэзцев и греков (К. Паустовский).
В підрозділі “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим займенником” категоріальне значення займенника “задається” об’єктивною дійсністю, комунікативними потребами, вибором об’єкта, який можна вербалізувати прономінальним способом. Від мовця залежить варіант вибору подання дійсності: за допомогою запитання, указання, заперечення, неозначеності, узагальнення з виділенням. Спосіб подання інформації формує відповідний семантичний розряд займенника. З п’яти основних семантичних розрядів найбільшу активність у конструкціях з уточненням проявляє вказівний (з включенням до нього власне вказівних, предметно-особових, зворотного і присвійних займенників) семантичний розряд. Указання в системі прономінальної лексики реалізується в трьох функціях: анафори, катафори і прямого указання. В конструкціях з уточненням здійснюється катафоричне посилання і дуже рідко – функція прямого указання. Вказівні займенники є одним з найбільш використовуваних засобів у побудові уточнюваних конструкцій. При цьому активність окремих підрозрядів різна. На першому місці власне вказівні займенники, до складу яких входять прономінативи тот, этот такой, столько, там, тут, здесь, туда, сюда, оттуда, отсюда, так, потому, поэтому, оттого, настолько. Їх участь у конструкціях з уточненням також нерівноцінна. Як і у випадку з повнозначною лексикою, найчастіше уточнюються займенники зі значенням місця і часу: Второй день облака над морем раскидывались огромным веером, а там, на горизонте, откуда они тянулись к зениту, сверкал необыкновенно белый свет
(К. Паустовский). Здесь, на стеллажах, стояли горшки и ящики с разными растениями (В. Дудинцев). Еще тогда, две недели назад, когда встретились, он подумал, что брат жены мало переменился (К. Симонов).
Синкретизм часу і простору проявляється і в конструкціях з уточнюваним займенником тогда: И речь вашу запомнил тогда, в Кремле (А. Чаковский) (Пор.: в Кремле – когда был в Кремле).
В ролі уточнюваних можуть виступати також предметно-особові, зворотний та присвійні займенники: Рядом сидела женщина – теперь он знает, что это она, Нелидова (К. Паустовский). Пикин улыбнулся молчанию Серпилина, разглядывавшего его, пикинский, неизменный при любых случаях жизни уют... (К. Симонов).
Вкрай неохоче реалізують відношення уточнення неозначені та заперечні займенники: Академик Посошков когда-то, в тридцатых годах, был одним из известных менделистов... (В. Дудинцев). Самое интересное, что никто в доме, ни жильцы, ни обслуга, вовсе не замечали, что радио замолчало (В. Солоухин).
Дискусійним вважаємо уточнення означальних (узагальнено-визначальних) займенників. Можна говорити лише про їх використання в ролі уточнювального узагальнювального слова та участь у явищах, суміжних з уточненням (конструкціях з включенням та виключенням): Лес он любил всегда: в детские и в зрелые годы. По утрам все, включая детей, шли к озеру.
Відносні займеннки, які ми слідом за Є.М. Сидоренко кваліфікуємо як займенниково-сполучникові контамінанти (“гібридні слова”, що поєднують властивості займенників і сполучників), зберігають можливість виступати в ролі уточнюваного компонента, вираженого узагальнювальним словом: Нам все равно, какую улицу пробежал Митя – Дмитриевскую или Петровскую... (Д. Гранин).
Конструкціям з уточнювальним компонентом, який виражений розчленованою одиницею іменування, присвячено третій розділ “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим розчленованою одиницею іменування”
В підрозділі “Поняття про розчленовані ономатологічні одиниці” розглядаються конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим словосполученням особливого типу. Словосполучення при цьому розуміється у вузькому значенні терміна – умовно відбираються тільки такі підрядні сполучення повнозначних слів (вільні, фразеологічно й синтаксично зв’язані), які являють собою ономатологічну одиницю, семантично й функціонально еквівалентну слову, пор.: добрый человек – добряк, житель Ялты – ялтинец. Такі словосполучення, що виступають у ролі номінативної одиниці у складі конструкцій з уточненням, зустрічаються рідко: На буровой скважине, вдали от семьи, Иван очень скучал по жене и дочери.
