Міжнародно –правовий дискурс: когнітивно-комунікативний аспект

summary

У Вступі обґрунтовано основні концептуальні засади й актуальність дослідження, проаналізовано ключові проблеми дискурсології, визначено мету та завдання дисертації, її предмет, об’єкт і джерельну базу; охарактеризовано методи й методики дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

Перший розділ «Проблема дискурсу у лінгвістиці» присвячений оглядові лінгвістичних і міждисциплінарних теоретичних підходів до усвідомлення дискурсу як комунікативно-когнітивного феномена. У першому підрозділі першого розділу «Дискурс як текст» йдеться про витоки та наслідки утвердження в лінгвістиці «текстового» підходу до усвідомлення природи дискурсу, а також про розмежування і взаємозв’язок понять тексту і дискурсу. Виокремлено три дослідницьких позиції, що найістотніше сприяли обґрунтуванню дискурсу як комунікативно й соціально актуалізованого тексту: розуміння  тексту як комунікативної системи; усвідомлення дискурсу як «тексту в тексті»; визначення дискурсу як групи взаємно співвіднесених текстів. У другому підрозділі першого розділу «Дискурс як зразок мовленнєвої поведінки у соціальній інституційній сфері» проаналізовано особливості розуміння дискурсу як структури, що зумовлює інституційні обмеження і детермінується ними; розглянуто категорію інституційного дискурсу як різновиду статусно-орієнтованого спілкування.

Третій підрозділ першого розділу «Дискурс як усне діалогічне мовлення» присвячений систематизації напрямків прагматичних досліджень як передумови ототожнення дискурсу з мовленням, переважно діалогічним. У четвертому підрозділі першого розділу «Особливості дискурсу як когнітивного явища» здійснено спробу розмежування термінів на позначення понять контекстної, ситуаційної, епізодичної і текстової моделей.

У п’ятому підрозділі першого розділу «Дискурс як семіотико-культурний феномен» визначено три вектори лінгвістичних розробок, що визначають природу дискурсу як семіозису: ототожнення дискурсу із семіотичним процесом з огляду на вияв ролі й кореляції в семіозисі різних складових комунікації; обґрунтування тексту як специфічного сигналу у знаковому просторі культури, який функціонує за законами тієї чи іншої семіосфери (Ю.М. Лотман); опис тих засобів і принципів їхнього поєднання, які забезпечують ідентифікацію тексту як знака і дискурсу як знакового процесу. Сучасне моделювання дискурсу як семіотичного акту пов’язане із створенням знакових комплексів і їхньою інтерпретацією з урахуванням нетотожності смислів адресанта й «адресата».

Шостий підрозділ першого розділу «Ситуативно-подієвий аспект розуміння дискурсу» присвячений описові діалогічної моделі комунікативної ситуації, розробленої О.О. Селівановою в ракурсі концепції діалогічності гуманітарного пізнання М.М. Бахтіна і теорії семіотичного універсуму Ю.М. Лотмана.

Запропоновано авторське визначення дискурсу як складного комунікативно-когнітивного феномена, що відповідає замкнутій комунікативній ситуації з когнітивною  основою у вигляді синхронізованих знань комунікантів про ситуацію спілкування, семіотичний універсум культури, етносу, цивілізації, закономірності і правила спілкування, соціум і інституційну специфіку. Замкнутість ситуації забезпечується процесом взаємної цілеспрямованої соціальної дії комунікантів, стратегічно організованої такими ракурсами ідентифікації: розпізнанням інтенцій; аспектів й чинників інтеракції; ситуаційної моделі; концептів спільного комунікативного простору; жанрової моделі.

У підрозділі систематизовано підходи до вивчення інтерактивності як текстово-дискурсивної категорії й визначено п’ять основних позицій дослідження інтерактивності: аналіз цільової настанови мовця; обґрунтування факторів діалогізації свідомості комунікантів; характеристика інтерпретаційної сутності адресанта й адресата, стратегій статусного і рольового регулювання та їхньої функції у трансформації вихідної позиції комунікантів; опис когнітивного підґрунтя інтерактивності; моделювання корелятивних зв’язків між складниками комунікативної ситуації.

У дослідженні запропоновано визначення інтеракції як процесу дискурсивної взаємодії на основі тексту двох або більше (аж до невизначеної кількості у писемному тексті з адресатом-функцією) комунікантів, які взаємно розробляють й інтерпретують структуру дискурсу на основі діалогізації з інтеріоризованим буттям, із семіосерою різних текстів, з іншими продуктами культури, із прототипом мовленнєвого жанру, з уявленнями одне про одного та про соціальні норми інтеракції і, залежно від рівня збігу / перетинання результатів діалогізації, узгоджують комунікативні цілі / стратегії, співвідносять інтенцію з інтерпретантою, а також здійснюють двосторонній вплив на власні концептуальні системи.

У другому розділі «Інтерактивні моделі міжнародно-правового дискурсу» здійснюється категоризація МПД як типу комунікативно-когнітивної діяльності; обґрунтовується методика його інтерактивного моделювання; аналізуються моделі гомогенної, гетерогенної інтерактивності, їхні змішані варіанти та численні модифікації; установлюються особливості детермінації інтерактивних моделей концептуальним простором дискурсу.

Перший підрозділ другого розділу «Проблема категоризації міжнародно-правового дискурсу в контексті когнітивно-комунікативної парадигми» присвячений визначенню категорійного статусу МПД як особливого виду інституційного спілкування. Цей тип дискурсу виконує особливу креативно-деонтичну функцію в соціокультурному універсумі, зокрема, він узгоджує правові цінності шляхом їхнього припису або рекомендації як моделей поведінки, яка координує національні, групові, інституційні стратегії суб’єктів-держав. Когнітивна база МПД містить синхронізовані знання / уявлення комунікантів  про власну гомогенність й узагальненість, які сприяють узгодженню гетерогенних економічних і політичних стратегій держав-учасників, а також про інтерсеміотичний зв'язок міжнародно-правового тексту із різними типами текстів й семіосфер.

У другому підрозділі другого розділу «Методика інтерактивного моделювання міжнародно-правового дискурсу» обґрунтовані різні рівні інтерактивного моделювання МПД. Глобальна інтеракція у МПД обумовлена статусом узагальненого комуніканта, що відповідає за програму здійснення дискурсу на основі узгодженого учасниками нормативного тексту. Сукупність локальних інтеракцій віддзеркалює процес узгодження тексту і стереотипно пов’язана із структурою узагальненого комуніканта, його дискурсивними ролями. Методика інтерактивного моделювання передбачає виявлення основних векторів запланованої інтеракції між учасниками МПД; обґрунтування стереотипних кореляцій між дискурсивними ролями узагальнених адресанта / адресата і складниками дискурсу, взаємодія з якими активує ці ролі; опис локальних інтерактивних моделей, що комбінують ролі узагальненого комуніканта у комплексі їхніх комунікативно-когнітивних характеристик.

