| summary: | У вступі визначено проблематику дисертації, коротко окреслено ступінь вивченості творчості Е. Тайлер, викладено мету і завдання, предмет, об’єкт та матеріал дослідження, обґрунтовано його актуальність, наукову новизну та теоретико-методологічні засади, розкрито теоретичне та практичне значення роботи.
Перший розділ дисертації „Типологічні особливості становлення і розвитку жанру сімейного роману в літературі США” складається з двох підрозділів. Їх присвячено узагальненню сучасних уявлень про категорію жанру, а також визначенню характерних рис і тенденцій розвитку жанру сімейного роману в американській літературі.
У підрозділі 1.1. „Категорія жанру як об’єкт сучасних літературознавчих студій” аналізуються концептуальні підходи до категорії жанру в сучасній науці про літературу. Серед них увагу зосереджено на тих, які, на наш погляд, щонайбільше сприяють визначенню основних тенденцій розвитку сімейного роману. З-поміж принципово важливих підходів до розгляду категорії жанру слід відзначити аналіз механізму трансформації жанрів російськими формалістами (зокрема, В. Шкловським) та жанрові концепції М.М. Бахтіна і Дж. Каллера. Відповідно до останніх, жанри перестають бути системами класифікацій, набуваючи статусу комунікаційних кодів. А відтак, концепція жанру має вибудовуватися на підставі цілої низки близьких текстів, кожен з яких здатен змінювати, виправляти, заперечувати або продукувати вже наявні літературні та жанрові очікування аудиторії (І.Д. Гірш, Г.Р. Яусс, В. Ізер). Визнання факту зміни жанрових кодів протягом певного часу пов’язує сучасну жанрову критику з історією, політикою, гендером та очікуванням читачів так само, як зі складними літературно-історичними питаннями змішаних жанрів та жанрової трансформації (І. Макарик).
ХХ століття позначається перенесенням уваги з канонічних жанрів на між-жанрові, маргінальні форми (О. Уоррен). Таким чином, неможливість уникнути нашарування, змішування декількох жанрів в одному тексті (Ж. Дерріда) під час його (жанру) переосмислення в іншому культурному та соціальному контексті
(Ф. Джеймісон, М. Корті) робить очевидною загрозу традиційній теорії жанрів. Наразі літературний жанр вийшов за межі літератури (М. Перлофф). Характерними ознаками категорії жанру на сучасному етапі постають пластичність, гнучкість жанрових меж. Відтак, спираючись на проаналізований у цьому підрозділі матеріал, під „жанром” ми розуміємо певний культурно та історично зумовлений комплекс ознак змісту й форми, що перебуває у процесі постійної трансформації та оновлення, а цей останній, у свою чергу, разом з долученням нових (у тому числі, нелітературних) елементів, актуалізує й оживлює увесь попередній жанровий досвід. Серед найпродуктивніших шляхів жанрової трансформації роману ХХ-ХХІ століть слід назвати диференціацію та контамінацію, які здійснюються на підставі не лише різних літературних жанрів, але й нелітературних видів мистецтв (фотографії, кінематографу тощо). Як наслідок, теоретики підкреслюють все більший відсоток інтермедіальних художніх текстів, де за рахунок вживлення елементів інших видів мистецтв у свою канву роман отримує як структурну різноманітність, так і нові семантичні домінанти.
Сімейний роман залишається одним з найдавніших в історії літератури й, водночас, найбільш розповсюджених змістовно-формальних утворень, яке, пройшовши досить довгий історико-літературний шлях, виявилося напрочуд витривалим. Низка термінологічних масок жанру (серед яких: „sentimental domestic novel” Г. Метьюз, „family novel” Д. МакКарті, „family romance”, “domestic novel” Н. Армстронг, “post-family romance” Д. Геллер) свідчить, по-перше, про постійне коригування його жанрових меж; а, по-друге, наголошує на безперервності процесу його трансформації, відповідно до соціокультурного, історичного, літературного та інших контекстів. Слід також зазначити, що об’єкт жанру (сім’я), у свою чергу, власним пріоритетним статусом в американському суспільстві так чи так сприяє постійному оновленню сімейного роману, виводить інтерес до цього жанру на новий щабель як серед читачів, так і серед письменників, що великою мірою пояснює його актуальність на сьогоднішній день.
