Морозов Вплив митної політики на соціально-економічний розвиток українських губерній у складі Російської імперії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

            У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт та предмет дослідження, хронологічні межі, сформульовано мету й завдання, які ставив перед собою автор, вказано на наукову новизну, практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Джерелознавчий та історіографічний аналіз проблематики” аналізується джерельна база і процес становлення та формування історіографії. Джерельну базу дослідження склали джерела, різної видової приналежності: опубліковані та неопубліковані. Опубліковані джерела за принципом їх походження та цільового призначення доцільно розділити на такі групи, а) законодавчі; б) статистичні; в) наративні. У свою чергу законодавчі документи складають розпорядчу й процесуальну підгрупи. Підгрупу розпорядчих актів становлять маніфести (у тому числі про вступ у дію міждержавних торговельних угод та їх припинення), укази вищих органів влади (іменні, Комітету міністрів, Міністерства фінансів, Департаменту митних зборів, галузеві закони). Підгрупу процесуальних актів складають: митні статути 1857, 1892, 1904, 1910 років.

Окремий корпус опублікованих джерел формують документи офіційної митної та торговельної статистики. Офіційними джерелами митної статистики були: з 1870 р. - “Обзор внешней торговли России по европейским и азиатским границам”, щомісячні формуляри “Внешняя торговля России", які видавались з 1884 року;  інший вид публікацій - ретроспективні збірки про зовнішню торгівлю Росії, які набули широкого розповсюдження з 80-х років ХІХ ст: “Краткий очерк внешней торговли и таможенных доходов России за 1856-1893 гг.”, “Сведения об отпуске за границу российских товаров за 1869-1886 гг.”. Аналогічні видання  вийшли за 1886-1899 роки, а також за 1900-1912 рр.

 Останню з визначених груп джерел  складає мемуарна література. Серед мемуарної літератури, яка містить інформацію стосовно практичного втілення в соціально-економічне життя суспільства протекціоністських заходів спогади  С.Ю.Вітте, щоденник міністра іноземних справ В.М.Ламздорфа, державного секретаря О.А.Половцова, спогади О.С.Суворіна – головного редактора впливової газети “Новое время”. Попри всю фрагментарність висвітлення в них питань стосовно митної політики кінця ХІХ ст., вони мають непересічні відомості, які дозволяють заповнити прогалини в інформаційному просторі дисертації.

Неопубліковані джерела, що використовувалися у процесі дослідження, по суті можна класифікувати  за видовою належністю відповідним чином.

 Укази та розпорядження місцевих адміністративних установ (губернських канцелярій, губернського правління, судових палат, міських Дум, земських управ, управлінь митних округів). Основну кількість документів за темою дисертації містять фонди Центрального Державного історичного архіву  (м. Київ) – фонд 918 (справи, що розкривають участь у міжнародній торгівлі Загальноросійського товариства цукровиробників, яке функціонувало з 1899 по 1919 рр. у Києві), фонд 442  (справи Канцелярії Київського, Подільського й Волинського генерал-губернатора, що містять інформацію про розвиток цукрової промисловості у зазначених губерніях, дії уряду на підвищення експортних потужностей цієї галузі), фонд 317 (справи прокурора Київської судової палати в яких, розглядаються  контрольні заходи Департаменту митних зборів за експортною діяльністю цукрових промисловців); у  Державному архіві Запорізької області – фонди 24, 84 (справи про діяльність Олександрівської міської управи, міської Думи, Олександрівської земської управи щодо реконструкції та розвитку Олександрівського порту для покращення експортних можливостей підприємців південної України; справа 19 – яка містить програмні пропозиції Херсонської Губернської земської управи з відновлення для Херсонського порту статусу міжнародного та відкриття при ньому митниці). У Державному архіві Дніпропетровської області – фонди 11, 134  Канцелярії Катеринославського генерал-губернатора; фонд 2151 – Катеринославської залізниці. Аналіз документів цих фондів розкриває діяльність економіки Півдня України в умовах політики протекціонізму.