Основними ракурсами інтеракції у МПД є: формально-семіотична структура самого міжнародно-правового тексту; його зв'язок із семіосферами прецедентних та інших міжнародно-правових й національно-правових текстів; проекція на концептосферу «справедливість», що зумовлює занурення комунікантів і тексту до семіотичного універсуму і оціночно обґрунтовує правові системи; взаємодія комунікантів із роз’єднувальним та об’єднувальним економіко-політичним буттям; орієнтація на жанрові семіосфери і жанри. Зазначені аспекти задають структуру особистості узагальненого комуніканта, визначення якої здійснюється за допомогою прийому когнітивно-комунікативної рольової декомпозиції, що уключає наступні ланки аналізу: вияв вербальних знаків, що вказують на занурення комунікантів до складників дискурсу, пов’язаних із їхніми гомогенними або гетерогенними цінностями; визначення ролей узагальненого комуніканта та видів локальної інтерактивості.

Третій підрозділ другого розділу «Моделі локальної інтерактивності у міжнародно-правовому дискурсі» містить характеристику типів гомогенної, гетерогенної, змішаної та дистантної інтерактивності зважаючи на розроблену типологію ролей узагальненого комуніканта МПД.

Гомогенна інтерактивність ґрунтується на інтенційній програмі узагальненого адресанта, яка впроваджується ролями «загальносистемного адресанта», «підсистемного / галузевого адресанта», «нормативного адресанта», «культурно-семіотичного адресанта» і характеризується зв’язками із семіосферами загальносистемних, галузевих, загальнолюдських текстів, а також з об’єднувальним економіко-політичним буттям держав-учасників. Наприклад, через стереотипні конструкції посилання на міжнародне право та Статут ООН («в соответствии с международным правом», «in accordance with Inte ational Law», «en corcondance avec la loi inte ationale» тощо) впроваджується дискурсивна роль загальносистемного адресанта, яка встановлює видо-родовий зв’язок учасників МПД із загальносистемною дискурсивною спільнотою (державами-членами ООН) та реалізує комунікативні стратегії легітимності тексту, його відповідності загальносистемним цінностям, юридичної обов’язковості для комунікантів і, при необхідності, стратегію підміни концепту «справедливість» концептом «легітимність».

Основними засобами вербальної фіксації гомогенної інтерактивності є мовленнєві формули та кліше, які відсилають до прецедентних загальносистемних та універсально-галузевих текстів; терміни на позначення засадничих міжнародно-правових й галузевих принципів; абстрактна оцінна лексика, що вербалізує загальнолюдські цінності тощо.

Гетерогенна інтерактивність ґрунтується на програмі інтерпретації узагальненого адресата і реалізується ролями національно-варіативного та міжнародно-варіативного адресатів, їхніми модифікаціями. Ці ролі запобігають ускладненню міжнародно-правової комунікації і з’являються при потребі додаткових інтерактивних зусиль учасників МПД. Гетерогенна інтерактивність характеризується зв’язками із семіосферами національних текстів; семіосферами галузевих текстів, якщо вони прогнозуються як чинник варіативної  інтерпретації; з роз’єднувальним економіко-політичним буттям.

Однією із причин гетерогенності є двоїстість учасників дискурсу як частини дискурсивної спільноти, яка розробляє спільні міжнародно-правові цінності, і, водночас, як суб’єктів, що персоніфікують у дискурсі певні нації / держави й мають захищати національно-правові інтереси. Зокрема, стереотипним сигналом ролі національно-варіативного адресата є нормативні застереження й уточнення, звернені до таких внутрішньодержавних правил, котрі можуть відрізнятися поміж собою або від встановлених міжнародно-правовим текстом: в тому випадку, якщо інше не передбачене національними законодавствами держав-членів («в том случае, если иное не предусмотрено национальными законодательствами государств-членов»; «Without prejudice to the provisions of their national legislation»; «Sans prйjudice des dispositions de leur lйgislation nationale»). Зазначені засоби встановлюють в тексті певний баланс міжнародного й національно-специфічного інтересів держав-учасників МПД. Когнітивною функцією ролі національно-варіативного адресата є необхідність попередження та усунення такого стану речей, коли окремі пропозиції тексту через взаємодію з фрагментом концептосистем учасників, уособленим концептом «суверенітет»,  активують імплікацію «загроза національним інтересам / культурним традиціям / незалежності».

Другою причиною гетерогенності є поліадресантність комунікантів як учасників даного МПД і прецедентних міжнародно-правових дискурсів, що спричиняє можливість «накладання» і колізійного тлумачення норм різних документів, які регламентують такі самі об’єкти й ситуації. З метою запобігання цієї колізії вводиться дискурсивна роль міжнародно-варіативного адресата: «Настоящая Конвенция не затрагивает прав и обязанностей, вытекающих из договоров о выдаче и других договоров о международном сотрудничестве по уголовным вопросам, предусматривающих передачу задержанных лиц для целей очной ставки или дачи свидетельских показаний»; «This article shall not affect the obligations entered into under any other applicable treaty, bilateral or multilateral, or any other applicable agreement or arrangement that gove s, in whole or part, the retu of persons who have been the object of conduct set forth in article 6 of this Protocol». Оскільки концептуальна модель ситуації або поняття, активовані у свідомості міжнародно-варіативного адресата на основі тексту, може відрізнятися від моделі класу ситуацій, сформованого прецедентними текстами, потенційний комунікативний конфлікт розв’язується шляхом встановлення балансу інституційних цінностей, що містяться у різних документах, або ціннісного пріоритету одного з документів.

З-поміж сигналів гетерогенної інтерактивності центральне місце належить складним реченням або надфразним єдностям, які відповідають логіко-семантичній структурі нормативних застережень дозволу та заборони; гіпо-гіперонімічним синонімам терміна «юрисдикція», а також найменуванням елементів правовідносин, що підпадають під національну юрисдикцію; модальній лексиці із значенням «альтернативності» у застосуванні норми та ін.

Гомогенні та гетерогенні ознаки узагальненого комуніканта МПД утворюють моделі локальної інтерактивності, які визначаються та відмежовуються на основі таких парамертів: локальної комунікативної інтенції; інтерпретанти; комунікативних стратегій прагматичного й когнітивного рівнів; мовленнєвих тактик; вектора інституційно запланованої інтеракції.