Необхідною умовою для аналізу романістики Е. Тайлер з точки зору жанрових модифікацій сімейного роману постає окреслення характерних рис і тенденцій розвитку цього жанру в Америці, що й представлено у підрозділі 1.2. „Жанр сімейного роману в літературі США: генеза, еволюція, сучасний стан”. Це дає можливість вписати романи авторки у контекст американської літератури загалом, і жанру американського сімейного роману зокрема. На особливу увагу заслуговує взаємозв’язок і взаємовплив, що спостерігаємо між становленням жанру американського сімейного роману і динамікою соціокультурних процесів США.
Відтак, визначення особливостей жанру сімейного роману в американській літературі відбувається на таких рівнях:
- по-перше, на жанрово-генетичному, який має на меті виявлення тих жанрів, що вплинули на формування американського сімейного роману щонайбільше, визначили його самобутність. Серед таких жанрів виокремлено щоденники (Р. Вільямс, М. Роуландсон) та епістолярні романи (У.Х. Браун, С. Роусон, Г. Фостер), жіночі дидактичні (С. Уорнер, Л.М. Олкотт) і готичні прозові твори (Ч.Б. Браун, Е. По, Н. Готорн);
- по-друге, на рівні поетологічних констант. Знайомство з рухом сімейного роману США крізь час у різноманітних його варіантах дозволяє вирізнити поетикально-стильові особливості, які різною мірою виявляються у різних авторів. Проте їхня повторюваність протягом багатьох періодів в історії американської літератури уможливлює визначення їх як певних констант американського сімейного роману, серед них: епічність і циклічність (У. Фолкнер, Дж. Апдайк), психологізм (У.Д. Хоуеллс, Г. Джеймс, Ю. Уелті), інтертекстуальність та (нео)міфологізм (Дж.К. Оутс, Е. Доктороу, Дж. Смайлі), які на сучасному етапі доповнюються іншими елементами постмодерністської стилістики та поетики;
- по-третє, на тематико-мотивному рівні. Провідною темою, яка розробляється у жанрі сімейного роману США, є, зазвичай, тема сім’ї, в межах якої найбільш продуктивно функціонують мотиви спадку-спадковості (Н. Готорн, С. Крейн), сімейної руйнації (У. Фолкнер, Е. По, С. Фіцджеральд), родинного зібрання (Ю. Уелті, Дж. Френцен) і подорожі-втечі (варто розрізняти мотив подорожі-втечі дитини (Т.Б. Олдріч, М. Твен, Дж. Селінджер) та мотив подорожі-втечі чоловіка (Дж. Апдайк, С. Беллоу), які, звісно, можна розглядати як дві стадії одного процесу). Відмітимо, що саме цей мотив є засадничим у визначенні характерних рис образів дитини і чоловіка в цьому жанрі. Ключовою тематичною категорією, мікросоціумом є родина (найтиповішою для американського романного простору стає родина середнього класу), що проходить шлях занепаду (річардсонівська романна модель). Процес сімейної руйнації в романах протікає як експліцитно, так й імпліцитно. Зв’язки романних сімей з зовнішнім світом дещо послаблені, оскільки основний імпульс спрямований на приватне життя родини. Спадковість (на біологічному або соціальному рівнях) та наявність і розподіл сімейного спадку традиційно супроводжуються прийомом деталізації побуту. В якості спадку може виступати земля, нерухомість, разом з тим, спадок може слугувати засобом передачі родинного прокляття, фатуму;
- наступний рівень аналізу становить система образів, в межах якої розглядаються образи дитини, чоловіка, дружини / матері з урахуванням можливих точок їхнього перетину, взаємодії, найважливішими з яких виступають шлюб і сім’я (Г. Джеймс, Т. Драйзер, К. Шопен, Е. Вортон, У. Кезер ). Персонажі – представники декількох поколінь, конфлікт між якими спричиняє одну з важливих сюжетних ліній (з часом родинний простір може звужуватися: від багатодітних та багатопоколінних родів до нуклеарної сім’ї). Своєрідних конотацій набуває образ дитини та тема дитинства. Інцестуальні стосунки, як один з доволі розповсюджених елементів жанру в американській літературі, можуть набувати різних форм;
- на останньому рівні аналізується своєрідність художнього топосу сімейних романів в літературі США. До найбільш значущих топосів відносимо такі: дім (жіночий дидактичний роман, готичний роман), (провінційне) маленьке місто (південна літературна традиція), передмістя (сабербія), велике космополітичне місто (Дж. Чівер, С.Р. Шрів). Ці топоси можна розглядати як етапи розростання простору, становлення взаємозв’язків між простором і родиною, індивідом в жанрі сімейного роману. Відтак, сімейний простір мандрує, час від часу трансформується з провінційного, маргінального, сабербного на мегаполітичний простір великого міста. На сучасному етапі все частіше відбувається розшарування наративного простору за поколіннями; тим самим обґрунтовується об’єднання двох традиційних сімейних топосів – маленького містечка та великого міста. Романний час (нерозривно пов’язаний з топосом) може варіюватися від чітко локалізованого до розпорошеного. У ньому превалює використання ретроспективного погляду, звідси – нелінійність, подекуди ахронологічність, розкадрованість романного хронотопу.
