У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано предмет, об’єкт, мету та завдання дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження монетарної політики в доларизованих економіках» проведено системні узагальнення категоріального апарату феномену доларизації, виявлено ключові тенденції розвитку сучасної монетарної теорії, а також відображено панівні теоретичні особливості монетарного аналізу економік країн з ринками, що формуються, в яких доларизація є важливою ознакою, що відрізняє їх від розвинутих економік.
Відстежуючи панівні теоретичні позиції щодо феномену доларизації, в роботі встановлено, що він виникає та поширюється в країнах з низькими та середніми доходами, які неспроможні створити монетарні передумови для виконання грішми своїх функцій у структурній цілісності. Відхід від системи міжнародно визнаних резервних активів та фіксованих курсів посилив тенденції до доларизації економік більшості країн, що розвиваються. При цьому, панівною формою доларизації була доларизація активів, що відображало пристосування економічних суб'єктів до нестабільної монетарної політики та високої інфляції. Розвиток глобалізації відобразив перехід до доларизації пасивів. Це стало наслідком зростаючих можливостей доступу до міжнародних ринків позичкового капіталу. Зовнішні приватні запозичення є складовою феномену доларизації. Тобто остання охоплює витіснення національних грошей зі сфери: внутрішніх депозитів та кредитів (внутрішня фінансова доларизація); формування зовнішніх активів та зобов’язань (зовнішня фінансова доларизація); внутрішніх розрахунків (валютна субституція); визначення цін та зарплат (реальна доларизація). Встановлено, що попри розбіжностях у способах виміру рівня доларизації, найбільш продуктивним є застосування показників доларизації внутрішніх грошової маси, депозитів, кредитів та зовнішніх приватних запозичень.
Оскільки проблема доларизації безпосередньо пов’язана із ефективністю монетарної політики, в роботі при аналізі еволюції її теоретичного забезпечення, зроблено наголос на виявлені критеріїв такої ефективності. Класична дихотомія в працях представників класичного і неокласичного напрямку тривалий час розглядалась як провідний фактор ототожнення ефективності монетарної політики із підтриманням стабільності грошової системи та стабільності цін. Кейнсіанська революція, спростовуючи постулати класичної дихотомії, заклала основи функціонування центробанку, що покликаний стабілізувати зайнятість. Повернення до ідеології стабільних цін у рамках монетаризму продемонструвало неспроможність монетарної політики бути ефективною в умовах, коли ігнорується фактор природного рівня безробіття, лагів та адаптивних очікувань. Більш радикальний погляд на проблему продемонстрували представники теорії раціональних очікувань, доводячи, що сам факт конфлікту між коротко- та довгостроковими цілями центробанку є причиною погіршення інфляційної ситуації. Інтеграція теорії раціональних очікувань із кейнсіанським сприйняттям негнучкості ринків праці виявилась плідною з міркувань еволюції практичних аспектів монетарної теорії. В роботі доводиться, що орієнтація на гнучке підтримання стабільності цін, незалежність центробанку, транспарентність та встановлення процентних ставок відповідно до очікувань заклало фундамент для того, що сучасне розуміння ефективності монетарної політики пов’язується із мінімізацією варіації інфляції та коливань ВВП (зайнятості). Глобальна фінансова криза відобразила наявність слабких місць цієї парадигми. Поєднання принципів цінової та фінансової стабільності поступово перетворюється на домінантні риси нового консенсусу у монетарній теорії.
Теоретичне забезпечення монетарної політики в країнах, що розвиваються, відрізняється від традиційного мейнстріму. Дискусії довкола режиму валютних курсів і їх значення як номінальних якорів макроекономічної стабільності є ядром ранніх теоретичних поглядів на проблему. Досвід валютно-фінансових криз 1990-х рр. переорієнтував монетарну теорію на необхідність підтримання цінової стабільності та гнучких курсів, чим суттєво зблизив теоретичні підходи до аналізу розвинутих країн та решти світу. В роботі показано, що незважаючи на потенційну можливість впровадження звичних для розвинутих країн монетарних режимів в практиці центробанків країн з ринками, що формуються, доларизація пасивів є одним з викликів режимам з гнучким валютним курсом. Врахування останньої в структурі моделей монетарної політики в країнах з низькими та середніми доходами, засвідчило, наскільки доларизація викривлює звичні для розвинутих країн зв’язки між макроекономічними змінними.
У другому розділі «Макроекономічний аналіз реалізації монетарної політики в доларизованій економіці України» здійснено макроаналіз рівня та характеру доларизації вітчизняної економіки, виявлено чинники, що її визначають, а також розроблено підходи до аналізу викривлень у монетарній політиці України під впливом доларизації.
В Україні, як і в інших пострадянських країнах, процеси доларизації розпочались з валютного заміщення і з мірою лібералізації валютно-обмінних операцій переросли у доларизацію активів, ставши закономірною реакцією на гіперінфляцію та макронестабільність перших років ринкової трансформації. Доларизація пасивів стала актуальною з поглибленням інтеграції з глобальними фінансовими ринками. На відміну від більшості країн-нових членів ЄС, Україна демонструє, що неспроможність забезпечити цінову стабільність призводить до того, що рівень доларизації вітчизняної економіки не знижується, а зростає (рис. 1).
У дисертації доведено, що достатньо високий рівень доларизації вітчизняної економіки має чітко виражену монетарну обумовленість. Емпіричне тестування чинників впливу на процеси доларизації в Україні було обмежено періодом 1996/1997-2010 рр.: завершення гіперінфляції і відновлення економіки та фінансового сектора, а також розширення джерел доступу до іноземної валюти при поглибленні ринкової трансформації. Кореляційно-регресійний аналіз дозволив виявити такі закономірності. На поведінку доларизованої компоненти грошового агрегату М3 найбільшою мірою впливає рівень інфляції, тоді як зміни валютного курсу не перебувають із цим показником у передбачуваному зв’язку. Це пояснено тим, що хронічна інфляція є чинником погіршення платіжного балансу і джерелом нагромадження ризиків девальвації, що відповідає логіці моделі «залежної економіки». Динаміка доларизації депозитів найбільшою мірою обумовлена рівнем інфляції (пряма залежність) та рівнем реальних депозитних ставок (обернена залежність) у гривнях, тоді як ставки за депозитами у валюті та процентний диференціал практично не мають впливу на вибір валюти активів. Монетарна експансія (інфляція, від’ємні ставки за гривневими депозитами) заохочує хеджування ризиків знецінення заощаджень. Валютні депозити сприймаються скоріше як спосіб збереження їх вартості, а не спосіб одержання кращого процентного доходу. Звідси в дисертації зроблено висновок, що доларизація депозитів вмотивована недовірою до монетарної політики.