Підгрупу процесуальних актів складають: установлення, інструкції, що містять архівосховища Державного архіву Харківської області - фонд 84, справи, в яких знаходяться нормативні документи Департаменту митних зборів (далі – ДМЗ) Міністерства фінансів, Харківської складської митниці. Цей комплекс неопублікованих джерел дозволяє дослідити практичну діяльність митних органів на території українських губерній, еволюцію їх, структури та функцій, визначити основні напрямки діяльності в контексті політики протекціонізму  на протязі 1878-1914 рр. 

Систематизувати власні матеріали державних та громадських установ можна або за принципом їх, походження (Міністерство фінансів – ДМЗ – митні округи – митниці; Комітет міністрів – канцелярії генерал-губернаторів – губернські земські управи – громадські об'єднання промисловців та купецтва), або – за принципом цільового призначення документів. Аналіз матеріалів  ДМЗ, інших урядових та громадських установ пов'язаних із впровадженням митної політики за принципом їх, походження дозволяє дослідити механізм дії всієї системи уряд – Мінфін – ДМЗ – митниці – промислово-торговельні кола, так би мовити, у вертикальному розрізі, простежити здійснення певних операцій  у повному циклі.

            Стан наукової розробки теми.     Аналізуючи історіографію митної політики ХІХ- початку ХХ ст. доцільно  виділити наступні етапи її становлення й розвитку:

І етап – 1880-ті – 1917 рр. - період, коли розробки дослідників, які працювали у цьому напряму, виконували роль ідеологічного підґрунтя зміни курсу митної політики. Розглядаючи перший етап, доцільно виділити напрям, який досліджував теоретичні засади митної політики ХІХ - початку ХХ ст. Це праці К.Лодиженського, А.Скальковського, які надають можливість сформувати уявлення про дію теоретичної схеми – державна зовнішньоекономічна політика - митна політика (тарифне регулювання) - митна справа. Окремий напрям в історіографії митної політики складають дослідження, які розкривають вплив митного законодавства на розвиток комерційного пароплавства, морських перевезень. До цього напряму належать праці А.Скальковського “Русский торговый флот и срочное пароходство”, Ю.Філіпова “Правила о ссудах из Государственного банка для содействия отечественному судостроению”. Ці автори при аналізі розвитку морського транспорту в умовах митного протекціонізму вказують на те, що російський уряд обмежувався лише половинчастими заходами щодо стимулювання розвитку морського транспорту. На початку ХХ ст. також продовжували  з`являтися роботи, автори яких ставили за мету аналіз митної політики як важливого елемента державної діяльності. І.Кулішер в “Очерках истории таможенной политики” вважав, що  держава при формуванні митної політики повинна враховувати місцеву ініціативу, тобто інтереси торгово-промислових кіл регіонів країни. Цю точку зору також підтримували Н.Шапошніков та Н.Петров.

Особливу увагу вчених  привертала тема  торговельних угод, які виконували роль регуляторів митної політики. Над цією тематикою на початку ХХ ст. працювали І.Іванюков,  М.Соболєв. Указані вчені, особливо М.Соболєв, були прихильниками жорсткого протекціонізму і піддавали суворій критиці торговельні угоди з Німеччиною 1894 і 1904 років. Наведена статистична інформація М.Соболевим та І. Іванюковим  підтверджує висновки про те, що з 1890-х років, внаслідок захисної митної політики германського уряду, українські експортери переорієнтувались на південний торговельний коридор – чорноморські та азовські порти.

            Також слід звернути увагу на праці С.Вітте як приклад поєднання теоретичного й практичного досвіду, тим більше, що практичний досвід здобувався ним на залізницях, що функціонували на території України, це “Принципы железнодорожных тарифов по перевозке грузов” та “Национальная экономия и Фридрих Лист”.