Другий розділ – „Моделювання американської родини у романній творчості Е. Тайлер: соціокультурний аспект” – розпочинається оглядом наявних підходів до романного здобутку письменниці (підрозділ 2.1 – „Творчість Е. Тайлер у дзеркалі критики та літературознавства”). Одним з найактуальніших для нашого дослідження постає розгляд доробку письменниці з позиції категорії жанру. У межах цього підходу критики слушно відзначають самобутність використання
Е. Тайлер запозиченого південною літературною традицією „ідилічного хронотопу” (М.М. Бахтін), з характерною темою руйнації сімейної ідилії, спричиненої повторюваністю подій, передбачуваністю реакцій та монотонністю побуту
(Л.Т. Стрелко). Саме тому сюжетний й жанровий центр тайлерівських романів становлять „сімейні зсуви” (В. Прітчард). Звертається увага і на типологічні зв’язки між романами Н. Готорна та Е. Тайлер через ускладнення психологічного малюнку, виокремлення теми самотності, дослідження моральних та філософський колізій (Л.В. Моденкова). Погляд на романи Е. Тайлер як на продовження традицій південної літературної школи США обґрунтовується використанням письменницею елементів фолкнерівської жанрової моделі, а саме: категорії часу (ставлення до минулого та історії (Д. Беттс, М.Дж. Елкінс), дослідження психології часу К. Лінтон), поняття „південної ідентичності” (М.В. Тлостанова), відчуття простору, приналежність до людської комуни, співтовариства (М.А. Анастасьєв) та родини як актуалізації „групової ідентичності” (О.А. Шаховцева). Образ жінки в тайлерівській романістиці аналізується з позицій гендерної критики через звернення до теми материнства (О. Дмітрієва), та класифікацію жіночих персонажів з точки зору їхніх керівних властивостей (Д.Ф.С. Брок). Оновлення інтересу до родинно- та домашньо-центрованої тематики, до образів звичайних (хоча дещо ексцентричних) середньостатистичних американців визначає вміщення тайлерівської прози в контекст реалістичного роману (О.М. Звєрєв, Г. Злобін, Дж.К. Оутс, Дж. Ярдлі). До письменників–мінімалістів критики відносять Е. Тайлер завдяки зануренню авторки у родинне, локальне життя (Т.Н. Денисова), деталі побуту, сімейні конфлікти, разом з поетизацією повсякденності (Ю.В. Стулов). Акцентування в романах авторки мотивів особистої алієнації та її подолання за допомогою сім’ї, пошуків незалежності та ідентичності, браку взаєморозуміння між людьми, які живуть разом, уможливлює розгляд романного доробку авторки як прояву екзистенціалізму в літературі (С.Е. Несановіч, М.Е. Гібсон, М.Ф. Робертсон). У річищі психоаналітичних та соціологічних досліджень визначальними аналітичними ключами до тайлерівських творів слугують: теорія „міжгенераційної трансмісії” / intergenerational transmission theory (М.Е. Гібсон, Дж. Фрамо); теорія „об’єктних стосунків” / object-relations theory (Л. Шнайдерман); поняття „туги за домом” (Е.Г. Петрі) та „голоду за батьком” / father hunger (фрейдистській ракурс аналізу текстів) (Дж.Б. Вагнер).
Кожний з зазначених вище аналітико-критичних напрямів дозволяє зафіксувати певний аспект романного світу Е. Тайлер, який, на наш погляд, доцільно аналізувати не окремо, а у синтезі, заради конструювання цілісного образу її романів, у комплексі їх сюжетотворчих, поетикальних і жанрово-стильових характеристик. Один із шляхів досягнення цієї мети пропонує, на нашу думку, культурологічний підхід, чия доцільність для аналізу та інтерпретації шлюбно-сімейної моделі в американському сімейному романі спричинена, по-перше, інтерпретаційними можливостями цієї гілки сучасних гуманітарних студій, які здатні проектуватися у різноманітні виміри (гендер, раса, етнос тощо). Це дає змогу якнайглибше дослідити не лише культурні коди певного твору, а і його лінгвістичний, соціологічний та історичний контекст (без якого неможливе розкодування поетикально-структурного рівня тексту). По-друге, культурологічні студії уможливлюють існування такого “механізму”, який водночас цікавиться високою та низькою культурою, а також зв’язком між культурою та суспільством (К.Вомак). Немає сумніву у тому, що інститут сім’ї знаходиться в епіцентрі соціокультурного життя та, зазвичай, є його лакмусовим папірцем.
