МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОДІЇ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значущість, показано зв’язок з темами наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів і їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження результатів роботи.

У першому розділі – “Теоретичні засади побудови та здійснення державної виконавчої влади на територіальному рівні” – розглядаються питання організації державної виконавчої влади на територіальному рівні, визначено принципи публічного менеджменту та практика їх впровадження в систему державної виконавчої влади в Україні.

З’ясовано, що вітчизняні дослідження організації та функціонування державної виконавчої влади переважно спрямовуються на аналіз їх взаємодії з органами місцевого самоврядування. Що стосується зв’язків організаційних елементів самої державної виконавчої влади, зокрема між МДА та ТПЦОВВ, то вони практично не знайшли висвітлення у науковій літературі. Водночас в західній науці державного управління сформувався окремий напрямок наукових досліджень взаємозв’язків органів публічного управління. Зазначене сприяло поширенню практики утворення в органах влади особливих структурних підрозділів із міжурядових зв’язків, що уможливило підвищення ефективності системи врядування.

Cистема державного управління будується з урахуванням таких елементів публічного менеджменту, як розподіл функцій та їх спеціалізація; департаменталізація та кооперація, зв’язки в організації та координація; ієрархія та ланцюговість; масштаб керованості та контролю; розподіл прав та відповідальності; диференціація та інтеграція; централізація та децентралізація. Досліджено особливості кожного із зазначених елементів у системі державної виконавчої влади на територіальному рівні.

Узагальнено вітчизняний та закордонний досвід організації державного управління на місцевому рівні, який дозволив визначити наступне:

– для країн континентального типу врядування характерною є активна роль держави у вирішенні місцевих справ переважно шляхом створення на територіальному рівні органів загальної компетенції (модель префектури); для країн з англосаксонським типом врядування – опосередкована участь центральної влади у вирішенні питань місцевого значення, що проявляється у створенні територіальних структур органів державного управління (міністеріальська модель) та наділення відповідними повноваженнями органів місцевого самоврядування;

– відмінності моделей управління залежать від адміністративно-територіального устрою держав. При цьому розрізняється чотири основних типи місцевого державного управління залежно від публічно-правового статусу територій – державне управління на місцевому рівні за умов федерації чи автономії, децентралізоване та централізоване державне управління на місцевому рівні;

– створення центральними органами виконавчої влади власних відособлених структур на місцях відповідає в основному федеративній формі територіального устрою; для унітарної держави в основному притаманний варіант створення на місцевому рівні спеціальних адміністрацій, яким підпорядковуються усі чи абсолютна більшість периферійних структур центральних органів виконавчої влади;

– на вибір оптимальної форми місцевого державного управління в Україні суттєво впливають національні моделі Російської Федерації, США, Франції та Польщі.

В Україні (до початку періоду незалежності) існувало дві форми системи державної виконавчої влади на територіальному рівні: міністеріальська (в імперський період) та модель єдиного органу, пов’язана з розвитком єдиного органу державної виконавчої влади загальної компетенції на територіальному рівні (радянський період). Сучасний етап розвитку системи виконавчої влади на територіальному рівні характеризується неприродним поєднанням цих двох моделей.

У другому розділі – “Структурно-функціональний аналіз державної виконавчої влади на територіальному рівні” – визначено організаційно-правовий статус МДА та ТПЦОВВ, досліджено їх структуру. Встановлено, що період демократизації публічного управління наприкінці 80-х – на початку 90-х років XX ст. був позначений перенесенням основних владних функцій компартійних структур на ради народних депутатів. Поглиблення цих процесів зумовило перетворення місцевих рад та їх виконавчих органів в систему місцевого самоврядування. У зв’язку з цим виникла потреба створення на місцевому рівні органів, які б відповідали за вирішення питань місцевого розвитку.

Одним з варіантів, пов’язаних з вирішенням нових завдань, стало утворення в 1992 р. інституту МДА на чолі з представниками Президента України, які у 1999 р. набули свого сучасного вигляду. Створення МДА в системі територіального управління є проявом деконцентрації державного управління. Характерною рисою їх діяльності є подвійність статусу голови МДА – через призначення Президентом України та підпорядкування Кабінетові Міністрів України. Особливістю облдержадміністрацій є подвійна підпорядкованість керівників їх структурних підрозділів голові МДА та відповідному центральному органові державної виконавчої влади.