            ІІ етап – 1920-ті – 1930-ті рр. – час теоретичного осмислення митної політики на початку ХХ століття; з урахуванням державного будівництва в Україні протягом 1917-1920 рр. У радянську добу, зокрема, у 1920-ті рр., інтерес до цієї проблеми був спричинений, на наш погляд, тимчасовою лібералізацією економічних відносин в СРСР. Цікавий матеріал щодо розвитку торгівлі в Україні вміщено у “Ювілейному збірнику на пошану академіка Багалія” (1927 р.), досліджувався, зокрема, у статтях Є.Загоровського та В.Романовського. Історики розглядали генезу торговельної й митної діяльності на території Слобожанщини (XVII-XIX ст.).           ІІІ етап 1930 – 1980-ті рр. – митна політика досліджувалась вже у контексті розвитку суспільства індустріальної доби. Вказану проблематику досліджували Л.Шепелєв, І.Гіндін, М.Гефтер. До аналізу експортного та імпортного потенціалів України кінця ХІХ ст. звертається І.Гуржій у монографії “Україна в системі загальноросійського ринку у 60-90-і роки ХІХ ст.”. І.Гуржій послідовно обґрунтовував наукову позицію, згідно з якою політика протекціонізму позитивно впливала на українську економіку, надаючи можливість використовувати величезні ринки Російської імперії. Водночас можемо спостерігати своєрідну полеміку між висновками І.Гуржія і М.Волобуєва, який вважав, що на початку ХХ ст. економіка України набула статусу “європейської” колонії.  З цього приводу слід указати  на проблему “митних війн” наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., роль і місце в них українських промисловців, активна експортна активність яких викликала митні репресалії з боку іноземних урядів. Ці питання були висвітлені в дослідженнях Ю.Копелової, І.Іванова.

Поступово в історіографії історії митної політики сформувався “регіональний український” напрям, у якому досліджується роль і місце української промисловості в системі зовнішньоторговельних відносин Росії. Так, український історик О.Мартиненко в монографії “Русско-болгарские отношения в 1894-1902 гг.” акцентував увагу на активній участі українських промисловців, київських банків, пароплавних компаній Чорного моря в торговельних зносинах із Болгарією, Австро-Угорщиною, на залежності цих відносин від врегулювання міждержавних митно-тарифних угод. У праці Г.Корнілова “Русско-финские таможенные отношения” аналізується діяльність українських цукровиробників на фінському ринку на початку ХХ ст. Автор також досліджує діяльність Київського товариства цукрових промисловців, його вплив на російський уряд із метою посилення протекційних заходів щодо їх захисту. У 1987 р. з`являється робота Л.Маркова “Очерки по истории таможенной службы”, яка головним чином, стосується організаційно-правової діяльності та історії митних органів. Стосовно особливостей митної політики в Україні деякі матеріали можна почерпнути у праці К.Сандровського “Таможенное право”.

IV етап 1990-ті роки – епохальні зміни у соціально-економічній сфері суспільства дали поштовх новим оцінкам ролі і місця митної політики в економічному житті країни й суспільства. У цьому напрямі працюють А.В.Бойко, який у дисертаційному дослідженні “Торговля Южной Украины (1775-1825)” приділяв увагу аналізу діяльності митниць Півдня України (Кременчуцька, Царичанська, Переволочиська), а у монографії Я.В.Бойко “Заселення південної України в 1860-1890-их рр.” досліджуються проблеми експортного потенціалу південних губерній України, їх ролі у формуванні номенклатури закордонних ринків збуту.

Основні етапи історичної еволюції митних органів України у період із Х по ХХ ст. досліджуються в кандидатській дисертації А.Кольбенка “Історико-правові аспекти створення і діяльності митних органів України”, в праці Л.Деркача “Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра”. Основні етапи становлення й розвитку митної справи на Слобожанщині висвітлюються у колективній монографії “На варті митних рубежів. Митна справа на Слобожанщині: 1660-1870-1992-2000.” Разом з тим,  поза увагою дослідників залишаються такі проблеми, як: аналіз еволюції розташування митних округів на території українських губерній залежно від спрямованості зовнішньоторговельної політики; аналіз митного законодавства спрямованого на розвиток експортної складової господарства, залізничного та морського транспорту; дослідження закордонних ринків, на яких переважали українські промисловці.