Роль уточнювальних при цьому можуть виконувати ті ж ономатологічні одиниці, що й при слівному уточнюваному компоненті.
Підрозділ “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим фразовим номінантом” присвячено нестандартній ономатологічній одиниці – предикативній частині складнопідрядного речення, яка виконує функцію іменування (див. праці В.М. Мігіріна, Н.Й. Пельтихіної, Г.Є. Бойченка, А.А. Бурова та ін.). Фразовий номінант може мати “синтаксичний артикль”, роль якого виконує корелят: Малинин лежал и прислушивался к тому, что было внутри него, – к острым, как ножи, болям в простреленном животе, – и к бою за стеной барака (К. Симонов). В ролі уточнювального члена конструкції частіше виступає слово, але в поодиноких випадках на його місці може виявитися будь-яка інша ономатологічна одиниця.
Найменш відомою частиною ономатологічного фонду російської мови є лексії. Їх використанню у складі конструкцій з уточненням присвячено підрозділ “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим лексією”. Лексії (або “складені слова”) визначаються як семантичні і функціональні еквіваленти слів, структурно більш ускладнених порівняно з синтетичними лексемами. В конструкціях з уточненням зареєстровано лексії з визначальною семантикою: кто угодно, что попало і под.; з неозначеною семантикою неведомо откуда, невесть что і под., до того ж у ролі уточнювального компонента виступають однорідні члени речення: Но этот человек был готов ехать куда угодно: на край света, на войну, завтра, послезавтра, сию минуту... (К. Симонов). Лачуги были слеплены из чего попало: ломаной фанеры, старой жести, разбитых ящиков, сидений от венских стульев, матрацев, из которых торчали пружины (К. Паустовский).
Категорія уточнення розкривається новими гранями у світлі теорій антропоцентризму, когнітивності. А.Вежбицька пише: “Граматика кодує значення. Вона являє собою не систему правил для породження граматики правильних речень, а систему правил для породження й інтерпретації осмислених висловлювань. Головна проблема мовця не в тому, щоб породити граматично правильні речення, а в тому, щоб зрозуміти те, що кажуть інші”
В центрі сучасної лінгвістики виступає мовна особистість, від якої залежить вибір засобів, за допомогою яких відображається об’єктивний світ, їх комбінування й актуалізація.
Антропоцентризм категорії уточнення, на нашу думку, проявляється передовсім у виборі відношень, які передаються за допомогою конструкцій з уточненням. Віддання переваги уточненню компонентів зі значенням місця і часу пояснюється екстралінгвістичними причинами. Можливість орієнтуватися в просторі і часі й описувати їх з урахуванням участі в пізнавальному акті як одного з механізмів реалізації включає категорію уточнення. Означальні, додаткові й обставинні відношення інших типів не диференціюються за параметрами, які становили б інтерес для учасників комунікативного акту. Тому уточнення в таких конструкціях зустрічається дуже рідко.
При розв’язанні комунікативних завдань мовець чи той, хто пише, вільний у виборі форми подання матеріалу.Уточнення виникає тоді, коли комунікант виділяє якийсь важливий для себе або інших учасників мовленнєвого акту факт, актуалізує його для себе особливим чином, відступаючи від лінійного тексту, будуючи другий ряд, наприклад: Младшая сестра, Саша, капризная и насмешливая, нравилась Глебу. (К. Паустовский). Пор.: Младшая сестра Саша, капризная … Свобода мовця проявляється в можливості використати конструкцію для підкреслювання, конкретизації, звуження змісту при передачі якоїсь інформації або вибрати інші способи подання об’єктивної дійсності.