Модифікації інтерактивних моделей пов’язані із гетерогенною інтерактивністю й утворюються ролями альтернативного та безальтернативного адресатів. Інтеракції, ускладнені роллю альтернативного адресата, віддзеркалюють можливості узгодження окремих положень міжнародного документа з національним законодавством держав-учасників або з прокурсивними міжнародними угодами. Відповідно до цього, ролі національно-варіативного й міжнародно-варіативного альтернативних адресатів реалізують стратегію відхилень від часткових правил на етапі національного або міжнародного правозастосування міжнародно-правового тексту на користь збереження цілісності та смислової тотожності всього документа («Where a watercourse state considers that adjustment … of the provisions of the present Convention is required»). Інтеракції, утворені безальтернативним адресатом, відображають неможливість відхилення від положень, які порушують цілісність документа або суперечать імперативним міжнародно-правовим чи загальнолюдським цінностям адресатів МПД: «No statutory limitation shall apply to the following crimes (warcrimes and crimes against humanity – Н.К. ) irrespective of the date of their commission»; «Il ne peut кtre ordonnй de saisie ou d'immobilisation du navire, mкme dans l'exйcution d'actes d'instruction, par d'autres autoritйs que celle de l'Etat du pavillon». Збереження цілісності МПД досягається через заборону або обмеження відхилень у частинах на підставі заборонних нормативних висловлень та інших засобів імперативності документа.

Оскільки комунікативною метою будь-якого МПД є узгодження інтересів різних держав, альтернативність й безальтернативність у моделях інтерактивності рідко мають абсолютний і беззастережний характер. Наступні модифікації інтерактивності обмежують альтернативність й безальтернативність більш пріоритетними загальносистемними, підсистемними, культурно-семіотичними цінностями тощо. Так, нормативне висловлення «…меры воздействия всегда должны быть соизмеримы не только с обстоятельствами и тяжестью правонарушения, но и с положением и потребностями несовершеннолетнего, а также с потребностями общества» указує на необхідність узгодження національно-варіативного застосування міжнародного тексту з концептосферою «справедливість» шляхом позначення текстом інваріантної частини концепту справедливість – елементів відповідність, пропорційність та диференціація.

Змішана інтерактивність характеризується інтеракцією гомогенно-гетерогенно-гомогенного та гетерогенно-гомогенного типів. Перший із зазначених варіантів реалізується дискурсом на основі тексту універсальної угоди, яка виявляє категорії універсального адресанта / адресата. Гомогенний характер зазначеного виду інтеракції обґрунтовується правом універсальної участі держав у цьому типі договорів і, водночас, універсальним обов’язком поваги до положень або результатів, які зафіксовані такими документами або випливають з них. Гетерогенність даного типу інтеракції залежить від: а) можливості комунікативного відчуження об’єкту (тексту) від універсального адресата як суб’єкта універсального обов’язку за умови, коли норми універсальної угоди не набувають характеру міжнародного звичаю і через це не стають обов’язковими; б) можливості комунікативного відчуження від об’єкту (тексту) універсального адресанта як суб’єкта права універсальної участі, яке може залишитися нереалізованим.

Іншим варіантом змішаної інтерактивності є адресантно-гетерогенна модель, орієнтована на варіативність учасників до того моменту, коли результатом їхньої взаємодії стане гомогенність узагальненого адресанта. Семантико-прагматична організація текстів, що містять сигнали зазначеної інтерактивності, звичайно вказує на дві умовні дискурсивні спільноти з гетерогенними інтересами, цілями й стратегіями їхньої реалізації у МПД. У концептуальному просторі таких текстів стратегії дискурсивних спільнот віддзеркалюються опозиційними ціннісними смислами. Найлегше поляризуються концепти, пов’язані з правовими феноменами «комерційна вигода», «права людини», «шкода / збитки», «розподіл ресурсів».

Так, в концептуальній структурі конвенцій із міжнародного повітряного, морського, космічного й економічного права інтегруються, з одного боку, концепти зрівнювання (рівність можливостей), недискримінація, свобода (як рівний доступ), що поділяються умовною дискурсивною спільнотою I і, з іншого боку, концепти вирівнювання (рівність результату), диференціація, свобода (як рівна заборона), які вказують на дискурсивну спільноту II.

Перша група концептів організована пропозиційними змістами режим найбільшого сприяння, принцип національного режиму, принцип недискримінації у міжнародному обміні, скорочення торговельних бар’єрів, концепція відкритого неба, заборона протекційних заходів, рівний доступ до геостаціонарної орбіти,  рівний доступ до даних дистанційного зондування та ін., які вербально зафіксовані такими нормативними висловленнями: «клаузула о наиболее благоприятствуемой нации», «the most-favoured-nation clause», «la clause de la nation la plus favorisйe»; «свобода торговли», «free trade», «libertй commerciale»; «принцип наибольшего благоприятствования»; «most-favoured-nation principle», «principe de la nation la plus favorisйe»; «reduction of tariff barriers» (скасування тарифних бар’єрів) тощо.

Друга група концептів структурована пропозиційними змістами режим льгот і преференцій, протекційні заходи, право на компенсацію та ін., на позначення яких використовуються такі нормативні висловлювання, як «exemption from tariff reduction» (звільнення від скасування тарифних бар’єрів); «права и льготы в силу особого географического положения государств, не имеющих выхода к морю»; «rights and facilities on account of the special geographical position of land-locked States», «des droits et des facilitйs en faveur des Etats sans littoral en raison de leur situation gйographique particuliиre»; «with regard to the needs of developing countries» (беручи до уваги потреби країн, що розвиваються) тощо. Гармонізація конфліктних інтересів та перетворення потенційно конфліктної комунікації у дискурсивну кооперацію здійснюється у МПД за допомогою пропорційної активації концептуальних площин юридична / інституційна справедливість (зрівнювання, рівність можливостей) та реальна / змінна справедливість (вирівнювання, рівність результату).

Інтерактивні моделі детерміновані концептуальним простором міжнародно-правового тексту. Прототипним концептом будь-яких варіантів інтеракцій у МПД є справедливість. Когнітивним обґрунтуванням моделей інтерактивності у МПД є активація всіх концептів у концептуальних площинах юридична / інституційна справедливість та реальна / змінна справедливість.

Концептуальна площина юридична справедливість визначає два види концептуалізації у МПД: що спричинюють самоідентифікацію комунікантів з загальносистемним, підсистемним й культурно-семіотичним адресантами і реалізуються моделями гомогенної інтерактивності; таких, що передбачають активацію концептів, які забезпечують цілісність дискурсу через заборону / обмеження відхилень у частковому (моделі гетерогенної інтерактивності, які впроваджуються ролями безальтернативного й обмежувального адресатів).