Другий розділ “Формування та розвиток політики митного протекціонізму  наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.” складається з трьох параграфів.  У першому параграфі “Роль митної політики у міждержавних відносинах” автором аналізується формування різних напрямків митної політики – ліберального та протекціоністського, їх, вплив на зовнішньоекономічну політику, міждержавні відносини у ХІХ на початку ХХ ст. З другої половини ХІХ ст. світове співтовариство вступає на шлях економічного й політичного розвитку, коли великого значення набувають ідеї протекціонізму. Найбільшого поширення та розвитку політика протекціонізму набула в країнах, які з останньої чверті ХІХ ст. розпочали активно проводити промислову перебудову народного господарства – це Німеччина, США, Росія, Австро-Угорщина. Для цих країн була характерна тенденція використання митного протекціонізму для вирішення геополітичних завдань; спроби створення міждержавних митних об`єднань та їх використання для захисту економічних  інтересів країн (Брюссельський цукровий союз, Митний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Швейцарії тощо). Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. позначився інтенсивною мілітаризацією економік європейських країн. Такі збройні конфлікти як: англо-бурський 1898-1902 рр., японо-китайський 1894-1895 рр., іспано-американський 1895 р., російсько-японський 1904-1905 рр. перетворилися на технологічні війни. Такий хід подій змусив держави використовувати протекційні заходи для розбудови важкої промисловості для задовольння військових програм та забезпечення мінімальної залежності від імпорту. Так, основними замовниками продукції машинобудівних і металургійних підприємств українських губерній були Військове та Морське міністерства Росії.

У другому параграфі “Нова митна ідеологія в Російській імперії та її вплив на економічний і торговельний потенціал українських губерній” досліджується генезис ідеології митного протекціонізму серед державних діячів Росії, місце й роль українських губерній у цьому процесі. З другої половини ХІХ ст. Департамент митних зборів і Міністерство фінансів Росії перетворились на головний центр із розробки теоретичних засад нової митної політики та втіленню їх в економічне життя країни. Зацікавлені у посиленні протекціонізму, промисловці й купецтво вимагали підвищення мит, вважаючи це найголовнішим засобом успішного розвитку промисловості. У той час - землевласники, як покупці промислових товарів, виступали за продовження ліберального митного курсу. Не було єдності поглядів на цю проблему і серед українських науковців. Так П.П.Мігулін, М.Н.Соболєв були прихильниками протекціонізму при активному втручанні держави в економічне життя. У той же час В.І.Вернадський пропонував вільну торгівлю. Перехід до нових ідей, програм при розробці курсу протекціоністської митної політики пов`язаний з діяльністю на посаді міністра фінансів М.Х.Рейтерна. Митно-тарифні зміни у 1876 і 1877 роках,  мали велике значення для промислових регіонів України. На прикладі Півдня України ми можемо спостерігати прояв регіоналізації митного протекціонізму. У 1884, 1887, 1891 роках ухвалюються Закони про мито для  захисту вугледобувного й металургійного комплексу України від конкуренції з боку британських експортерів вугілля, які діяли лише в портах Одеси, Миколаєва, Херсону, Маріуполя, на залізницях півдня України. Доказом успішності стратегії М. Рейтерна можуть слугувати такі дані:  якщо за період з 1857 р. по 1876 р. зростання митних прибутків становило 97%, то в наступні 20 років (1876-1896), цей показник збільшився до 294%. Наведені результати були закріплені та розвинуті міністрами фінансів М.Х.Бунге, І.О. Вишнеградським та С.Ю.Вітте. На думку авторів урядових програм,  митна політика та її складова – митно-тарифне регулювання повинні були сприяти розвитку тісно взаємопов`язаних компонентів – транспорту, машинобудівної та паливної промисловості, торгівлі. Зміцненню фінансової системи держави та створенню умов для іноземних капіталовкладень.

