МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ екологізаціею НАДРОКОРИСТУВАННЯ В ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

summary

Розділ 1. Теоретико-методичні засади державного регулювання охороною довкілля при природокористуванні. У розділі розглядаються сучасний стан навколишнього природного середовища в державі, екологічна політика України та напрями її реалізації через екологічну функцію держави, основні положення та методичні засади охорони довкілля відповідно до природноресурсового законодавства з аналізом напрямків державного управління охороною навколишнього природного середовища при природокористуванні, в тому числі і при сталому розвитку вугледобувної промисловості.

            Індустріальний розвиток території України в умовах адміністративно-командної системи на протязі довгострокового періоду обумовив кризовий екологічний стан в державі, який визначив необхідність виділення самостійного напрямку у сфері управління її діяльністю - екологічну політику держави, спрямовану на охорону навколишнього природного середовища, раціональне та ефективне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи.

            Екологічна політика держави реалізується через екологічну функцію і визначається наступними заходами: обліком і оцінкою стану природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища; плануванням, фінансуванням, матеріально-технічним забезпеченням; розробкою законодавчих актів і контролем їх виконання; організацією діяльності органів управління у сфері охорони природи і раціонального використання природних ресурсів; впровадженням екологічного моніторингу, державного контролю за станом навколишнього природного середовища; розробкою нормативів і стандартів якості природного середовища; організацією і проведенням екологічної експертизи проектів, устаткування й інших заходів, що впливають на навколишнє природне середовище; організацією науково-дослідних робіт з проблем екології; екологічною освітою, формуванням, підготовкою кадрів; організацією міжнародного співробітництва у сфері охорони природного середовища.

            Впровадження цих заходів здійснюється за допомогою комплексу механізмів державного управління, який включає: державну інституційну інфраструктуру проведення екологічної політики (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Центральні органи виконавчої влади, територіальні органи самоврядування та державні адміністрації); законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони, використання природних ресурсів та поводження з відходами; економічний механізм управління природокористуванням та природоохоронною діяльністю; механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих природоохоронних програм, який, відповідно до сучасної термінології, визначається, як суцільний економіко-правовий механізм державного управління охороною довкілля.

            Аналіз існуючого законодавства (Конституція України, Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи Мінприроди, рішення органів місцевого самоврядування тощо), практики реформування центральних органів виконавчої влади (Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний Комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду), державних науково-технічних програм з охорони навколишнього природного середовища та природокористування Міністерства охорони навколишнього природного середовища дозволив встановити, що основними напрямами розвитку економіко-правового механізму державного управління охороною довкілля та природокористування є: екологізація усього масиву національного законодавства та нормативно-правових актів центральної виконавчої влади шляхом прийняття нових законів та внесення змін до існуючого законодавства; екологізація економічної політики в частині економічної оцінки природних ресурсів та сплати за їх спеціальне використання, а також екологізація попиту на товари та послуги, яка забезпечує охорону довкілля та безпеку життєдіяльності суспільства; екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень з питань охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлювальних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій; екологізація свідомості (економічна освіта та підвищення кваліфікації фахівців, залучення громадськості до розв’язання екологічних проблем на державному, регіональному та місцевому рівнях), що у сукупності дозволяє визначити в системі “економіко-правовий механізм управління охороною довкілля” підсистему “екологізація природокористування”, яка також диференціюється за об’єктами природокористування – екологізація землекористування, екологізація водокористування, екологізація надрокористування тощо, з відповідним визначенням понять “охорона навколишнього природного середовища”, “управління охороною навколишнього природного середовища”, “екологізація природокористування”, “охорона надр” (табл. 1).

            Порівняльний погалузевий (хімічна та нафтохімічна, металургійна, целюлозно-паперова, гірничодобувна, паливно-енергетична, будівництво, транспорт промисловості) аналіз впливу екологічних аспектів їх виробничої діяльності на навколишнє природне середовище визначив, що гірничодобувна промисловість відноситься до найбільших забруднювачів довкілля і негативно впливає на всі природні об’єкти: повітряний басейн, земну поверхню (земля, ландшафт), надра, водний басейн (поверхневі та підземні води).

            Розділ 2. Аналіз механізмів державного управління охороною довкілля при надрокористуванні. У розділі проаналізовані екологічні аспекти надрокористування, досліджені особливості правового та економічного механізмів державного управління охороною довкілля при надрокористуванні, розроблена еколого-економічна модель мотиваційного управління екологізацією надрокористування.