Підрозділ 2.2. Конструювання образу американської родини в романістиці Е. Тайлер сфокусовано на дослідженні закономірностей вибору авторкою сімейно-шлюбної моделі для своїх романів, а також ступеню її традиційності або модифікованості у творі, з огляду на соціокультурні абриси американської сім’ї (див. Додаток А). У межах даної проблематики нас насамперед цікавлять категорії часу (в рамках якої наголошується на понятті „покоління”) і простору („великий дім”, топос передмістя); поняття батьківства і материнства (соціального та біологічного), дитинства; співвіднесення категорій любові і шлюбу, сім’ї; взаємодія нуклеарної та розширеної сімейних моделей; реалізація мотиву сімейних зібрань та синдрому „порожнього гнізда”. Зазначимо, що теми любові, шлюбу і сім’ї (відповідно, нуклеарна та розширена сімейні моделі), так само як топос дому і категорія „білого середнього класу” функціонують в романістиці Е. Тайлер перманентно, вони мають наскрізний характер.
На підставі проведеного в цьому підрозділі аналізі шістнадцяти романів Е. Тайлер зроблено висновок, що основним сімейним типом, актуалізованим у прозі Тайлер, постає розширена родина (extended family), яка згодом може розпадатися на окремі нуклеарні відпочкування („У пошуках Калеба”, „Морган йде”). Вибір цього типу родини пояснюється тим, що наративний час усіх романів сфокусовано на 60-70-х роках ХХ століття, коли така сімейна модель була найбільш розповсюдженою. Символом розширеної родини є обідній стіл, за яким родина має зібратись, що знаменуватиме сімейне єднання та прощення („Обід у ресторані „Туга за домом”, „Аматорський шлюб”). Нуклеарні ж сім’ї у більшості тайлерівських романів заздалегідь приречені на руйнацію та нещастя. Саме вони найчастіше стають джерелом неблагополучних монопарентальних чи перескладених сімей („Життя, що вислизає”). Широко використовується прийом “вимкненого батька-чоловіка”, спостерігається поступове усунення біологічного батька-чоловіка з сімейної структури. Натомість, його обов’язки перекладаються на (старшого) сина (превалювання соціального батьківства: „Якщо колись настане ранок”, „Святий „Можливо”). Частим є тип матері-одиначки, яка, народивши дітей, неспроможна їх виростити (примусово-матріархальні сім’ї). В тайлерівських романах простежується процес програмування шлюбно-сімейного вибору дітей (як свідомого, так і несвідомого) через внутрішньо-сімейні стосунки батьків. Змінити життєву схему-спадок, закладений у дитину батьками підчас соціалізації у родині, можливо лише за допомогою реальної або / та символічної (оніричної) подорожі. Особлива увага надається психологічному портрету дитини, дитячим спогадам про сім’ю (виокремлення певного простору дитинства), але не йдеться про дитиноцентризм. Сімейний мікрокосм романів Е. Тайлер можна поділити на втікачів (escapists) та тих, хто віддає перевагу домашньому затишку (stay-at-homes). Утікачами частіше стають діти та чоловіки (Саймон Пайк з „Бляшанкового дерева”, Іві Декер з „Життя, що вислизає”, Коуді Талл з „Обіду у ресторані „Туга за домом” та ін.). Характерною рисою більшості романів є існування справжніх чи уявних членів сімей у певному оніричному вимірі (мрії про інших батьків, про ненароджених дітей, про інших чоловіків та дружин: „Давно, коли ми були дорослими”). Загострення сімейної ситуації і сюжету відбувається через смерть або загибель одного з членів родини (зазвичай чоловіка чи дитини, як у романах „Випадковий турист” та „Уроки дихання”).
У третьому розділі дисертаційної роботи „Сімейний роман Енн Тайлер: домінанти поетики”, що налічує чотири підрозділи, пропонується текстуальний аналіз поетологічних домінант романістики Е. Тайлер, за допомогою яких уможливлюється окреслення засадничих рис авторського стилю Тайлер та визначення ступеню самобутності жанру сімейного роману в її творчості.