Третій параграф “Організаційно-правове забезпечення  митної справи і митної політики на території українських губерній у ХІХ - на початку ХХ ст. “

            Митна політика, як різновид державної діяльності, знаходиться під впливом міждержавних відносин, кон`юнктури ринку і митного тарифу. В умовах ринкової економіки митний тариф набуває якості концентрованого визначення митної політики. Аналіз еволюції митно–тарифного законодавства, дає змогу провести класифікацію і визначити основні групи документів, які складали правову базу зовнішньоекономічної діяльності на початку ХХ ст. До головної групи документів, які регулювали міждержавні торговельні  відносини слід віднести: торговельні угоди; конвенції про мореплавство; конвенційні угоди; концесійні угоди, митні капітуляції. Окрему групу складали нормативні документи, що безпосередньо регулювали зовнішньоторговельну діяльність промисловців-експортерів. Це – “Положення про товарні склади” 1888 року, Статут біржовий 1895 року, Закон “Про промисловий податок” 1904 року. Ці закони спрямовували зовнішньоторговельну діяльність українських промисловців у напрямах загальнодержавної протекційної політики.

Місцеве митне управління на терені України у складі Російської імперії було представлене управліннями митних округів, а з 1 січня 1913 року - управліннями митних дільниць, управліннями митниць і митних застав. Аналіз еволюції розташування митних округів Російської імперії протягом ХІХ ст. свідчить про надзвичайно важливу роль України як центру зосередження торговельних комунікацій. Так, згідно Митного статуту 1811 року з 11 митних округів на території України розміщувались - 5; за Статутом 1842 року з 14 округів – 7; за Статутом 1857 року з 16 округів – 9; за Статутом 1892 року з 7 округів – 5 .

            У 1911 році з метою надання митним регіональним установам більшої оперативності дій  в умовах економічного піднесення в країні і зростаючого торговельного обігу 28 травня 1912 року було затверджено “Положення про місцеві митні управління”. В Україні були створені такі інспекторські дільниці: 3-я Південно-Західна та 4-а Одеська.

Збалансована структура митних установ на території українських губерній заклала базу для створення вже національних українських митних органів у подальшому процесі розбудови Української держави в 1918 р.

    Третій розділ “Вплив політики митного протекціонізму на розвиток економічного й експортного потенціалу українських  губерній на  рубежі ХІХ-ХХ ст.” складається з IV параграфів, в яких аналізується безпосередній вплив митного протекціонізму на господарський механізм українських губерній. Характеристикою цього процесу виступають показники таких напрямків, як інвестиційна політика, розвиток транспортної мережі, експортна діяльність промисловців.

Перший параграф “Митний протекціонізм і розвиток промисловості”. Історичний досвід індустріалізації кінця ХІХ початку ХХ ст. дає приклад використання митно-тарифного законодавства, як ефективного заходу трансформації імпорту готових виробів в імпорт капіталів. Спираючись на дослідження П.І.Ларіва, В.О.Голобуцького, Б.М.Вінара, В.О.Дякіна, А.М.Соловйової, Є.Є.Хадонова, періодизація інвестиційного процесу в губерніях України, який був логічним продовженням політики протекціонізму має такий вигляд:         

І етап – 1876-1887 рр. Уведення у дію митного законодавства, яке було покликано створити механізм для перетворення товарної імпортної маси на фінансову (капіталовкладення).

            ІІ етап – 1891-1905 рр. Період, коли припадає найбільший обсяг іноземних капіталовкладень. Політика С.Ю.Вітте на досягнення Російською імперією економічної самостійності шляхом державного регулювання, митного захисту промисловості і широкого ввезення іноземного капіталу.

            ІІІ етап – 1905-1914 рр. Переважають закордонні інвестиції у високотехнологічні галузі промисловості: машинобудування, електротехніка, суднобудування.