Концептуальна площина реальна / змінна справедливість пов’язана з усуненням смислової опозиції в моделях адресантно-гетерогенної інтерактивності, а також спричинює врахування національно-специфічних відмінностей під час застосування міжнародного акту, що здійснюється шляхом введення ролей альтернативних адресатів у моделях адресатно-гетерогенної інтерактивності.

У третьому розділі «Особливості моделювання жанрів міжнародно-правового дискурсу» розглянуто й узагальнено найважливіші концепції сучасної лінгвогенристики (підрозділ 3.1 «Сучасна теорія жанрів: проблеми і перспективи»); визначені жанрові категорії міжнародно-правового дискурсу; виявлено й обґрунтовано основні параметри жанрової семіосфери МПД, типологію його жанрів і жанрових фрагментів як прототипного підґрунтя породження й інтерпретації міжнародно-правових текстів; розроблено методики моделювання жанрових семіосфер та жанрів; проаналізовано основні жанри МПД.

Жанрова категоризація МПД у підрозділі 3.2 «Жанрові категорії міжнародно-правового дискурсу» дає змогу розмежувати компоненти різного рівня складності, зокрема, жанрову семіосферу, жанр і жанровий фрагмент. Поняття «жанрова семіосфера» впроваджується до наукового обігу вперше й визначається як когнітивно-комунікативний простір, що узагальнює характеристики гомогенних жанрів МПД і розпізнає їх як знаки прескрипції або рекомендації. Виявлені дві жанрові семіосфери, що включають дискурсивні зразки «жорсткого» (strictu sensu) та м’якого (de lege ferenda) права й породжують канони відповідних гомогенних жанрів. На мовному рівні жанрові семіосфери відповідають сукупностям текстем обов’язкової або рекомендаційної юридичної сили та характеризуються такими параметрами: наявністю деонтичних концептів (лінгвокогнітивних корелятів правової категорії «юридична сила»); жанроінтегруючих стратегій; типів узагальнених комунікантів; різновидів глобальної інтеракції.

«Жанр» визначається нами як тип / зразок дискурсу, що регулярно розпізнається й відтворюється комуні кантами в типових умовах соціально-мовленнєвої взаємодії; як інваріант, який обумовлює каркас стереотипних знань й уявлень щодо типу комунікації, за яким «вибудовується» дискурс. На мовному рівні жанр корелює з текстемою. Жанр МПД становить стандартизований зразок дискурсу із стабільною комунікативною структурою і спирається на текстему з інституційно заданими характеристиками й відносно інваріантною змістовно-структурною організацією. Композиційною одиницею жанрів МПД є «жанрові фрагменти», які співвідносяться з інваріантними структурно-композиційними частинами міжнародно-правових текстем. Типовість жанрових фрагментів виявляється через їхній стійкий зв'язок із фазами жанрової стратегії, а також відтворюваність у дискурсі або, навпаки, знакову для розпізнавання жанру імплікованість. Жанрові фрагменти не ідентифікуються як самостійні жанри МПД, про що засвідчує відсутність текстем, з якими вони здатні були б корелювати. Структурно-композиційними частинами міжнародно-правових жанрів у дослідженні є такі різновиди жанрових фрагментів: аргументатив; дефінітив; імператив; проклейматив; інтегратив-інспіратив; рекомендатив; констататив; дескриптив; концесив-дозвіл та концесив-заборона; імплементатив. 

Моделювання жанрових семіосфер МПД (підрозділ 3.3) передбачає два етапи. Першим є з’ясування вербальних операторів семіосфер і їхній розподіл за принципом поля зважаючи на їхню неоднакову регулярність при розпізнаванні гомогенних жанрів. На другому етапі встановлюється корелятивний зв’язок операторів із параметрами жанрових семіосфер. Установлено, що ядерним оператором є перша частина заголовка міжнародно-правового акту, яка містить його текстемне найменування (наприклад, «Конвенція», «Статут», «Принципи» та ін.). До близької периферії відносно центру належать такі засоби: а) інтерактивний стратегічний предикат, який поєднує Преамбулу з Основною частиною і безпосередньо пов'язаний із визначенням жанроінтегруючої стратегії; б) факультативність заключної, імплементаційної частини; б) інтерактивна формула «експліцитний адресант + інтерактивний стратегічний предикат», яка поєднує початок і кінець Преамбули. До периферії належать терміносполуки на позначення тематично-предметного типу текстеми; наявність семантико-синтаксичних структур, що відповідають заборонному застереженню; а також засоби вираження категоричної або гіпотетичної модальності, імперативності або альтернативності, індивідуалізації або деперсоналізації.

Вербальними операторами жанрової семіосфери strictu sensu є такі: 1) опорне слово заголовка у вигляді найменування міжнародно-правового акту як Конвенції, Пакту, Договору, Угоди, Трактату, Статуту, Резолюції-постанови, Резолюції Ради безпеки ООН; 2) інтерактивні стратегічні предикати постановляти (постановлять; decide; decider) та погоджуватись / домовлятися (соглашаться/договариваться; agree as follows; convener de ce qui suit); 3) наявність заключної, імплементаційної частини у композиції текстеми; 4) інтерактивна формула Преамбули «експліцитний адресант + інтерактивний стратегічний предикат» Держави-учасниці цієї Угоди ... погодились / домовились про таке («Государства-участники … согласились / договорились о нижеследующем»; «The Contracting States … Have agreed as follows»; «Les Parties … Sont convenues de ce qui suit»); 5) засоби категоричності, імперативності та індивідуалізації; 6) наявність семантико-синтаксичних структур, що відповідають заборонному застереженню; 7) засоби на позначення тематично-предметних галузей космос, море, повітряний простір, права людини, загальна безпека, укладання міжнародних угод, органи зовнішніх зносин, ведення війни. Окресленими операторами зумовлені такі параметри цієї жанрової семіосфери, як деонтичні концепти «імперативність», «облігаторність», «необхідність», «безальтернативність»; жанроінтегруюча стратегія кооперації-прескрипції, зміни правил поведінки дискурсивної спільноти через створення документів обов’язкової юридичної сили; тип узагальненого комуніканта нормативних прескрипцій з безпосередньою адресантністю; глобальна інтеракція Узагальнений адресант < > Узагальнений адресат.