Цією обставиною мотивується обов’язковість чи факультативність розстановки розділових знаків. Останнє особливо важливе для роботи над пунктуацією у вузівській і шкільній практиці.
Отже, в ролі уточнюванного компонента можуть виступати всі відомі ономатологічні одиниці: слово, словосполучення особливого типу, лексія, фразовий номінант; ці ж одиниці становлять і зміст уточнювального компонента, але комбінації засобів вираження уточнюванного й уточнювального компонентів різні і залежать від багатьох причин, у тому числі і пов’язаних з антропоцентризмом.
ВИСНОВКИ
Вивчення семантичної специфіки та засобів вираження категорії уточнення дало змогу зробити такі висновки:
1. Категорія уточнення може бути кваліфікована як логіко-синтаксична. Вона володіє набором диференціальних ознак, до яких входять такі: двочленність конструкції (уточнюваний – уточнювальний компонент), яка переходить в окремих випадках у “ланцюжок уточнення”, що містить більше однієї пари компонентів; особливі комбінації засобів вираження компонентів уточнення; специфічна інтонація уточнення, яка має граматичне значення; безсполучниковий і сполучниковий зв’язок.
2. Найбільш частим засобом вираження уточнюваного й уточнювального компонентів є слово з поширювачами різного типу. Слово є головним ономатологічним засобом вираження уточнюваного й уточнювального компонентів. Всі слівні ономатологічні одиниці залежно від способу відображення об’єктивної дійсності представлені двома типами: номінативними і прономінативними. З номінативних ономатологічних одиниць найчастіше в ролі уточнюваного компонента вживаються прислівники місця і часу, прийменникові сполучення іменників, що виконують роль обставини місця і часу.
3. Легко уточнюються займенники. Уточнювальний компонент в них одночасно виконує роль доповнювального члена, бо він наповнює конкретним лексичним значенням семантичний простір, намічений уточнюваним компонентом. Уточнюваний займенниковий компонент виражається переважно прономінативами вказівного семантичного розряду (з його підрозрядами власне вказівних, предметно-особових, зворотного та присвійних займенників).
4. Окрім слів, в ролі уточнювального компонента, хоча і значно рідше, виступають розчленовані ономатологічні одиниці: словосполучення (особливого типу), лексія, фразовий номінант. Використання уточнювальних розчленованих конструкцій дає змогу диференціювати думку, інформаційно наситити її, розкрити деталі, важливі для адресанта мовлення й учасників комунікативного акту; хоча в ролі і уточнюваного, і уточнювального компонентів можуть виступати всі відомі ономатологічні одиниці, комбінації їх різні. Розчленовані одиниці частіше використовуються для вираження уточнювального компонента, бо він передає додатковий зміст, більш детально, інформативно насичено виражає певну думку. З цих же причин в ролі уточнювального компонента практично не використовуються займенники.
5. Свобода мовця, якщо подія описується не в лінійній послідовності, а передається багатопланово, проявляється, по-перше, в можливості використовувати чи не використовувати конструкцію уточнення для конкретизації, підкреслювання якогось компонента думки; по-друге, в можливості вибрати з ряду ономатологічних одиниць найбільш зручну для вираження даного мисленнєвого змісту. Відповідно до цього визначається обов’язковість чи факультативність постановки розділових знаків. Розуміння цього важливе для розв’язання проблеми пунктуації у вузівській та шкільній практиці.
6. Конструкції з уточненням мають місце в багатьох мовах. Це свідчить про певні універсалії в мисленні людини, прояв антропоцентризму в мові і робить вивчення категорії уточнення актуальним, цікавим, змістовним і перспективним.
Сидоренко Е.Н. Очерки по теории местоимений современного русского языка. – Киев: Одесса: Лыбидь, 1990. – 148 с. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. – М.: Язык русской культуры, 1999. – С. 30-31. |