У той же час на межі ХІХ-ХХ ст. в 21 західній губернії Російської імперії існували жорсткі адміністративні обмеження щодо допущення іноземців до управління російськими акціонерними компаніями. Найбільш впливові урядовці Росії дивились на територію України з точки зору інтересів їх, відомств. Тому федералістські ідеї М.Драгоманова  щодо перебудови Російської імперії й піднесення в цьому процесі політичної й економічної ролі України, викладені у праці “Вільний союз – Вільна спілка” (1884 р.), категорично відхилялись. Саме інвестиційний процес в Україні кінця ХІХ ст. звернув увагу української етнополітичної думки на тісний взаємозв`язок таких понять як: політика протекціонізму – інвестиційна політика – процес державотворення на основі національної економіки. На цей зв`язок звертали  увагу українські політичні й громадські діячі - О.Бочковський, О.Ейхельман.

Другий параграф “Регулювання і митний захист зернового експорту українських губерній “. У кінці ХІХ ст. Російська імперія зайняла провідне місце серед експортерів зернових культур. Хлібний вивіз перетворився на основне джерело отримання вільних коштів, які були так необхідні для промислового розвитку. Ставка була зроблена на протекційну політику, а саме на її головний інструмент – митно-тарифне регулювання зовнішньоторговельних операцій. Тому слід констатувати, що протягом останнього десятиріччя ХІХ ст. і початку ХХ ст. зерновий експорт українських губерній виконував роль фінансового джерела для промисловості  і військових програм. До того ж концентрація зусиль на цьому “фронті” експортування тягла за собою паралельний розвиток транспортних комунікацій (залізниць), портів, особливо Чорного та Азовського морів, розвиток елеваторного господарства, біржового законодавства. Експортна спеціалізація аграрної галузі українських губерній, у свою чергу, вплинула на розвиток сільськогосподарського машинобудування, переробної промисловості, транспорту. Експортний потенціал українського села дав поштовх до реформування залізнично-тарифної системи (1889 р.), створив умови перебудови зовнішньої торгівлі аграрними продуктами з архаїчних форм на сучасні для того часу із залученням банківського капіталу та іноземних інвестицій.

Третій параграф “Українська цукрова промисловість в умовах митного         протекціонізму”. З самого початку свого розвитку цукрова промисловість розвивалась під протекційним наглядом держави з одного боку й зусиллями цукровиробників щодо концентрації виробництва та монополізації торгівлі з іншого.

Перші кроки були зроблені з ініціативи промисловців. У 1876 р. з'явилась картельна угода промисловців із метою врегулювання механізму розподілу між учасниками цукрового ринку короткотермінових кредитів, виділених Київською конторою Держбанку для підтримки цукрової промисловості. У квітні 1887 р. на з'їзді цукровиробників у Києві був створений картель, який охопив на початку 1890-х років 92% цукрових підприємств. Певний досвід державного регулювання цукрового ринку й співробітництва з урядом дала діяльність Загальноросійського товариства цукрових виробників (1897-1917 рр.). У 1908 році за клопотанням правління Товариства цукровиробників було введено урядове регулювання конвенційного експорту цукру. Заслуговують на увагу й дії уряду, спрямовані на захист вітчизняного виробника в умовах зіткнення інтересів із країнами-учасниками Брюссельської цукрової Конвенції (створена у 1902 р.), це оперативна переорієнтація експортерів на нові ринки збуту в умовах утиску на європейському ринку. З цією метою у 1909 р. був створений цукровий синдикат – Київське експортне й торгівельне товариство (КЕІТО), до завдань якого входили повна монополізація фінляндського та іранського цукрових ринків. Митні конфлікти українських цукровиробників із країнами-учасниками Брюссельської конвенції продемонстрували суттєве ускладнення торговельних відносин у світі в умовах, коли більшість промислово-розвинутих країн також проводили політику митного протекціонізму. У зв'язку з цим на перше місце виходила тісна взаємодія промисловців із Департаментом митних зборів для захисту своїх інтересів на закордонних ринках; мобільність у пошуках нових компенсуючих ринків збуту.

Четвертий параграф “Вплив політики протекціонізму на розвиток морського й  річкового транспорту в Україні “.