Підрозділ 3.1. „Інтермедіальний аспект: фото / кіно код” спрямований на виявлення в романістиці Е. Тайлер („Бляшанкове дерево”, „Блага земні”, „Обід у ресторані „Туга за домом”, „Життя, що вислизає”, „Давно, коли ми були дорослими” та „Аматорський шлюб”) різноманітних зв’язків з фото- та кіномистецтвом, а також дослідження можливих конотацій і тлумачень фото і кіно коду в межах певного романного, зокрема, сімейного простору для інтерпретування тайлерівських текстів.
Якщо взяти до уваги те, що кожна фотографія репрезентує певний жанр
(В.І. Михалкович, В.Т. Стигнєєв), то можна припустити, що наявність великої кількості текстуалізованих знімків у романах Е. Тайлер сигналізує про прагнення авторки жанрово урізноманітнити, модифікувати наявну парадигму сімейного роману. В залежності від кольору, форми, мети та місця фотографічний код романів Е. Тайлер розкриває, окрім наявних змістовно-поетикальних констант, додаткові нюанси. Текстуалізовані фотографії використовуються авторкою для превізуалізації романного сюжету (як фотографії Джені Роуз у „Бляшанковому дереві”). Фотографія може бути основною формою нарації або засобом переходу з одного хронотопного рівня на інший, може функціонувати як натяк на сімейні стосунки та як маска, якою користується протагоніст для бачення в собі іншого та себе ззовні (фото Поліни та Майкла з „Аматорського шлюбу”). У процесі опрацювання, імітації та зміни дійсності, як справжньої так і літературної, фотографія має здатність витворювати цілу низку нових змістів та дійсностей.
Серед інших інтермедіальних елементів, які є складовою частиною поетики тайлерівської прози, можна виділити також кінематографічні: стоп-кадр, зміну планів та крупний план. Звернення до цих прийомів дає можливість визначити певні параметри діалогу, що відбувається між літературою та сучасним мистецтвом. Зокрема, прийом стоп-кадру уповільнює чи, навіть, зупиняє ритм нарації тоді, коли має відбутися перехід з одного сюжетно-наративного рівня на інший, а також у момент конфлікту (епізод викрадення Шарлотти з роману „Блага земні”). Так само як і крупний план, стоп-кадр діє, окрім словесно-сюжетного рівня, ще й на рівні звуку. Актуалізація звукового ряду романного дискурсу (звуковий крупний та загальний плани) сприяє утворенню нових конотацій та змістових зв’язків в романах Е. Тайлер („Давно, коли ми були дорослими”). Крупний план використовується для утворення нового романного часопростору або для введення нового образу (Іві з „Життя, що вислизає”). Крупному плану піддаються не лише якісь деталі зовнішності, а й дії, а відтак за його допомогою Е. Тайлер рухає сюжет роману. Наблизившись до кожного з протагоністів за допомогою крупного плану, автор втягує читача у події, що розгортаються, тим самим руйнує дистанцію між текстом та читачем. Поєднання у романах крупних планів із загальними або середніми планами загострює сприйняття читача, робить крупний план насиченішим та об’ємнішим.
Підрозділ 3.2. „Епістолярна складова романістики Е. Тайлер”. Знаходячись біля жанрових витоків американського сімейного роману, епістолярний жанр й досі залишається його невід’ємною складовою, яка вже упродовж декількох століть посідає істотне місце серед сюжетотворчих елементів. Об’єктом цієї частини нашого дослідження є листи і процес листування в романах Е. Тайлер. Ці епістолярні елементи аналізуються у двох основних площинах – структурній та змістовій. Досліджуються категорії діалогічності, пресуппозиції (відповідно до контексту та підтексту), адресата / адресанта (автора / авторської позиції), а також ступінь індивідуальності / формальності та шаблонності листів (за С.В. Антоненко,
М. Тоддом ІІІ). Детальний аналіз використання Е. Тайлер цих епістолярних елементів провадиться на матеріалі романів “Якщо настане ранок”, “Небесна навігація”, “Морган йде”, „Уроки дихання” та „Аматорський шлюб”, оскільки саме в цих творах вони є вагомими структурно-змістовими компонентами.