Вербальними операторами жанрової семіосфери de lege ferenda є такі: 1) опорне слово заголовка у вигляді найменування міжнародно-правового акту як Рамкової конвенції, Хартії, Протоколу, Декларації, Стратегії, Резолюції, Принципів, Мінімальних стандартних правил, Рекомендацій, Мір, Звернень, Кодексу, Заключного акту тощо; 2) інтерактивні стратегічні предикати заявляти / проголошувати / урочисто проголошувати / закликати / рекомендувати / приймати (заявлять, провозглашать, торжественно провозглашать, призывать, принимать, рекомендовать; declare, announce, call upon, proclaim, solemnly proclaim, recommend, declarer, proclamer, proclamer solennellement, recomender, announcer); 3) відсутність заключної, імплементаційної частини у композиції текстеми; 4) інтерактивна формула Преамбули «експліцитний адресант + інтерактивний стратегічний предикат» Генеральна Асамблея … проголошує / урочисто проголошує / закликає / рекомендує (Генеральная Ассамблея … провозглашает / торжественно провозглашает / рекомендует; General Assembly … declares / proclaims /solemnly proclaims / affirms / recommends); 5) засоби вираження альтернативності, деперсоналізації, гіпотетичної модальності / модальності рекомендації; 6) відсутність / незначна представленість семантико-синтаксичних структур, що відповідають заборонному застереженню; 7) засоби на позначення тематично-предметних галузей судочинство, екологія, міжнародні водотоки, права народів, право на самовизначення, міжнародно-правова відповідальність, міжнародна економіка. Ці мовні оператори визначають такі параметри жанрової семіосфери de lege ferenda, як деонтичні концепти «декларативність», «диспозитивність», «рекомендація», «можливість», «альтернативність»; жанроінтегруюча стратегія кооперації-рекомендації; тип узагальненого комуніканта нормативних рекомендацій з опосередкованою адресантністю та глобальна інтеракція Міжнародний орган < > Узагальнений адресат.

У підрозділі 3.4 «Методика моделювання жанрів міжнародно-правового дискурсу» жанрова модель МПД містить такі складники, як комунікативна мета адресанта; образи адресанта / адресата; комунікативне минуле та майбутнє жанру (найближче та дистанційне); інтерактивний стратегічний предикат; стандартна композиція у вигляді жанрових фрагментів; імплікованість окремих ЖФ; особливості трансформації ЖФ під впливом жанрової семіосфери; комунікативна організація жанрових фрагментів у вигляді набору мовленнєвих актів, їхніх ілокутивних характеристик, експліцитності / імпліцитності пропозиційного змісту; ролі узагальненого комуніканта та набір пов’язаних з ними локальних інтеракцій; інваріантні тематичні структури; параметр мовного втілення; типове графічне оформлення; характеристики гібридності міжнародно-правових жанрів. Відповідно до цієї моделі у підрозділі 3.5 проаналізовано різноманітні типи жанрів МПД.

У четвертому розділі «Концептуальне моделювання міжнародно-правового тексту / дискурсу» обґрунтовано методику концептуального моделювання МПД; описано структуру міжнародно-правової картини світу (МПКС) як універсальної частини картини світу, яка відбиває унормовані відповідними документами константи міжнародно-правової свідомості; охарактеризовано структуру концептосфери справедливість як прототипного ціннісного підґрунтя міжнародно-правових категорій / норм / принципів; визначено специфіку концептуального простору міжнародно-правового тексту.

У першому підрозділі четвертого розділу «Методика концептуального моделювання міжнародно-правового тексту / дискурсу та теоретичні засади її обґрунтування» установлено принципи дослідження онтологічних, деонтичних й аксіологічних знань та уявлень, що формують концептуальний простір МПД.

Методика концептуального моделювання передбачає два етапи. Першим є аналіз концептів і концептосфер, які конституюють статичний і дифузний фрагменти міжнародно-правової картини світу. З огляду на це на першому етапі аналізові підлягають терміносполуки на позначення основних принципів міжнародного права, а також спеціальних галузевих принципів й норм; абстрактна оцінна лексика загальнокультурних концептів, інтегрованих у концептосферу справедливість; нормативні висловлення, що вказують на дискурсивні спільноти з протилежною оцінкою міжнародно-правової реальності (свобода торгівлі – дискурсивна спільнота I; захист національного виробника – дискурсивна спільнота II та ін.); засоби на позначення компонентів концептосфери справедливість (баланс, пропорційність, компенсація, відшкодування, перевага, обмін, вибір, захист тощо).

Другий етап ґрунтується на результатах концептуального моделювання міжнародно-правової картини світу і концептосфери справедливість і враховує інтерактивні й жанрові характеристики МПД. Він має на меті моделювання концептуального простору міжнародно-правового тексту через виявлення його інваріантних (заданих характеристиками міжнародно-правової картини світу) і варіативних (інтегрованих концептом-ідеєю) складників. Це здійснюється за допомогою виявлення пропозицій, імплікацій, змодельованих ними фреймів та структурованих фреймами концептуальних блоків, а також їхніх функцій.

У другому підрозділі четвертого розділу «Когнітивні та мовні особливості сучасної міжнародно-правової картини світу» з’ясовано категорійний статус й основи моделювання міжнародно-правової картини світу; проаналізовано структуру й мовну репрезентацію її концептосфер; установлено концептуальні константи аксіологічного рівня міжнародно-правової картини світу та засоби їхнього мовного втілення.

Міжнародно-правова картина світу визначається у дослідженні як система деонтичних, онтологічних й аксіологічних концептів, що узагальнюють універсально-узуальні знання й уявлення про належну поведінку держав і є результатом онтологізації нормативного змісту міжнародних документів і параметрів середовища, пов’язаного з дискурсивним простором міжнародного права. У деонтичному ракурсі МПКС інтегрована концептом належне / норма й концептами нормативної категоризації: необхідність, бажаність, припис, зобов’язання, імперативність, диспозитивність (альтернативність), позитивність (рекомендація, дозвіл), негативність (заборона) та ін. Онтологічний ракурс МПКС визначений концептами та концептосферами, що ґрунтуються на категоризації будь-яких об’єктів, суб’єктів, ситуацій і засобів їхньої регламентації за умови усвідомлення таких феноменів як міжнародно-правових (як «буття» міжнародного права). Онтологічні складники представлені мовними засобами на позначення: 1) елементів міжнародних правовідносин (об’єктів, суб’єктів, предметів правовідносин) і засобів їхнього взаємозв’язку; 2) об’єктів / явищ / ситуацій політичного, економічного і національно-культурного буття, що впливають на формування та динамізацію міжнародно-правових концептів; 3) категорій наукової картини світу, які сприяють визначенню та розвиткові нормативних смислів тощо. Аксіологічний ракурс МПКС організований цінностями міжнародного права (нормативними ціннісними смислами) і цінностями у міжнародному праві (загальнолюдськими цінностями, пов’язаними з обґрунтуванням інституційних цінностей як справедливих або несправедливих). Ключові інституційні цінності міжнародно-правової картини світу уособлюються основними принципами ООН.

