МЕХАНИЗМЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ Многоканальным финансированием СИСТЕМЫ ЗДРАВООХРАНЕНИЯ УКРАИНЫ
Тип:
synopsis
summary:
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, показано зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами й темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, подано інформацію про впровадження та апробацію роботи, вказано загальні відомості про публікації за темою дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.
У першому розділі –“Теоретико-методологічні засади дослідження механізмів державного управління багатоканальним фінансуванням системи охорони здоров’я” – проводиться системний аналіз офіційних документів та наукових праць українських і зарубіжних авторів щодо механізмів державного управління багатоканальним фінансуванням галузі охорони здоров’я.
У розділі вказано, що фінансові ресурси охорони здоров’я України завжди обмежені, фінансування галузі здійснюється за залишковим принципом, а самі ресурси використовуються неефективно.
Проведений автором системний аналіз літературних джерел свідчить, що в Україні за останні роки ідея багатоканального фінансування охорони здоров’я отримала певний розвиток у наукових працях. При цьому окремі автори або заперечували доцільність багатоканального фінансування галузі, мотивуючи свої погляди тим, що держава відповідно до Конституції України зобов’язана забезпечити її повноцінне фінансування, або ж досить критично оцінювали окремі джерела фінансування охорони здоров’я. Більшість українських науковців головною перешкодою на шляху впровадження багатоканального механізму фінансування вважають норму, зафіксовану в ст. 49 Конституції України, з чим автор не погоджується.
Спроби вирішити проблеми фінансування галузі показали переваги багатоканального фінансування на прикладі впровадження добровільного медичного страхування в медичних закладах Укрзалізниці та діяльності Житомирської лікарняної каси. У процесі дослідження окремих (секторальних) питань державного управління охороною здоров’я належна увага приділялась всебічному аналізу таких понять, як “медична послуга” та “медична допомога”.
Здійснений автором системний аналіз показав, що українські дослідники вважають найважливішими елементами розвитку системи фінансування такі:
-децентралізацію управління медичними закладами та надання їм статусу повноцінних суб’єктів господарювання;
-стандартизацію надання медичних послуг;
-розвиток ринкових відносин в охороні здоров’я;
-удосконалення процесу розподілу фінансових ресурсів та збільшення обсягів фінансування на первинному рівні (ПСМД);
-запровадження математичного моделювання медичних витрат.
Для цього вже існують економіко-математичні моделі управління обмеженими фінансовими ресурсами медичної установи. Така модель була реалізована у м. Вознесенськ Миколаївської області.
У процесі дослідження з’ясовано, що більшість українських учених схиляються до думки про те, що кардинальні перетворення в системі охорони здоров’я відбудуться після запровадження в державі обов’язкового медичного страхування. При цьому погляди багатьох дослідників розходяться у визначенні концепції запровадження медичного страхування.
Аналіз зарубіжних джерел свідчить, що модернізацію національних систем охорони здоров'я в XXI ст. визначатимуть три значущі тенденції:
-уніфікація стандартів надання медичних послуг на міжнародному рівні;
-пріоритетність ринкових відносин суб'єктів системи охорони здоров'я;
-вирішення проблем щодо регулювання витрат на медичні послуги.
При дослідженні світових систем охорони здоров’я виявлено основні тенденції розвитку фінансування національних систем охорони здоров’я.
У розділі вказується, що одним з найвагоміших досягнень системи охорони здоров’я США, яка базується на багатоканальному фінансуванні, вважається збільшення середньої тривалості життя американців на 8-9 років.
Системи охорони здоров’я країн СНД характеризується різноманітністю підходів до розвитку управління, організації та фінансування медичної галузі. Протягом останніх років спостерігається активізація процесів реформування систем надання медичної допомоги в цих державах. Більшість з них запровадили обов’язкове медичне страхування.
Таким чином, системний аналіз літературних джерел дав змогу виявити найголовніші складові досліджуваної проблеми, встановити різні, не рідко майже протилежні, думки щодо ефективності багатоканального фінансування галузі, або ж досить критичні оцінки окремих джерел фінансування.
У другому розділі – “Сучасний стан державного управління фінансами охорони здоров’я” – визначено найважливіші медико-демографічні проблеми в Україні, які значною мірою можуть зумовлювати зниження рівня національної безпеки держави.
Середня очікувана тривалість життя українського населення становить близько 66 років, у той час коли вказаний показник в інших країнах більший: у Німеччині на 11 років, Франції – на 12, Швеції – на 13, він є значно гіршим, ніж аналогічні показники у наших найближчих європейських сусідів.
Встановлено, що за останні десять років скорочення чисельності населення становило 3889,6 тис. осіб (або 7,7%). Зменшення чисельності населення – як міського, так і сільського – за ці роки відбувалося в усіх регіонах України. За останні п’ять років рівень поширення захворювань підвищився у більшості класів хвороб. В Україні зростає захворюваність на соціально обумовлені хвороби (ВІЛ-інфекція, туберкульоз, наркоманія тощо). Сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується і високою смертністю чоловіків, яка частково спричиняється природними та суспільними факторами. У віковій структурі населення України за десять років спостерігається подальше старіння населення, внаслідок чого змінюються найважливіші показники його відтворення.
На основі отриманих результатів робиться висновок про те, що медико-демографічні проблеми в Україні при збереженні їх тенденцій до погіршення можуть, по-перше, значною мірою знижувати рівень національної безпеки держави, по-друге, погіршення стану здоров'я населення України зумовлює зростання потреб у медичній допомозі, а це, насамперед, потребує вирішення питань стабілізації фінансової ситуації в системі охорони здоров’я.
Встановлено, що питома вага видатків на охорону здоров’я з урахуванням обсягу спеціального фонду в загальному обсязі ВВП у 2008 р. склало 3,5% (2006 р. – 3,6%, 2007 р. 3,7%). З метою подолання відставання України від інших країн у величині частки видатків на охорону здоров’я необхідно мати видатки на охорону здоров’я не менше 5% від ВВП.