Листи використовуються Е. Тайлер, у першу чергу, як засіб одомашнення та інтимізації романів. За своєю тематикою вони є здебільшого побутово-сімейними. Їх можна поділити на три змістові підгрупи: формальні листи-відписки (як листи Моргана Гоуера у романі „Морган йде”), листи-уточнення (листування між Майклом та Поліною в „Аматорському шлюбі”) та листи-звинувачення (лист Гая до Мері Телл з „Небесної навігації”). Також можна виділити ще дві великі підгрупи листів згідно із їхнім емоційним наповненням чи його відсутністю: листи-кореспонденція (формальні, без почуттів) та листи-стосунки (за Р. Бартом). У залежності від адресатів та адресантів функціонують листи батьки-діти, брати-сестри та чоловік-дружина. На сюжетному рівні епістолярій є засобом виявлення (наявності чи відсутності) сімейних стосунків: місця і статусу протагоніста у родині та його відносин з іншими членами сім’ї. На структурному рівні листування функціонує як засіб об’єднання чи розмежування певних структурних частин роману. На поетикальному рівні листи виконують емфатичну функцію, що може сприяти деталізації-зануренню читача у сюжет, впливати на формування горизонту очікування читача або, навпаки, відволікати від перебігу подій.
Підрозділ 3.3. „Мотив Дому як хронотопне ядро тайлерівської прози” присвячений дослідженню часо-просторової організації сімейних романів Е. Тайлер. Особлива увага звертається на мотив Дому та його зв’язки з семіотичними просторами кімнати, помешкання і міста, а також своєрідність опозицій, що виникають в результаті семіотичного та хронотопного дрібнення Дому-сім’ї. Особливості функціонування цього мотиву розглядаються на матеріалі романів “Якщо колись настане ранок”, “Бляшанкове дерево” та „Аматорський шлюб”. Вибір текстів пояснюється можливістю простежити, з одного боку, еволюцію-трансформацію авторського тлумачення простору, оскільки вищезазначені романи належать до різних періодів творчості авторки; з іншого боку, вони дають змогу спостерігати прояв і вплив різних соціокультурних епох на авторську позицію (70-ті роки ХХ століття та початок ХХІ століття), що, у свою чергу, розширює аналітичний діапазон.
Дім (як провідний мотив, просторова точка відліку та семіотичний елемент) є характерною рисою романістики Е. Тайлер і має своєрідні функції майже у кожному з її романів. Відтак, центральним сюжетним елементом романів стає “дім-сім’я”, що досить символічно трансформується з „сім’ї(ей)-у-суміжному-будинку” (row-house) у ранніх романах Е. Тайлер на „сім’ю-в-окремому-будинку” в пізній романістиці разом з наданням родині функції більш самостійного осередка. Паралельно тайлерівська сім’я транспонується до більшого міського простору, особливо це стосується молодшого покоління в родині (Лінді з сином Пейгеном у романі „Аматорський шлюб”). Велике місто у пізній романістиці Е. Тайлер, зазвичай, позбавлене традиційного „тексту міста” (за М. Бютором) й протистоїть локалізованості і насиченості маленького містечка. Завжди присутнє семіотичне протиставлення Дім – Антидім, яке дуже часто денотує у собі той самий будинок, що може постійно змінювати своє семіотичне поле протягом роману, без набуття остаточного статусу. Своєрідним є виокремлення у кожному будинку (сімейному просторові) менших індивідуальних просторів-кімнат, що також можуть набувати статусу Кімнати – Антикімнати (кімнати Саймона та Джені Роуз у „Бляшанковому дереві”). Все більшої знаковості набуває простір кухні, ще й тому, що саме там знаходиться провідна авторська метафора сім’ї-шлюбу – полісимволічний обідній стіл („Обід у ресторані „Туга за домом”). Мотив Дому у ранніх романах Е. Тайлер започатковує тенденцію семіотичного розпаду сімейного простору, що з кожним наступним романом виявляється чіткіше. Більша увага до індивідуальних просторів в межах сім’ї відповідає соціокультурній тенденції до фрагментування сім’ї в американському суспільстві.
Поетикальний аналіз романів Е. Тайлер завершує підрозділ 3.4. „Поетика дитинства: зустріч з Іншим”, в якому функціонування та трансформації образу дитини і поетики дитинства у взаємозв’язку з категорією „зустрічі з Іншим” здійснюється на ґрунті романів „Випадковий турист”, „Святий „Можливо”, “Давно, коли ми були дорослими”. Ситуація “зустрічі з Іншим” (відповідно категорії Я і Інший) аналізується на рівнях зустрічі з реальністю, зустрічі поколінь, зустрічі з собою тощо. Ці поняття розглядаються як окремо, так і у взаємодії, а також через такі допоміжні категорії, як діалогічність, казка (казковість), стереотипізація гендерної ролі (через образ ляльки), самість, випадковість, присутність / відсутність.