За будь-якими термінами на позначення міжнародно-правових норм, принципів або категорій стоять концепти, які вказують на всю сукупність онтологічних, аксіологічних й деонтичних знань, уявлень й асоціацій, пов’язаних із створенням і функціонуванням цих норм чи категорій у системі інституційних взаємозв’язків. Так, лексема космос відповідає однойменному концепту, позначеному терміносполуками. Онтологічний рівень цього концепту ґрунтується: а) на категоріях, вербалізованих назвами об’єктів угод з регулювання космосу: космічний простір, небесні тіла, геостаціонарна орбіта, дистанційне зондування, Луна, космонавт, космічний об’єкт тощо; б) на поняттях, знаками яких є терміносполуки спеціальних галузевих принципів та норм з регламентації космосу: «свобода використання та дослідження», «заборона національного привласнення», «урахування інтересів інших держав», «заборона випробувань ядерної зброї» та ін.; в) на рубриках «конвенція», «договір», «угода», якими узагальнено результати жанрової категоризації основних актів з урегулювання космосу тощо. Аксіологічний рівень концепту космос зумовлений «прототипними» міжнародно-правовими цінностями, зокрема, це основні принципи ООН «утримання від загрози силою або її застосування», «суверенна рівність держав», «співробітництво держав», що задають нормативно-змістовні характеристики спеціальних галузевих принципів космічного права. Цей рівень також залучає ціннісно-етичні характеристики галузевої регламентації, які залежать від інтересів гетерогенних учасників МПД під кутом зору справедливість / несправедливість: «заборона національного привласнення космосу»; свобода, доступ, рівність можливостей – це справедливо; «заборона національного привласнення космосу»; свобода, доступ, рівність можливостей – це несправедливо. Деонтичний рівень концепту космос містить смисли «імперативність», «обов’язковість», «strictu sensu», які узагальнюють переважний механізм урегулювання галузевих правовідносин.

У підрозділі 4.2.3 «Аксіологічний рівень міжнародно-правової картини світу та його мовне втілення» визначено, що цей рівень МПКС характеризується відносинами прототипної ціннісної ієрархії та здатністю концептів до конвенційної / неконвенційної поляризації й динамізації. Прототипна ієрархія виявляється як відповідність нормативних смислів, що розробляються у МПД, ціннісним концептам-прототипам міжнародно-правової картини світу; як системні обмеження щодо появи норм, які не відповідають ціннісним прототипам; а також простежується як вертикальний ціннісно-смисловий зв’язок концептів-прототипів з концептами галузевих концептосфер.

Конвенційна поляризація виникає внаслідок ціннісної колізії концептосфер «суверенітет» і «загальне благо». Зокрема, концептосфера «суверенітет» інтегрує концепти захист, охорона, відповідність, пропорційність, самовизначення, диференціація, заборона, які актуалізовані термінологічними сполуками та висловленнями національна безпека («national safety», «sйcuritй nationale»), принцип повного та постійного суверенітету всіх держав над своїми багатствами та природними ресурсами («principle of full and permanent sovereignty of all States over their own wealth and natural resources»), територіальна недоторканість («territorial integrity», «l'intеgritе territoriale»), політична незалежність будь-якої держави («political independence of any state», «l'indеpendance politique de tout Etat»), внутрішня компетенція будь-якої держави  («the domestic jurisdiction of any state», «la compеtence nationale d'un Etat»), непорушність кордонів («inviolability of borders», «intangibilitй des frontiиres»), імунітет від іноземної юрисдикції («immunity from the jurisdiction of any State»; «l'immunitй de juridiction vis-а-vis de tout Etat») та ін.

Концептосфера «загальне благо» (common good) об’єднує концепти розвиток, свобода, доступ, демократія, універсальність, лібералізація, вербалізовані сполуками міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру («inte ational co-operation in solving inte ational problems of an economic, social, cultural, or humanitarian character», «la coopеration inte ationale en rеsolvant les problеmes inte ationaux d'ordre еconomique, social, intellectuel ou humanitaire»), вільна торгівля («free trade», «libertй commerciale»), принцип найбільшого сприяння («most-favoured-nation principle», «principe de la nation la plus favorisйe»), колективна безпека («collective security», «sйcuritй collective»), а також позначеннями режиму «res omnius communis» – загальної спадщини людства («the province of all mankind»): свобода відкритого моря («freedom of the high seas», «libertй de la haute mer»), свобода судноплавства  («freedom of navigation» / «libertй de navigation»), свобода повітря («freedom of the air», «libertй de l'air»), вільний доступ до всіх районів небесних тіл («free access to all areas of celestial bodies») та ін. Така ціннісна колізія генерує розвиток норм (та термінології, що їм відповідає), які або обмежують суверенітет на користь загального блага, або навпаки.

Неконвенційна поляризація діє під впливом варіативних концептосистем держав і вносить змістовні новації в МПД із метою введення потенційно конфліктних цінностей до концептосфери «справедливість». У концептуальних просторах міжнародно-правових текстів знаки неконвенційної поляризації накладаються на умисну адресантно-гетерогенну інтерактивність МПД. Зокрема, це позначення складних об’єктів міжнародно-правового урегулювання: «комерція», «спричинення шкоди», «права народів» та ін.; а також висловлення, які містять смисли «баланс», «пропорційність», «компенсація», «віддання», «перевага», «обмін», «вибір», «захист» як компоненти компенсаційної справедливісті, пов’язані із усуненням поляризації.

У третьому підрозділі четвертого розділу «Концептосфера справедливість і її мовні маніфестації» установлено когнітивні й мовні особливості сучасної міжнародно-правової картини світу з огляду на еволюцію окресленої концептосфери; визначено структуру і межі концептосфери справедливість у концептуальних просторах філософських та правових текстів різних історичних періодів. Найбільш статичною частиною концептосфери «справедливість» є елементи пропорційність, відповідність, співвідношення, віддяка, рівновага, баланс, завдяки тому, що вони пов’язані не стільки з самими цінностями, скільки з незмінними критеріями структурування цих цінностей незалежно від уявлень про справедливість.

Домінантні ознаки концептосфери «справедливість» базуються на трьох суперконцептах: належне (норма, правило, вимоги, право, законність), рівність (пропорційність, об’єктивність, відповідність, розподіл, свобода, міра, рівновага, баланс) і благо (цінність, користь), визначених шляхом концептуального аналізу філософських і правових текстів, а також лексикографічних джерел типологічно різних мов. Так, у тлумачних словниках онтологічний зміст концепту справедливість установлений на підставі його аксіологічних і деонтичних дефініцій. Зокрема, аксіологічний план концепту виявляється визначеннями справедливості та справедливого як «правильного», «об’єктивного», «неупередженого» «ставлення до кого-, чого-небудь» (рос.: «соответствующий истине, действительному положенню вещей; правильный, верный»; анг.: «the quality of being just, impartial or fair», «conformity to truth»; «the principle or ideal of just dealing or right action, conformity to this principle or ideal»; «justice = fai ess», «to do justice to him = to be fair to him», «justice have been done – a fair situation has been achieved»; фр.: «justice – caractere de ce qui est juste, equitable», «vertu morale qui inspire le respect absolu du droit des autres».