У кінці ХІХ ст. державні реформи в економічній сфері, які базувались на ідеології протекціонізму,  викликали активізацію зовнішньої й внутрішньої торгівлі. Чорноморськi порти почали перетворюватися  у  пункти, де формувався основний потiк експортного вантажу з Донецького басейну,  Херсонської,  Катеринославської, Одеської  губернiй. В цих умовах чорноморськi порти стали також центрами формування та розташування великих пароплавних компанiй: “Російське товариство пароплавів і торгівлі”, “Добровільний флот”, пароплавна компанія Петра Регіра. З того часу, як захисна митна політика країн Західної Європи зменшила роль “західного” сухопутного торговельного коридору, починає набирати потужність і значення “південний” Чорноморський коридор, який відкривав шляхи для українських експортерів до нових ринків – Італії, Франції, Греції. Морський транспорт значно здешевлював перевезення, до того ж тарифна реформа 1889 р. на залізничному транспорті сприяла збільшенню обсягів експорту через порти Чорного й Азовського морів і модернізації їх, господарств.

Однак, не дивлячись на розвиток вітчизняних пароплавних товариств, проблема розширення комерційного суднобудування на вітчизняних верфях залишалась гострою. Втягнутий у гонку морських озброєнь, уряд був не в змозі приділяти достатню увагу торговельному суднобудуванню. Навпаки, судна, придбані за кордоном, звільнялись від увізного мита. Тільки з прийняттям нового Закону про митний тариф 1891 року уряд запровадив високе мито на замовлення пароплавів на закордонних верфях. Не маючи фінансових можливостей підтримати комерційне суднобудування, уряд пішов більш легким шляхом,  відмінивши ввізне мито на придбані за кордоном судна.  Відміна мита відбулась згідно Закону від 27 квітня 1898 року терміном на 10 років. Потім дія цього Закону продовжувалась Законами від 1 липня 1908 і 11 лютого 1910 років.  Для компенсації цього анти протекційного Закону у 1904 р. був виданий  Закон “Про надання урядових позик на придбання новопобудованих у Росії з російських матеріалів дерев'яних та металевих торговельних морських суден”. Слід зазначити, що пароплавним компаніям Чорного моря були властиві такі ж проблеми, що й для комерційного флоту Росії взагалі й особливо залежність від західного суднобудування у поповненні  складу суден. Митні  заходи уряду лише частково вирішували цю проблему. І тільки програмні, цільові капіталовкладення у галузь невійськового суднобудування змогли б виправити такий стан речей.

У висновках викладені загальні підсумки дослідження проблеми:

Політика митного протекціонізму була важливим чинником, що впливав на індустріальний розвиток українських губерній кінця ХІХ- початку ХХ ст. і сприяв політичному процесу  національного державотворення в Україні на початку ХХ століття. На піднесення ролі протекціоністської політики, як одного із засобів розбудови національних економік уплинув фактор підготовки до великих збройних конфліктів. На прикладі України спостерігається тенденція, притаманна для політики протекціонізму – створення незалежної індустріальної бази для забезпечення збройного захисту держави.

Міжнародні події у сфері зовнішньоторговельних відносин кінця ХІХ – початку ХХ ст. підтвердили особливу геополітичну роль України для Російської імперії. Внаслідок “митної” війни 1891-1893 років між Німеччиною й Росією основні експортні комунікації імперії були переорієнтовані на українські порти Чорного й Азовського морів. Протягом останнього десятиріччя ХІХ ст. і першого ХХ ст. зерновий експорт України виконував роль фінансового джерела для розвитку промисловості  і військових програм Російської імперії.

Досвід індустріалізації в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. надає приклад використання митно-тарифного законодавства як ефективного заходу трансформації політики імпорту готових виробів  у політику імпорту капіталів. Незалежність від традицій державних мануфактур і заводів, характерних для Центральної Росії й Уралу, дозволили  українській буржуазії та іноземним інвесторам ефективно використати умови, створені протекційним курсом, скористатися першою хвилею індустріалізації (1880-1890-ті роки) і створити основу національної української промисловості. Саме інвестиційний процес в Україні кінця ХІХ ст. звернув увагу української етнополітичної думки на логічний взаємозв`язок таких понять як: політика протекціонізму – інвестиційна політика – процес державотворення на базі національного економічного базису.