Отже, дитина у романах Е. Тайлер є лімінальним образом-зв’язкою між різними хронотопами і своєрідним сюжетотворчим елементом. Використання образу дитини уможливлює неупереджений та щирий характер нарації. Це пояснює обрання Е. Тайлер дитини в якості Іншого, завдяки якому реалізується найважливіша зустріч – зустріч із собою. Мотив дитинства у тайлерівських романах функціонує, здебільшого, у двох наративних вимірах: реалістичному та оніричному. Варто зазначити, що цей мотив підсилюється використанням змістових та структурних елементів казки. За рахунок співпокладання цих двох структурних моделей (сімейного роману і казки) тексти набувають певної амбівалентності. Казкові герої та їхні функції-властивості відображають реальні чи бажані функції-властивості самих протагоністів (як у романі „Святий „Можливо”). Тон наративу, алюзії („Гензель і Гретель”, „Спляча красуня”) і структура казкового виміру тайлерівських романів вказує на використання авторкою наративної моделі казок братів Грімм (ефект наївної оповіді, досягнутий завдяки стилістичній/стилізованій простоті, фокалізація частини наративу через дитину; наявність „замісників та псевдо-батьків, псевдо-родичів” (у тайлерівських романах – псевдо-діти, діти-субститути, як от образ Олександра з „Випадкового туриста”, або Пейгена з „Аматорського шлюбу”); знаковість „народження” казкового героя, яке обов’язково має запустити низку злигоднів і наївно-ідилічне завершення) (М. Татар, З. Шавіт). Образ дитини у даному випадку використовується Е. Тайлер в якості псевдо-адресата з метою (в контексті зустрічі з Іншим) конструювання читачем Іншого себе, вибудування ще одного змістового рівня прочитання тексту. У такий спосіб, алюзивно звернувшись до казок, авторка провокує виникнення своєрідного інтертексту і не лише у літературній площині. Соціокультурний вимір романів спрямовує увагу на взаємовплив та протистояння соціального та біологічного батьківства в середньостатистичній американській сім’ї, а також відкриває зміни у психології дитини, що змушена жити у перескладеній родині. Як засіб розкриття образу дитини та як чинник її психологічного становлення функціонує подорож, чи то подорож-втеча (що є однією з констант американської літератури).
У висновках підсумовано й узагальнено основні положення та результати дисертаційної роботи.
1. У сучасних літературознавчих студіях категорія жанру вже не посідає центрального, провідного місця, але залишається важливим елементом літературознавчого аналізу. З огляду на сучасний стан категорії жанру, характерним для неї, так само як і для роману на сучасному етапі постає пластичність, гнучкість, пористість жанрових меж. Функції найбільш продуктивних шляхів жанрової трансформації роману ХХ-ХХІ століть виконують диференціація та контамінація, що відбуваються не лише на базі різних літературних жанрів, але й із залученням інших видів мистецтва. Відтак, теоретики підкреслюють все більший відсоток інтермедіальних художніх текстів (у тому числі, сімейних романів), тобто таких, де наявні нелітературні жанрові елементи та форми (фотографія, кінематограф тощо).
2. Виявлення основних рис й тенденцій розвитку жанру сімейного роману в американській літературі здійснювалося на жанрово-генетичному й тематико-мотивному рівнях, а також на рівнях поетологічних констант, системи образів й художньої топографії. На жанрово-генетичному рівні виокремлено щоденники та епістолярні романи, жіночі дидактичні і готичні твори як жанри і піджанри, що зробили найвагоміший внесок до формування жанру сімейного роману у США. На тематико-мотивному рівні визначено провідну тему сім’ї, в межах якої продуктивно функціонують мотиви спадку-спадковості, сімейної руйнації, родинного зібрання і подорожі-втечі, еволюція яких простежується упродовж всього періоду існування жанру. Мотив подорожі-втечі в американському сімейному романі здебільшого реалізується через образи дитини та чоловіка, хоча здавна наявний в американській словесності жіночий струмінь долучав до нього й жіночі образи (ця тенденція посилилася останніми десятиліттями у зв’язку з суспільно-культурною центрацією гендерної проблематики). На рівні поетологічних констант особливо значущими є епічність і циклічність, психологізм, інтертекстуальність та (нео)міфологізм. В системі образів утверджується вагомість образів дитини, чоловіка, дружини / матері з урахуванням можливих точок їхнього перетину, взаємодії, найважливіші з яких становлять шлюб і сім’я. Рівень художньої топографії американського сімейного роману вибудовується завдяки топосам Дому, (провінційного) маленького міста, передмістя / сабербії й великого космополітичного міста.