Деонтична концептуальна інформація міститься у дефініціях справедливості на базі термінів «правовий», «норми», «вимоги». Так, критерій «відповідність нормам» покладено в основу дефініції «людські відносини, дії, вчинки, які відповідають морально-етичним і правовим нормам» (рос.: «Соответствие человеческих отношений, законов, порядков ... морально-этическим, правовым нормам, требованиям»; анг.: «the quality of conforming to law»; фр.: «justice – caractere de ce qui est … conforme au droit»; «Rиgle de ce qui est conforme au droit de chacun».

Розгляд еволюції концептосфери «справедливість» у міжнародно-правовій картині світу (підрозділ 4.3.2) передбачає встановлення нами чотирьох етапів розвитку пропозиційного змісту «суб’єкт справедливості»: від виключного / вибіркового суб’єкту до універсального етацентричного суб’єкту; суб’єкту компенсаційної справедливості і суб’єкту, пов’язаному з подоланням етацентризму.

У сучасній міжнародно-правовій картині світу взаємозв’язок концептосфер «міжнародне право» й «справедливість» реалізується у двох площинах. Перша площина юридична / інституційна справедливість із пропозиційним центром рівність перед законом пов’язана з кореляціями концепту закон з концептами рівність, зрівнювання, однаковість / гомогенність, свобода, обмеження. Результати взаємодії можна представити у вигляді умовно-наслідкової пропозиції, що уточнює фрейм справедливість: справедливість = рівність перед законом; закон = рівне обмеження свобод (корегування надлишкової свободи); справедливість = рівне обмеження свобод за допомогою закону. Зазначені взаємозв’язки висвітлюються семантичною комбінаторикою імен справедливість, свобода, рівність, право / закон в філософських текстах Аристотеля, Ф.А. Гаєка, І. Канта, Поля Рикера, Дж. Роулза. У правових дискурсах концептуальна площина юридична справедливість актуалізована формулами equals shall be treated equally (із рівними треба поводитись рівним чином); to treat similar cases similarly (трактувати аналогічні випадки подібно), to treat like cases alike and different cases differently (трактувати схожі випадки подібно і неоднакові відмінно); Iustitia est constans et perpetua voluntas ius suum cuique tribuendi / Justice is a constant, unfailing disposition to give everyone his legal due (The Digest of Justinian) (справедливість є постійним, незмінним наміром кожному віддавати те, що йому належить за законом). Обґрунтуванням прототипної ролі концепту справедливість щодо міжнародно-правових цінностей є зрівнювання понять «справедливість» й «міжнародне право» у Статуті ООН.

Другий ракурс зв’язку концептосфер «міжнародне право» й «справедливість» репрезентований площиною реальної / змінної справедливості з пропозиційним центром суттєва (природно-правова) рівність. Ця площина ґрунтується на концептах відмінність, компенсація, диференціація, вирівнювання, перевага, толерантність (терпимість), які розкриваються за допомогою пропозицій «вирівнювання умов задля досягнення рівності результату», «виправлення первісної / стартової нерівності», «корегування шкоди, спричиненої зрівнюванням перед законом нерівних суб’єктів», «збільшення переваг». Така взаємодія концептосфери справедливість виявляється у сучасних філософських дискурсах: «справедливість потребує, щоб винагорода була пропорційною непривабливості праці», «щоб під час розподілу переваг й невигод найслабша група зазнавала найменшої шкоди» (Ф.А. Гаєк, Дж. Роулз, П. Рикер та ін.).

У четвертому підрозділі четвертого розділу «Концептуальний простір міжнародно-правового тексту та його мовне втілення» аналізуються особливості інваріантної і варіативної концептуальної організації міжнародно-правового тексту / дискурсу. Концептуальний простір міжнародно-правового тексту сформовано єдністю стандартних і ситуативно-варіативних пропозицій, що організують інваріантні та варіативні концепти онтологічного, деонтичного й аксіологічного рівнів. Інваріантний складник базується на концептуальних константах міжнародно-правової картині світу. Його репрезентовано стандартними пропозиціями й макропропозиціями тексту, що формують фрейми-сценарії; а також концептуальними блоками, стереотипними для жанрів МПД. Варіативний компонент концептуального простору МПД активується під впливом гетерогенних цінностей комунікантів і представлений ситуативно-варіативними пропозиціями й імплікаціями, які структурують концепт-ідею міжнародно-правового тексту у комплексі пов’язаних із ним понять, уявлень, образів й асоціацій.

ВИСНОВКИ

Здійснене комплексне мультимовне дослідження інтерактивних, жанрових та концептуальних параметрів міжнародно-правового дискурсу дозволяє зробити такі висновки:

1. МПД розглядається нами як комунікативна ситуація, що виконує креативно-деонтичну функцію узгодження правових цінностей шляхом їхнього припису або рекомендації як моделей поведінки, а також координує національні, групові, інституційні стратегії суб’єктів-держав. Складники МПД детерміновані такими його параметрами, як формально-семіотична структура самого міжнародно-правового тексту; його зв'язок із семіосферами прецедентних та інших міжнародно-правових й національно-правових текстів; проекція на концептосферу «справедливість», що зумовлює занурення комунікантів і тексту до семіотичного універсуму й оціночно обґрунтовує правові системи; взаємодія комунікантів із роз’єднувальним й об’єднувальним економіко-політичним буттям; орієнтація на жанрові семіосфери та жанри. Когнітивною базою МПД є синхронізовані знання / уявлення комунікантів про власну гомогенність й узагальненість, які сприяють узгодженню гетерогенних економічних і політичних стратегій держав-учасників, а також про інтерсеміотичний зв'язок міжнародно-правового тексту із різними типами текстів й семіосфер.

2. Реалізація МПД ґрунтується на специфіці його інтерактивності, жанрової організації й концептуального простору. Отже, комплексний аналіз МПД передбачає опис трьох типів моделей: інтерактивної, жанрової й концептуальної.

3. Методика інтерактивного моделювання міжнародно-правового дискурсу включає виявлення основних векторів запланованої інтеракції між його учасниками; обґрунтування стереотипних кореляцій між дискурсивними ролями узагальненого комуніканта й складниками дискурсу, взаємодія з якими активує ці ролі; опис локальних інтерактивних моделей. Глобальна інтеракція у МПД обумовлена статусом узагальненого комуніканта, що відповідає за програму здійснення дискурсу на основі узгодженого учасниками нормативного тексту. Сукупність локальних інтеракцій віддзеркалює процес узгодження тексту і стереотипно пов’язана із структурою узагальненого комуніканта, його дискурсивними ролями.

4. Гомогенна інтерактивність ґрунтується на інтенційній програмі узагальненого адресанта, яка впроваджується ролями «загальносистемного адресанта», «підсистемного / галузевого адресанта», «нормативного адресанта», «культурно-семіотичного адресанта» і характеризується зв’язками із семіосферами загальносистемних, галузевих, загальнолюдських текстів, а також з об’єднувальним економіко-політичним буттям держав-учасників. Гетерогенна інтерактивність ґрунтується на програмі інтерпретації узагальненого адресата і реалізується ролями національно-варіативного та міжнародно-варіативного адресатів, їхніми модифікаціями. Ці ролі запобігають ускладненню міжнародно-правової комунікації і з’являються при потребі додаткових інтерактивних зусиль учасників МПД. Гетерогенна інтерактивність характеризується зв’язками із семіосферами національних текстів; семіосферами галузевих текстів, якщо вони прогнозуються як чинник варіативної  інтерпретації; з роз’єднувальним економіко-політичним буттям.

5. Жанрова категоризація МПД передбачає розмежування компонентів різного рівня складності: жанрової семіосфери, жанру і жанрового фрагмента. «Жанрова семіосфера» обґрунтовується як когнітивно-комунікативний простір, що узагальнює характеристики гомогенних жанрів МПД, розпізнає їх як знаки прескрипції або рекомендації і характеризується такими параметрами: наявністю деонтичних концептів; жанроінтегруючих стратегій; типів узагальнених комунікантів; різновидів глобальної інтеракції. Основні жанрові семіосфери МПД включають у себе дискурсивні зразки «жорсткого» (strictu sensu) та «м’якого» (de lege ferenda) права й на мовному рівні відповідають сукупностям текстем різної юридичної сили: обов’язкової та рекомендаційної. Моделювання жанрових семіосфер МПД передбачає з’ясування вербальних операторів семіосфер і їхній розподіл за принципом поля зважаючи на їхню неоднакову регулярність при розпізнаванні гомогенних жанрів, а також встановлення корелятивного зв’язку операторів із параметрами жанрових семіосфер.

6. Жанр МПД становить стандартизований зразок дискурсу зі стабільною комунікативною структурою, який спирається на текстему з інституційно заданими характеристиками й відносно інваріантною змістовно-структурною організацією. Відповідно до розробленої жанрової моделі визначені й проаналізовані такі типи жанрів МПД: Багатосторонній міжнародний договір, Регіональний міжнародний договір, Резолюція Ради Безпеки ООН, Резолюція-постанова, Статут, Декларація-Рекомендація, Принципи, Декларація-Звернення, Заява-Звернення, Рамкова Конвенція. Композиційною одиницею жанрів МПД є «жанрові фрагменти», які співвідносяться з інваріантними структурно-композиційними частинами міжнародно-правових текстем. Типовість жанрових фрагментів виявляється через їхній стійкий зв'язок із фазами жанрової стратегії, а також відтворюваність у дискурсі або, навпаки, знакову для розпізнавання жанру імплікованість. Структурно-композиційними частинами міжнародно-правових жанрів у дослідженні є такі різновиди жанрових фрагментів: аргументатив; дефінітив; імператив; проклейматив; інтегратив-інспіратив; рекомендатив; констататив; дескриптив; концесив-дозвіл та концесив-заборона; імплементатив. 

7. Методика концептуального моделювання МПД передбачає аналіз концептів і концептосфер, які конституюють статичний і дифузний фрагменти міжнародно-правової картини, а також моделювання концептуального простору міжнародно-правового тексту через виявлення його інваріантних (заданих характеристиками міжнародно-правової картини світу) і варіативних (інтегрованих концептом-ідеєю) складників.

8. Міжнародно-правова картина світу є системою деонтичних, онтологічних й аксіологічних концептів, що узагальнюють універсально-узуальні знання й уявлення про належну поведінку держав і є результатом онтологізації нормативного змісту міжнародних документів і параметрів середовища, пов’язаного з дискурсивним простором міжнародного права. У деонтичному ракурсі МПКС інтегрована концептом «належне» й нормативними концептами; у онтологічному – концептами та концептосферами, що ґрунтуються на категоризації будь-яких об’єктів, суб’єктів, ситуацій і засобів їхньої регламентації за умови усвідомлення таких феноменів як міжнародно-правових. Аксіологічний ракурс МПКС представлений нормативними ціннісними смислами й загальнолюдськими цінностями, пов’язаними з обґрунтуванням інституційних цінностей як справедливих або несправедливих.

9. У сучасній міжнародно-правовій картині світу взаємозв’язок концептосфер «міжнародне право» й «справедливість» реалізується у двох площинах. Перша площина юридичної / інституційної справедливості із пропозиційним центром «рівність перед законом» пов’язана з кореляціями концепту «закон» з концептами «рівність», «зрівнювання», «однаковість / гомогенність», «свобода», «обмеження». Друга площина реальної / змінної справедливості з пропозиційним центром «суттєва (природно-правова) рівність» ґрунтується на концептах «відмінність», «компенсація», «диференціація», «вирівнювання», «перевага», «толерантність» (терпимість), які розкриваються за допомогою пропозицій «вирівнювання умов задля досягнення рівності результату», «збільшення переваг» тощо.

10. Концептуальний простір міжнародно-правового тексту сформовано єдністю стандартних і ситуативно-варіативних пропозицій, що організують інваріантні та варіативні концепти онтологічного, деонтичного й аксіологічного рівнів. Інваріантний складник базується на концептуальних константах міжнародно-правової картині світу. Їхньою вербальною фіксацією є терміни й терміносполуки на позначення основних й галузевих принципів міжнародного права; абстрактна оцінна лексика загальнокультурних концептів, інтегрованих у концептосферу справедливість. На основі таких засобів встановлюються стандартні пропозиції й макропропозиції тексту, що формують фрейми-сценарії; а також стереотипні концептуальні блоки. Варіативний компонент концептуального простору МПД активується під впливом гетерогенних цінностей комунікантів і представлений ситуативно-варіативними пропозиціями й імплікаціями, які структурують концепт-ідею міжнародно-правового тексту у комплексі пов’язаних із ним понять, уявлень, образів й асоціацій.