3. Аналіз соціокультурного аспекту моделювання американської родини в романах Е. Тайлер, дозволяє зробити висновок щодо художнього фіксування авторкою феномену переходу на загально-національному щаблі від розширеної (розгалуженої) родини до нуклеарної сім’ї, з її внутрішньою еволюцією та облаштуванням відповідно до потреб сучасного суспільства в Америці. Письменниця зосереджує увагу читачів на миті відпочкування “ядра” від більшого родинного утворення, а також на причині надання пріоритетного статусу саме нуклеарній сім’ї. Вагомою для Е. Тайлер постає еволюція обох сімейних типів, адже кожний з них має змінюватися через соціальне переакцентування своєї пріоритетно-ціннісної ролі в американському суспільстві.
4. Серед домінант поетики романів Е. Тайлер виокремлюємо фото / кіно код, лист / листування як сюжетотворчий засіб, мотиви Дому та дитинства. Зазначені елементи пронизують тайлерівські тексти, що робить їх, з одного боку, невід’ємними складовими авторського стилю Е.Тайлер, а з іншого – ключами до визначення ступеню самобутності, а відтак, модифікації письменницею жанру сімейного роману. Виокремлення саме цих елементів поглибленого аналізу як принципових для поетики письменниці детерміноване, по-перше, текстуальним матеріалом, а, по-друге, визначеними жанрово-стильовими константами сімейного роману США та соціокультурними характеристиками тайлерівських романів. Самобутність використання елементів сучасної художньої поетики (фотографічного і кінематографічного кодів і відповідних прийомів, вставних (епістолярних) елементів, гри часовими пластами, обігравання класичних образів, інтертекстуальності) полягає у тому, що усі ці поетикальні прийоми націлені на досягнення мети, що залишається у полі традиційного реалізму, – дослідження напруги між окремим індивідуумом і сім’єю, шляхів формування родинних стосунків, аналізу того, яким чином ці стосунки змінюються.
5. Усе вищезазначене дає підстави стверджувати наявність певної модифікації жанру сімейного роману в творчості Енн Тайлер, яка відбувається, насамперед, на семантичному, поетикальному і структурному рівнях. Аналіз, проведений у роботі, виявив основні напрями модифікації жанру сімейного роману в прозі Е. Тайлер, що аж ніяк не означає суцільного заперечення вже існуючого літературного досвіду. Створений Е. Тайлер варіант сімейного роману, на наш погляд, має сприйматися як індивідуальна авторська актуалізація “пам’яті жанру” (М. Бахтін), що природно реагує на зміни й зсуви у суспільному контексті, а саме, проблематизує і ставить у художній формі соціокультурні конфлікти, пов’язані з трансформацією традиційних шлюбно-сімейних моделей і гендерних ролей, лібералізацією сексуальних норм. Крім цього, приналежність жанру сімейного роману до „неформульних” жанрів (Дж. Кавелті) розширює можливість авторської інтерпретації, модифікації цього жанру. У річищі подальших аналітичних шукань найбільш перспективним видається компаративний напрямок, що враховуватиме порівняння модифікації жанру сімейного роману Е. Тайлер з жанровими варіантами інших письменників.
див. Додаток А „Динаміка розвитку сімейно-шлюбних моделей у США в історичній перспективі”. Розгляд динаміки розвитку сімейно-шлюбних моделей у США крізь їхні стрижневі компоненти (а саме: категорії часу і простору, поняття „великий дім”, „покоління”, „батьківський статус”, батьківство, материнство, дитинство, категорію „білого середнього класу”, синдром „порожнього гнізда”, тощо) в історичній перспективі дозволяє схарактеризувати діалог романістики Е. Тайлер з її соціокультурним референтом. „Homesickness”, яке вводить сама Е. Тайлер у романі „Обід у ресторані „Туга за домом”. Зазначимо, що термін „модифікація” ми вживаємо у значенні „уявного акту творення” (Д. МакКарті) („уявний” у даному випадку дорівнюватиме „художньому”). Такий акт творення, чи то авторська інтерпретація, не має на меті заперечити або повністю відкинути попередній художній досвід, навпаки, він слугуватиме підґрунтям для створення власної авторської позиції. |
